Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Маркетинг

Стан справ та сучасні проблеми паблік рилейшнз (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Сутність і принципи ПР. 4

2. Стан паблік рілейщнз в Україні 9

Висновки. 14

Список використаної літератури. 15


Вступ

Зв'язки із громадськістю - явище набагато більше глибокі й широке, чим просто відділи, що функціонують в окремих організаціях і установах, або самостійні консультативні фірми паблик рилейшнз, до послуг яких звертаються клієнти. І теоретики, і практики системи паблик рилейшнз постійно підкреслюють, що вона є наукою й мистецтвом формування суспільної думки в бажаному напрямку. Третє видання міжнародного Вебстерського тлумачного словника визначає паблик рилейшнз як "науку й мистецтво налагодження взаємного розуміння й доброзичливості між особистістю, фірмою або установою й громадськістю".

Трохи інший акцент визначення паблик рилейшнз має в тих авторів, які прагнуть підкреслити особливості завдань і рівень відповідальності, покладений на цю систему. У підсумку пропонується ряд операциональных визначень того, що становить її зміст і функціональне навантаження. Однієї з подібних спроб можна вважати визначення, запропоноване бюлетенем "Паблик рилейшнз ньюз", і широке схвалення, що одержало, фахівців: "Паблик рилейшнз - це функція керування, покликана оцінювати відношення публіки, ідентифікувати політику й дії приватної особи або організації щодо суспільних інтересів і виконувати програму діяльності, спрямовану на досягнення розуміння й сприйняття її масами".

Відомий американський дослідник Рекс Ф.Харлоу спробував узагальнити більше п'ятисот дефініцій, що нагромадилися в спеціальній літературі з початку XX століття, і на підставі цього запропонував своє власне визначення, що охоплює концептуальні й операциональные аспекти зв'язків із громадськістю: "Паблик рилейшнз - це особлива функція керування, покликана встановлювати й підтримувати взаємозв'язку, взаєморозуміння, взаимопризнание й співробітництво між організацією і її публікою; здійснювати керування процесом дозволу проблем або спірних питань; допомагати керівництву у вивченні суспільного думки й реагуванні на нього; визначати й підкреслювати відповідальність керівництва в питаннях служіння суспільним інтересам; допомагати керівництву ефективно змінюватися відповідно до вимог часу; виступати системою завчасного попередження, допомагаючи передбачати тенденції розвитку; як свої основні засоби використовувати наукові методи, засновані на етичних нормах спілкування".


1. Сутність і принципи ПР

Предметом уваги ПР є суспільні процеси і відносини, а ПР-діяльність є засобом впливу на ці процеси задля діалогу між ланками суспільства з метою досягнення громадянського консенсусу.

ПР не є пропагандою, рекламою, роботою в пресі. ПР — це мистецтво переконувати людей, впливати на їхню думку, підтримувати готовність до необхідних змін, долати кризові ситуації. Без такої діяльності неможливі соціальне управління, політична практика, бізнес, адже реалізація будь-яких проектів, ідей починається із зацікавлення ними людини, спільноти, фірми (організації), управлінських органів. Фахівці ПР допомагають політикам, управлінцям, бізнесменам органічно взаємодіяти із соціальним середовищем, знаходити розуміння в суспільстві, ухвалювати державні рішення, які не викликають спротиву населення.

У широкому розумінні ПР є частиною комунікаційної практики суб'єкта політики, фірми (організації), покликаної сприяти досягненню їх стратегічної мети. Ця діяльність повинна бути безперервною, планованою, орієнтуватися не лише на існуючих, але і на майбутніх партнерів, використовувати соціально-психологічні методи впливу. Без неї неможливе ефективне управління у будь-якій сфері діяльності.

Методологія ПР базується на загальнофілософському підході як універсальному засобі пізнання дійсності; спеціальній методології як сукупності методологічних принципів ПР; власній методиці як сукупності методів, засобів і прийомів ПР.

Сутність ПР як професійної діяльності відображено нарис. 1.

Рис. 1. Сутність ПР як професійної діяльності

Головним об'єктом впливу ПР-діяльності є громадськість — сформована у зв'язку з певними політичними, економічними, соціальними обставинами спільнота людей (специфічна її частина, індивіди), яка усвідомлює ці обставини та однаково реагує на них[4, c. 62-64].

