Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Макроекономіка

Стан ринку праці в Україні. Зайнятість та безробіття (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

1. Рівень безробіття та вплив на економіку. 4

2. Проблеми зайнятості та їх вирішення. 9

3. Статистично–аналітичний огляд стану ринку праці 12

Висновки. 19

Список використаної літератури. 20


Вступ

Трансформація економіки України супроводжується загостренням проблем зайнятості населення. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків. Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає одна з причин макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість. В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зай­нятості населення.


1. Рівень безробіття та вплив на економіку

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 - 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в на­ступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і за­фіксована, наприклад, профспілками [2, с. 160]. Висока ставка заробітної пла­ти примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та цик­лічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шу­качі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загаль­ному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залиши­лись без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї кате­горії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в неда­лекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [2, с.161].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши робо­ту, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а от­же, і більш реальний обсяг національного продукту [2, с. 162].

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

- відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні ро­бочі місця;

- високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди
зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не
набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

- встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив
на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введен­ня високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що
підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її,
тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при
цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата вста­новлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

- упровадження непродуманої податкової політики. Високі став­ки прибуткового податку змушують підприємців і найманих пра­цівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або вза­галі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Ін­шими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають на­вички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне без­робіття є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вва­жається більш важким [2, с. 164].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно трива­тиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, орга­нізує систему перепідготовки.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли су­купний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скоро­чується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільне та ви­мушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звіль­няється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колек­тиві або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності про­фесії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце [2, с. 167].

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добро­вільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіття виникає за умов жорсткості заробітної плати.

 

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної пла­ти не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної пла­ти на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня. Особливості найму по­лягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обгово­рюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної ква­ліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорст­кість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизи­тись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші ви­являються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через не­сприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного [2, с. 169].

Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» [2, с. 170].

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.


2. Проблеми зайнятості та їх вирішення

В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зай­нятості населення. Базовим постулатом державної стратегії забезпе­чення зайнятості має стати принцип досягнення та підтримання повної продуктивної зайнятості. За цих умов, на наш погляд, кон­цептуальні основи регулювання зайнятості населення в Україні ма­ють полягати в органічному поєднанні механізму саморегулювання та механізму державного регулювання, які забезпечать умови для розвитку робочої сили та економічної активності.

В умовах ринкової економіки зайнятість регулюється в основно­му державою відповідно до прийнятої політики (концепції) зайня­тості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвине­них країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і подання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також сти­мулювання створення гнучкого ринку праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та норма­тивними актами про зайнятість населення в ході реалізації державної політики зайнятості потрібно керуватися такими принципами:

- забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільність праці, згідно з якою зайнятість ґрунтується на віль­ному волевиявленні громадян. В основу цього принципу, крім права на працю, покладено також інші громадянські права, які розширюють свободу розпоряджання працівником своєю робочою силою [3, с. 98].

По-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати участь чи ні в суспільній праці. При цьому легалізована добровільна незайнятість виключає будь-які погрози проти цього виду свободи, якщо джерело існування непра­цюючого громадянина є законним.

По-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найбільш сприятливого для нього (з урахуванням реальних можливостей) режиму зайнятості. Йдеться про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини.

Третій важливий елемент добровільного трудового способу жит­тя пов'язаний з наданням права вільного вибору географічного місця прикладання праці. Це положення здійснити в Україні сьо­годні найскладніше через необхідність правового опрацювання пи­тання щодо свободи переміщення, докорінного поліпшення житло­вої забезпеченості, ліквідації різких контрастів у рівні життя на території держави.

По-четверте, добровільний трудовий спосіб передбачає необме­жене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності, включаючи сферу виправної праці;

- сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язане з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та про­фесійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш підхо­дящої сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до пере­навчання в разі потреби;

- єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов: ко­ординація діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами еко­номічної та соціальної політики, включаючи соціальне забезпечен­ня, зростання й розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок робото­давців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості, включаючи про­фесійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні [3, с. 101-103].

