Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Медицина та здоров'я

Анатомо-фізіологічна характеристика травної системи. Основні клінічні синдроми при захворюваннях органів травлення (лекція)

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАВНОЇ

СИСТЕМИ

Травний апарат людини поділяється на ряд відділів: порожнина рота, глотка, стравохід, шлунок, тонка і товста кишка.

В ротовій порожнині (cavitas oris) проходить подрібнення та змочування їжі слиною, (початковий гідроліз деяких речовин, формування харчової грудки. Завдяки наявності муцину просочена слиною харчова грудка легко проглочується. Слина багата ферментами: L -амілазою, що розщеплює полісахариди (крохмаль, глікоген) з утворенням декстринів, а потім дицукрів (мальтози) і частково глюкози. Інші ферменти слини: протеіназа (катепсини, саліваїн, гландулаїн), ліпази, лужна і кисла і фосфатази, РНК- ази. Слина володіє бактерицидними властивостями за рахунок ферменту лізоцима(мурамідази). Ферментний склад і властивості слини змінюються з віком людини, залежать від ритму харчування і виду їжі. На харчові речовини виділяється більш в'язка слина і тим більше, чим сухішою є їжа, що вживається. На кислоти і прянощі виділяється більша кількість більш рідкої слини.

Їжа знаходиться в ротовій порожнині 16-18 секунд.

Язик (lingua) – м'язовий орган, утворений смугастими довільними волокнами.

Пипки язика поділяються за морфологічними і функціональними ознаками на нитевидні (конічні, що надають поверхні переднього відділу шорсткий вид і функціонують як дотикові органи), грибовидні, жолобовидні та листовидні, мають смакові цибульки і являються рецепторною ланкою смакового аналізатора.

Корінь язика більш чутливий до гіркого, кисле відчуття сприймають рецепторами, які розташовані по краях язика, солоне-на кінчику язика.

Язик:

–приймає участь в обробці їжі (жуванні, перемішуванні, її переміщенні, ковтанні);

–забезпечує аналіз їжі;

–приймає участь в акті смоктання;

–забезпечує формування звуків, мови та музичних звуків, а також певний тембр голосу.

Ковтання – рефлекторний акт, центр якого знаходиться в довгастому мозку на дні ІУ шлуночка. Центр ковтання зв'язаний з центром дихання, що забезпечує затримку дихання під час ковтання, що дозволяє запобігти попаданню їжі в повітряносні шляхи.

Харчова грудка об'ємом 5-15 смз переміщується на спинку язика. Скороченнями передньої частини язика харчова грудка притискається до твердого неба. Послідовними скороченнями середньої частини віджимається назад і переводиться на корінь язика.

Подразнення рецепторів слизової оболонки кореня язика рефлекторно викликає скорочення м'язів. що припіднімають м'яке небо, це перешкоджає попаданню їжі в порожнину носа. Рухи язика сприяють проштовхуванню їжі в порожнину глотки. Одночасно скорочуються м'язи, що зміщують під'язичну кістку і викликають піднімання гортані. Закривається вхід в дихальні шляхи, що перешкоджає поступленню в них їжі. Поверненню їжі із глотки в порожнину рота перешкоджають підняті дороги корінь язика і щільно прилягаючі до нього дужки. Як тільки їжа поступила в порожнину глотки, скорочуються м'язи, що звужують просвіт глотки вище харчової грудки. За рахунок цього грудка пересувається в стравохід. Зворотного руху харчової грудки немає із-за градієнту тиску між порожниною глотки ( до 45 мм рт.ст.) та початком стравоходу ( не більше 30 мм рт.ст.). Глоточно-стравохідний сфінктер закритий.

Тривалість просування їжі по стравоходу твердої - 8-9 секунд, рідкої 1-2 секунди, при цьому послідовно скорочуються кільцеподібно розміщені м'язи стравоходу, у верхній третині - поперечносмугасті, в нижніх двох третинах - гладкі. Цей тип скорочень називається перистальтичним. Коли перистальтична хвиля і грудочка їжі досягають кінцевої частини стравоходу, тонус кардіальної частини шлунка знижується, сфінктер розслаблюється і грудочка їжі переходить в шлунок.

Шлунок – відділ травного тракту, де їжа, змішана з слиною, вкрита в'язким слизом залоз стравоходу затримується від 3 до 10 годин для механічної та хімічної обробки для евакуації хімуса в кишку. Шлунок здійснює такі функції:

- депонування, зберігання, зігріванняїжі;

- секреторну – виділення шлункового соку, що забезпечує хімічну обробку їжі;

- рухову – перемішування їжі з травними соками, подрібнення її і пересування порціями в 12 п.к.;

- всмоктування в кров незначних кількостей речовин, що поступили з їжею;

- секреторну – виділення разом із шлунковим соком у порожнину шлунка метаболітів (сечовина, сечова кислота, креатин, креатинін), а також речовин, що поступили в шлунково-кишковий тракт ззовні (солі важких металів, фармакологічні препарати);

- інкреторну – синтез та виділення біологічно активних речовин (гормонів), що приймають участь в регуляції шлункових та інших секреторних залоз травного тракту (гастрин, гістамін, соматостатин);

- захисну – бактерицидна та бактеріостатична дія шлункового соку та повернення назовні недоброякісної їжі, що попереджує попаданню її в наступні відділи шлунково-кишкового тракту.

- гемопоетичну – синтез речовини (внутрішній фактор Кастла), яка сприяє всмоктуванню вітаміна В 12.

Із шлунку їжа попадає втонку кишку (intestinutm tenue), де під впливом соку підшлункової залози і жовчі, разом з соком кишки забезпечується подальший гідроліз харчових речовин. Гідролітичні процеси закінчуються мембранним травленням, що створює умови для всмоктування продуктів гідролізу поживних речовин, вітамінів, мінеральних солей, води.

Тонка кишка починається від пілоруса, утворює на своєму шляху петлеподібні закрути і закінчується біля сліпої кишки. У живої людини довжина тонкої кишки не більше 2,7 м. Тонка кишка має три відділи: 12 п.к. (duodenum), порожниста або голодна (jejunum), клубова (ileum).

Дванадцятипала кишка (duodenum) є центральним вузлом регуляції секреторної, моторної та евакуаторної діяльності шлунково-кишкового тракту. Дванадцятипала кишка має довжину, яка дорівнює в середньому ширині 12 пальців, що складені разом (звідси назва). До неї відкриваються протоки підшлункової залози та жовчного міхура.

