Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Інноваційний менеджмент у системі управління інноваційною діяльністю. Трансфер-технології (реферат)

Вступ

На сьогоднішній день сучасне підприємство не може розвиватися без вровадження інновацій.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Первісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання.

За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види. Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

1. Поняття інноваційного менеджменту

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості і підприємницьких кіл України. Саме в даний час Україна переживає бум новаторства. На зміну одному формам і методам керування економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації, усі суб'єкти господарювання від державного рівня керування до знову створеного товариства з обмеженою відповідальністю в сфері малого бізнесу.

Термін "інновація" став активно використовуватися в перехідній економіці Росії як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: "інноваційна діяльність", "інноваційний процес", "інноваційне вирішення" і т.п. У літературі нараховується велика кількість визначень. Наприклад, по ознаці утримання або внутрішньої структури виділяють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські й ін.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

У спеціальній літературі й офіційних документах частіше усього використовувалися поняття керування науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництво тощо, що характерно для централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про яке впровадження чого-небудь не може бути й мови. Цією принциповою відмінністю пояснюється розходження в отриманні окремих понять в області інноваційного менеджменту.

Прийнято вважати, що поняття "нововведення” є українським варіантом англійського слова innovatoin. Буквальний переклад з англійського означає "введення новацій” або в нашому розумінні цього слова "введення нововведень”. Під нововведенням розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Російське словосполучення "нововведення” у буквальному значенні "введення нового” означає процес використання нововведення.

Таким чином, із моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість - стає нововведенням (іновацією). Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою нововведення і втіленням його в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, іновація, що цілком з'ясовано. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що нововведення використовується. З моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість і стає іновацією.

Будь-які винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (іновації).

Загальновідомо, що перехід від однієї якості до другої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес перекладу нововведення (іновації) у нововведення (іновації) також потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інвестиції і час. У умовах ринку як система економічних відношень купівлі - продажі товарів, у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, головними компонентами іноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції і нововведення. Нововведення формують ринок нововведень (новацій), інвестиції ринок капіталу (інвестицій), нововведення (іновации) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти й утворять сферу інноваційної діяльності (мал. 1.).

Під іноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом іновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл іновації розглядається як інноваційний процес.

 


Ринок нових технологій

( новаций )

ИНОВАЦІЙНА

ІНФРАСТРУКТУРА

Ринок чистої

конкуренції

Ринок капіталу

( інвестицій )


 

Мал. 1. Схема інноваційної діяльності

Терміни "іновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням іновацій. Творці іновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні іновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні іновації (НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями іновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

Отже, науково-технічні іновації повинні:

· мати новизну;

· задовольняти ринковий попит;

· приносити прибуток виробнику.

Для успівченняшного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення інновацій. Насамперед необхідно уміти відрізняти инновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни - кольори, форми і т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріали і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва випускавшихся не колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства. Новизна іновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація іновацій.

У залежності від технологічних параметрів іновації підрозділяються на:

продуктові іновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів.

процесні іновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні іновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

По типах новизни для ринку іновації діляться на:

нові для галузі у світі;

нові для галузі в країні;

нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

іновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);

іновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);

іновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

У залежності від глибини внесених змін виділяють іновації:

радикальні (базові); що

покращують;

модифікаційні (приватні).

У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація іновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються іновації:

технологічні;соціальні, торгові, в області керування,виробничі

Менеджер по інноваціях є безпосередньо керуючим відділом інноваційного розвитку.

Менеджер по інноваціях керується у своїй роботі положенням про відділ інноваційного розвитку і дійсною посадовою інструкцією.

На посаду менеджера по інноваціях призначаються обличчя з базовим утворенням за фахом професійного менеджера по інноваціях, що має практичний досвід роботи керуючим у сфері інновацій на вагонобудівному підприємстві не менш п'яти років; знання в області науки і техніки вагонобудування; володіння електронною технікою управління, контролю й інформації.

