Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Відповіді до екзамену з дисципліни "Економіка і основи менеджменту" (шпора)

Зміст

Дисципліна «Менеджмент». 9

1. Предмет науки менеджмент, його завдання та сучасні особливості 9

2. Основні категорії менеджменту. 11

3. Наукові принципи менеджменту. 12

4. Поняття і класифікація функцій менеджменту. 13

5. Сутність і класифікація методів менеджменту. 15

6. Поділ та особливості управлінської праці і види менеджменту. 17

7. Організація, її функції та види як суб'єкта управління. 19

8. Поняття та загальні особливості організації структури управління 20

9. Лінійна, функціональна та лінійно-функціональна структури управління організацією.. 22

10. Дивізіональна, матрична та інші сучасні структури управління ринкового типу. 25

11.Характеристика сучасної моделі менеджера. 27

12.Управлінські ролі менеджерів та їх складові елементи. 29

13.Характеристика кваліфікаційних груп менеджерів та вимоги до них 31

14.Особливості діяльності менеджера в галузі культури і мистецтв. 32

15.Суть управлінської інформації, її особливості та значення в діяльності менеджера. 33

16. Демократичний; авторитарний, ліберальний стиль керівництва. 36

17. Поняття, роль та види комунікації у системі управління, комунікативність менеджера. 40

18.Внутрішнє та зовнішнє середовище організації, його характеристика 41

19.Соціальна відповідальність та етичні норми поведінки керівника. 43

20.Особливості діяльності менеджера за ринкових умов. 45

21.Управління конфліктами в організації. Наслідки конфліктів. 46

22.Типи виробничих конфліктів та їх загальна характеристика. 48

23.Фази розвитку конфліктів, їх подолання та запобігання виникнення в організаціях. 51

24.Самооцінка менеджера, організація і аналіз використання ним робочого часу 52

25. Праця з документами та офіційна переписка менеджера. 54

26.Культура управлінської праці, її основні елементи та їх характеристика 55

27.Імідж керівника та його складові 57

28.Предмет, завдання та особливості сучасного менеджменту. 59

29.Типи виробничих конфліктів та їх загальна характеристика. 61

30.Види і функції менеджменту. 63

Дисципліна «Операційний менеджмент». 66

1. Зміст та основні завдання операційного менеджменту. 66

2. Поняття операційної діяльності підприємства. 67

3. Складові частини операційної системи. 68

4. Сутність та етапи розробки операційної стратегії 69

5. Життєвий цикл операційного процесу. 69

6. Контроль якості сировини, матеріалів, товарів та послуг. 70

7. Стратегічне, тактичне планування операцій. 72

8. Система управління «точно в термін». 72

9. Організаційне забезпечення якості 74

10.Показники результативності функціонування операційних систем. 75

11. Зовнішнє середовище організації та його врахування в управління 76

12.Внутрішнє середовище організації. Його характеристика. 77

13. Обов'язки операційного менеджменту. 78

14.Поняття «операції», виробництво, їх взаємозв'язок та розбіжність 80

15.Відмінності між менеджером та підприємцем. 81

16.Управління запасами. 83

Дисципліна «Організація праці сучасного менеджери». 85

1. Сутність і значення наукової організації праці сучасного менеджера 85

2. Основні принципи наукової організації праці менеджера. 86

3. Головні напрямки наукової організації праці менеджера. 88

4. Підготовка і проведення ділових зустрічей та переговори, їх функції 89

5. Проектування складу структурних одиниць на підприємстві 90

6. Час як ресурс у плануванні особистої роботи менеджера. 92

7. Особливості і правила ведення телефонних розмов з керівником. 93

8. Нормування управління праці 94

9. Цільове планування роботи менеджера. 95

10.Організаційні принципи розпорядку для менеджера. 97

11. Засоби планування особистої роботи керівника. 98

12. Естетика праці менеджера. 99

13. Вимоги до праці менеджера. 100

14. Вимоги до організації робочого місця керівника. 102

Дисципліна «Управління персоналом». 104

1. Функції управління кадрами. 104

2. Принципи управління кадрами та їх зміст. 105

3. Кадри підприємств, їх класифікація та структура. 106

4. Професійно кваліфікаційні вимоги до персоналу. 107

5. Функції кадрових служб в ринкових умовах. 108

6. Функціональний розподіл обов'язків. Посадова інструкція. 109

7. Організація роботи з кадрами на підприємстві 110

8. Особливості підбору кадрів в ринкових умовах. 111

9. Організація роботи з кадрами на підприємстві 112

10.Атестація керівних кадрів. 114

11.Плинність кадрів, причини та шляхи подолання. 115

12. Основні теорії мотивації. 116

13.Практика проведення ділових нарад менеджером. 118

14.Шляхи підвищення кваліфікації персоналу. 119

Дисципліна «Основи зовнішньоекономічної діяльності». 122

1. Сутність ЗЕД.. 122

2. Сутність експорту. Особливості експорту сучасної України. 123

3. Сутність імпорту. Особливості імпорту сучасної України. 124

4. Сутність демпінгу. Антидемпінгові заходи. 124

5. Характеристика ЗЕД України за роки незалежності 126

6. Основні види зовнішньоекономічної стратегії України і їх вплив на ефективність ЗЕД.. 127

