Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Маркетинг

Маркетинг-менеджмент та комплекс маркетингу в системі управління на підприємстві (курсова робота)

План

Вступ

1. Основні поняття маркетингу

1.1. Маркетинг як концепція ринкового управління.

1.2. Зовнішнє середовище маркетингу.

2. Комплекс маркетингу.

2.1. Продукт, його сутність

2.2. Ціна.

2.3. Доведення продукту до споживача.

3. Комплекс маркетингу і маркетинг-менеджменту в системі управління на підприємстві

Висновки

Список використаних джерел

1. Основні поняття маркетингу.

1.1. Маркетинг як концепція ринкового управління.

В основі терміну «маркетинг» лежить слово «market», що означає «ринок». Тому часто під маркетингом розуміють філософію управління, господарювання в умовах ринку, що проголошує орієнтацію виробництва на задоволення потреб конкретних споживачів.

Маркетинг відповідно до його широкого розуміння — це соціально-управлінський процес, за допомогою якого індивідууми і групи людей шляхом створення продуктів і їхнього обміну одержують те, чого вони потребують. В основі цього процесу лежать наступні ключові поняття: потреба, бажання, попит, продукт, обмін, угода, ринок.

Поняття потреб лежить в основі теорій мотивацій (Фрейда, Маслоу й ін.), у тому числі визначальне поводження споживачів на ринку.

Бажання — це потреба, що прийняла конкретну форму відповідно до культурного рівня й особистістю індивіда. Іноді вона називається конкретизованою потребою.

Попитом є бажання, конкретна потреба, підкріплена купівельною спроможністю. При заданих ресурсних можливостях люди задовольняють свої потреби і бажання шляхом придбання товарів, що приносять їм найбільшу користь і задоволення.

Продукт, — усе, що можна запропонувати на ринку для придбання, використання або споживання, з метою задоволення визначених потреб. Продукт — це усе, що може задовольняти які-небудь потреби (фізичні предмети, послуги, люди, організації, види діяльності, ідеї). (У літературі по маркетингу англійський термін «product» найчастіше переводиться як товар. Мається на увазі, що продукт, виготовлений виробником, при надходженні на ринок стає товаром.)

Обмін є одним з базових понять маркетингу. Для здійснення обміну необхідно, щоб виконувалися наступні умови: сторін повинне бути, як мінімум, дві; кожні сторони повинна володіти чимось, що могло б являти цінність для іншої сторони; кожна сторона повинна хотіти зробити обмін з іншою стороною; кожна сторона повинна бути вільної у виборі — чи вступати в обмін чи ні; кожна сторона повинна мати можливість здійснювати доставку свого продукту. Дотримання цих умов робить обмін можливим, а відбудеться він чи ні, залежить від того, чи прийшли сторони до угоди і чи готові вони укласти угоду.

Угода — торговельна операція між двома сторонами, що включає, принаймні, два суб'єкти інтересу й угода про умови, терміни і місце її реалізації. Існують два види угод: грошова угода, коли товари обмінюються за гроші, і бартерна угода. Угода припускає виконання наступних умов: наявність, принаймні, двох товарів, що представляють інтерес для взаємного обміну; погоджених умов, часу і місця її здійснення.

Ринок у даному розумінні — це сукупність існуючих або потенційних продавців і покупців якихось продуктів і місце, де відбуваються угоди. Саме на ринку зроблений продукт і витрачений на нього працю доводять свою соціальну значимість, здобувають визнання в споживачів. У сучасному суспільстві ринок не обов'язково має фізичне місце розташування. Для демонстрації товару, його реклами, одержання замовлень широко використовуються сучасні засоби комунікацій, без фізичних контактів з покупцями. (У маркетингу також під ринком розуміється сукупність споживачів визначеного продукту; говорять — ринок металу, зерна і т.п. На основі цього принципу часто проводять сегментацію ринку.)

Таким чином, потреби виливаються в конкретні бажання, що з урахуванням грошових можливостей трансформуються в попит на ринку на конкретні продукти; здійснюється обмін між виробником і споживачем, оформлюваний у виді визначеної угоди. Звідси випливає, що маркетинг направляє економіку на задоволення безлічі постійно мінливих потреб мільйонів споживачів.

У більш вузькому, підприємницькому, змісті маркетинг — система управління виробничо-збутовою діяльністю організації, спрямована на одержання прийнятної величини прибутку за допомогою обліку й активного впливу на ринкові умови.

В іншому формулюванні — маркетинг визначається як цільна система, призначена для планування асортименту й обсягу продуктів, що випускаються, визначення цін, розподілу продуктів між обраними ринками і стимулювання їхнього збуту, для того щоб досягнуте інтересів як виробників, так і споживачів.

Можна виділити наступні основні принципи маркетингу:

1. Ретельний облік при прийнятті господарських рішень потреб, стани і динаміки попиту і ринкової кон'юнктури.

Проходження даному принципові припускає гарне знання ринкової ситуації щодо існуючої і прогнозної величини попиту, діяльності на ринку конкурентів, поводження на ринку споживачів і їхні відносини до продуктів даної організації і її конкурентів. При цьому споживачі часто недостатньо добре знають, чого саме вони хочуть, — вони хочуть тільки якнайкраще вирішити свої проблеми. Тому одна з головних задач маркетингу — це зрозуміти, що бажають споживачі.

2. Створення умов для максимального пристосування виробництва до вимог ринку, до структури попиту виходячи не із тимчасової вигоди, а з довгострокової перспективи.

Сучасна концепція маркетингу полягає в тому, щоб уся діяльність підприємства (науково-технічна, виробнича, збутова і т.д.) ґрунтувалася на знанні споживчого попиту і його змін у перспективі. Більш того, одна з задач маркетингу полягає у виявленні незадоволених запитів покупців — щоб орієнтувати виробництво на задоволення цих запитів. Маркетинг означає розробку, виробництво і збут того, на що дійсно є споживчий попит. Система маркетингу ставить виробництво товарів у функціональну залежність від запитів і вимагає виробляти товари в асортименті й обсязі, потрібних споживачеві. При реалізації концепції маркетингу акцент прийняття господарських рішень зміщений від виробничих ланок підприємства до ланок, що почувають пульс ринку. Служба маркетингу є мозковим центром, джерелом інформації і рекомендацій не тільки ринкової, але і виробничої, науково-технічної і фінансової політики підприємства. Тут на основі ретельного аналізу стану і динаміки попиту і ділової кон'юнктури вирішується питання про необхідність, перспективність, прибутковість виробництва того або іншого продукту.

