Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Порушення кровообігу: порушення лімфообігу, вмісту тканинної рідини, набряк (лекція)

ПОРУШЕННЯ ЛІМФООБІГУ

Порушення лімфообігу клінічно і морфологічно виявляється, головним чином у вигляді недостатності лімфовідпливу, форми якої можуть бути різними.

Перші прояви порушення лімфовідпливу — це застій лімфи і розширення лімфатичних судин. Компенсаторно-пристосувальною реакцією у відповідь на застій лімфи є розвиток колатералей і перебудова лімфатичних судин, які перетворюються у тонкостінні широкі порожнини (лімфангіоектазії). В них появляються численні випинання стінки — варикозне розширення лімфатичних судин.

Проявом декомпенсації лімфообігу є лім­фо­генний відплив, або лімфедема.

Лімфедема буває:

— місцева (регіонарна);

— загальна.

Як загальна, так і місцева лімфедема може бути за перебігом гострою і хронічною.

Гостра загальна лімфедема зустрічається рідко, наприклад, при двосторонньому тромбозі підключичних вен. У цих випадках при підвищенні венозного тиску в порожнистих венах в грудній протоці розвивається ретроградний застій, який поширюється аж до капілярів. В тканинах розвиваються дистрофічні зміни аж до некрозу клітин.

Хронічна загальна лімфедема спостерігається при хронічному загальному венозному повнокров'ї. Вона призводить в органах і тканинах до розвитку, крім дистрофій, атрофічних і склеротичних змін у зв'язку з хронічною тканинною гіпоксією.

Гостра місцева лімфедема виникає при закупорці відвідних лімфатичних судин (наприклад, пухлинними емболами), здавленні або перев'язці під час операції лімфатичних вузлів і судин. Вона може самостійно зникнути, як тільки налагоджується колатеральний кровообіг.

Хронічна місцева лімфедема буває природженою і набутою.

Природжена пов'язана з гіпоплазією (недорозвиненням) або аплазією (природженою відсутністю, нерозвиненням) лімфатичних вузлів і судин нижніх кінцівок.

Набута хронічна місцева лімфедема розвивається у зв'язку із здавленням (пухлина) або запустінням лімфатичних судин (хронічне запалення, склероз або оперативне вилучення лімфатичних вузлів, наприклад, при раку молочної залози), при тромбозі вен. Хронічний застій лімфи призводить до гіпок­сії тканини і тому склерогенно діє. В клініці виникають зміни кінцівок, названі слоновістю.

На тлі лімфедеми розвивається стаз лім­фи (лімфостаз), білкові тромби, що супроводжується підвищенням проникності і навіть розірванням лімфатичних капілярів і лімфореєю.

З внутрішньою лімфореєю пов'язаний розвиток хілозного асциту і хілотораксу.

Хілозний асцит — накопичування хілозної рідини (лімфа з високим вмістом жиру) у черевній порожнині при різкому застої лімфи в органах або при пошкодженні лімфатичних судин кишки і її брижі. Хілозна рідина біла, нагадує молоко.

Хілоторакс — накопичування хілозної рідини в плевральній порожнині у зв'язку з пошкодженням грудної протоки під час операції, або при введенні лікарських препаратів, обтурацією її тромбом або здавленням пухлиною.

Значення недостатності лімфатичної системи визначається передусім порушеннями тканинного метаболізму, до яких призводить недостатність не тільки лімфатичної, але й венозної системи (венозний застій). Гіпоксія, яка розвивається, викликає по суті стереотипні та однозначні зміни органів і тканин при застої як лімфи, так і крові.

ПОРУШЕННЯ ВМІСТУ ТКАНИННОЇ РІДИНИ

Тканинна рідина бідна на білки (1-2% не більше) і зв'язана в клітинах з білковими колоїдами, а в сполучній тканині — з білками і глікозаміногліканами основної речовини. Основна її маса знаходиться в міжклітин­ній речовині. Порушення вмісту тканинної рідини виражаються або в її збільшенні, або зменшенні.

НАБРЯК або ЗБІЛЬШЕННЯ ВМІСТУ ТКАНИННОЇ РІДИНИ

Набряк — це зайве накопичування тканинної рідини. Ця рідина, або транссудат (від лат. trans — через, sudo, sudatum — сочитися) прозора, містить не більше 2% білка.

Набряк може розвиватися в усіх тканинах, але найбільш легко він помітний в підшкірній клітковині. Раннє клінічне свідчення набряку в ній — пастозність — наявність вдавлення (ямочки) (при надавлюванні пальцем залишається ямочка, яка не зникає після припинення надавлювання). Видиме набухання шкіри відбувається тільки тоді, коли зіб­ра­лась велика кількість зайвої рідини. На ранніх стадіях, так звані приховані набряки виявляють шляхом зважування хворих. Поняття набряку також включає в себе накопичування рідини в переформованих (передіснуючих) порожнинах, наприклад, в плевральній порожнині (гідроторакс, плевральний випіт), черевній порожнині (асцит) і порожнині навколосерцевої сорочки (гідроперикард). Анасарка означає масивний набряк підшкірної клітковини і внутрішніх органів, включаючи порожнини. Набряк може класифікуватися як:

— обмежений (викликаний місцевим порушенням механізму обміну рідини в тканині);

— загальний або генералізований (викликаний затримкою іонів натрію і води в організмі).