7. Сучасні організаційні структури у зовнішній торгівлі 129

8. Форми зовнішньоекономічної діяльності підприємств. 130

9. Умови зовнішньої торгівлі комплектним устаткуванням та форми угод на його поставку. 132

10. Міжнародна валютна система та етапи її розвитку. 132

11. Зовнішньоекономічні угоди із закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі 134

12.Зовнішньоекономічні угоди із закупівлі-продажу науково-технічних знань і послуг. 136

13.Комерційні угоди по реалізації міжнародного виробничого і науково-технічного співробітництва. 137

14.Оцінка експортного потенціалу (потреби в Імпорті) 138

15.Вибір стратегії розвитку підприємства. 139

16.Основні показники зовнішньоекономічної діяльності. 140

11.Міжнародна міграція робочої сили та її ознаки. 142

Дисципліна «Основи економічної теорії». 144

1. Предмет економічної теорії та її функції 144

2. Економічні закони розвитку суспільства. Практичне значення їх пізнання 145

3. Суть та зміст відносин власності 146

4. Механізм реалізації відносин власності 147

5. Виробництво та його фактори. Ефективність використання факторів виробництва. 148

6. Товарне виробництво. Категорії і закони товарного виробництва. 149

7. Гроші: їх сутність і функції. 151

8. Інфляція: її суть, причини виникнення, шляхи подолання. 152

9. Ринок капіталу і умови його функціонування. Особливості його становлення в Україні 153

10.Основні напрями ринкового реформування економіки в Україні 155

11. Ринковий попит та фактори, що його визначають. Закон попиту. 156

12.Ринкова пропозиція та її детермінанти. Закон пропозиції 157

13.Ціна як економічна категорія. Ціна в ринковій економіці 158

14.Конкуренція: форми, методи. Шляхи подолання монополізму в економіці 160

15.Заробітна плата в умовах ринкової економіки. Основні форми заробітної плати. 162

16. Прибуток в умовах ринку та фактори, що його визначають. 163

17.Макроекономічнї показники розвитку національної економіки. 163

18. Державний бюджет, його суть та структурні елементи. 164

19.Зайнятість та безробіття. Державна політика регулювання зайнятості в Україні 165

20.Кредитно-грошові відносини у суспільстві 167

21.Особливості податкової системи в Україні. Види податків. 169

22.Банківська система, її роль у суспільстві. Структура банківської системи в Україні 170

23.Світове господарство та особливості його розвитку на сучасному етапі. Україна у світовому господарстві 172

24.Основні види зовнішньоекономічних відносин. 175

25.Структура та еволюція міжнародної валютної системи. 176

26.Міграція робочої сили: причини, наслідки. 179

27.Інтеграційні процеси в сучасній світовій економіці 181

28.Бюджетна політика держави. 183

29.Основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні 184

Дисципліна «Економіка підприємства». 185

1. Підприємство як основна ланка народного господарства. 185

2. Види підприємств, їх характеристика. 186

3. Порядок створення підприємства, фірми. 188

4. Основні виробничі фонди, їх структура. 190

5. Показники використання основних виробничих фондів. 191

6. Оборотні фонди підприємства, їх структура га показники. 192

7. Основні напрямки ефективного використання матеріальних ресурсів 193

8. Шляхи економії матеріальних ресурсів. 195

9. Науково-технічний прогрес та інноваційні процеси. 195

10.Бізнес-план, його призначення. 197

11. Структура бізнес-плану та характеристика розділів. 198

12.Наукова організація праці сутність та завдання. 200

13.Витрати на виробництво промислової продукції і шляхи її зменшення 201

14.Прибуток, порядок формування та використання. 201

15.Тарифна система, її елементи. 202

16. Фінансовий план підприємства, його структура і показники. 203

17.Шляхи зниження собівартості продукції. Собівартість та її складові 204

18.Обігові кошти підприємства, їх призначення та структура. 205

19.Шляху прискорення обігу оборотних коштів підприємства. 206

20.Продуктивність праці на підприємстві, показники та чинники впливу 208

21 Банкрутство, його сутність, причини, наслідки. 210

22.Резерви зростання продуктивності праці на підприємстві 212

23.Рентабельність її види, методи розрахунку. 213

24.Основні заходи підприємства для підвищення якості продукції та виходи на світовий ринок. 215

25.Стандартизація і сертифікація продукції в сучасних умовах. 216

26.Оподаткування доходів підприємств. 219

Дисципліна «Маркетинг». 222

1. Організація маркетингової діяльності на підприємстві. 222

2. Управління маркетингом на підприємстві. 223

3. Політика ціноутворення. 224

4. Стратегічне маркетингове планування. 225

5. Рекламна діяльність як складова маркетингу на підприємстві 227

6. Роль оптової торгівлі у розвитку маркетингу. 228

7. Персональний продаж як ефективний засіб задоволення потреб споживачів 229

8. Системи маркетингової інформації 230

9. Характеристика маркетингової політики на фазі утримання товару на ринку 231

10.Характеристика маркетингової політики на фазі видалення з ринку 232

11.Характеристика маркетингової політики на фазі впровадження товару на ринок. 233