Підшлункова залоза (pancreas) розміщена позаду шлунка, в ній виділяють головку, тіло залози і хвіст; довжина її 15-17 см. Залоза відноситься до залоз змішаної секреції. Внутрішня секреція полягає у виробленні клітинами острівців Лангерганса гормонів (інсуліну і глюкагону), що регулюють обмін вуглеводів. Глюкагон сприяє перетворенню глікогену у глюкозу, в результаті чого рівень глюкози у крові зростає. Інсулін сприяє зниженню рівня глюкози в крові. Зовнішньосекреторна функція підшлункової залози полягає у виробленні підшлункового соку.

Підшлунковий сік – рідина лужної реакції, містить ферменти: трипсин – розщеплює білки до пептидів та амінокислот, ліпаза - жири до гліцерину та жирних кислот, амілаза розщеплює крохмаль на глюкозу. Підшлунковий сік виділяється тільки під час процесу травлення. Виділення підшлункового соку регулюється нервовими і гуморальними механізмами. Крім того, в стінках 12 п.к. утворюється гормон секретин, який кров'ю транспортується до підшлункової залози і викликає соковиділення.

Печінка (hepar) найбільша залоза організму (1,5-2 кг). У печінці постійно утворюється жовча, яка (за відсутності процесу травлення) надходить до жовчного міхура, а з нього по жовчній протоці до дванадцятипалої кишки. За добу в людини виділяється 500-700 мл жовчі. Печінка має добовий ритм: вдень основним процесом є утворення і виділення жовчі, вночі - синтез глікогену. Жовч починає утворюватись з периферії до центру, синтез і відкладання глікогену - навпаки - від центру до периферії.

Рух жовчі зумовлений різницею тиску в жовчовидільному апараті та 12 п.к. станом сфінктерів та позапечінкових жовчних шляхів. Виділяють три сфінктери: в місці злиття міхурного та загального жовчного протоків (сфінктер Маріцці), в шийці жовчного міхура (сфінктер Люткенса) і в кінцевому відділі жовчного протока (сфінктер Одді). Під впливом жовчі жири розпадаються на дрібненькі краплинки (емульгація), що забезпечує краще розщеплення їх ферментами. Жовч також посилює рухову активність кишок. Завдяки своїм бактерицидним властивостям жовч затримує гнильні процеси у кишках. Вся кров, що відтікає від кишечника, проходить крізь печінку (захисна функція). Печінка бере участь в обміні білків, вуглеводів, вітамінів.

Поживні речовини всмоктуються в кров і лімфу головним чином у тонкій кишці. Слизова оболонка тонкого кишечника має велику кількість складок та вигинань, поверхня яких вкрита ворсинками, на кінцевій частині яких знаходяться мікроворсинки (всмоктуюча поверхня тонкої кишки сягає 500 м2). Всередині ворсинок містяться кровоносні й лімфатичні капіляри. Крім ворсинок, особливістю рельєфу слизової оболонки є бруннерові залози, крипти та циркулярні складки. Бруннерові залози знаходяться в проксимальній ділянці 12 п.к., складаються з мукоцитів, клітин Панета та ендокриноцитів. Травлення в тонкій кишці проходить спочатку в порожнині її (порожнисте травлення), а потім пристінкове. При всмоктуванні важливе значення мають: активна діяльність клітинних мебран, явища дифузії, фільтрації та осмосу. Амінокислоти й глюкоза всмоктуються в кров, жири -в лімфу.

Перетравлення й всмоктування їжі в основному завершується в тонкому кишечнику. Із тонкої кишки порції хімусу (1,5-2,0 л) через ілеоцекальний сфінктер переходять в товсту ( intestіnum crassum ). Вона має відділи: сліпу кишку з червоподібним відростком апендиксом), ободову, сигмовидну і пряму. В товстій кишці продовжується утилізація необхідних для організму речовин, накопичення зневодженого вмісту кишки і виділення його з організму.

Травна система:

А. Травна трубка:

- Ротова порожнина;

- Глотка;

- Стравохід;

- Шлунок;

- Тонка кишка;

- Товста кишка, у т.ч. пряма кишка.

В. Великі травні залози:

- Печінка та жовчний міхур;

- Підшлункова залоза

Основні функції травної системи:

  1. Секреторна;
  2. Моторно-евакуаційна (рухова);
  3. Всмоктувальна;
  4. Екскреторна (видільна);
  5. Інкреторна;
  6. Захисна;
  7. Аналізаторна (рецепторна);
  8. Гемопоетична.

Функції печінки:

  1. Метаболічна;
  2. Холесекреторна;
  3. Бар‘єрна (дезінтоксикаційна);
  4. Гемопоетична (в ембріональному періоді

діє як кровотворний орган).

Суб'єктивні методи дослідження

Скарги при патології травного тракту:

1. Місцеві:

· Біль;

· Дисфагія;

· Шлункова диспепсія;

· Криваве блювання;

· Кишкова диспепсія;

· Розлади дефекації;

· Кривавий стілець.

2. Загальні:

· Зниження апетиту;

· Схуднення;

· Підвищена втомлюваність, знижена працездатність;

· Подразливість, порушення сну та інші астено-невротичні прояви.

Скарги при патології печінки і жовчовидільноі системи:

А. "Печінкові”;

Б. "Позапечінкові”;

В. Загальнопатологічні.

А. Основні "печінкові” скарги:

1. Біль у правому підребір'ї;

2. Біліарна (печінкова) диспепсія: зниженя апетиту, почуття важкості,

розпирання в області правого підребір'я, гіркий присмак у роті,

відрижка, нудота, блювання, здуття та урчання в животі, пронос

або закреп, спровоковані порушенням жовчовиділення.

3. Свербіння шкіри, іноді з кропив'янкою.

4. Жовтяниця, темний колір сечі, знебарвлення стільця.

5. Масивне криваве блювання.

Б. Основні "позапечінкові” скарги:

1. Підвищена кровоточивість (не тільки з вен стравоходу);

2. Гормональні розлади (порушення ОМЦ, зниження потенції та ін.);

3. Виснаження, схуднення.

В. Загальнопатологічні скарги – групуються в ряд синдромів:

- Астеноневротичний;

- Енцефалопатичний;

- Інтоксикаційний;

- Холецисто-кардіальний;

- Артритичний;

- Гепато-ренальний та ін.

