Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Вартість і оптимізація структури капіталу. Фінансовий менеджмент (шпора)

Тема 7. Вартість і оптимізація структури капіталу.

72. Капітал і його сутність.

73. Визначення вартості капіталу.

74.Сутність власного капіталу підприємства.

75. Складові власного капіталу та їх характеристика.

76. Визначення вартості власного капіталу підприємства.

77. Структура капіталу.

78. Оптимізація структури капіталу, фінансовий ліверідж.

79. Вплив структури капіталу на вартість підприємства.

80. Основи теорії Міллер-Модільяні.

81. Позичений капітал під-ва, його сутність та склад. Фактори, що впливають на його формування

82. Класифікація залучення позичкових коштів та їх хар-ка

83. Формування політики залучення позичених коштів. Умови залучення позичкових коштів та їх характеристика

84. Особливості оцінки і управління вартістю позиченого капіталу.

85. Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі фінансового кредиту.

86. Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі облігацій позики.

87. Оцінка вартості і управління залученням товарного (комерційного) кредиту.

88. Оборотний капітал сутність, значення.

89. Зміст і задачі управління оборотного капіталу.

90. Принципи визначення потреби в оборотному капіталі (їх характеристика).

91. Фактори, що впливають на загальну потребу під-ва в оборотному капіталі.

92. Зміст методу прямого розрахунку потреби в нормативному оборотному капіталі.

93. Зміст ек методу визначення потреби в нормативному оборотному капіталі.

94. Причини (фактори) виникнення потреби підприємства в оборотному капіталі понад обсяг нормативної його частини.

95. Власний ОК і джерела його фомув. Визнач. власного ОК на основі бух. балансу

96. Джерела формув. залученого ОК.

97. Використ. банк ресурсів для формування оборотних коштів.

98. Кредиторська заборгованість, як джерело формув ОК. Управління кредитор заборгованістю

99. Хар-ка розміщ і структури поточних активів п-в. фактори які вплив на структ розміщ О.К. Ліквідність поточ активів.

100. Дебіторська заборг, як напрямок розміщ ОК її склад і структура. Зміст і задачі управління ДЗ.

72. Капітал і його сутність.

Капітал – загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансований у формування активів підприємства. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється, тобто перетворення одних ресурсів на капітал, інших на товар або інші цінності. При створенні підприємства ВК=А, а в процесі господарської діяльності коли підприємство залучає кошти із зовнішніх джерел ВК=А-З. Капітал можна розглядати як: 1) кошти, спрямовані в оборот і які приносять доход від його обороту; 2) багатство, яке використовується для отримання прибутку; 3) джерела коштів, які використовуються для фінан-ня активів підприємства; 4) загальна вартість засобів, які можуть виступати в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих для формування активів підприємства. Основні характеристики капіталу: 1) К – це основний фактор вир-ва, дає можливість об'єднати всі ф-ри вир-ї діяльності. 2) К представляє собою фін ресурси під-ва, які приносять доход, може виступати самостійно як форма позичкового К 3) К є джерелом формування поточного та майбутнього добробуту його власників (спожита частина та накопичена частина відповідно). 4) Динаміка К під-ва. ↑ вартості К під-ва свідчить про зростання його прибутку та ефективність його розподілу в використанні. ↓ обсягів власного К під-ва може бути результатом збиткової роботи під-ва або неефективного під-ва. 5) К під-ва є мірилом ринкової вартості під-ва, розмір власного К під-ва визначає потенціальну можливість, залучення позичкових фін коштів. Власний і позичковий К формують базову оцінку ринкової вартості під-ва вцілому

Класифікація капіталу. 1. За належністю підприємства: власний, залучений; 2. За метою використання: виробничий, позичковий, спекулятивний; 3. За формою фінансування: фін., мат., немат.; 4. За об'єктом інвес-ння: основний, оборотний; 5. За формою власності: приватний, державний; 6. За орг-прав формою діяльністю: акціонерн., пайовий, індивід.; 7. За характером вико-ння власниками: споживчий, нагромаджений; 8. За хар-ом викор-ння в госп. процесі: працюючий, непрацюючий.

73. Визначення вартості капіталу.

