Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Лікувально-профілактичне харчування на виробництві та профілактика кров’яних інфекцій (реферат)

Зміст

1. Організація лікувально-профілактичного харчування на виробництві 3

2. Профілактика кров'яних інфекцій (туляремія, чума) 11

Список використаної літератури. 19


1. Організація лікувально-профілактичного харчування на виробництві

На роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Виробнича діяльність у багатьох галузях промисловості, сільському господарстві, окремих галузях медицини тощо, пов'язана з можливим несприятливим впливом на працівників шкідливих хімічних, фізичних чи біологічних чинників виробничого середовища та важкої фізичної праці. Це може спричинити як специфічні наслідки (професійні захворювання чи професійні отруєння), так і неспецифічні (професійно обумовлені захворювання, підвищення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, загальне погіршення стану здоров'я, зниження працездатності та ін.).

У вітчизняній літературі термінологія різних видів харчування є предметом дискусії і часто розходиться з термінологією, прийнятою в інших країнах. Наприклад, у вітчизняній літературі та літературі країн СНД харчування здорової людини називається раціональним, збалансованим, адекватним, в англомовній — здоровим, німецькомовній — повноцінним.

Що ж стосується лікувально-профілактичного харчування, то це виключно вітчизняний термін, який виник у колишньому СРСР для визначення спеціального за призначенням харчування. Це харчування, яке безкоштовно отримують працівники на виробництві із шкідливими умовами праці. Основу його становить раціональне харчування, побудоване з урахуванням метаболізму ксенобіотиків в організмі, а також ролі окремих компонентів їжі, які створюють захисний ефект у разі впливу хімічних сполук або шкідливих фізичних чинників виробничого середовища (хімічні сполуки, мікроклімат, іонізуюче випромінення тощо). У зв'язку з цим лікувально-профілактичне харчування диференціюється з урахуванням патогенетичних механізмів впливу шкідливих чинників виробничого середовища. Відповідно чинної нормативної документації на виробництві, де існують шкідливі умови праці, передбачена безкоштовна видача молока, молочнокислих продуктів, пектину та пектиномістких продуктів. А на підприємствах з особливо шкідливими умовами праці безкоштовно надається лікувально-профілактичне харчування у вигляді обідів із гарячих страв [4]. Енергетична цінність їх повинна становити близько 45% від добової потреби здорової людини. Нині існує шість раціонів харчування (№1, 2, 2а, 3, 4 і 5). Призначення кожного з них раціонів визначається конкретними умовами праці. Наприклад, працівники, які в процесі своєї трудової діяльності зазнають негативного впливу іонізуючої радіації, отримують раціон №1. Він, як і інші, передбачає одноразове харчування осіб, які перебувають у зоні з особливо шкідливими умовами праці протягом 6-8 годин. Але працівників, які виконують свої професійні обов'язки вахтовим методом (наприклад 30-км зона ЧАЕС), цей раціон аж ніяк не може задовольняти. Тому виникає потреба у пошуку шляхів удосконалення лікувально-профілактичного харчування працівників, які перебувають у зоні негативного впливу виробничих чинників протягом більш тривалого часу (доби і більше). Результати наших спостережень свідчать, що у цієї категорії людей часто спостерігається синдром хронічної еколого-професійної перенапруги (СХЕП) або адаптивної перенапруги. Останній являє собою донозологічну форму порушення формування резистентності організму і виникає при тривалому впливі на людину екстремальних екологічних або професійно шкідливих чинників. Відомо, що універсальною реакцією організму на тривалий вплив будь-яких шкідливих чинників, які порушують гомеостаз, є підвищення енергоутворення. При ньому синхронно збільшується утворення перекисних радикалів, які спочатку виснажують запаси тканинних антиоксидантів (вітамінів С, Е, Р, РР, А, бета-каротину та окремих мікроелементів), а згодом закономірно пригнічують відтворення клітин, для яких притаманним є інтенсивний поділ, а саме — клітин імунної системи, епітелію шлунково-кишкового тракту та камбіальних елементів сполучної тканини — фібробластів. Унаслідок цього порушується фізіологічна функція цих клітин і тканин, що призводять до розвитку імунодефіциту, зниження захисних сил організму, виникнення різних патологічних станів шлунково-кишкового тракту, пригнічення репаративних можливостей організму.

Результати проведених нами попередніх наукових досліджень організації лікувально-профілактичного харчування на промислових підприємствах свідчать, що таке харчування мусить забезпечуватися з урахуванням наступних принципів:

- енергетична цінність раціону має відповідати енерговитратам більшої кількості працюючих на підприємстві. Тепер інтенсивність праці прийнято ділити на чотири групи: І — робітники переважно розумової праці, потреба в енергії яких відповідає для чоловіків 2100—2450 ккал/доб, жінок — 1800—2000; ІІ — зайняті легкою фізичною працею (чоловіки 2500—2800 ккал/добу, жінки 2100—2200); ІІІ — середньою по важкості працею (чоловіки 2950—3300 ккал/добу, жінки 2500—2600); ІV — важкою і особливо важкою фізичною працею (чоловіки 3500—3900 ккал/добу, жінки 2850—3050 ккал/добу);

- хімічний склад раціону повинен задовольняти потреби організму щодо збереження стабільності гомеостазу, а також забезпечувати корекцію надто складних змін у процесах обміну речовин, що виникають у преморбідному й патологічному станах, зумовлених згубним впливом певних чинників навколишнього та виробничого середовищ.

Особлива екологічна ситуація в Україні створює додаткове навантаження на організм працюючих і спричиняє погіршення стану здоров'я населення в цілому. Все це призводить до зниження резистентності організму працюючих до впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

У зв'язку з цим, наряду з впровадженням оздоровчих заходів, спрямованих на повне (або часткове) усунення шкідливих факторів умов праці, з метою попередження виникнення професійних захворювань та професійних отруєнь, а також попередження підвищення захворюваності серед працівників, зайнятих в шкідливих виробництвах, і, як наслідок, їх інвалідізації, особливого значення набувають дієві профілактичні заходи, серед яких важливе місце посідає лікувально-профілактичне харчування.

Лікувально-профілактичне харчування – особливий вид харчування, призначений для захисту осіб, що працюють у шкідливих чи небезпечних умовах, шляхом підвищення резистентності організму до впливу шкідливих чинників умов праці та трудового процесу, регуляції механізмів біотрансформації та детоксикації токсичних речовин, профілактики професійно-обумовлених нутрієнтних дефіцитів.

Система лікувально-профілактичного харчування, яка існувала в минулому, передбачала надання працівникам молока, та спеціальних сніданків чи обідів у вигляді 8 спеціальних раціонів. Однак ці раціони мають ряд недоліків:

- В раціонах не враховано, що механізм впливу факторів умов праці на організм працюючих має цілий ряд неспецифічних патогенетичних ланцюгів, які передбачають активацію неспецифічних загальних механізмів.

- Раціони не уніфіковані за енергетичною цінністю (розбіжність від 1333 до 1831 ккал) та інтегральним скором (вмістом та співвідношенням основних нутрієнтів – білків, жирів, вуглеводів).

- Не застосовано всі механізми детоксикації шкідливих речовин та можливості метаболічної корекції обмінних порушень під їх впливом.

- Раціони не збалансовані за вмістом біологічно активних речовин (вітамінів, мікро- та макроелементів ).

- В раціонах недостатньо використані можливості застосування функціональних продуктів харчування спеціального лікувально-профілактичного призначення та БАДів для корекції порушень, спричинених дією шкідливих факторів умов праці та трудового процесу.

В останні роки проведено наукові дослідження щодо нутріціологічної корекції метаболічних процесів та перетворень, обґрунтована доцільність використання БАДів.

У зв'язку з цим запропоновано уніфіковану систему спеціального лікувально-профілактичного харчування (СЛПХ), згідно з якою для працівників, що зайняті на виробництвах з особливо шкідливими та небезпечними умовами праці, створений один стандартизований базисний раціон. Цей раціон за складом та вмістом біологічно-активних речовин спрямований на активізацію неспецифічних захисно-детоксикаційних механізмів.

В залежності від наявності на робочих місцях шкідливих факторів умов праці передбачено використання корегуючих комплексів до базисного раціону.

Медико-біологічна ефективність запропонованого раціону досягається за рахунок:

- нутріціологічної підтримки основного механізму детоксикації – монооксигеназної системи організму;

- активації неферментних механізмів трансформації та екскреції гідрофільних ксенобіотиків;

- підвищення елімінаційної здатності раціону СЛПХ за рахунок збільшення вмісту нутрієнтів, які мають виражені природні ентеросорбційні властивості;

- активація механізмів антиоксидантного захисту;

- підвищення імунобіологічної реактивності організму;

- покращення захисної бар'єрної функції шкіри та слизових оболонок;

- підвищення адаптаційних можливостей організму щодо впливу несприятливих чинників умов праці та трудового процесу;

- профілактика гіпоксії та її наслідків.

При обґрунтуванні продовольчого набору виходили із наступних міркувань:

- необхідність використання різних джерел білка з метою забезпечення присутності у раціоні усіх незамінних амінокислот, а також сірковміщуючих амінокислот (підсилюють процеси детоксикації) та амінокислот з розгалуженою структурною формулою (для підсилення репараційних процесів) та забезпечення механізмів кон'югації;

- значна квота овочів обумовлена необхідністю збільшення вмісту у раціоні неспецифічних ентеросорбентів – харчових волокон, а їх різномаїття обумовлене необхідністю забезпечення організму β-каротином та широким комплексом водорозчинних вітамінів, макро- та мікроелементів;

- в раціон введена морська капуста як джерело йоду, селену та альгінатів;

- запропоновані соки на основі березового, який має високі детоксикаційні властивості;

- періодично (не менше двох разів на тиждень) включається у раціон риба морська як джерело тауріну та жирних кислот родини ω3.

Приведений продуктовий набір дозволив отримати раціон з калорійністю у межах 1100-1200 ккал, з підвищеним вмістом білків тваринного походження, але оптимально збалансований за вмістом жирних кислот різних класів. Вуглеводна квота раціону переважно представлена полісахаридами та моносахаридами (глюкозою, фруктозою, лактозою), тому що кількість цукру у раціоні незначна (5,0 г).

Макроелементний склад раціону підсилює екскрецію токсичних речовин та продуктів їх трансформації з сечею, запобігає - внаслідок присутності значної кількості кальцію - відкладанню остеотропних отрут (стронцій, свинець, кадмій) у кістках.

При дії гематотропних речовин важливо забезпечити посилення еритропоєзу за рахунок достатнього вмісту заліза, у тому числі гемового, та інших нутрієнтів, які беруть участь у синтезі гемоглобіну (мідь, вітамін В12).

Вітамінний комплекс раціону достатньо широкий та забезпечує від 50 до 100 % даних фізіологічних потреб.

Додатково до основного стандартизованого раціону передбачено видача спеціальних функціональних продуктів або БАДів, призначених для корекції специфічного токсичного впливу виробничого чинника в залежності від органу-мішені(гепато-, нефро-, нейро-, гемотоксичного тощо) або провідного патогенетичного механізму (оксидативний стрес, тощо).

Особам, які постраждали внаслідок виробничих травм, отруєнь, ушкоджень і віднесені до категорії інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, видається додаткове харчування згідно з "Положенням про забезпечення додатковим харчуванням інваліда внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання або потерпілого з важкою травмою або професійним захворюванням”, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 54 від 19.06.2003 р.

На сьогодні діє «Порядок безкоштовної видачі молока та інших рівноцінних харчових продуктів» робітникам та службовцям, який був затверджений ще за часів СРСР (1987 р.) і передбачає видачу вищевказаних харчових продуктів тільки робітникам, що працюють в умовах дії шкідливих хімічних речовин. В той же час, на працюючих діють і інші шкідливі фактори умов праці - біологічні та фізичні фактори (несприятливий мікроклімат, шум, вібрація, інфра- та ультразвук, неіонізуюче випромінювання та ін.). Враховуючи вищенаведене, передбачена можливість забезпечення цим видом лікувально-профілактичного харчування і працюючих, які піддаються дії біологічних факторів, підвищеної чи зниженої температури повітря робочої зони, інфрачервоного випромінювання, шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, неіонізуючого та іонізуючого випромінювання, підвищеному атмосферному тиску.


2. Профілактика кров'яних інфекцій (туляремія, чума)

Чума - гостра інфекційна хвороба; характеризується вираженою інтоксикацією, лихоманкою, поразкою лімфатичних вузлів, шкіри й легенів.

Збудник - чумна паличка, нерухлива, розміром 0,5 - 1,5 мкм, нестійка поза організмом. Дезінфікуючі препарати, кип'ятіння, антибіотики мають на неї згубну дію.

Чуму ставиться до карантинних хвороб. У природних вогнищах джерелами й резервуарами збудника інфекції є гризуни. Основні з них - бабаки, ховрашки й піщанки; можлива зараження людей від мишеподібних гризунів (особливо в період масового їхнього розмноження) і зайцеподібних. Джерелом і резервуаром збудника інфекції можуть бути пацюка (сірі й чорна), рідше будинкові миші, кішки й верблюди.

Вогнища чуми виникають там, де джерелом збудника інфекції стає людина - хворою первинною або вторинною легеневою чумою, а також існує небезпека зараження при зіткненні із трупом померлі від чуми (у процесі обмивання, похоронного ритуалу).

Переносники збудника інфекції - блохи різних видів. Зараження людини відбувається трансмісивним шляхом (при укусі зараженою блохою); контактним (при знятті шкурок із заражених чумою промислових гризунів, зайців, забої й обробленні м'яса хворого верблюда, при зіткненні із предметами домашнього побуту, виділеннями хворого, що містять збудників); харчовим (при вживанні в їжу продуктів, засіяних збудниками чуми, наприклад недостатньо термічно обробленого м'яса хворих чумою верблюдів, бабаків). Особливу небезпеку представляють хворі легеневою формою чуми, від яких збудник може передаватися повітряно-краплинним шляхом.

Заходи проводяться у двох основних напрямках: спостереження за станом природних вогнищ чуми й попередження можливого замету хвороби з інших країн. На території природних вогнищ проводиться роз'яснювальна робота серед населення про міри профілактики чуми, за епідемічними показниками здійснюється специфічна профілактика живою вакциною.

Особливе значення в профілактиці чуми має раннє виявлення перших випадків захворювань людей. При підозрі на захворювання необхідно негайно сповістити про це у вищі органи охорони здоров'я й швидко приступитися до розгортання протиепідемічних заходів. Медичний працівник, що виявив хворого з підозрою на чуму, повинен припинити подальший прийом хворих, закрити двері й вікна, виставити пост у приміщення для припинення ходіння хворих і персоналу. По телефоні або через нарочного сповіщається головний лікар лікувальної установи, через нього запитують захисний одяг, засоби екстреної профілактики (стрептоміцин і т.п.), медикаменти, що дезінфікують розчини, предмети догляду за хворим. До приїзду бригади консультантів лікар робить хворому медична допомога, становить список осіб, що спілкувався із хворим. Підозрілих на захворювання чумою осіб негайно ізолюють і госпіталізують. Осіб, що спілкувалися із хворим, зараженими речами, трупом, ізолюють на 6 днів, що контактували із хворими легеневою формою чуми розміщають індивідуально, проводять медичне спостереження із щоденною термометрією. Цим особам, а також обслуговуючому медперсоналу проводять екстрену хіміопрофілактику тетрацикліном по 0,5 г усередину 3 рази в добу або хлортетрацікліном усередину по 0,5 г 3 рази в добу протягом 5 днів. Весь персонал, що обслуговує хворих, працює в повному протичумному костюмі (піжамі або комбінезоні, халаті, каптурі або великій косинці, ватно-марлевій масці або респіраторі або протигазі, захисних окулярах, чоботях, носках, шапочці, гумових рукавичках); після закінчення роботи персонал проходить повну санобробку, живе в спеціально виділеному приміщенні й перебуває під систематичним лікарським контролем.

Туляремія - гостра інфекційна хвороба із природною очаговістю, що характеризується лихоманкою, інтоксикацією й поразкою лімфатичних вузлів.

Збудник - нерухливий грамонегативний мікроб, що не утворює спори, патогенний для ссавців багатьох видів; може місяцями зберігатися в навколишнім середовищі, особливо при низькій температурі. Нестійкий до звичайних дезінфікуючих засобів, дії прямих сонячних променів і кип'ятінню.

Джерело збудника інфекції - хворі тварини. Природна очаговість підтримується в основному дрібними ссавцями (водяник і звичайної полівками, будинковою мишею, ондатрою, зайцем, хом'яком і ін.). Людина заражається контактним шляхом (при зіткненні із хворими тваринами, наприклад на полюванні, при знятті шкурок, обробленню тушок, із забрудненими їхніми виділеннями зерном, соломою, сіном), аспіраціонним (вдихання пилу, наприклад при обмолоті зерновими, забрудненими виділеннями хворих гризунів), аліментарним (при вживанні в їжу забруднених збудником харчових продуктів, води, недостатньо термічно обробленого м'яса хворих зайців, кроликів), трансміссівним (укуси кліщів, комарів, ґедзів, бліх). Люди занедужують туляремією майже винятково в сільській місцевості. У ряді випадків захворювання носить професійний характер (полювання, пізній обмолот зернових, переробка забрудненого зерна, цукрового буряка, перекладання сіна, соломи й т.п. ). Захворювання людей можливо в будь-який час року. Хворі люди не заразні.

У природних вогнищах туляремії проводять боротьбу із гризунами й кровососущими членистоногими. У населених пунктах здійснюють контроль за санітарним станом джерел водопостачання, жител, магазинів, складів і т.п., не допускають проникнення в них гризунів, забороняють пити воду з відкритих водойм і купатися в них. Особи, що ведуть вилов гризунів і обробку їхніх шкурок, повинні користуватися захисним одягом (комбінезоном, гумовим фартухом, рукавичками, окулярами, ватно-марлевими масками). У випадках епізоотії серед гризунів сільськогосподарським робітником рекомендують носити окуляри й ватно-марлеві маски при скиртуванні сіна, соломи, обмолоті хліба й т.д. Застосовують індивідуальні засоби захисту від нападу кровососущих членистоногих - репеленти, захисний одяг. Особам, що проживають на території природних вогнищ, що виїжджають у них на сезонні роботи, туристам, а також особам, найбільш підданому ризику зараження у зв'язку із професією, проводять специфічну профілактику (вакцинацію) туляремійною живою сухою вакциною.

Передбачає контроль за природними вогнищами туляремії, своєчасне виявлення епізоотії серед диких тварин, проведення дератизаціоних і дезінсекційних заходів. У випадку захворювання людей установлюються джерела збудника інфекції й обставини зараження. Подальші заходи залежать від конкретної ситуації. Зокрема , при водному спалаху необхідно заборонити вживання некип'яченої води; при трансміссивному зараженні тимчасово обмежують відвідування місць, де воно могло відбутися й т.д. Специфічна профілактика (вакцинація) проводиться живою туляремійною вакциною. Контингенти, що підлягають вакцинації, визначаються центрами Держсанепіднадзору. Сплеск захворюваності людей туляремією в 2005 р. пов'язаний із припиненням масової вакцинації населення на території природних вогнищ, надзвичайно великою чисельністю гризунів і кровососущих комах цього року.

Висипний тиф - інфекційна хвороба, що характеризується циклічним плином, лихоманкою, вираженою інтоксикацією, розеолезно-петехіальною висипкою, поразкою судинних і центральної нервової систем. У цей час реєструється на території країн, що розвиваються, у Росії - рідко. Збудник - ріккетсія Провачека - нерухливий грамонегативний внутрішньоклітинний паразит. Ріккетсії довгостроково зберігаються в навколишнім середовищі у висушеному стані, на натільній і постільній білизні, у фекаліях уший.

Джерелом збудника інфекції є тільки хвора людина, що заразна протягом останніх 2 - 3 днів інкубаційного періоду, весь пропасний період і до 2 - 7-го дня нормальної температури. Переносник збудника інфекції - воша, переважно платтяна. Воша заражається при ссанні крові хворого висипним тифом і стає заразної на 5 - 6-й день. Ріккетсії Провачека, що потрапили в організм воші, разом із кров'ю проникають в епітеліальні клітки кишкової стінки, де розмножуються й виходять у просвіт кишечника. При ссанні крові на людині у воші відбувається дефекація, разом з фекаліями виділяється велика кількість ріккетсії. На місці укусу виникає сверблячка, людина розчісує шкіру й утирає в неї фекалії воші, що містять збудника.

Профілактика включає раннє виявлення, ізоляцію й госпіталізацію хворого, а також боротьбу з педикульозом. За епідемічними показниками проводять регулярні огляди на педикульоз дітей у дошкільних установах, школах, хворих, що надходять у лікувальні установи, а також інших груп населення. При виявленні педикульозу здійснюють санітарну обробку. Хворий, що надійшов в ізолятор або стаціонар із висипним тифом або підозрою на нього, а також особи, що перебували в контакті із хворим, піддаються повній санобробці. Одномоментно проводиться дезінсекція приміщень, де проживав хворий, одягу й постільних приналежностей. За контактними особами встановлюється медичне спостереження.

У населеному пункті, де є випадки висипного тифу, уводиться система обстеження на педикулез із обов'язковою санобробкою всіх членів родини, у якій виявлений педикульоз. Осіб, у яких температура підвищена, ізолюють і госпіталізують. З появою повторних випадків висипного тифу, наявності педикульозу серед населення проводять повторну повну санобробку у вогнищі. Для специфічної профілактики висипного тифу використовують висипнотифозну вакцину; вакцинація - за епідемічними показниками. Показані також щеплення медичному персоналу, що працює в умовах епідемій висипного тифу. Прищеплюються особи у віці від 16 до 60 років.

Бруцельоз - інфекційна хвороба людей і тварин, що характеризується хронічним плином, поразкою опорно-рухового апарата, нервової й половою системи. Поширена повсюдно.

Бруцельоз — гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, яка має схильність до хронічного перебігу і супроводжується ураженням лімфоїдно-макрофагальної, опорно-рухової, нервової, серцево-судинної та урогенітальної систем. Збудник належить до роду і сімейства Brucellaсеае.

Джерелом інфекції найчастіше є вівці та кози (Вг. melitensis), велика рогата худоба (Br. abortus), рідше—свині (Br. suis), дуже рідко—коні, верблюди, собаки, коти. Терміни носійства бруцел у дрібної та великої рогатої худоби коливаються від кількох тижнів до 5 років і більше.

Збудник передається людині аліментарним і контактним шляхами, частіше під час догляду за тваринами при окоті та отеленні. Основними чинниками передачі інфекції є сире молоко, бринза, кумис, шерсть, шкіра хворих тварин і бактеріоносіїв.

Хвороба має виражений професійний характер: частіше хворіють тваринники, робітники м'ясокомбінатів і різниць, підприємств, що зайняті переробкою тваринницької сировини. Сприйнятливість людей висока. Максимальна захворюваність припадає на другу половину зими і весну. Останнім часом в Україні бруцельоз виявляють дуже рідко.

Інкубаційний період складає 1—4 тиж. Розрізняють субклінічні, клінічно виражені (гостру, підгостру, хронічну і повторну) і резидуальні форми хвороби. Гострий бруцельоз триває до 3 міс, підгострий — від 3 до 6 міс, хронічний — понад півроку.

Гостра форма починається раптово з підвищення температури тіла до 39—40 °С, рідше—поступово. Хворі скаржаться на нездужання, головний біль, втрату апетиту, дратівливість, безсоння. Далі приєднуються легкий біль у попереку, м'язах і суглобах, мерзлякуватість. У розпалі хвороби гарячка частіше ремітуючого або неправильного типу, рідше — субфебрильна. Особливістю гарячкової реакції є те, що хворі довший час зберігають задовільний стан і працездатність. Підвищенню температури передує озноб; на зміну відчуттю жару приходить заливний піт.

У перші дні хвороби лице гіперемійоване, очі блищать. Згодом шкіра стає блідою, може з'явитися геморагічна висипка, рідше — уртикарна, еритематозна, папульозна, скарлатиноподібна. Часто виявляється полі-мікроаденіт. Пульс прискорений, тони серця ослаблені, на верхівці—функціональний систолічний шум. Язик з нальотом. У 2/3 хворих різко збільшена печінка, однак біохімічні показники її функціонального стану, як правило, залишаються в нормі. У більшості хворих збільшена селезінка. Відносно часто виникають орхіти, епідидиміти, аднексити, ендометрити, порушення менструального циклу. Профілактика та заходи в осередку полягають у проведенні комплексу ветеринарно-господарських і санітарно-медичних заходів. Важливого значення надають охороні тваринницьких господарств від бруцельозу, виявленню й оздоровленню (або забою) хворих тварин, дезинфекції приміщень і території, імунізації стада. Молоко від хворих тварин кип'ятять, бринзу можна вживати після 2 міс витримування, м'ясо варять протягом 3 год. Шкіра підлягає тримісячному засолу. З метою індивідуального захисту працівники тваринництва та особи, які займаються переробкою сировини і продуктів, користуються спецодягом, гумовими рукавицями, після роботи дезінфікують руки.

У районах, де було зареєстровано бруцельоз козячо-овечого типу, роблять імунізацію людям, яким загрожує зараження. Для цього використовують живу бруцельозну вакцину. Дорослих імунізують, починаючи з 18 років. Ревакцинацію роблять через 1 рік. Працівникам овечих ферм і м'ясокомбінатів доцільно робити щеплення за 1—2 міс до початку окоту і масового забою худоби.

Сибірка - гостра зоонозна хвороба, яка спричиняється Вас. anthracis і перебігає з явищами інтоксикації, серозно-геморагічного запалення шкіри та лімфатичних вузлів, рідше - у генералізованій формі.

Основним джерелом інфекції для людини є хворі травоїдні сільськогосподарські (кози, вівці, корови, коні) та дикі тварини. Зараження людини відбувається контактним шляхом (через подряпини, порізи, садна) при догляді за хворими тваринами, їх забою, зніманні шкіри, розбиранні туші, при виконанні земляних робіт, зрідка - при вживанні недостатньо термічно обробленого зараженого м'яса, аспіраційним шляхом, при укусі мухи-жигалки.озрізняють побутову і професійну захворюваність на сибірку. Частіше хворіють сільські жителі. Характерна літньо-осіння сезонність. Після хвороби залишається відносний імунітет. Сибірка зустрічається переважно в країнах Азії, Африки, Південної Америки і Південної Європи. В Україні спостерігаються лише поодинокі випадки захворювання на сибірку.

Профілактика і заходи в осередку. Ветеринарна служба виявляє і веде облік неблагополучних щодо сибірки пунктів, поширює санітарно-ветеринарну освіту серед населення.

Госпіталізованим хворим виділяють предмети догляду, посуд. При обслуговуванні таких хворих медперсонал використовує індивідуальні халати, гумові рукавиці, а при генералізованій формі сибірки ще додатково ватно-марлеві маски та захисні окуляри. Використаний перев'язочний матеріал підлягає спаленню.

Працівників ферм, підприємств по переробці шерсті і шкіри, м'ясокомбінатів імунізують сибірковою живою вакциною СТІ (одноразове нашкірне або підшкірне введення і ревакцинація через 1 рік). За особами, які контактували з хворими на сибірку тваринами, спостерігають протягом 2 тиж. У випадку гаданого зараження проводять екстрену профілактику антибіотиками пеніцилінового або тетрациклінового ряду по 2 г на добу протягом 5 днів або протисибірковим імуноглобуліном по 20- 25 мл внутрішньом'язово.


Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. - К.: Кондор, 2003. - 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. - 4-те вид., перероб. і доп.. - К.: Знання, 2006. - 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. - К.: Алатон, 2003. - 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - 3-є вид. переробл. і допов.. - К.: МАУП, 2006. - 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. - 2-е вид., доп.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. - 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. - 4-е вид.. - К.: Кара-вела, 2005. - 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Основа, 2004. - 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . - Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. - 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 9 класу загальноосвітньої школи/ Лідія Омельченко,. - Х.: Ранок: Веста, 2003. - 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. - 2-ге вид.,стер.. - Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . - Кіровоград: Б. в., 2006. - 199 с.

13. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 317 с.

14. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . - Київ: ВД "Професіонал", 2004. - 559 с.





Реферат на тему: Лікувально-профілактичне харчування на виробництві та профілактика кров’яних інфекцій (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.