Виділяють також тривожні симптоми (т.зв. «червоні прапорці») при захворюваннях органів травлення, Вони вказують на присутність серйозної органічної, іноді гострої патології, на необхідність невідкладних діагностичних заходів, інтенсивного спостереження та лікування, вирішення питання про необхідність хірургічного втручання. Це:

- Гострий біль, що триває понад 6 годин або наростає;

- На фоні абдомінального болю – запаморочення, слабкість, апатія, виражена тахікардія, артеріальна гіпотензія, лейкоцитоз, підвищення ШОЕ;

- Немотивована дисфагія;

- Повторне блювання, блювання з домішками крові або гематемезис;

- Видима кровотеча, мелена;

- Немотивовані лихоманка, схуднення або анемія;

- Наростаюче збільшення об'єму живота;

- Відсутність відходження газів, перистальтичних шумів;

- Напруження черевної стінки;

- Позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга;

- Запаморочення під час дефекації.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

А. При захворюваннях шлунка та дванадцятипалої кишки

1. Больовий синдром

2. Диспептичний синдром

3. Дискінетичний синдром - пов'язаний з порушеннями функцій кишечника і проявляється розладами стільця:

-закрепами, причини яких: рефлекторна дискінезія кишечника, зумовлена підвищенням тонусу блукаючого нерву, особливостями харчування і обмеженням рухової активності при загостренні захворювання, прийомом деяких лікарських препаратів;

-діареєю, як наслідок зниження кислотоутворюючої функції шлунку, при приєднанні захворювань підшлункової залози і як наслідок вторинного авітамінозу.

4. Астеновегетативний синдром- слабість, підвищена втомлюваність, зниження працездатності, дратівливість, зниження настрою - є наслідком ураження вегетативної нервової системи і частіше - при онкопатології.

Б. При захворюваннях кишок

1.Синдром недостатності травлення(синдром малдигестії) - клінічний симптомокомплекс, зумовлений порушенням переварювання харчових речовин в результаті дефіциту травних ферментів на кишечних мембранах і в порожнині тонкої кишки.

Функціонування травних ферментів страждає при зниженій здатності слизової оболонки тонкої кишки адсорбувати їх на своїй поверхні, при порушеннях моторної функції кишечника, при зміні реакції кишечного хімуса, при підвищеній бактеріальній заселеності тонкої кишки.

Синдром недостатності травлення проявляється діареєю, метеоризмом, диспепсичними розладами.

2. Синдром недостатності всмоктування (синдром малабсорбції) – клінічний симптомокомплекс, зумовлений порушенням харчування організму в результаті розладів процесів абсорбції в тонкій кишці. Основні механізми - це структурні зміни слизової оболонки тонкої кишки, порушення процесів, переварювання харчових речовин, розлади специфічних транспортних механізмів: кишечний дисбактеріоз, порушення моторики.

При глюкозагалактозній мальабсорбції порушений транспорт глюкози і галактози через кишечну стінку, тому прийом в їжу продуктів, що містять дані цукри, викликає діарею.

Функціональний синдром білкової малабсорбції не завжди супроводжується діарією, характеризується дефіцитом амінокислот, алергією.

3. Синдром ексудативної ентеропатії - виникає внаслідок підвищеного виділення білка із кров'яного русла в кишечник і втрати його з калом.

4.Синдром порушень стільця – закрепи, проноси або їх чергування, тенезми. Близьким до нього є дискінетичний синдром, який, окрім названих проявів, включає в себе больові відчуття.

В. При захворюваннях гепатобіліарної сфери

1. Больовий синдром

2. Диспептичний синдром (синдром біліарної диспепсії)

3. Жовтяничний синдром

4. Гепатомегалічний та гепато-лієнальний синдром

5. Асцитичний синдром та близький йому синдром портальної гіпертензії

6. Ряд загальнопатологічних екстрапечінкових синдромів (див. скарги при патології печінки).

Особливості больового синдрому

в черевній порожнині.

Поняття "біль в животі” характеризує відчуття болючості або дискомфорту в ділянці черевної порожнини.

За генезом розрізняють 3 типи больового синдрому (БС) в черевній порожнині:

1. Вісцеральний біль – виникає безпосередньо в ураженому органі, не залежить від положення тіла в ліжку, часто супроводжується диспепсією, загальними розладами; різної інтенсивності та локалізації.

2. Віддзеркалений (відображений) біль – появляється внаслідок іррадіації вісцерального болю (при інтенсивному подразненні органа) в ділянку з високою соматичною чутливістю (іннервацією) по ходу нейросегмента чи через вісцеро-вісцеральні зв'язки. Наприклад: при захворюваннях мозку, мозкових оболонок, подразнення корінців спинного мозку, а також при патології багатьох внутрішніх органів. При цьому біль вказує на зону супутньої (хоча б функціональної) патології.

3. Соматичний біль – виникає внаслідок ураження парієтальної очеревини. Характерно: значна інтенсивність болю і чітка локалізація.

За механізмом виникнення розрізнять:

1. Спастичний абдомінальний біль (АБ) – виникає внаслідок спазмів гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту, протокових систем та сфінктерного апарату.

2. Дистензійний АБ – внаслідок розтягнення порожнинних органів черевної порожнини і підвищення тиску в них.

3. Судинний АБ – обумовлений ішемією органів черевної порожнини.

4. Перитонеальний (соматичний) АБ – обумовлена патпроцесом в очеревині.

Різновиди болю за тривалістю існування та інтенсивністю:

1. Гострий біль.

2. Хронічний біль:

· Гіпералгезія – біль, що виникає під впливом м'яких пошкоджуючих стимулів.

· Аллодинія - біль, що виникає під впливом стимулів непошкоджуючої інтенсивності.

· Спонтанні больові спазми - біль, що виникає на фоні відсутності провокуючих стимулів.

Класичний приклад гострого чи хронічного вісцерального болю – колька. Колька – нападоподібні болі в животі, при яких періоди наростання болю з досягненням "плато” (максимальної інтенсивності) чергуються зі "світлими проміжками” (відсутності болю). За місцем виникнення розрізнять жовчну (біліарну, печінкову), панкреатичну та кишкову кольку.

При оцінці БС виясняємо:

І. Скарги:

1. Локалізацію болю, особливо місце максимуму БС та його іррадіацію. Хворий, якщо можливо, сам нехай вкаже на це місце.

2. Характер болю (тупий, гострий, постійний, періодичний, приступоподібний, давлячий) та його дианміку.

3. Причини, які провокують біль (особливості харчування, різкі рухи, фізичне чи психо-емоційне навантаження, кашель, дихальні рухи, блювання, дефекація), чи потрібне вимушене положення тіла, що зменшує БС.

4. Вияснити супутні розлади травлення і часовий зв'язок їх з БС, а також із змінами кольору шкіри, сечі, калу.

