Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Принципи та моделі сучасного міжнародного менеджменту (реферат)

Зміст

1. Кон'юктурні дослідження в сучасній економіці

2. Методологічні принципи сучасного міжнародного менеджменту

3. Сучасні моделі міжнародного менеджменту

4. Методичні засади самоорганізації управління бізнесом

Використана література

1. Кон'юктурні дослідження в сучасній економіці

Особливість сучасного етапу суспільного розвитку полягає в тому, що кожний виробник повинен будувати свою господарську політику, грунтуючись не на своїх виробничих можливостях, а на потребах потенційних покупців. Ринок повинен бути об'єктом регулярного спостереження. Самі по собі ринкові дослідження значення не мають, якщо вони не пов'язані із прийняттям управлінських рішень. Тому результатом спостережень ринку виступає інформація, що відповідає на питання, що цікавлять суб'єктів ринку. Ринок, як відомо, це сфера обміну. Звичайно ринки ділять на товарні й фінансові, внутрішні й світові. Сукупність ринків країни утворює національний ринок, а світу світовий. Виходячи зі складного співвідношення між попитом та пропозицією, перевищення першого над другим утворює ринок продавця, а другого над першим ринок покупця. Якщо сформувався ринок продавця, то можна сподіватися, що негайну реалізацію може знайти будь-який товар. На такому ринку головного значення набуває кількість, а не якість товару. Питання про сервіс реалізованих товарів не ставиться, а конкуренція відсутня. На ринку покупця з'являється реальна можливість вибору товару. Вирішального значення набувають споживчі властивості реалізованого товару і його сервісне обслуговування. Для підприємця важливо вибрати саме той ринок, що дозволить йому найбільше повно реалізувати свої потреби. Ринок повинен бути досить ємним, щоб окупити витрати по його освоєнню. Саме на виявлення підходящих ринків, облік складних на них обставин і спрямовані їхні дослідження. Сукупність обставин, що складаються на ринку прийнято називати кон'юнктурою. При аналізі ринку важливо правильно виділити й визначити чинники, що формують сприятливий або несприятливий збіг обставин для суб'єктів ринку. Кон'юнктура важлива галузь економічної науки, її динамічний напрям. Вона розглядає господарські процеси в постійній зміні й розвитку. Кон'юнктурні дослідження становлять невід'ємний елемент господарської програми. Без них неможливо домогтися успіху. Кон'юнктура вказує на сукупність чинників і умов, що впливають на розвиток ринкового процесу. У ринкових дослідженнях звичайно виділяють загальногосподарську або економічну кон'юнктуру й кон'юнктуру окремих ринків. Загальногосподарська кон'юнктура характеризує стан усього ринкового процесу національного господарства на той чи інший період. Кон'юнктура товарних ринків вивчає зміни й коливання в сфері виробництва й реалізації окремих видів товару. Функціонування ринку, його розширення або скорочення, попит та пропозиція залежить від умов, що складаються на ньому, тобто кон'юнктури. Уперше термін "кон'юнктура" застосував Ф.Лассаль, ототожнюючи його з уявою про зв'язану сукупність усіх існуючих обставин, що оточують людину меркантильного світу. З'ясовуючи зміст кон'юнктури, необхідно мати на увазі, що ринок з його важелями впливу на виробництво виступає як сполучна ланка між окремими господарюючими одиницями. Тільки ринок визначає ступінь успіху або неуспіху комерційної діяльності. Неважко помітити, що бувають періоди, коли "збіг обставин" сприяє господарській діяльності, розширенню виробництва, одержанню прибутку. Такі сприятливі періоди характерні не тільки для окремих виробництв, але й для національного господарства в цілому. Бувають і такі періоди, коли господарська діяльність попадає в смугу несприятливого розвитку, доходи знижуються, реалізація товарів утрудняється. Господарське життя піддається періодичним коливанням, підйомам і спадам, названими економічними циклами. Циклічні коливання в економіці становлять об'єктивний процес. Вони виникають під впливом різноманітних факторів і зв'язків. В економіці виділяють регулярні й нерегулярні коливання. Нерегулярні коливання виникають випадково, часто по невстановлених причинах або циклах, що мають складну структуру. Регулярні коливання в економіці підрозділяються на сезонні й циклічні. Сезонні коливання обумовлені природно-кліматичними факторами й по своєму змісті є також циклічними, похідними від сонячних і місячних циклів. Циклічні коливання в економіці сполучають наступні один за одним фази підйомів і спадів. Вони підрозділяються на малі й великі цикли. Малі цикли охоплюють період в 7-11 років. Їхньою матеріальною основою виступає середній термін служби устаткування. Великі цикли або довгострокові періодичні коливання охоплюють більш тривалий період 50-60 років. Великі цикли пов'язані із глобальними змінами в суспільстві (зміна техніки, війни, революції, перебудови й т.п.). Періодичні кризи малого циклу як би нанизуються на відповідні фази великого циклу. Незважаючи на загальні для всіх циклів фази, окремі економічні цикли істотно відрізняються один від одного за тривалістю й інтенсивністю. Циклічні закономірності розвитку економіки є першопричиною всіх кон'юнктурних змін.

