Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Загальне навчання про інфекції (лекція)

Загальне навчання про інфекції

Актуальність проблеми

Інфекційні хвороби протягом багатьох сторіч були і залишаються найнебезпечнішими хворобами людського організму внаслідок їх спроможності втягувати в процес велику кількість здорових людей протягом короткого періоду часу.

За всю історію найбільшим бичем для людства були чума, віспа, холера і жовта лихоманка, які забрали життя великої кількості людей. Наприклад, епідемія чуми у 1665 р. зменшила число мешканців Лондона на 10%. В часи першої колонізації європейцями островів Тихого океану кір і туберкульоз стали причиною загибелі цілих племен тихоокеанських островитян, які не мали до цього часу контакту з подібними захворюваннями. В минулому сторіччі вагітність та пологи являли собою велику небезпеку для матері внаслідок післяпологового сепсису, а розвиток оперативної хірургії був дуже обмежений високим рівнем розвитку післяопераційного сепсису. Основні відкриття минулого і нинішнього сторіччя, такі як стерилізація (Луї Пастер), імунізація (Едвард Дженнер), одержання антибіотиків (Олександр Флемінг), поширили розуміння епідеміології інфекційних хвороб і продемонстрували можливість управління багатьма з цих захворювань.

Однак, боротьба із збудниками інфекцій все ще триває, і єдина інфекційна хвороба, яка успішно ліквідована у світі, – це натуральна віспа.

Знищення деяких інших хвороб (правець, кір, коклюш, дифтерія і поліомієліт), для яких ефективна імунізація, є цілком допустимою у світовому масштабі, досягнуте сьогодні більш, ніж на 90%. Спільні зусилля лікарів багатьох країн у минулому десятиріччі дозволили досягнути вражаючих результатів. Число смертельних випадків від кору у всьому світі зменшилося з 2.5 мільйонів в 1983 до 1.1 мільйонів в 1992 р., від поліомієліту за той же період – з 360 000 до 140000. Очікувалося, що поліомієліт буде ліквідований в більшості країн до 1995 р. Однак, внаслідок істотного подорожчання імунізації дату ліквідації цієї інфекції в країнах південно-східної Азії довелося відкласти. Малярія як і раніш завдає відчутних збитків людству, забираючи життя 1-2 мільйонів людей кожного року.

Висока імміграція населення з країн "третього світу” призвела в промислово розвинених державах до різкого збільшення числа осіб, які страждають на інфекційні хвороби. У США після періоду значного зниження захворюваності на туберкульоз відзначено знову її помітне збільшення. Також різко зросла кількість хвороб, які передаються сексуально: сифіліс, гонорея і хламідіоз. Часто стали виявлятися випадки стійкої до пеніциліну і тетрацикліну гонококової інфекції.

В той час як людству вдалося навчитися управляти старими епідеміями, появилися нові. Необхідно відзначити наявність триваючої епідемії інфекції вірусу імунодефіциту людини (HIV), яка супроводжується руйнівними наслідками не тільки в Африці та Азії, але і в Європі та Північній Америці.

Незважаючи на покращання умов життя в економічно розвинених країнах, широко поширену практику щеплення і наявність ефективних антибіотиків, інфекційні хвороби займають ще значне місце в структурі захворюваності і смертності людини і поступаються першими місцями лише хворобам серцево-судинної системи і злоякісним онкологічним захворюванням. В теплих країнах, які розвиваються, внаслідок поганих санітарних умов життя, недоїдання, інфекційні хвороби забирають понад 10 мільйонів людей кожного року. Більшість смертельних випадків серед дітей — це інфекційні хвороби органів дихання, шлунково-кишкового тракту, викликані вірусами і бактеріями.

Мотиваційна характеристика теми. Знання причин, шляхів проникнення інфекційних агентів, механізму розвитку і ускладнень інфекційних захворювань необхідні лікарю будь-якого медичного профілю для вчасної діагностики і призначення етіопатогенетичної терапії, для розробки і прийняття ефективних засобів профілактики по запобіганню епідемій і пандемій.

Головна мета навчання вміти визначати за макро- і мікроскопічною картиною ознаки інфекційного захворювання, пояснити причини і механізм його розвитку, оцінити ймовірні наслідки і значення ускладнень, які розвиваються для організму.

Для цього необхідно вміти:

— визначити загальні (неспецифічні) морфологічні прояви інфекційного захворювання, пояснити причини, механізм розвитку, вихід та оцінити їхнє значення;

— визначити місцеві макро- і мікроскопічні прояви інфекційного захворювання у воротах інфекції, а також в органах-мішенях, пояснити механізм розвитку, вихід та оцінити їхнє значення.

Інфекційні хвороби можуть виникати за наявності трьох компонентів:

— джерела збудників інфекції (заражена людина або тварина);

— факторів, які забезпечують передачу збудників від зараженого організму до здорового;

— сприйнятливих до інфекції людей.

