Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Управління інвестиціями, фінансовими ризиками та джерелами фінансування (реферат)

Зміст

1. Управління інвестиціями. 3

а) інвестиційна діяльність; класифікація типів інвестиційних ресурсів підприємства; 3

б) методи оцінки доцільності капіталовкладень; 7

в) ризики в оцінці доцільності капіталовкладень. 9

2. Управління джерелами фінансування. 13

а) статутний фонд та способи його формування; 13

б) амортизаційний фонд та способи його формування; 15

в) кредитна політика підприємства: види кредитів та принципи кредитування 16

3. Управління фінансовими ризиками. 18

а) поняття і основні види фінансових ризиків. 18

б) політика управління фінансовими ризиками, її зміст і принципи розробки; 20

в) методи оцінки виникнення фінансових ризиків. 22

Список використаної літератури. 24


1. Управління інвестиціями а) інвестиційна діяльність; класифікація типів інвестиційних ресурсів підприємства;

Інвестиційна діяльність у державі є одним з основних напрямів розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей підприємства на базі науково-технічного прогресу, що обумовлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. В свою чергу, поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальний, фінансовий або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.

1. Прогнозування та планування:

- дослідження макроекономічних умов;

- формування цілей і завдань;

- стратегія розвитку підприємства.

2. Формування інвестиційного портфеля:

- розробка та оцінювання інвестиційних проектів;

- забезпечення необхідних обсягів інвестиційних ресурсів;

- оцінювання та прогнозування ефективності інвестиційної програми.

3. Реалізація інвестиційної програми:

- оперативне управління інвестиційними проектами;

- моніторинг реалізації інвестиційної програми;

- корекція інвестиційної діяльності.

Існують слідуючи типи інвестицій:

• інвестиції у фізичні (реальні) активи: будівлі, споруди, машини обладнання та інші матеріальні цінності терміном служби понад один рік;

• інвестиції у грошові активи ("портфельні" інвестиції): акції, облігації, депозити в банках та ін.;

• інвестиції у нематеріальні активи: придбання прав, ліцензій, навчання та ін.

Більшості підприємств доступна багатоваріантність фінансування інвестиційних проектів, а саме:

• повне самофінансування;

• акціонування;

• кредитне фінансування;

• лізинг;

• змішане фінансування.

Джерела інвестиційних ресурсів підприємства можна поділити на власні, позичені та залучені.

Характеристика ресурсів підприємства

1. Власні:

- частина прибутку, що йде на розвиток;

- амортизаційній відрахування;

- доходи від реалізації основних засобі;

- іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів;

- емісія акцій компанії.

2. Позичені:

- довгострокові кредити;

- цільовий державний кредит на конкретний вид інвестування;

- лізинг.

3. Залучені:

- внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів (грант, безкоштовне фінансова допомога тощо).

Також інвестиції поділяють на пасивні й активні.

Пасивні - це ті, які забезпечують підтримання досягнутого рівня використання ресурсів підприємства за рахунок структурно-вартісних змін активів та пасивів підприємства.

Активн і- це ті, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства порівняно з досягнутим ним рівнем за рахунок розширення ринків реалізації продукції, що має попит, підвищення прибутковості та ін.

Крім того, існують інвестиції, пов'язані з високим ступенем ризику, які мають назву ризикові інвестиції, або венчурний капітал.

Венчурний капітал - це інвестиції у вигляді випуску нових акцій у нових сферах діяльності, які пов'язані з високим ступенем ризику.

Венчурний капітал інвестують переважно в окремі проекти в розрахунку на швидку окупність вкладених коштів та високу норму прибутку. Капіталовкладення, як звичайно, здійснюють через придбання частини акцій підприємства або надання йому кредитів. Отримуючи важелі управління, інвестор готовий йти на великий ризик.

Ризикове вкладення капіталу зумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм у галузі нових технологій.

