Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Класифікація ризиків в менеджменті та процес управління ризиками (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Класифікація ризиків в менеджменті 4

1.1. Базова класифікація ризиків. 4

1.2. Інші критерії класифікації ризиків. 6

2. Загальна схема процесу управління ризиками. 9

3. Вимір ризику. 11

Висновки. 16

Список використаної літератури. 17


Вступ

Пошук ефективних підходів до управління ризиками став одним із найважливіших напрямків розвитку сучасної економічної науки. Ризик — це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. В бізнесі ризик пов'язується насамперед з фінансовими втратами, що виникають у випадку його реалізації. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна і треба свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов'язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

У міжнародній практиці процес управління ризиками розглядається як ключова сфера менеджменту, значна увага приділяється вивченню ризикових сфер, пошуку ефективних методів контролю, оцінки та моніторингу ризиків, створенню відповідних систем управління. Теоретичні дослідження вітчизняних науковців з проблем невизначеності та ризику здебільшого присвячені аналізу причин виникнення, класифікації та методам кількісної оцінки ризиків, менше уваги приділяється пошуку ефективних прийомів управління, які були б адекватними до реальних можливостей вітчизняних підприємців.


1. Класифікація ризиків в менеджменті 1.1. Базова класифікація ризиків

Існує безліч видів ризиків. У керівника компанії виникає потреба в їх класифікації.

Класифікація ризиків означає систематизацію безлічі ризиків на підставі певних ознак і критеріїв, що дозволяють об'єднати підмножини ризиків у певні групи. Завдання класифікації - як наукові (тут є простір для творчості), так і прикладні, управлінські.

Нараховують більше 40 різних критеріїв ризиків і більше 220 видів ризиків, так що в економічній літературі немає єдиного розуміння в цьому питанні. Принципи управлінської класифікації ризиків - науковість, строгість, зручність використання.

Нині найпоширеніша така класифікація ризиків [4, с. 94]:

- операційний ризик (operational risk);

- ринковий ризик (market risk);

- бізнес-ризик (business risk);

- кредитний ризик (credit risk).

Цю класифікацію можна застосувати як до фінансових установ (банки, страхові та інвестиційні компанії і т. ін.), так і до звичайних компаній, зайнятих у сфері матеріального виробництва і надання послуг.

Отже, уже на початковому етапі аналізу ризиків можна поділити їх на такі, що властиві фінансовим інститутам, і такі, що належать до нефінансових компаній та організацій.

Проблематику і методологію ризиків, властивих банкам і фінансовим організаціям, пророблено в літературі (переважно зарубіжній) досить ретельно. Основні документи, якими керуються ризик-менеджери банків, розробляє Базельський комітет з банківського нагляду (Basle Committee on Banking Supervision). Найпоширенішою мірою ринкових ризиків фінансових інститутів є показник VaR (Value at Risk), або вартість капіталу з урахуванням ризику.

У діяльності корпорацій можна виділити такі види ризиків (рис. 1).

 

Рис. 1. Ризики корпорації

Під операційним ризиком розуміють ризик, пов'язаний з недоліками в системах і процедурах керування і контролю в організації. До цього пункту можна включити ризики, пов'язані з помилками менеджменту компанії, її працівників; проблемами системи внутрішнього контролю, погано розробленими правилами робіт тощо, тобто ризики, пов'язані з внутрішньою організацією роботи компанії. Яскравим прикладом такого ризику була «проблема 2000» (Millennium. Bug), що могла призвести до значних утрат. Техніко-виробничі ризики - це ризик завдання збитку навколишньому середовищу (екологічний ризик); ризик виникнення аварій, пожеж, поломок; ризик порушення функціонування об'єкта внаслідок помилок у проектуванні і монтажі, ряд будівельних ризиків та ін.

Кредитний ризик - ризик того, що учасник-контрагент не виконає свої зобов'язання повною мірою або до конкретної дати, або в будь-який час після цієї дати.

Ринковий ризик - ризик утрат, зафіксованих на балансових і забалансових позиціях компанії, через зміну ринкових цін; це ризик зміни значень параметрів ринку, таких як процентні ставки, курси валют, ціни акцій чи товарів, кореляція між різними параметрами ринку і мінливість (волатильність) цих параметрів.

Ціпові ризики (бізнес-ризики) - це ризики, безпосередньо пов'язані з діловими операціями компанії на її ринках постачання та збуту, тобто з її бізнесом.

Кожний з вищезазначених ризиків містить у собі значну кількість конкретних ризиків, наприклад: операційний ризик - ризик обману, ризик аварій, ризик стихійних лих; ринковий ризик - процентний ризик, валютний ризик та ін.

