Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Організаційна структура управління. Організація та контроль виконання рішень. Предмет науки та методи її пізнання (контрольна робота)

План

1. Організаційна структура управління.

2. Організація та контроль виконання рішень.

3. Предмет науки та методи її пізнання.

1. Організаційна структура управління

Організаційний механізм господарювання містить:

Ø правила, організаційно правові нормативи і стандарти, що визнача­ють та регулюють структуру управління, обов'язки, права та відповідальність органів управління і управлінських працівників, організацію процесу їхньої діяльності;

Ø розподіл робіт між різними виконавцями;

Ø оснащення управлінської праці засобами оргтехніки, чисельність працівників в управлінні, матеріальне і моральне стимулювання їхньої праці. Отже, організаційний механізм охоплює організацію структури управляючої системи (статики) і організацію процесу функціонування системи, якою управляють (динаміки).

В економічній літературі сформульовано емпіричні правила організації управління: єдність мети; розумна ієрархія; стійкість; безперервне удос­коналення; пряме підпорядкування; обсяг контролю; порівнянність, відповідність даним повноваженням; виключення, пріоритет завдань; комбінування.

Ці правила мають неоднакову актуальність для різних трудових колективів і їх слід застосовувати в різному поєднанні.

Центральним елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні сторони діяльності підприємства (технічна, економічна, виробнича, соціальна), регламенту­ються внутрішні виробничі зв'язки і досягається стійка система службо­вих взаємовідносин між структурними підприємствами і працівниками апарату управління. Отже, від структури управління значною мірою за­лежить дієвість усього господарського механізму.

Структура управління – це упорядкована сукупність взаємозв'яза­них елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури управління, штат­ному розкладі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Структуру управління за горизонталлю поділяють на окремі ланки, а по вертикалі - на ступені управління.

Ланки управління становлять організаційно відособлені структурні підрозділи (відділи, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці та її кооперації при опрацюванні, прийнятті та реалізації рішень. Ланки управління взаємозв'язані прямими і зворотними зв'язками за горизон­таллю і вертикаллю.

Ступінь (рівень) управління – це сукупність управлінських ланок, які перебувають на відповідному ієрархічному рівні управління і відображають послідовність їх підрозділів знизу доверху. Сукупність ла­нок управління (структурних підрозділів), об'єднаних за ознакою подібності виконуваних функцій, утворює службу управління (економічну, комерційну, інженерну тощо).

Для виконання функції управління виробництвом створюється апа­рат управління.

Структура апарату управління виробництвом - це кількість і склад ланок та ступенів управління, їх підлеглість і взаємозв'язок. Вона актив­но впливає на процес функціонування системи управління розвитком ви­робництва.

На структуру апарату управління впливають такі фактори:

– характер виробництва та його галузеві особливості: склад продукції, яка виробляється, технологія виготовлення, тип виробництва та рівень його технічної оснащеності;

- форми організації управління виробництвом (лінійна, лінійно-функціональна, матрична);

- ступінь підлеглості структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва;

- співвідношення між централізованою і децентралізованою форма­ми управління;

- співвідношення між галузевою і територіальною формами управ­ління (за продуктом, за регіоном);

– рівень механізації та автоматизації управлінських робіт, кваліфіка­ція працівників, ефективність їх праці.

Аналіз організаційних схем управління показує, що управлінські зв'язки і відносини можуть мати вертикальний або горизонтальний ха­рактер. Основою вертикальних управлінських відносин є відносини субординації між вищими і нижчими ланками системи управління (вертикальні зв'язки вниз), нижчими ланками і вищими (вертикальні зв'язки вгору) або функціональні відносини між спеціалістами вищого та нижчого рівнів управління, а також між функціональними ланками управління і керівниками середньої ланки. Як горизонтальні зв'язки мо­жуть розглядатися службові (професійні) відносини між ланками (працівниками) одного рівня господарської ієрархії. У цьому разі кожний структурний підрозділ (працівник) має зв'язки з іншими підрозділами, але дістає розпорядження тільки зверху.