Ризиковий капітал поєднує у собі різноманітні форми капіталовкладень: кредитну, акціонерну, підприємницьку. Він виступає посередником у заснуванні наукомістких фірм, так званих "венчурів".

У деяких випадках при прийнятті рішень у галузі інвестицій доцільно класифікувати їх так:

1. Прийняття позитивного чи негативного рішення стосовно тих

інвестицій, рух грошових потоків у яких не залежить один від одного.

2. Вибір найкращого рішення щодо набору інвестицій, які є взаємо заперечними. (Коли може бути здійснене лише одне капіталовкладення).

3. Класифікація незалежних інвестицій відповідно до їх прибутковості.

Після здійснення цієї класифікаційної керівництво може поділити всі інвестиційні рішення на прийнятні і неприйнятні, що спростить процес вибору оптимального рішення.

Глобальна мета інвестиційної діяльності - підвищення цінності підприємства, яка складається з ринкової вартості власного капіталу підприємства і ринкової вартості зобов'язань підприємства.

Якщо інвестиції забезпечують підвищення дохідності капіталу, то цінність підприємства зростає і навпаки.

Отже, основна мета інвестиційної діяльності - підвищення цінності підприємства, яке принесе вигоду його власникам у вигляді Дивідендів, які зростають, або підвищення ціни акцій.


б) методи оцінки доцільності капіталовкладень;

Усі методи оцінки проектів капітальних вкладень можна поділити на дві групи, рис. 1.

Рис. 1. Методи оцінки проектів капітальних вкладень.

1) методи дисконтування грошових потоків;

2) методи, що не враховують вартість грошей у часі.

Потреба використання методів оцінювання доцільності капіталовкладень у підприємства виникає при:

· необхідність заміни застарілого обладнання новим;

· розширенні виробничих потужностей через оренду, купівлю готових або побудову приміщень;

· використанні можливостей злиття з іншим підприємством;

· плануванні випуску нових виробів;

· плануванні здійснення рекламних заходів;

· інше.

Найпоширенішими методами оцінки, що передбачають дисконтування грошових потоків є: чиста теперішня вартість та внутрішня норма прибутковості.

Період окупності (Т) – це період часу, необхідний, для повного відшкодування початкових інвестицій за рахунок чистих грошових надходжень від її використання.

Коли порівнюють два чи більше проекти, перевагу надають тим, в яких термін окупності коротший. Проте ухвалені проекти не повинні перевищувати якийсь граничний, раніше визначений термін окупності.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) – це теперішня (дисконтована) вартість майбутніх грошових надходжень за мінусом теперішньої вартості чистих первісних інвестицій.

Для визначення ЧТВ проекту капітальних вкладень майбутні грошові надходження дисконтуються із допомогою відповідної ставки дисконту. Потім з суми розрахованої таким чином теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень вираховуються теперішня вартість чистих первісних інвестицій.

Якщо

ЧТВ >0 – інвестиційний проект доцільно прийнятий;

ЧТВ=0 – підвищення ефективності діяльності підприємства немає;

ЧТВ<0 – ефективність діяльності підприємства знизиться, проект немає права на існування.

Початкові інвестиції (Іп) – це реальна вартість проекту з урахуванням результатів від продажу старого обладнання та сплати податків.

Внутрішня норма прибутковості – це ставка дисконту, за якою чиста теперішня вартість проекту капітальних вкладень дорівнює нулю.

Четвертий з основних методів оцінки доцільності капіталовкладень – визначення індексу прибутковості або облікової норми прибутковості.

Індекс прибутковості – це відношення величини середнього чистого прибутку, одержаного внаслідок здійснення проекту капітальних вкладень, до середньої або початкової вартості інвестицій у цей проект.


в) ризики в оцінці доцільності капіталовкладень.

В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричиняється:

-по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від Моменту вкладення коштів до часу їх повернення;

- по-друге, інвестування пов'язана з вкладенням великих коштів матеріальних ресурсів, негативне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора;

-по-третє, часто інвестування здійснюється через фінансових посередників, тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо.