3. Інформування потенційних споживачів і вплив на них за допомогою всіх доступних засобів, насамперед реклами, з метою схилити їх придбати саме даний товар.

З погляду суспільної значимості можна сформулювати чотири альтернативні цілі маркетингу: максимізація споживання, максимізація ступеня задоволення споживачів, максимізація вибору споживачів, максимізація якості життя.

Викладене вище характеризує цілі маркетингу з різних позицій. Очевидно, що задовольнити в однаковій мірі всі ці мети не представляється можливим.

Маркетинг спочатку був зв'язаний із продажем фізичних продуктів (споживчих товарів, продукції виробничого призначення). Зараз же він використовується стосовно до усьому, що може бути продане на ринку. Зокрема, говорять про маркетинг послуг, маркетингу організацій, маркетингу окремих особистостей, маркетингу місць і маркетингу ідей.

У світовій практиці маркетинг з'явився не відразу. Він — результат багаторічної еволюції поглядів менеджерів на цілі, задачі, методи розвитку виробництва і збуту. Ще в далекому минулому шевський майстер, що вбив у косяк дверей своїй майстерні цвях і, що повісив на його пари відремонтованих чобіт, початків використовувати окремі методи просування продукту, хоча термін «маркетинг», як і сама концепція маркетингу, з'явився значно пізніше. Великий вплив на формування концепції маркетингу зробив науково-технічний прогрес, що забезпечує величезну розмаїтість товарів, високі темпи їхнього відновлення, ефективне управління виробництвом і маркетингом.

Еволюція маркетингу вписується в еволюцію розвитку управлінської концепції, що пройшла через наступні стадії: виробнича концепція, продуктова концепція, концепція продажу, концепція маркетингу і концепція соціально-етичного маркетингу.

Продуктова концепція виходить з того, що споживачі прихильні до продукту з найкращими споживчими властивостями, тому організація повинна його безупинно удосконалювати. Однак завжди треба пам'ятати, що споживачам потрібний не даний продукт як такий, а рішення своїх проблем з його допомогою. Іншими словами, дана концепція може привести до «маркетингової короткозорості». Наприклад, керівництво залізничної компанії може втратити клієнтів, що можуть переключитися на використання інших видів транспорту, якщо думає, що клієнтам потрібний потяг, а не переміщення у визначені населені пункти.

Виробнича концепція виходить з того, що для того, щоб зробити продукт, що сподобався споживачам, доступним для широкого кола споживачів, необхідно підвищувати ефективність виробництва і розподільної системи. Дана концепція управління є плідною в двох випадках: коли попит перевищує пропозицію і коли для зменшення надмірно високої ціни необхідно робити акцент на збільшенні продуктивності.

Концепція продажу виходить з того, що споживач не буде купувати продукти організації в достатньому обсязі, якщо вона не почне достатніх зусиль по їх просуванню і продажеві. Дана концепція звичайно використовується стосовно до товарів пасивного попиту (страховки, енциклопедії, могильні ділянки й ін.), тобто до товарів, що покупець у нормальних умовах звичайно здобувати не збирається. Застосовують дану концепцію й у сфері некомерційної діяльності. Наприклад, політична партія посилено нав'язує виборцям свого кандидата як блискуче підходящого саме на цю виборну посаду.

Концепція маркетингу — система основних ідей, положень маркетингової діяльності, що виходить з того, що досягнення цілей організації залежить від того, наскільки вона успішно вивчила запити споживачів і задовольнила їхній найбільше повно й ефективно в порівнянні з конкурентами. Так, одна з компаній виразила головну ідею концепції маркетингу в такий спосіб: «Ми не відчуємо задоволення, поки його не випробуєте Ви».

Не можна плутати один з одним концепцію маркетингу і концепцію продажів. Об'єкт основної уваги першої — цільові клієнти з їхніми потребами, організація робить те, що приносить найбільшу користь споживачам; другий — продукт організації, на реалізацію якого направляються головні зусилля.

Кожна з цих концепцій тією чи іншою мірою застосовується і в даний час.

Над споживачами розташовані конкуренти, що намагаються утягнути споживачів у сферу своїх інтересів і щонайкраще задовольнити їхньої потреби.

1.2. Зовнішнє середовище маркетингу

Процес узгодження запитів споживачів і можливостей організації протікає у визначеному зовнішнім середовищі, у якій здійснюється маркетингова діяльність.

Зовнішнє середовище маркетингу характеризує фактори і сили, зовнішні стосовно маркетингу, що впливають на можливості організації встановлювати і підтримувати успішне співробітництво зі споживачами. Ці фактори і сили не підвласні прямому управлінню з боку організації.

Розрізняють мікрозовнішнє і макрозовнішнє середовище маркетингу.

Мікрозовнішнє середовище маркетингу включає у свій склад сукупність суб'єктів і факторів, що безпосередньо впливають на можливість організації обслуговувати своїх споживачів (сама організація, постачальники, маркетингові посередники, клієнти, конкуренти, банки, засоби масової інформації, урядові організації й ін.).

Коли сама організація розглядається як фактор зовнішнього середовища маркетингу, то мається на увазі, що успішність управління маркетингом залежить і від діяльності інших (крім маркетингових) підрозділі організації, інтереси і можливості яких варто брати до уваги, а не тільки маркетингових служб.

Під макрозовнішнім середовищем маркетингу розуміється сукупність великих суспільних і природних факторів, що впливають на всі суб'єкти мікро зовнішнього середовища маркетингу, вона включає у свій склад: політичні, соціально-економічні, правові, науково-технічні, культурні і природні фактори. Політичні фактори характеризують рівень стабільності політичної обстановки, захист державою інтересів підприємців, його відношення до різних форм власності й ін. Соціально-економічні фактори характеризують життєвий рівень населення, купівельну спроможність окремих шарів населення й організацій, демографічні процеси, стабільність фінансової системи, інфляційні процеси й ін. Правові — характеризують законодавчу систему, включаючи нормативні документи по захисту навколишнього природного середовища, стандарти в області виробництва і споживання продукції. Сюди ж відносяться законодавчі акти, спрямовані на захист прав споживачів; законодавчі обмеження на проведення реклами, на упакування; різні стандарти, що впливають на характеристики продуктів, що випускаються, і матеріали, з яких вони виготовляються. Науково-технічні — дають переваги тим організаціям, що швидко беруть на озброєння досягнення НТП. Культурні — роблять часом головний вплив на маркетинг. Переваги, що віддаються споживачами одному продуктові в порівнянні з іншими продуктами, можуть ґрунтуватися тільки на культурних традиціях, на яких впливають також історичні і географічні фактори. Природні — характеризують наявність природних ресурсів і стан навколишнього природного середовищаа, що як сама організація, так і суб'єкти мікро зовнішнього середовища повинні враховувати у своїй господарській і маркетинговій діяльності, тому що вони безпосередньо впливають на умови і можливості ведення цієї діяльності.