На підприємствах складається різна комбінація зв'язків між елементами управлінської системи. Зв'язки по вертикалі відображають її підпорядкованість ланок і працівників в апараті управління, а за горизонталлю — координації, інспекції і контролю, консультаційні і методичні зв'язки тощо. Залежно від поєднання відповідних функцій з елементами субординації на підприємствах формуються лінійна, функціональна та лінійно-штабна системи управлінських відносин.

При лінійній системі поділ праці між керівниками здійснюється за принципом поділу об'єктів, а не функцій управління. Відносини керівників і підлеглих будуються так, що всі функції управління здійснюють керівники всіх ступенів, кожний працівник підпорядковується одному керівникові й від нього одержує вказівки. Наприклад, робітник безпосередньо підпорядковується майстру, майстер, в свою чергу, — начальнику цеху, начальник цеху — директору, директор - генеральному директорові. При лінійній системі розпорядження і вказівки підлеглим дає тільки їхній безпосередній начальник.

Лінійна система відрізняється простотою та чіткістю у взаємозв'яз­ках, відповідальністю, швидкістю реакції на прямі розпорядження. Про­те ця система має недоліки: зволікання у розв'язанні невідкладних зав­дань і спотворенні інформації через збільшення рівнів ієрархії, можливе перевантаження центрального апарату управління підприємства, велика потреба у спеціалістах широкого профілю.

Функціональна система управління, на відміну від лінійної, передба­чає поділ функцій управління не за об'єктами, а за спеціальностями. При цій системі кожний з кваліфікованих спеціалістів керує діяльністю всіх працівників у межах своєї компетенції (планування, бухгалтерський облік, технічне обслуговування тощо).

Порівняно з лінійною системою управління кількість вертикальних зв'язків (лінійних і функціональних) при функціональній системі збільшується у 2 – 3 рази. Отже, при функціональній системі ускладню­ються службові зв'язки, мають місце множинність у підпорядкуванні, дублювання розпоряджень різними керівниками, тенденція до централізації в організації управлінського процесу.

Як лінійна, так і функціональна системи у "чистому" вигляді в управлінні виробництвом практично не застосовуються, як правило, вони поєднуються в різних комбінаціях.

Нині переважає лінійно-функціональна (лінійно-штабна) система управління, при якій лінійне підпорядкування всіх питань, пов'язаних з управлінням даним об'єктом, поєднується з функціональним управлінням. Загальна кількість зв'язків залишається майже такою як і при функціональній системі, але змінюється характер зв'язків. Лінійно-функціональна система забезпечує ефективне поєднання лінійного управління з консультаційним обслуговуванням з боку функціональних служб без порушення прав і обов'язків лінійних керівників.

Кожний працівник може одержати при цьому обов'язкові для нього вказівки від інших службових осіб однакового з ним або вищого рангу. Ці вказівки стосуються тільки техніки, технології чи організації праці, але ні в якому разі не можуть стосуватися всієї діяльності працівника, а також його адміністративної (чисто управлінської) діяльності. Проте при лінійно-штаб­них системах часто виникають проблеми взаємовідносин лінійних керівників і спеціалістів, зокрема безвідповідальності під час прийняття та виконання управлінських рішень. Ці недоліки можна усунути за умов чіткого розмежування обов'язків, прав і відповідності керівних працівників, іі також правильного налагодження неформальних комунікацій.

Зв'язки відносин, що утворюють структуру управління, поділяють на формальні (офіційні) і неформальні (неофіційні).

Під неформальними зв'язками розуміють такі доповнення до фор­мальних структур управління, як конференції, збори, наради тощо, а та­кож відносини, що виникають між неформальними лідерами і членами колективу.

Неформальні зв'язки забезпечують певну інформаційну надмірність, потрібну в усіх елементах системи для досягнення її гнучкості. Проте слід враховувати, що основну частину завдань організації потрібно розв'язу­вати на основі офіційних зв'язків і відносин. Переважання формальних комунікацій у системі зумовлює високий рівень невизначеності і свідчить про її недосконалість.

Організаційні структури управління виробництвом орієнтовані на ви­конання таких завдань: створення умов для виробництва і збуту високо­якісної продукції; забезпечення розробки, освоєння і поставки на ринок нових видів виробів.