В загальному вартість капіталу – це ціна, яку платить п-во за користування капіталу, що формується з різних джерел і сприяє здійсненню його господарської діяльності. Вартість капіталу– загальна сума коштів, яку треба сплатити за використання певної суми фін. ресурсів. Вартість капіталу = вартість боргу * % ставка за борг + вартість акціонерного капіталу* % частка акціонерного капіталу. Для розрахунку вартості капіталу використовують бухгалтерський баланс де зазначається частка заборгованості і частка акціонерного капіталу. Ці частки множаться на вартість залученого певного капіталу і в результаті отримуємо поточну вартість капіталу. Для отримання більш точних цифр необхідно розрахувати цільову вартість капіталу, що характеризує % співвідношення акціонерного капіталу і зобов'язань, в залежності від змін в господарській діяльності п-ва. Співвідношення джерел фінансування капіталу може плануватися, при цьому отримаємо плановану ціну капіталу. Зважена гранична вартість капіталу визначається виходячи з прогнозних значень витрат, які понесе п-во для створення оптимальної структури капіталу, виходячи з умов фондового ринку. Вартість капіталу не зводиться до визначення %, які треба сплатити за залучені фін. ресурси. Ціна капіталу хар-є ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинне забезпечити під-во, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Існує 2 поняття: ціна капіталу під-ва (річні витрати під-ва по обслуговуванню свого боргу) і ціна під-ва як суб'єкта на ринку капіталу (хар-ся розміром власного капіталу). Вони взаємопов'язані – якщо під-во бере участь в інвестиційному проекті, доходність якого менша за ціну капіталу, тоді ціна під-ва по завершенні проекту зменшиться, отже ціна капіталу – головний фактор у прийнятті рішення інв. хар-ру. В пасиві балансу знаходяться джерела коштів, які поділяються на власні (внутрішні) і залучені. Кожне джерело коштів, що формують капітал, має свою ціну, тобто ціну як суму витрат по забезпеченню певного джерела. Ціна авансованого капіталу = SКі*di, де Кі – ціна і-го джерела коштів, di – частка і-го джерела коштів у загальній їх сумі.

74.Сутність власного капіталу підприємства.

При створенні підприємства ВК=А, а в процесі господарської діяльності коли підприємство залучає кошти із зовнішніх джерел ВК=А-З. Тобто власний капітал – це частина активів п-ва, що залишається після вирахування його зобов'язань. Власний капітал виконує функції довгострокового фінансування, відповідальності і захисту прав кредиторів, компенсації понесених збитків, кредитоспроможності, фінансування ризику, самостійності, розподілу доходів та активів. Власний капітал може утворюватись двома способами: грошовими внесками та іншими активами власників підприємства; методом накопичення суми доходу, що залишається на підприємстві. Власний капітал – це власні джерела фінансування п-ва, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Джерелами утворення власного капіталу є інвестований капітал (сума простих і привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення) та нерозподілений прибуток (частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами). Інформація про власний капітал вміщується у першому розділі пасиву балансу. Власний капітал складається їз статутного капіталу, пайового, додатково вкладеного капіталу, іншого додаткового капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, неоплаченого та вилученого капіталу.

75. Складові власного капіталу та їх характеристика.

ВК приймає такі форми: 1) статутний фонд – початкова сума ВК, яка інвестується для формування активів напочатку здійснення діяльності. Розмір статутного фонду (або ВК) визначається статутом під-ва; 2) резервний фонд під-ва (резервний капітал) – зарезервована частина власного К під-ва передбачена для внутрішнього страхування в його госп-кій діяльності. Розмір РК визначається засновницькими документами. Основним джерелом є прибуток; 3) спеціальні цільові фін фонди підприємств – фонди створюються з метою послідовного цільового використання для збільшення К під-ва. До таких фондів можна віднести: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд розвитку вир-ва, фонд фінансування соціального розвитку, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм; 4) нерозподілений прибуток – частина прибутку, що отримана, але не використана в попередньому періоді на споживання його власниками (акціонерами, пайовиками), а також персоналом під-ва. Ця частина прибутку реінвестується для розвитку вир-ва (капіталізується; 5) інші форми власного капіталу – розрахунки за майно (при сдачі його в аренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі процентів або дивідендів) і деякі інші.

Джерела формування ВК можна класифікувати: 1) внутрішні джерела (прибуток, що залишається в розпорядженні під-ва (ЧП) і забезпечує переважно формування приросту ВК; амортизаційні відрахування, суму ВК вони не збільшують, а лише виступають засобом його реінвестування; інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фін ресурсів під-ва); 2) зовнішні джерела (залучення додаткових пайових внесків в статутний фонд; залучення акціонерного К шляхом емісії і реалізації акцій; отримання безповоротньої фін допомоги); інші зовнішні джерела (безоплатно отримані матеріальні і нематеріальні активи). При визначенні оптимального співвідношення важливо забезпечення управління під-ва його попередніми засновниками. Зростання додаткових пайових внесків може призвести до втрати управління підпри-вом його власниками.

76. Визначення вартості власного капіталу підприємства.