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на пра­цю держава передбачає:

- заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятли­вих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зай­нятість населення і працю;

- проведення аналітичних і наукових досліджень структури економі­ки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу­чення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

- сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;

- організацію професійної орієнтації [3, с. 105].


3. Статистично–аналітичний огляд стану ринку праці

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці порівняно з 2006 роком:

- щодо економічної активності населення працездатного віку:

· збільшення рівня економічної активності з 71,2% до 71,7% населення відповідного віку;

· збільшення рівня зайнятості з 65,9% до 66,7% населення відповідного віку;

· зростання обсягів самостійної зайнятості – на 3,6%;

· зниження рівня безробіття економічно активного населення відповідного віку:

* визначеного за методологією МОП з 7,4% до 6,9%;

* зареєстрованого з 3,8% до 3,3%;

* зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 15,7%;

- зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 39,7% до 45,4%;

- зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати на 29,7%;

- зростання реальної заробітної плати на 12,5%;

- зменшення обсягів вивільнення працівників з причин скорочення штатів на 26,9%;

- зменшення кількості працівників, які:

· переведені з ініціативи адміністрації на скорочений графік роботи – на 7,7%;

· знаходились в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації – на 18,5%;

· вчасно не отримали заробітну плату – на 27,8%;

- зменшення суми боргу з виплати заробітної плати на 17,1%.

Динаміка основних показників ринку праці

 

Одиниця виміру

2007р.

2006р.

2007р. до 2006р.,

у %

Економічно активне населення

тис. осіб

 

 

 

у віці 15-70 років

22322,3

22245,4

100,3

працездатного віку

20606,2

20545,9

100,3

Рівень економічної активності населення

у % до населення відповідної вікової групи

 

 

 

у віці 15-70 років

62,6

62,2

х

працездатного віку

71,7

71,2

х

Зайняте населення

тис. осіб

 

 

 

у віці 15-70 років

20904,7

20730,4

100,8

працездатного віку

19189,5

19032,2

100,8

Рівень зайнятості населення

у % до населення відповідної вікової групи

 

 

 

у віці 15-70 років

58,7

57,9

х

працездатного віку

66,7

65,9

х

Кількість населення віком 15-70 років, зайнятого у неформальному секторі економіки

тис. осіб

4661,7

4623,3

100,8

у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи

22,3

22,3

х

Безробітне населення (за методологією МОП)

 

 

 

 

у віці 15-70 років

тис. осіб

1417,6

1515,0

93,6

працездатного віку

1416,7

1513,7

93,6

зареєстроване у державній службі зайнятості, працездатного віку

673,1

784,5

85,8

Рівень безробіття населення (за методологією МОП)

у % до економічно активного населення відповідної вікової групи

 

 

 

у віці 15-70 років

6,4

6,8

х

працездатного віку

6,9

7,4

х

Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку

у % до економічно активного населення працездатного віку

3,3

3,8

х

у % до населення працездатного віку

2,4

2,8

х

Рівень економічної неактивності населення

у % до населення відповідної вікової групи

 

 

 

у віці 15-70 років

37,4

37,8

х

працездатного віку

28,3

28,8

х

Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості

тис. осіб

2419,7

2700,4

89,6

з них працевлаштовано

 

1098,6

1070,8

102,6

Рівень працевлаштування

у % до тих, які перебували на обліку

45,4

39,7

х

Взяли участь у громадських роботах

тис. осіб

422,1

437,4

96,5

Проходили професійне навчання

тис. осіб

229,4

203,4

112,8

Потреба в робочій силі

на кінець періоду, тис. осіб

169,7

170,5

99,5

Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду

на кінець періоду, осіб

4

5

80,0

Середній розмір допомоги по безробіттю

у грудні, гривень

339,27

251,48

134,9

у % до законодавчо встановленого рівня мінімальної зарплати

73,8

62,9

х

Кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю

на кінець періоду, тис. осіб

468,3

558,1

83,9

у % до тих, які перебували на обліку на кінець періоду

72,9

73,5

х

Кількість працівників, які знаходились у відпустках з ініціативи адміністрації

у % до середньооблікової кількості штатних працівників

1,1

1,2

х

Кількість працівників, які з ініціативи адміністрації переведені на скорочений графік роботи