12.Роль роздрібної торгівлі у розвитку маркетингу. 235

13.Методи оцінки, параметри та показники конкурентоспроможності продукції 237

14.Сегменгація ринку підприємства і позиціонізму товару на ньому. 238

15.Поняття та класифікацій інформації в маркетингу. 241

16.Товар в системі маркетингу. 243

17.Особливості некомерційного маркетингу. 245

18.Функція оптової торгівлі 246

19.Життєвий цикл товару. 248

20. 3міст та основні принципи маркетингової діяльності 249

21.Контроль в системі маркетингу. 251

22.Формування ціни на продукцію та послуги. Види цін. 253

23.Методи стимулювання продажу товарів, послуг. 254

Дисципліна «Економіка галузей СКС». 257

1. Соціально-культурний комплекс, його роль в економіці України. 257

2. Напрямки і характер розвитку СКС в сучасних умовах. 258

3. Матеріально-технічна база галузей СКС.. 259

4. Зміст та класифікація витрат в галузях СКС (на прикладі окремого закладу – заклади освіти) 261

5. Соціально-культурна ситуація в Україні, її основні тенденції 262

6. Характеристика продуктів культури і мистецтв. 264

7. Фінансові кошти закладів культури і мистецтв. 265

8. Планування та прогнозування діяльності державних і недержаних підприємств і закладів СКС.. 269

9. Економічна ефективність закладів культури, шоу-бізнесу. 272

Список використаної літератури. 274

Дисципліна «Менеджмент» 1. Предмет науки менеджмент, його завдання та сучасні особливості

Теоретичним фундаментом наукового управління сучасним виробництвом є економічна теорія, яка вивчає різні системи виробничих відносин.

Визначаючи предмет науки управління, необхідно виходити із суті праці менеджера-управлінця, результатів його діяльності.

Відомо, що кінцевим результатом роботи менеджера є прийняття рішень. Часто вони приймаються в умовах впливу значної кількості факторів внутрішнього та зовнішнього характеру, тому менеджер повинен володіти знаннями в галузі організації виробництва, підприємництва, мікро- та макроекономіки, комерційної діяльності, фінансово-кредитної, соціальної політики. Він повинен знати статистику, теорію ймовірностей, лінійного програмування і багато інших дисциплін. Природно, що для ефективного рішення вимагається склад дисциплін, які охоплюють всі сторони практики управління.

Кінцевою ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості, або дохідності в діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.

Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється. Проходять зміни в становищі на ринку конкурентів, в умовах і формах фінансування. Звідси постійна наявність ризику. Ціллю менеджменту в цих умовах є постійне подолання ризику або ризикових ситуацій не тільки в теперішньому, а й в майбутньому, для чого необхідно мати певні резервні грошові засоби і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності в господарській діяльності з метою швидкого реагування і адаптації до умов, що змінюються.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку.

У зв'язку з цим — завдання менеджменту це:

забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію;

стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;

- постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;

- постійний пошук і освоєння нових ринків.

До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносять.

визначення конкретних цілей розвитку фірми;

виявлення пріоритетності цілей, їх черговості та послідовності вирішення;

розробка стратегії розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх вирішення;

- розробка системи заходів для вирішення проблем, що плануються на різні часові періоди;

визначення необхідних ресурсів і джерел їх покриття;

встановлення контролю за виконанням поставлених завдань.

2. Основні категорії менеджменту

Категорії менеджменту - найбільш загальні й фундаментальні поняття, що відбивають істотні загальні властивості й стійкі відносини (зв'язку) у процесах і структурі керування організацією. До числа основних категорій менеджменту варто віднести:

· поняття й сутність менеджменту;

· види менеджменту;

· об'єкти й суб'єкти менеджменту;

· функції менеджменту;

· ієрархія менеджменту;

· організаційна структура і схема керування;

· принципи менеджменту;

· методи менеджменту;

· стиль керівництва.

3. Наукові принципи менеджменту

Основоположний та головний принцип менеджменту є - забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва та максимум добробуту персоналу фірми.

Відомо, що принципи раціонального управління були сформульованими основоположниками наукового менеджменту - Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем.

Центром вчення Тейлора стали чотири принципи управління індивідуальною працею працівника:

- науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;

- науковий підхід до підбору, навчання і тренування робітника;

- кооперація з робітниками;

- розподіл відповідальності за результати праці між менеджерами і працівниками.

