Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Макроекономіка

Валовий внутрішній продукт (курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ. 3

1. Сутність поняття «валовий випуск». 4

2. Валовий внутрішній продукт. 6

2.1. Склад ВВП.. 6

2.2 Методи обчислення ВВП.. 8

2.2.1. Виробничий метод. 8

2.2.2. Метод кінцевого використання. 10

2.2.3. Розподільчий методом. 14

3. Валовий національний дохід. 18

4. Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт. 20

Висновок. 24

Список використаної літератури. 25

Додатки. 26


Вступ

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси - виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави - це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.


1. Сутність поняття «валовий випуск»

Система національних рахунків передба­чає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск. Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР (1993 p.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає [5, С. 113]:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро­мадження;

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;

3) продукцію і незавершене виробництво, що призна­чені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 p.) з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

ВВ = РП + З1 – З2

де РП — вартість реалізованої продукції;

З1 — вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за ціна­ми на момент спрямування її у запаси;

З2 — вартість продукції, що була використана із запа­сів, за цінами на момент її використання [8, С. 276].

Відповідно до такого підходу щодо визначення ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випад­ковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 p.) передбачає урахування основних положень кон­цепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються сек­торами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розра­хунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП + А + (П - С),

де MB — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

ОП — оплата праці працівників;

А — споживання основного капіталу (амортиза­ція);

(П - С) — чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:

ВВ = В1 – В2

де В1 — відсотки, отримані банками від розміщення залу­чених ресурсів;

В2 — відсотки, сплачені банками за залучені вільні фі­нансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній визначають за формулою:

ВВ = СП – СВ + В - ТСР,

де СП — страхові премії, що надійшли до страхових ком­паній;

СВ — страхові відшкодування, що сплачені страхови­ми компаніями;

В — відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інстру­менти;

TCP — приріст технічних страхових резервів.

2. Валовий внутрішній продукт 2.1. Склад ВВП

Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резиден­тами країни за рік. Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчис­ленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної про­дукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг [12, С. 54].

Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насін­ня, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодя­гу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одини­цями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх вели­чина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (під­приємств, домашніх господарств, резидентів і неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину[2, С. 215].

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВ не тільки проміжну продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору є також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживан­ня основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того. амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР.

Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності — чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.

2.2 Методи обчислення ВВП

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витра­тами) і розподільчий метод (за доходами).

2.2.1. Виробничий метод

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули [4, С. 52]:

ВВП = Σ(ВВ - MB) + (ПП - С),

де ВВ — валовий випуск окремих галузей;

MB — матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії;

(ПП - С) — чисті продуктові податки.

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.

Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприєм­ствами-резидентами. До них відносять такі податки як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін.), мито тощо.

Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; суб­сидії на експорт і імпорт та ін.

У таблиці 1 наведені дані про ВВП України, обчислений виробничим методом [13]

Таблиця 1.

Динаміка ВВП України, обчисленого виробничим методом (млн грн.)

Показник

Роки

1998

1999

2000

2001

2002

Валовий випуск товарів та послуг (в осн. цінах)

220679

276246

373893

460520

520370

Проміжне споживання

133711

167781

229631

280030

330460

Податки за виключенням субсидій на продукти

15625

21977

25808

23700

31022

Валовий внутрішній продукт (у ринков. цінах)

102593

130442

170070

204190

220932

Споживання основного капіталу

-19281

-23230

-30223

-34303

-37213

Чистий внутрішній продукт

83312

107212

139847

169887

183719

2.2.2. Метод кінцевого використання

Згідно з методом кінцевого використання (за витра­тами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів су­купних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу[10, С. 122]:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

ЧЕ —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім).

Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:

1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

2) споживання товарів і послуг, отриманих у натураль­ній формі як оплату праці, подарунків тощо;

3) споживання товарів і послуг, що вироблені домаш­німи господарствами для особистого кінцевого спожи­вання;

4) споживання товарів і послуг, що куплені резиден­тами даної країни за кордоном під час відряджень, тури­стичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних заку­пок нерезидентів на території даної країни.

Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарст­ва. До них відносяться витрати на заробітну плату дер­жавних працівників і службовців, а також витрати, пов'я­зані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспіль­ного) споживання у приватного сектора економіки.

До державних закупок не входять видатки на транс­фертні платежі. Урядові трансфертні платежі — це дер­жавні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задово­льняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і послуги. Нарешті, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг, що є компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати містять як державні за­купки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т) [12, С. 73]:

ДВ = ДЗ + Т.

