Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Макроекономіка

Сутнісні форми та особливості української трудової еміграції (стаття)

За умов інтенсивного розвитку ін­формаційного постіндустріального суспільства міждержавні переміщення працездатного на­селення набули загрозливих масштабів як в Україні, так і у глобалізованій економічній системі загалом. Щорічно в по­шуках роботи у світі мігрує 25 млн. осіб. Із врахуванням обсягів нелегальної міграції за­гальна чисельність трудових мігрантів у три-п'ять разів перевищує легальну. За різними оцінками фахівців, щорічно за межі України з метою працевлаштування виїжджає від 3 до 7 млн. осіб. Тобто, в умовах сучасного міжна­родного ринку праці трудова детермінанта в міждержавних переміщеннях виступає основ­ним чинником як в інтенсивності міграційно­го процесу, так і в його результативності.

Різні аспекти міграційних переміщень у системі міжнародних економічних відносин були предметом дослідження багатьох вче­них. У працях зарубіжних економістів Дж.Борхаса, С.Брю, П.Кругмана, К.Макконнелла, Я.Мінсера, А.Роя знайшли відобра­ження проблеми управління імміграційними потоками. З'ясуванню теоретичних проблем еміграційних процесів і їх кількісної оцінки присвячені наукові розробки вчених країн СНД - Ж.Зайончковської, Т.Заславської, А.Кирєєва, Г.Овчинникова, В.Переведєнцева, Л.Рибаковського, І.Цапенко. Окремі соціаль­но-економічні аспекти міграційних процесів досліджують сьогодні українські вчені Р.Бе-резюк, В.Будкін, М.Долішній, Ф.Заставний, Л.Кривенко, Б.Лановик, І.Лапшина, Е.Ліба-нова та ін. Однак, незважаючи на теоретичні дослідження і концепції стосовно міграцій­них процесів, залишається недостатньо вив­ченою проблема сутнісних форм трудової еміграції.

Явище трудової еміграції має розглядатись на основі з'ясування суперечливої єдності як внутрішніх, так і зовнішніх сторін його харак­теристики, які проявляються у суспільному житті. В якості останніх можуть бути представлені такі форми трудової еміграції, які можна класифікувати за: територіальною спрямованістю трудоеміграційних потоків; категоріями працівників (працівники-мігранти; сезонні працівники; стажисти, які працю­ють за наймом; особи, зайняті у межах догово­рів підряду); статево-віковою структурою трудоемігрантів; освітнім рівнем; тривалістю виконуваних за кордоном робіт; видами ді­яльності. Ці форми є проявами сутності тру­дової еміграції. Згадка про них на стадії з'ясування суті явища трудової еміграції не є ви­падковою чи формальною. Завжди першим щаблем пізнання сутності є стадія емпірично­го аналізу, коли за формою прояву, яка є ви­димою стороною дійсності, з'ясовується гли­бинна суть явищ і процесів, і лише згодом здійснюється зворотній рух, який дозволяє виявити чому і яким чином глибинна сутність отримує саме таку, а не іншу форму прояву.

Якщо форми прояву трудової еміграції, зав­дяки своїй очевидності (адже вони виступа­ють на поверхні явищ суспільного життя) особливих дискусій серед дослідників не вик­ликають, то проблеми сутнісних форм явища трудової еміграції, на наш погляд, належним чином ще навіть і не поставлені. І це не ви­падково, адже категорія "трудова еміграція" є економічною абстракцією такого типу зв'яз­ків, які зумовлені розвитком сучасних глобалізаційних процесів. Це поняття адекватне новітнім інтеграційним економічним систе­мам.

Трудову еміграцію можна характеризувати, перш за все, як суперечливу єдність інтеріогенеративної та екстеріогенеративної сутнісних форм (з огляду на причини).

Інтеріогенеративна (з англ. interior — внут­рішній, generative - той, що породжує) форма та відповідна їй інтеріогенеративна частина еміграційного потоку визначаються необхід­ністю і можливістю здійснення міждержавно­го руху робочої сили всередині інтегрованих економічних систем. Ключовою характерис­тикою інтеріогенеративного еміграційного потоку є те, що він забезпечує збалансова­ність ринків праці в інтегрованих системах (наприклад у ЄС), усуваючи диспропорції у використанні трудового потенціалу, які були спричинені нерівномірним розвитком країн інтегрованої системи, неспівпаданнями у часі фаз економічного циклу, асинхронністю захо­дів економічної політики різних країн інтег­рованої системи у створенні сприятливого ін­вестиційного клімату, відмінностями у захо­дах соціальної політики цих держав.