Оцінка вартості ВК має ряд особливостей: а) необхідність постійного коректування балансової суми ВК в процесі здійснення оцінки; б) оцінка вартості знов залучаємого ВК носить ймовірнісний, а значить в значній мірі умовний характер; в) суми виплат власникам капіталу входять в склад оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість ВК у порівнянні з запозиченим; г) залучення ВК пов'язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик; д) залучення ВК не пов'язано, як правило, з поворотнім грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела під-вом не дивлячись на більш високу його вартість. З урахуванням цього механізм оцінки і управління вартістю ВК: 1) вартість функціонуючого ВК під-ва у звітному періоді визначається за формулою: ВКфз = (ЧПс * 100) / СКс, де ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ЧПс – сума чистого прибутку, виплаченого власникам в процесі її розподілу за звітний період; СКс – середня сума ВК у звітному періоді. Відповідно вартість функціонуючого ВК в плановому періоді визначається за формулою: ВКфп = ВКфз * ПВт, де ВКфп – вартість функціонуючого ВК в плановому періоді, %; ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ПВт – плануємий темп зростання виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятичним дробом. 2) вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого ВК у плановому періоді: ВНП = ВКфз. 3) вартість додатково залучаємого акціонерного капіталу розраховується у процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.

77. Структура капіталу.

Структура капіталу – співвідношення власного і залученого капіталу на певний період. Співвідношення між власним і залученим капіталом це вагомий показник результативності при використанні або тільки власних коштів, або власних і залучених. При застосуванні комбінованих джерел при формуванні капіталу у п-ва підвищується результативність діяльності. За положенням (стандартом) бухгалтерського облік № 2 "Баланс”, до структури капіталу входить: 1) статутний капітал – початковий К, з якого починається діяльність під-ва. В залежності від різних орг форм під-в кошти, які мають різну ек сутність; 2) пайовий – відображає суму пайових внесків членів спілок та ін під-в, тобто це сукупність коштів фіз та юр осіб, добровільно вкладених у фін-госп діяльність; 3) додатковий вкладений капітал – відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. По одноіменній статті балансу АТ показують суму, на яку вартість реаліз випущених акцій перевищує їхномінальну вартість; 4) інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштвно отриманих під-м від ін юр або фіз осіб та ін види додаткового К; 5) резервний капітал – сума резервів, створених за рахунок чистого прибутку під-ва; 6) нерозподілений прибуток (непокритий збуток) – сума прибутку, яка реінвестована у під-во, або сума непокритого збитку; 7) неоплачений капітал – відображає суму заборгованості власників за внесками до статутного К; 8) вилучений К – фактична собівартість акцій власної емісії, або часток, викуплених тов-м у його учасників.

78. Оптимізація структури капіталу, фінансовий ліверідж.

Оптимізація структури капіталу – процес визначення співвідношення власного і залученого капіталу, за якого забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу і рівнем ризику втрати фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства. Механізмом оптимізації виступає фінансовий ліверидж. Кількісна оцінка рівня лі вереджу відображається у "точці беззбитковості”, або мертвій точці. Показник, що відображає рівень додатково генерую чого прибутку на власний капітал при різній частці використання залучених засобів, називається ефектом фінансового лі вереджу. Він розраховується: ЕФЛ = (1-Спп)*(КВРа-ПК)*ЗК/ВК, де ЕФЛ- ефект фінансового лівериджу, тобто коефіцієнт рентабельності власного капіталу,%; Спп- ставка податку на прибуток, КВРа- коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%; ПК- середній розмір процентів за кредит, що платиться підприємством за використання позичкового капіталу,%; ЗК- середня сума використовуваного підприємством позичкового капіталу; ВК- середня сума власного капіталу п-ва. При фінансовому лівереджі оцінюється трансформація валового доходу в прибуток. Для визначення оптимальної структури капіталу необхідно визначити зважену ціну капіталу, яка залежить від ціни її складових. З ростом частки залучених коштів у сумі джерел довгострокового капіталу ціна власного капіталу постійно збільшується, а ціна залученого спочатку не змінюється, а потім зростає. Оскільки ціна залученого капіталу в середньому нижче за ціну власного капіталу, то існує поняття оптимальної структури капіталу. Коли показник ціна авансованого капіталу має мінімальне значення, тоді ціна підприємства буде максимальною.

79. Вплив структури капіталу на вартість підприємства.

Розрізняють поняття "ціна капіталу підпри-ва” та "ціна підпри-ва як суб'єкта на ринку капіталу”. Перше поняття пов'язане з річн витратами п-ва по сплаті заборгованості перед власниками та інвесторами; а друге – з розміром власного капіталу. Обидва поняття тісно пов'язані між собою. Наприклад, якщо п-во приймає участь у інвест проекті, дохідність якого нижче за ціну капіталу, то ціна підпри-ва по закінченню цього проекту зм. Кожне джерело коштів, що формують капітал підпри-ва має свою ціну. Можна сказати, що в залежності від того яка структура капіталу є на підпри-ві, і яка ефективність використання даного капіталу все це впливає на вартість підпри-ва. При ефект упр-ні капіталом, або негативними тенденціями в госп діяльності підпри-ва відповідно зб або зм вартість підпри-ва. Ціна п-ва може визначатися за такою формулою: Цп = Д/ЦАК, де Цп – ціна підпри-ва, Д – дохід, ЦАК – ціна авансованого капіталу. Капітал поділяється на власний і залучений. З ростом частки залучених коштів у сумі джерел довгостр капіталу ціна власного капіталу постійно зб, а ціна залученого капіталу спочатку не змінюється, а потім зростає. Оскільки ціна залученого капіталу в середньому нижче за ціну власного капіталу, то існує поняття опт структури капіталу. Коли показник ціна авансованого капіталу має мінім значення, тоді ціна підпри-ва буде максим, що і видно з формули.