Якщо зовнішнє середовище не знаходиться в сфері безпосереднього управління з боку організації, то управління маркетинговою діяльністю здійснюється шляхом впливу на параметри комплексу маркетингу.

Комплекс маркетингу — сукупність керованих параметрів маркетингової діяльності, маніпулюючи якими організація намагається щонайкраще задовольнити потреби цільових ринків. У комплекс маркетингу звичайно включають наступні елементи: продукт, ціна, доведення продукту до споживача, просування продукту. Така структуризація комплексу маркетингу вписується в концепцію «4Р», відповідно до якої в комплекс маркетингу включаються чотири елементи, назви яких в англійській мові починаються з букви Р (відповідно product, price, place, promotion).

Скоординовані заходи щодо реалізації окремих елементів комплексу маркетингу, виходячи з задач досягнення цілей маркетингової діяльності, включаються до складу плану маркетингу (див. відповідний розділ нижче).

2. Комплекс управління маркетингу на підприємстві.

2.1. Продукт і його значення в системі управління маркетингу.

Під продуктом розуміється усе, що можна запропонувати на ринку для придбання, використання або споживання з метою задоволення визначених потреб. Продукт — це усе, що може задовольнити які-небудь потреби (фізичні предмети, послуги, люди, підприємства, види діяльності, ідеї). Як тільки продуктові призначені ціна і він надійшов на ринок, він стає товаром. Тому термін «товар» використовується нарівні з терміном «продукт».

З погляду кінцевого застосування виділяють три головні типи продукту: споживчі товари, продукція виробничо-технічного призначення (промислові товари) і послуги.

Розглядаючи продукт, варто пам'ятати, що споживач здобуває не продукт, а ті блага, що йому може надати цей продукт.

Під товарним знаком розуміється марка або її частина, захищені юридично, що дає продавцеві виключне право використовувати марочне ім'я або марочний знак.

У залежності від того, під якою маркою реалізується продукт, існують два різновиди марки — марка виробника, часто також називана національною маркою, і приватна марка.

Марка виробника — це марка, створена виробником або узята в оренду в іншого виробника.

Приватна марка розробляється оптовими або роздрібними фірмами. Приватна марка іноді може називатися як посередницька марка, марка дистриб'ютора, марка дилера, торговельна марка. (У вітчизняній нормативній літературі часто використовується узагальнений термін, що не розрізняє різні види марок, — торговельна марка.)

Дуже часто споживачі на основі своєї думки про продукти фірми формують думку про дану фірмову марку — імідж марки.

Відсутність марки на продукті знижує його ціну на 10—20%.

Марка має свою вартість, що включається в так називані «невловимі активи» фірми.

Виробник, що просуває свій продукт, має у своєму розпорядженні принаймні чотири стратегії: використовувати індивідуальні марки для кожного свого продукту; використовувати єдину марку для усіх своїх продуктів; використовувати різні марки для окремих груп продуктів; використовувати марку компанії-виробника в сполученні з марками окремих своїх продуктів. Крім того, можуть бути використані стратегія розширення марки і багатомарочна стратегія.

Багатомарочна стратегія — стратегія, коли один продавець розробляє двох або більш марок в одній продуктовій категорії.

Кожен продукт живе на ринку визначений час. Рано або пізно він витісняється з ринку іншим, більш зробленим. У зв'язку з цим уводиться поняття життєвого циклу продукту (мал. 2.1.).

Життєвий цикл продукту — час з моменту первісної появи продукту на ринку до припинення його реалізації на даному ринку. Життєвий цикл описується зміною показників обсягу продажів і прибутку за часом і складається з наступних стадій: початок продажів (упровадження на ринок), ріст, зрілість і спад. Стадія впровадження на ринок характеризується незначним ростом обсягу продажів і може бути збиткової через великі початкові витрати на маркетинг, малих обсягів випуску продукту і неосвоєння його виробництва. Стадія росту обсягу продажів характеризується швидким ростом обсягу продажів, обумовленим визнанням продукту з боку споживачів, прибутковість росте, відносна частка витрат на маркетинг, як правило, падає, ціни постійні або злегка падають. На стадії зрілості ріст обсягу продажів сповільнюється і навіть починає падати, тому що продукт уже придбаний більшістю потенційних споживачів, підсилюється конкуренція, витрати на маркетинг звичайно зростають, можливе зниження цін, прибуток стабілізується або знижується. При модернізації продукту і/або ринкових сегментів можливе продовження даної стадії. Спад виявляється в різкому зниженні обсягу продажів і прибутку. Модернізація продукту, зниження цін, збільшення витрат на маркетинг можуть тільки продовжити цю стадію. Поняття життєвого циклу застосовно до класу продукту (телефон), типові продукту (радіотелефон), до конкретної марки продукту (радіотелефон конкретної фірми). Дана концепція також застосовна до таких явищ, як стиль (одягу, меблів, у мистецтві і т.п) і мода. На різних етапах життєвого циклу використовуються різні маркетингові стратегії.

Рис. 2.1. Життєвий цикл продукту

Форма кривої життєвого циклу залишається більш-менш однакової для більшості продуктів. Однак довжина в часі й інтенсивність переходу з однієї стадії в іншу мають великі розходження в залежності від специфіки продукту і ринку. Перехід від стадії до стадії відбувається досить плавно, тому служба маркетингу повинна уважно стежити за змінами обсягу продажів і прибутку, щоб уловити границі стадій і відповідно внести зміни в програму маркетингу.

