Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Макроекономіка

Міграція робочої сили та працевлаштування молоді (реферат)

Зміст

1. Міграція робочої сили. 3

2. Органи працевлаштування та їх функції 6

3. Особливості працевлаштування молоді 11

Список використаної літератури. 20


1. Міграція робочої сили

Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками.

Причини, які породжують міграцію робочої сили, різноманітні. В цілому їх можна розділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, що пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин відносяться: інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, спричинені НТР, які обумовлюють витіснення робочої сили із одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудоємні виробництва в одних країнах і наукоемні в інших; політична й економічна нестабільність в окремих державах.

Друга група причин включає в себе: відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення (в розвинутих країнах заробітна плата в декілька разів вища, ніж в інших, у них кращі житлові умови, вищий рівень охорони здоров'я; освіти, пенсійного і соціального забезпечення), що, безперечно, притягує робочу силу з інших країн; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій (наприклад, у країнах Західної Європи важку й некваліфіковану працю виконують переважно робітники-іммігранти, причому спеціально робиться застереження, що іноземець може зайняти робоче місце, якщо на нього немає претендентів серед місцевого населення); відносний надлишок робочої сили в багатьох державах, особливо в країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання[5, c. 72-73].

Форми і тенденції розвитку міграції робочої сили

Існують різні критерії класифікації форм міжнародної міграції робочої сили. За напрямами її руху розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни) й імміграцію (її в'їзд у країну). Залежно від рівня кваліфікації можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Перший із цих потоків спрямований переважно з країн, що розвиваються, в розвинуті.

Для другого потоку характерне переміщення спеціалістів між розвинутими країнами, наприклад, всередині ЄС, а також їхня імміграція в розвинуті країни з країн, що розвиваються. Цей процес дістав назву "відплив умів". Він може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переїжджає в іншу країну, або ж залишається в ній після завершення освіти, так і в прихованій, коли він нікуди не виїжджає, але влаштовується на роботу на підприємство, яке належить іноземному капіталу.

Міграція висококваліфікованих спеціалістів набуває дедалі більшого розмаху. Виїжджаючих спеціалістів приваблює передусім вищий рівень заробітної плати і побутових умов у розвинутих країнах, а також більші можливості для професійного зростання. Сьогодні проблема відпливу умів постає і перед колишніми "соціалістичними країнами".

Міграція робочої сили крім економічного ефекту супроводжується низкою наслідків, що знаходяться за рамками традиційного економічного аналізу. Вона може принести виграш або викликати витрати, що не піддаються звичайній ринковій оцінці. Деякі з них уже згадувалися в попередньому поділі даної теми.

Прикладом одержання виграшу від міжнародного переміщення робочої сили можуть служити перенос знань із країни в країну, їхнє поширення по усьому світі. Термін «знання» тут використовується в розширеному змісті. Це можуть бути талант видатного артиста або художника, спроможності значного ученого, знання сучасних технологій, маленькі секрети ремесла перукаря або кулінара. Від такої передачі знання виграють усі: і самий мігрант, і країни як еміграції, так і імміграції, а також світове співтовариство в цілому[8, c. 30-32].

Проте міграція робочої сили нерідко породжує негативні зовнішні ефекти, що приймають форму витрат, що важко, а іноді і неможливо, оцінити в грошах.

Наприклад, нерівномірна імміграція може створити зайву щільність населення в окремих містах і регіонах країни, а це, у свою чергу, породжує труднощі з наявністю вільних робочих місць для корінного населення, призводить до переповнювання дитячих садків і суспільних шкіл, сприяє посиленню криміногенної обстановки і т.д. Часто сама національність іммігрантів викликає ворожість у представників корінного населення країни, що приймає не дуже бажаних гостей. Відомо, наприклад, негативне відношення до арабів у Франції, турків у Німеччині, російських євреїв в Ізраїлі.

Особливо великі негативні зовнішні ефекти міграції в тих випадках, коли розвинута країна граничить із країною, що розвивається, наприклад США і Мексика, або менш розвинуті держави знаходяться неподалік від країни тяжіння мігрантів. Прикладом останнього можуть служити Туреччина і Німеччина або країна Магріба і Франція. Легальна міграція в таких випадках супроводжується масштабним потоком нелегальних іммігрантів[14, c. 28-29].


2. Органи працевлаштування та їх функції

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку або перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і матеріальну; бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття[11, c. 3].