У свою чергу, екстеріогенеративна (з англ. exterior — зовнішній, generative — той, що по­роджує) форма та відповідна їй екстеріогене­ративна частина еміграційного потоку пород­жені дією чинників зовнішнього, стосовно ін­тегрованої системи, характеру дії. Якщо інте-ріогенеративна трудова еміграція є внутріш­ньо необхідною, а тому природною частиною еміграційного потоку, то екстеріогенеративна — зовнішньою, а тому надлишковою його час­тиною. Ці форми знаходяться у внутрішній суперечливій єдності. Така двоякість і пов'язаний з нею поділ трудоеміграційного потоку на інтеріогенеративний та екстеріогенеративний обумовлені наявністю інтегрова­них економічних систем.

Визначення суперечливої єдності інтеріогенеративної та екстеріогенеративної форм як сутнісних форм трудової еміграції визнача­ється необхідністю з'ясування якісних від­мінностей саме сучасного етапу здійснення трудоеміграційних процесів. Проблема в то­му, що йому притаманні такі риси, яких не бу­ло і не могло бути на попередніх етапах. З кінця XIX до першої половини XX ст. трудова еміграція визначалась чинниками економіч­ного й політичного біженства, возз'єднанням сімей, релігійними і расовими мотивами, при­родними і соціальними катаклізмами. Інс­тинкт самозбереження, пошук кращого май­бутнього для себе, своїх сімей, релігійних та національних кланів змушував людей емігру­вати. Окрім того, нерівномірність розвитку країн "світового центру" і "світової перифе­рії" (за класифікацією П. Пребіша) продов­жує посилюватись, що безперечно посилює і мотивацію еміграції населення з периферій­ної частини світу до зони країн світового цен­тру. Це супроводжується вибухом масових і потворних форм так званої нелегальної еміг­рації, перетворюючи цю проблему у проблему загальносвітової безпеки. Але, починаючи з другої половини XX ст., в міжнародних еко­номічних відносинах паралельно з дією чин­ників традиційного міграційного потоку започаткував свою дію і новий чинник розвитку трудоеміграційних процесів, породжений формуванням у різних регіонах світу міжна­родних економічних угруповань. Найбільш рельєфних і глибоких форм міжнародна еко­номічна інтеграція набула у Європі. Створен­ня спочатку Спільного ринку, який згодом пе­ретворився у Європейський Союз, означало зняття бар'єрів міждержавного руху не тільки товарів і капіталів, а й робочої сили. Таке вільне переміщення населення перетворилось в одну із сутнісних рис характеристики сучас­них міжнародних інтегрованих систем. Рух робочої сили перестає бути одновекторним і набуває флуктуаційного, маятникоподібного характеру, "обслуговуючи" країни ЄС, як кра­їни, до певної міри, замкнутої системи. Іншою стає і мотивація міграції. Мотивами виступа­ють відмінності низки економічних, соціаль­них та правових параметрів всередині інтег­рованої системи. Останні набувають інтеріогенеративного характеру, звідси сам міграцій­ний потік і може бути визначений як інтеріо­генеративний. На відміну від нього мотиви традиційної міграції тепер окреслюються як екстеріогенеративні. Таким чином, сутнісна оцінка теперішнього етапу історичної еволю­ції процесу трудової еміграції не може бути визначена однозначно, на основі тільки ви­дозмін кількісного характеру. Якісна зміна полягає у тому, що сучасний трудоеміграційний процес характеризується як збереженням традиційних мотивів виїзду, так і стрімким посиленням маятникоподібного переміщення працездатного населення під впливом розвит­ку інтеграційних процесів. Ця двоякість мо­тивації трудової еміграції дозволяє розгляда­ти її крізь призму єдності інтеріогенеративної та екстеріогенеративної форм.

З'ясування суперечливої єдності сутнісних форм еміграції має виняткове значення і для дослідження глибинних основ українського феномена трудової еміграції. Україна визна­чила свій європейський вибір, тому в міру поступового просування в бік європейського економічного середовища увесь еміграційний потік набуватиме все більш викристалізова-них форм інтеріогенеративного та екстеріогенеративного характеру, що в свою чергу спри­ятиме більш обгрунтованій політиці регулю­вання трудоеміграційних процесів.