Особливо важливо уловити стадію насичення, і ще більш — спаду, оскільки тримати на ринку продукт, що вичерпав себе, збитково, а в престижному плані — просто шкідливо. Очевидно, також потрібно вибрати правильний момент для виходу на ринок з якимсь новим продуктом. Якщо попит на подібний продукт уже падає, навряд чи варто починати комерційну діяльність на ринку. Очевидно, що коли встановлено, що продукт уже перебуває в стадії зрілості або насичення, те необхідно почати зусилля по розробці нового продукту, що йде на заміну продукту, себе що вичерпали.

При розробці і проведенні товарної політики треба враховувати, що той самий продукт на різних ринках може знаходитися на різних стадіях життєвого циклу.

Більшість компаній продає різні продукти. Для кожної компанії бажано, щоб ці продукти знаходилися на різних стадіях життєвого циклу. Коли торгівля одним продуктом уже здійснюється погано і практично не приносить прибутку, торгівля іншим може йти добре, приносячи доход і сприяючи процвітанню компанії.

На практиці більшість компаній торгує декількома продуктами на різних ринках. У цьому випадку часто використовується поняття «продуктовий портфель», під яким розуміється сукупність продуктів, що випускаються компанією. Продуктовий портфель повинний бути збалансований і включати продукти, що знаходяться на різних стадіях життєвого циклу, що забезпечує наступність виробничо-збутової діяльності організації, постійне одержання прибутку, знижує ризик неотримання очікуваної величини прибутку від реалізації продуктів, що знаходяться на початкових стадіях життєвого циклу.

2.2. Формування ціни на продукцію.

Під ціною розуміється кількість грошей, запитувана за продукцію або послугу, або сума благ, цінностей, якими готовий пожертвувати споживач в обмін на придбання визначеної продукції або послуги. Нижче піде розмова тільки про грошову форму оплати.

Проводячи визначену політику в області ціноутворення, організація активно впливає як на обсяг продажів, так і на величину одержуваного прибутку. Як правило, організація не керується одержанням тимчасової вигоди, реалізуючи продукт по максимально високій ціні, а проводить гнучку цінову політику. (Орієнтація діяльності організації тільки на одержання максимального прибутку носить дискусійний характер і вимагає спеціального розгляду.)

На величину ціни роблять вплив внутрішні фактори (цілі організації й маркетингу, стратегії стосовно окремих елементів комплексу маркетингу, витрати, формування ціноутворення) і зовнішні фактори (тип ринку; оцінка співвідношення між ціною і цінністю продукту, здійснювана споживачем; конкуренція; економічна ситуація; можлива реакція посередників; державне регулювання).

Можливими загальними цілями організації, що впливають на політику ціноутворення, є мети виживання і розвитку. Як мети маркетингової діяльності можна розглядати одержання прийнятної величини прибутку, збільшення ринкової частки, лідерство в області якості продукції.

Ціна є одним з елементів комплексу маркетингу, тому вибір ціни також визначається з урахуванням вибору стратегій щодо інших елементів комплексу маркетингу. Наприклад, ціна залежить від якості продукту, витрат на його просування, від стадії життєвого циклу продукту.

Організація ціноутворення включає визначення осіб або підрозділів усередині організації, що встановлюють ціни.

Тип ринків, на яких реалізуються продукти організації, також впливає на ціну. Розрізняють ринки зробленої і недосконалої конкуренції. Останні підрозділяються на ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополістичної конкуренції і чистій монополії. Очевидно, що компанії, що діють на ринках, що тяжіють до монополістичного типу, постараються продавати товари по найбільш високій ціні.

Зрештою, чи є ні ціна правильної, вирішує споживач. Гарне ціноутворення починається з виявлення потреб і оцінок співвідношення між ціною і цінністю продукту. Кожна ціна обумовлює різну величину попиту, що характеризує реакцію споживача на ринкову пропозицію. Залежність ціни від величини попиту описується за допомогою кривої попиту.

Крива попиту показує, яке кількість продукту буде куплено на визначеному ринку за фіксований період часу при різному рівні цін на даний продукт. У більшості випадків, але не завжди, чим вище ціна, тим нижче попит (виключення, наприклад, складає попит на престижні товари). Для визначення ступеня чутливості попиту до зміни цін використовують показник еластичності попиту за цінами, що визначається як відношення відсотка зміни величини попиту до відсотка зміни його ціни.

У загальному випадку еластичність попиту — це залежність його зміни від якого-небудь ринкового фактора. Розрізняють цінову еластичність попиту й еластичність попиту від доходів споживачів (підраховується аналогічно). На рис. 2.2 зображені дві криві попиту, причому збільшення ціни від Ц1 до Ц2 (Рис. 2.2,а) приводить до відносно слабкого падіння попиту (від Сз до Cj). У цьому випадку говорять, що попит є нееластичним. Те ж саме збільшення ціни на кривій попиту, приведеної на Рис. 2.2.,б, приводить до значного збільшення попиту — це еластичний попит. Ступінь еластичності попиту на зміну ціни характеризує коефіцієнт цінової еластичності попиту, що визначається як відношення процентної зміни величини попиту до процентної зміни ціни. Наприклад, при збільшенні ціни на 2% попит упав на 10% — це означає, що коефіцієнт еластичності попиту дорівнює —5. (Негативний знак означає зворотну залежність між ціною і попитом.) Даний коефіцієнт, як правило, хоча і не завжди, є негативною величиною. З практичної точки зору можна говорити, що якщо зниження ціни викликає такий ріст продажів і обороту, що утрати від низьких цін з лишком компенсуються, те попит кваліфікується як еластичний, якщо ж ні, те це свідчення нееластичного попиту; ситуація, коли зміна цін ніяк не впливає ні на попит, ні на пропозицію, — вірна ознака відсутності ринкових відносин.

Виділяють три підходи до визначення базових, вихідних цін: засновані на витратах, на думці покупців і на цінах конкурентів. Найпростішим методом визначення ціни, виходячи з витрат, є їхнє встановлення на основі простого додавання до собівартості продукту визначених націнок, що характеризують витрати, податки і норми прибутку на шляху руху продукту від виробника до споживача.

Рис. 2.2. Цінова еластичність

Далі до даної групи варто віднести розрахунок ціни на основі визначення «крапки беззбитковості», тобто положення нульового прибутку або нульових збитків на графіку беззбитковості, що ілюструє зміну валового доходу, прибутку і сумарних витрат у залежності від обсягу продажів (Рис. 2.3.).