Економічний зміст кон'юнктури характеризується тією сукупністю обставин, що вказує на ймовірність підйому або занепаду господарської активності в окремих виробництвах або в економіці в цілому. Тому відносне завдання кон'юнктурних спостережень полягає в тому, щоб як можна точніше вказати ці обставини та у який період часу буде їх сприятливе або несприятливе стікання. Дослідження кон'юнктури ринку охоплює широке коло найрізноманітніших питань виробничого, комерційного, технічного й економічного характеру, що дозволяє виявити основні напрями господарського розвитку кожного суб'єкта ринкових відносин і ситуацію, що склалися в певний момент часу в результаті взаємодії різноманітних кон'юнктуростворюючих чинників. Завдання дослідження кон'юнктури зводиться до постановки й рішення проблеми прогнозу її зміни. Стан кон'юнктури ринку характеризує виробництво й реалізацію товару за певний період часу або положення на ринку в цей момент. Кон'юнктурні дослідження дозволяють установити можливість і доцільність виходу з конкретним товаром на конкретний ринок у відповідності зі сформованою ситуацією. Кон'юнктурна ситуація на ринку визначається економічними характеристиками досліджуваного об'єкта й суб'єкта ринкових відносин і залежить від складної обстановки на ринку. Кон'юнктурна обстановка може мінятися слідом за зміною економічних характеристик виробництва й реалізації товару, завдяки технологічним змінам або внаслідок конкуренції. Конкуренція в цьому випадку основне поняття кон'юнктурних досліджень, що означає тип установлення цін і обсягів пропозиції або попиту на основі боротьби між виробниками й споживачами. Таким чином, кон'юнктура ринку це сформована на ринку економічна ситуація, що характеризує співвідношення між попитом та пропозицією, рівень цін, товарні запаси й інші економічні показники. Результати кон'юнктурних спостережень ринку призначені для забезпечення успішної підприємницької діяльності й ґрунтуються на зборі інформації, її систематизації й реєстрації, аналізі всіх відомостей, пов'язаних з ринком конкретного товару. Вони спрямовані на визначення дійсних і майбутніх споживачів і їхньої купівельної спроможності. За результатами проведення кон'юнктурних досліджень складаються кон'юнктурні прогнози. Кон'юнктурні прогнози озброюють необхідними знаннями поводження на ринку, умінням раціонально маневрувати наявними ресурсами, здатністю купувати й продавати товар за вигідними цінами, розширювати або скорочувати виробництво товару відповідно до очікуваного стану ринку. У деяких джерелах кон'юнктурні дослідження розглядаються як частина маркетингових досліджень. Дійсно, при проведенні маркетингових досліджень конкретних видів товарних ринків використаються методи й прийоми кон'юнктурного аналізу. Однак, кон'юнктурні дослідження не обмежуються товарними ринками. На фінансових ринках методи вивчення динаміки кон'юнктури повністю заміщають маркетингові дослідження (для цих ринків існує власна термінологія пошуку успіху на ринку). Кон'юнктурні спостереження проводяться й на макроекономічному рівні (циклічність світової й регіональної економік, коливання галузевої кон'юнктури й т.п.). Таким чином, можна стверджувати, що кон'юнктурні дослідження (у широкому змісті) формують самостійний розділ економічної теорії.