Однак головними принципами менеджменту є чотирнадцять принципів Анрі Файоля:

1. Поділ праці - спеціалізація робіт за рахунок скорочення кількості цілей, на які має спрямовувати свою увагу і зусилля працівник;

2. Повноваження й відповідальність - кожному працюючому мають бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи;

3. Дисципліна - робітники (працівники) повинні підкорятися умовам договору між ними і керівництвом, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку;

4. Єдиноначальність - працівник отримує вказівки і звітує лише перед одним безпосереднім начальником, що забезпечує ієрархію управління;

5. Підпорядкованість інтересів - інтереси організації превалюють над інтересами індивіда;

6. Єдність дій - усі дії, що мають єдину мету, повинні бути об'єднані в групи і здійснюватися за єдиним планом;

7. Винагорода персоналу - справедлива винагорода за добру працю;

8. Централізація - це єдиний порядок в організації, що має центр керування. Доцільна децентралізація шляхом делегування повноважень;

9. Скалярний ланцюг - нерозривний ланцюг команд, по якому передаються всі розпорядження та здійснюються комунікації між всіма рівнями ієрархії (ланцюг начальників);

10. Порядок - робоче місце - для кожного працівника і кожний працівник на своєму місці;

11. Справедливість - реалізація встановлених правил і узгодження на всіх рівнях скалярного ланцюга;

12. Стабільність персоналу - установка працівникам на лояльність до організації і на довготривалу роботу. Плинність кадрів знижує роботу;

13. Ініціатива - заохочення незалежних суджень у працівників в межах делегованих їм повноважень і виконуваних робіт;

14. Корпоративний дух - гармонія інтересів персоналу і організації, єдність зусиль (в єдності - сила).

Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності і задача менеджера полягає в тому, щоб знайти їм розумне застосування, а головне - правильно співвіднести їх між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

4. Поняття і класифікація функцій менеджменту

Слово "функція” – від латинського functіo, що в перекладі українською мовою означає виконання, коло діяльності, призначення, обов'язок тощо.

Функції менеджменту – це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об'єкта, зумовлені кооперацією і поділом праці серед управлінського персоналу.

Функції менеджменту вперше в теорії управління класифікував французький учений А. Файоль. Він виділив чотири основних функцій менеджменту: планування, організацію, мотивацію та контроль.

Кожна із чотирьох функцій менеджменту є для організації життєво важливою, але планування забезпечує основу для інших функцій, і тому вважається головною серед них. Решта ж функцій орієнтовані на виконання оперативних, тактичних та стратегічних планів організації.

Рис. 1. Циклічний взаємозв'язок функцій менеджменту


5. Сутність і класифікація методів менеджменту

Методи менеджменту - способи здійснення управлінської діяльності, застосовувані для постановки й досягнення цілей організації.

Зміст методу менеджменту в остаточному підсумку зводиться до відповідей на питання: як, яким способом можна досягти мети керування? яким образом здійснювати управлінську діяльність?

Методи менеджменту тісно пов'язані із принципами менеджменту. Принципи - основного початку методів менеджменту. Методи менеджменту виступають як способи реалізації принципів. Принципи не вибирають, їм випливають. Методи носять більше альтернативний характер, можливий їхній вибір, заміна одного іншим. Без знання системи методів менеджменту (тільки на основі принципів) важко домогтися реалізації цілей і функцій менеджменту. Крім того, знання методів менеджменту дозволяє розібратися у величезній кількості конкретних правил, прийомів і приватних способів керування.

У практиці керування, як правило, одночасно застосовують різні методи і їхні сполучення. Можна виділити наступні методи керування:

Загальнонаукові методи (системний підхід, комплексний підхід, моделювання, експериментування, конкретно-історичний підхід, методи соціологічних досліджень).

Конкретні методи, здійснювані по трьох основних напрямках:

методи керування функціональними підсистемами організації (маркетинг, інновації, виробництво, фінанси, персонал і т.п. );

методи виконання функцій керування (прогнозування й планування, організація, координація й регулювання, активізація й стимулювання й контроль);

методи прийняття управлінських рішень (постановки проблем, рішення проблем, вибору рішень і організації виконання ухвалених рішень).

Спрямованість методів керування завжди та сама - вони спрямовані на людей, що здійснюють різні види діяльності.

Варто виходити з того, що в конкретному методі керування певним чином сполучаються (взаємодіють) і зміст, і спрямованість, і організаційна форма. У зв'язку із цим можна виділити наступні методи керування: організаційно-адміністративні, економічні й соціально-психологічні.

Організаційно-адміністративні методи засновані на прямих директивних вказівках. Вони впливають на керований об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або усно, контроль за їхнім виконанням і т.д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються правовими актами трудового й господарського законодавства. Організаційно-адміністративні методи відрізняє від інших чітка адресність директив, обов'язковість виконання розпоряджень і вказівок, невиконання яких розглядається як пряме порушення виконавчої дисципліни й спричиняє певні стягнення.

Економічні методи являють собою сукупність економічних важелів, за допомогою яких досягається ефект, що задовольняє вимоги колективу в цілому й особистості зокрема . Їм приділяється центральне місце. Поставлена мета тут досягається впливом на економічні інтереси керованого об'єкта.

Конкретний набір і зміст важелів економічного впливу визначається специфікою керованої системи. Відповідно до цього в управлінській практиці економічні методи керівництва найчастіше виступають у наступних формах: планування, аналіз, госпрозрахунок, ціноутворення, фінансування.