Найчастіше зазначені ризики тісно переплітаються. Яскравим прикладом може слугувати ситуація із сумно відомим англійським банком

Barings - недоліки систем внутрішнього контролю (операційний ризик) м як наслідок, гра на біржі одного з працівників призвели до неможливості закрити ф'ючерсні позиції на біржі SIMEX (ризик утрати ліквідності) через неправильне прогнозування цін (ринковий ризик).

1.2. Інші критерії класифікації ризиків

Ризики можна класифікувати й за іншими ознаками. За наслідками поділяють ризики на декілька категорій [4, с. 438]:

• припустимий ризик - це ризик рішення, у результаті невиконання якого підприємству загрожує втрата прибутку; у межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати є але вони не перевищують розмір очікуваного прибутку;

• критичний ризик - це ризик, коли підприємству загрожує втрата доходу; інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що перевищують очікуваний прибуток і в крайньому випадку можуть призвести до втрати всіх грошей, укладених підприємством у проект;

• катастрофічний ризик - ризик, коли виникає неплатоспроможність підприємства; утрати можуть дорівнювати активам підприємства. Також до цієї групи відносять будь-який ризик, пов'язаний із прямою небезпекою для життя людей чи виникненням екологічних катастроф.

Основою для наступної класифікації ризиків є характер впливу на результати діяльності підприємства. Так, ризики поділяють на два види [9, с. 8-9]:

• чисті - означають можливість одержати збиток чи нульовий результат;

• спекулятивні - виражаються в імовірності одержати як позитивний, так і негативний результат.

Очевидно, що вищенаведені класифікації взаємозалежні, причому друга має більш загальний характер.

Існує велика кількість класифікацій залежно від специфіки діяльності компанії. Окремо класифікують інвестиційні ризики, ризики на ринку нерухомості, ризики на ринку цінних паперів та ін.

Класифікація ризиків може бути основана на різних характеристиках [4, с. 13-15]:

• причини (рід небезпеки), що викликають несприятливі події;

• характер діяльності, з яким пов'язані відповідні ризики;

• об'єкти, на які спрямовані ризики.

Класифікація за родом небезпеки виділяє техногенні (чи антропогенні), природні і мішані ризики.

Техногенні ризики, породжені господарською діяльністю людини: аварійні ситуації, забруднення навколишнього середовища тощо. Прикладом

техногенних ризиків можуть слугувати вогневі ризики, пов'язані з впливом вогню на різні об'єкти.

Природні ризики не залежать від діяльності людини. До них належать переважно ризики стихійних лих: землетрусу, повені, урагану, тайфуну, "дару блискавки, виверження вулкана та ін.

Мішані ризики - це події природного характеру, ініційовані господарською діяльністю людини. Наприклад, зсув, спричинений будівельними роботами.

В основі іншої класифікації - характер діяльності, з якою вони пов'язані.

Підприємницькі ризики пов'язані з виробництвом і прибутком, а саме: недоодержання прибутку в результаті простою виробництва, банкрутство, упущена вигода, непередбачені витрати й ін.

До фінансових і комерційних можна віднести ризики зі сфери керування фінансами і взаємин торгових партнерів у процесі угоди: невиконання договірних зобов'язань контрагентом по угоді, неповернення кредиту, непередбачені судові витрати.

Професійні ризики пов'язані з виконанням професійних обов'язків.

До інвестиційних належать ризики, що виникають у інвесторів, які вкладають кошти з метою одержати прибуток, а також ризики довгострокових маркетингових проектів.

Ще одна класифікація ризиків основана на природі об'єктів, підданих ризику. Відповідно до такої класифікації можна виділити ризики завдання збитку життю і здоров'ю громадян та майнові ризики, серед яких особливо виділяються ризики настання цивільної відповідальності. Таку класифікацію прийнято в страховій справі. Серед майнових ризиків варто назвати ризики завдання збитків фізичним об'єктам і ризики завдання збитку майновому інтересу, наприклад прибутку.


2. Загальна схема процесу управління ризиками

Сам процес ризик-менеджменту (згідно із стандартом AS/NZS Standard 4360:1999 [4] можна визначити як систематичне використання наявних У розпорядженні менеджерів методів, способів і прийомів для вирішення завдань, що стосуються ризиків: установлення контексту, аналізу (виявлення й оцінки), впливу, моніторингу і комунікації.

Управління ризиками являє собою ітеративний процес із чітко визначеними етапами, за допомогою якого менеджери можуть ясно уявити ризики, з якими стикається їхня організація.

Розглянемо основні етапи процесу управління ризиком:

• установлення контексту ризику;

• аналіз (виявлення й оцінка) ризику;

• ранжування і відбір ризиків;

• вплив на ризик (вибір методів і стратегії) (рис. 2).