у % до середньооблікової кількості штатних працівників

4,4

5,4

х

Рівень прийому робочої сили

у % до середньооблікової кількості штатних працівників

29,7

28,2

х

Рівень вибуття працівників

у % до середньооблікової кількості штатних працівників

30,7

29,9

х

Середньомісячна заробітна плата:- номінальна

гривень

1351

1041

129,7

- реальна

у % до відповідного періоду попереднього року

112,5

118,3

х

Сума заборгованості із виплати заробітної плати

на кінець періоду, млн. грн.

668,7

806,4

х

у % до 1 січня

82,9

84,0

х

Кількість працівників, яким вчасно не виплачено заробітну плату

на кінець періоду, тис. осіб

119,4

165,3

72,2

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років у 2007р., порівняно з 2006р., збільшилась на 0,3% і становила 22,3 млн. осіб, з яких 20,9 млн.осіб або 93,6% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,4 млн.осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

Структуру та динаміку економічної активності населення наведено в діаграмі 1.

Діаграма 1. Економічна активність населення віком 15-70 років у 2000–2007рр.

Чисельність економічно активного населення працездатного віку у 2007р., порівняно з 2006р., зросла на 0,3% та становила відповідно 20,6 млн. осіб або 92,3% від зазначеної категорії населення віком 15–70 років.

Рівень економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 62,2% у 2006р. до 62,6% у 2007р., а населення працездатного віку - з 71,2% до 71,7% відповідно. Зростання рівня економічної активності спостерігалось у міській та сільській місцевості.

Найвищий рівень економічної активності був характерним для осіб віком 30 - 49 років, проте найнижчий – у молоді віком 15–24 років та осіб пенсійного віку.

Чисельність зайнятого населення віком 15–70 років у 2007р., порівняно з 2006р., збільшилась на 174,3 тис. осіб, або на 0,8% та становила 20,9 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 19,2 млн., або 91,8%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період в цілому по Україні з 57,9% до 58,7%, а у населення працездатного віку з 65,9% до 66,7%.

Діаграма 2. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – молоді у віці 15 - 24 років та осіб віком 60 – 70 років.

Зростання рівнів зайнятості населення спостерігалось по всіх регіонах країни. Найбільший приріст зазначеного показника зафіксовано у Івано-Франківській, Луганській (1,3 в.п.), Тернопільській (1,6 в.п.), Чернівецькій (1,8 в.п) областях та м. Севастополі (1,3 в.п.). Найвищий рівень зайнятості у 2007р. був у м.Києві (64,4%), а найнижчий – у Тернопільській області (52,7%).

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, сьомий – в торгівлі.

Збільшення кількості зайнятих впродовж 2007р. відбулося у будівництві (на 12,4%), в діяльності готелів та ресторанів (на 8,6%), торгівлі (на 5,1%). Водночас зменшення обсягів зайнятості було зафіксоване у сільському господарстві, освіті та промисловості.

Збереглася тенденція до збільшення питомої ваги працюючих у секторі самостійної зайнятості та скорочення частки найманих працівників.


 

Таблиця 2. Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості

В середньому за період

2007р.

2006р.

всього

міське населення

сільське населення

всього

міське населення

сільське населення

Всього, тис.осіб

20904,7

14309,7

6595,0

20730,4

14182,1

6548,3

у тому числі

у % до підсумку

 

 

 

 

 

 

працюючі за наймом

80,7

92,9

54,1

81,0

93,4

54,0

самозайняті (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім'ї)

19,3

7,1

45,9

19,0

6,6

46,0

Неформальний сектор економіки у 2007р., як і в 2006р., був переважаючим місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці.