Трудова еміграція - складне економічне, соціальне і політичне явище, яке значною мі­рою впливає на склад трудових ресурсів кра-їн-донорів і країн-реципієнтів, створює нову ситуацію на ринках праці, вносить зміни (не завжди позитивні) у соціальне і політичне життя багатьох країн світу. На основі аналізу наслідків процесу трудової еміграції пропо­нуємо розмежувати у структурі еміграційного потоку його болстерінгову та детеріоративну частини (що є другим аспектом сутнісної ха­рактеристики трудової еміграції).

Болстерінгова (з англ. bolster — підтримува­ти) форма (і відповідна їй болстерінгова час­тина зовнішньоміграційного потоку) — це така складова, яка або не впливає на економічний стан країни-експортера робочої сили, або на­віть покращує його і є позитивним моментом характеристики процесу трудової еміграції. Еміграція некваліфікованих робітників до­сить плідна для країни-донора, оскільки доз­воляє знизити рівень безробіття і скоротити пов'язані з ним витрати. Окрім цього, числен­ні емпіричні дані свідчать про те, що еміграція робочої сили сприяє підвищенню середнього рівня заробітної плати і доходів найменш за­безпечених верств населення країн-донорів. В якості ще однієї вигоди від трудової еміграції можна назвати поповнення вітчизняної еконо­міки валютними ресурсами за рахунок грошо­вих переказів трудових емігрантів. Валютна ефективність експорту робочої сили, за розра­хунками економістів, мінімум у п'ять разів ви­ща від валютної ефективності товарного екс­порту1. В Україні чисті валютні надходження (доходи, заробітна плата за мінусом тієї час­тини, яку громадяни України, працюючи за кордоном, витрачають у країні-реципієнті) від експорту робочої сили оцінюються у 7,5-8 млрд. дол. на рік. Ця цифра наближається до доходів цілих експортних галузей України. Так, експорт товарів чорної металургії, хіміч­ної промисловості, продуктів переробки наф­ти та цілого ряду сільськогосподарських това­рів (м'ясо, пшениця, олія, цукор) становить близько 7 млрд. дол.2

Частина емігрантів отримує за кордоном освіту, професійну підготовку, досвід роботи, що також є позитивним моментом для країни-донора. Спостерігається зростання рівня ква­ліфікації робітників, які виїжджають в інші країни з метою працевлаштування, оскільки за кордоном мігранти залучаються до передо­вих технологій, стандартів трудової дисцип­ліни і організації виробництва. У випадку ре­алізації ці обставини сприяють підвищенню цінності і економічної ефективності трудово­го потенціалу країн-донорів і в кінцевому результаті впливають на процес їх подальшого соціально-економічного розвитку.

Трудова еміграція має позитивні наслідки і для країн, у які спрямовані потоки робочої сили (країн-реципієнтів). Країни-реципієнти вико­ристовують іноземну робочу силу як умову ефективного функціонування національної економіки. Зокрема, у трудомістких галузях ви­робництва, які не користуються попитом серед місцевого населення, використовується інозем­на робоча сила, яка забезпечує нормальний хід виробничого процесу. Наприклад, у Франції питома вага іноземної робочої сили становить 33% зайнятих в автомобілебудуванні, у Бельгії — 50% шахтарів2. Іноді у деяких країнах при довгостроковому використанні іноземної робо­чої сили залежність від її праці стає настільки великою, що без додаткового залучення нових іммігрантів неможливе нормальне функціону­вання цілих галузей економіки — сфери послуг, будівництва, вугільної промисловості.

Виграш від імпорту іноземної робочої сили для країни-реципієнта полягає також у тому, що місцеві підприємці певною мірою стриму­ють темпи зростання заробітної плати своїх працівників. Відсутність дешевої робочої си­ли у трудомістких і непривабливих галузях виробництва, навпаки, спонукала б підприєм­ців підвищувати рівень заробітної плати. Ви­користання "дешевої" праці трудоемігрантів приносить користь для споживачів продуктів, вироблених цією працею. Оскільки заробітна плата знижується, а зайнятість у цій ситуації зростає, то кількість товарів і послуг, створе­них іноземною робочою силою збільшується, а вартість їх зменшується. Роботодавців, які використовують некваліфіковану працю тру­доемігрантів, отримують певну вигоду, зокре­ма, у короткотерміновому періоді. Зростання прибутковості має два важливих наслідки. По-перше, збільшуючи віддачу від капіталу, воно стимулює інвесторів збільшувати капі­таловкладення у підприємства або обладнан­ня, причому капітал може бути як національ­ним, так і закордонним. По-друге, зростаючі прибутки сприятимуть збільшенню чисель­ності самих працедавців. Зростання капіта­ловкладень і збільшення числа роботодавців в кінцевому результаті призведуть до змен­шення прибутків до їх нормального рівня, але запас капіталу в країні в цілому збільшиться, і виникнуть умови, за яких деякі робітники самі стануть власниками.