Державна служба зайнятості має право:

- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;

- розробляти і виносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийому на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;

- направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки;

направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

- укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

- розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду сприяння зайнятості;

- оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

- вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- компенсувати до 50% витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Отже, діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями. Її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазначені у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інваліди. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників - заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу[2, c. 57-59].

Громадяни, які звернулися до служби зайнятості як такі, що шукають роботу, мають право на безкоштовну професійну орієнтацію і консультацію. Що ж стосується професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації такі послуги надаються у випадках неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності); втрати здатності виконання" роботи за попередньою професією (ст. 24 Закону). Як бачимо, тут міститься перелік поважних причин для виникнення права на професійну підготовку або перепідготовку.

Громадянам, зареєстрованим в державній службі зайнятості, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної .підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад 6 місяців, - робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад 6 місяців, підходящою вважається робота; яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути відповідною за умови попередньої перепідготовки або підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

Уразі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом, 6 місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи[4, c. 3-7].


3. Особливості працевлаштування молоді

До категорії громадян, яким держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування, віднесено молодь, яка закінчила вищі навчальні заклади. Квота для працевлаштування - до 5 відсотків при кількості працюючих понад 20 осіб. Перелік підприємств визначає орган місцевого самоврядування.

Вихід молоді на ринок праці, відбувається, переважно, після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі проблеми можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Існують наявні недоліки в сучасному механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді, яки призводять до високого рівня безробіття серед молодого населення.

Структурні зрушення, що відбуваються на сучасному етапі, у комплексі складних соціально-економічних проблем України, які пов'язані з трансформацією економіки в ринкову, призводять до істотних негативних змін на ринку праці, у тому числі появи значних обсягів безробіття, соціальної незахищеності окремих категорій населення, зокрема молоді.

Вільна економіка, яка обумовлює свободу вибору, ставить перед молоддю досить гострі проблеми (пов'язані зі структурною перебудовою, станом приватизації тощо), вирішення яких залежить від державного регулювання стану економіки країни. Саме ці фактори насамперед впливають на розвиток ринку праці України [3; c. 24].

Однією з головних складових інтеграції молоді в суспільні структури є її включеність в економічну діяльність. Успішність виходу молодого покоління на ринок праці залежить і від широкого спектру особистісних характеристик, цінностей та мотивацій молодих людей, і від спроможності держави забезпечити належну підготовку майбутніх трудових ресурсів, їх працевлаштування та регулювання відносин у системі "працівник–роботодавець”. Значний вплив на взаємодію компонентів ринку праці здійснюють також суспільно-економічні чинники: макроекономічна ситуація, кон'юнктура ринку праці, регіональна політика тощо.

Проблема безробіття молоді є однією з найбільш актуальних та гострих проблем сьогодення. Вирішення питань зайнятості та працевлаштування молоді здійснюють молодіжні центри праці, що підтримуються Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Відповідно до Типового положення про молодіжний центр праці, основними завданнями центру є:

– забезпечення прав та інтересів молодих громадян на ринку праці;

– сприяння працевлаштуванню, підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації молоді;

– залучення молоді до підприємницької діяльності, створення відповідних умов функціонування та ефективного розвитку молодіжного підприємництва;

– надання молоді послуг, пов'язаних з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією тощо[1, c. 54-55].

Станом на 1 січня 2007 р. в Україні забезпечено діяльність

100 молодіжних центрів праці, з них 19 обласних, 22 районних, 14 міських та 45 студентських секторів працевлаштування у вищих навчальних закладах.

Молодіжними центрами праці протягом 2006 р. працевлаштовано 40 тис. молодих осіб, надано понад 100 тис. інформаційно-консультаційних послуг, здійснено підготовку та перепідготовку понад 1 тис. осіб.

Слід зазначити, що проблема працевлаштування молоді має комплексний міжгалузевий характер, тому її вирішення можливе лише шляхом поєднання зусиль багатьох державних, громадських інститутів, сім'ї, суспільства загалом.

В установах державного управління, окрім стабільної і відносно високої середньомісячної заробітної плати, існують також додаткові пільги, які надає статус державного службовця, високий ступінь соціальної захищеності та можливість використання посадових повноважень в особистих інтересах. Тому молодь намагається працевлаштуватися саме в цих видах діяльності.

