Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Макроекономіка

Антимонопольна політика в регульованій ринковій економіці (курсова робота)

Зміст

ВСТУП..................................................................................................................

І. КОНКУРЕНЦІЯ ТА ЇЇ ВИДИ. МОНОПОЛІЯ І КОНКУРЕНЦІЯ...............

II. ПРИЧИНИ ТА ХАРАКТЕР АНТИМОНОПОЛЬНОЇ

ПОЛІТИКИ В РЕГУЛЬОВАНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ..........................

III. ЗМІСТ, СКЛАДОВІ ТЕОРІЇ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.........

IV. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ПРОВЕДЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ...........................................

ВИСНОВКИ.........................................................................................................

ЛІТЕРАТУРА ......................................................................................................

1

2

8

10

23

45

46

47


Вступ

Монополія як тип економічної поведінки на ринку має позитивні і негативні сторони. З одного боку, велике виробництво дає змогу понизити витрати виробництва і в цілому економити ресурси, воно менш схильне до банкрутства, а тому стримує зростання безробіття, має великі можливості для проведення науково-дослідних робіт і т. д. В існуванні деяких монополій при умові регулювання їх діяльності з боку держави зацікавлене суспільство в цілому, так як ефект масштабу дозволяє скорочувати виграти виробництва на одиницю продукції, економити ресурси.

З іншого боку, в ринковій економіці монополія є перешкодою вільної конкуренції, що не сприяє зменшенню цін, підвищенню якості продукції і т. д. і зрештою призводить до зниження життєвого рівня населення.

Важливим засобом регулювання діяльності монополій є антимонопольне законодавство, основи якого закладаються в законодавчі акти держави, яке веде господарство на основі ринкових відносин.

Розглядаючи це питання, я намагалася проаналізувати різні погляди на нього. Якщо для економіки Західної Європи загрозою були переважно фірми, які займають монопольне положення, та деякі природні монополії, то підчас "перебудови" радянські економісти зіткнулися зі зверхконцентрованими і зверхспеціалізованими, так званими, "державними" монополіями. Враховуючи це, а також те, що саме поняття монополії є досить різноплановим, і може сприйматися як суто негативне або суто позитивне явище в економіці, зрозумілою стає поява деяких розбіжностей в поглядах на антимонопольну політику та її необхідність.

Отже, проблема антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці варта дослідження. Вірне вирішення її є однією з умов благополуччя економіки держави.

І. Конкуренція та її види. Монополія і конкуренція

В ринковій економіці всі суб'єкти господарювання діють відокремлено і виступають у відношенні один до одного як конкуренти.

Під економічною конкуренцією розуміють змагання економічних суб'єктів на ринку за перевагу споживачів з метою отримання найбільшого прибутку (доходу). Конкуренція є необхідним і важливим елементом ринкового механізму, але сам її характер та форми різняться на різних ринках і в різних ринкових ситуаціях.

В умовах ринкової економіки конкуренція є важливим механізмом економічних зв'язків між виробниками і споживачами. Цінова конкуренція характеризує ринкову ситуацію, коли ціни та кількість товару, що реалізується, визначаються головним чином під впливом попиту та пропозицій. При неціновій конкуренції вибір товарів диктується такими критеріями, як технічний рівень і якість, умови післяпродажного обслуговування і т. д.

Конкуренція хоча і пов'язана з певними витратами (посилює соціально-економічну диференціацію в суспільстві, обумовлює втрати економічних ресурсів від банкрутства переможених і т. д.), разом з тим забезпечує великий економічний ефект, стимулюючи пониження цін, зростання якості і розширення асортименту продукцію, яка випускається, запровадження науково-технічних досягнень і ін.

В умовах командно-адміністративної системи з повним державним регулюванням економіки підприємства змагаються не за ринок і прибуток, а за отримання фондів, лімітів, державних капіталовкладень, за зменшення директивних показників.

Розвиток конкуренції йде з розвитком товарно-грошових відносин. Так, якщо для епохи вивчення економічних законів К. Марксом була характерна абсолютна (чиста) конкуренція, яка визначалась невеликими розмірами підприємств і багаточисельністю виробників, то з другої половини XIX сторіччя картина починає суттєво змінюватися: великі підприємства поступово захоплюють все більшу частину ринків окремих товарів, диктуючи на них свої умови.

В сучасній економічній науці відокремлюють чотири моделі ринку, а відповідно і видів конкурентної боротьби:

• абсолютна (чисту) конкуренцію,

• монополістичну конкуренцію,

• олігополію,

• чисту монополію.

Останні три види конкуренції об'єднуються під загальною назвою - "неабсолютна конкуренція".