До інвестиційних ризиків належать:

• ризик втраченої вигоди;

• ризик зниження дохідності;

• ризик прямих фінансових втрат.

Ризик прямої втраченої вигоди - це ризик недоотримання прибутку внаслідок нездійснення будь-яких заходів (наприклад, страхування, хеджування та ін.).

Ризик зниження дохідності може виникнути внаслідок зменшення розміру процентів і дивідендів на здійснені інвестиції, вклади, кредити тощо. Ризик зниження дохідності має такі різновидності, як процентні ризики та кредитні ризики.

До процентних ризиків належить можливість втрати доходу комерційними банками, кредитними закладами, інвестиційними інститутами внаслідок перевищення процентних ставок, виплачених ними порівняно з отриманими за надані кредити.

Кредитний ризик - це небезпека несплати позичальниками боргів та процентів, що належить кредиторові. Кредитний ризик є різновидністю також ризику прямих фінансових втрат.

Крім того, ризик прямих фінансових втрат містить біржові ризики та ризики банкрутства.

Біржові ризики- це небезпека втрат на біржових операцій, як наприклад, ризик несплати за комерційні угоди, ризик неплатежів комісійної винагороди брокерській фірмі та ін.

Ризик банкрутства являє собою небезпеку певної втрати капіталу і нездатності розрахуватися згідно із взятими на себе зобов'язаннями внаслідок неправильного вибору капіталовкладень.

Різні інвестиції приносять різний дохід. Співвідношення ризику й доходу є таким, що віддача від вкладених грошей повинна пропорційно відповідати ризикованості вкладу.

У фінансах ризик визначають рівнем мінливості сподіваних доходів і вимірюють двома критеріями:

1. Середнє очікуване значення.

2. Мінливість можливого отримання результатів.

Середнє очікуване значення - це таке значення величини події, яке пов'язане з невизначеністю ситуації. Середнє очікуване значення є середньозваженим для усіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовують як частоту або вагу відповідного значення.

Середнє очікуване значення вимірює результат, на який ми сподіваємося у середньому.

Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти мінливість показників або міру коливань можливого результату.

Мінливість - це кількість коливань, що трапляється з багатьма значеннями, коли вони відхиляються від характерної середньої величини.

Для вимірювання мінливості у практиці використовують два тісно пов'язані між собою показники: дисперсію і середньоквадратичне відхилення.

Дисперсія - це середньозважена величина квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

Розв'язання проблем інвестиційного ризику можливе завдяки реалізації різноманітних засобів. Основні уникнення, утримання передання, зниження ступеня ризику.

Уникнення ризику досягають, відмовляючись від реалізації проекту пов'язаного з ним. Однак у такому разі інвестор втрачу водночас шанс отримання прибутку від реалізації проекту.

Утримання ризику передбачає покладення ризику на інвестора при цьому інвестор повинен покривати можливі втрати капіталу від невдалого інвестування.

Передання ризику означає те, що інвестор передає ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству.

Зниження ступеня ризику - це скорочення імовірності та обсягів втрат.

Вибір конкретних засобів, пов'язаних із розв'язанням проблем ризиків, грунтується на дотримані певних принципів:

• ризикувати можна лише в межах, що їх дозволяє власний капітал;

• необхідно здійснювати аналіз інвестиційних проектів з урахуванням наслідків ризику;

• невиправданим вважається ризик великими вкладеннями коштів задля отримання невеликої вигоди.

Реалізація першого принципу означає, що вкладенню капіталу повинен передувати аналіз, який складається з таких етапів:

1) визначення максимально можливих збитків при реалізації проекту;

2) порівняння величини збитків з обсягом вкладеного у проект капіталу;

3) порівняння величини збитків з обсягом вкладеного усіх фінансових ресурсів вкладника капіталу.