80. Основи теорії Міллер-Модільяні.

Теорія ММ складається з ряду концептуальних тверджень теоій ідеального ринку:

-на ідеальному ринку відсутні ризики та ставки відсотків за залучення інсетованхих ресурсів;

-ринки капіталу абслютно конкурентні, відсутні операційні витрати, усі інвестори мають однаковий доступ до інформації про ризики і доходність інвестицій;

-не існує витрат, пов'язаних з банкрутством;

-відсутні податки;

-компанії можна класифікувати у відповідності зі ступенем ризику відносно розміру та ймовірності отримання доходу.

Теорія ММ розглядалася на прикладі компаніїї, яка найближчим часом збиралася припинити свою діяльність. У момент ліквідації - ліквідаційна вартість активів, В – борг. Якщо вимоги кредиторів можна повністю задовільнити, то . Акціонери компанії у такому випадку отримують . Якщо , то акціонери не отримують нічого. Отже, вартість акцій в момент ліквідації , величина боргу .

Вартість капіталу V=S+B або

r – ставка дисконтування, n – кількість періодів до ліквідації.

Отже, в будь-якому випадку

Тому структура капіталу не впиває на ринкову вартість компанії в момент ліквідації, а вартість визнач-ся виключно майбутніми доходами від ліквідації активів.

81. Позичений капітал під-ва, його сутність та склад. Фактори, що впливають на його формування.

Позичений К, використовуваний під-вом, характеризує в сукупності об'єм його фін зобов'язань, які можна диференціювати слідуючим чином: 1) довгострокові фін зобов'язання (всі форми функціонуючого запозиченого К зі строком його використання більше 1 року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові запозичені кошти, строк погашення яких ще не наступив або не погашені в передбачений строк); 2) короткострокові фін зобов'язання (всі форми залученного запозиченого К зі строком його використання до 1 року. Основними формами є короткострокові кредити банків і короткострокові запозичені кошти, різні форми кредиторської заборгованості під-ва та інші короткострокові фін зобов'язання). На залучення позичкових К впливають об'єктивні фактори, які пов'язані з сезонними коливаннями вир-ва прод-ї, періодом обертання, тривалістю вир-го циклу, нерівномірним формуванням витрат; до необ'єктивних (але і не суб'єктивних) факторів відносяться форми розрахунків, діюча система оподаткування, тимчасові фін ускладнення діяльності під-в.

82. Класифікація залучення позичкових коштів та їх хар-ка.

Позичковий К, що його вик-ть під-ва, це їх фін зобов'язання, які визначаються на певну дату. В процесі розвитку під-ва по мірі погашення його фін зобов'язань виникає потреба в залученні нових позикових коштів. Позичені кошти є значною частиною К під-ва, а тому можуть суттєво впливати на фін-госп діяльність під-ва. При управл-ні позичковим К важливе значення має забезпечення найбільш ефективних форм його залучення з різних джерел. При управл-ні залученими коштами необхідно здійснювати їх класифікацію за ознаками: 1) за метою залучення (залучення на відтворення основних фондів; на поповнення оборотних активів; для задоволення інших потреб); 2) за джерелом залучення позичкових коштів (зовнішні джерела залучених коштів; внутрішні джерела (внутрішня кредиторська заборгованість)); 3) період залучення (кошти залучені на довготерміновий період (понад 1 рік); короткотерміновий період (до 1 року)); 4) форми залучення позичкових коштів (грошова (у вигляді фін кредитів); у формі обладнання (з фін лізінгом); товарна форма (товарний і ком кредит); інші мат і немат форми; 5) за формою забезпечення позичкових коштів (незабезпечені; забезпечені під гарантію; шляхом страхування позичкових коштів).