Патогенність, або спроможність викликати розвиток інфекційного захворювання людини, у різних мікроорганізмів неоднакова. Наявність мікроорганізмів у людини або тварини ще не означає існування інфекційного захворювання. З курсу біології та мікробіології відомо, що співіснування мікро - і макроорганізмів може бути трьох видів:

— симбіоз — співіснування мікроба і макроорганізму в інтересах кожного (наприклад, кишкова паличка в кишці);

— коменсалізм — (від франц. commensal), при якому мікроб і макроорганізм взаємно не впливають один на одного;

— паразитизм — життя мікроба за рахунок макроорганізму, що супроводжується розвитком хвороби.

Під впливом різних екзо - та ендогенних факторів взаємовідносини між мікро - і макроорганізмом можуть бути порушені на користь мікроорганізму, який набуває патогенних властивостей. В цих умовах індиферентний коменсал або нешкідливий симбіонт стає паразитом і викликає захворювання. Такі ситуації виникають при лікуванні багатьма препаратами, але, передусім, антибіотиками, які порушують встановлену рівновагу мікробної флори. Інфекційна хвороба може бути і результатом послаблення факторів неспецифічного захисту та імунної системи організму, що зустрічається, наприклад, при лікуванні імунодепресантами і цитостатичними препаратами. Бактеріофаги, плазмодії є носіями активних генетичних елементів, які кодують бактеріальні фактори вірулентності (наприклад, фактор адгезії, токсини або ферменти, які чинять опір антибіотикам). Вони можуть інфікувати бактерії і включати себе в їхній геном, перетворюючи, таким чином, раніше безпечну бактерію у вірулентний до антибіотика мікроорганізм. Обмін цими елементами між бактеріальними колоніями забезпечує одержувачів таких генів перевагою виживання або спроможністю викликати хворобу.

Проникнення і активізація збудника в організмі являють собою інфекційне захворювання. При субклінічному перебігові хвороби будуть відсутні її очевидні прояви, але про присутність інфекції свідчить наявність антитіл, що доводить розвиток імунної реакції організму проти інфекційного агента. Інфекційна хвороба, яка виявляється клінічно, в основному супроводжується пошкодженням тканин організму. Більшість інфекційних хвороб перебігають клінічно гостро і закінчуються або видужанням, або смертю, деякі з них приймають затяжний хронічний перебіг.

У ряді випадків локалізація інфекту обмежена воротами, наприклад, стрептококовий фарингіт. Однак, нерідко основні клініко-морфологічні прояви інфекційної хвороби можуть виникати в органах, віддалених від місця проникнення інфекційного агента. Наприклад, вірус кору проникає в організм через верхні дихальні шляхи, але морфологічні зміни спочатку проявляються у вигляді висипання на шкірі і слизових оболонках. Поліовірус, який викликає поліомієліт, проникає і розмножується всередині кишки, але після цього, після періоду віремії він попадає в мотонейрони спинного мозку, призводячи до їхньої загибелі. Деякі гельмінти (наприклад, анкілостома), які проникають у шкіру у вигляді личинок, завершують свій мігруючий цикл і дозрівання всередині кишки. В цих випадках інфекція розповсюджуються по лімфатичних або кровоносних судинах, завдаючи значних збитків макроорганізму. Частота і легкість, з якою відбувається дисемінація (розповсюдження) інфекції, залежить від вірулентності агента та імунного статусу організму хазяїна. При більшості інфекційних хвороб макроорганізм відповідає імунними реакціями, які включають гуморальну та клітинну відповідь, що лежить в основі забезпечення імунітету проти розвитку інфекції в майбутньому, яка викликається тим самим агентом. У деяких випадках сама імунна реакція може призвести до розвитку хвороби навіть після того, як інфекція знищена. Найкращим прикладом цього явища є стрептококова інфекція, при якій імунна реакція може призвести до розвитку гострої ревматичної лихоманки або гострого постстрептококового гломерулонефриту.

Наявність мікроорганізмів у крові (бактеріємія, вірусемія, паразитемія, гематогенна грибкова інфекція) — завжди свідчення аварійної ситуації в організмі і має велике клінічне значення. Проникнення у кровоток мікроорганізмів з низькою вірулентністю – звичайне явище, але воно швидко пригнічується нормальними імунними захисними механізмами. Масове проникнення хвороботворних організмів у кров, наприклад, вірусів (вірусемія), бактерій (бактеріємія), грибкової інфекції або паразитів, відноситься до важких наслідків інфекцій і проявляється лихоманкою, низьким артеріальним тиском (судинним колапсом) та багатьма іншими системними ознаками "зараження”. Масивне попадання у кров бактерій та їх ендотоксинів може швидко стати фатальним (смертельним) навіть для заздалегідь здорових людей.