Величина цього коефіцієнта різна для різних інвестиційних проектів і її треба визначити для кожного випадку окремо.

Однак існує межа коефіцієнта ризику, після досягнення якої для інвестора настає велика ймовірність банкрутства.

Реалізація другого принципу означає, що після визначення коефіцієнта ризику інвестор повинен прийняти рішення на користь реалізації інвестиційного проекту і взяти ризик на себе, відмовитися від інвестування проекту чи передати відповідальність за ризик іншій особі-

Дія третього принципу передбачає визначення вигоди для інвестора від реалізації проекту порівняно із вкладенням коштів.

Для зниження ступеня інвестиційного ризику використовують різноманітні способи: диверсифікацію, лімітування, страхування та ін-Одним із найпоширеніших є диверсифікація.

Диверсифікація - розподіл інвестиційних коштів між окремими об'єктами, які не пов'язані один з одним. Диверсифікація сприяє розсіюванню ризику і в сукупності зменшенню його величини.

Сек'ютеризація - це участь двох банків у реалізації одного проекту, причому обидва банки виконують різні функції. Наприклад, один із них розробляє умови й укладає договір, другий надає кредит позичальникові.


2. Управління джерелами фінансування а) статутний фонд та способи його формування;

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності розпочинається з формування статутного капіталу.

Статутний капітал— це виділені підприємству або залучені ним кошти на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством правом власності або повного господарського відання.

Порядок і джерела формування статних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує.

В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності.

За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні й оборотні) кошти.

Окрім грошових коштів, статутний капітал може формуватися за рахунок надходжень майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів та нематеріальних активів.

До нематеріальних активів належить вартість права користування результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів, "гудвілів", промислових зразків технологій ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідні роботи та ін.

Чинне законодавство передбачає мінімальні розміри статутних капіталів, при яких допускається державна реєстрація підприємства.

У процесі ведення господарської діяльності величина статутних капіталів підприємств змінюється за рахунок:

• збільшення їх унаслідок виділення частини прибутку на поповнення обсягів фінансових ресурсів;

• реалізації інвестиційних проектів;

• переоцінки основних засобів підприємств;

• додаткового випуску акцій;

• різниці у грошових надходженнях між продажною (ринкового) і номінальною вартістю акцій.

Під час приватизації майна державних підприємств передбачені такі джерела коштів, що використовують при формуванні статутних фондів:

• придбання акцій підприємства за рахунок приватизаційних сертифікатів, що їх отримують громадяни України;

• особисті заощадження громадян України;

• частина кредитів населення, яка становить проіндексовані вклади в Ощадному банку України;

• кошти вітчизняних юридичних осіб;

• кошти чужоземних юридичних та фізичних осіб.

Зростання обсягу виробництва товарів та послуг викликає потребу постійного нарощування статутних капіталів підприємств.


б) амортизаційний фонд та способи його формування;

Амортизація - це процес зношування і поступового перенесення вартості основних засобів на вартість продукції, виготовленої за їх участю. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

Амортизаційні кошти надходять на підприємство у складі виторгу від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і нагромаджуються в амортизаційному фонді для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів.

Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

1) на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тому числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які зайняті на виготовлені таких основних засобів);

2) на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

 


 

 


 

 


 

де Ба- балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.; Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.


в) кредитна політика підприємства: види кредитів та принципи кредитування

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Залежно від мети кредит може видаватися на:

- фінансування оборотного капіталу;

- фінансування основного капіталу;

- викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на:

- покриття збитків від господарської діяльності;

- формування і збільшення статутних капіталів банків;

- для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

- проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

- під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше виданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють кредити:

• короткотермінові (на термін менший від одного року, як

звичайно, 30,60,90 днів);

• середньотермінові (на термін від 1 до 5 років);

• довготермінові (на термін понад 5 років).