83. Формування політики залучення позичених коштів. Умови залучення позичкових коштів та їх характеристика. Управління позичковими коштами передбачає виділення кількох етапів розробки політики залучення під-м позичених коштів: 1) аналіз залучення і використання позичкових коштів в попередньому періоді (аналіз обсягів, складу і форм залучення позичкових коштів, а також оцінка ефективності їх використання); 2) визначення цілей залучення позичкових коштів в плановому (поточному) періоді (поповнення обсягу постійної частини оборотних активів; забезпечення формування перемінної частини оборотних активів; формування недостаючої частини ресурсів для здійснення інвестицій; залучення коштів з метою забезпечення соціальних потреб та тимчасових); 3) визначення граничного розміру обсягу залучення позичкових коштів (забезпечення ефективності використання позичених коштів на рівні не нижче ефективності використання власного К; забезпечення достатньої фін стійкості під-ва); 4) оцінка вартості залучення позиченого К із різних джерел (здійснюється для знаходження альтернативних варіантів залучення позичених коштів); 5) визначення співвідношення об'єму позичкових коштів, залучених на коротко- і довгостроковій основі (визначаються: повний строк –період часу з початку надходження коштів до кінцевого погашення всієї суми боргу. Середній строк – розрахунковий період, протягом якого кошти знаходяться у користуванні на підприємстві); 6) визначення складу основних кредиторів (постійні постачальники, з якими встановлені тривалі ком зв'язки, КБ); 7) створення ефективних умов отримання кредиту, що пов'язані з: терміном надання кредиту; процентною ставкою за кредит, їх розміром та особливостями застосування (% ставки, облікові ставки; 8) умови виплати % ставок: виплата всієї суми % в момент отримання кредиту; виплата основної суми % здійснених при поверненні кредиту.

84. Особливості оцінки і управління вартістю позиченого капіталу. Порівняльна оцінка ефективності формування позиченого капіталу в розрізі окремих його видів і форм має важливе значення при управлінні К. Особливості визначення вартості позиченого капіталу наступні: 1) відносна простота формування базового показника оцінки вартості ПК. Тобто ця вартість визначається у вигляді суми сплачених процентів за кредит або по облігаціям. Цей показник прямо обговорюється умовами кредитного договору, умовами емісії або іншими формами контрактних зобов'язань під-ва; 2) залежність вартості ПК від кредитоспроможності під-ва, яку оцінюють кредитори; 3) залучені ПК завжди пов'язані з формуванням вихідного грошового потоку, який включає оплату обслуговування боргу і його погашення; 4) врахування в процесі оцінки вартості запозичених коштів податкового коректора. Так як виплати по обслуговуванню борга (процентів за кредит і інших форм цього обслуговування) відносяться на витрати (собівартість) продукції, вони зменшують розмір оподатковуваної бази під-ва.

85. Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі фінансового кредиту. Визначення вартості ПК оцінюється окремо з урахуванням двох джерел його залучення: що стосується банківського кредиту; що стосується фінансового лізінгу. Вартість банківського кредиту для позичальника визначається на основі %-х ставок, які формують основну частину витрат по обслуговуванню отриманого кредиту. Крім того, при визначенні витрат на обслуговування кредиту необхідно враховувати і інші витрати: по страхуванню кредиту позичальника. На вартість обслуговування кредиту також впливає податкова політика держави, оподаткування прибутку. Вартість фін лізінгу визначається на основі ставки лізінгових платежів. При цьому враховується поступове повернення основного боргу, визначається виходячи з річної норми амортизації активів (основні фонди), залучених на умовах фін лізінгу, та вартість безпосереднього обслуговування лізінгового боргу. При визначенні вартості фін лізінгу необхідно враховувати: 1) вартість фін лізінгу не повинна перевищувати вартість банківського кредиту, який міг би бути отриманий на відповідний період для придбання основних фондів; 2) використання фін лізінгу повинно супроводжуватись зменшенням витрат під-ва з метою підвищення прибутку.

86. Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі облігацій позики. Оцінюється на базі ставки купонного проценту за нею, який формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту за нею, що виплачується при погашенні. В першому випадку оцінка здійснюється за формулою: ВОЗк = (СК * (1 - Спп)) / (1 - ЕВо), де ВОЗк – вартість запозиченого капіталу, залученого за рахунок емісії облігацій, %; СК – ставка купонного процента по облігаціях, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятичним дробом; ЕВо – рівень емісійних витрат по відношенню до об'єму емісії, виражений десятичним дробом. У другому випадку розрахунок вартості здійснюється за формулою: ВОЗд = (Др * (1 - Спп) * 100) / ((Но -Др) * (1 - ЕВо)), де ВОЗд – вартість запозиченого К, який залучається за рахунок емісії облігацій, %; Др – середньорічна сума дисконту по облігаціях; Но – номінал облігації, що підлягає погашенню; ЕВо – рівень емісійних витрат по відношенню до суми залучених за рахунок емісії коштів, виражений десятичним дробом. Управління вартістю залучаємого К в цьому випадку призводиться до розробки відповідної емісійної політики, яка забезпечує повну реалізацію емітуємих облігацій на умовах, не вище середньоринкових.