2. Методологічні принципи сучасного міжнародного менеджменту

Україна, для якої міжнародні економічні зв'язки надзвичайно важливі, на сьогоднішній день у світовій економіці займає незначне місце. Питома вага українського експорту товарів і послуг у світовому обсязі складає близько 0,4%; у світовому обсязі припливу прямих інвестицій коливається від 1,0 до 2,0 % (2004-2007 рр.). Україна, на жаль, постачає на світовий ринок переважно продукцію з малою доданою вартістю. Вона не може успішно конкурувати не тільки з США, країнами ЄС, але й з Китаєм, Індією та Росією. Особливі загрози для нас йдуть з боку останніх трьох країн, бо саме вони активно завойовують традиційні для України ринки.

Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2007-2008рр., який надав Всесвітній економічний форум, свідчить, що за двома головними індексами, на основі яких складають рейтинги країн, Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI) і Індекс конкурентоспроможності бізнесу (СВІ) наша країна займає, відповідно, 73-тє і 81-ше місця. Вражає низька конкурентоспроможність вітчизняного бізнесу: Україна розташувалася після Азербайджану (78-ме), Пакистану (79-те), Танзанії (80-те). Відзначу, що в категорії «операції і стратегії компаній», яка характеризує якість корпоративного управління, ми займаємо 83-те місце серед 127 країн.

Безумовно, що такий стан економіки та бізнесу обумовлює проблематичність прориву України на світові ринки, де конкуренція має інший, від нашого пересічного розуміння, зміст. Конкурувати у ціновій сфері стратегія вчорашнього дня. На міжнародному ринку виникли нові за змістом форми та методи конкуренції, які, я би назвав "системними", які будуються не тільки з врахуванням традиційних чинників, але й тих, які породжені складними процесами взаємодії глобальної, регіональних та національних економік. Конкурують між собою міжнародні економічні системи: міжнародні ланцюги створення цінностей, міжнародні системи "постачальник ресурсів < виробник < посередник < кінцевий споживач", системи "виробник < споживач", ТНК, інтернаціональні мереживі структури тощо.

Конкурентні переваги таких систем створюються за рахунок сінергетичного ефекту поєднання матеріальних та нематеріальних ресурсів, як продукту ефективного управління процесом збалансування локальних цінностей і цілей задля досягнення інтегрального ефекту. Матеріальні активи перестають бути основним джерелом конкурентних переваг і поступово зростає роль нематеріальних активів, перш за все, знань та потенціалу до інновацій у різних контекстах і, особливо, у створенні та реалізації управлінських інновацій (менеджмент, маркетинг).

Проблеми міжнародного менеджменту, на жаль, не знайшли широкого обговорення у науковому середовищі вітчизняних фахівців через, скоріше, об'єктивні, ніж суб'єктивні обставини.

Світова економіка через діяльність глобальних міжнародних інститутів є інституціоналізованою регульованою системою. Виник навіть термін "глобальний менеджмент". Окрім цього дієвими учасниками міжнародних відносин, в тому числі і економічних, стали багаточисельні неурядові інституції. Їх вплив на світові процеси стає все більш вагомим. А тому міжнародний менеджмент, який здійснюється на нижчих рівнях, повинен в тій чи іншій мірі враховувати мейнстрім глобального менеджменту (наприклад, вимоги СОТ). Тобто, я хочу акцентувати увагу на певній ієрархічній структурі міжнародного менеджменту: міжнародний менеджмент підприємства (компанії, фірми) реалізується в контексті національних державних та корпоративних інтересів, які, в свою чергу, враховують інтереси інших країн, транснаціональних корпорацій, діяльність яких, в свою чергу, регулюється міжнародними інститутами міждержавного, регіонального, наднаціонального та глобального рівнів.

