Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Запалення: альтерація, ексудація, проліферація. Регулювання та основні клінічні прояви запалення (лекція)

Запалення

Актуальність теми

Запалення (inflammatio) — це складна, комплексна місцева судинно-мезенхімальна реакція на пошкодження тканини, викликане дією різних агентів.

Запалення — реакція, вироблена в процесі філогенезу, має захисно-пристосувальний характер. Вона спрямована на знищення агента, який викликав пошкодження, і на відновлення пошкодженої тканини. В загальній патології людини запалення прийнято розглядати як важливий «ключовий» загальнопатологічний і разом з тим біологічний процес. Знання теми необхідне для глибокого розуміння суті більшості захворювань людини.

Головна мета навчаннявміти визначати макро- і мікроскопічні ознаки запалення, пояснити причини і механізм розвитку, оцінити його ймовірний вихід та значення для організму.

Для чого необхідно вміти:

визначити макро- і мікроскопічні прояви альтеративного запалення, пояснити причини, механізм розвитку, вихід та оцінити його значення;

визначити макро- і мікроскопічні прояви ексудативного запалення, пояснити причини, механізм розвитку, вихід та оцінити його значення;

визначити макро- і мікроскопічні прояви проліферативного запалення, пояснити причини, механізм розвитку, вихід та оцінити його значення

Причини запалення: фізичні, хімічні і біологічні чинники.

Фізичні чинники:

травма (розрізи, уколи, укуси, ушиби, вібрація, вплив шуму, здавлення);

іонізуюча, ультрафіолетова радіація;

електрична енергія;

високі (вогонь) і низькі (холод) температури.

Хімічні чинники:

кислоти;

основи;

мінеральні та органічні речовини;

ендогенні токсини (жовчні кислоти, продукти азотистого обміну).

Біологічні чинники:

віруси;

бактерії;

гриби;

тваринні паразити;

циркулюючі в крові антитіла та активовані імунні комплекси.

Морфологія запалення. Процес запалення єдиний і складається з трьох фазових компонентів — альтерації, ексудації та проліферації.

АЛЬТЕРАЦІЯ

Альтерація — пошкодження тканини, яке морфологічно проявляється різного виду дистрофією та некрозом. Пошкодження може розвиватися безпосередньо під впливом хвороботворного чинника, або опосередковано — нейрогуморальним шляхом. У цю фазу запалення відбувається викид біологічно активних речовин — медіаторів запалення. Це пусковий механізм запалення.

Томас Люїс у 1927 році з'ясував основні чинники, які приймають участь у розвиткові гострого запалення. Сильне проведення по шкірі передпліччя тупим предметом викликає потрійну відповідь: 1) протягом 1 хвилини з'являється червона смуга по лінії подразнення в результаті розширення артеріол, капілярів і венул в ділянці пошкодження; 2) водночас з'являється генералізоване почервоніння в оточуючій пошкодження тканині в результаті вазодилатації; і 3) формується пухир внаслідок ексудації рідини по лінії пошкодження. Люїс довів, що вазодилатація в оточуючій пошкодження тканині («спалах», другорядна ознака запалення) виникає внаслідок дії місцевого аксон-рефлексу, а головні компоненти гострого запалення — червона лінія і пухир — незалежні від нервових зв'язків в тканині. Люїс продемонстрував, що місцеве введення гістаміну викликає реакцію, еквівалентну червоній лінії і пухирю. Це відкриття поклало основу для розуміння ролі хімічних медіаторів при гострому запаленні (табл. 9.1).

Дослідження після експериментів Люїса показали, що гістамін є одним з багатьох медіаторів гострої запальної відповіді. Була виявлена велика кількість інших медіаторів, але точна роль кожного з них у запальній тканині невідома; про їхню дію in vivo можна тільки здогадуватися на основі їхньої активності in vitro.