Передача і ворота інфекції

Успішне існування паразитизму вимагає, щоб збудник інфекції був переданий від одного суб'єкта іншому. Мікроорганізми повинні обов'язково попасти в тканини нового хазяїна, щоб викликати розвиток хвороби. Виняток складають мікроорганізми типу Clostridium botulinum, які виробляють поза організмом екзотоксин, що викликає хворобу і смерть людини. Хоча ці мікроорганізми і не цілком задовольняють визначення інфекції, але результати їхньої діяльності розглядають в розділі інфекційних хвороб. Розуміння способу передачі інфекту являє собою головний аспект запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб. Знання того, що "інфекційні поноси” є результатом фекального забруднення продовольства і води, призвело до вжиття заходів по забезпеченню безпеки водних запасів і знезараженню стічних вод, що сприяло зменшенню поширеності цих хвороб у промислових країнах.

Багато факторів впливають на перебіг та наслідки інфекційного захворювання. Наприклад, шпитально-асоційовані інфекційні хвороби відрізняються від набутих поза лікарнею. Тому розрізняють:

інфекційні хвороби, зумовлені внутрішньошпитальною інфекцією;

— інфекційні хвороби, набуті в побуті.

Шпитальні інфекційні хвороби

Приблизно з 5 мільйонів випадків інфекційних хвороб, які щорічно виявляються у лікарнях Сполучених Штатів, біля 40% набуті в лікарнях (шпитальні інфекційні хвороби).

Набута всередині лікарні пневмонія най­більш серйозна, оскільки така інфекція супроводжується високою смертністю (до 20%). Найчастіша локалізація таких інфекцій – це сечо-статевий тракт і легені. Набутий в приймальному покої лікарні епідемічний понос – це загальна проблема. Внутрішньошпитальні інфекції найчастіше викликаються бактеріями і грибами і розвиваються у хворих на тлі імуносупресії.

Високий відсоток набутих в лікарні інфекційних хвороб зумовлений наступними факторами:

а) підвищеною чутливістю госпіталізованих хворих до інфекції в результаті зниження резистентних сил організму, пов'язаного з основною хворобою і в деяких випадках — імуносупресією внаслідок застосування наркотиків або ліків;

б) використанням інвазивних методів діагностики і лікування: застосування інвазивних хірургічних діагностичних (люмбальна пункція, венотомія) і терапевтичних процедур (катетеризація сечового міхура, введення внутрішньосудинних зондів, катетерів) забезпечує збуднику інфекції вхідні ворота, незважаючи на застережні заходи. Матеріали, які використовуються в цих процедурах, інколи інфіковані (забруднені внутрішньовенні рідини, шланги, трубки, респіратори);

в) багаточисельністю джерел інфекції: лікарні є джерелом численних інфекцій: хворі найчастіше заражаються один від одного і лікарняного персоналу, який також може бути носієм інфекцій (наприклад, S. aureus). Мікроорганізми або спори, які знаходяться у навколишньому середовищі (наприклад, в присипках, стаціонарній білизні, системі вентиляції), відносяться до менш важливих джерел зараження;

г) використанням антибіотиків: широко розповсюджене застосування антибіотиків поширює появу безлічі стійких до антибіотиків грам-негативних бацил (наприклад, Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, деякі різновиди Proteus, Klebsiella, Serratia, Staphylococcus aureus). Ці організми часто бувають стійкими до багатьох антибіотиків і тому є серйозною проблемою при лікуванні хворих.

Інфекційні хвороби, набуті у побуті

У побутовій практиці найчастішими є вірусні захворювання верхніх дихальних шляхів (наприклад, гострі респіраторні захворювання, грип) і шлунково-кишкового тракту (наприклад, вірусний гастроентерит). Хворі, як правило, не консультуються з лікарем. Їх госпіталізують лише при несприятливому перебігові хвороби (наприклад, важка форма грипу, особливо в літньому віці). Набуті в побуті бактеріальні інфекційні недуги дещо відрізняються від набутих у лікарні легшим перебігом і нижчою смертністю. Організм в основному краще здатний відповісти на інфекцію, крім того, інфекція здебільшого сприйнятлива до терапії антибіотиками.

Сексуально передані хвороби (наприклад, гонорея, сифіліс), інфекційні хвороби сечового міхура у молодих жінок та інфекції дихальних шляхів (наприклад, стрептококовий фарингіт, синусит, отит, пневмонія) являють собою найпоширенішу групу бактеріальних заразних хвороб.

Більшість збудників хвороб попадає в організм людини з зовнішнього середовища через вхідні ворота, наприклад, через кишку з їжею, через легені з вдихаючим повітрям, при укусах комах, через пошкоджену шкіру або слизові оболонки тощо. В таких випадках говорять про екзогенну інфекцію. Однак зараження може бути в результаті активації ендогенної флори організму, тоді йдеться про ендогенну інфекцію, або аутоінфекцію.