Сучасний зміст міжнародного менеджменту формується під безумовним впливом розвитку інформаційних технологій, які по суті, і є основним чинником глобалізації. Сьогодні будь-яку значиму фірму слід розглядати у площині впливу міжнародних процесів. Її менеджмент та маркетинг постійно, скажімо, під впливом Internet, підживлюється здобутками компаній інших країн, ТНК тощо. Через глобальний інформаційний простір будь-яка фірма може вийти на зовнішні ринки, вибудувати віртуальну мережеву структуру або взяти участь в існуючих. Комунікаційна діяльність компаній стає не тільки глобальною, але й надзвичайно динамічною.

В сучасному менеджменті розвивається нове розуміння практики управління міжнародними економічними процесами через соціально-політичну взаємодію, при якій акт взаємопорозуміння починає виконувати функції механізму координації дій. Сукупність комунікативних дій породжується існуючими проблемами і одночасно створює умови для формування механізму їх вирішення. Тобто, подолання суперечностей здійснюється через знаходження спільного, що об'єднує локальні проблеми у контексті їх рішення. А тому в основі реалізації будь-яких моделей міжнародного менеджменту компаній повинен знаходитися механізм погодження інтересів, як необхідної умови їх стабільного і ефективного функціонування.

Необхідно уточнити деякі питання дискурсу міжнародного менеджменту, тобто визначити загальні і спільні принципи, у відповідності до яких він формується і розвивається у будь-яких своїх формах і змістах. Не визиває сумніву, що міжнародний менеджмент є одночасно об'єктом і суб'єктом загального процесу глобалізації. Він є сінергетичним наслідком трансформації у глобальну національних (локальних) управлінських культур на основі спільного, що є між ними. Таким є глобалізація особистості і її базових духовних, соціальних та економічних цінностей, а також націленість будь-якої людської спільноти задовольняти ці цінності через раціональну діяльність. Поняття і критерії «раціональної діяльності» у кожної локальної спільноти можуть бути різними, але їх об'єднує одна мета забезпечити задоволення власних цінностей через ефективну економічну діяльність. Економічна ефективність є універсальною категорією. Це спрямовує розвиток міжнародного менеджменту до глобальної універсальної теорії і практики.

З іншого боку, як зазначає В.Білошапка, моделі міжнародного менеджменту загального плану (міжнародна, багатонаціональна, глобальна, транснаціональна) трансформуються у більш конкретні, які активно використовують регіональні структурні побудови на додаток, або навіть замість єдиної глобальної моделі, або їх стратегічної конфігурації (модель домашньої бази, портфельна модель, модель центрів, платформна модель, мандатна модель). Але їх теж об'єднує націленість на ефективну діяльність. Тому, спільним для всіх моделей міжнародного менеджменту є різна за формою, але єдина за сутністю цільова функція максимізація прибутку через механізм постійного створення конкурентних переваг. Принципи дії такого механізму універсальні і засновуються на базових положеннях теорії конкуренції, теорії економічної поведінки (Behavioral есопот^), теорії глобалізації (глобалістики), а також визначаються економічною ідеологією. В контексті менеджменту це означає, що:

по-перше, за допомогою управління завжди можливо сформувати економічну і соціальну поведінку об'єкту, яка відповідає критеріям суб'єкту;

по-друге, суб'єктно-об'єктні відносини в менеджменті мають симетричну природу;

по-третє, співвідношення форм і змісту різних моделей міжнародного менеджменту визначається відносинами у системі «глобальне-регіональне-локальне (національне) корпоративне-індивідуальне»;

по-четверте, економічна і політична ідеологія здійснює вплив на формування будь-якої моделі міжнародного менеджменту.

Звідси випливають загальні принципи, на яких базується міжнародний менеджмент:

- націленість на створення та реалізацію стратегічних конкурентних переваг;

- активне формування цільового ринку на основі синергетичної єдності менеджменту та маркетингу, як основи створення нових ринкових можливостей;

- диференціація моделей менеджменту у поєднанні з їх стандартизацією в залежності від співвідношення глобальних та локальних умов їх застосування;

- рішення локальних проблем в контексті глобальних;

- узгодження економічних інтересів через системні відносини економічного і міжнародного співробітництва;

- узгодження ідеологічних інтересів через системні відносини політичного міжнародного співробітництва.