Трудоемігранти у період високих темпів економічного зростання дають змогу промис­лово розвинутим країнам провести перемі­щення трудових ресурсів з меншими витрата­ми і згладити диспропорцію у їх розподілі між країнами і галузями виробництва. Розви­ток трудової еміграції дозволяє країнам-реципієнтам заощаджувати витрати на підго­товці кадрів для власного ринку праці, від яких вирішальною мірою залежать темпи еко­номічного зростання і НТП. Вчені констату­ють, що за останню чверть XX століття еконо­мія для США у сфері освіти і наукової діяль­ності становила до 15 млрд. дол. Прибутки від використання іноземної робочої сили в Кана­ді - у сім разів, а у Великій Британії - у три рази перевищують суми, які виділяються в якості допомоги країнам, що розвиваються4. Для країн, які значно випереджають за темпа­ми економічного розвитку менш розвинуті країни, набагато дешевше залучати спеціаліс­тів, ніж навчати їх у себе.

Трудоемігранти, створюючи нову вартість у країні перебування, самі споживають товари та послуги, стимулюючи розвиток її націо­нальної економіки. Низькі витрати виробниц­тва, за рахунок використання дешевої робочої сили іноземних працівників, сприяють підви­щенню конкурентоспроможності національ­них товарів на світовому ринку. Внаслідок ви­користання іноземної робочої сили підвищу­ється еластичність ринку праці — іммігранти у більшості країн розглядаються як своєрід­ний амортизатор у випадку економічного спа­ду та безробіття. І нарешті, трудова еміграція - важливе джерело поповнення ринку праці країн з низьким рівнем народжуваності, засіб його пристосування до потреб ринкової еко­номіки. Отже, усі ці риси і характеризують трудову еміграцію як болстерінгову або таку, яка відображає позитивні наслідки трудоеміг-раційного процесу.

Детеріоративна (з англ. deteriorate — погір­шувати) форма і відповідна їй детеріоративна частина зовнішньоміграційного потоку нес­приятливо впливають на економічний розви­ток країни-експортера робочої сили. Суть її полягає в тому, що в країні, яка експортує ро­бочу силу, погіршується ситуація на ринку праці або знижується її інтелектуальний по­тенціал.

За умов економічного спаду, що супровод­жується зниженням інноваційної активності, з'являється надлишкова пропозиція на рин­ках науково-технічної праці. Вона пов'язана із втратою можливостей проведення передо­вих наукових досліджень, нерегулярністю виплат та низьким рівнем заробітної плати у сфері науково-дослідного сектора тощо. Рі­вень оплати праці не узгоджується із склад­ністю виконуваної роботи і кваліфікаційними характеристиками кадрів у цій галузі. У зв'яз­ку з цим відбувається зовнішня міграція ви­сококваліфікованих спеціалістів, які всереди­ні країни не можуть реалізувати свій інтелек­туальний потенціал через відсутність фінан­сування наукових розробок, умов для їх твор­чої і професійної реалізації, а також через по­гіршення соціально-економічних умов життя. Така еміграція в науковій літературі отрима­ла назву "відплив мізків". Найбільш мобіль­ною частиною творчого потенціалу є високок­валіфіковані вчені природничих та інженер­но-технічних спеціальностей - математики, фізики, хіміки, біологи, медики, програмісти. Це пов'язано передусім із тим, що досліджен­ня за цими напрямами є визначальними і то­му спеціалісти цих галузей знань користують­ся на міжнародному ринку праці найбільшим попитом. Варто зазначити, що стосовно най­більш талановитих вчених у галузях матема­тики, ядерної фізики, енергетики, біології пе­редбачені різні квоти і пільги з метою їх пос­тійного влаштування в країні в'їзду. Тому ба­гато з них розглядають виїзд за контрактом лише як перший крок до того, щоб назавжди залишитись в економічно розвинутій країні. Окрім того, певна кількість спеціалістів, які повернулись, відчувши незадоволеність умо­вами і організацією наукової праці, умовами життя, знову починають свідомо шукати мож­ливості нового виїзду за кордон. Ця, за фор­мою, маятникова міграція, тільки із значним часовим лагом, за своєю суттю є частиною єдиного процесу "відпливу мізків".