Рис. 2.3. Розрахунок точки беззбитковості

Постійні витрати (оренда, витрати на висвітлення й опалення, зарплата управлінського персоналу й ін.) на даному графіку рівні 300 000 грн. і не залежать від обсягу продажів. Перемінні витрати (витрати на сировину, що комплектують, на заробітну плату робітником і ін.) додаються до перемінних витрат, утворити сумарні витрати, що змінюються в залежності від обсягу продажів (виробництва). Нахил прямої, що характеризує зміна валового доходу, визначається ціною, рівної 20 грн. за одиницю продукції. Прямі валового доходу і сумарних витрат перетинаються при величині обсягу продажів, рівної 30 000 одиницям. Це значення характеризує крапку беззбитковості. При ціні 20 грн. організація повинна продавати принаймні 30 000 одиниць продукції, щоб не терпіти збитків. Призначену величину прибутку можна одержати шляхом збільшення обсягу продажів і/або шляхом збільшення ціни. Виходячи з цих розумінь розраховується ціна продажу.

Однак треба пам'ятати, що споживачеві немає справи до витрат виробництва — це турбота виробника. Хочеш вижити в конкурентній боротьбі — знижуй витрати і виходи по цьому показнику на сучасний рівень. У цьому відношенні маркетинг досить демократичний: покупець голосує своїми грішми за той або інший товар, роблячи свій вибір виходячи з порівняння ціни продукту з його цінністю, корисністю. На цьому заснований підхід до визначення ціни виходячи з думки покупця.

На політику в області ціноутворення сильний вплив роблять ціни конкурентів і їхня можлива реакція на зміну цін на ринку. Звідси вивчення цін конкурентів — важливий елемент діяльності в області ціноутворення. Коли в основу ціни кладеться ціна конкурентів, витрати або попит перестають бути вирішальними факторами, особливо коли складно вимірити еластичність останнього, тобто визначити вплив зміни ціни на попит.

Підхід до ціноутворення міняється, якщо продукт є частиною продуктової номенклатури. У цьому випадку організація прагне установити ціни, максимізируючи сумарний прибуток. Для даного випадку виділяють п'ять стратегій ціноутворення:

1. Установлення цін для різних продуктів з урахуванням розходжень у їхній собівартості, розходжень в оцінках їхніх властивостей покупцями і цін конкурентів.

2. Одночасне встановлення цін як на основний продукт, так і на що доповнюють або допоміжні продукти.

3. Установлення низької ціни на основний продукт і завищену ціну на обов'язковий супутній продукт.

4. Установлення гранично низкою, безприбуткової ціни на дешеві побічні продукти, що дає можливість зменшити ціну на основний продукт, наприклад м'ясо і продукти, одержувані в процесі його переробки.

5. Пакетне ціноутворення, коли продавець поєднує декілька продуктів, пропонуючи них по сумарній зменшеній ціні.

Базової, прейскурантні, ціни звичайно змінюють з урахуванням розходжень між клієнтами й умов продажу. У цьому зв'язку використовують наступні стратегії адаптації цін: цінові знижки і заохочення, дискримінаційне ціноутворення, ціноутворення по психологічному принципі, що стимулює ціноутворення, ціноутворення по географічному принципі.

Цінова знижка надається виробником оптовим і роздрібним торговцям, іншим клієнтам протягом визначеного періоду часу.

Використовують наступні види цінових знижок: знижки за платіж наявними — зниження ціни покупцям, що оперативно оплачують рахунка; знижка за кількість закуповуваного товару — зниження ціни покупцям, що закуповують товар у великих кількостях; функціональні знижки — зниження ціни для організацій системи руху товарів, що виконують визначені функції з продажу товару, його збереженню й ін.; сезонні знижки — знижки для покупців, що роблять позасезонні покупки; заохочення часто використовуються або у виді зменшення прейскурантної ціни на новий товар за умови здачі старого, або знижки з ціни для винагороди посередників за рекламу продукту.

Дискримінаційне ціноутворення — продаж товару або послуги по двох або більш різних цінах поза залежністю від витрат. Установлення дискримінаційних цін здійснюється в різних формах:

1. У залежності від сегмента покупців — різні покупці платять за той самий товар різні гроші (наприклад, продаж того самого товару в звичайному магазині й у магазині «люкс»).

2. У залежності від варіанта товару — різні версії товару про­ даються за різними цінами, але без обліку різниці у витратах.

3. З урахуванням місцезнаходження — товар продається за різною ціною в різних місцях, хоча витрати для цих місць однакові; наприклад, ціна
театральних квитків різна для різних місць у залі.

4. З урахуванням часу — ціни міняються в залежності від сезону,
дня тижня і навіть години доби.

Ціноутворення по психологічному принципі засноване на тім, що при визначенні ціни враховуються не тільки економічні, але і психологічні фактори. Наприклад, дослідження показали, що споживачі сприймають більш дорогі товари як більш високоякісні, особливо коли вони не в змозі перевірити якість товару. Існують так називані довідкові ціни, що покупець тримає в розумі і використовує них при пошуку якогось товару (кваліфікований покупець добре знає, яка ціна на визначений товар відноситься до категорії високої або низкою). Виробники і продавці можуть активно впливати на формування довідкових цін.

Стимулююче ціноутворення — тимчасове призначення ціни нижче прейскурантної, іноді — нижче собівартості, з метою активізації продажу на короткому інтервалі часу. Здійснюється для залучення покупців, що поряд з дешевими товарами можуть купити товари, що мають звичайні націнки, а також для зниження товарних запасів.

Ціноутворення по географічному принципі припускає встановлення різних цін для споживачів у різних частинах країни. Чи доцільно для покриття більш високих транспортних витрат стягувати з віддалених замовників більш високу ціну за товар, ризикуючи тим самим утратити клієнтуру?

Особливого підходу вимагає визначення ціни на новий продукт.

Якщо новий продукт є справжньою новинкою, захищеної патентом, то організація може вибирати між ціноутворенням на основі «зняття вершків з ринку» і ціноутворенням з метою проникнення на ринок. Перший підхід характеризується тим, що на новий продукт установлюється висока ціна, що дає можливість дістати значний прибуток із сегментів, готових платити цю ціну; організація здійснює не дуже об'ємні, але прибуткові продажі. Даний підхід можливо використовувати, коли: 1) високі якість продукту і його імідж сприяють установленню високої ціни і достатня кількість покупців готова його купувати за цю ціну; 2) підвищені витрати виробництва невеликих обсягів продукту не настільки високі; 3) відсутня можливість легкого виходу на ринок конкурентів, що реалізують даний продукт по більш низьких цінах. Другий підхід характеризується встановленням на новий продукт низької ціни, необхідної для залучення великого числа покупців і завоювання значної ринкової частки.