3. Сучасні моделі міжнародного менеджменту

За останнє десятиліття вітчизняні компанії зіткнулися з багатьма новими для себе проблемами, пов'язаними з істотними зрушеннями в політичній і економічній ситуації в країні, виникненням сильної конкуренції (у багатьох галузях насамперед з боку іноземних компаній), зміною поведінки споживачів і т.п. В умовах сучасних глобалізаційних змін, на перший план виступають цілі зростання компанії, зокрема виходу на міжнародні ринки. В зв'язку з цим особливої актуальності набувають питання інтернаціоналізації бізнесу, а одним з основних чинників успіху фірми стає вибір найбільш ефективної моделі міжнародного менеджменту.

Більшість дослідників теорії і практики міжнародного менеджменту відмічають стадійний характер інтернаціоналізації компанії. Головні постулати теорії стадій полягають в тому, що брак досвіду і знань про іноземні ринки є важливою перешкодою на шляху міжнародного розвитку компанії і що необхідні знання можуть бути отримані, головним чином, завдяки досвіду практичної міжнародної діяльності. Відповідно до різних версій теорії стадій, компанія проходить шлях від фірми, орієнтованої на внутрішній ринок, до глобальної компанії. Тобто, в процесі свого розвитку компанія проходить основні етапи інтернаціоналізації компанії: 1)початковий; 2)експансія на локальних ринках; 3)глобальна раціоналізація(транснаціоналізація), які В.А.Білошапка синхронізує із сучасними моделями міжнародного менеджменту (міжнародна, багатонаціональна, глобальна, транснаціональна)

Першочерговим завданням компаній на початковому етапі є збір інформації про міжнародні ринки, споживачів, конкурентів, а також розробка механізмів вивчення успішних і невдалих стратегій інших фірм за кордоном.

До типових представників компаній, що знаходяться на стадії початкового входу на зовнішні ринки, можна віднести два види фірм.

По-перше, малі (підприємницькі) фірми на відносно ранній стадії розвитку, націлені на окремі ніші на світових ринках, часто з інноваційними продуктами (наприклад, у сфері високих технологій).

По-друге, типовими представниками подібних компаній є крупні фірми на ринках, що швидко розвиваються (таких як Індія або Китай). Часто вони мають переваги на захищених місцевих ринках і лише починають вихід за кордон. У багатьох випадках ці фірми приймають стратегію цінового прориву, спираючись на низьку вартість праці або невисокі витрати виробництва в своїй країні. Даний принцип виходу на світові ринки (лідерство по витратах) був типовий для багатьох крупних компаній з південно-східної Азії (Daewoo, Samsung, Acer і ін.).

Даному етапу інтернаціоналізації близька логіка моделі міжнародної організації. Зовнішньоекономічна діяльність виступає як доповнення до діяльності компанії на внутрішньому ринку, а управління закордонними операціями, здійснюється аналогічно з управлінням компанією на внутрішньому ринку.

Вивчення локальних ринків, що здійснюється фірмами на етапі первинного входження, дає їм можливість рухатися до наступної фази — експансії на локальному ринку. Для глибшого проникнення компанія часто адаптує свою стратегію до місцевого ринку, додаючи нові варіанти продукції, торгові марки або інші напрями діяльності.

На етапі експансії на локальному ринку, фірма, створивши точки опори на ряду іноземних ринків, переключає увагу на подальше розширення там своєї присутності. Даному етапу відповідає модель багатонаціональної компанії.

На цій стадії компанія зосереджується на розробці програми маркетингу для кожного локального ринку (вибраного на попередній стадії), слідуючи стратегії концентрації на країні. Така стратегія може включати створення нових напрямів діяльності; розширення виробничих ліній (так, концерн Unilever інвестував засоби у виробництво шампунів на фабриці «Північне сяйво», а надалі відкрив лінії з виробництва дезодорантів, чистячих засобів і т.д.); адаптацію різних елементів комплексу маркетингу до реалій і потреб кожного локального ринку (наприклад американська компанія Campbell Soup, виходячи на англійський ринок, адаптувала інгредієнти, що входять до складу її супів).