Вазоактивні аміни: гістамін і серотонін вивільнюються з тканинних базофілів і тромбоцитів. У людини гістамін відіграє важливішу роль, ніж серотонін; він діє головним чином на венули, які мають H1 гістамінові рецептори. Обидва ці аміни викликають вазодилатацію і збільшення проникності і, ймовірно, є головними агентами, діючими в початковому періоді гострої запальної відповіді. Рівень гістаміну зменшується швидко, в межах години після початку запалення.

Система кінінів: брадикінін, кінцевий продукт системи кініну, формується в результаті дії калікреїну на білок-попередник в плазмі (крупномолекулярний кініноген). Калікреїн існує у вигляді неактивної форми (прекалікреїн) в плазмі і активується активованим XII фактором (фактор Хагемана) системи зсідання крові. Брадикінін збільшує судинну проникність і дратує больові рецептори.

Система зсідання крові: зверніть увагу, що система зсідання, яка призводить до утворення фібрину, також активується фактором Хагемана (активований фактор XII). Фібринопептиди, які утворюються в катаболізмі фібрину (фібриноліз), також викликають збільшення судинної проникності і є хемотаксинами для нейтрофілів.

Система комплементу: C5a і C3a, які утворюються при активації комплементу, викликають збільшення судинної проникності, стимулюючи викид гістаміну тканинними базофілами. C5a — потужний хемотаксичний агент для нейтрофілів і макрофагів. C3b — важливий опсонін. C5a активує ліпооксигеназний комплекс метаболізму арахідонової кислоти.

Метаболіти арахідонової кислоти: арахідонова кислота — ненасичена жирна кислота, яка містить 20 атомів вуглецю, знайдена у фосфоліпідах клітинних мембран нейтрофілів, тканинних базофілів, моноцитів та інших клітин. При звільненні арахідонової кислоти фосфоліпазами запускається ряд складних реакцій, у результаті чого утворюються простагландини, лейкотрієни та інші медіатори запалення (рис. 9.1).

Фактори нейтрофілів: протеази і токсичні кисневмісні вільні радикали, які утворюються в нейтрофілах, як вважається, викликають ендотеліальні пошкодження, що призводить до збільшення судинної проникності.

Інші медіатори та інгібітори: існує безліч інших хімічних медіаторів гострого запалення, які тут не описані, тому що вони відіграють або незначну, або сумнівну роль. Існують також інгібітори запалення, але вони недостатньо вивчені; можливі інгібуючі фактори включають інгібітор естерази C1 (інгі­бує систему комплементу) і α1-антитрипсин (інгібує протеази).

Медіатори плазми крові і клітинного походження взаємопов'язані. Дія медіаторів опосередкована рецепторами на поверхні ефекторних клітин. З цього випливає, що зміна одних медіаторів на інші з часом зумовлює зміну клітинних форм в зоні запалення — від поліморфно-ядерного лейкоциту для фагоцитозу — до фібробласту, який активується цитокінами макрофагів, для репарації.

ЕКСУДАЦІЯ

Ексудація — це складний процес формування запального випоту, джерелами якого можуть бути кров, лімфа і місцеві клітини тканини, в якій розвивається запальний процес. Основні компоненти запального випоту мають гематогенне походження.

Формування запального випоту, який має назву ексудат, відбувається у результаті мікроциркуляторних і клітинних реакцій.

Ексудат обов'язково складається з двох частин:

— рідкої частини, до складу якої входить вода, плазмові білки — альбуміни, глобуліни, фібриноген; мінеральні солі;

— клітинної частини, до складу якої входять як клітини гематогенного походження — нейтрофіли, лімфоцити, моноцити, гістіоцити, еритроцити, так і клітини місцевої тканини — макрофаги, епітеліальні, мезотеліальні клітини.

Співвідношення рідкої та клітинної частини, а також домінування тих або інших клітинних форм при різних формах запалення буде різноманітним.

Ексудація — фаза, яка швидко наступає за альтерацією і супроводжується викидом медіаторів. Існує два головних компоненти цієї фази запальної відповіді:

— мікроциркуляторні зміни;

— клітинні реакції.