При цьому не має значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при визначенні ВВП враховуються тільки виграти держави на закупку товарів і послуг.

Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:

ВІ = ЧІ + А,

де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відно­влення зношеного капіталу.

Валові інвестиції —це не що інше, як валове нагромад­ження, яке включає чисте придбання (придбання за відра­хуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.

До складу валового нагромадження включають нагро­мадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.

Валове нагромадження основного капіталу — це вкла­дання інвестицій (коштів) в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це активи, як результат попереднього виробництва, які про­тягом довгого часу (більше року) використовуються у процесі виробництва товарів та послуг. Це будівлі та спо­руди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо. Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 p.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього витрат на геологопошукові роботи, створення та придбання програмно­го забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які є основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальний ремонт[11, С. 97].

Валове нагромадження основного капіталу включає також виграти на поліпшення невироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироб­лених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Вони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням (меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, є виробничою діяльністю й тому вартість невироблених активів включається до нагромад­ження основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного вироб­ництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження або вилучення.

Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відно­сяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.

Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що на­даються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігран­тів та ін.

Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність мате­ріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазна­чалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг[7, С. 63].

У таблиці 2 наведені дані про структуру ВВП України, обчисленого за методом витрат.

Таблиця 2

Структура ВВП України за категоріями використан­ня (в %)

Показник

Роки

1998

1999

2000

2001

2002

ВВП — усього у тому числі:

100

100

100

100

100

споживчі витати домашніх господарств

49,7

54,7

54,3

55,0

54,3

витрати некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства

5,4

2,5

2,3

2,0

1,8

Сектор загального державного управління

21,3

19,8

18,6

19,6

20,4

валове нагромадження основного капіталу

23,3

19,3

19,7

19,7

20,2

зміна запасів матеріаль­них оборотних коштів

3,3

-1,9

0,0

2,1

-1,2

чисте придбання ціннос­тей

0,1

0,1

0,1

0,0

0,0

Сальдо експорту-імпорту товарів і послуг

-3,1

5,5

5,0

1,6

4,5

Як свідчать наведені дані, у 2002 p. кінцеве споживання складало 76,5 %, валове нагромадження — 20,2 %, а чистий експорт склав - 4,5 % ВВП, розрахованого за ме­тодом витрат[13].

2.2.3. Розподільчий методом

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом вико­ристовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С),

де ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП — валовий корпоративний прибуток; він роз­поділяється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіден­ди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробницт­ва, включаючи й амортизацію (НрП);

ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;

НП — неприбуткові податки, що включають по­датки на продукти та інші податки на ви­робництво і імпорт;

С — субсидії на продукти та інші субсидії, по­в'язані з виробництвом і імпортом;

(НП - С) — чисті неприбуткові податки.

Заробітна плата найманих працівників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах. Вона включає власне заробітну плату і відрахування на соціаль­не страхування. Заробітна плата охоплює всі види заробітків, у тому числі премії, доплати, надбавки, що нараховані у грошовій або натуральній формах незалежно від джерела фінансування, тобто за рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам згідно з за­конодавством за невідроблений час (щорічні відпустки, святкові дні тощо). Заробітна плата враховується до відра­хування податків та інших утримань, які здійснюються стосовно найманих працівників. Відрахування на соціаль­не страхування здійснюються роботодавцями, аби забез­печити найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної допомоги [3, С. 168].

Неприбуткові податки —це обов'язкові платежі, що їх стягує держава з виробничих одиниць у зв'язку з вироб­ництвом і імпортом товарів та послуг або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують підприєм­ства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво пов'язані з викори­станням факторів виробництва (землі, основного капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл на заняття якою-небудь виробничою діяльністю та ін. До цих податків не відноситься податок на прибуток та прибутковий податок з громадян.

Субсидії — це поточні платежі, які держава надає під­приємствам у зв'язку з виробництвом, продажем та імпор­том товарів і послуг або використанням факторів вироб­ництва для здійснення відповідної економічної і соціаль­ної політики в країні. Субсидії складаються із субсидій на продукти та субсидій на виробництво і імпорт. Субсидії на виробництво та імпорт включають субсидії, які підприєм­ства отримують вад держави у зв'язку із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків тощо), для стимулювання використання відповідних видів сиро­вини, енергії тощо, для зменшення шкідливих викидів у атмосферу, обробки і використання відходів виробництва.