Громадськість складається із закритої (партійні функціонери, співробітники фірм, пов'язані службовими відносинами і корпоративною відповідальністю особи) і відкритої (аудиторія засобів масової інформації, рядові члени та прихильники політичних партій і рухів тощо) систем. Обидві вони є носіями масової свідомості, суб'єктами громадської думки, оскільки вона не існує без суспільної свідомості, а суспільна свідомість не існує без громадської думки.

Громадська думка — тимчасовий стан суспільної свідомості, що виявляється як сукупність оцінних суджень різноманітних груп і верств населення, індивідуальних думок із певної проблеми, яка стосується групи людей.

Формою буття громадської думки є судження, що відображають ставлення її суб'єкта до значущих для нього подій і явищ соціальної дійсності. Виявляється вона і в соціальному контролі, завдяки чому суб'єкт думки забезпечує однакові реакції об'єднаних у спільноту індивідів на стан її об'єкта.

Сформовану громадську думку важко змінити, особливо домогтися публічного визнання неефективності минулої діяльності, власних помилок. Водночас вона може різко змінюватися, тому з нею слід працювати на основі глибоких знань про закони й особливості поведінки спільнот, використовуючи сучасні комунікаційні технології.

Робота з громадською думкою дає змогу політичним лідерам, керівникам, менеджерам фірм (організацій) цілеспрямовано підвищувати свою популярність, здобувати переваги над конкурентами, реалізовувати свої ідеї, проекти.

Теорія і соціальна практика ПР вибудовуються на теоретико-методологічній основі принципів демократичності, альтернативності, громадянського консенсусу, технологічності.

Принцип демократичності ПР. Діяльність із ПР можлива лише в умовах демократії, реальних громадянських прав людини і вільного функціонування економічних інститутів, реальної можливості суб'єктів суспільних відносин реалізовувати свої права, у т. ч. і шляхом громадянської ініціативи, на основі економічної, політичної і духовної свободи. Володіючи рівними правами й обов'язками, вони налагоджують взаємозв'язки з партнерами у політиці, бізнесі, культурі як «суспільний договір» про узгодження інтересів.

За таких умов управління органічно поєднується із самоврядуванням, а управлінська структура створює довкола себе систему суспільних зв'язків, залучає до орбіти своїх інтересів безліч осіб і установ, стимулює усвідомлення єдності завдань. Тому ПР покликані служити суспільству.

Принцип альтернативності ПР. Цей принцип постає на основі демократичного функціонування ПР, адже багатосуб'єктність суспільних відносин породжує невичерпність управлінських альтернатив у формуванні мети, виборі партнерів спільної діяльності, використанні управлінських технологій тощо. І навпаки, за жорсткої регламентації суспільних відносин, підпорядкування їх партійним, корпоративним, клановим інтересам ПР не функціонуватимуть. Дотримання принципу альтернативності особливо важливе для забезпечення інтересів суб'єктів соціально-економічних відносин, формування відкритого суспільства, здатного знаходити ресурси і стимули для модернізації своєї системи, її окремих елементів відповідно до викликів часу, глобалізації і мінливих умов життя.

Принцип громадянського консенсусу ПР. Осмислюючи суперечності, навіть вступаючи в зону конфліктів і прогнозуючи їх, ПР-фахівці, ПР-структури спираються на пошук обопільної згоди, взаємоприйнятних умов заради досягнення консенсусу в суспільстві, спільноті. Це спрямовує ПР на врахування інтересів усіх сторін.

Принцип технологічності ПР. Як фахова діяльність ПР сформувалися у процесі становлення і систематизації різних форм, методів, способів і процедур налагодження соціальних контактів. Інструментарій ПР може бути використаний у різних ситуаціях і гарантувати запланований результат. Він постійно вдосконалюється, бо чим різноманітніші технологічні прийоми, тим ширшим стає освоєне ними проблемне поле, тим масштабнішою і досяжнішою може бути мета ПР-діяльності.

Теоретико-методологічна основа ПР має багато спільного з діяльністю в соціогуманітарній сфері, °скільки вона спрямована на свідомість, психічне буття індивідів, груп, масових спільнот. Найхарактернішою її ознакою є пошук того, що об'єднує, відкриває дорогу до відвертого діалогу, взаєморозуміння на основі узгодження корінних інтересів, соціального компромісу, творення блага для всіх. Ефективна і послідовна діяльність фахівців ПР слугує розвитку, облагородженню суспільства, об'єднанню людей навколо важливих суспільних цінностей, спонукає їх до соціальної творчості. Сприяє вона і досягненню вмотивованих особистих, групових, корпоративних цілей[2, c. 51-53].