Соціально-психологічні методи являють собою сукупність специфічних методів впливу на особистісні відносини й зв'язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси. Вони засновані на використанні моральних стимулів до праці, впливають на особистість за допомогою психологічних прийомів. Це досягається за допомогою такого впливу, як економічне змагання, критика й самокритика, переконання, авторитет, особистий приклад, різного роду ритуали й обряди.

6. Поділ та особливості управлінської праці і види менеджменту

Види менеджменту - спеціальні області управлінської діяльності, пов'язані з рішенням певних завдань менеджменту.

Залежно від функціональної приналежності - певної сфери діяльності організації або її ланок - менеджмент підрозділяють на наступні види:

· стратегічний менеджмент;

· інноваційний менеджмент;

· персональний менеджмент;

· менеджмент постачання;

· виробничий менеджмент;

· менеджмент маркетингу;

· менеджмент якості;

· фінансовий менеджмент;

· міжнародний менеджмент;

· екологічний менеджмент.

Складність і розмаїтість управлінської діяльності дозволяє, по підрахунках фахівців, виділити до 80 різновидів керування. Розглянемо найбільш важливі й значимі види керування, і насамперед обумовлені впливом зовнішнього середовища, що особливо важливо у зв'язку з перетвореннями, що відбуваються в Росії.

У зв'язку з роздержавленням і поділом власності між центром і місцями, конституційним розмежуванням компетенції органів Федерації і її суб'єктів відбувається внутрішня диференціація поняття "державне керування", наповнення його новим змістом. Якщо раніше воно включало такі види, як галузеве, територіальне й регіональне керування, виділювані по відповідних ознаках об'єкта й суб'єкта керування, а також функціональне програмне керування, то тепер з'являється поняття федеральне керування, тобто реалізоване стосовно об'єктів федерального володіння, місцеве управління (самоврядування) і муніципальне управління.

Відбувається становлення приватного підприємницького керування, виконуваного індивідуальним власником. У випадку, якщо підприємець (власник) передоручає керування спеціально запрошеному менеджерові, приватне керування трансформується в професійне керування.

Ситуаційне управління концентрується не на пошуку кращого способу дії або оптимального рішення, а на виявленні або виборі прийнятного, виходячи зі сформованих обставин, варіанта. Воно вимагає широкої децентралізації й не може бути реалізоване в умовах жорстокої централізації.

Оперативне управління - це діяльність, орієнтована на рішення поточних питань, що вимагають негайного рішення.

Попереджувальне (профілактичне) управління складається в завчасній підготовці до можливих і очікуваних подій з оцінкою ймовірності їхнього настання й наслідків бездіяльності.

Конкурентне управління - це діяльність, пов'язана з виконанням висновку про неспроможність боржника, носить примусовий характер.

Адаптивне управління характеризується здатністю керуючої системи реагувати на зміну зовнішнього середовища, вона припускає безперервність планування, прогнозних оцінок, облік невизначеності й т.д..

Виділяють також зовнішнє управління й внутрішнє управління, демократичне управління (єднальне на основі консенсусу й голос вальне на основі підпорядкування меншості більшості) і примусового керувань.

Поняття довірчого керування породжено поняттям довірчої власності - особистого або державного майна, що довіряється іншим фізичним або юридичним особам. На відміну від примусового конкурентного управління, довірче управління не допускає передачу майна в траст без угоди трудового колективу, навіть якщо більше 50% майна акціонуємого підприємства залишається в державній власності. У деяких товаровиробничих галузях вже засновані трастові компанії, що функціонують на основі довірчого керування.

Розрізняють також наукове управління й емпіричне управління. Перше базується на розроблених наукою рекомендаціях, а друге - на досвіді, здоровому глузді.

Виділяють ще селективне управління, тобто управлінська діяльність, орієнтована на виділення пріоритетних об'єктів (напрямків) з метою ресурсної й іншої підтримки. Стосовно них застосовуються такі методи, як делегування додаткових повноважень, цільове фінансування, дотації, кредитні й податкові пільги, субсидії, субвенції й преференції.

Всі перераховані види керування в практиці тісно переплетені й взаємообумовлені, що істотно ускладнює управлінську діяльність, але використання можливостей видової розмаїтості систем керування веде до підвищення їхнього потенціалу й ефективності.

7. Організація, її функції та види як суб'єкта управління

Організація складає основу світу менеджерів, вона є причиною, яка обумовлює існування менеджменту. Тому почнемо вивчення менеджменту, засвоївши спочатку, що таке організація і для чого нею потрібно керувати.

Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі чи цілей. Щоб бути справді організацією, ця група повинна відповідати таким вимогам:

наявність, принаймні, двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;

наявність хоча б одної спільної мети;

наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.

Будь-яка організація складається з елементів (відділів, служб, груп, окремих виконавців). їхніх ролей і відносин, визначених ієрархією, поліархією, писаними і неписаними правилами (кодексами) поведінки. Ці ролі, відносини й кодекси можуть мати офіційні та неофіційні аспекти, або офіційну і неофіційну структури.