Обов'язки менеджера по інноваціях:

· вивчати потреби споживачів в інноваційних ресурсах;

· систематично поповнювати довідково-інформаційний фонд матеріалами по інноваціях відповідно до профілю підприємства;

· обробляти і систематизувати поступающие на підприємство й у самім підприємстві інформаційно-інноваційні матеріали, контролювати їхнє практичне виконання.

· участь у підготовці тематичних оглядів, виставок, симпозіумів, нарад про стан і тенденції інноваційного розвитку виробництва, передовому вітчизняному і закордонному досвіді;

· вести облік ефективності використання інформаційно-інноваційних матеріалів на підприємстві при освоєнні нових видів продукції, технології, застосування передового досвіду в сфері інновацій;

· удосконалювати форми і методи роботи відділу інноваційного розвитку;

· підготовляти звітність про роботу інноваційного розвитку на підприємстві з пропозиціями і рекомендаціями.

До прав інноваційного менеджера входить:

· одержувати від підрозділів підприємства необхідну для роботи інформацію.

· залучати до роботі з науково-технічної інформації працівників підрозділів.

· вести у встановленому порядку переписування з іншими підприємствами й організаціями з питань науково-технічної інформації.

Менеджер по інновації несе відповідальність за якість і своєчасність виконання покладених на нього дійсних інструкцій і обов'язків.

Інноваційний менеджер такої фірми повинний добре розбиратися в специфіці покупця товару, що сложились ситуації на ринку, точно, оперативно і вірогідно передбачати можливі кризи. Організаційна схема управління фірмами залежить від їхніх особливостей. Нагадаємо, що організаційна схема керування – розподіл прав і відповідальності.

Отже, як бачимо, для ринкової системи господарювання інноваційний менеджмент є вкрай перспективним і потрібним видом менеджменту.

2. Види інноваційного менеджменту

Форми інноваційного менеджменту проявляються через різні організаційній структури.

Організаційні структури інноваційного менеджменту – це організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями і розробками.

Наукова організація – організація (установа, підприємство, фірма), для якого наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Наукові дослідження і розробки можуть бути основною діяльністю для підрозділів, що знаходяться в складі організації (установи, підприємства, фірми). Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації в тій чи іншій галузі економіки, організаційно-правової форми власності.

В Україні діє наступна класифікація наукових організацій по секторах науки і типам організацій, об'єднаних по організаційних ознаках, характеру і спеціалізації виконуваних робіт:

Сектори науки (діяльності)

СЕКТОР

ЗМІСТ

Державний

¨ Організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому (державне управління, оборона, суспільний порядок; охорона здоров'я, культура, дозвілля, соціальне забезпечення і т.п.), включаючи федеральні і місцеві органи.

¨ Безприбуткові (некомерційні) організації, чи цілком в основному фінансовані і контрольовані урядом, за винятком організацій, що відносяться до вищого утворення. Ці організації в першу чергу обслуговують уряд і не ставлять своєю задачею одержання прибутку, а в основному втягнені в дослідницьку діяльність, що стосується суспільних і адміністративних функцій.

Підприємницький

¨ Всі організації і підприємства, чия основна діяльність зв'язана з виробництвом чи продукції послуг у ланцюгах продажу (відмінних від послуг сектора вищого утворення), у тому числі, що знаходяться у власності держави.

¨ Приватні безприбуткові (некомерційні) організації, в основному обслуговуючі вищезгаданої організації.

Вища освіта

¨ Університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування чи правового статусу.

¨ Науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки, що знаходяться під безпосереднім чи контролем чи керуванням асоційовані з вищими навчальними закладами.

¨ Організації, що безпосередньо обслуговують вище утворення (організації системи Держкомітету по вищому утворенню).

Приватний безприбутковий (некомерційний)

¨ Приватні організації, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (професійні суспільства, союзи, асоціації, суспільні, благодійні організації, фонди); крім фондів, більш ніж наполовину финансируемих державою, що відносяться до державного сектора.

¨ Приватні індивідуальні організації.

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль належить малим фірмам.