Збудники інфекції проникають в людський організм через тканини, які знаходяться в контакті з зовнішнім середовищем: через шкіру, верхні дихальні шляхи, легені, шлунково-кишковий і сечостатевий тракти, які являють собою перші ворота проникнення збудників інфекції. За винятком прямого інфікування під час травми, внутрішні органи, такі як головний мозок, кістки, м'язи, селезінка, наднирники, можуть бути інфіковані тільки через кров або лімфатичні судини.

Одні і ті ж інфекційні хвороби можуть мати як різноманітні способи передачі, так і різні ворота проникнення в організм. Наприклад, вірусний гепатит може бути результатом надходження вірусу до організму з фекальним забрудненням продуктів або переданий через шкіру при парентеральному введенні лікарських речовин.

Перші і найважливіші бар'єри для інфек­ції — непошкоджена шкіра та слизові оболонки організму. Наприклад, рідина, яка виділяється слізними залозами, містить лізоцими (пептидоглікани), які руйнують бактеріальні оболонки і захищають, таким чином, очі від інфекції. Кислотний шлунковий сік смертельний для деяких кишкових патогенних мікроорганізмів; наприклад, добровольці з нормальною кислотністю шлункового соку не були інфіковані вібріоном холери, приймаючи не більше 1011мікроорганізмів. Навпроти, Shigella і Giardia відносно стійкі до кислоти, і наявність їх в кількості менше 100 кожного різновиду викликає захворювання. Взагалі, інфекційні хвороби шкіри у нормальних людей мають тенденцію виникати лише в пошкоджених ділянках, тобто у рваних ранах або опіках, і можуть бути викликані бактеріями з відносно низькою вірулентністю. І, навпаки, для розвитку заразних хвороб дихального, шлунково-кишкового або сечостатевого тракту потрібні вірулентні організми, здатні до пошкодження або проникнення через нормальні бар'єри слизової оболонки.

Мешканці міст вдихають приблизно 10000 мікроорганізмів в день, включаючи віруси, бактерії і гриби. Більшість з цих мікроорганізмів виводиться миготливим епітелієм верхніх дихальних шляхів. Тільки частинки розміром 5 мікрон або менші досягають альвеол, де вони поглинаються альвеолярними макрофагами або нейтрофілами, які залучені до пошкодженої ділянки цитокінами. Ця нормальна система захисту надто ефективна. Але на функції миготливого епітелію можуть шкодити паління, травма при бронхіальному зондуванні, попадання аспірованого кислого вмісту шлунка, підвищення в'язкості секрету (при муковісцидозі). Деякі віруси (наприклад, віруси грипу) мають гемаглютиніни, які міцно з'єднуються з карбогідратом зовнішньої мембрани епітеліальних клітин і, таким чином, пригнічують дію миготливого епітелію. Ряд патогенних для органів дихання бактерій (наприклад, Haemo­philus і Bordetella) виробляють токсини, які паралізують війки слизової оболонки. Мікобактерії туберкульозу в нормальних альвеолах дуже стійкі до дії неактивних макрофагів.

Люди зштовхуються з багатьма мікроорганізмами кожний день, але не всі проникають у тканини. Чутливість до інфекційного агента залежить від багатьох факторів як самого збудника інфекції, так і хазяїна. Багато мікроорганізмів низької патогенності, які знаходяться на шкірі, у верхніх дихальних шляхах, сечостатевому тракті і кишці як коменсали, запобігають проникненню інфекції, конкуруючи з патогеннішими для організму формами внаслідок наявності більш сприятливих факторів росту.

Інфекційний процес досить складний. Його розвиток визначають особливості збудника і реактивний стан макроорганізму.

До особливостей збудника інфекційного захворювання відноситься не тільки його будова, хімічна структура, антигенні властивості, але й характер його взаємодії з макроорганізмом.

Інфекційні агенти можна класифікувати за складністю їхньої будови:

— пріони;

— віруси;

— рикетсії;

— хламідії;

— мікоплазми;

— бактерії;

— гриби;

— найпростіші;

— гельмінти.

Найпростіших і гельмінтів часто називають паразитами, хоча цей термін має ширше значення.

Спроможність інфекційних агентів проникати в тканини організму називається інвазивністю, спроможність викликати захворювання називається патогенністю. За ступенем патогенності вони поділяються на:

— високопатогенні (високовірулентні);

— низькопатогенні (низьковірулентні).

Високовірулентні мікроорганізми викликають захворювання в нормальному організ­мі, низьковірулентні — тільки в імуносупресивному організмі (опортуністичні інфекції).

