Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Лікування потерпілих з травмами (реферат)



Перша допомога при травмі є однією з найважливіших ланок у процесі ліку­вання потерпілого. Від її якості і своє­часності часто залежать не тільки подаль­ший перебіг хвороби і ефективність ліку­вання, але нерідко й доля хворого. Ось чому в усьому світі питанню подання першої допомоги приділяється так ба­гато уваги. З огляду на величезне зна­чення чинника часу в розвитку усклад­нень при травмі (деякі з ускладнень, до того ж фатальні, можуть розвинутись протягом кількох хвилин, наприклад, асфіксія при травмі шиї, обличчя, груд­ної клітки або тяжкий геморагічний шок зі смертельним наслідком при травмі великих поверхнево розташованих судин) першу допомогу потерпілим (особливо зупинку зовнішньої крово­течі, штучну вентиляцію легень) повинні вміти подавати не тільки медичні пра­цівники, але й люди з найближчого оточення потерпілого, насамперед спів­робітники міліції, ДАІ, пожежники.

Первинна оцінка стану потерпілого полягає у з'ясуванні функцій життєво важливих органів та систем організ­му — дихання, кровообігу та ЦНС. У США та інших західних країнах ця схе­ма первинного обстеження відома під абревіатурою ABCD, яка з англійської мови перекладається так: A (Airway) — по-вітряпровідний шлях, В (Breathing) — дихання, С (Circulation) — кровообіг, D (disability) — порушення, не­здатність ЦНС, мозку.

Подаючи першу допомогу потерпі­лому, треба передусім перевірити прохідність його дихальних шляхів, упевнитись, що немає перешкод для дихання в початкових відділах дихаль­ного шляху, ротоглотці (землі, крові, блювотних мас, зміщених язика чи інших тканин, уламків щелеп тощо), та встановити наявність чи відсутність ди­хання, пульсу, притомності. Одночас­но із зовнішнім оглядом потерпілого треба пересвідчитися, чи нема у нього зовнішньої сильної кровотечі. Виявлені під час первинного обстеження пору­шення розпочинають лікувати негайно.

Якщо потерпілий непритомний, ле­жить на спині, його треба повернути набік, щоб блювотні маси не спричи­нили асфіксію. Якщо він лежить на жи­воті обличчям униз, голову треба по­вернути набік.

Якщо ротоглотка потерпілого заби­та землею чи іншими масами, їх треба обережно видалити з рота, забезпечив­ши вільний хід повітря, і покласти хво­рого на бік.

Якщо у хворого вільні дихальні шля­хи, але немає пульсу і дихання, треба розпочати йому штучну вентиляцію ле­гень і одночасно закритий масаж серця (серцево-легеневу реанімацію). Най­ефективнішим способом штучної вен­тиляції легень є так зване дихання рот до рота або рот до носа через уведену в ніс чи рот трубку. Якщо трубка введе­на в рот, то закривають пальцями ніс, і навпаки, якщо вона введена в ніс, то рот повинен бути закритим. Той, хто подає допомогу, вдуває повітря через трубку хворому в ритмі 15—20 разів за 1 хв. Якщо такої трубки нема, мож­на на рот покласти шматок складеної удвічі марлі і вдувати через неї повітря потерпілому прямо в рот, затиснувши пальцами носа. Одночасно зі штучною вентиляцією легень виконують масаж серця. Це роблять у положенні потерпі­лого на спині та на твердій основі (грунт, асфальт, стіл, щит тощо).

Якщо у хворого є серцебиття, пульс на судинах рук чи хоча б на великих су­динах, але нема дихання, обмежу­ються штучною вентиляцією легень, яку виконують до появи спонтанного дихан­ня. Штучну вентиляцію легень за відсутності серцебиття проводять 15 хв.

Потерпілому із зовнішньою артеріальною (виливання червоного кольо­ру крові пульсуючим струменем) кро­вотечею потрібно накласти на ногу чи руку вище від рани (у верхній третині) джгут або добре їх перетягнути (до зу­пинення кровотечі) гумовою трубкою чи іншим підручним засобом (пояс, бинт тощо) і трохи підняти вгору.

Непритомного чи лежачого потер­пілого із переломом, як і інших тяжко травмованих, до приїзду машини "швидкої допомоги" або іншого транс­порту треба захистити від холоду, спе­ки, дощу, у разі потреби зігріти.