В клініці порушення розподілу рідини при генералізованому набряку зумовлене силою тяжіння (гравітацією), тобто рідина накопичується здебільшого навколо гомілок в амбулаторних («ходячих») хворих і в поперековій ділянці в «лежачих» пацієнтів.

МІСЦЕВИЙ НАБРЯК

Обмін рідини через нормальну капілярну стінку обмежений і регулюється протилежними силами:

— капілярний гідростатичний тиск спрямовує рідину з судини;

— осмотичний колоїдний тиск плазми повертає її назад.

В нормі різниця тканинного гідростатичного і колоїдного осмотичного тиску близька до нуля і не впливає на обмін рідини. Рідина проходить через стінку капілярів, головним чином, через проміжки між ендотеліальними клітинами (пори), через які можуть проходити тільки маленькі небілкові молекули (ультрафільтрування). Майже весь білок залишається в судині. Невелика кіль­кість білка, який виходить з капіляру, швидко видаляється по лімфатичних судинах з невеликою кількістю рідини, яка не може повернутися у венулу. Якщо цей баланс порушується, виникає обмежений набряк.

Види набряків:

Алергічний набряк: гострі алергічні реакції викликають місцевий викид вазоактивних речовин, типу гістаміну, які розширюють просвіт судин мікроциркуляторного русла і викликають збільшення капілярної проникності. Алергічний набряк найчастіше локалізується у шкірі, де він виявляється у вигляді пухирів (кропивниця). Рідше можуть уражуватися великі ділянки шкіри, гортань і бронхіоли, викликаючи звуження дихальних шляхів (ангіоневротичний набряк). Незважаючи на загальні порушення, ангіоневротичний набряк краще всього розглядати як форму обмеженого набряку, тому що він викликається місцевими розладами обміну рідини, а не затримкою іонів натрію і води в організмі.

Набряк внаслідок венозного застою: ступінь вираженості венозного застою залежить від інтенсивності колатеральної венозної циркуляції в цій ділянці. В тих випадках, коли венозний застій супроводжується повною неспроможністю дренажної функції вен, розвивається сильний набряк і крововиливи, оскільки збільшений гідростатичний тиск, що супроводжується розірванням капілярів (наприклад, масивний набряк і крововиливи в орбіті при тромбозі печеристого синуса). Коли дренажна функція вен порушена частково, набряк менш виражений (наприклад, на лиці при обструкції верхньої порожнистої вени). При обструкції вен кінцівок набряк інколи може бути не виражений, бо колатеральна циркуляція забезпечує адекватну дренажну функцію вен.

Набряк внаслідок лімфатичного застою: коли лімфатичний дренаж порушений, невелика кількість білка, який виходить з капілярів шляхом піноцитозу і в результаті ультрафільтрування, не видаляється і накопичується в інтерстиціальному просторі. З часом і з мірою накопичування білка осмотичний колоїдний тиск в інтерстиціальній тканині зростає і розвивається набряк. Спочатку лімфатичний набряк — пухкий (м'який) набряк. Але у віддаленому періоді набрякла тканина піддається фіброзу і пошкоджена ділянка стає твердою, щільною, на ній не залишаються вдавлення. Фіброз може супроводжуватися епідермальним потовщенням і шкіра стає подібною зі шкірою слона (елефантіаз).

ЗАГАЛЬНИЙ НАБРЯК

Загальний набряк виникає в результаті збільшення загального числа іонів натрію і води в організмі при затримці їх нирками, коли рівень клубочкової фільтрації зменшений або збільшене виведення альдостерону. Баланс іонів натрію регулюється багатьма механізмами: фільтруванням іонів натрію в клубочках (втрата) і реабсорбція іонів натрію в проксимальних і дистальних звивистих канальцях; подальша його утилізація в дистальних звивистих канальцях регулюється ренін-ангіотензин-альдостероновою системою.

Серцевий набряк: серцева недостатність супроводжується зменшенням лівошлуночкового викиду крові. Зменшення викиду крові у велике коло кровообігу веде до зменшення фільтраційного тиску в клубочках, стимуляції юкстагломерулярного апарату і виведення реніну. Ренін, в свою чергу, стимулює виробництво альдостерону (вторинний альдостеронізм) шляхом ангіотензину, забезпечуючи затримку іонів натрію і води, що призводить до виникнення загального набряку. Якщо лівошлуночкова серцева недостатність існує довго, то вода, яка затримується, має тенденцію накопичуватися в легенях внаслідок збільшення легеневого венозного тиску. Ці гідростатичні фактори відіграють незначну роль в генезі серцевого набряку у порівнянні з затримкою іонів натрію і води в організмі, але вони важливі в детермінуванні розподілу затриманої рідини. При правошлуночковій серцевій недостатності збільшення системного гідростатичного тиску передається на венозний кінець капіляру і сприяє накопичуванню рідини в інтерстиціальному просторі.