Мікроциркуляторні зміни

Вазодилатація і стаз: перша зміна в мікроциркуляції — незначна вазоконстрикція, яка після цього змінюється вираженою дилатацією артеріол, капілярів і венул. Вазодилатація викликає початкове збільшення кровотоку в запальній ділянці (гіперемія). Після цього розвивається стаз, який характеризується різким зниженням кровотоку.

Збільшення проникності: проникність капілярів і венул залежить від стану міжклі­тинних стиків (пор) між ендотеліальними клітинами судин. Через пори в нормі можуть проходити маленькі молекули (МВ <40 000). Шляхом піноцитозу здійснюється селективне перенесення великих молекул через капіляр в інтерстиціум. У нормальному капілярі рідина виходить з мікроциркуляторного русла в тканину під впливом капілярного гідростатичного тиску і повертається назад під впливом осмотичного тиску колоїдів плазми. В нормі рідина, яка проникає в тканину з мікроциркуляторного русла, є ультрафільтратом плазми (табл. 9.2).

При гострому запаленні спостерігається негайне (але реверсивне) збільшення проникності венул і капілярів, завдяки активному скороченню філаментів актину в ендотеліальних клітинах, що призводить до розширення міжклітинних пор. До такого ж результату може призводити пряме пошкодження ендотеліальних клітин токсичними агентами. Через судини з порушеною проникністю можуть проникати велика кількість рідини і крупномолекулярні білки. Ці зміни проникності викликаються різними хімічними медіаторами (табл. 9.1).

Ексудація рідини: перехід великої кіль­кості рідини з кровотоку в інтерстиціальну тканину викликає припухлість (запальний набряк) тканини. Збільшення переходу рідини з мікроциркуляторного русла в тканини через підвищення судинної проникності називається ексудацією. Склад ексудату наближається до складу плазми (табл. 9.2); він містить велику кількість білків плазми, включаючи імуноглобуліни, комплемент і фібриноген, зважаючи на те, що ендотелій з підвищеною проникністю більше не запобігає проникненню в тканини цих великих молекул. Фібриноген при гострому запальному ексудаті швидко перетворюється у фібрин під впливом тромбопластинів тканин. Фібрин може виявлятися мікроскопічно в ексудаті у вигляді рожевих ниток або пучків. Макроскопічно фібрин найкраще видно на запальній серозній оболонці, поверхня якої змінюється від нормальної блискучої до шорсткої, жовтуватої, покритої плівкою і коагульованими білками.

Ексудацію необхідно відрізняти від транссудації (табл. 9.2).

Транссудація — це процес збільшеного переходу рідини в тканини через судини з нормальною проникністю. Сила, під впливом якої відбувається перехід рідини з кровотоку в тканини, зумовлена збільшенням гідростатичного тиску або зменшенням осмотичного тиску колоїдів плазми. Транссудат має склад, аналогічний ультрафільтрату плазми. В клінічній практиці ідентифікація набряклої рідини (транссудат або ексудат) має велику діагностичну цінність, тому що вона забезпечує визначення причини порушень, наприклад, при дослідженні перитонеальної рідини (при асциті).

Ексудація забезпечує зниження активності пошкоджуючого агента шляхом:

— розведення його;

— збільшення відпливу лімфи;

— наводнення плазмою, яка містить численні захисні білки типу імуноглобулінів і комплементу.

Збільшення лімфатичного дренажу сприяє перенесенню пошкоджуючих агентів в регіонарні лімфатичні вузли, полегшуючи таким чином захисну імунну відповідь. Інколи при зараженні вірулентними мікроорганізмами цей механізм може стати причиною їхнього поширення і виникнення лімфангіту і лімфаденіту.

Клітинні реакції

Типи клітин: гостре запалення характеризується активною еміграцією запальних клітин з крові в зону пошкодження. Нейтрофіли (поліморфноядерні лейкоцити) домінують у ранній стадії (в перші 24 години). Після перших 24-48 годин у вогнищі запалення з'являються фагоцитуючі клітини макро­фагальної системи та імунологічно активні клітини типу лімфоцитів і плазматичних клітин. Однак нейтрофіли залишаються переважаючим типом клітин протягом декількох днів.