2. Стан паблік рілейщнз в Україні

Сьогодні кожному з нас зрозуміло, що наша незалежна країна повинна влитися в зазначений світовий процес. На жаль, ми ще не готові до цього. Нам не дістає глибокого розуміння змісту, методів і прийомів діяльності фахівців з паблик рилейшнз. Коло людей, здебільшого аматорів, що почали займатися або цікавитися питаннями зв'язків із громадськістю, - залишається нечисленним і недостатньо кваліфікованим. В Україні практично відсутня продумана система підготовки кадрів за фахом паблик рилейшнз. Загальні спецкурси, які викладають в окремих навчальних закладах, не можуть задовольнити наші гострі потреби. Не зможуть зробити цього й запрошувані із західних країн фахівці з паблик рилейшнз. Вітаючи їхню просвітительську діяльність, не варто забувати, що західний досвід не у всім придатний для нашої культури й ментальності. Досить послатися на запозичену рекламну діяльність молодих комерційних структур, що найчастіше робить враження знущання над зголоднілим народом. Це одне, причому не головне, доказ того, наскільки насущної є потреба формування в нашій країні власної високопрофесійної, цивілізованої системи зв'язків із громадськістю. Потрібно, щоправда, відзначити, що деякі кроки в цьому напрямку вже вживають.

У рамках структур Верховної Ради України, адміністрації Президента, Кабінету Міністрів під вивісками прес-служб почали функціонувати відділи або підрозділи, які виконують функції зв'язків із громадськістю. Такого роду підрозділу створені й у структурах окремих міністерств і відомств, зокрема МЗС України, МВС Міністерства оборони й ін. Укомплектовують служби зв'язків із громадськістю комерційні банки, інші організації підприємницької діяльності. Однак всі вони страждають одним загальним недоліком. Функції цих служб зводяться в основному до інформування громадськості або поширенню реклами. Їх переважно прес-посередницька діяльність часто носить спорадичний і безсистемний характер, відрізняючись, як правило, недовгочасністю акцій, розрахованих на моментальний, одноразовий ефект. Вони нерідко нагадують "пожежну команду", а не службу по "техніці безпеки". Вони, нарешті, плетуться у хвості подій, просто реагуючи на них (функція реагування), замість того, щоб випереджати негативні моменти, розробляти й здійснювати тривалі програми, розраховані на перспективу (проектуюча функція), на створення стійкої позитивної репутації своєї організації або установи.

Завдання створення позитивної репутації (позитивного іміджу) нових для України державних, суспільно-політичних, господарсько-економічних і інших інститутів суспільства, доброзичливого ставлення громадськості до них сьогодні здобуває особливу актуальність. Молода незалежна держава переживає системна криза. Причин такого невтішного положення надзвичайно багато. Ми їх, як правило, пояснюємо історично успадкованими внутріекономічними й зовнішньополітичними обставинами, недосконалістю законотворчого процесу й т.д. І для цього, зрозуміло, є вагомі підстави.

Однак майже ніхто не обертає уваги на обставину іншого порядку. Мова йде, зокрема , про те, що в нашім суспільстві дуже низок рівень взаєморозуміння й конструктивної взаємодії державних органів влади, їхніх управлінських структур, політичних партій і суспільних формувань, підприємницьких, комерційних і інших нових інститутів ринкового зразка. Конфронтаційний характер відносин між ними пояснюється не тільки недосконалістю законодавчої бази, покликаної регулювати ці відносини, але й відсутністю в кожного із цих інститутів прагнення чітко сформулювати свої інтереси й суспільну значимість власної діяльності, налагодити співробітництво один з одним заради загальнодержавних, загальнонародних інтересів у часи історичних випробувань, що випали на частку України[10, c. 34-36].