Ступінь конкурентності ринку визначається спроможністю фірм впливати на нього і в першу чергу на ціни. Чим меншим є такий вплив, тим більш конкурентним вважається ринок. Абсолютний конкурент не впливає на ринкову ціну, вона виступає для нього як зовнішньо заданий параметр. Порушення абсолютної конкуренції той чи Іншій мірі веде до встановлення контролю над ціною і об'ємами продажу, обмеження доступу в галузь інших конкурентів.

Характерні риси основних моделей ринку (видів конкуренції) представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Характерні риси

Моделі ринку

Чиста конкуренція

Монополістична конкуренція

Олігополія

Чиста монополія

Кількість фірм

Дуже велика

Велика

Декілька

Одна

Тип

продукції

Стандартизований

Диференційований

Стандартизований і диференційований

Унікальний; нема близьких замінників

Контроль над цінами

Відсутній

Деякий, але в досить вузьких рамках

Обмежений взаємозалежністю; значний при таємному зговорі

Значний

Доступність інформації

Рівний і вільний доступ

Деякі ускладнення

Деякі обмеження

Деякі обмеження

Умови вступу до галузі

Дуже легкі, відсутні перешкоди

Порівняно легкі

Наявність суттєвих перешкод

Блоковано

Нецінова конкуренція

Відсутня

Значний упор на рекламу, торгові знаки, торгові марки і т. д.

Дуже типова, особливо при диференціації продукту

Головним чином реклама зв'язку фірми з суспільними організаціями

Приклади

Сільське господарство

Виробництво одягу, взуття

Виробництво автомобілів

Природні монополії

Аналізуючи таблицю, стає зрозумілим, що абсолютна (чиста) конкуренція характеризується великою кількістю продавців, які конкурують один з одним, пропонують стандартну, однорідну продукцію багатьом покупцям. Обсяги виробництва і пропозиції кожним окремим виробником настільки незначні, що кожний з них на може суттєво впливати на ринкову ціну. Ціна на однорідну продукцію на такому ринку складається стихійно під впливом попиту і пропозицій. В основі її лежить суспільна вартість товарів, яка визначається не індивідуальними, а суспільне необхідними витратами праці на виробництво одиниці продукції. При даній ціні покупцю все одне, в якого продавця придбати продукт. Наслідком стандартизації продукції є відсутність необхідності в неціновій конкуренції.

Учасники конкурентного ринку мають рівний доступ до інформації, тобто всі продавці мають уяву про ціни, технологію виробництва, можливий прибуток. В свою чергу покупці знайомі з цінами та їх змінами. В такому ринку нові фірми можуть вільно входити до нього, а існуючі - вільно залишати його. Для цього не існує ні законодавчих, ні технологічних, ні фінансових чи інших серйозних перешкод. Обмежувачем тут виступає лише прибуток, що одержується. Кожний підприємець вироблятиме товари до тієї крапки, в якій ціна і граничні витрати не зрівняються. До цієї крапки він буде існувати в даній галузі, після неї - залишає галузь, переміщуючи капітал в ту з них, яка приносить найвищий прибуток. Це в свою чергу означає, що ресурси в умовах чистої конкуренції розподіляються ефективно.

Слід відмітити, що абсолютна конкуренція в чистому виді - явище досить рідке. Однак вивчення цієї моделі ринку має важливе аналітичне і практичне значення.

Під неабсолютною конкуренцією ми розуміємо ринок, на якому не виконується хоча б одна з умов чистої (абсолютної) конкуренції.

На більшості реальних ринків переважна частина продукції пропонується обмеженою кількістю фірм. Великі корпорації, які зосереджують в своїх руках значну частину ринкової пропозиції, виявляються в особливих відносинах з ринковим середовищем. По-перше, займаючи домінуюче положення на ринку, вони можуть суттєво впливати на умови реалізації продукції. По-друге, змінюються і відносини між учасниками ринку: виробники ретельно стежать за поведінкою своїх конкурентів, і реакція на їх дії повинна бути своєчасною.

Конкурентні відносини такого типу називаються неабсолютною конкуренцією, яку звичайно розподіляють на три основні види:

• монополістичну конкуренцію,

• олігополію,

• чисту монополію.

Монополістична конкуренція має на увазі таку ринкову ситуацію, при якій відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію.

Монополістична конкуренція не потребує присутності сотень і тисяч фірм, достатньо відносно великої їх кількості: 20, 30, 50. Із наявності такої кількості фірм випливає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції. Кожна фірма володіє відносно невеликою часткою усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Таємний зговір, направлений на узгодження дій фірм з метою штучного підвищення цін, майже неможливий. При багаточисельності фірм в галузі відсутня взаємозалежність між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих з нею фірм.