Якщо новий продукт не є принципово новим, а імітує існуючі продукти, в основу встановлення ціни лягають якість і ціна продукту лідера ринку. Тут можливий вибір різних стратегій ціноутворення. Наприклад, якщо лідер ринку реалізує високоякісний продукт за високою ціною, то організація-новачок може створити високоякісний продукт і установити на нього середню ціну, може створити продукт середньої якості і реалізувати його за середньою ціною.

2.3. Доведення продукту до споживача

Доведення продукту до споживача — елемент комплексу маркетингу, що характеризує діяльність організації, спрямовану на те, щоб зробити продукт доступним цільовим споживачам.

Головним змістом елемента комплексу маркетингу «доведення продукту до споживача» є вибір оптимальної схеми доставки продукту від виробника до споживача, її фізичне втілення (організація транспортування, збереження, обробки вантажу), а також післяпродажне (сервісне) обслуговування споживачів.

Одним із ключових питань доведення продукту до споживача є вибір для різних видів продукту типу каналу розподілу.

Під каналом розподілу розуміється ряд організацій або окремих осіб, включених у процес, що робить продукти доступними для використання або споживання індивідуальними споживачами або виробничими організаціями; це шлях, по якому товари рухаються від виробника до споживача. Учасники каналу розподілу виконують наступні функції: збирають і поширюють маркетингову інформацію; стимулюють збут; установлюють контакти;

підганяють продукт під вимоги споживачів (сортування, зборка, упакування); проводять переговори; транспортують і зберігають товари; фінансують функціонування каналу; приймають на себе ризик за функціонування каналу.

Канали розподілу можна охарактеризувати числом рівнів каналу. Рівень каналу — будь-який посередник, що виконує визначену роботу по наближенню товару і права власності на нього до кінцевого покупця. Число незалежних рівнів визначає довжину каналу розподілу. Найпростішим є канал прямого маркетингу, що складає з виробника, що продає товар безпосередньо споживачеві.

З організаційної точки зору виділяють звичайні канали розподілу, вертикальні маркетингові системи і горизонтальні маркетингові системи.

Звичайний канал розподілу складається з одного або більш незалежних виробників, оптових і роздрібних торговців, кожний з яких у незалежному бізнесі максимізує свій прибуток без обліку можливості одержання максимального прибутку для даного каналу як цілого; цей канал включає у свій склад незалежні організації, що не мають явно виражених лідируючих позицій і піддані найчастіше конфліктам.

Вертикальна маркетингова система — ВМС — структура каналу розподілу, у якій виробники, оптові і роздрібні торговці діють як єдина система. Один із членів каналу або є власником інших, або має контракти з ними, або має достатню силу для забезпечення повного співробітництва. ВМС є часткою случаємо вертикально-інтегрованих господарських систем, що у сферу свого управлінського впливу включають також виробництво і постачання ресурсів, необхідних для ведення виробничо-господарської діяльності.

Корпоративна вертикальна маркетингова система поєднує послідовні стадії виробництва і розподілу під одним власником, що здійснює загальне управління каналом. Наприклад, компанії великих продовольчих магазинів мають потужності по виробництву льоду і морозива, розливні лінії різних напоїв, пекарні; уся ця продукція поставляється в магазини даної компанії.

Договірна вертикальна маркетингова система складається з незалежних виробничих і розподільних організацій різних рівнів системи, зв'язаних договірними відносинами з метою більшої економії або кращих комерційних результатів, чим це можна було б одержати, діючи поодинці. Договірні вертикальні системи бувають трьох типів: добровільні ланцюги під егідою оптовиків, кооперативи роздрібних торговців і франшизні організації.

Добровільний ланцюг під егідою оптовика — договірна вертикальна маркетингова система, у якій оптовик організує добровільні ланцюги незалежних роздрібних торговців з метою допомогти їм у конкуренції з великими розподільними мережами.

Кооператив роздрібних торговців — група незалежних роздрібних торговців або магазинів роздрібної торгівлі, що об'єдналися для централізованих спільних закупівель, ведення загального складського господарства і проведення загальної політики в області закупівель і просування продукту. Члени кооперативу закуповують більшість товарів через кооператив, планують спільну рекламну кампанію. Прибуток кожного члена пропорційна обсягові зроблених їм закупівель. Через кооператив можуть робити закупівлі також і роздрібні торговці, що не входять у його склад, однак вони не мають своєї частки в прибутку кооперативу.

Оптова торгівля включає усі види діяльності з продажу товарів і послуг тим, хто них здобуває для перепродажу або використання в бізнесі. Власник пекарні може вести оптову торгівлю кондитерськими виробами з найближчим рестораном, однак оптовими торговцями називаються тільки організації, для яких оптова торгівля є основним видом діяльності.

Завершальним рівнем каналу розподілу споживчих товарів є ланка роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля — це усі види підприємницької діяльності з продажу товарів і послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого, а не виробничого, споживання.

Основний обсяг роздрібної торгівлі здійснюється через роздрібні магазини і шляхом позамагазинної роздрібної торгівлі, що включає прямий маркетинг, пряму продаж і продаж за допомогою торговельних автоматів.

Прямий маркетинг — маркетинг безпосередньо через рекламу, адресовану безпосередньо споживачам з метою одержання від них прямої відповіді на звертання реклами. Існують наступні форми прямого маркетингу: прямій маркетинг поштою, маркетинг по каталогах, телемаркетинг, телевізійний маркетинг і електронна торгівля.

У літературі по маркетингу прямий маркетинг часто розглядається не як форма роздрібної торгівлі, а як один з інструментів маркетингових комунікацій.

Прямий продаж здійснюється менеджерами з продажу безпосередньо вдома, у конторах клієнтів або на спеціально організованих зустрічах удома з групою потенційних покупців (наприклад, сусідів, родичів). Достоїнством прямого продажу є довіра покупців, недоліком — більш висока ціна через витрати на додаткові послуги.