Одночасно ми спостерігаємо підвищення рівня недовіри з боку громадськості, різних соціальних груп до інститутів влади, ключовим державним і політичним діячам, до ринкових структур, що зароджуються. Про це свідчать опитування суспільної думки, що регулярно проводяться науковими інститутами, державними й незалежними соціологічними службами. Так, на згідно даних загальнонаціонального соціологічного моніторингу суспільної думки, здійснюваного Інститутом соціології НАН України в межах проекту "Україна на рубежі XXІ сторіччя", рівень довіри опитаних до Президента

України протягом останнього років становив: 1995 р. - 33.3%, 1996 р. - 23.4%, 1997 р. - 17.6%, 1998 р. - 9.7%. Рівень довіри до Верховної Ради відповідно: 9.5%, 8.7%, 6.9%, 7.3%. До уряду відповідно: 15.9, 13.0, 9.5, 7.6. Довіра опитаних до приватних підприємців також залишається досить низьким: 1995р. -13,2%, 1996р. - 13.3%, 1997р. - 12%, 1998р. - 13.9%. І знов-таки не останньою причиною такої ситуації є відсутність зваженої, націленої на перспективу програми налагодження конструктивних зв'язків із громадськістю, просвітительської, пропагандистської (якщо завгодно) роботи серед різних груп населення. Досить послатися на аматорську практику "пабліситі" народних депутатів України, та й самої Верховної Ради, з погляду технології паблик рилейшнз не критики, що витримує ніякої. Незважаючи на певне позитивне значення, прямі телевізійні трансляції засідань Верховної Ради або їхня радіотрансляція практично не сприяли створенню її позитивного образа (іміджу) як авторитетного й відповідального вищого законодавчого органа незалежної української держави. Можливість з'являтися на телеекранах майже не використовується депутатами для створення позитивної думки про себе в очах громадськості. Рядовий глядач скоріше бачив на екрані заангажованих персон, що коштують на вузькоідейних позиціях і рахівницю, що зводить, зі своїми політичними супротивниками, чим живих людей, що щиро хворіють за своїх виборців, їхнє життя й майбутнє України. У підсумку зложився й негативний імідж більшої частини депутатського корпуса, і Верховної Ради в цілому, про що свідчать ті ж опитування суспільної думки. Тому не дивно, що активність виборців на виборах істотно знизилася, довіра до вибраних депутатів як до "тимчасових правителів", що піклується тільки про своїх, насамперед матеріальних, інтересах, упало.

І, нарешті, Україна як молода незалежна держава усе ще перебуває в не цілком сприятливому положенні на міжнародній арені, тривалий час не може досягти бажаного взаєморозуміння із країнами ближнього й далекого зарубіжжя. Зрушення, що сталися останнім часом у зовнішній політиці України, трохи змінили її імідж у кращу сторону. Сьогодні вже в певній мері можна затверджувати, що налагоджено контакти з офіційними структурами багатьох закордонних країн, установлене й досягнуте взаєморозуміння з окремими керівниками ряду держав миру[9, c. 17-19].

Однак, якщо говорити про зв'язки України, її окремих державних і недержавних утворень із широкою закордонною громадськістю, з окремими її групами, особливо із впливовими підприємницькими й фінансовими колами провідних країн миру, отут контактів і розуміння занадто мало. І справа не тільки в тім, що наше ринкове законодавство не викликає в них довіри. Під впливом різного роду обставин, а особливо завдяки інформації, розповсюджуваної неукраїнськими засобами комунікації, а також з огляду на наші власні непрофесійні дії в цій сфері й відсутність продуманої інформаційної роботи серед закордонної аудиторії, у поданні широкої світової громадськості усе ще домінує мало інформоване й не зовсім сприятливе для України думка. До речі, ми занадто мало знаємо про структуру такої суспільної думки, а також про процеси й факторів, що формують його. В Україні за замовленням міжнародних політичних і наукових центрів проводяться численні соціологічні дослідження, у тому числі й міжнародні порівняльні, що дозволяють, так сказати, "прощупувати" суспільну думку населення України з усіх боків. Напевно, і ми могли б на паритетних засадах скористатися цими центрами для з'ясування суспільної думки населення інших країн про Україну.

Кожний з обкреслених блоків питань, так чи інакше пов'язаних із проблемами зв'язків з істотністю, вимагає конкретної й поглибленої розмови, про що й піде мова в наступних розділах.

Нині актуальним є питання підготовки фахівців з паблик рилейшнз, проведення своєрідного лікнепу серед керівного й адміністративного персоналу, державних і недержавних службовців.