Гіпопротеїнемічний набряк: при гіпопротеїнемії зменшується осмотичний колоїдний тиск плазми. В результаті втрати рідини в судинній системі і зменшення об'єму плазми відбувається рефлекторний спазм ниркових судин, що призводить до гіперсекреції реніну, вторинного альдостеронізму, затримки іонів натрію і води нирками і розвитку загального набряку.

Гіпопротеїнемія може бути викликана недостатнім надходженням білка з їжею (голодний набряк), зменшеним синтезом альбуміну в печінці (печінковий набряк) або збільшеною втратою білка з сечею (нефротичний синдром) або з кишки (білоквтрачаюча ентеропатія).

Нирковий набряк: при гострому гломерулонефриті рівень клубочкової фільтрації помітно зменшений, що призводить до затримки іонів натрію і води і розвитку помірного набряку. На відміну від інших видів загального набряку, при гострому гломерулонефриті звичайно спочатку з'являються набряки в тканинах навколо очей, на повіках, а після цього вони розповсюджуються на кисті рук, стопи.

Інші хвороби нирок, які супроводжуються нефротичним синдромом і значною втратою білка з сечею, призводять до гіпопротеїнемії і супроводжуються масивним загальним набряком.

Значення загального набряку

У більшості випадків набряк першочергово не викликає жодних дисфункцій паренхіматозних клітин. Важкий і хронічний набряк шкіри може порушити загоєння ран і збільшити сприйнятливість до інфекцій. Набряк внутрішніх органів часто проявляється різними симптомами, наприклад, набряк печінки при гострому гепатиті або серцевій недостатності виявляється болем, викликаної розтягом капсули печінки. Набряк деяких органів небезпечний для життя.

Набряк легень: легеневий кровообіг функціонує при низькому гідростатичному тиску (для легеневої артерії систолічний тиск < 20 мм рт. ст.). Коли він стає вищим, ніж колоїдний осмотичний тиск плазми, невелика кількість рідини виходить з легеневих капілярів. Вихід рідини з легеневого капіляру в альвеоли називається набряком легень. Легені при набряку важкі, збільшені в розмірах, набувають тістоподібної консистенції, з поверхні розрізу стікає велика кількість прозорої, рожевої, дрібнопінявої рідини. Набрякла рідина спочатку накопичується в проміж­ній тканині (стромі), а після цього в альвеолах. Набряк порушує газообмін в легенях і, у важких випадках, викликає гіпоксію і смерть.

Набряк мозку: набряк мозку спостерігається при найрізноманітніших пошкодженнях головного мозку, наприклад, травматичному пошкодженні, інфекційних хворобах, новоутвореннях і судинних розладах. Рідина збирається, головним чином, в позаклітинному просторі білої речовини. Набрякла рідина фізично розриває нервові зв'язки, викликаючи гострі мозкові порушення, які з часом проходять. Підвищення внутрішньочерепного тиску призводить до головного болю і набряку оптичного диску зорового нерву (папілледема). Головний мозок збільшений, субарахноїдальні простори і шлуночки розширені і заповнені прозорою рідиною. Набряк мозку нерідко поєднується з його набуханням, яке переважно домінує. При набуханні мозку відбувається різка гідратація його речовини, звивини згладжуються, порожнини шлуночків зменшуються. При набряку мозку рідина накопичується навколо судин і клітин (периваскулярний і перицелюлярний набряки), при набуханні мозку відзначаються набухання астроцитів, деструкція гліальних волокон, розпад мієліну. Відбувається підвищення внутрішньомозкового і внутрішньочерепного тиску. Значне збільшення тиску може зміщувати вискову ділянку вниз в отвір намету мозочка (грижа намету) або зміщувати мигдалики мозочка у великий потиличний отвір (мигдаликова грижа), що може викликати смерть внаслідок здавлення судинорухового центру в стовбурі мозку. Потрібна негайна допомога: інфузія манітолу піднімає осмотичний тиск плазми і швидко усуває рідину з мозку. Кортикостероїди у високих дозах також ефективні для зниження набряку мозку.

Набряк серозних порожнин: накопичування набряклої рідини в межах серцевої сумки і плевральної порожнини може порушувати нормальну роботу серця і розправлення легень. Рідина, накопичуючись у черевній порожнині (асцит), розтягує черевну стінку і в основному істотно не порушує нормальної функції органів черевної порожнини.





Реферат на тему: Порушення кровообігу: порушення лімфообігу, вмісту тканинної рідини, набряк (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.