ІІ. Anamnesismorbi: чи були такі болі раніше, як часто, чим знімались; сезонність БС.

При важкому стані – використати інформацію і від родичів.

ІІІ. Об'єктивні дані:

1. Зовнішній вигляд хворого: вираз обличчя, поведінка, міміка, положення тіла, дихальні рухи живота, стан (звуження?) зіниць, тощо.

2. Виявлення зон шкірної гіперстезії, болючості пальпаторно чи перкуторно, напруження черевної стінки, симптом Щоткіна-Блюмберга, інші симптоми подразнення очеревини.

3. Наявність інших об'єктивних даних: вздуття живота; стан перистальтики, м'язів живота (дефане?); жовтушність, запах ацетону з рота, ціаноз, набряки та ін..

4. Реакцію на біль з боку серцево-судинної системи, дихання, сечовиділення і т.д..

Основні причини гострого БС в животі:

1. Захворювання стравоходу шлунка та 12-п.к.:

- защемлення кили діафрагмального отвору;

- перфорація виразки;

- гострий заворот шлунка;

- гострий катаральний гастрит або флегмона шлунка (флегмонозний гастрит), у т.ч. гострі харчові отруєння.

2. Захворювання печінки, жовчних шляхів, підшлункової залози:

- жовчокам'яна хвороба;

- гострий некалькульозний холецистит або загострення хронічного холециститу, холангіту;

- перфорація по ходу біліарної системи;

- функціональний чи органічний блок по ходу біліарної системи (злуки, стриктури, рубці, пухлини) і великої дуоденальної пипки (ВДП);

- гострий панкреатит чи загострення хронічного.

3. Захворювання кишок:

- гостра кишкова непрохідність;

- перфорація кишківника (при хворобі Крона, черевному тифі, пухлинах кишок, НВК, ішемічному коліті);

- гострий аппендицит;

- харчові гострі отруєння.

4. Захворювання очеревини і брижі (в основному соматичний біль):

- перитоніт (внаслідок перфорації чи гематогенний);

- піддіафрагмальний абсцес.

5. Захворювання мезентеріальних судин:

- тромбоз, емболія, здавлення мезентеріальних артерій;

- тромбоз мезентеріальних вен;

- вузликовий периартерііт.

6. Захворювання геніталій (гінекологічні захворювання):

- позаматкова вагітність;

- перекрут ніжки кісти;

- гострий аднексит;

- апоплексія яєчника;

- перфорація матки (при аборті, розрив при вагітності).

7. Захворювання нирок і сечовивідних шляхів:

- сечокам'яна хвороба;

- гострий пієлонефрит;

- гострий паранефрит;

- інфаркт нирки (тромбоз а. або v.renalis);

- нефротичний криз (болі по типу перитонеальних явищ).

8. Захворювання селезінки:

- закупорка v. або a.lienalis – інфаркт селезінки (при атеросклерозі, затяжному септичному ендокардиті);

- розрив селезінки (при травмі або спонтанно – при спленомегалії).

9. Захворювання нервової системи (в основному віддзеркалені болі):

- гострі сегментарні порушення: радикуліти, радикулопатії, міалгії і т.д.;

- солорит (солорний синдром);

- оперізуючий герпес;

- т.зв. "черевна епілепсія”;

- правцевий криз;

- мігрень.

10. Захворювання: а) дихальної системи;

б) серця і аорти.

а) - гостра базальна пневмонія, абсцесс легень;

- сухий плеврит;

- емболія легеневої артерії;

б) - гостра правошлуночкова недостатність;

- інфаркт міокарда (гастралгічна форма);

- перикардит; розрив розшаровуючої аневризми аорти.

11. БС у животі при інших захворюваннях, таких як:

- діабетична кома при ЦД (внаслідок діабетичного кетоацидозу розвивається інтоксикаційний синдром, що супроводжується абдомінальним болем);

- тиреотоксичний криз;

- гіпо- або гіперпаратіреоз (хвороба Реклінгаузена);

- криз при хворобі Аддісона (при гострій наднирниковій недостатності, при феохромоцитомі);

- порфірія;

- інтоксикація свинцем ("свинцева колька”);

- хвороба Шенлейн-Геноха ("абдомінальна пурпура”);

- ревматизм (з ураженням очеревини та судин черевної порожнини); деякі колагенози (системний червоний вовчак, вузликовий периартеріїт);

- лейкози;

- гемолітичний криз (при гемолітичній анемії);

- т.зв. гіпербарична хвороба.

В результаті анамнезу та проведення обстеження виявлено, що причини, які викликають гострий БС у животі, поділяються на три групи (табл. 1).

Таблиця 1.

Причини виникнення гострого абдомінального болю

часті

менш часті

рідкі

Аппендицит.

Жовчна колька.

Панкреатит.

Дивертикуліт.

Інтестинальна обструкція (непрохідність).

Перфорація виразки.

Сальпінгіт (аднексит).

Мезаденіт.

Ниркова колька.

Розрив аневризми аорти.

Тромбоз мезентеріальних судин.

Пієлонефрит.

Перекрут оваріальної кисти сальника, яєчка.

Розриви: оваріальної кісти, позаматкова вагітність.

Абсцеси.

Випадіння диска.

Оперізуючий лишай (Herpes zoster).

Загострення виразкової хвороби.

Абсцес печінки.

Інфаркт селезінки.

Фіброзити.

Пневмонія.

Інфаркт міокарда.

Діабетичний кетоацидоз.

Порфірія.

Аддісонічний криз.

Інтоксикація свинцем.

Розшаровуюча аневризма черевного відділу аорти.

Характер абдомінальних болів при різній патології представлений у таблиці 2.

Таблиця 2.

Хвороби

Характерні особливості абдомінального болю

Локалізація

Тривалість (без знебо-

лення)

Важкість

Іррадіація

Провокуючі фактори

Апендицит

центр або правий нижній квадрант живота

12-48 год

середня

відсутня

кашель, рухи

Калькульозний холецистит

правий верхній квадрант черева

дні

сильна

плече, спина

жирна їжа, алкоголь

Перфоративна виразка

верхня частина живота

‹ 12

сильна

відсутня

рухи, кашель

Ниркова колька

права або ліва поперекова ділянка

‹ 12

сильна

в пах

можуть бути відсутні, іноді – тряска, прийом рідини

Панкреатит

верхня частина живота

› 48

сильна

в праве підребір'я, спину

жирна їжа, алкоголь

Дивертикуліт

нижня частина живота

дні

середня

відсутня

рухи, кашель

Сальпінгіт

нижня частина живота

› 24

середня

в пах, стегно

нема

Інтестинальна обструкція

симетрична в різних відділах живота

‹ 48

сильна

відсутня

нема

Для постановки діагнозу надзвичайно

важлива локалізація болю при пальпації (таблиця 3).