Валовий корпоративний прибуток — це частка валової доданої вартості, що залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і чистих непри­буткових податків.

Змішаний доход — це доход, що отримують домашні господарства, індивідуальні підприємці від функціону­вання некорпорованих підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні госпо­дарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види вільної професійної діяль­ності. Змішаний доход створюється факторами вироб­ництва безпосередньо в процесі виробництва. Розподілити його на окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву змішаного доходу.

Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаються на валовій основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу (амортизації) [12, С. 73].

Для економіки в цілому валовий корпоративний при­буток і змішаний доход розраховують як різницю між ВВП і оплатою праці найманих працівників та чистими непри­бутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу. Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна було б обчислити на основі бух­галтерської звітності. Але це є дуже трудомісткою і склад­ною справою. Тому в економічній практиці розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування.

У таблиці 3 наведені дані про структуру ВВП України, розрахованого за категоріями доходу [13].

Таблиця 3

Структура ВВП України за категоріями доходу* (в %)

Показники

Роки

1998

1999

2000

2001

2002

ВВП — усього у тому числі;

100

100

100

100

100

оплата праці найманих працівників

43,5

44,3

42,3

42,3

43,7

Податки за виключенням субсидій:

на виробництво та імпорт

19,1

17,6

16,8

13,4

13,6

на продукти

10,6

16,8

15,2

11,6

12,3

Інші, пов'язані з виробництвом

8,5

0,8

1,6

1,8

1,3

Валовий прибуток, змішаний доход

37,4

38,1

40,9

44,3

42,7

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А):

ЧВП = ВВП -А.

3. Валовий національний дохід

Валовий національний доход (ВНД) —це сума внутріш­ніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

ВНД = ВВП + ЧПД,

При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом (через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну товарів). Податки на вироб­ництво і імпорт е первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До первинних доходів відносяться і доходи від власності[5, С. 119

Зовнішні первинні доходи включають оплату праці на­йманих працівників і доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів), землі, немате­ріальних (нефінансових) активів отримують (або переда­ють) за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди за участь в акціо­нерному капіталі; чисту ренту за користування землею; плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестований доход іноземних компаній та ін.

Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів пере­розподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів пере­даватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВНДн):

ВНДн = ВНД + ЧПТз,

де ЧПТз — чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кор­дону і переданими за кордон.

Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і пере­дані) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахування на соціальне стра­хування; допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн; обов'язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні внески; штрафи і пені та ін [9, С. 316].

Якщо від ВНД і ВНДн відрахувати споживання основ­ного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий націо­нальний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход (ЧНДн).

Наступний показник —особистий доход (ОД). Особис­тий доход складається із первинних доходів домашніх гос­подарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти— СТв та чисті зовнішні соціальні трансферти — ЧСТз).

ОД = (ЗП - ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТ. + ЧСТз

де ВСФ — відрахування від заробітної плати до страхових фондів;

Р — рента як доход від передачі прав на викори­стання власності (землі, надр тощо);

ЧВ — чистий відсоток як доход від фінансових акти­вів (позички, облігації, термінові внески то­що); він обчислюється як різниця між отрима­ними і сплаченими відсотками;

Д — дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу.

Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП):

БД = ОД - ОП,

Де ОП —особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.).

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх госпо­дарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також виграти на споживання органів державного управління і некомерційних органі­зацій, що обслуговують домашні господарства.

4. Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт

Макроекономічні показники — це показ­ники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспіль­ства мають величина і динаміка фізичних обсягів вироб­ництва. Це тому, що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз дина­міки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні [2, С. 295].

Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обся­гу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Тп):

Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОЦ) [12, С. 82].

Індекси пін відображають співвідношення між сукуп­ною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й сукупною ціною Ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає співвідношення між сукупною ціною фіксова­ного набору споживчих товарів та послуг (споживчого кошика) в поточному і базовому роках.

Згідно з існуючою практикою індекси цін обчислюються у відсотках.

Дефлятор ВВП, тобто Іц, більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефля­тор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних уварів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку. У зв'язку з цим дефлятор ВВП — це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов'язано зі зміною фізичного обсягу виробництва, а якою — зі зміною цін чи обома обставинами водночас. Для визна­чення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП [10, С. 216].

Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз





Реферат на тему: Валовий внутрішній продукт (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.