Збільшення масштабів виробництва, складність його в умовах вико­ристання автоматизованих систем збору та обробки інформації обумов­люють розвиток нових організаційних структур. В основі цього розвитку лежить перехід до структур, які забезпечують швидку реакцію на зміни, які відбуваються на виробництві.

2. Організація та контроль виконання рішень 

Організація виконання рішень - це специфічна діяльність керівника, яка завершує управлінський цикл. У процесі організації виконання рішення він стикається з реальною ситуацією, яка найчастіше відрізняється від ідеальної.

Слід враховувати, що керівник організовує не свою власну діяльність, а працю інших людей, тому організацію виконання рішень також слід організовувати. Завдання полягає в оптимальній побудові структури комунікації управлінських працівників і виконавців. У зв'язку з цим мож­на виділити комунікації, які найчастіше зустрічаються в організації: ланцюжкову, багато зв'язкову, зіркову, ієрархічну.

При ланцюжковій структурі комунікації рішення, яке передасться і одного кінця в інший, стає відомим усім виконавцям і всіма обговорюється. Всі зв'язки в такій комунікації однакові, а командний стиль керівника відсутній. Така структура взаємовідносин розпадається, якщо порушують ся зв'язок між двома учасниками комунікації.

При багато зв'язковій структурі комунікації всі її учасники пов'язані між собою. Вона відзначається достатньою стійкістю і швидкістю передачі інформації. Відношення командування яскраво виражені. В практиці управління вона найбільш часто зустрічається на рівні первинного колективу.

При зірковій структурі комунікації яскраво виявляється "комутатор-керівник", через якого передаються всі завдання. Всі зв'язки зосереджу­ються на керівникові. Стійкість і швидкість передачі інформації невисокі.

Для ієрархічної структури комунікації характерні яскраво виражені командні відносини. Проміжні ступені одночасно є підлеглими і команд­ними.

Організаційно-управлінські рішення оформляють у вигляді наказу або розпорядження, після чого вони набувають сили. Однак велика кількість рішень мігрує в організації у вигляді усних розпоряджень, зав­дань, побажань та інших керуючих директив. Головне завдання менедже­ра полягає в тому, щоб організувати виконання такого рішення, забезпе­чити координацію і контроль виконання.

Таким чином, організація виконання рішень немислима без контро­лю. Контроль виконання рішень є завершальною стадією управлінського циклу. Він набуває форми зворотного зв'язку, за допомогою якого мож­на одержати інформацію про виконання рішення, досягти мети, яку виз­начила організація.

Головне призначення контролю полягає у своєчасному виявленні можливих відхилень від заданої програми реалізації рішення, а також у своєчасному прийнятті заходів щодо їх ліквідації.

За допомогою контролю не тільки виявляються відхилення від зав­дань, сформульованих в рішеннях, а й визначаються причини цих від­хилень.

Методи реалізації рішень повинні бути такими, які можна застосува­ти на практиці.

Другою вимогою є економічність рішень. Ефект повинен бути більшим, ніж затрати, пов'язані з їх реалізацією.

Методи реалізації рішень повинні бути точними. Вони мають забез­печувати відповідність одержаного результату тому, якого очікували.

Методи реалізації рішень повинні бути надійними, не допускати знач­них помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком.

Успіх у справі вирішення проблем зумовлений впливом трьох груп факторів: організаційних, матеріальних і особистих. До організаційних факторів відносять, насамперед, здатність організації своєчасно перебу­дуватися для вирішення проблеми у відповідності до умов, які змінилися.

Другий фактор – це своєчасність виявлення проблеми і наявність необхідного запасу часу для виходу з ситуації, яка склалася.

Третій фактор – це можливі наслідки. Якщо прогноз сприятливий, то виконавці будуть працювати з піднесенням, а якщо несприятливий – нео­хоче. У першому випадку результат буде більший від очікуваного, а в дру­гому – гірший.

На ефективність реалізації рішення впливає надійність організації, її стабільність у відношенні до різноманітних перешкод, які можуть ство­рити відхилення від наміченого шляху.

До матеріальних факторів відносять наявність необхідних для цього ресурсів – природних, технологічних, інформаційних тощо та можливість вільного маневрування ними.