Для ринкової економіки характерне поширення ринкових відносин на всі господарські сфери. Тому інновація розглядається як товар.

Мале науково-технічне підприємництво одержує розвиток і в Україні. Інноваційні процеси в Україні вимагають всебічної підтримки, тому що головною особливістю сучасного етапу розвитку науки, економіки, виробництва є інноваційна спрямованість.

Перед фірмою-експлерентом (піонером) виникає проблема обсягу виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Для цього експлеренти укладають альянс із великою фірмою. Експлерент не може самостійно тиражувати нововведення, що зарекомендували себе. Зволікання ж з тиражуванням грозить появою чи копій аналогів. Союз же з могутньою фірмою (навіть за умови поглинання і підпорядкування) дозволяє домогтися вигідних умов і навіть збереження відомої автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

При орієнтації не вузький сегмент ринку – це будуть фірми-патієнти.

Фірми-патієнти працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють потреби, сформовані під дією моди, реклами й інших засобів. Вони діють на етапах росту випуску продукції й одночасно на стадії падіння винахідницької активності. Вимоги до якості й обсягів продукції в цих фірм зв'язані з проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність приймати рішення про чи проведення припиненні розробок, про доцільність продажу і покупки ліцензій і т.п. Ці фірми прибуткові. У той же час існує імовірність ухвалення невірного рішення, що веде до кризи. У таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного убезпечити їхня діяльність.

3. Трансфер-технології

Поняття "трансфер технологій" з'явилося в російськомовній літературі недавно і прямо зв'язано з переорієнтацією на ринкові відносини в більшості сфер людської діяльності. Часто його вживають у зв'язуванні з іншим поняттям - "комерціалізація технологій", хоча значеннєвий зміст цих понять неоднаково.

Англомовне слово "трансфер" успішно замістило насильницький термін "упровадження", яким адміністративно-командна система нагородили шляхетний процес натхнення, пожвавлення, перетворення в життя інноваційної пропозиції. Однак це не просте заміщення, а істотне перетворення змісту процесу. Замість насильницького "впровадження" "трансфер" припускає не тільки передачу інформації про нововведення, але і її освоєння при активній позитивній участі і джерела цієї інформації (наприклад, автора винаходу), і реципієнта, приймача і реалізатора інформації про нову технологію, і кінцевого користувача продукту, виробленого за допомогою цієї технології. Тому, до речі, основний акцент при трансфері технології робиться не стільки на технології як такий, скільки на суб'єктах - учасниках цього процесу.

Поняття "комерціалізація технології" припускає обов'язкове комерційне використання інформації про технологію, тобто використання з обов'язковим витягом вигоди. Найчастіше ця вигода виміряється в конкретних грошових одиницях безпосередньо, набагато рідше - у тих же одиницях, але опосередковано, через, наприклад, збільшення ефективності іншої технології. Але гроші в цих розрахунках присутні завжди і є визначальним критерієм успішності процесу. У той же час питання про тім, хто, який суб'єкт здійснює безпосереднє використання технології, при комерціалізації не є першорядним, і зокрема, комерціалізацією нерідко намагається зайнятися сам автор, першоджерело нової технології (фізична чи особа організація).

Таким чином, у першому наближенні розходження між трансфером і комерціалізацією можна укласти в два пункти:

комерціалізація технології припускає обов'язкове одержання прибутку і не обов'язково зв'язано з підключенням третіх облич (крім джерела технології і кінцевого користувача);

трансфер технології припускає обов'язкову передачу технології реципієнту, що і здійснює її промислове освоєння, але це не обов'язково зв'язано з витягом прибутку як джерелом технології, так і її реципієнтом (зокрема, це відноситься до екологічних технологій).

Останнє твердження для аборигена ринкової економіки може виявитися незвичним, оскільки в більшості публікацій на цю тему "за замовчуванням" при трансфері технології передбачається саме витяг прибутку джерелом технології. Утім, поняття прибутку іноді містить у собі і такі нематеріальні поняття як "добре ім'я", що багато чого коштує.