Рис. 2. Процес ризик-менеджменту

Установлення контексту ризику - на цьому етапі визначають стратегічні і тактичні цілі компанії.

Аналіз ризику - етап, мета якого одержати потрібну інформацію про структуру, властивості об'єкта і наявні ризики. Зібраної інформації має бути достатньо для того, щоб приймати адекватні рішення на наступних стадіях. Аналіз передбачає з виявлення ризиків (іноді кажуть - факторів ризиків, тобто певних подій та обставин) і їх оцінку. Виявляючи ризики (якісна складова), визначають усі ризики, властиві досліджуваній системі. Головне тут - не пропустити важливих обставин і докладно описати всі істотні ризики.

Оцінка - це кількісний опис виявлених ризиків, у процесі якого визначають такі їх характеристики, як імовірність і розмір можливих наслідків.

Водночас формують набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій, за різних ризиків можна побудувати функції розподілу ймовірності надання наслідків залежно від їх розміру.

Виявлення й оцінка тісно пов'язані між собою, і не завжди можна розлити їх на самостійні частини загального процесу. Більш того, часто наліз іде у двох протилежних напрямках - від оцінки до виявлення і на-паки, У першому випадку вже зафіксовано збитки і слід виявити їх причини. У другому випадку на основі аналізу системи виявляють ризики і можливі наслідки.

Ранжування і відбір ризиків - визначення ступеня важливості ризиків для компанії і порядку, у якому ними займатиметься компанія. Критерієм може бути порівняння наслідків з прибутком, доходом та активами компанії.

Вплив на ризик - застосування конкретних способів впливу на ризики компанії для нейтралізації їх наслідків.

Усі заходи щодо управління ризиком можна поділити на доподійні і післяподійні. Перші, як випливає з назви, планують і здійснюють завчасно, а другі - після того, як непередбачена подія вже відбулася.

До доподійних заходів відносять: страхування, самострахування, по-переджувальні організаційно-технічні, юридичні, договірні й інші заходи для передачі ризику.

Післяподійні заходи - це одержання ресурсів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик тощо.

3. Вимір ризику

Ризик - категорія ймовірнісна, тому в процесі оцінки невизначеності і кількісного визначення ступеня ризику використовують імовірнісні розрахунки. Одним з найпоширеніших методів кількісної оцінки ризику є статистичний метод [5, с. 312].

Статистичні методи оцінки ризику. Головні інструменти статистичного методу розрахувавши ризику такі:

1) середнє значення X досліджуваної випадкової величини (наслідків впливу певної події (так званого фактора ризику), наприклад доходу, прибутку тощо;

2) дисперсія а цієї величини (доходу, прибутку тощо);

3) стандартний (середньоквадратичний) відхил а цієї величини (доходу, прибутку тощо);

4) коефіцієнт варіації V;

5) розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

З теорії статистики відомо, що для обмеженої кількості п можливих І значень випадкової величини її середнє значення (математичне сподівання) X визначають за формулою:

де Хі - значення випадкової величини; Рі - імовірність появи випадкової величини.

Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і очікуваного результату.

Важливою характеристикою, що визначає ступінь мінливості можливого результату, є дисперсія - зважене середнє з квадратів відхилень дійсних результатів від середнього значення, а також дуже близько з ним пов'язаний середньоквадратичний відхил, який розраховують так:

Дисперсія і стандартний відхил слугують мірами абсолютного розсіювання, їх виміряють у тих самих фізичних одиницях, у яких виміряють; варійовну ознаку.

Для аналізу міри мінливості часто використовують коефіцієнт варіації, що являє собою відношення середньоквадратичного відхилу до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень

Коефіцієнт варіації - відносна величина. Тому з його допомогою можна порівнювати мінливість ознак, виражених у різних одиницях виміру.

Оскільки на формування очікуваного результату (наприклад, величини прибутку) впливає безліч випадкових факторів, то він природно є випадковою величиною.

Однією з характеристик випадкової величини X є закон її розподілу. Характер, тип розподілу відбиває загальні умови, що випливають із сутності і природи явища, і особливості, що впливають на варіацію досліджуваного показника (очікуваного результату). Як показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних явищ найчастіше використовують так званий нормальний розподіл.

З курсу теорії ймовірностей і математичної статистики відомо, що нормально розподілена випадкова величина є неперервною і її диференціальна функція розподілу має вигляд:

де у, що дорівнює f(X) визначає щільність розподілу ймовірності для кожної точки X.

Графік функції нормального розподілу описують так званою нормальною кривою - кривою Гаусса (рис. 3).