Таблиця 3.

Локалізація

Можливий діагноз

Правий верхній квадрант

Гострий холецистит.

Гепатит.

Збільшення печінки за рахунок застійної серцевої недостатності.

Пептична виразка.

Ретроцекальний аппендицит.

Правобічна нижньочасткова пневмонія.

Рак печінкового кута ободової кишки.

Правобічний пієлонефрит.

Абсцес печінки.

Лівий верхній квадрант

Гастрит.

Розрив селезінки.

Лівобічний пієлонефрит.

Хвороби, що супроводжуються ішемією міокарда.

Лівобічна нижньочасткова пневмонія.

Інфаркт селезінки.

Правий нижній квадрант

Апендицит.

Хвороба Крона.

Позаматкова вагітність.

Перекрут або розрив кісти правого яєчника.

Ендометріоз.

Рак сліпої кишки.

Лівий нижній квадрант

Дивертикуліт.

Рак селезінкового кута або ободової кишки.

Позаматкова вагітність.

Перекрут або вигинання кісти лівого яєчника.

Абсцес великого поперекового м'язу.

Ендометріоз.

Основні лабораторно-інструментальні дослідження

при гострому больовому синдромі в черевній порожнині.

  1. При підозрі на килу стравоходного отвору діафрагми:

- Rg - контрастне дослідження стравоходу і шлунку.

  1. При підозрі на виразку шлунку або 12-палої кишки:

- Rg - скопія, ендоскопія.

  1. При підозрі на перфорацію:

- оглядова Rg - скопія живота (на наявність вільного газу в черевній порожнині під діафрагмою).

  1. При гострому болі в правому підребір'ї з іррадіацією в праве плече, лопатку, іноді жовтяниця → діагноз "жовчної кольки”:

- УЗО, холецистографія, визначення ферментів (лужна фосфатаза, γ-глутамілтранспептидаза) + білірубін → ↑ при холестазі на фоні жовчокам'яної хвороби.

  1. При болючості в ділянці шлунку пальпаторно та його збільшенні:

- промивання шлунку з дослідженням промивних вод;

- ФГДС, Rg.

  1. При підозрі на абсцес печінки:

- УЗО;

- гепатосцинтіграфія;

- комп'ютерна томографія (при можливості).

  1. При підозрі на панкреатит (різкі болі в лівому підребір'ї з іррадіацією в поперек, ділянку серця, ліву або праву лопатку):

- рівень амілази в крові і сечі повторно;

- рівень Са (↓);

- АсАТ, ЛФ, сечовина (можливе ↑);

- УЗО (набряк, збільшення розмірів, кальцифікати і т.д.);

- ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ).

  1. При болях в нижній половині живота у жінок дітородного періоду та підозрі на вагітність:

- менотест;

- УЗО;

- огляд гінеколога.

  1. При пульсуючому утворі в животі + відсутність пульсу на променевій і (або) пахвовій артеріях:

- Rg-графія живота – для виявлення кальцинатів у стінці судин;

- ретроградна аортографія катетером (від стегнової чи плечової артерії).

  1. При паралельній відсутності колінних рефлексів, нерухомості зіниць:

- консультація невропатолога;

- RW.

  1. При підозрі на інфаркт міокарда:

- ЕКГ;

- ферменти крові, СRР;

- добутаміновий тест (якщо є можливість).

  1. При супутньому болю в суглобах, петехіях:

- ревмопроби;

- проба Нестерова, Румпеля-Леєде.

  1. При підозрі на гостру базальну пневмонію:

- аускультація і перкусія легень;

- обов'язково - Rg-скопія або Rg-графія ОГК.

  1. При підозрі на ниркову коліку:

- аналіз сечі повторно (гематурія);

- УЗД;

- в/в урографія, КТ.

  1. При підозрі на свинцеве отруєння:

- визначення рівня Рb в крові або сечі;

- виявлення інших симптомів: неврологічних, "свинцевої кайми” на яснах і т.д..

Основними скаргами при захворюваннях шлунка є болі, порушення апетиту, поганий смак в роті, відрижка, печія, нудота, відчуття повноти, розпирання в епігастральній ділянці.

Болі. Вияснюють:

1) постійні або періодичні;

2) якщо періодичні, то що сприяє їх появі (прийом їжі, ходьба, тощо).

3) характер болі (пекучі, давлючі, сверлячі);

4) куди іррадіюють з місця виникнення;

5) чим болі купіруються.

якщо болі викликаються спастичними скороченнями мускулатури шлунку, то вони є періодичними. Болі, викликані подразненням нервових елементів, закладених в шлунку або біля нього, в більшості є постійними (спостерігаються при раку шлунку і гастроптозі).

Характерні особливості болів, що виходять із шлунку:

1) зв'язок з прийомом їжі;

2) припинення або полегшення їх після блювоти;

3) іноді болі зменшуються після прийому рідкої їжі, що сприяє розведенню шлункового соку.

Якщо встановлений зв'язок болю з прийомом їжі, то слід вияснити, чи впливає на них якість і кількість їжі. Посилення болей після прийому гострої їжі говорить про роль гіперсекреції у виникненні болей. Якщо біль настає зразу після прийому великої кількості їжі, незалежно від її характеру - ознака розтягнення шлунка при перигастриті та наявності злук з сусідніми органами. При перигастритичних злуках з печінкою, жовчним міхурем, підшлунковою залозою, ободовою кишкою болі появляються при поворотах з боку на бік, при напружуванні, при згинанні тулуба назад.

При гастроптозі болі виникають при переході з лежачого положення в стояче, при їзді і заспокоюються в горизонтальному положенні хворого.

Іррадіація болей, що виходять із шлунку, характерна в спину, в лопатки, в ліве підребір'я,в нижню частину міжлопаточного простору.

Характер болі має значення для вияснення причини її виникнення. Пекучі болі залежать від захоплення у запальний процес нервових волокон в стінці шлунку, тягучі- від розтягнення (при гастроптозі), схваткоподібні від спазмів воротаря.

При захворюваннях кишки основними скаргами є: болі, відчуття тиску, повноти в череві, порушення стільця.