87. Оцінка вартості і управління залученням товарного (комерційного) кредиту. Оцінюється у розрізі двох форм його представлення: І) По кредиту у формі короткострокової відстрочки платежу – вартість кожного такого кредиту оцінюється розміром знижки у ціні продукції, при здійсненні готівкового платежу за неї. Розрахунок вартості товарного кредиту у цьому випадку здійснюється за наступною формулою: ВТКк = ((ЦЗ * 360) * (1 - Спп)) / ПН, де ВТКк – вартість товарного кредиту, що надається на умовах короткострокової відстрочки платежу, %; розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятичним дробом; ПН – період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях. Основу управління цієї вартістю складає обов'язкова оцінка її в річній ставці по кожному наданому кредиту і її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту. ІІ) По кредиту у формі довгострокової відстрочки платежу, оформленої векселем. Розрахунок вартості цієї форми товарного кредиту здійснюється за формулою: ВТКв = ((ПКв * (1 - Спп)) / (1 - ЦЗ), де ПКв – ставка процента за вексельний кредит, %; ЦС – розмір цінової знижки, що надається постачальником при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятичним дробом. Управління вартістю цієї форми товарного кредиту зводиться до пошуку варіантів поставок аналогічної продукції, що мінімізують розміри цієї вартості.

88. Оборотний капітал сутність, значення. Оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою: г – т...в...т' – г, де Г – кошти, що авансуються; Т – предмети праці (товар); В – виробництво; Т' – готова продукція (товар); Г' – кошти, отримані від реалізації створеної продукції. При цьому мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + АГ, тобто, коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тому числі фінансових). У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

89. Зміст і задачі управління оборотного капіталу. Управління ОК включає: визначення заг потреби в ОК виходячи з конкретних умов вир-чо-госп діяльності; управління джерелами управління ОК; управління розміщенням ОК; визначення шляхів підвищення еф-ті використання ОК. Задачі: 1) визначення оптимальної, стабільної потреби під-ва в ОК; залучення позичкових коштів в формі банковських кредитів в обсягах, які обумовлені: сезонними коливаннями в д-ті під-ва або тимчасовим фін ускладненням; 2) залучення коштів інших суб'єктів госп діяльності у формі кредиторської заборгованості в розмірі, які обумовлені об'єктивними факторами діяльності суб'єктів господарювання і які пов'язані з реалізацією Т, Р, П, проведення розрахунків; 3) досягнення оптимального співвідношення між власними і позиченим коштами при формуванні ОК; 4) ефективне розміщення ОК; 5) при управлінні ОК повинна бути ↓ можливість імобілізації ОК; 6) забезпечення прискорення обігу ОК.

90. Принципи визначення потреби в оборотному капіталі (їх характеристика). Визначення планової потреби в ОК передбачає проведення таких робіт: 1) визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів (відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях); 2) встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво (розраховувається на підставі даних четвертого кварталу планового року, у сезонних галузях пром-ті одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва, одноденні витрати незавершеного виробництва – виходячи із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції – відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції); 3) визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні (проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях); 4) розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями; 5) визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція. Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

91. Фактори, що впливають на загальну потребу під-ва в оборотному капіталі. ОФ споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої прод-ї. ОФ не беруть участі у створенні вартості, а обслуговують тільки процес обігу товарів. Склад і розміщення ОК залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тому числі фінансових). Визначення потреби в ОК здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на госп діяльність під-в. На під-вах виробничої сфери до них належать: 1) умови постачання підприємств ТМЦ: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності; 2) організація процесу вир-ва: тривалість виробничого циклу, хар-р розподілу витрат протягом вир-го циклу, номенклатура випущеної прод-ї; 3) умови реалізації прод-ї: кількість споживачів готової прод-ї, їх віддаленість, призначення прод-ї, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену прод-ю. За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу вир-ва та реалізації під-во в змозі отримувати прибуток з мін витратами.

92. Зміст методу прямого розрахунку потреби в нормативному оборотному капіталі. Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному під-ві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, вир-ва та реалізації прод-ї. Визначення потреби в ОК здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на госп діяльність під-в. На під-вах вир-ї сфери до них належать: 1) умови забезпечення підприємств ТМЦ (кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності); 2) організація процесу вир-ва (тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної прод-ї); 3) умови реалізації продукції (кількість споживачів готової прод-ї, їх віддаленість, призначення прод-ї, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену прод-ю). Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо різко не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого роз­рахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Метод прямого розрахунку застосовується на нових під-вах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах.

93. Зміст ек методу визначення потреби в нормативному оборотному капіталі. Економічний метод розрахунку використовується для корекції обчисленого методом прямого розрахунку нормативу урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Особливість полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на вир-во: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив ↑ відповідно з темпами зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив – ↑ на 50 % від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативів ↓ на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах, його доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.