Цілком зрозуміло також, чому молодь іде з матеріального виробництва. На підприємствах сільського, лісового, рибного господарства найнижчі рівні оплати праці, до того ж зарплатня виплачується несвоєчасно. Найгірша ситуація в сільському господарстві, де середньомісячна заробітна плата становить лише 178 грн. і 40% працівників не одержують її вчасно. У промисловості і будівництві рівень заробітної плати значно вищий від середнього по економіці, але також існує значна заборгованість і дуже високий рівень вимушеної неповної зайнятості. Причому це залишилися чи не єдині види діяльності, де працівників продовжують відправляти в адміністративні відпустки.

В установах освіти, охорони здоров'я, організаціях, які надають колективні, громадські та особисті послуги, вимушена неповна зайнятість практично відсутня. Але заробітна плата дуже низька, хоча і сплачується, як правило, своєчасно. Тому молодь значно менше зацікавлена в цих видах діяльності.

Підсумовуючи аналіз, можна зробити висновки, що молодь в Україні, становлячи значну частку серед усього населення, являє собою вагомий ресурс для ринку праці. Переважна частина молоді сконцентрована в міських поселеннях, де більше можливостей одержати фахову освіту і вищий рівень життя.

Молодь України має реальну можливість обирати вид економічної діяльності і здатна скласти конкуренцію на ринку праці старшому поколінню працівників. Разом з тим, процес формування раціональної, продуктивної зайнятості молоді перебуває на початковому етапі.

Без припливу молодих кадрів сфера матеріального виробництва та соціальна сфера приречені на занепад. Тому слід вживати невідкладних заходів щодо стимулювання активнішої участі молоді у відповідальних видах діяльності[9, c. 7-9].

Про наявність недоліків у існуючому механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді свідчить те, що особи у віці 15–29 років (які в 2003 р. становили майже 28% економічного населення у працездатному віці), більше за інші вікові групи потерпають через відсутність роботи.

Переважна більшість (79,0%) безробітних віком 15–19 років не змогли працевлаштуватися після закінчення навчальних закладів. Це випускники середніх загальноосвітніх шкіл, які не змогли або не захотіли вступити до вищих навчальних закладів і не мають спеціальної професійної підготовки. Певну частку серед них становлять також випускники професійно-технічних училищ.

З числа безробітних цієї вікової групи лише 21,0% раніше мали роботу, решта шукали своє перше місце роботи.

Серед безробітних віком 20–24 роки головною причиною незайнятості також є неможливість знайти роботу після закінчення навчання (44,9% загального числа). На відміну від молодшої вікової групи, випускники цього віку мають вищу спеціальну освіту та певну професійну кваліфікацію.

Частки звільнених за власним бажанням та вивільнених з економічних причин утричі більші, ніж серед безробітних віком 15–19 років. Розподіл безробітних віком 25–29 років за причинами незайнятості значно відрізняється від двох попередніх груп, наближаючись до аналогічної структури безробіття серед дорослого населення. Найбільшу питому вагу становлять безробітні, які звільнилися з попереднього місця роботи за власним бажанням (46,7%), найчастіше через незадовільний рівень оплати праці. Вагомою залишається причина неможливості працевлаштування після закінчення навчального закладу.

У безробітних старших вікових груп причини незайнятості інші: для групи 30–39 років головною причиною незайнятості є звільнення за власним бажанням (більш упевнені в можливості знайти для себе іншу роботу). Населення віком 40–59 років найчастіше потрапляє у стан безробіття через вивільнення з економічних причин, а переважна більшість безробітних віком 60–70 років втрачають роботу через вихід на пенсію.

Причини безробіття молоді суттєво розрізняються також залежно від статі та місця проживання. Серед безробітної молоді більше половини становлять жінки (вони частіше підпадають під скорочення штатів і почуваються на ринку праці значно менш упевненими, ніж чоловіки, до того ж їм буває складніше влаштуватися на роботу).

Серед безробітних чоловіків питома вага тих, хто раніше вже мав роботу, помітно вища: 56,7% проти 51,9% у жінок. Причина цього в тому, що жінки в цілому більше уваги приділяють одержанню спеціальної освіти і раніше одружуються, значну частину часу відводять на народження та виховання дітей, тому пізніше виходять на ринок праці.

Порівнюючи розподіл безробітної молоді за місцем проживання, слід відзначити, що серед міського населення дещо більша частка вивільнених з економічних причин і набагато вища частка звільнених за власним бажанням. Натомість сільська молодь значно частіше стає безробітною після звільнення з військової строкової служби та закінчення навчання. Це пояснюється обмеженістю сільського ринку праці як за кількісними (кількість робочих місць), так і за якісними (вибір виду діяльності, заняття тощо) характеристиками.