Історично в Україні трансфер технології з'явився і зацікавив ділову громадськість тільки після того, як країна повернулася обличчям до ринкової економіки. Але дотепер атавізм соціалістичного витратного механізму господарювання накладає специфічний відтінок на відношення до цього процесу. Нагадаємо, що в епоху авторських посвідчень винахід належав державі, що декларувало законодавчо своє право і свій обов'язок довести винахід до впровадження, до освоєння народним господарством. Механізм же цього впровадження був настільки беззмістовний з економічної точки зору, що тільки при вкрай рідкому збігу обставин нововведення доводився до такого стану, коли можна було вважати економічний ефект від його освоєння.

Якщо ж врахувати, що рівень доходів середньостатистичного інженера був на порядки величини менше навіть дуже скромного економічного ефекту від гідного винаходу, то можна зрозуміти стійка совкова думка про рвацьку сутність "цих винахідників". Це сформувало стійке негативне відношення всіх інстанцій, що супроводжують освоєнню винаходу, що в кінцевому рахунку приводило в масовому масштабі до ситуації, коли винахідник змушений був не тільки поодинці, але ще й у сильно опірному середовищі просувати своє дітище, саме "упроваджувати" його в умовах, коли ціпка в колеса вставлялися з усіх боків.

От тому говорити про трансфер технологій (у щирому змісті цього словосполучення) у соціалістичному суспільстві було безглузде. Утім, називати таке "упровадження" комерціалізацією теж навряд чи правильно, по-перше, тому, що метод розрахунку економічного ефекту (чи комерційної ефективності, мовою ринкових відносин) був занадто неприродний (Нагадаємо, що по союзному законодавству економічний ефект від упровадження вважався так: якщо за старою технологією (технології – аналогу) витрати складали N1 карбованців на одиницю продукції, а по нової – N2 карбованців, те річний економічний ефект дорівнює M(N2-N1) карбованців, де М – річний обсяг випуску продукції. Але якщо Ви упровадили свій винахід до того, як стара технологія була запущена у виробництво, чи якщо цієї старої технології взагалі не було, тобто Ви зробили піонерний винахід, те економічний ефект (і винагорода винахідника) дорівнює...НУЛЮ), а по-друге, тому, що "комерція" у соціалістичному розумінні була поняттям знехтуваним.

Зараз ситуація в цьому змісті змінилася, але до західного розуміння ролі і змісту трансферу і комерціалізації технологій нам ще досить далеко. Західний бізнесмен прекрасно розуміє, що одним-єдиним удалим винаходом, доведеним до масового виробництва, він може забезпечити безбідне майбутнє собі і своїм нащадкам, тому він активно шукає такий винахід і вкладає гроші у винахід і у винахідника (зрозуміло, за відповідну частку в майбутнім підприємстві). Однак він розуміє і те, що це вкладення засобів – довгострокове, це не човниковий торговий бізнес із тривалістю "виробничого циклу" у тижні, а багатоетапний і ретельно планований процес, що сполучить і наукове дослідження технології, і її маштабування й оптимізацію, і маркетинг, і турботи про збутову мережу, і багато чого іншого.

Менталітет же вітчизняних бізнесменів у більшості випадків далекий від такого скрупульозного підходу і пошуку революційних чи технологій продуктів, та й з фінальною частиною проблеми (маркетинг і збут) у нас поки відносини аж ніяк не блискучі. Тому ми маємо досить сумну картину: по широких російських наукових і технологічних полях нишпорять акули розвитого капіталізму і скуповують на корені самі економічно перспективні інноваційні розробки. Причому вони б і ради організувати виробництво по цих розробках тут же (хоча б через дешевину робочої сили), але, з одного боку, легіони чиновництва, вихованого у відомому дусі, ставлять стільки перешкод, що ніякого терпіння все це зрозуміти і пережити невистачає, а з іншого боку, наявна виробнича база і її власники настільки стурбовані перманентними форсмажором, що знайти з ними загальна мова процвітаючому західному бізнесмену непросто. Тому оптимальним місцем освоєння перспективних нововведень і зараз як і раніше представляється аж ніяк не Росія, у зв'язку з чим нам у цьому курсі прийдеться ґрунтовно поглибитися особливо міжнародного трансферу технологій.