94. Причини (фактори) виникнення потреби підприємства в оборотному капіталі понад обсяг нормативної його частини. Причини: 1) оборотний капітал – це мобільні активи, які виступають у вигляді грошових коштів або можуть бути повернуті в них на протязі одного року або одного виробничого періоду; 2) сезонні коливання (наднормативні запаси с/г сировини є основним об'єктом банківського кредиту на під-вах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно або створюють великі сезонні запаси сировини; 3) причини несезонного характеру: а) заниження розмірів нормативної частини ОК; б) іммобілізація власних ОК під-в (фінансування ремонту, на сплату податків, на попередню оплату рахунків постачальників); в) недостатність фін ресурсів під-в, за рахунок яких формується власний (оборотний) капітал; г) необхідність створення додаткових резервних запасів матеріальних цінностей в умовах нестабільної економічної ситуації (інфляція). На під-вах виникає потреба в кредитах під вир-чі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються понаднормативні запаси. Наднормативні запаси незавершенного вир-ва і готової прод-ї можуть створюватись на під-вах у зв'язку з прискоренням темпів ↑ обсягів вир-ва, некомплектністю постачання, транспортними ускладненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень прод-ї споживачам через їхню неплатоспроможність.

95. Власний ОК і джерела його фомув. Визнач. власного ОК на основі бух. балансу. Мінім-на потреба підпр-ва в оборотних коштах покривається за рах. власних джерел: статут. капітал, відрах. від прибутку у фонди спец. признач.; цільове фінанс-ня та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалуз. позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підпр-ва, що вводяться в дію, формують ОК за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноз. учасників (для СП), надходження від емісії ЦП. Ці кошти включаються у стат. фонд новоствореного підпр-ва. На вже діючих підпр-ах власними джерелами фінанс-ня ОК є прибуток, що залиш. в розпорядженні підпр-ва, надходж від емісії ЦП, а також прирівняні до власних оротних коштів сталі пасиви. Обсяг коштів, що спрямов-ся на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, заг. обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів. До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви (кошти цільового призначення, які в результаті застосованої сис-ми грошових розрахунків постійно знаходяться в госп-му обігу підпр-в, а проте, йому не належать). До їх використання за призначенням вони в сумі мінім-го залишку є джерелами формув. ОК підпр-ва. Сталі пасиви — це мінім-на (стійка) заборгованість по з/п працівникам, відрахуваннях на обов'язкове державне пенсійне страх-ня, на соц. страх-ня, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухг-му балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підпр-ві. Методика визначення власних ОК підпр-ва, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображ. вони в І розділі пасиву балансу.

96. Джерела формув. залученого ОК. Форм ОК лише за рахунок власних джерел економ. недоцільно - це знижує можливості підпр-ва щодо фінанс-ня власних витрат і зб ризик виникнення фін-ї нестабільності підпр-ва. У такому разі підпр-во вимушене звертатися до залучення коштів, фін-их рес-ів у вигляді коротк. кредитів банку та інш кредитів, комерц. кредиту, кредитор-ї заборгованості. Признач. банк кредитів — фінанс-ня витрат, пов'язаних з придбанням осн. і поточних активів, з сезонними потребами підпр-ва, тимчасовим зб виробн запасів, із виникненням (зб) дебіт заборг, податковими платежами та інш зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу ув'язати всі джерела ОК і справляють активний вплив на раціональне формув запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інш видів мат цінностей. До залучених належать кошти інш кредиторів, які надаються підпр-ам у позику під певний (обумовлений) % на термін до одного року з оформл векселя чи іншого боргового зобов'язання. Вексель є найпростішою й найпошир формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реаліз незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. Досить поширеною формою залуч коштів ін суб'єктів госп-ня є комерц кредит. Він використ-ся підпр-ми за браком фін ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрах з постач. Виникає необхідність відстрочки платежів. Постач-к дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інш боргове зобов'язання. У цілому його використ позитивно впливає на ек-ку підпр-ва і нар госп-ва, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання ОК і зм потребу у кредитних і грош ресурсах.

97. Використ. банк ресурсів для формування оборотних коштів. Форм ОК лише за рах власних джерел економ недоцільно - це знижує можливості підпр-ва щодо фінанс-ня власних витрат і збільшує ризик виникнення фін нестабільності підпр-ва. У такому разі підпр-во вимушене звертатися до залучення коштів, фінанс рес-в у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерц кредиту, кредит заборгованості. Признач банківських кредитів — фінанс-ня витрат, пов'язаних з придбанням осн і поточних активів, з сезонними потребами підпр-ва, тимчасовим збільш вир-их запасів, із виникненням (збільшенням) дебіт заборг, податковими платежами та іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела ОК і справляють активний вплив на раціональне формув запасів сировини, матеріалів, готової прод-ії та інших видів мат цінностей. План-ня потреби в позикових ОК включає розрах-ок необхідної суми кредиту з урах залишку нормованих товарно-мат цінностей і визнач потреби в кредиті. Сума кредиту з урах залишку нормованих товарно-мат цінностей визнач-ся для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю мат цінностей за встан-ми (чинними) цінами і власними ОК. Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредит-ня, надається строком до одного року.