У зв'язку з еміграцією висококваліфікова­них робітників, інженерно-технічного персо­налу виявляються особливо негативні наслід­ки трудової еміграції для країн-донорів. В да­ному випадку втрачаються усі капітальні вит­рати, пов'язані з підготовкою цих кадрів. За оцінками ООН, тільки фінансові втрати кра­їн, що розвиваються, від "відпливу мізків" за останні ЗО років перевищили 60 млрд. дол.5 Через нестачу на вітчизняному ринку праці трудового, інтелектуального і творчого потенціалу країна-донор не лише погіршує свій теперішній стан, а й втрачає перспективи роз­витку у майбутньому. "Відплив мізків" приз­водить також до зниження технологічного по­тенціалу країни-експортера робочої сили, па­діння її культурного та наукового рівня. Та­ким чином, нині, коли саме інтелект і знання стали головними складовими продуктивних сил суспільства і визначають рівень розвитку виробництва, національну безпеку, безпово­ротна втрата цього інтелекту призводить до стагнації спочатку науки і виробництва, потім освіти і культури, а пізніше - усієї нації і дер­жави. Водночас, національна економіка краї­ни-експортера робочої сили втрачає наймо-більнішу і, як правило, найконкурентоспро-можнішу частину працездатного населення. За кордон з метою працевлаштування виїж­джають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти. Внаслідок цього від­бувається зміна структури трудових ресурсів.

Негативні наслідки трудової еміграції ви­являються також у тому, що країна-експортер робочої сили несе додаткові витрати на підго­товку нових спеціалістів для власного ринку праці, в той час як багато вчених та спеціаліс­тів не змогли знайти застосування своїй праці за кордоном відповідно до професії і тому ви­мушені виконувати ті види робіт, які вимага­ють менших знань, умінь та навичок.

Трудова еміграція має негативні наслідки і для країн-реципієнтів. Зокрема, наплив робо­чої сили із-за кордону ускладнює проблему зайнятості для власних працівників, оскільки через її надлишок підвищується тиск на внут­рішній ринок праці. Окрім цього, на ринку праці виникає конкуренція не лише серед міс­цевих і новоприбулих працівників, а й серед іммігрантів. Така ситуація сприяє зниженню рівня заробітної плати і підвищенню інтен­сивності праці іноземців. У випадку притоку трудоемігрантів збільшуються витрати із дер­жавного бюджету країни-імпортера на соці­альне забезпечення та захист іноземної робочої сили. Негативним явищем для країни-реципієнта також є відплив національної валю­ти за кордон у вигляді грошових переказів мігрантів. Поряд з економічними, виникають соціальні, правові та інші проблеми, пов'язані з трудовою еміграцією. У країнах-імпортерах робочої сили підвищується напруженість та загострюється криміногенна ситуація у зв'яз­ку з негативним ставленням місцевого насе­лення до іммігрантів. Це призводить до про­ведення країнами-реципієнтами більш жорс­ткої імміграційної політики. Однак навіть та­кі заходи, як відмова розвинутих країн від широкомасштабного імпорту робочої сили, антиімміграційні кордони, зусилля з репатрі­ації чи асиміляції іноземців не скорочують їх чисельності. Зокрема, у США наприкінці XX ст. чисельність іммігрантів становила 21 млн., а в Канаді і Австралії — по 4 млн. осіб. Частка іноземців у загальній чисельності населення становить в основних країнах-реципієнтах 5-15%, у робочій силі - 10-25%6.

Таким чином, трудова еміграція в умовах глобалізації економічного розвитку є склад­ним і масштабним явищем, яке викликає неод­нозначні результати: ліквідуючи дефіцит ро­бочої сили в ряді галузей та регіонів, вона за­гострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-ре­ципієнтів. Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого — створює проблему збереження націо­нальної самобутності як іммігрантів, так і міс­цевого населення. Для країн-донорів трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безро­біття і, в той же час, повертається втратою якісно кращої національної робочої сили.

Проведений нами аналіз причин і наслідків трудової еміграції дає змогу констатувати, що сутнісними формами даного феномена є супе­речлива єдність інтеріогенеративної та екстеріогенеративної, детеріоративної і болстерінгової його форм.

Автори: О.Заклета, О. Шиманська Тернопільська академія народного господарства





Реферат на тему: Сутнісні форми та особливості української трудової еміграції (стаття)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.