Ще одна особливість слововживання в цьому курсі складається в трохи незвичайному вживанні слова "технологія". У дійсності "видимим" предметом трансферу може бути і конкретний об'єкт предметного типу (наприклад, мікропроцесор нового типу), що сам по собі технологією не є. Однак і в цьому випадку з інноваційним предметом обов'язково зв'язане те чи інше уміння, мистецтво, та чи інша технологія (або технологія виробництва, або технологія чи застосування здійснення), тому словосполучення "трансфер технології" завжди несе цілком визначений реальний зміст. Цей зміст стає ще більш зрозумілим, якщо врахувати, що найбільш надійним способом захисту будь-якого об'єкта і будь-якої технології як інтелектуальної власності є не патент, а так називане "нерозкрите ноу-хау" (Адже чому наші відомства, що займаються експортом технологій, так наполегливо з'ясовують, є чи в пропонованій на експорт технології це саме "нерозкрите ноу-хау"? Так саме тому, що обійти практично будь-який патент для сучасних майстрів цієї справи не складає ніякої праці, якщо патентний документ містить інформацію, достатню для запуску технології. А доводити порушення патентних прав - це така дорога і сумнівна (у змісті успішності) операція, що не тільки нам, але і більш багатим країнам представляється вкрай небажаної), яким повною мірою володіє тільки джерело інноваційної пропозиції. Так що в дійсній темі зміст поняття "технологія" ближче усього не до устояного виробничому змісту, а до його прямого перекладу (tehne-мистецтво, ремесло, наука + logos - поняття, навчання).

Нарешті, помітимо, що основний акцент у дійсному курсі робиться на трансфері технологій, що базуються на тієї чи іншій інноваційній ідеї, тобто на чи продукті процесі, ще ніде і ніким не освоєних у промисловому масштабі. Це зв'язано насамперед з тим, що розвиті країни вже десятиліття розвиваються по інноваційному типі, коли успіх у глобальному масштабі забезпечений лише тим, хто сповідає стратегію технологічного випередження конкурентів. На жаль, технологічне відставання Росії від розвитих країн у багатьох галузях (особливо невоєнного призначення) настільки велико, що перш ніж обганяти, прийдеться (подібно післявоєнної Японії) спочатку прийняти й освоїти те, що вже напрацьовано світовим співтовариством, і придбання готових виробництв (сьогоднішнього, а не вчорашнього чи позавчорашнього дня) бажано і необхідно. А інтелектуальний потенціал російських умільців, усе життя змушених винаходити, не маючи під руками практично нічого крім власної кмітливості, в усьому світі визнаний непорівнянним, і не випадково саме "російські мозки" зараз є єдиним конкурентноздатним товаром, попит на которий не вгасає незважаючи ні на які кризи.

Щоб зберегти і використовувати цей величезний інтелектуальний потенціал, необхідно вирішити дві найважливіші задачі: змінити відношення до інтелектуальної власності і забезпечити масоване практичне використання цієї власності на благо країни, суспільства в цілому і генераторів цієї інтелектуальної власності, зокрема. І тоді вихід на передній край науки, технології і якості життя стане реальністю найближчого років і можна буде забути ганебне випрохування кредитів МВФ. Саме тому варто зосередитися насамперед на трансфері інноваційних технологій, тобто працювати на передньому краї фронту розвитку суспільства.

Поняття "інноваційна технологія" також вимагає деякого роз'яснення. Зокрема, дуже важливим є питання про територіальний масштаб інновації. З економічної точки зору не настільки важливо, чи є даний продукт абсолютно новим (тобто має світовий рівень новизни), адже купувати його будуть у даному чи регіоні в даній країні люди, для яких цей світовий рівень так само далекий, як планета Марс; важливо лише те, що продукт є новим (і потрібним) саме тут і саме для цієї групи потенційних покупців. А оскільки не завжди новизна продукту взагалі захищена яким-небудь охоронним документом (про сумнівну доцільність такого захисту ми вже говорили), те поняття "інновації" (і похідних від цього терміна слів) у даному курсі значно ширше, ніж у патентно-ліцензійній практиці.