Складні організації. Управління дуже рідко має справу з організаціями, які мають лише одну мету. Складні організації мають набір взаємопов'язаних цілей. Наприклад, "Мак Дональде" є організацією, яка складається більш як із семи тисяч самостійних підприємств, робота яких забезпечується підтримкою великої кількості організацій, які ведуть будівництво магазинів і цехів, здійснюють рекламу, проводять закупку продуктів, розробляють нові види продуктів, здійснюють контроль якості. Кожна установа "Мак Дональде" має свої плани реалізації продукції та прибутків.

Організація є системою, тобто сукупністю взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. Основними формами підприємницької діяльності в Україні є підприємства, товариства, кооперативи, які утворюються згідно з Законом України "Про підприємництво". Крім того, існують такі організації, як банки, страхові компанії, кредитні спілки, біржі, фонди.

Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об'єднання, до яких належать асоціації, концерни, консорціуми, холдинг-ком-панії, виробничі об'єднання, франчайзні об'єднання.

8. Поняття та загальні особливості організації структури управління

Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні' і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто. за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто. особами,які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі менеджменту.

Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізму функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи управління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідності меті ,що вирішуються і задачами.

9. Лінійна, функціональна та лінійно-функціональна структури управління організацією

Теорія і практика менеджменту розробили багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

- лінійна організаційна структура;

- лінійно-штабна організаційна структура;

- функціональна організаційна структура;

- лінійно-функціональна організаційна структура;

- дивізіональна організаційна структура;

- матрична організаційна структура;

- та інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов'язаних з його управлінням.

Переваги лінійної оргструктури:

- чіткість і простота взає'ємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок);

- відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

- оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень;

- економічність (за умови невеликих розмірів організації).

Недоліки лінійної оргструктури:

- необхідність високої кваліфікації керівників;

- зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

- обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

Лінійно-штабна організаційна структура. Вона є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника.

Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов'язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (див. рис.1).

Рис. 1. Принципова схема функціональної організаційної структури

Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов'язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

Переваги функціональної оргструктури:

- спеціалізація діяльності функціональних керівників;

- скорочення часу проходження інформації;

- розвантаження вищого керівництва.

Недоліки функціональної оргструктури:

- можливість отримання суперечливих вказівок;

- порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

- складність контролю;

- недостатня гнучкість.

Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (див. рис.2.).

Рис.2. Принципова схема лінійно-функціональної організаційної структури

Переваги лінійно-функціональної структури:

- поєднує переваги лінійних та функціональних структур;

- забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

- спеціалізація функціональних керівників.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

- складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

- в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

- така структура чинить опір здійсненню змін в організації.

Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.

10. Дивізіональна, матрична та інші сучасні структури управління ринкового типу

Дивізіональна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності (див. рис.3).

Рис. 3. Принципова схема дивізіональної організаційної структури

Перехід до дивізіональної організаційної структури означає подальший розподіл управлінської праці, який відбивається у децентралізації оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам та централізації загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії тощо), що сконцентровані на вищому рівні управління у штаб-квартирі компанії.

Переваги дивізіональної оргструктури:

- невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;

- можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем;

- підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);

- внутрішньофірмова конкуренція.

Недоліки дивізіональної оргструктури:

- дублювання функцій управління на рівні підрозділів;

- збільшення витрат на утримання апарату управління.

Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям з великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.

Матрична організаційна структура з'явилась як відповідь на підвищення ступеня динамічності (мінливості) середовища функціонування фірм. Особливістю оргструктур у такому середовищі має бути високий ступінь адаптованості. Це можна забезпечити за рахунок тимчасового характеру функціонування структурних одиниць.

В матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи. Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної.

Переваги матричної структури:

- високий ступінь адаптації до змін у середовищі;

- наявність ефективних механізмів координації між багатьма складними і взаємопов'язаними проектами.

Недоліки матричної структури:

- обмежена сфера застосування;

- виникнення конфліктів на підставі "боротьби за владу” між функціональними керівниками і керівниками проектів.

Із схеми випливає, що функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: 1) або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника; 2) або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень; 3) або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

11.Характеристика сучасної моделі менеджера

Загальні вимоги до керівника (менеджера) містяться в законодавстві про працю, правилах внутрішнього розпорядку та інших документах, а спеціальні вимоги викладені в кваліфікаційних довідниках, службових інструкціях та деяких інших нормативних актах. Але ці вимоги мусять бути конкретизовані стосовно певної посади та умов, в яких доведеться працювати менеджеру. Професор Й.С. Завадський пропонує відповідну модель сучасного менеджера, яка визначає вимоги до особистих і ділових якостей керівника, його знань з урахуванням функцій, які виконуються та задач, що вирішуються [38, с 97-99].

Серед морально-психологічних якостей найбільш важливими є високі життєві ідеали, чесність і правдивість, справедливість і об'єктивність, воля і мужність, розвинуте почуття обов'язку і відповідальності, інтелігентність і толерантність тощо.