Ефективним підходом до збільшення продажів є інтегрований прямий маркетинг, під яким розуміється проведення компанією прямого маркетингу шляхом використання різних маркетингових засобів, застосовуваних у кілька етапів, з метою поліпшення позитивної реакції споживачів на пропозиції і збільшення прибутку. Наприклад, послідовне застосування реклами, прямого маркетингу поштою, телемаркетингу й особистих візитів менеджерів зі збуту.

Європейські промислові фірми середніх розмірів витрачають на доведення своєї продукції до споживача приблизно 21% доходу від реалізації. Тому в цій області лежить великий резерв економії витрат.

3. Комплекс маркетингу і маркетинг-менеджменту в системі управління підприємством.

Розробка і прийняття маркетингових рішень у системі підприємництва базуються на обліку розходжень і спільності понять маркетингу як філософії, способу організації діяльності фірми і як інструментарію, що впливає на процес обміну, у который вступають і в якому безупинно взаємодіють суб'єкти цієї системи.

Теорія взаємодії вимагає інтегрованого застосування на практиці цих трьох аспектів розуміння маркетингу.

Ф. Котлер (1973) показав розходження між маркетингом як філософією і маркетингом як ремеслом. Якщо вся увага зосередити на способах, прийомах і інструментах маркетингу, то неминуче маркетинг представляється як ремесло, що явно недостатньо в умовах усезростаючої конкуренції. Знання маркетингу тільки вузьким колом фахівців (відділ, група маркетингу) на фірмі стає недостатнім. Необхідно, щоб маркетинг як філософія підприємництва, як концепція бізнесу опанував і керував усіма працівниками, функціями і відділами організації. Маркетинг, перетворюючи в склад розуму, пронизуючи діяльність кожного працівника від клерка до вищого керівника, створює передумови й умови ефективного підприємництва. Однак цього ще недостатньо, тому що маркетинг вимагає відповідного способу організації діяльності фірми. В умовах єдиної філософії організації бізнесу, націленої на задоволення нестатків і потреб споживачів, усі відділи фірми повинні мати можливість обмінюватися інформацією, координувати свої плани і їхнє виконання. Відсутність бар'єрів між функціями і між відділами, поширення філософії маркетингу по всій організації стає важливою перевагою в конкурентній боротьбі фірми. Працівники з різних функціональних сфер фірми повинні діяти разом, як добре скоординована команда. Такий підхід дозволяє визначити маркетинг як сукупність ідей, що повинні по всій організації складати єдине ціле і якими необхідно керувати. Однак знання філософії маркетингу, уміння керувати бізнесами-ідеями не можуть бути достатніми для організації ефективного підприємництва. Необхідний ще й інструментарій, тобто сукупність способів, методів, за допомогою яких можна було б впливати на покупців і інших суб'єктів системи маркетингу для досягнення поставлених цілей. Таким інструментарієм є маркетинг-микс, комплекс маркетингу, що уперше ввів у теорію маркетингу (1964) професор Нейл Борден з Гарвардської школи бізнесу. Однак "рецептний підхід" при дослідженні витрат на маркетинг був запропонований раніше — у 1948 р. Д. Каллитоном, що визначив продавця як "укладача маркетингової програми з інгредієнтів" у процесі планування різних засобів конкуренції і як менеджера, що поєднує ці інгредієнти в комплекс маркетингу. Як відзначалося вище, у системі підготовки маркетологів комплекс маркетингу був названий методом (моделлю) "4Р" (Маккарти, 1960): товар; ціна; розподіл; просування. Варіювання факторами (інструментами) маркетинга-мікса дозволяє знайти оптимальне їхнє співвідношення для рішення конкретної тактичної або стратегічної задачі маркетингу.

X. Мефферт визначив, що з проблемою комбінації цих інструментів політики збуту зв'язані різні теорії. Споконвічно ідея виходила з теорії підприємництва, коли під впливом цінової теорії ціни або обсяги збуту досліджувалися як перемінні політики збуту. Трохи пізніше в теорію аналізу стали вводити такі параметри, як якість продукту і витрати, зв'язані з продажем товару. Одночасно улаштовувалися передумови для розробки теорії промислового виробництва як бази формування інструментарію збутової політики. Другим джерелом для аналізу проблем комбінацій інструментарію збутової політики є теорія поводження споживача. Вихідною ідеєю тут виступає не стільки неокласична теорія домашнього господарства, скільки теорія прийняття рішень споживачів про покупку.

При цьому сталі виходити з визначеного класу продукту, типології поводження покупців і аналізу процесу покупки. З'явилися нові перспективи для цільового використання інструментів політики збуту. Важливу роль при цьому грала концепція сегментації ринку. Подальший синтез економічних і науково-поведінкових основ привів до становлення теорії маркетингу. Ця теорія при аналізі маркетинга-мікса поставила в центр наукової значимості всі структури організації, а не тільки відділ збуту. У рамках цієї теорії головним стало насамперед те, як можна завдяки плануванню, координації і контролеві всіх орієнтованих на ринок заходів забезпечити тривале задоволення потреб покупців і довгострокові цілі підприємства.

В даний час у розвитих країнах з ринковою орієнтацією економіки концепція маркетинга-мікса ("4Р" ) вважається обмеженої, хоча і включає елементи і функції, що істотні і є складовими частинами маркетингової діяльності. Робилися спроби ввести в структуру маркетинга-мікса додаткові елементи, наприклад, люди ("people"). У 1986 р. Ф.Котлер додав паблик рилейшнз ("public relations") і політикові ("politics"), тим самим розширивши модель "4Р" до "6Р". У маркетингу послуг, наприклад у банківській діяльності, дослідники знайшли "7Р".

Однак усі ці моделі являють собою спрощення первісної концепції Н. Бордена, що розглядав 12 елементів комплексу маркетингу. Ці елементи він представляв як направляючі лінії в маркетингу. Гренроос (1989) показав, що маркетинг-микс і його модель "4Р" являють собою визначення маркетингу, орієнтоване на товар, а не на ринок: "Визначати маркетинг відповідно до підходу розробки комплексу маркетингу — це все рівно, що використовувати як визначення список складових. Такий спосіб визначення ніколи не можна вважати обґрунтованим" [48]. Особливо в маркетингу послуг і промисловому маркетингу модель "4Р" часто не охоплює всі ресурси, види діяльності і процеси, що мають місце у взаєминах фірми з покупцем на різних стадіях життєвого циклу товару.