Рис. 3. Крива нормального розподілу

Важливою властивістю графіка диференціальної функції нормального розподілу є те, що площа, обмежена нормальною кривою і віссю X, завжди дорівнює одиниці.

Функція щільності нормального розподілу дозволяє обчислити частоту (імовірність) появи випадкової величини. Для оцінки ймовірності потрапляння випадкової величини у визначений інтервал використовують інтегральну функцію щільності ймовірності Ф(X):

Імовірність потрапляння випадкової величини в інтервал визначають у такий спосіб:

де f(t) - диференціальна функція нормального розподілу.

Експертні методи оцінки рівня ризику. Експертні методи застосовують, якщо на підприємстві немає інформативних даних для розрахунків економіко-статистичними методами. Ці методи базуються на опитуванні кваліфікованих фахівців (страхових, фінансових, інвестиційних менеджерів відповідних спеціалізованих організацій) з подальшою математичною обробкою результатів цього опитування.

Узагальнена схема групових експертних опитувань має такий вигляд (рис. 4).

Рис. 4. Схема групового експертного опитування

На першому етапі ризик-менеджер підбирає потрібну кількість експертів та формує з них групу, яку він буде опитувати. Для визначення їх кількості використовують різні методи. Докладно про те, як це зробити, а також як математично обробити результати опитування, йдеться в спеціальній літературі [3; 25]. Наприклад, згідно з рекомендаціями В. С. Вентцеля і виходячи із заданого рівня довірчої ймовірності (95 %), кількість експертів має бути від 5 до 15.

На другому етапі ризик-менеджер складає запитання анкети, відповідаючи на які, експерти оцінюють імовірність можливих ризикованих подій. Для цього використовують певну бальну шкалу виміру ймовірності ризику.) Вона може мати, наприклад, три або п'ять категорій ризику. Основою для вибору кількості категорій має слугувати розмірність карти ризику. Наприклад, ми використовуємо три рівні ймовірності: низька (1-3 бали), середня (4-6), висока (7-9).

Під час третього етапу експерти відповідають на запитання анкети.

На четвертому етапі відповіді експертів підлягають математичній обробці, під час якої розраховують середньозважену оцінку ймовірності кожного фактора ризику. Вагами при цьому виступають компетентність експерта, яку можна визначити на основі того, наскільки правильні відповіді давав експерт у попередні рази, або з урахуванням певних об'єктивних критеріїв - посади, досвіду роботи і т. ін. Далі отримані середньозважені оцінки ймовірності факторів ризику підлягають аналізу з позиції узгодженості їхніх думок. Для цього розраховують коефіцієнт варіації або коефіцієнт конкордації. Якщо думки узгоджені, то тоді оцінку ймовірності використовують для ранжування факторів ризику та побудови карти ризиків.

Аналогові методи оцінки рівня ризику. Аналогові методи дозволяють визначити рівень ризиків за окремими наймасовішими операціями підприємства. При цьому для порівняння можна використати як власний, так і зовнішній досвід інших організацій щодо таких операцій.


Висновки

У процесі своєї діяльності підприємці стикаються із сукупністю ризиків, які різняться за місцем і часом виникнення, зовнішніми і внутрішніми чинниками, що впливають на їхній рівень, і, отже, за способом їх аналізу та характеристикою.

Усі види ризиків взаємопов'язані і впливають на діяльність підприємця, перешкоджаючи прийняттю рішень і оптимізації ризику. Саме тому потрібен поглиблений аналіз складу конкретних ризиків, а також чинники їх виникнення.

В економічній літературі з проблем підприємництва немає стрункої системи класифікації підприємницьких ризиків. Існує безліч підходів до такої класифікації, які здебільшого визначаються її цілями і завданнями.

Ризик — це порівняно нове явище для українських підприємців, а тому воно потребує особливої уваги.

Найпоширенішим видом економічного ризику, в якому сконцентровані окремі ризики, є зміна кон'юнктури ринку, незбалансована ліквідність (неможливість своєчасно виконувати платіжні зобов'язання), зміна рівня управління тощо.


Список використаної літератури

1. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. - 2000. - № 5. - C. 13-23

2. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.68-74

3. Винокуров В. Страхування комерційних (фінансових) ризиків // Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 3 жовтня. - C. 35-39

4. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 56-60

5. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С.83-86

6. Клапків М. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 39-46

7. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм управління ризиками підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 66-72

8. Мізюк Б. Фінансові ризики інвестиційних проектів // Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 122-129

9. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 2. - C. 10-13

10. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 5. - C. 34 - 38

11. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 79-84

12. Циба Т. Финансовые риски: суть, контроль // Регіональні перспективи. - 1997. - № 1. - C. 51-55





Реферат на тему: Класифікація ризиків в менеджменті та процес управління ризиками (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.