Крайове стояння нейтрофілів: в нормальній кровоносній судині клітинні елементи зосереджені в центральному осьовому потоці, відокремлюючись від ендотеліальної поверхні зоною плазми. Цей розподіл залежить від нормальної течії крові, яка виникає під дією фізичних законів, вплив яких призводить до накопичування дуже важких клітинних частинок в центрі судини. Так як швидкість кровотоку в розширених судинах при гострому запаленні зменшена, розподіл клітинних елементів порушується.

Еритроцити формують великі агрегати («монетний стовпчик» з еритроцитів — так званий «слажд-феномен»).

Лейкоцити переміщуються до периферії і вступають в контакт з ендотелієм (маргінація, крайове стояння), на якому багато з них адгезується. Це відбувається в результаті збільшення експресії (появи на поверхні клітин) різних молекул адгезії клітин (англ. САМ) на лейкоцитах та ендотеліальних клітинах. Наприклад, експресія b-2 інтегринів (комплекс CD11-CD18), які включають лейкоцитарний функціональний антиген-1 (англ. LFA-1), збільшується завдяки впливу таких хемотаксичних факторів як C5a (анафілатоксин) комплементу і лейкотрієну В4. Синтез комплементарних CAM-молекул на ендотеліальних клітинах аналогічно регулюється дією інтерлейкіну-1 (IL-1) і TNF (фактор некрозу пухлини, який виявляється і поза пухлинами); вони включають ICAM-1, ICAM-2 і ELAM-1 (ендотеліальна молекула адгезії лейкоцитів).

Еміграція нейтрофілів: адгезовані нейтрофіли активно покидають кровоносні судини через міжклітинні щілини і проходять через базальну мембрану, потрапляючи в інтерстиціальний простір (еміграція). Проникнення через стінку судини триває 2-10 хвилин; в інтерстиціальній тканині нейтрофіли рухаються зі швидкістю до 20 мкм/хв.

Хемотаксичні фактори (табл. 9.1): активна еміграція нейтрофілів і спрямування руху залежать від хемотаксичних факторів. Чинники комплементу C3a і C5a (утворюють в комплексі анафілатоксин) — потужні хемотаксичні агенти для нейтрофілів і макрофагів, як і лейкотрієн B4. Взаємодія між рецепторами на поверхні нейтрофілів і цими «хемотаксинами» збільшує рухливість нейтрофілів (шляхом збільшення припливу іонів Ca2+ в клітину, що стимулює скорочення актину) і активує дегрануляцію. Різні цитокіни виявляють активну роль в процесах розвитку імунної відповіді.

Еритроцити потрапляють у запальну зону пасивно, на відміну від активного процесу еміграції лейкоцитів. Вони виштовхуються з судин гідростатичним тиском через розширені міжклітинні щілини слідом за емігруючими лейкоцитами (діапедез). При важких пошкодженнях, пов'язаних з порушенням мікроциркуляції, у вогнище запалення може потрапити велика кількість еритроцитів (геморагічне запалення).

Фагоцитоз (рис. 9.2)

1. Розпізнавання — першим етапом фагоцитозу є розпізнавання пошкоджуючого агента фагоцитарною клітиною, що відбувається або безпосередньо (при розпізнаванні великих, інертних частинок), або після того, як агент покрива­ється імуноглобулінами чи факторами комплементу (C3b) (опсонізація). Полегшений опсоніном фагоцитоз — механізм, який бере участь в імунному фагоцитозі мікроорганіз­мів. IgG і C3b — ефективні опсоніни. Імуноглобулін, який володіє специфічною реактивністю по відношенню до пошкоджуючого агента (специфічне антитіло), — найефективніший опсонін. C3b утворюється безпосередньо у вогнищі запалення шляхом активації системи комплементу. На ранніх стадіях гострого запалення, перш ніж розвива­ється імунна відпо­відь, домінує неімунний фагоцитоз, але з мірою розвитку імунної відповіді він заміщається більш ефективним імунним фагоцитозом.