Загальні ознаки кишкових болів, що дають можливість відрізнити їх від шлункових:

1) відсутність суворого зв'язку з часом прийому їжі;

2) частий зв'язок їх з актом дефекації - болі відчуваються до, під час, рідше - після випороження кишечника;

3) іноді полегшення їх після дефекації та відходження газів.

Спастичніболі спостерігаються при ентеритах, коліті, при отруєнні миш'яком, свинцем, при прийомі великої кількості грубої клітковини при вживанні великої кількості холодної рідини, при глистних інвазіях.

Дистензійні болі відмічаються при метеоризмі, непрохідності кишечника.

Тенезмами називаються вкрай болючі і часті позиви, що супроводжуються судорожними скороченнями в ділянці прямої кишки (при запальних процесах в ділянці сигмовидної і прямої кишок.

Болі в лівій половині черева, що настають перед дефекацією говорять про запальні процеси в ділянці низхідного відділу кишечника. Болі, що настають під час дефекації в задньому проході, зумовлені патологічними процесами в прямій кишці (геморой, рак, проктосигмоїдит, тріщини заднього проходу).

Печія (pyrosis) – пекучі відчуття в ретростернальній області на рівні нижньої третини грудини. В більшості випадків турбує при підвищеній кислотності шлункового соку, але можлива і при зниженій чи ахлоргідрії. Основна причина - недостатність нижнього стравохідного сфінктеру і попадання вмісту шлунку у стравохід. Печія при цьому – провідний симптом гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). Водночас можливі нерефлюксні (подразнююча дія на слизову оболонку стравоходу інфекційних агентів – вірусів герпесу, цитомегаловірусу, мікобактерій, кандид тощо – та деяких ліків, таких, як НСПП, тетрациклін, доксициклін, на фоні, як правило, вегетативної лабільності) або некислотні (рефлюкс з дуоденум активованих протеолітичних кишкових і/або панкреатичних ферментів, жовчі в дуоденальному вмісті) механізми.

Таким чином, за генезом печія буває:

1. рефлюксного ґенезу(внаслідок гостро-езофгеального рефлюксу і розвитку ГЕРХ):

· з ендоскопічно видимим рефлюкс-езофагітом;

· без езофагіту.

2. нерефлюксного ґенезу:

· з ендоскопічно видимим езофагітом;

· без езофагіту (т.зв. функціональна печія).

Закордонні терміни, синоніми до вітчизняного поняття «печія» - не завжди вдалі, що визначає різнобій у трактуванні цього симптому у світовій літературі.

Так, в англомовних країнах поняттю печії відповідає термін «heartburn» (серцевий опік), а в Скандинавії – «no cardiac allusion (несерцевий дотик, некардіальна асоціація, атака).

Диференціальна діагностика дисфагій.

Дисфагія – неприємні відчуття, що відчуває хворий при проходженні їжі по стравоходу. Хворий сприймає дисфагію як відчуття тиснення, розпирання, переповнення, "кола”, "комка” за грудиною.

Дисфагія – це затруднене ковтання . Симптом часто характеризують як відчуття застрявання в горлі.

Дисфагія спостерігається при:

- гіпер- та гіпомоторних порушеннях перистальтики переважно грудного відділу стравоходу;

- кардіоспазмі та ахалазії кардії , гастроезофагальній рефлюксній хворобі;

- порушенні діяльності стравохідних сфінктерів;;

- езофагіті;

- дивертикулах стравоходу (з дивертикулітами);

- стріктурах стравоходу;

- раку стравоходу;

- запальних захворюваннях глотки та гортані;

- ураженні нервової системи і м'язів, що приймають участь в акті ковтання;

- а також при системній склеродермії, істерії.

Всі вказані захворювання супроводжуються різною симптоматикою.

Порушення перистальтики грудного відділу стравоходу (гіпермоторна дискінезія – посилення тонусу і моторики, може спостерігатися не лише під час ковтання, а і в спокої): дисфагія характеризується тим, що вона непостійна, на протязі дня може декілька разів з'являтися і щезати, може бути відсутня на протязі декількох днів, тижнів, місяців, а потім з'явитися знову. Дисфагія може провокуватися курінням, дуже гарячою або ж холодною їжею, гострими спеціями, алкоголем, стресовими ситуаціями. В клініці + раптові загрудинні болі, відчуття комка в горлі (при спазму ванні початкових відділів стравоходу, спостерігається частіше при істерії).

Діагноз – рентгеноскопія стравоходу – зубчастість контурів, локальна деформація і затримка контрасту в будь- якій ділянці більше 5 сек.

Варіанти дискінезії:

· Сегментарний езофагоспазм ("стравохід щелкунчика”), спазм обмежених частин стравоходу – затруднене проходження напіврідкої їжі (протертий творог, сметана, )і багатої клітковиною (свіжий хліб, фрукти, овочі) , можлива при вживанні соків + болі помірної інтенсивності в ділянці середньої і нижньої третини грудини без іррадіації , що починаються і закінчуються поступово;

Діагноз – за даними езофаготонокімографії.

· Дифузний езофагоспазм – парадоксальна дисфагія – утруднення ковтання виражено більше при вживанні рідкої їжі . Може з'являтись кожен день, 1 раз в тиждень,1 раз в місяць. + зригування в кінці нападу болі, сильно виражена біль в ділянці грудини.

Діагноз – рентгеноскопія стравоходу – протяжний, не більше 15 сек. спазм стінки стравоходу.

Порушення діяльності сфінктерів :

· порушення діяльності нижнього стравохідного сфінктера -

недостатність кардії – (ГЕРХ – гастроезофагальна рефлюксна хвороба) - відчуття утруднення при ковтанні обумовлене частіше всього дискінезією, в деяких випадках – значною сухістю слизової стравоходу (залізодефіцитна анемія, склеродермія, синдром Шегрена) . + печія, відрижка, ікота, блювота, болі в епігастрії і в стравоході, відчуття кома за грудиною.

Діагноз –

- езофагогастродуоденоскопія (розвиток езофагіту, іноді – ерозії слизової),

- рентгеноскопія стравоходу і шлунку – у вертикальному положенні хворий випиває барій і після евакуації контрасту із стравоходу в шлунок – займає горизонтальне положення – якщо є недостатність – барій вертається у стравохід. ,

- езофагоманометрія – вимірювання тиску у стравоході (в нормі – тиск у зоні нижнього стравохідного сфінктера – 10-30 мм. рт. ст). При ГЕРХ – до 9 мм. рт. ст.