Важливою рисою для керівника є тактовність у взаємовідносинах з вищестоящими керівниками, колегами по роботі і, що особливо важливо, з підлеглими. Керівник повинен постійно демонструвати емоційну стриманість, ввічливість і безмежну терпеливість. Ні за яких обставин керівник не може адекватно відреагувати на грубощі підлеглих та інші нетактовні дії.

У керівника повинна бути розвинута комунікативна здібність, яка знаходить свій прояв у налагодженні сприятливих взаємовідносин між працюючими, що забезпечує успішну колективну діяльність та знаходження в ній свого місця кожним учасником трудового процесу. Якщо ж комунікативні здібності індивіда співпадають із здібностями до лідерства, то це є передумовою формування успішного менеджера.

Умовою ефективної діяльності керівника є добре розвинуте стратегічне мислення, уміння заглянути на багато років вперед.

Сучасному менеджеру мусить бути притаманна широка гама ділових якостей: висока ерудиція і професійна компетентність, схильність до лідерства в колективі, підприємництва і здатність ефективно діяти в умовах економічного ризику, практичний розум і здоровий глузд, комунікабельність, заповзятливість, ініціативність і енергійність, вимогливість і дисциплінованість, висока працездатність! воля, цілеспрямованість тощо. Діловитість насамперед проявляється у здатності знаходити (в рамках компетентності наданих повноважень і наявних засобів) оптимальний підхід до ситуацій, шо виникають і самим коротким шляхом досягають мети.

У керівника мусять бути розвинутими організаційні здібності, вміння згуртувати колектив, мобілізувавши його на виконання прийнятих рішень, досягнення поставлених цілей.

12.Управлінські ролі менеджерів та їх складові елементи

Ролі менеджерів – набір точно визначених поведінкових правил, які є відповідними конкретній організації чи конкретній управлінській посаді.

Дослідження природи управлінської праці, проведене Г. Мінцбергом (H. Mіntzberg), виявило спільну рису управлінської роботи – ролі менеджерів. Г. Мінцберг ідентифікував десять ролей, які беруть на себе менеджери в різні періоди та різною мірою, а потім класифікував визначені ролі в межах трьох великих категорій:

Міжособистісна, що полягає у взаємодії з іншими особами і в організації, і за її межами

ГОЛОВНИЙ (ФОРМАЛЬНИЙ) КЕРІВНИК

Передбачає виконання церемоніальних і символічних обов'язків представника підрозділу чи організації в межах своїх повноважень (привітання візитерів, підписання офіційних документів)

ЛІДЕР

Передбачає такі відносини з підлеглими, які включають стимулювання, спілкування та вплив

ЗВ'ЯЗКОВА ЛАНКА (ПОСЕРЕДНИК)

Передбачає розвиток джерел інформації і всередині, і за межами організації

Інформаційна, спрямована на збір, опрацювання та передачу інформації від інших осіб та організацій

ОТРИМУВАЧ ІНФОРМАЦІЇ

Передбачає пошук та аналіз спеціалізованої інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище організації

РОЗПОВСЮДЖУВАЧ (ОРАТОР)

Виступає як центр внутрішньої та зовнішньої інформації. Розповсюджує інформацію у вигляді фактів і настанов

ПРЕДСТАВНИК (ПОСЕРЕДНИК)

Передає інформацію для зовнішніх контактів організації щодо планів, політики, результатів. Діє як експерт з проблем відповідної галузі

Пов'язана з прийняттям рішень щодо заходів, які забезпечують ефективну виробничу діяльність

ПІДПРИЄМЕЦЬ

Вишукує можливості та перспективи розвитку всередині організації та зовні, розробляє та здійснює "проекти з вдосконалення", контролює розробку та виконання цих проектів

ЛІКВІДАТОР ПОРУШЕНЬ

Відповідає за корегувальні дії, коли в організації нагально постає необхідність важливих чи несподіваних змін

РОЗПОДІЛЮВАЧ РЕСУРСІВ

Приймає чи схвалює всі вагомі рішення, що стосуються розподілу наявних активів чи ресурсів організації

ВЕДУЧИЙ ПЕРЕГОВОРІВ

Представляє організацію на всіх важливих переговорах

Ролі не можуть бути незалежними одна від одної. Навпаки, вони взаємозалежні та спрямовані на реалізацію стратегії організації. Реальна діяльність менеджера не може здійснюватись як послідовність окремих незалежних частин – у реальному світі менеджменту всі ролі взаємопов`язані та взаємодіють повсякчасно. Зміст і характер міжособистісних ролей випливають із повноважень і статусу менеджера в організації та охоплюють сферу його взаємодій з людьми. Міжособистісні ролі можуть спричинити те, що менеджер стане центром зосередження інформації, що водночас покладатиме на нього необхідність грати ще й інформаційні ролі. Беручи на себе міжособистісні й інформаційні ролі, керівник постає перед необхідністю грати ролі, пов'язані з прийняттям рішень: розподіл ресурсів, вирішення конфліктів, пошук можливостей для організації, провадження переговорів. Усі десять ролей разом визначають обсяг і зміст роботи менеджера незалежно від характеру діяльності конкретної організації.