Значну частину безробітних становить молодь, яка шукає перше місце роботи. Очевидно, у молоді найвищий рівень безробіття якраз тому, що на молодий вік припадає пошук першого робочого місця. Перед тим, як приступити до своєї першої роботи, молодим людям потрібно її знайти[13, c. 36-39].

У молоді 15–19 років переважною причиною неучасті в ринку праці є навчання (93,5% економічно неактивних), оскільки в Україні обов'язковою є повна загальна середня освіта. Разом з тим 1,0% (48,3 тис. осіб) вже встигли зневіритися в пошуках роботи.

Навчання є основною причиною економічної неактивності також і для осіб віком 20–24 років (53,9%). Зменшення вагомості цієї причини обумовлено тим, що спеціальною освітою охоплено значно менше молоді.

Значна частина молоді в цьому віці зайнята домашнім господарством (18,6%), що безпосередньо пов'язано з формуванням сім'ї та народженням дітей. Частка зневірених у можливості знайти роботу становить 7,2% (102 тис. осіб). Ще 15,4% не виявляли активності з інших причин.

Порівняно з двома попередніми віковими групами чисельність і частка молоді віком 25–29 років, яка не бере участі в ринку праці через навчання, набагато менша (лише 5,4%). За рахунок низької питомої ваги студентів у цій групі молоді суттєво зросла частка всіх інших категорій економічно неактивних молодих людей.

Найбільш вагомою причиною економічної неактивності осіб віком 25–29 років є зайнятість у домашньому господарстві (39,7%). Хоча найвищий рівень народжуваності в Україні припадає на вікову групу жінок 20–24 роки, тривалість відпустки по догляду за дитиною становить три роки, а за наявності медичного висновку про слабкий стан здоров'я дитини – до шести років. Тому період виховання дітей припадає переважно на наступну вікову групу, в якій рівень народжуваності другий за інтенсивністю. Таким чином, найбільша чисельність осіб, що ведуть домашнє господарство, спостерігається у молоді віком 25–29 років.

Частка зневірених у цій віковій групі становить 15,4% (105,7 тис. осіб), – удвічі більше, ніж у молоді віком 20–24 років. Значно вища також частка неактивних з інших причин: 25,6% (139,2 тис. осіб) та через сезонний характер роботи (4,4 %).

У загальній чисельності молоді, чисельності економічно активної, зайнятої та безробітної молоді переважають чоловіки, тоді як серед економічно неактивної молоді більшість становлять жінки (53,4%).

Це зумовлено тим, що жінки більше залучені до виконання домашніх і сімейних обов'язків, пов'язаних з народженням і вихованням дітей, доглядом за хворими чи престарілими членами сім'ї, веденням господарства тощо. З цієї причини у 2003 р. не виходили на ринок праці 468,2 тис. молодих жінок (26,2% економічно неактивних жінок цього віку).

Друга категорія молодих жінок, що порівняно з чоловіками виявляють значно нижчу активність на ринку праці, вказали причиною своєї неактивності „інші причини”. У 2003 р. чисельність цієї групи склала 272,7 тис. осіб (17,4% економічно неактивних жінок цього віку). Серед чоловіків 15–29 років на „інші” причини неактивності посилалися 126 тис. осіб (10,1%). Для них однією з таких „інших” причин є одержання або очікування повідомлення про призов на військову строкову службу. Невипадково найбільша чисельність неактивних з „інших” причин чоловіків спостерігається серед вікової групи 15–19 років, оскільки призовний вік становить 18 років.

Ще однією з поважних „інших” причин неактивності для молодих людей обох статей, особливо молодшої вікової групи, може бути підготовка до вступу у вищі навчальні заклади, складання вступних іспитів та очікування їх результатів. Але ця причина має сезонний характер, охоплюючи переважно літні місяці.

„Інші” причини неактивності могли вказати також особи, які їздять на нелегальні заробітки в інші регіони України або за кордон і живуть на зароблені гроші, не шукаючи роботи за місцем проживання[10, c.55-60].

Проблеми молоді на ринку праці обумовлені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки: досить високим освітнім рівнем; низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного й соціального середовища; підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці; високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв'язків молодої людини [2; с.156].