2. Абсорбція — після розпізнання нейтро­філом або макрофагом чужорідна частинка поглинається фагоцитарною клітиною, в якій формується обмежена мембраною вакуоля, названа фагосомою, яка при злитті з лізосомами утворює фаголізосому.

3. Руйнування мікроорганізмів — коли пошкоджуючим агентом є мікроорганізм, він повинен бути вбитий, перш ніж відбудеться загибель фагоцитуючої клітини. В процесі руйнування мікроорганізмів беруть участь декілька механізмів:

— гуморальний імунітет;

— клітинний імунітет;

— неімунні цитотаксичні субстанції;

— руйнування у фаголізосомах за допомогою Н2О2, мієлопероксидазою, лізоцимом.

ПРОЛІФЕРАЦІЯ

Проліферація (розмноження) клітин найбільш виражена в завершальній фазі запалення. У вогнищі запалення спостерігається проліферація камбі­альних клітин сполучної тканини, В- і Т-лімфоцитів, моноцитів, а також клітин місцевої тканини, в якій розвивається процес запалення — мезотеліальних, епітеліальних клітин. Паралельно спостерігається клітинне диференціювання і трансформація. В-лімфоцити дадуть початок утворенню плазматичних клітин, моноцити — гістіоцитам і макрофагам. Макрофаги можуть бути джерелом утворення епітеліоїдних і гігантських клітин (клітини чужорідних тіл і клітини типу Пирогова-Лангханса).

Камбіальні клітини сполучної тканини в подальшому можуть диференціюватися у фібробласти, які продукують білок колаген і глікозаміноглікани. Внаслідок цього дуже часто на виході запалення розростається волокниста сполучна тканина.

РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПАЛЕННЯ

Регулювання запалення здійснюється за допомогою гормональних, нервових та імунних чинників.

Відомо, що деякі гормони посилюють запальну реакцію — це, так звані, прозапальні гормони (мінералокортикоїди, соматотропний гормон гіпофізу, гіпофізарний тиреотропний гормон, альдостерон). Інші, навпаки, зменшують її. Це протизапальні гормони, такі як глюкокортикоїди і адренокортикотропний гормон (АКТГ) гіпофізу. Їх протизапальний ефект успішно використовується в терапевтичній практиці. Ці гормони блокують судинний і клітинний феномен запалення, інгібують рухливість лейкоцитів, посилюють лімфоцитоліз.

Холінергічні речовини, стимулюючи викид медіаторів запалення, діють подібно до прозапальних гормонів, а адренергічні, пригноблюючи медіаторну активність, ведуть себе подібно до протизапальних гормонів.

На вираженість запальної реакції, темпи її розвитку і характер впливає стан імунітету. Особливо бурхливо запалення перебігає в умовах антигенної стимуляції (сенсибілізації). У таких випадках говорять про імунне, або алергічне запалення.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ
ГОСТРОГО ЗАПАЛЕННЯ

Клінічно гостре запалення характеризується 5 кардинальними ознаками: rubor (почервоніння), calor (підвищення температури), tumor (припухлість), dolor (біль), і functio laesa (порушення функції).

Почервоніння і висока температура виникають завдяки збільшенню кровотоку в запальній ділянці; припухлість виникає внаслідок накопичування рідини; біль викликається різними біологічно активними речовинами, які дратують нервові закінчення нерва; і втрата функції викликається комбінацією чинників. Ці ознаки добре видно при локалізації гострого запалення на поверхні організму, але не всі з них буде видно при гострому запаленні внутрішніх органів. Біль виникає тільки тоді, коли є відповідні чутливі нервові закінчення у запальній ділянці — наприклад, гостре запалення легень (пневмонія) не супроводжується болем, якщо в запалення не втягуються плевральні листки, де є чутливі до болю нервові закінчення.