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фінансовою відсотковою ставкою (переважно за умов стабільної економіки). Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність матеріальної гарантії або забезпечення кредиту. Формами забезпечення кредиту можуть бути:

• гарантії третьої сторони,

• товарні запаси підприємства;

• нерухоме майно;

• рухоме майно;

• цінні папери.

Так, умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською заборгованістю чи закладними. Середньотермінові кредити переважно потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно). Довготермінові кредити здебільшого забезпечують нерухомістю, а кредит, наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним.

Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно оплачеш. У разі порушень термінів оплати кредитів укладають Додаткову угоду (пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування. При непогашеній кредиту у визначений термін нові кредити, як звичайно, не надають. Комерційні байки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання кредиту, комерційні банки звертають увагу на:

• ділову репутацію підприємства;

• ліквідність активів;

• забезпеченість кредиту;

• співвідношення суми власного і позичкового капіталу. Кредити надають також під боргове зобов'язання.


3. Управління фінансовими ризиками а) поняття і основні види фінансових ризиків

Фінансові ризики — це вартісний вираз вірогідної події, що призводить до збитків. Фінансові ризики завжди пов'язані з небезпекою втрати грошових коштів. Водночас, настання ризикової події в ринкових умовах призводить до одержання як позитивного (виграш, прибуток), так і негативного (програш, збиток, витрати) результату.

Причини появи фінансових ризиків пов'язані, по-перше, із розвитком товарно-грошових відносин, по-друге, з невизначеністю та непередбаченістю багатьох економічних явищ, їх багатокритеріальністю, конфліктністю.

Фінансові ризики є невід'ємною характеристикою фінансових рішень, тому однією із функцій банківської системи с мінімізація негативних інфляційних тенденцій та розподіл ризику між учасниками (останній залежить від зміни валютних курсів, відсоткових ставок, ціни на товар та акції).

Фінансовий ризик пов'язаний із можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов'язань. До основних чинників фінансового ризику належать знецінення інвестиційно-фінансового портфеля внаслідок зміни валютних курсів, нездійснення платежів, війни, безладдя, катастрофи тощо. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів із вилученням відсотків, отриманням додаткового капіталу.

Таблиця 1. Класифікація ризиків

Ознака

Види ризиків

Час виникнення

Ретроспективні

Поточні

Перспективні

Сфера виникнення

Виробничі

Комерційні

Фінансові

Ризики страхування

Основні чинники виникнення

Політичні (зміна політичної обстановки)

Економічні (несприятливі умови в економіці держави та підприємства)

Характер обліку

Зовнішні (політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні тощо)

Внутрішні (зумовлені діяльністю підприємства)

Характер наслідків

Чисті (втрати)

Спекулятивні (втрати й очікувані результати)


б) політика управління фінансовими ризиками, її зміст і принципи розробки;

Необхідною умовою досягнення успіхів у сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, є створення та вдосконалення систем управління ризиками, що дозволяють виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати ризик. Механізм прийняття рішень повинен не тільки ідентифікувати ризик, але й дозволяти оцінити, які ризики і в якій мірі може брати на себе компанія, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту. Процес управління ризиками включає широкий спектр дій, які можуть бути представлені як послідовність наступних етапів:

— усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

— аналіз та оцінка ризику;

— мінімізація або обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

— здійснення постійного контролю за рівнем ризиків із застосуванням механізму зворотного зв'язку.

Для розробки чинного механізму управління ризиками рекомендуємо використовувати п'ять стратегій з управління ризиками та отримання доходу (вигоди).

1. Стратегія сегментів, яка базується на великій кількості даних про ризики та на використанні комп'ютерного аналізу про розподіл ризиків на привабливі й непривабливі (роздрібний ринок).

2. Стратегія інсайдерів, що використовується при наявності унікальних ризиків і розподілу їх на прийнятні й неприйнятні.