· Кардіоспазм – спастичне скорочення нижнього стравохідного сфінктера. Спочатку хворі скаржаться на відчуття комка в горлі, утруднення при проходженні їжі по стравохідному каналу, "їжа застрягає в горлі”, в подальшому – відчуття по стороннього тіла в горлі турбує хворих не лише під час їжі, а постійно. Дуже часто хворі відмовляються від їжі, боячись посилити дані симптоми. Дисфагія нерідко супроводжується учащеним диханням, скаргами на недостачу повітря. Як правило, ці симптоми поєднуються з відчуттям паління і болю за грудиною. Дані симптоми легко провокуються психічною травмою, психоемоціональними стресовими ситуаціями.

Діагноз – рентгеноскопія стравоходу – спазм нижнього стравохідного сфінктера.

· Ахалазія кардії – захворювання стравоходу, що характеризується відсутністю рефлекторного розкриття кардії при ковтанні і супроводжується порушенням перистальтики, зниженням тонусу грудного відділу стравоходу. Дисфагія при даному захворюванні - самий перший і основний симптом . Особливості: виникає не постійно (при хвилюванні, швидкій їжі, недостатньому пережовуванні ) , провокується будь-яким певним продуктом (частіше тими , що містять багато клітковини – фрукти, ржаний хліб) , може носити парадоксальний характер. + відчуття переповнення в підложечній ділянці, регургітація, загрудинна біль, застійний езофагіт.

Діагноз – рентгеноскопія стравоходу:

- відсутність газового міхура шлунку;

- розширення тіні середостіння вправо;

- звуження термінального відділу стравоходу у вигляді "заточеного олівця” з розширенням вище лежачих відділів.

Фіброезофагоскопія – розширення стравоходу, ознаки хронічного езофагіту.

 

Езофагіт – дисфагія переважно приступоподібна, яка обумовлена супутньою езофагальною гіпермоторною дискінезією і проявляється утрудненим проходженням переважно рідкої їжі , пасаж твердої їжі порушений в значно меншій ступені. + незначні болі, регургітація, відрижка, печія.

Діагноз –

- рентгеноскопія стравоходу – набряклість складок слизової, нерівність контурів, наявність значної кількості слизу. ;

- езофагоскопія(гіперемія слизової, ексудат в порожнині стравоходу ).

Постійна, стійка дисфагія спостерігається при інших захворюваннях стравоходу (рак, стеноз) і характеризується порушенням проходження переважно твердої їжі, і полегшується при перетиранні продуктів або при запиванні їх значною кількістю рідини.

Рубцеві стріктури стравоходу (після хімічних опіків),синдром Пламмера- Вінсона (сідеропенічна дисфагія),дивертикули являються передраковими захворюваннями.

До первинних симптомів раку стравоходу відносять дисфагію – це найбільш постійний симптом. На пізній стадії раку стравоходу і при розпаді пухлини дисфагія може зменшитися або і зовсім зникає Дисфагія при прийомі рідини, кашель, охриплість голосу і кахексія – симптоми запущеної карциноми стравоходу.

Діагноз –

- контрастна рентгенографія – з використанням шарика ,що покритий барієм: дефект наповнення, відсутність перистальтики в місці локалізації пухлини , порушення структури рельєфу слизової оболонки стравоходу.

- Езофагоскопія – бугристі пухлинні маси, що виступають в просвіт стравоходу,

- вони легко кровоточать при доторкуванні ендоскопом.

Відрижка (їжею - regurgitatio, повітрям - eructatio), повітрям частіше спостерігається при посилених процесах бродіння в шлунку з утворенням газів, у здорових людей - після вживання газованої води, а також у невропатів. Якщо в результаті посиленого бродіння в шлунку утворюються органічні кислоти то відрижка має запах прогірклого масла. При посиленому розпаді білків під впливом бактерій при пониженій кислотності і порушенні евакуації (гастрит, рак шлунку)- відрижка має запах тухлих яєць. Відрижка через 6-8 годин після прийому їжі - говорить про порушення евакуаторної функції шлунку. Відрижка кислим частіше спостерігається при гіперсекреції.

Нудота (nausea) - рефлекторний акт, пов'язаний з подразненням блукаючого нерву, що проявляється своєрідним відчуттям здавлення в епігастральній ділянці. Зустрічається при гастритах, особливо гострих, раку шлунка, гастроптозах. Особливість шлункової нудоти - турбує після їжі; особливо визначеної (жири). Частіше зустрічається при хворобах шлунку із зниженою секрецією.

Алгоритм аналізу нудоти при хворобах органів травлення

нудота натще, що зменшується після прийому їжі (буває рідше)

 

нудота після прийому їжі, особливо жирної, чи алкоголю (буває частіше)

 

свідчить про підвищений тиск в шлунку чи duodenum натще (наприклад, при гастродуоденостазі, пілороспазмі),частіше на фоні підвищеної шлункової секреції.

 

А) виникає внаслідок підвищення тиску в протоках підшлункової залози чи в біліарній системі при порушенні їх прохідності у відповідь на стимуляцію секреції.

Б) виникає внаслідок підвищення тиску (за рахунок недоперевареної їжі, метеоризму, рефлекторних спазмів сфінктерів) у шлунку та кишках.

 

Блювота(emesis, vomitus) –скланий рефлекторний акт, ров'язаний із збуденням центру блювоти мозку.

Центр блювоти (ЦБ) - координує акт блювоти на основі сигналів з

різних місць :

а) з хеморецепторів тригерної зони (ХГЗ);

б) з вестибулярної системи;

в) з периферичних відділів (при подразненні, пере розтягненні кишок, шлунку,

калькульозі біліарної системи, при ІМ);

г) з коркових рецепторів.

ЦБ - знаходиться в довгастому мозку, містить багато мускаринових (М)

холінергічних рецепторів та Н1- рецепторів гістаміну.

В тригерній зоні переважають дофамінові рецептори.

Блювота спостерігається при цілому ряді захворювань ЦНС, передозуванні лікарських препаратів, інфекційних захворюваннях. Шлункова блювота виникає при:

- попаданні в шлунок концентрованих кислот, лугів, тощо;

- недоброякісної їжі або їжі в надмірній кількості;

- при запальних процесах в шлунку, при порушеннях евакуаторної функції.

Блювота приносить полегшення при патології гастродуоденальної зони і не приносить полегшення при дигестивних хворобах іншої локалізації (біліарна система, підшлункова залоза, тонка кишка).