Гостре запалення — це рання (майже негайна) відповідь тканини на пошкодження. Воно неспецифічне і може викликатися будь-яким пошкодженням, яке є недостатньо сильним, щоб викликати негайну смерть тканин. Гостре запалення може бути розцінене як перша лінія захисту проти пошкодження. Воно має звичайно коротку тривалість, розвивається раніше від імунної відповіді і націлене передусім на видалення пошкоджуючого агента.

Гостре запалення може супроводжуватися системними проявами в доповнення до місцевих симптомів, які описані вище. Це:

Гарячка, яка може виникнути після попадання пірогенів і простагландинів у кровоток з ділянки запалення.

Зміни в білій крові: загальне число нейтрофілів в периферійній крові збільшується (нейтрофільний лейкоцитоз); першочергово лейкоцитоз виникає в результаті прискорення виходу нейтрофілів з кісткового мозку. Пізніше відбувається збільшення розмноження нейтрофілів в кістковому мозку. Нейтрофіли периферійної крові при цьому неповністю дозрівають, вони часто містять великі цитоплазматичні гранули (токсична зернистість). Термін «зрушення ліворуч» використовується для позначення феномену появи в лейкоцитарній формулі паличкоядерних та інших юних форм гранулоцитів. При вірусних інфекційних захворюваннях часто спостерігається нейтропенія і лімфоцитоз. Гостре запалення при вірусній інфекції тому є винятком; при ньому мікроциркуляторні зміни і ексудація рідини супроводжуються більш вираженою лімфоцитарною інфільтрацією, ніж нейтрофільною.

Зміни в концентрації плазматичних білків: в основному при гострому запаленні збільшується рівень деяких плазматичних білків. Ці білки гострої фази включають в себе С-реактивний білок, α1-антитрипсин, фібриноген, гаптоглобін і церулоплазмін. Збільшення рівня білків у свою чергу призводить до збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), що є простою і корисною (однак неспецифічною) ознакою наявності запалення.

ТЕРМІНОЛОГІЯ ЗАПАЛЕННЯ

Найменування запалення тієї або іншої тканини (органа) прийнято складати, додаючи до латинської і грецької назви органа або тканини закінчення - itis, а до російської чи української — -ит, -іт. Наприклад, запалення плеври позначають як pleuritis — плеврит, запалення нирки — nephritis — нефрит. Однак запалення деяких органів має особливі назви. Наприклад, запалення зіву називають ангіною, запалення легенів — пневмонією.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАПАЛЕННЯ

За домінуванням того чи іншого компонента запалення виділяють:

— альтеративне запалення;

— ексудативне запалення;

— проліферативне запалення.

За характером перебігу:

— гостре — до 2 місяців;

— підгостре, або затягнене гостре — до 6 місяців;

— хронічне, яке перебігає роками.

За локалізацією в органі:

— паренхіматозне;

— інтерстиціальне (проміжне);

— змішане.

За типом тканинної реакції:

— специфічне;

— неспецифічне (банальне).

АЛЬТЕРАТИВНЕ ЗАПАЛЕННЯ

Альтеративне запалення — це такий вид запалення, при якому переважає пошкодження у вигляді дистрофії і некрозу. За перебігом — це гостре запалення. За локалізацією — паренхіматозне. Прикладами альтеративного запалення можуть служити альтеративний міокардит і альтеративний неврит при дифтерії зіву, вірусний енцефаліт, поліомієліт, гострий гепатит при хворобі Боткіна, гострі виразки в шлунку. Інколи цей вид запалення може бути проявом реакції гіперчутливості негайного типу.

Вихід залежить від глибини і площі ураженої тканини і завершується, як правило, рубцюванням.

Значення альтеративного запалення визначається важливістю ураженого органа і глибиною його пошкодження. Особливо небезпечне альтеративне запалення в міокарді і нервовій системі.





Реферат на тему: Запалення: альтерація, ексудація, проліферація. Регулювання та основні клінічні прояви запалення (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.