Джерело виникнення цих ролей обумовлено структурою формальної влади в організації. Кожна роль становить діяльність, так чи інакше спрямовану на виконання функцій менеджменту – планування, організацію роботи, управління (лідерство) та контроль.

13.Характеристика кваліфікаційних груп менеджерів та вимоги до них

Працівників, зайнятих у сфері управління, класифікують за різними ознаками: видом діяльності — працівники розумної праці ("білі комірці") та працівника фізичної праці ("сині комірці"); за категоріями - керівники, спеціалісти, службовці, молодший обслуговуючий персонал; за рівнем (ступенем) системи управління — вища, середня, низова ланки; галуззю діяльності — промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля тощо; за посадою - директор (голова), начальник цеху, завідувач відділом, економіст, бухгалтер, спеціаліст-технолог, маркетолог, дизайнер, програміст, архіваріус, кур'єр, секретар тощо, за кваліфікаційними категоріями спеціалістів - спеціалісти першої, другої, третьої категорій і без категорії.

Оскільки на підприємствах, в організаціях і установах будь-якої галузі народного господарства функції управлінського персоналу зводяться до керівництва, розробки рішень і підготовки інформації, прийнято здійснювати їх поділ на три категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці. В свою чергу, кожна з цих категорій поділяється на групи.

Керівники підприємств, служб і підрозділів здійснюють підбір і розстановку кадрів, координацію роботи окремих виконавців, різних ланок апарату управління або виробничих підрозділів, контроль і регулювання

процесу виробництва, адміністративно-розпорядчі функції, мобілізацію колективів на виконання завдань.

Спеціалісти керують техніко-економічними і технологічними процесами виробництва. До категорії спеціалістів належать працівники, зайняті інженерно-технологічними, економічними, сільськогосподарськими, зоотехнічними, рибальськими, лісовими роботами, медичним обслуговуванням, народною освітою, а також працівники науки, мистецтва й культури, спеціалісти на роботах, пов'язаних з міжнародними зв'язками, спеціалісти юридичної служби.

Технічні виконавці виконують допоміжну роботу, пов'язану з реалізацією управлінських функцій, обліком і контролем, підготовкою і оформленням документації, господарським обслуговуванням.

Отже, найменування посад керівників залежить від об'єкта керівництва, спеціалістів - від характеру функцій або сфери діяльності, а технічних виконавців — від видів робіт.

Всередині груп персонал поділяють на посади, кожна з яких передбачає межі компетенції працівника, тобто коло його обов'язків, прав і відповідальності.

Єдиною номенклатурою передбаченою 311 базових посад і визначено порядок "становлення посадових найменувань керівників підприємств і установ, а також їх структурних підрозділів". Наприклад, найменування "директор" прийнято для керівників будівельних, нафтогазових, геологічних управлінь, експедицій, залізничних доріг, аеропортів, телефонних вузлів, поштамтів тощо.

14.Особливості діяльності менеджера в галузі культури і мистецтв

Визначаючи менеджмент як функцію, вид діяльності, спрямований на керівництво людьми в найрізноманітніших угрупованнях та як галузь знання, що допомагає здійснити цю функцію, ми використовуємо поняття, яке включає в себе не тільки процесуальну, системну, ситуаційну функцію, а й естетично-виховну. Естетична культура розглядається як процес і результат виявлення систематичного ставлення людини до дійсності в процесі їх практичної діяльності. Вона характеризується естетичною свідомістю, естетичною діяльністю та її результатами, предметами праці й культури. Естетична діяльність менеджера шоу-бізнесу є саме тією ланкою, яка з'єднує естетичну свідомість як духовний, ідеальний момент, естетичний предмет як матеріальний момент естетичної культури. Тобто естетична культура представлена, з одного боку, як естетична свідомість — сфера духовної культури, а з іншого — включає «естетичні передумови» культури як сферу матеріальної культури. Зауважимо, що в першому випадку говорять, як правило, про естетичну культуру людини, а в другому — про естетичну культуру суспільства, спільноти. Між тим, сутність естетичної культури така, що може йтися про єдину матеріально-духовну культуру, тобто духовну за змістом, але матеріальну за формою.

Естетична культура є одночасно і метою і засобом естетичного виховання людини. Однією з найважливіших особливостей процесу управління культурою в цілому і конкретно — у галузі шоу-бізнесу є те, що творчий колектив, на відміну, наприклад, від виробничого підприємства, функціонує і розвивається не тільки залежно від споживчого попиту, а і як об'єкт формування естетичного смаку населення. Необхідно мати на увазі, що економічні методи, навіть найсучасніші, не дадуть бажаного ефекту, якщо вони не спрямовуватимуться на розв'язання найважливішого завдання — досягнення високих творчих, художніх результатів діяльності. Вдало проведеною і організованою культурно-естетичною акцією слід вважати не тільки фінансовий успіх конкретного заходу, а й створення правильної основи естетичного сприйняття дійства.





Реферат на тему: Відповіді до екзамену з дисципліни "Економіка і основи менеджменту" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.