98. Кредиторська заборгованість, як джерело формув ОК. Управління кредитор заборгованістю Кредиторська заборг-сть належить до позаплан залучених джерел формування ОК, її породжує брак власних ОК. Наявність кредит-ої заборг-ті постач-ам свідчить про участь у госп обігу підпр-ва коштів інших суб'єктів госп-ня. Кредит заборг-сть вважається допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборг-сть постач-ам за розрах документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підпр-ві може бути і прострочена (ненормальна) кредит-ка заборг-ть, що утвор в результ поруш покупцями порядку і термінів оплати розрахунк документів. Якщо покупець, використ-чи в обігу неоплачені товарно-мат цінності, одержує додатк кошти, які йому не належать, то постач змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додатк джерел для запобігання невиконанню своїх зобов'язань. За кредит-ї заборг-і постач-ам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних ОК і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредит-ї заборг-і залежать від конкретних умов орг-ї та використ ОК, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіт-ї заборг-і, гол-м джерелом покриття якої і є кредит заборг-ть. Участь кредит-ї і дебіт-ї заборг-і у форм та використ ОК пром підпр свідчить про серйозні негаразди в госп д.

99. Хар-ка розміщ і структури поточних активів п-в. фактори які вплив на структ розміщ О.К. Ліквідність поточ активів. Функц-ня ОК розпоч-ся з моменту їх форм і розміщ. Раціональне розміщ як складова управл ОК має певні особливості. Визначальними є такі чинники: вид госп д, обсяг вир-ва, рівень технології та орг-ії вир-ва, термін вир-го циклу, сис-ма постач необхідних тов-мат цінностей і реаліз прод-ії. Залежно від розміщ, умов орг-ії вир-ва і реаліз-ії прод-ії ОК мають різний рівень ліквідності. Найбільш ліквідними і з найменшим ризиком вкладання є кошти в касі, кошти на розрах і валютних рахунках в установах банку та ЦП. Меньш ліквідною частиною з певним ризиком вкладання вважається відвантаж прод-ії і ДЗ, яка в свою чергу може бути більш чи менш ліквідною, це стосується строковості і простроченості ДЗ щодо відвантаж прод-ії. Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладання є матеріальні ОК в незавершеному вир-ві, у витрататах майбутніх періодах, у вир-их запасах, у готовій прод-ії, що не відвантажена. Через те, що саме ця частина ОК найбільш віддалена від моменту реалізації і на неї впливає зміна коньюктури ринку, інфляційні процеси. Ступінь ліквідності в цілому об активи і кожної їх групи визнач як віднош відповідної частки об активів до короткострок зобов'язань.


100. Дебіторська заборг, як напрямок розміщ ОК її склад і структура. Зміст і задачі управління ДЗ. Вин-ня ДЗ є об'єктивний процес в госп д при сис-мі безготівкових розрах-ів. ДЗ не завжди виникає в результаті поруш порядку розрах-ів і не завжди погіршує фін стан. Сучасний стан ек розвитку хар-ся уповільненням платіжного обороту, що супроводжується збільш ДЗ управління нею повинно бути спрям на її оптимізацію та забезпеч своєчасної інкасації ДЗ [її погашення] - це важлива частина заг політики управління активами, яка тісно пов'язана з марк-ю політикою п-в. Види ДЗ: 1)ДЗ за товарно-мат цінності, роботи, послуги, термін оплати яких не настав. 2)Д.З. за товарно-мат цінності, роботи, послуги, не оплачені в установлений термін. 3)ДЗ по отриманим векселям. 4)ДЗ по розрахункам з бюджетом. 5)Д.З. по розрахункам з персоналом. Управління ДЗ: 1)Аналіз Д.З. за попередній період; 2)Форм принципів кредитної політики по відношенню до покупців; 3)Визнач розміру фін ресурсів: частини ОК, яка може бути спрямована на формування Д.З. 4)Форм сис-ми кредитних угод [надання тов-го кредиту]: термін, вартість пов'язані із знижками дебіторам. 5)Сис-ма штрафних санкцій за прострочку платежів покупцями. 6)Визнач вимог до оцінки покупців і диф-ція надання умов товарного кредиту: а) кредитоспром покупців; б) експертиза і форм інформац-ї бази для оцінки кредитоспром [інформація, надана покупцями - внутрішні джерела, зовнішні джерела - комерц банк, ПДА.]; в) диференц-я кредитних умов, надання тов-го кредиту у відповідністю з кредитоспром. ДЗ буває виправдана (строк якої не наступив, чи менше місяця) і невиправдана (прострочена, відволікання коштів. Ця заборгованість створює загрозу неплатоспроможності і послаблює ліквідність його балансу). Управління ДЗ дозволяє використовувати ряд нових форм: шляхом рефін-ня ДЗ - трансформ її в інші форми об активів: грошові кошти, високоліквідні короткострок ЦП. Осн форми рефін ДЗ: 1)факторинг - в Україні не дуже поширений; 2)облік векселів виданих покупцями прод-ії - продажа векселів банкам, іншим фін інстит за певну плату - використ ставка дисконту.





Реферат на тему: Вартість і оптимізація структури капіталу. Фінансовий менеджмент (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.