Типові компанії, що перебувають на даній стадії процесу інтернаціоналізації (такі як Campbell Soup і Heinz), діють по всьому світі через розгалужені мережі дочірніх фірм, при цьому контроль за операціями в різних країнах часто децентралізований. У цих випадках особлива увага, приділяється питанням організації управління компанією, зокрема організаційній структурі.

Розширення операцій і зміцнення позицій на декількох локальних ринках часто приводить до не узгоджених дій, що здійснюються менеджерами материнської і дочірніх компаній, а також до дублювання зусиль (наприклад, при створенні реклами). В результаті виникає необхідність поліпшити координацію між країнами і консолідувати позиції фірми у всьому світі.

На третій стадії транснаціоналізації менеджмент фокусується на консолідації діяльності на глобальному ринку, поліпшенні координації і інтеграції між ринками шляхом розробки глобальних стратегій, одним з ключових елементів яких є перехід від локальної до глобальної орієнтації і відповідно від стратегій адаптації до стратегій стандартизації. Це вимагає подальшого накопичення досвіду і розвитку конкурентних позицій в різних країнах, щоб стати лідером глобального ринку. Даний етап може інтегрувати елементи транснаціональної і глобальної організаційних моделей.

Глобальна модель має на увазі наступні кроки: випуск стандартизованого базового продукту; значну залученість в багатьох зарубіжних ринках, що забезпечує великий об'єм збуту і диверсифікацію ресурсів і ризиків; інтеграцію діяльності на різних ринках для використання переваг різних країн; узгоджену конкурентну стратегію.

На цій стадії (її поки не досягла жодна з українських фірм) можна ідентифікувати декілька різних типів компаній:

1. Фірми, направлені на глобальні сегменти (наприклад Ikea, цільові споживачі якої молоді сім'ї з середніми доходами). Вони здійснюють глобально сфокусовані стратегії, що характеризуються високим ступенем стандартизації товарних ліній, позиціонування і комунікацій. Особливе значення надається фокусуванню на створенні стійкого глобального іміджу і встановленню ефективного контролю для його підтримки у всьому світі.

2. Фірми з глобально інтегрованими стратегіями (F ord, General Motors), що характеризуються високим ступенем інтеграції виробничих відділень між країнами (особливо це стосується такої функції, як дослідження і розробка, яка у багатьох випадках централізована).

Варто відзначити, що траєкторія глобального еволюційного розвитку компаній може припускати й іншу послідовність стадій та моделей. Значна частина ТНК еволюціонували через багатонаціональну й глобальну стадії до міжнародної, маючи як кінцевий орієнтир транснаціональну модель.

4. Методичні засади самоорганізації управління бізнесом

У сучасних умовах підприємницької діяльності юридичні або фізичні особи все частіше стикаються з проблемою адаптації до збурень ділового середовища. У таких випадках для власників бізнес-процесів використання принципів самоорганізації є найбільш ефективним способом забезпечення належного рівня конкурентоспроможності та вибору варіантів виживання.

Існують два варіанта управління самоорганізацією: спонтанний розвиток на основі ініціативної кооперації співробітників і цілеспрямований розвиток щодо автономних структурних одиниць, управління якими здійснюється самими їх учасниками без втручання владних структур. До першого варіанту (спонтанне формоутворення) відноситься, насамперед, внутрішньофірмове підприємництво, при якому окремі елементи організації розвиваються як «клітинно-органічні структури». Другий тип представлений самокерованими мініструктурами (міжфункціональними групами, виробничими бригадами, кухлями якості і т.п.).

Всі чинники, що сприяють розгортанню процесів самоорганізації, можна умовно поділити на три блоки: роль менеджменту; участь рядових співробітників; включення в систему.

Особливість сучасного менеджменту пов'язана із тим, що в процесі самоорганізації відбувається перерозподіл влади і владних функцій управління. Якщо незацікавленим в забезпеченні самоорганізації виявиться вищий рівень управління, ніхто не в змозі буде виконати роль комплексного перетворення системи. Якщо недостатньо задіяним опиниться менеджмент середнього рівня, це може істотно утруднити комунікації між всіма учасниками бізнес-процесу для досягнення балансу цілей, інтересів та дій, що в сутності і складає механізм самоорганізації. Опір з боку менеджерів нижчого рівня є нейтралізатором активності рядових працівників компанії.