На розвиток системи зв'язків із громадськістю зобов'язані звернути належну увагу керівні політичні структури України. Занадто вже помітним став розривши між надіями народу на поліпшення свого положення й можливостями держави бути на рівні цих надій, особливо з огляду на перехідний стан українського суспільства, об'єктивні труднощі, які необхідно переборювати на цьому шляху. Щоб не втратити історичного шансу на демократичні перетворення в процесі побудови молодої незалежної країни, ключовим завданням державних і політичних структур України повинне стати встановлення взаєморозуміння із широкою громадськістю, розгортання довгострокової програми роз'яснювальної й просвітительської роботи серед населення, особливо серед найбільш уразливих його шарів, сильніше всіх страждаючих у перехідний період і об'єктивно готових до різкого соціального протесту. Уникнути соціального вибуху в країні допомогли б професійно діючі структури, що мають справу із громадськістю, з людьми.

На порядку денному - невідкладне завдання зімкнення наявних незначних сил у даній сфері. Ми повинні якомога швидше звернутися до скарбниці світового досвіду й знань у цій області, необхідних як для подолання конфронтації між різними інститутами усередині країни, між ними й населенням різних регіонів, так і для створення й зміцнення позитивного образа молодої української держави у світі[5, c. 22-23].


Висновки

Паблік рілейшнз є наукою і мистецтвом досягнення гармонії за допомогою взаєморозуміння, заснованого на правді й інформованості. Ефективне їх використання сприяє поліпшенню відносин між суб'єктами соціального середовища, цілеспрямованому створенню їх «громадського обличчя», розширенню сфери їх впливу, поліпшенню контактів між людьми, фірмами (організа-ціями), виявленню джерел можливих конфліктів.

Паблік (англ. public — публічний, суспільний) рілейшнз (англ. relation — відношення, зв'язок) — різновид соціально-психологічного менеджменту, в якому на основі точної і вичерпної інформації, отриманої у результаті аналізу тенденцій політичного, соціально-економічного, психологічного розвитку країни (регіону, галузей економіки, сфер діяльності, фірм (організацій) та ін.), дотримання етичних норм і громадських інтересів планомірно реалізують соціально-технологічні та інформаційні заходи зі встановлення усвідомлених, гармонійних і взаємовигідних зв'язків між суб'єктами соціальної діяльності, між ними і громадськістю (її групами), владою задля впливу на громадську думку та прийняття рішень в процесі соціального управління і досягнення обопільної довіри і вигоди.

Поширене також тлумачення паблік рілейшнз як синтезу мистецтва і науки для аналізу тенденцій, передбачення їх наслідків, надання рекомендацій керівництву організацій, здійснення певних заходів у їхніх та громадських інтересах, впливу на громадську думку та прийняття рішень в процесі соціального управління.


Список використаної літератури

1. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: Монографія. -К., 2005. -437, с.

2. Блэк, Сэм. Введение в паблик рилейшнз: Пер. с англ./ Сэм Блэк,. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. -317 с.

3. Блэк, Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое. -М.: Новости: Сов.-австр. предприятие "АСЭС-Москва", Б.г. (1990). -239 с.

4. Варшавская Е. О тенденциях развития Паблик Рилейшнз // Маркетинг. -2002. -№ 5. - С. 62-69

5. Гурская Н. "Паблик рилейшнз" как основной метод формирования престижной репутации в политике и бизнесе // Маркетинг и реклама. -2000. -№ 5-6. - С. 22-23

6. Королько В. У пошуках теорії мультикультурних паблик рілейшинз // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -2002. -№ 3. - С. 28-41

7. Куліш А. Publiс relations для громадських (недержавних) організацій: Практичні поради на щодень. -Київ, 2001. -80 с.

8. Мендісабаль Л. Феномен паблісіті як фактор розвитку сучасних методів та технологій прийняття управлінських рішень // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. -2000. -№ 4. - С. 303-307

9. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз: Теория и практика. -К.: ВИРА-Р, 1999. -373, с.

10. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшинз для профессионалов. -К.: Рефл-бук: Ваклер, 1999. -622 с.

11. Хэйвуд, Род жер. Все о public relations: Как добиться успеха в бизнесе, используя связи с общественностью. -М.: Лаборатория базовых знаний, 1999. -254, с.





Реферат на тему: Стан справ та сучасні проблеми паблік рилейшнз (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.