3. Технічна стратегія, яка складається зі збору попередньої бази інформації для прогнозування майбутніх цін (ринок торгівлі та інвестицій).

4. Стратегія висновків, коли прийняття рішень враховує вплив зовнішнього середовища (використовується при виборі цінних паперів, валют).

5. Стратегія масштабів, що враховує очікування великих періодичних втрат і пропонує заходи щодо їх зниження (або підготовки до них).

Запропоновані стратегії можуть використовуватися у різних ситуаціях разом або окремо. Залежно від обраної стратегії планується подальша діяльність підприємства з урахуванням впливу факторів внутрішнього й зовнішнього середовища. Вони допоможуть об'єктивно виявити ризики, оцінити їх і прийняти ефективне управлінське рішення.


в) методи оцінки виникнення фінансових ризиків.

При визначенні степеню ризику важливе місце посідають методи математичної статистики. Суть оцінки ризику зводиться, по-перше, до розрахунку середнього очікуваного значення результату ризику (прибутку); по-друге, до врахування коливання можливого результату (прибутку) від середнього значення.

Для цього використовується розрахунок показників варіації - дисперсії та середнього квадратичного відхилення. Нагадаємо, що дисперсія - це середня арифметична квадратів відхилення кожного значення ознаки від загальної середньої:

- дисперсія проста (незважена)

- дисперсія зважена.

Узагальнюючою характеристикою абсолютних розмірів варіації очікуваного прибутку є середнє квадратичне відхилення:

- середнє квадратичне відхилення незважене;

- середнє квадратичне відхилення зважене,

де х - очікуване значення прибутку (доходу),

х- середнє значення прибутку,

п (f) - число (частість) спостережень,

а- середнє квадратичне відхилення (стандартне відхилення),

Якщо значення ймовірності одержання доходів є відомими, формула середньоквадратичного відхилення (стандартного відхилення) приймає інший вигляд:

де p - значення ймовірностей прибутків.

Зауважимо, що в економічній літературі інколи замість терміну «середнє квадратичне відхилення» використовують термін «стандартне відхилення від середнього або сподіваного доходу», яке вважається мірою ризику. Співвідношення ризику і доходу характеризується коефіцієнтом варіації (розраховується як відношення стандартного відхилення доходів до сподіваного (або середнього) доходу:

- коефіцієнт варіації

Коефіцієнт варіації є мірою відносного коливання очікуваного прибутку від середньої його величини. Він може змінюватися, як правило, від 0 до 100%. Вважають, що до 10% - слабке коливання, 10-25% - помірне. Якщо коефіцієнт варіації перевищує 25%, роблять висновок про надмірно високе коливання очікуваного результату, яке свідчить про наявність дуже високого ризику. Таким чином, чим більше значення коефіцієнту варіації, тим більший ризик має місце.


Список використаної літератури

1. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології : Навчальний посібник/ Валерій Антонов, Гаррі Яловий,; За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України, Київський ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -431 с.

2. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент : Курс лекцій/ Ми-кола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко та ін.; Національна академія управління (К.). -К., 2004. -505 с.

3. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент : Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова,. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. -255 с.

4. Мещеряков А. А. Фінансовий менеджмент у банках : Навчальний посібник/ А. А. Мещеряков, Л. В. Лисяк; М-во фінансів України, Дніпропетровська держ. фінансова акад.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -207 с.

5. Фінансовий менеджмент : Навчальний посібник/ М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-тво освіти і науки України. -3-є вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -530 с.

6. Фінансовий менеджмент : Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

8. Фінансовий менеджмент : Підручник/ Ред. А.М. Поддєрьогін; М-во освіти і науки України, Київ. нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2004. -535 с.

9. Шелудько В.Фінансовий менеджмент : Підручник/ Валентина Шелудько,. -К.: Знання , 2006. -439 с.





Реферат на тему: Управління інвестиціями, фінансовими ризиками та джерелами фінансування (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.