Трансфер технології припускає участь у цьому процесі декількох функціонально різних суб'єктів, тому варто розібратися і з ними. Тут, щоправда, поки позначимо тільки двох найбільш важливих суб'єктів, це джерело і реципієнт (приймач) технології. Зміст обох понять досить ясний: це той, хто передає технологію, і той, хто неї приймає. Словесне ж позначення для цих суб'єктів не занадто вдало, оскільки російські слова "джерело" і "приймач" багатозначні і побічні змісти кожного з них у деяких випадках можуть заплутати ситуацію й ускладнити розуміння матеріалу. Але приходиться миритися зі сформованою термінологією і просто взяти до відома дані особливості і небезпеки.

4. Інновації, інноваційний процес та проекти.

Складові інноваційного процесу

Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки.

Інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

інноваційні проекти установ НАН України проходять попередню оцінку Відділеннями, Секціями та Президією НАН України згідно прийнятого Положення. Запити, реєстрація, фінансування та виконання інноваційних проектів проводяться згідно з Законом України "Про інноваційну діяльність".

Рішення про проведення конкурсу науково-технічних проектів приймається Президією НАН України після затвердження бюджетного фінансування НАН України на відповідний рік та доводяться до установ НАН України в установленому порядку.

Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний) і розширений. Внутрішньоорганізаційний інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. При простому інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача. Розширений інноваційний процес виявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається . У умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум два хозяйнуючих суб'єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення - технологічний процес, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному суб'єкті , що хозяйнує.

Простого інноваційний процес переходить у товарний за дві фази: 1) створення нововведення і його поширення; 2) дифузія нововведення. Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація дослідного виробництва і збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення (ВН), а також між виробниками і споживачами.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому ви­падку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

перша — створення нововведення, друга — його розповсюдження.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інно­ваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кіль­кість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від техноло­гічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продук­тові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфа­брикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових орга­нізаційних структур в складі підприємства.

За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світо­вих ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підпри­ємства або групи підприємств.

За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інно­вації:

• інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);

• інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові виро­би, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);

• інновації системної структури підприємства (управлінської, вироб­ничої, технологічної).

Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації ради­кальні, покращуючі, модифікаційні.

Американський досвід організації пошукових науково-дослідних роз­робок породив своєрідну форму підприємництва — венчурний (ризиковий) бізнес.

Венчурне підприємництво — це невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інновацій­них продуктів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення ринку результатами наукових розробок. В цей час ще зберігається, але вже на стадії спадання активність наукових досліджень.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

• ідеї інновації;

• готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму;

• ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може мати різноманітне походження: кошти великих компаній, банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів. Величина прибутку як результат вкладеного капіталу визначається різницею між курсовою вартістю акцій, що належать ризиковому інвестору в сумі акцій фірми-новатора та сумою коштів, вкладених ним у проект.

Результати інноваційної діяльності виражаються в інноваційній про­дукції, яка може бути у вигляді речової форми або без неї (наприклад „ноу-хау") та підлягає юридичному захисту.

Основне завдання правового захисту результатів Інтелектуальної дія­льності — це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам на певний термін як винагороду за свою працю виключного права розпо­ряджатися своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує ав­тору, що результати його творчої діяльності не будуть безкоштовно вико­ристовуватись третіми особами. В цьому випадку виникає таке юридичне поняття як інтелектуальна власність. Основними вважаються три типи інтелектуальної власності:

• патенти, які закріпляють за автором право на винахід;

• авторське право, яке поши





Реферат на тему: Інноваційний менеджмент у системі управління інноваційною діяльністю. Трансфер-технології (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.