У 80-х роках з'явилися нові підходи до моделювання маркетингової діяльності на основі теорії взаємодії і мереж, наприклад до промислового маркетингу (Хокансон, 1982) і маркетингові послуг (Гренроос, 198.3; Гумессон, 1985). При такому підході в главу кута маркетингу поставлені контакти, спілкування, взаємодія в системі "покупець-продавець", що роблять на майбутнє поводження покупця значний вплив і дозволяють розглядати діяльність маркетингу як ресурс, яким можна керувати.

Незважаючи на обмеженість застосування, модель "4Р" зіграла прогресивну роль у формуванні теорії і розвитку практики маркетингу, особливо у відношенні споживчих товарів в упакуванні.

Для перехідного періоду формування ринкових відносин маркетинг-микс застосовується при плануванні маркетингових заходів. Тому знання процесу розробки маркетинга-мікса, його структури має практичне значення.

У найбільше часто уживаній формі маркетинг-микс включає чотири субмікса маркетинги. Це — товарний микс; договірний микс; комунікативний микс; розподільний микс (мал. 3.1.). Кожен субмикс включає самостійний комплекс заходів, проведення яких формує відповідну політику в сфері маркетингу (табл. 1.13). Наприклад, товарний микс формує товарну політику, що включає усі взаємозалежні з товаром заходу, що сприяють найбільш повному визнанню товару в споживача. Такими заходами можуть бути: дизайн, проектування або розробка продукту, його оформлення, якість продукту, упакування, іменна політика, обслуговування покупців, політика гарантійного обслуговування, диверсифікованість товару, варіація товару, асортиментна політика і т.д.

Маркетинг-мікс

Торговий мікс

Договірний мікс

Комунікативний мікс

Розподільчий мікс

Товарна політика

Договірна політика

Комунікативна політика

Розподільча політика


 

а)

Оферент

Маркетинг-мікс

Зворотній зв'язок

Товарна політика

Договірна політика

Розподільча політика

Комунікативна політика

Цільовий ринок

Цільові групи

Цільові особи


 

б)

Рис. 3.1. Схема структури (а) і взаємодії (б) маркетинга-мікса

Договірна політика припускає проведення заходів, завдяки яким здійснюються узгодження умов акта купівлі-продажу товару й оформлення цього акта у виді контракту. До таких заходів, як правило, відносять цінову політику, систему знижок і надбавок, умови постачання товару і його оплати, а також кредитну політикові.

Розподільна політика здійснюється з метою своєчасного постачання товару з місця його виготовлення до одержувача. Вона проводиться завдяки таким заходам, як аналіз і обґрунтування каналів збуту, маркетинг-логістика, політика торгівлі, політика засобів збуту, політика розміщення продуктивних сил, політика місцезнаходження споживачів і ринків, політика постачань, політика складування готової продукції і т.д.

Задача комунікативної політики — організація взаємодії підприємства — виготовлювача (або розподільника) продукції з усіма суб'єктами маркетингової системи для забезпечення стабільної й ефективної діяльності по формуванню попиту і просуванню товарів і послуг на ринок з метою задоволення потреб покупців і одержання прибутку. Ефективна комунікативна політика базується на таких заходах, як планування й організація бізнесів-комунікацій, тобто взаємин з партнерами, конкурентами і споживачами, реклама, стимулювання збуту, організація зв'язку з громадськістю й особистим продажем.

На відміну від класичного розуміння комунікативного мікса автори даного підручника розділяють точку зору вчених і практиків, що розширюють структуру комунікативного мікса шляхом включення в нього заходів щодо формування й оптимізації особистісних і міжфірмових комунікацій, спілкувань, взаємодій.

Мети і результати застосування субмікса маркетингового інструментарію розрізняються в залежності від виду проведеної політики маркетингу. Наприклад, метою товарної і договірної політики є створення пропозиції для ринку. Задача розподільної політики — представлення, забезпечення готовності реалізації цієї пропозиції на ринку, а задача комунікативної політики складається в створенні популярності пропозиції на ринку й у формуванні позитивного іміджу товару і фірми.

Маркетинг-мікс, будучи комплексною програмою заходів щодо просування товарів і послуг від продавця до кінцевого споживача, виступає як інструмент оптимального розміщення ресурсів у системі планування маркетингу і менеджменту. При цьому здійснюється постійне узгодження попиту та пропозиції товару на ринку за допомогою маркетингових досліджень і контролю відповідності дійсних показників підприємницької діяльності плановим установкам.

При розробці маркетинга-мікса необхідно враховувати наступні принципи:

• принцип послідовності, що вимагає узгодження кожної змінної величини з іншими перемінними. Так, наприклад, висока якість товару повинна супроводжуватися якісною рекламою, якісним обслуговуванням і репрезентабельним упакуванням товару;

• принцип зваженого підходу, що припускає дослідження й облік чутливості ринку до постійно мінливим перемінних кон'юнктури ринку. При цьому, приділяючи увагу найважливішим перемінним, не можна не враховувати й інші перемінні. Наприклад, якщо ринок чуттєвий до якості товару, то в рекламі доцільно дати розгорнуту характеристику якісних переваг товару;

• принцип обліку зміни бюджетних і інших витрат фірми, що вимагає дотримання бюджетної дисципліни і комплексності в плануванні структури маркетинга-мікса. Раціональність і розумне сполучення інструментів маркетингу для кожної конкретної ситуації на ринку можуть бути запорукою ефективного використання оборотних коштів і вкладеного капіталу фірми. Тому
для кожного сполучення інструментів маркетинга-мікса варто визначити залежність зміни обсягів продажу від витрат на маркетинг, а також планувати калькуляцію витрат по всій структурі маркетингових заходів.

Для окремих товарів значний вплив робить ціна, а для інших товарів вона не має вирішального значення (товари повсякденного попиту, предмети розкоші). Товарна політика може не мати великого значення для стандартизованих або однофункціональних товарів (наприклад, бензин), а для споживчих товарів повсякденного нетривалого і тривалого користування товарна політика відіграє істотну роль (хлібобулочні вироби, аудио- і відеотехніка і т.д.). Аналогічно і реклама, її значення дуже сильне варіюється в залежності від виду продукту (хліб, насолоди й автомобіль) (табл. 3.1).





Реферат на тему: Маркетинг-менеджмент та комплекс маркетингу в системі управління на підприємстві (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.