Особисті фактори – це необхідний рівень кваліфікації знань і досвіду співробітників, які займаються вирішенням проблем, ступінь розуміння рішень, очікувана винагорода у випадку успіху, або навпаки, побоювання можливого покарання при невдачі, загальний морально-психологічний клімат в організації.

3. Предмет науки та методи її пізнання 

Будь-яку науку можна розглядати як самостійну дисципліну, яка містить певні галузі знань.

Наука управління має три складові: предмет, метод і теорію. Предме­том науки управління є процеси створення, функціонування і розвитку організаційних утворень (підприємств, виробничих систем, а також сис­тем відносин управління, які об'єктивно виникають на різних рівнях сус­пільного та індивідуального відтворення матеріальних благ). У даному курсі вивчаються:

- теоретичні положення в галузі управління, які стосуються будь-якої
сфери діяльності (виробництво, фінанси, маркетинг);

- прикладні аспекти менеджменту та досвід конкретних організацій;

- розробка системи менеджменту для конкретних економічних, вироб­ничих, технологічних, соціальних та інших умов,

Теоретичним фундаментом наукового управління сучасним виробниц­твом є економічна теорія, яка вивчає різні системи виробничих відносин.

Визначаючи предмет науки управління, необхідно виходити із суті праці менеджера-управлінця, результатів його діяльності.

Відомо, що кінцевим результатом роботи менеджера є прийняття рішень. Часто вони приймаються в умовах впливу значної кількості фак­торів внутрішнього та зовнішнього характеру, тому менеджер повинен во­лодіти знаннями в галузі організації виробництва, підприємництва, мікро- та макроекономіки, комерційної діяльності, фінансово-кредитної, соціаль­ної політики. Він повинен знати статистику, теорію ймовірностей, лінійно­го програмування і багато інших дисциплін. Природно, що для ефектив­ного рішення вимагається склад дисциплін, які охоплюють всі сторони практики управління. Тому об'єднуючу роль тут відіграє загальна теорія управління, яка дає цілісну уяву про науку управління і утворює її загаль­ний теоретичний фундамент. Які ж питання піднімаються в теоретичних основах управління?

• Вихідні поняття управління як науки.

• Система загальних принципів управління, які визначають правила створення, побудови, функціонування і розвитку систем.

• Теорія організацій, їх внутрішніх змінних і зовнішнього середовища.

• Загальна технологія управління.

• Теорія структур.

• Відносини між людьми в системі, які складають суб'єктивне і об'єк­тивне управління.

• Процеси управління, їх загальний зміст і суть.

• Теорія прийняття рішень.

Складність явищ і процесів, які вивчаються в управлінні, передбачає використання не одного, а сукупності підходів і методів. Методологічною основою сучасної науки управління є загальнотеоретичні та специфічні методи наукового пізнання: конкретно-історичний, оптимізаційний, структурно-функціональний, системно-ситуаційний і динамічний підхо­ди, які ґрунтуються на загальній теорії розвитку систем, теорії організації та управління, інформації, саморегуляції і самоуправління, теорії госпо­дарського механізму тощо.

У процесі наукового дослідження проблем управління широко вико­ристовують:

методи соціальної психології; спостереження, експеримент;

(анкетування, інтерв'ю, тестування).

Як і в інших науках, широко використовуються методи: індукції, де­дукції, аналізу та синтезу, порівняння, асоціації, інтуїції тощо.


Список літератури

1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навчальний посібник. для студентів вищих навчальний закладів. – К.: «Кондор», 2003 – 556 с.

2. Армстронг М. Основы менеджмента: как стать лучшим руководителем.

3. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент.

5. Томпсон А.А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент.

6. Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала, ІІ том.

7. Економіка підприємства. – Підручник / Під ред. С.Ф.По кропивного. – 2-е видання. – К.: КНЕУ, 2001, - 526 с.

8. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сімок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. Посібник. – к : ТОВ "УВПК”, "ЕксОб”, 2000. – 392 с.

9. Хміль Ф.І. Менеджмент : Підручник. – к.: Вища шк.; 1995. – 351 с.





Реферат на тему: Організаційна структура управління. Організація та контроль виконання рішень. Предмет науки та методи її пізнання (контрольна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.