При інфікуванні тканин в них виникають складні структурні зміни. Вони включають в себе:

— безпосереднє пошкодження клітин інфекційним агентом;

— опосередковане пошкодження клітин шляхом виділення ендо - або екзотоксинів (також внаслідок пошкодження судин і розвиток розладів кровообігу);

— запальну відповідь організму;

— імунну відповідь організму.

Інфекційний агент не завжди призводить до розвитку захворювання. При латентному перебігу процесу інфекційний агент, наприклад, вірус, може протягом тривалого часу, інколи роками, не викликати ураження клітин, а після цього під впливом будь-яких стимулюючих факторів активується. Хвороба може проявитися пізніше, через декілька років після первинного інфікування в результаті реактивації збудника інфекції. Пряме пошкодження тканини, викликане збудниками інфекції є важливим показником тяжкості перебігу інфекційного захворювання. Ступінь прямого пошкодження залежить від вірулентності агента, наприклад, особливо небезпечні організми типу Yersinia pestis (етіологічний фактор чуми) призводять до розвитку поширеного некрозу тканини, який швидко розвивається. Патогенетичні механізми пошкодження тканин у різних інфектів різні.

Збудники інфекції пошкоджують тканини трьома способами:

— вони можуть входити в контакт або проникати в клітини хазяїна і безпосередньо викликати загибель клітин;

— вони можуть виробляти ендо - або екзотоксини, які призводять до загибелі клітин, що знаходяться на відстані; виробляти ферменти, які пошкоджують кровоносні судини і викликають опосередковано ішемічний некроз;

— вони стимулюють розвиток імунних клітинних і гуморальних реакцій, спрямованих проти інфекційного агента, однак здатних викликати додаткове пошкодження тканини.

При всіх інфекційних хворобах виникає ряд загальних і місцевих змін.

Місцеві зміни являють собою вогнище запалення і залежать від характеру інфекції, воріт інфекції, способу зараження. Наприклад, при дифтерії зіву виникає фібринозне запалення в мигдаликах, при грипі — запальні зміни спостерігаються в бронхах, дизентерійна паличка веде до розвитку запалення у товстій кишці. Але інколи, якщо інфекція проникає у кров, місцеві зміни бувають мало виражені, і процес набуває генералізованого характеру.

Із загальних змін, які спостерігаються в інфікованому організмі, необхідно відзначити наявність розладів кровообігу. Будь-яка інфекція супроводжується інтоксикацією, порушенням серцевої діяльності. В органах виражене повнокров'я, стаз, дрібні периваскулярні крововиливи, периваскулярний і перицелюлярний набряк. Особливо характерний тромбоз судин мікроциркуляторного русла (гіалінові тромби). Важливими є зміни у головному мозкові та його оболонках. Скарги хворих на головний біль при інфекційних захворюваннях зумовлені набряком оболонок мозку, інколи крововиливами. Чим важче інфекційне захворювання, тим сильніше виражені розлади кровообігу.

У міокарді, нирках, печінці, наднирниках, головному мозкові можуть виникати всі види паренхіматозних дистрофій (гіаліново-крапельна, вакуольна, жирова), а у важких випадках спостерігається некроз клітин. При деяких тривало перебігаючих інфекціях може спостерігатися амілоїдоз. Виражені дистрофічні зміни при інфекційних хворобах у клітинах центральної нервової системи (нейроцитах) можуть у клініці супроводжуватися збудженням або сонливістю, аж до повної втрати свідомості. Дистрофічні зміни в міокарді клінічно проявляються розширенням границь серця, збільшенням числа серцевих скорочень (тахікардія) або їхнім зменшенням (брадикардія) тощо. Інколи хворі гинуть від паралічу серця. Печінка в інфекційних хворих збільшена, край заокруглений (через повнокров'я, набряк, дистрофічні зміни), капсула напружена, що супроводжується вираженим болем. У клініці нерідко спостерігаються ознаки печінкової недостатності, легка паренхіматозна жовтяниця. У нирках ушкоджується здебільшого епітелій звивистих канальців, що супроводжується олігурією, протеїнемією.

При інфекційному процесові, незалежно від характеру збудника, появляються імунні реакції, спрямовані на руйнування та елімінацію інфекту. Циркулюючі в крові антитіла утворюються у відповідь на антигенну стимуляцію імунної системи. Сполучення антигену з антитілом в присутності комплементу діють антимікробно і антитоксично, що забезпечує постінфекційний гуморальний імунітет. При всіх інфекційних захворюваннях спостерігаються зміни в органах імуногенезу: тимусі, селезінці, лімфатичних вузлах, кістковому мозкові, мигдаликах, лімфоїдному апараті кишки. Периферійні органи імуногенезу збільшуються в розмірах, в них спостерігається плазматизація, яка є показником напруженості гуморального імунітету. Тривалий антигенний вплив (персистенція антигену) при інфекційному захворюванні веде до сенсибілізації організму, появи реакцій гіперчутливості як негайного, так і сповільненого (алергічні реакції) типу.