Потерпілих з легкими травмами (що не були в стані непритомності), за відсутності тяжких розладів серцевої діяльності та дихання, а також хворих з накладеним джгутом чи переломом кісток ступні або кисті, взимку можна у міру можливості перенести до приїзду машини "швидкої допомоги" для зі­грівання в приміщення. У наших умо­вах першу допомогу подають головним чином спеціальні медичні бригади "Швидкої допомоги", в складі яких зви­чайно є лікар, рідше фельдшер. Ці бри­гади оснащені всім потрібним для термі­нової першої допомоги: для здійснення реанімаційних заходів (штучної венти­ляції та масажу серця), зупинки крово­течі з зовнішніх великих судин, накла­дання транспортної іммобілізації у разі перелому довгих трубчастих кісток ніг та рук, боротьби з травматичним шо­ком (аналгетики, серцеві засоби, гідро­кортизон, протишокові рідини тощо). Потерпілих з тяжкою травмою в стані шоку чи із загрозою його розвитку в най­ближчий час терміново транспортують у найближче хірургічне відділення ра­йонної, міської чи обласної лікарні, в яких проводиться як лікування критич­них розладів, так і всебічне обстеження.

Травмованим, у яких під час дослі­дження "першої лінії" не було виявле­но критичних порушень життєдіяльності, вже на етапі подання першої до­помоги проводять також деякі дослід­ження "другої лінії", тобто уточнюють масштаб травми, характер її.

Велике значення під час подання першої допомоги має обстеження хво­рого, яке визначає подальший хід ліку­вальних процедур. У потерпілого зби­рають анамнез про час та механізм трав­ми, з'ясовують скарги, стан до травми та проводять дослідження стану голов­них систем — кровообігу, дихання, нервової, органів черевної порожни­ни, скелета тощо.

Якщо потерпілий непритомний, у свідків пригоди з'ясовують походжен­ня травми. Головна роль у такій ситу­ації відводиться об'єктивному обсте­женню потерпілого, яке починають із визначення стану серця та системи ди­хання. Дослідження проводять у тому самому положенні хворого, в якому він був (лежачи чи іншому).

Про заходи щодо відновлення функцій серцево-судинної системи та дихання говорилось вище. Дуже важли­во визначити стан скелета, зокрема хре­бетного стовпа. При цьому треба брати до уваги механізм травми (паціння на ноги чи сідниці, закидування голови назад під час зіткнення машин лоб у лоб на до­розі чи лобових ударів машин у бар'єри, стовпи тощо). Звертають увагу на місце прикладання сили, положення тіла, го­лови, ніг, наявність чи відсуг ність по­рушення їх рухомості та чутливості.

Порушення цілості кісток верхньої та нижньої кінцівок оцінюються за поло­женням тулуба, кінцівок, наявністю їх деформації та патологічної рухомості.

Травму черепа та мозку визначають за локалізацією ознак пошкодження голови та механізмом його, наявністю порушення притомності, рухомості та чутливості кінцівок, за наявністю кро­вотечі з вух. Зовнішню кровотечу ви­являють під час огляду ділянки травми, а крововилив у тканини, якщо шкіра не порушена, — за припухлістю вздовж проекції магістральних судин та станом пульсації артерій на периферії (дисталь-ніше від місця травми). Пошкодження грудної клітки (та легень) визначаються за наявністю ознак травми на ній, формою, наявністю чи відсутністю відкритого пневмотораксу, підшкірної емфіземи та локального болю. Розрив легень супроводжується емфіземою шиї, напруженим пневмотораксом та тяжкими розладами дихання (гшоксе-мія, ціаноз, прискорене дихання, не­рідко з явищами гемотораксу).

Травма черевної порожнини, її органів трапляється дуже часто, тому дослідження живота є обов'язковим. Пошкодження органів черевної порож­нини проявляється симптомами пери­тоніту (біль та напруга м'язів черевної стінки під час пальпації) або кровотечі (біль у животі та порушення гемодина-міки, явища геморагічного шоку), ча­сто спостерії'аються одночасно обидва ці синдроми (перитоніт та внутрішньо­черевна кровотеча).