Труднощі щодо працевлаштування спонукають молодь займатися нерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю. Така діяльність серед молодого покоління призводить до певних негативних наслідків, які можна поділити за напрямами:

- економічні – знецінення робочої сили, вивезення за кордон національних ресурсів, зменшення надходжень до бюджету тощо;

- правові – підвищення рівня криміногенності суспільства, зростання злочинності тощо;

- психологічні – втрата мотивації до праці, зміна структури ціннісних орієнтацій, що призводить до уповільнення формування престижності легальної зайнятості;

- соціальні – посилення незахищеності молоді на ринку праці, зростання соціальної напруженості.

В умовах, коли молодь намагається зосередитися на матеріальному становищі, морально-етичні мотиви відступають на задній план. Рівень доходів істотно впливає на співставлення самооцінки молоді з її можливостями й реаліями ринкового становища [3; с. 7].

Таким чином, головні напрями підвищення рівня працевлаштування молоді на ринку праці в Україні:

1. Необхідно активізувати процеси підтримки ініціатив молоді щодо професійної підготовки і працевлаштування, заохочення її до активного пошуку роботи. Для цього дуже важливою є повна та кваліфіковано надана інформація щодо перспектив професійного росту молоді.

2. Варто створити таку мотиваційну поведінку особистості, завдяки якій вона була б зацікавлена в регламентованих видах діяльності, сприяти відродженню ціннісних орієнтацій до праці, які виступають як основні засоби досягнення різноманітних цілей і, отже, виконують функцію регулятора соціальної поведінки особи.

3. Доцільним є реальне стимулювання особистої ініціативи, розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, що забезпечує створення нових робочих місць.

4. Основними заходами в межах реформування системи освіти мають стати: створення дієвої та ефективної системи безперервного навчання.

5. Засоби масової інформації, молодіжні організації мають психологічно готувати молодь до усвідомлення нею тієї ролі, яку вона може й буде відігравати в розвитку своєї країни.

В цілому формування комплексного застосування вищевказаних пропозицій, які сприятимуть працевлаштуванню молоді на ринку праці та підвищенню її ролі в формуванні економіки України, можливе лише за умови своєчасного коригування загальнодержавної політики працевлаштування, яка повинна відповідати вимогам ринкової економіки, орієнтуватися на забезпечення реалізації прав громадян та створювати підґрунтя для соціально-економічного зростання країни[6, c. 25-26].


Список використаної літератури

1. Горшколєпова Р. Роль служби зайнятості в реалізації молодіжної політики // Україна: аспекти праці. - 2000. - № 3. - С. 54-57

2. Державна служба зайнятості: аспекти співпраці з роботодавцями // Справочник кадровика. - 2004. - № 4. - С. 57-61

3. Державне регулювання економіки: Навч. посіб./ С.М. Чистов, А.Є. Никифоров та ін. – Вид. 2-ге, доопрац. і допов. – К.: КНЕУ, 2005. – 440с.

4. Лук'яненко В. Роль і місце служби зайнятості в реалізації державної політики зайнятості // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 2. - С. 3-7

5. Мосьондз С. Роль міграції в розвитку українського суспільства // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 5. - С. 72-76

6. Мутяк М. Менеджмент зайнятості молоді: міжнародний аспект // Україна: аспекти праці. – 2005. - № 4. – С. 24-28

7. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

8. Піскун О. Проблеми становлення міграційної правової політики України // Розбудова держави. -1997. -№ 10. - С. 30-34

9. Покрищук В., Горошко Л. Мотиваційна поведінка безробітної молоді в Україні // Україна: аспекти праці. – 2005. - № 8. – С. 7 – 12

10. Права і гарантії щодо працевлаштування молоді // Позакласний час. - 2005. - № 13-14. - С. 55-60

11. Приватні агентства зайнятості // Юридичний Вісник України. - 2006. - № 13. - С. 3,8

12. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова еміграція українців // Актуальні проблеми економіки. -2005. -№ 8. - С. 167 - 172

13. Чефранов А. Особливості працевлаштування молодих спеціалістів // Справочник кадровика. - № 9. - С. 36-39

14. Чорноус Г. Прогнозування процесів міграції населення в Україні // Банківська справа. -2002. -№ 4. - С. 28-34

15. Ярошенко М. Державне регулювання міграційних процесів в Україні // Юридичний Вісник України. -2002. -№ 41. - С. 14





Реферат на тему: Міграція робочої сили та працевлаштування молоді (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.