Захисні реакції організму — це спільногострий меч. З одного боку вони необхідні для того, щоб подолати інфекцію, але в той же час можуть безпосередньо завдавати збитків тканині. З цього слідує, що тканинні пошкодження при інфекційних захворюваннях можуть розвиватися не тільки під впливом інфекту, але і в зв'язку з реакціями гіперчутливості.

Типи запальних та імунних реакцій у відповідь на інфекцію суттєво визначені місцем розмноження інфекційного агента. Залежно від того, де знаходиться і розмножується інфект, всередині або поза клітинами, розрізняють:

— облігатні внутрішньоклітинні мікроорганізми;

— факультативні внутрішньоклітинні мікро­організми;

— позаклітинні мікроорганізми.

Тканинні зміни при інфекціях

Облігатні внутрішньоклітинні мікроорганізми. До облігатних внутрішньоклітинних мікроорганізмів відносяться пріони, віруси, рикетсії і хламідії. Вони вимагають для росту і розмноження продукти метаболічного апарату клітин господаря, інфікують, як правило, паренхіматозні клітини. Для виявлення таких інфектів вимагаються системи живих клітин, наприклад, курячі зародки, культури клітин тканини або лабораторних тварин. Механізми взаємодії пріонів з інфікованими клітинами ще до кінця невідомі.

Віруси, рикетсії та хламідії, розмножуючись в клітинах, викликають в них різні зміни:

А. Некроз клітини: інфікування клітини облігатним внутрішньоклітинним агентом супроводжується її некрозом. Різні патогенні агенти мають філію до певних паренхіматозних клітин (органотропність).

Навіть, якщо агент водночас інфікує різні типи клітин, то він завдає істотне пошкодження тільки певним з них. Так, наприклад, для поліовірусу головним місцем його реплікації є слизова оболонка кишки, але клінічні прояви і морфологічні зміни виявляються в мотонейронах спинного мозку. Клінічні прояви різних вірусних заразних хвороб є результатом морфологічного пошкодження певних типів клітин.

При інфікуванні облігатним внутрішньоклітинним агентом хворі можуть загинути в гострій фазі хвороби в результаті альтеративного запалення і поширених некрозів тканини (наприклад, енцефаліту, міокардиту або масивного некрозу печінки). Видужання можливе, головним чином, завдяки ефективній імунній реакції, яка нейтралізує вірус. Повернення до нормальної функції не завжди можливе, оскільки деякі клітини не здатні до регенерації. Так, енцефаліт, при якому відбувається втрата нейронів, супроводжується неврологічною недостатністю.

Рідко вірусна інфекція (або імунна реакція проти вірусу) викликає повільну загибель клітин, протягом тривалого періоду, який налічує роки.

Такі повільні вірусні інфекційні хвороби розвиваються в печінці (хронічний персистуючий і хронічний активний вірусний гепатит, який може бути викликаний вірусом гепатиту B і C), в головному мозку (підгострий склерозуючий паненцефаліт, зумовлений вірусом кору), і в T-лімфоцитах (людський вірус імунодефіциту). Пріонові захворювання мозку, типу хвороби Крейтцфельда-Якоба, характеризуються повільною прогресивною втратою (атрофією) нейронів.

Б. Дистрофічні зміни клітин: сублетальне пошкодження, зумовлене облігатним внутрішньоклітинним агентом, супроводжується різними типами дистрофій. Наприклад, вакуольна білкова дистрофія гепатоцитів при гострому вірусному гепатиті. Рикетсії мають тенденцію розмножуватися в ендотеліальних клітинах і викликати їхнє пошкодження у вигляді балонної дистрофії, що може, в свою чергу, призвести до тромбозу.

В. Формування внутрішньоклітинних включень. Внутрішньоклітинні включення інколи формуються в результаті вірусної і хламідійної реплікації в клітині. Вони видимі при світловій мікроскопії і являють собою прямий доказ присутності інфекції. Вони складені або із зібраних вірусних частинок, або залишків вірусного синтезу нуклеїнової кислоти. Внутрішньоклітинні включення виявляються або в ядрі, або в цитоплазмі і можуть бути використані при діагностиці певних вірусних захворювань. Наприклад, при гепатиті B цитоплазма інфікованих вірусом гепатоцитів має вигляд матового скла і дасть позитивне плямисте забарвлення з орсеїном (реакція за Шикатом) і з анти-гепатитними B антитілами при використанні імунологічних методів.

Г. Формування гігантських клітин відбувається при деяких вірусних заразних хворобах. Вірус кору супроводжується появою в тканинах гігантських клітин (гігантські клітини Вартіна-Фінкельдея), які містять від 20 до 100 маленьких однорідних ядер. Ці клітини виявляються в будь-якій тканині, інфікованій вірусом кору, частіше в легенях і лімфоїдній тканині апендиксу та мигдаликів. Віруси простого герпесу, оперізуючого лишаю, вітряної віспи також викликають утворення гігантських клітин в інфікованих епітеліоцитах (шкіра, маткові труби, зовнішні геніталії і стравохід). Ці клітини містять від трьох до восьми ядер, а також можуть містити включення Каудрая.