Блювота зранку натще з виділенням великої кількості слизу і слини характерна для хронічних гастритів. Швидко після прийому їжі наступає також блювота при виразці кардіальної частини шлунка і при гострому гастриті. Для хронічного гастриту і для виразкової хвороби характерна через 2-3 години після їжі. При тривалій затримці їжі в шлунку за рахунок стенозу воротаря - застійна блювота (в блювотній масі є залишки їжі, з'їденої за 1-2 дні, причому кількість блювотних мас більша кількості з'їденої їжі). Різкий кислий запах (прогірклого масла) і пінистий вид свідчить про бродіння в шлунку. Гнилісний запах - про розкладання пухлини, спиртовий - при гострому отруєнні алкоголем, аміачний - при уремічному гастриті, при нирковій недостатності.

Калова блювота - при кишковій непрохідності або при наявності свища між шлунком і товстою кишкою.

Домішки блювотних мас: слизь, жовч, гній, кров, глисти. Слиз – при гастритах, жовч – при закидуванні вмісту 12-палої кишки в шлунок, при жовчній коліці. Гній – якщо наявний флегмонозний гастрит або прорив гною із абсцесу в грудній або черевній порожнинах. Кров – прожилки – при травматизації із ясен. Багато крові - при виразці 12 п.к. Якщо кров виділяється у незначній кількості - накопичується у шлунку - виникає блювота у вигляді кавової гущі.

Визначення поняття, різновиди та дифдіагностика диспепсій.

Диспепсія – це загальний термін або синдром, який об'єднує розлади внутрішньою порожнинного травлення, що виникають при порушеннях секретовидільної, в тому числі і ферментовидільної функції, або, інакше кажучи, при невідповідності між потребами організму та можливостями порожнинного травлення.

В залежності від переважного ураження того чи іншого травного органа розрізняють диспепсію:

– шлункову;

– кишкову;

– печінкову (гепатобіліарну);

– панкроатогенну.

Симптоми шлункової диспепсії:

– болі або важкість в ділянці шлунка (в епігастрії);

– печія, відрижка, нудота, блювота.

Часто шлункову диспепсію супроводжують симптоми загального плану (наприклад: зниження апетиту, похудання) або симптоми, пов'язані з патологією інших органів травлення: закрепи, рідше проноси, здуття живота тощо.

Диспепсія розвивається на фоні органічних хвороб (вторинна диспепсія органічного генезу) або без органічних змін органів травлення (первинна, або функціональна диспепсія).

Основні хвороби, при яких зустрічається шлункова диспепсія органічного генезу:

1. Хвороби, що протікають на фоні гіперсекреторного стану шлунка:

– гастрит;

– гіперацидний гастродуоденіт;

– типова виразкова хвороба пілороантрального відділу шлунка чи цибулини 12-палої кишки.

Для даних станів характерні:

– болі натще – ниючі, після їжі зменшуються, пізні;

– відрижка кислим та їжею;

– іноді - супутні закрепи.

2. Хвороби, що протікають на фоні гіпосекреції або гіпомоторики:

– Гіпоацидний атрофічний гастрит;

– рак шлунка;

– декопенсований стеноз пілоруса.

Характерно:

– важкість, розпирання, давлячі болі після їжі;

– відрижка повітрям, затхлою їжею;

– неприємний смак у роті;

– нудота, блювання, що приносить полегшення;

– зниження апетиту, зміни стільця.

3. Більш загальні патологічні стани або хвороби, що часто протікають з розвитком реактивних та запально-дистрофічних змін у шлунку (при цьому спостерігаються різні прояви шлункової диспепсії з переважанням вищеописаних першого або другого її варіантів):

– лімфогранулематоз, саркоїдоз;

– туберкульоз;

– сифіліс;

– актиномікоз та інші грибкові захворювання шлунка;

– доброякісні пухлини;

– лихоманковий стан;

– ендотоксикоз, уремія (ниркова недостатність);

– цукровий діабет;

– цироз печінки;

– алергія;

– неврогенні вегетативні розлади.

Крім того, як було вказано вище, симптомокомплекс шлункової диспепсії слід відрізняти від дещо подібних проявів диспепсії інших локалізацій:

– кишкової;

– біліарної;

– панкреатичної.

Диспепсію, що не має органічної основи, називають функціональною (первинною, невиразковою, неспецифічною, неорганічною, ідіопатичною). Функціональна диспепсія фігурує в якості самостійного захворювання в Міжнародній статистичній класифікації хвороб останнього (10-го) перегляду.

Найбільш популярною серед гастроентерологів є класифікація функціональної диспепсії на клінічні варіанти:

– виразковоподібний;

– рефлюксоподібний;

– дискінетичний;

– неспецифічний.

При виразковоподібному варіанті хворі скаржаться на болі або відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці, які виникають натще, іноді вночі, проходять після прийому їжі або антацидних препаратів.

Рефлюксоподібний – скарги на печію, зригування, відрижку, сильні болі біля мечевидного відростку грудини.

При дискінетичному варіанті – важкість та відчуття переповнення в епігастральній ділянці після їди, нудота, блювота, непереносимість жирної їжі, здуття черева, анорексія.

При неспецифічному варіанті – скарги пацієнтів важко віднести до тієї чи іншої групи. Можливе поєднання різних варіантів.

Також, виходячи із стану гастроінтестинальної моторики, виділяють два варіанти функціональної шлункової диспепсії:

1 – з переважання больового синдрому (pain predominant), при якому порушення моторики відсутні

2 – з переважанням відчуття важкості та переповнення в епігастральній ділянці (dyscomfort predominant), при якому виявляють виражені порушення моторики шлунку.

Хворим з вперше діагностованою імовірною функціональною диспепсією віком до 45 років, які не мають "симптомів тривоги" (шлунково-кишкових кровотеч, анемії, дисфагії, немотивованої втрати ваги тіла), рекомендовано проводити пробне лікування без попереднього ендоскопічного дослідження. При виразковоподібному варіанті – антисекреторні препарати (інгібітори протонної помпи, Н2-гістаміноблокатори чи антациди). При дискінетичному варіанті перевагу віддають прокінетикам (метоклопрамід, дамперидан, цизанрид). Лимше при неефективності медикаметозної терапії, а також при наявності вище згаданих "симптомів тривоги", хворому проводиться ендоскопічне дослідження і ведеться пошук органічного ураження гастродуоденальної зони.

Порушення апетиту часто пов'язано з станом шлункової секреції. Зниження апетиту частіше при зниженій секреції і навпаки. Зниження апетиту до повної його втрати (анорексія) частіше зустрічається при гострому гастриті та раку шлунка. При виразковій хворобі шлунку апетит іноді підвищений.





Реферат на тему: Анатомо-фізіологічна характеристика травної системи. Основні клінічні синдроми при захворюваннях органів травлення (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.