Наразі, відбулися структурні зміни у складі зайнятих у неформальному секторі економіки. Так, частка працюючих за наймом за усною домовленістю збільшилась з 28,4% у 2006р. до 28,8% у 2007р., при цьому питома вага осіб, які працювали самостійно, скоротилась з 69,6% до 69,4% відповідно.

Слід відмітити, що кількість незайнятих громадян, які були зняті з обліку без вирішення питання працевлаштування у 2007р., порівняно з відповідним періодом 2006р., скоротилася на 188,0 тис. осіб, або на 22,1% та становила 660,8 тис. осіб.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах упродовж 2007р. працювали 422,1 тис., що на 3,5% менше, ніж у 2006р. В основному, це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у 2007р. становила 12,3 дня проти 12,5 дня у 2006р. Загалом на організацію та проведення таких робіт у 2007р. було витрачено 134,7 млн.грн., що на 21,0% більше, ніж у 2006р.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2007р. проходили професійне навчання 229,4 тис. безробітних, що на 12,8% більше, ніж у 2006р., з них завершили навчання у зазначеному періоді 188,8 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання, 68,4% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 22,2% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (9,4%) – вперше отримали професійну освіту.

З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги у зв'язку з безробіттям у 2007р. становили 1,7 млрд.грн. Середній розмір допомоги у грудні 2007р. склав 339,27 грн., що дорівнює 73,8% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати (460 грн.).

Із загальної кількості зареєстрованих безробітних, які отримували допомогу по безробіттю на кінець 2007р. (468,3 тис. осіб), кожен третій отримав 160,00 грн., четвертий – 160-235 грн., кожен сьомий – понад 561 грн.


Висновки

Незаперечно, що пов'язання проблем зайнятості та безробіття знаходиться в площині економічної стабілізації, у відновленні виробництва та досягненні його сталого зростання, пожвавлення інвестиційних процесів та ділової активності, удосконаленні регуляторної політики, стимулюванні створення нових робочих місць. Разом з тим, питання посилення соціальної підтримки безробітних поряд з забезпеченням фінансової стабільності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття багато в чому залежатимуть від того, чи буде в Україні забезпечено випереджаюче зростання вартості робочої сили з одночасним впровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці, чи вдасться подолати платіжну кризу, чи будуть керованими інфляційні процеси та багато іншого. Так одним з напрямків для рішення проблем зайнятості є активізація інноваційної діяльності, яка реалізується у створенні нових підприємств.

Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, політика зайня­тості є вмонтованою у загальноекономічний механізм функціо­нування суспільного господарства; по-друге, заходи державної по­літики зайнятості зосереджені не лише на територіальному рівні реалізації, а також ураховують галузевий рівень, тобто здійсню­ються не тільки державною службою зайнятості, а й передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, в загальний економічний механізм закла­дено основний важіль політики зайнятості - стимулювання попиту, в тому числі попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери політики зайнятості включено найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, дер­жавна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись прове­денням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник . - К. : Знання , 2005. - 851 с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

3. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. - К. : КНЕУ, 2005. - 252 с

4. Горошко Л. Психологічні аспекти проблеми активного пошуку роботи безробітними особами // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 16-20

5. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. - К. : Знання , 2006. - 481 с.

6. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України // Економіст. - 2005. - № 9. - С.37-39

7. Краснов Ю. М. Економічна стратегія ефективної зайнятості: Монографія. - К. : Знання України, 2004. - 253 с.

8. Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 10. - С. 167-172

9. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні: громадсько-політична література. - К. : Міленіум, 2005. - 61, с.

10. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навчальний посібник. - К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 223 с.

11. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України. - К. : Основи, 2000. - 588 с.

12. Маршавін Ю. М. Підприємництво як фактор розвитку зайнятості населення: Монографія. - К. - 2004. - 233, с.





Реферат на тему: Стан ринку праці в Україні. Зайнятість та безробіття (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.