Факультативні внутрішньоклітинні мікроорганізми. До них відносять мікроорганізми типу мікобактерій і грибів. Факультативні внутрішньоклітинні організми здатні до позаклітинного і внутрішньоклітинного росту і розмноження. Факультативні внутрішньоклітинні мікроорганізми часто викликають пошкодження тканини, і, ймовірно, володіють механізмами, які дають їм цю можливість, але вони ще до кінця не зрозумілі. Внутрішньоклітинний ріст звичайно відбувається в макрофагах. Факультативні внутрішньоклітинні організми, особливо мікобактерії туберкульозу, лепри і диморфні гриби типу Histoplasma і Coccidioides, можуть тривалий час знаходитися в тканинах в неактивному стані і не призводити до їх пошкодження. Спокій певно означає, що життєздатні мікобактерії, які локалізуються в макрофагах, знаходяться під прикриттям імунного контролю. Реактивація недіючих мікобактерій здебільшого відбувається завдяки зниженню функції імунокомпетентних клітин. Вона в основному супроводжується формуванням гранульоми і казеозним некрозом з наступним фіброзом при сприятливому виході процесу. Більшість агентів цієї групи можуть бути вирощені на штучних середовищах або в культурі тканин; виняток складають Mycobacterium leprae.

Позаклітинні мікроорганізми. Сама назва підрозуміває позаклітинне розмноження цих мікроорганізмів. До позаклітинних відносяться мікроорганізми типу бактерій (спірохет), грибів. За винятком одноклітинних паразитів, які не можуть бути культивовані взагалі, позаклітинні організми можуть рости і розмножуватися на штучних середовищах. Treponema pallidum, яка викликає сифіліс, також не може бути культивована на штучних середовищах. Позаклітинні організми ведуть до пошкодження клітин декількома з нижче наведених шляхів:

А. Ферментативне пошкодження: при розмноженні патогенні мікроорганізми виробляють безліч ферментів, які вільно проникають у тканини, де взаємодіють з внутрішньоклітинними і позаклітинними молекулами.

Staphylococcus aureus виробляє коагулазу, яка перетворює фібриноген у фібрин. Коагулазна продукція відображає ступінь його вірулентності. Так, коагулаза-негативний епідермальний стафілокок має низьку вірулентність. Як припускають, бактерія, оточена фібрином, має більшу спроможність чинити опір фагоцитозу. Ця стійкість до фагоцитозу полегшує стафілококу розвиток гнійного запалення з некрозом тканини.

Піогенний стрептокок виробляє гіалуронідазу, стрептокіназу і декілька гемолізинів. Гіалуронідаза руйнує гіалуронову кислоту в основній речовині і полегшує поширення інфекції. Стрептокіназа активує плазміноген і сприяє випоту фібриногену. Гемолізини викликають гемоліз еритроцитів.

Clostridium perfringens, яка викликає газову гангрену, виробляє безліч ферментів, включаючи лецитіназу, гіалуронідазу і гемолізини. Лецитіназа пошкоджує ліпідні мембрани і викликає некроз клітин. Всі ензими, що виробляються Clostridium perfringens, у значному ступені відповідальні за розвиток некротичного запалення в тканинах, яке характеризує газову гангрену. Утворення газів в тканинах – це результат ферментації цукру під час росту і розмноження бактерії.

Б. Розвиток локального васкуліту: патогенні мікроорганізми, наприклад, бацила карбункула (В. anthracis), Aspergillus при інфікуванні викликають тромбоз дрібних судин та ішемічний некроз навколишніх тканин.

В. Продукція дистанційно діючих токсинів. Деякі бактерії виробляють токсини, які попадають у кровоток і здатні викликати пошкодження віддалених від воріт інфекції клітин і тканин.

Ендотоксини грам-негативних бактерій попадають у кровоток після їх загибелі і розпаду. В крові ендотоксини, діючи на стінку дрібних кровоносних судин, викликають вазодилатацію, порушують периферичну циркуляцію крові, пошкоджують ендотеліальні клітини і запускають каскади зсідання, які призводять до дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (ДВЗ-синдром) крові. Ендотоксини також викликають лихоманку, стимулюючи макрофаги до звільнення інтерлейкіну-1. Грам-негативний ендотоксичний шок найчастіше спостерігається при хірургічних захворюваннях сечовивідних шляхів і кишки, менінгококової бактеріємії, але може нерідко супроводжувати будь-яку грам-негативну інфекцію.