Загальні ознаки внутрішньої крово­течі — блідість, тахікардія, гшотензія, запаморочення, особливо під час вста­вання потерпілого. Кровотеча в порож­нину живота найчастіше буває у разі пошкодження селезінки, печінки, бри­жі. При цьому місцевими ознаками є подразнення очеревини при м'якій че­ревній стінці (якщо цілі порожнисті органи) та відчуття притуплення в відло-гих місцях живота під час перкусії (якщо кровотеча становить 1 л і більше).

Якщо з'явилася підозра на пошкод­ження порожнистих органів живота (кишок, шлунка), хворому не можна давати пити.

Сеча, що виливається в черевну по­рожнину у разі пошкодження сечового міхура, не так різко подразнює очере­вину, як кишковий вміст, і тому сим­птоми перитоніту виражені набагато слабкіше, ніж за пошкодження шлун­ка та кишок. Треба застерегти від по­милки в оцінці цілості сечового міхура за наявністю виливання сечі через уве­дений в міхур катетер. Часто при вели­ких розривах міхура та скупченні в че­ревній порожнині чималої кількості сечі через катетер виходить сеча також.

Діагностика травми нирок здійс­нюється на підставі скарг, даних фізич­ного дослідження (огляду, пальпації) живота спереду та ззаду і результатів ана­лізу сечі. Але повне відривання нирки (розрив її ніжки) не супроводжується зміною кольору сечі, бо вона надходить не в сечовивідні шляхи, а в навколонир-кову клітковину. Накопичення тут крові та сечі здебільшого призводить до випи­нання в ділянці поперека та фланзі жи­вота. Поглиблені, із застосуванням інструментальних та лабораторних методів дослідження при травмі нирок, якщо вона тяжка, проводять в умовах хірургі­чного та травматологічного стаціонарів.

За нетяжких ушкоджень м'яких тка­нин (рани, забиття, розтягнення або навіть переломи невеликих кісток рук чи ніг) чи вивихів допомогу хворим подають у травматологічних пунктах та в поліклініках. Лише рани живота, шиї та голови, особливо колоті й колото-різані, підлягають ревізії в умовах хірур­гічних стаціонарів.

Із сучасних інструментальних дослід­жень застосовують: рентгенологічне, ультразвукове, ендоскопічне, лапаро-ценгез талапароскопію, спинномозкову пункцію, торакоценгез, комп'ютерну то­мографію та магнітно-ядерний резонанс.

Велику питому вагу в структурі трав­матизму мають мікротравми. Серед мікротравм переважають поверхневі ма­ленькі рани, садна, подряпини та по­верхневі проколи. Лікування потерпі­лих з мікротравмами проводяться у мед­пунктах підприємств та поліклініках. Але подавати першу допомогу повинні вміти як самі хворі, так і члени їх сімей. Ці рани та пошкодження, особливо подряпини, проколи, треба зразу ж об­робити розчином йоду спиртовим, нанести на них клейову композицію — БФ-2 чи рідину Новикова тощо.

Великих розмірів рани закривають пов'яжою. Не треба намагатись стриму­вати кровотечу з колотих ран, навпаки, за її відсутності треба з метою стимулю­вання виділення крові стискати пальця­ми з обох боків рану. Своєчасна оброб­ка ранок, проколів чи подряпин запобі­гає розвитку гнійної банальної інфекції.

Потерпілі з відкритими травмами, у тому числі з мікротравмами, особли­во колотими, повинні одержати про­типравцеву імунізацію, якщо вони не були імунізовані в недалекому минуло­му (не пізніше 5 років) за існуючою схе­мою.

Травми, особливо тяжкі, можуть ускладнюватись як безпосередньо після їх виникнення, так і дещо пізніше. Серед безпосередніх загальних усклад­нень найчастіше спостерігаються гемо­рагічний та травматичний шок (який може поєднуватися з кровотечею), син­дром травматичного розчавлювання тка­нин, повітряна емболія, травматичні флеботромбози та масивні гематоми. Дещо пізніше, особливо у разі перело­му довгих трубчастих кісток, спостері­гаються жирова емболія та інфекційні ускладнення переважно гнійного харак­теру, хоч іноді трапляються також гостра специфічна та анаеробна клост-ридіальна інфекції.

Для запобігання ускладненням трав­ми проводять таки самі заходи, як і для профілактики травматизму. Велику роль щодо цього відіграють рівень організації першої медичної допомоги потерпілим та кваліфіковане подальше їх лікування.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Лікування потерпілих з травмами (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно