Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Інфекційні хвороби та їх профілактика (реферат)

ЗМІСТ

1. Загальна характеристика інфекційних хвороб

2. Збудники інфекційних хвороб

3. Імунітет, його значення для людини

4. Щеплення як профілактика інфекційних хвороб

Список використаних джерел

1. Загальна характеристика інфекційних хвороб

Скільки горя і страждань завдали людству інфекційні хвороби протягом усієї історії його розвитку. Сучасному поколінню людей важко уявити собі ті часи, коли пандемії чуми руйнували могутні країни, цивілізації, знищували населення міст і сіл, безперешкодно перетинали кордони багатьох держав, створюючи небезпеку для виживання людей на нашій планеті. Ще в XIX сторіччі жертвами пандемій віспи, холери були десятки мільйонів людей. Навіть у першій чверті нашого сторіччя пандемія грипу, так звана іспанка, за три роки /1918-1920/ забрала понад 20 млн. людей. Щороку лютували в усіх країнах світу, в тому числі й на території нашої країни, багато інфекцій, особливо дитячих.

Так, за даними відомого вітчизняного вченого-гігієніста С.М. Енкеля, з 1900 до 1915 р. на Україні померло тільки від кору та коклюшу близько півмільйона дітей. За останні 70 років була створена розгалужена мережа охорони здоров'я, у закладах якої подавалася безкоштовна, і, отже, доступна для всіх шарів міського і сільського населення медична допомога, проводилася вакцинопрофілактика, сформувалися реальні умови для наступу інфекції. Безперечно, успішній боротьбі з інфекціями сприяли і певні соціальні перетворення у нашому суспільстві, такі, як підвищення матеріального і духовного рівня населення, побутового і комунального благоустрою міст і сільських населених пунктів.

Великою мірою успішному наступу на інфекції сприяло створене в нашій країні вчення про епідемічний процес (закон поширення інфекцій у людському суспільстві), його рушійні сили. Правильне розуміння законів епідеміології, їх широке застосування в повсякденній практичній діяльності служби охорони здоров'я дало змогу планувати і здійснювати заходи, спрямовані на боротьбу з інфекціями. Спільні зусилля медиків і населення, постійна турбота та практична допомога громадських і державних органів дали змогу повністю ліквідувати деякі інфекції на території нашої країни. Але в останні роки дифтерія, поліомієліт, лептоспіроз, туберкульоз, холера та багато інших хвороб вернулися в наше життя з минулого. Щорічно на ці інфекції хворіють 70-90 тисяч чоловік, із них до 70% - діти. Кількість захворювань на краснуху, проти якої щеплення у нашій державі в повній мірі ще не впроваджені, в окремі роки перевищує 100 тисяч випадків. Ця інфекція призводить до вроджених вад та переривання вагітності.

Внаслідок недостатнього рівня імунного прошарку серед населення виникають значні періодичні та сезонні підйоми захворюваності на дифтерію, кашлюк, кір, епідемічний паротит.

Не один рік продовжується епідемія дифтерії, під час якої постраждало 16 тисяч чоловік, із них понад 3,5 тисяч дітей. Померло від дифтерії 514 чоловік, з них третину складають діти. Хворіють у переважній більшості незахищені або неправильно щеплені особи.

В той же час, згідно з інформацією Міністерства охорони здоров'я України, витрати на Національну програму про імунопрофілактику населення в 1997 році складали тільки 2,3 %. Ситуація з інфекційними хворобами ускладнюється Іде й тим, що практично в усіх регіонах країни близько 60 % питної води не відповідає вимогам безпеки для здоров'я населення.

Контрольні бактеріологічні заміри, які проводилися спеціалістами в різних містах та селах свідчать про постійну реалізацію забруднених харчових продуктів, особливо Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Луганської областей, у Києві, кожна 10 - та проба не відповідає стандартам.

Потенційну загрозу виникнення інфекційних захворювань являють молокозаводи, так як на кожному третьому з них виявлені грубі санітарне - технологічні порушення.

Надзвичайно гірко реєструвати випадки тяжких захворювань і тим більше смерті від інфекцій, проти яких є надійні засоби захисту. Потрібно бити на сполох, ретельно аналізувати помилки, щоб усунути їх заради збереження найдорожчого - життя і здоров'я громадян України.

2. ЗБУДНИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Розпочинаючи розмову про запобігання інфекційним хворобам, необхідно хоча б стисло спинитися на характеристиці властивостей збудників цих хвороб - бактерій, рикетсій, вірусів, найпростіших.

Віття людини відбувається в оточенні мікроорганізмів, їх існує величезна кількість видів. Мікроорганізми перебувають у повітрі, ґрунті, рослинах, комахах, тваринному світі і в організмі людини. Серед них є такі, що викликають інфекційні хвороби у людей і тварин, їх називають патогенними (хвороботворними) збудниками. Існують також мікроорганізми, що вражають сільськогосподарські й польові рослини, дерева, кущі. Проте багато представників найменших організмів корисні для людини. Без-них було б неможливим життя на нашій планеті. Вивченням ролі мікроорганізмів у кругообігу речовин у природі і можливостей використання їх в інтересах людини займаються спеціалісти різних профілів: біологи, ботаніки, хіміки, лікарі, ветеринари і т.ін. Корисні властивості бактерій можуть проявлятися по-різному. Існують бактерії та віруси, які вражають шкідників сільськогосподарських культур і лісів. Цілеспрямоване використання їх допомагає людині захищати рослини і тим самим підвищувати врожайність. Деякі бактерії живуть у ґрунті, здатні в процесі життєдіяльності утилізувати і нагромаджувати в собі азот повітря, а гинучи, передавати його ґрунтові, тобто сприяти збагаченню ґрунту елементами, що стимулюють ріст рослин. Уже винайдено спосіб виробляти біологічні добрива, що широко застосовуються в сільському господарстві.

Оцет, спирт, вино, пиво неможливо приготувати без використання бактерій, так само як неможливо приготувати кефір, сметану, сири або спекти хліб.

Можна було б навести безліч прикладів, коли бактерії виконують корисну для людини роботу. Проте наше завдання - докладніше спинитися на характеристиці хвороботворних мікроорганізмів - збудників інфекційних хвороб, їх також багато. За своїми біологічними властивостями вони поділяються на кілька груп: бактерії, рикетсії, віруси, гриби, найпростіші. Спільним для бактерій і рикетсій є те, що всі вони відносно великі і при збільшенні в 10-100 разів їх можна побачити в звичайному світловому мікроскопі. Проте на відміну від бактерій, рикетсії розмножуються тільки в живій клітині або в організмі кровоносних комах, тварин чи людей. Усі віруси дуже малі, їх видно тільки при збільшенні в десятки, а то й сотні тисяч разів. Таке збільшення дає електронний мікроскоп. Усі віруси, як і рикетсії, здатні розмножуватися тільки в живій клітині або в людському і тваринному організмі, де й виявляється їх хвороботворна активність.

Щоб заразити людину, збудник має проникнути в її організм. Звичайно він проникає через рот, дихальні шляхи, шкіру й слизові оболонки. В організмі він розмножується в травному каналі, а потім виділяється в навколишнє середовище з екскрементами людини, краплинами слизу під час кашлю і чихання. Збудники інфекцій можуть накопичуватись в крові і через кровоносних комах та членистоногих (вошей, блошиць, комарів, кліщів та ін.) переноситись до людей.

Наш вітчизняний вчений, академік Л.В.Громашевський, вивчивши шляхи проникнення збудників в організм, їх локалізацію і шляхи виділення, поділив усі інфекції за механізмом зараження людини на чотири групи.

ПЕРША ГРУПА - кишкові інфекції. В неї входять дуже небезпечні для здоров'я людини інфекційні хвороби: холера, дизентерія, сальмонельоз, ботулізм, вірусний гепатит, поліомієліт, черевний тиф та ін. Збудники цієї групи інфекцій проникають з організм людини через рот, розмножуються в травному каналі, нагромаджуються у випорожненнях і з ними виділяються в навколишнє середовище. При цьому вони можуть попадати у воду, харчові продукти, на предмети вжитку, забруднювати руки і через них передаватися від хворої до здорової людини. Так відбувається циркуляція збудника у природі і передача його від джерела виникнення до сприятливої людини. Цей механізм передачі називається фекально-оральний.

Інакше кажучи, якщо людина заразилася дизентерією через споживання сметани, то це означає, що в її організм збудник дизентерії потрапив з випорожненням хворого або здорового носія, який порушив гігієнічні норми при виготовленні цього продукту або його реалізації.

ДРУГА ГРУПА - інфекції дихальних шляхів. До неї ввійшли хвороби, що найчастіше вражають дітей перших років життя: дифтерія, скарлатина, паротит, туберкульоз, кір, краснуха, грип, гострі респіраторні вірусні інфекції тощо. При вдиханні зараженого збудником повітря, збудник потрапляє на слизові оболонки дихальних шляхів, розмножується, попадає в слину.

Під час кашлю і чихання у повітря викидається велика кількість найдрібніших краплин слини, в яких містяться хвороботворні бактерії. Здорова людина (дитина), вдихаючи це повітря, заражається. Таке коло циркуляції збудника називають краплинним механізмом передачі.

ТРЕТЯ ГРУДА - кров'яні інфекції, збудники яких містяться у крові зараженої тварини або людини. При кровоссанні відбувається інфікування комарів, кліщів, вошей, які в свою чергу переносять збудника до інших комах, тварин і людей. Найчастіше джерелом збудника бувають дикі тварини, а циркуляція його у природі здійснюється між тваринами і переносниками - кровоносними членистоногими. Через це їх називають природоджерельними. Група природо-джерельних включає багато вірусних інфекцій, рикетсіози, в тому числі й висипний тиф, а також чуму, туляремію, малярію, поворотний тиф, геморагічну лихоманку, лейшманіоз тощо.

ЧЕТВЕРТА ГРУПА - інфекції зовнішніх покривів.

Збудник корости, інфекційних бородавок та ін., потрапляє з шкіри уражених людей на шкіру здорових при рукостисканні, користуванні непрокип'яченою білизною хворого, його рукавицями, тобто при контакті з хворим або його речами.

Збудник сибірки, правцю, інших раневих інфекцій викликає захворювання при попаданні в рану: сифілісу і гонореї - при статевих контактах; трахоми, вірусних кон'юнктивів - при занесенні збудника на слизову оболонку очей. До цієї групи інфекцій належать сказ, мавпячий мієліт Б та інші інфекції, спільним для яких є проникнення збудника в організм через пошкоджену шкіру або слизові оболонки.

Наведена класифікація інфекцій має різнобічне значення, включаючи й суто практичне. Оскільки кожній групі інфекцій властивий певний механізм передачі збудника, це полегшує вибір заходів, які ефективно діють на організм та механізм передачі збудника і таким чином запобігають новому зараженню.

Крім того, що збудник має здатність до викликання захворювання, він ще й стимулює вироблення в організмі імунітету - несприйнятливості до повторного захворювання.

3. ІМУНІТЕТ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЛЮДИНИ

Імунітет - це сукупність захисних пристосувань організму, спрямованих на знищення і видалення паразитів, чужорідних клітин, в тому числі пухлинних. У реакціях імунітету беруть участь кістковий мозок, загрудинна залоза, селезінка, клітини крові макрофаги Т-В лімфоцити та ін.

Якщо врахувати, що один В - лімфоцит здатний при найвищій активності відтворювати тисячі молекул антитіл (вони можуть руйнувати збудника або знешкоджувати його хвороботворну дію) на секунду, то можна уявити собі насиченість рідини організму антитілами, що всі разом намагаються знешкодити збудника, У міру зростання напруженості імунітету4 що знаменує перемогу над збудником, у крові з'являються Т-лімфоцити-супресори, що регулюють рівень імунної відповіді: Т-лімфоцити (помічники і вбивці) припиняють роботу, на поле битви виходять фагоцити, щоб очистити організм від усіх пошкоджених клітин і збудника. Людина одужує, хвороба минає, але залишається готовність імунної системи - при одних інфекціях менш, а при інших більш тривалою - захищати організм від повторного зараження.

Інакше кажучи, при повторному проникненні того ж збудника він буде розпізнаний, і в організмі вже є антитіла для його знешкодження.

Завдяки простим спостереженням, а пізніше науковим дослідженням вченим вдалося довести, що для розвитку несприйнятливості необов'язково людина повинна перенести інфекційну хворобу. Напружений імунітет виробляється при введені в організм ослаблених мікробів, тобто таких, що втратили свою хвороботворну здатність, але зберегли свої антигенні властивості, під впливом яких формується несприйнятливість до хвороби.

Численними дослідженнями встановлено, що вакцинація дітей у перші тижні після народження не завжди супроводиться виробленням напруженого імунітету. Як ми вже знаємо, внаслідок перенесених захворювань і вакцинації, в організмі виробляється несприйнятливість до багатьох інфекційних хвороб. З кров'ю вагітної жінки антитіла через плаценту передаються плоду. Тому новонароджений успадковує від матері несприйнятливість до ряду інфекцій і в перші місяці життя перебуває під захистом материнських антитіл. Одержаний від матері імунітет захищає ще не зміцнілий організм новонародженого від багатьох інфекційних хвороб. У той же час передані матір'ю антитіла можуть блокувати введений в організм новонародженого вакцинний антиген, створюючи нейтральний комплекс "антиген-антитіло". Блокований антитілами антиген, не здатний впливати на систему організму відповідальну за формування імунітету. Звичайно, набуті від матері антитіла, зникають з крові дитини через 3-6 місяців після народження. З цієї причини перші щеплення дітям найкраще починати через З-б місяців після народження, якщо немає ризику заразити дитину в перші дні після народження. Такий підхід відповідає календарю щеплень, що існує в нашій країні.

4. Щеплення як профілактика інфекційних хвороб

У нашій країні вакцинопрофілактику проводять служби охорони здоров'я. Регламентується вона наказом Міністерства охорони здоров'я України. Враховуючи існуючу небезпеку заразитися, такий перебіг інфекційних хвороб, а також важливе значення активної імунізації в комплексі заходів, спрямованих на боротьбу, особливо з дитячими інфекціями усі вакцинації та ревакцинації проводять планово, в регламентовані строки всім дітям повсюдно. Цей план найбільш ефективний при захисті населення від інфекційних хвороб.

Існують також щеплення, які проводяться населенню в регіонах, де є ризик заразитися якоюсь певною інфекцією. Ціль такого щеплення - активна імунізація населення у природних вогнищах кліщового і японського енцефалітів, чуми, туляремії.

Є вакцина для щеплення людей, що належать до групи конкретної профілактики. Це вакцини проти сибірки, бруцельозу, лихоманки, що застосовуються для щеплення працівників тваринницьких ферм, робітників м'ясо-молочної промисловості, підприємств по переробці шерсті забитих тварин. Хоча й згадані інфекції зустрічаються рідко, все ж таки для перерахованих професійних груп існує ризик заразитися.

Епідемічна ситуація в Україні з інфекцій, проти яких застосовуються засоби специфічної профілактики - туберкульоз, дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, краснуха, вірусний гепатит В, залишається неблагополучною.

Наукові розробки останніх років, світовий досвід,рекомендації експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я свідчать, що основою захисту від зазначених інфекційних хвороб є своєчасне проведення вакцинації і ревакцинації в повному обсязі, як це передбачається календарем щеплень.

Після щеплення можливі місцеві реакції на вакцину: почервоніння в місці введення вакцини або підвищення температури, нудота, блювання, головний біль.

Специфічні клінічні реакції у щеплених живими вакцинами можуть розвиватися через 1-2 тижні після введення корової вакцини. Як правило такі реакції спостерігаються у дітей з алергічне зміненою реактивністю та ускладненим анамнезом (патологія вагітності матері, родова травма) і в тих, що часто і тривало хворіють. Питання про можливість і режим імунізації цих дітей повинна вирішувати комісія. В багатьох містах організовано консультативні прийоми по імунопрофілактиці дітей, що потребують поглибленого обстеження, призначення індивідуальних схем імунізації і лікарського нагляду після щеплення.

Таким дітям призначають лікарські препарати, вітаміни до і після імунізації з метою запобігання розвитку післявакцинальних ускладнень.

Велике значення має дотримання спеціального режиму після щеплення: не слід переохолоджуватися або перегріватися, перевтомлюватися. При дотриманні післявакцинального режиму небажані реакції на щеплення, про які згадувалося раніше, як правило, не становлять загрози здоров'ю дитини.

Список використаних джерел

1. Інфекційні хвороби у дітей : Підручник для студ. вуз./ Аза Михайлова, Лія Трішкова, Сергій Крамарєв, Ольга Кочеткова,. -К.: Здоров'я, 2000. -416 с.

2. Блинкин, Семен Александрович Вакцины защищают : (Наука в борьбе с инфекц. болезнями)/ Семен Блинкин,. -М.: Медицина, 1983. -88 с.

3. Блинкин, Семен Александрович Когда причина болезни - грязные руки/ Семен Блинкин,. -М.: Знание, 1982. -96 с.

4. Капкова, Зінаїда Іванівна Інфекційні хвороби в дитячому віці/ Зінаїда Капкова,. -К.: Здоров'я, 1981. -51 с.

5. Скороход, Володимир Михайлович Інфекційні і венеричні захворювання та їх профілактика/ Володимир Скороход, Петро Сидоренко, Олена Нєворова; М-во охорони здоров'я України. -Кіровоград: 1998. -88 с.

6. Справочник по инфекционным болезням/ Военно-медицинская академия; Под ред. Ю.В.Лобзина и А.П.Казанцева. -СПб.: Комета; Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. -732,[1] с.





Реферат на тему: Інфекційні хвороби та їх профілактика (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.