Екзотоксини – речовини, найчастіше білкової природи, які активно виділяють живі бактерії. Екзотоксини, на відміну від ендотоксинів, в основному теплолабільні. Екзотоксини високо антигенні і стимулюють вироблення певних антитіл (антитоксинів). Попадаючи у кровоток, вони здатні пошкоджувати найрізноманітніші тканини та органи.

Ентеротоксини — екзотоксини, які діють на епітеліальні клітини слизової оболонки кишки. Прикладом можуть бути вібріони холери, які виробляють ентеротоксин, або знаходячись у просвіті кишки, або на продуктах, які з'їдаються. Токсини осідають на поверхневі рецептори ентероцитів і викликають їхнє пошкодження.

Проникнення інфекції в тканини викликає запальну та імунні реакції, які повинні інактивувати або нейтралізувати агент, захищаючи таким чином макроорганізм.

Нерідко відповідні реакції організму, які зумовлюють багато клінічних ознак інфекційної хвороби, можуть завдавати значних збитків тканинам і є причиною смерті хворого. Наприклад, запальний випіт, який утворюється при гострому ексудативному перикардиті, призводить до серцевої недостатності і смерті хворого.

Для більшості інфекцій характерний розвиток банального (неспецифічного) гострого запалення. Лихоманка, яка виникає при цьому, являє собою дуже складну відповідь організму, зумовлену виділенням мікроорганізмами екзогенних пірогенів або ендогенними пірогенами типу інтерлейкіну-1.

Для позаклітинних мікроорганізмів (біль­шість бактерій) типова поява великої кіль­кості нейтрофілів. Нейтрофіли керуються хемотаксичними факторами, які утворюються у воротах проникнення інфекції. В периферичній крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз.

Факультативні внутрішньоклітинні організми рідко викликають гостру запальну відповідь. Вона може спостерігатися при черевному тифі. Для неї характерна нейтропенія в периферичній крові.

Облігатні внутрішньоклітинні мікроорганізми (головним чином віруси і рикетсії) стимулюють гостру клітинну відповідь, яка характеризується появою лімфоцитів, плазмоцитів, макрофагів і невеликої кількості нейтрофільних ПМЯЛ. В периферичній крові може спостерігатися збільшення кількості лімфоцитів, але не нейтрофілів, число яких може бути навіть зменшене.

Гостре гнійне запалення спостерігається при інфекційних хворобах, що викликаються деякими видами бактерій, які є відносно стійкими до фагоцитозу — це грам-негативні бацили типу Klebsiella, Pseudomonas, Esche­richia, різновиди пневмококів. Товщина пневмококової капсули безпосередньо зв'язана зі спроможністю організму чинити опір лізису при фагоцитозі. Пневмококи типів 1 і 2, які мають тонку капсулу, викликають гостру пневмонію без нагноєння і, навпаки, пневмокок 3 типу, який має щільну мукоїдну капсулу, викликає гнійну пневмонію.

Хронічне гнійне запалення є або несприятливим наслідком затягнутого гострого гнійного запалення, або проявом характеру інфекції. Останнє часто спостерігається при інфікуванні ниткоподібними бактеріями Nocardia або деякими грибами: Actinomyces, Madurella і Streptomyces. Ці інфекційні хвороби характеризуються прогресуючим руйнуванням тканини, множинними абсцесами та фіброзом.

Хронічне запалення є прямим доказом наявності в інфікованій тканині імунної реакції. Антигени можуть продукуватися збудниками інфекції або утворюватися при пошкодженні тканин. Морфологічна характеристика хронічного запалення викладена в лекції "Запалення”.

Класифікація. Інфекційні хвороби поділяються за декількома ознаками.

За біологічною ознакою:

антропонози — інфекційні хвороби людини;

антропозоонози — інфекційні хвороби, які виникають у людини і тварин;

біоценози — група антропонозів і антропозоонозів, що передаються внаслідок укусів комах, які є місцем розмноження збудника.

За механізмом передачі:

інфекції органів дихання, які передаються повітряно-крапельним шляхом;

кишкові інфекції, які виникають при попаданні інфекту у травний тракт (орально-фекальний шлях передачі);

трансмісивні інфекції, які передаються через сисунів;

інфекції зовнішніх покривів, клітковини і м'язів тіла (зараження відбувається внаслідок впливу будь-яких інфікованих факторів зовнішнього середовища – побутові і військові травми інфікованими предметами);

інфекції з різними механізмами передачі.

За характером клінічного перебігу розрізняють інфекції:

— гострі;

— хронічні;

— латентні;

— повільні.

За характером тканинних реакцій:

— банальні;

— специфічні (специфічні інфекційні захворювання характеризуються розвитком специфічного запалення, тобто такого запалення, при якому за типом тканинної реакції можна говорити про характер збудника).





Реферат на тему: Загальне навчання про інфекції (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.