Необхідність самоорганізації потрібно розглядати не як самоціль, а як засіб вирішення таких проблем, як недостатня мобільність організації, поява нових завдань, що вимагають творчого, нестандартного рішення, необхідність підвищення конкурентоспроможності. Забезпечення управління самоорганізацією припускає відповідну культуру взаємодії з підлеглими, засновану на роз'ясненні, навчанні, консультуванні та інших видах конструктивної співпраці.

Разом з тим, з одного боку, необхідно підготувати працівників до нового характеру співпраці, а значить, і до підтримки міжособової взаємодії. З іншого боку, перехід на принципи самоорганізації вимагає і технічних змін в організації праці, наприклад, створення робочих груп, обслуговуючих певну частку технологічного процесу, для чого членам групи може знадобитися освоєння як суміжних знань, так і принципово нових навичок.

Процеси самоорганізації припускають також істотний перерозподіл повноважень на користь виконавців, оскільки для того, щоб організовуватися, співробітники повинні мати реальну самостійність. Тому обов'язковим елементом самоорганізації є можливість активно розвивати горизонтальні зв'язки. При цьому ступінь самостійності співробітників може бути різним.

Таким чином, процеси самоорганізації вимагають значного управлінського забезпечення, адаптованого до специфіки середовища, в якій діє компанія, а також до внутрішньофірмових особливостей, пов'язаних з формуванням креативного потенціалу компанії.

Для розгляду концепцій самоорганізації розвитку необхідно визначитися в таких основних поняттях, як розвиток, еволюція, зростання. Загальноприйняте визначення поняття "розвиток" звучить таким чином: розвиток представляється незворотною, направленою, закономірною зміною матерії і свідомості, їх універсальною властивістю; в результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта його складу або структури.

На наш погляд, у даному визначенні є положення, які вимагають суттєвої корекції. В результаті розвитку змінюється не тільки структура системи, але і її поведінка й функціонування. У системних і навіть у деяких синергетичних визначеннях розвитку вказаний недолік має місце, а його переваги нерідко не реалізуються. Все різноманіття поглядів на розвиток можна подати у вигляді чотирьох груп. Перша група дослідників пов'язує розвиток з реалізацією нових цілей, цілеспрямованістю змін, але це не є необхідною умовою, а тим більше атрибутом розвитку. Друга розглядає його як процес адаптації до навколишнього оточення, що також є лише його передумовою необхідною, але зовсім недостатньою. Третя група підміняє розвиток його джерелом суперечностями системи. Четверта ототожнює розвиток з однією з його ліній прогресом, або ускладненням систем (еволюцією).

Враховуючи вищезазначене, ми пропонуємо розглядати процесну стратегію як еластичну, узагальнену модель розвитку бізнес-процесу, що містить в собі визначені стратегічні цілі (узгоджені із загальнокорпоративними цілями), технології, ресурси та систему управління, яка забезпечує конкурентоспроможну дієздатність і адаптацію до реальної економічної ситуації.

Більш точному прогнозу піддаються процеси еволюційної стадії, оскільки вони, як і структура системи, відрізняються стійкістю, а умови зовнішнього оточення відомі. У системах, що самоорганізовуються, не відбувається поділу між організуючими або керованими частинами. Всі частини системи, а відповідно і всі учасники, є потенційними розробниками. Таким чином, відпадає спрямованість на ієрархічний принцип.

Використана література:

1. Кучеренко В.Р., доктор економічних наук, професор, Одеський інститут фінансів. Кон'юктурні дослідження в сучасній економіці.

2. Онищенко В.П., професор, доктор економічних наук, зав. кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу УДУФМТ. Методологічні принципи сучасного міжнародного менеджменту.

3. Гринчак Н.А. викладач кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі. Сучасні моделі міжнародного менеджменту.

4. Редькін О. С., д.е.н., професор, Одеський інститут фінансів УДУФМТ, Степанова І. В., к.е.н, доцент Одеського інституту фінансів УДУФМТ. Методичні засади самоорганізації управління бізнесом.





Реферат на тему: Принципи та моделі сучасного міжнародного менеджменту (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.