На противагу чистій конкуренції одною з основних ознак монополістичної конкуренції є диференціація продукту, яка може приймати ряд різних форм: якість продукту, послуги і умови, пов'язані з продажем товару, розміщення, стимулювання збуту і упаковка. Одним із важливих значень диференціації продукту є те, що покупець прив'язується до певного товару і конкретного продавця, а звідси - втрачає частину свободи. Продавець може в свою чергу в деякій мірі впливати на ціни.

Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції економічне змагання зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах.

Вступ до ринку монополістичної конкуренції досить вільний і визначається, головним чином, розмірами капіталу. Однак, в порівнянні з вільною конкуренцією він не настільки легкий і може обмежуватися патентами фірм на свою продукцію, авторськими правами на торгівельні знаки і ін.

Під олігополією розуміють ринок, на якому домінують декілька фірм, кожна з яких володіє значною частиною цього ринку. Фірми, які знаходяться в таких умовах, взаємозалежні, поведінка будь-якої з них безпосередньо впливає на конкурентів і сама відчуває вплив з їхнього боку. Тому кожний учасник ринку повинен ретельно стежити за поведінкою суперників, виважувати свої дії по відношенню до цінової політики, а також оцінювати потенційні наслідки своїх рішень.

Олігополістичний ринок характеризується тим, що проникнення в галузь обмежується, з одного боку, розміром капіталу, необхідного новій фірмі для вступу в цю галузь, а з іншого боку - контролем діючих виробників над новітньою технікою і технологією виробництва. В силу цього фірми можуть впливати певним чином на ціни (особливо при таємному зговорі) і одержувати значний прибуток.

Чиста, або абсолютна, монополія існує там, де одна фірма є єдиним виробником продукту, у якого нема близьких замінників.

Абсолютну монополію можна розглядати з двох боків. По-перше, її можна розглядати як тип фірми. З цієї точки зору монополія являє собою велику корпорацію, яка займає ведуче положення в певній сфері господарства і використовує своє панування для одержання монопольно-високого прибутку. По-друге, в поняття "монополія" вкладається тип економічної поведінки фірми.

Для чистої монополії характерні наступні риси: панування однієї фірми; відсутність близьких замінників продукції; диктат цін; блокування вступ до галузі інших фірм; ефект масштабу; виключні права; патенти і ліцензії; власність на важливі види сировини. Крім цих бар'єрів, які перешкоджають вступу до галузі, монополії можуть використовувати і інші так звані нечесні засоби: фізичне усунення конкурента; тиск на банки з метою перешкодити одержанню конкурентом кредиту; переманювання ведучих спеціалістів фірм - конкурентів та ін.

Монополії, які мають захист від конкуренції у вигляді патентів, ліцензій і ін., називаються закритими. Ті монополії, які такого захисту не мають, називаються відкритими.

Основним інструментом для встановлення свого панування монополії використовують ціну. Розрізняють три види

монопольних цін:

• монопольно високі, по яким монополія продає свою продукцію споживачам з метою одержання найвищого прибутку;

• монопольно низькі, по яким монополія закупає продукцію (як правило сировину) у постачальників;

• дискримінаційні - різні ціни, які встановлюються на той самий товар на різних ринках (ці ринки можуть різнитися по групам споживачів, по територіям, по часу і т.п.).

Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель - це об'єднання фірм, які узгоджують свої рішення з приводу сфер впливу, цін та норми (квот) виробництва і збуту продукції так, якби вони злилися в чисту монополію. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність. Потенційну загрозу картелю несе об'єднання аутсайдерів в контркартель. В теперішній час явні угоди картельного типу зустрічаються рідко. Частіше можна спостерігати неявні угоди, таємний зговір. Таємний зговір - це негласна угода про ціни, поділ ринків і інших засобах обмеження конкуренції, які переслідуються законом. Однак, таємний зговір не може існувати довгий час. Високий рівень прибутку і монопольна ціна приваблюють в цю галузь нових виробників, що загострює конкуренцію.

Синдикат - це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що до нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто і закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен часник синдикату одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.

Трест - це такий вид монополії, де учасники втрачають не лише комерційну, а й виробничу самостійність. Усіма справами відає правління тресту, а колишні власники підприємств стають власниками акцій, на які вони одержують девиденти, відповідно до вкладеного капіталу. Трест, як правило об'єднує однорідні підприємства.

Концерн - це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдінг.

В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багатогалузеві концерни.

Також, штучно створену монополію слід відрізняти від природної, обумовленої обмеженістю факторів виробництва особливими, природнокліматичними умовами, якістю земель, видатними фізичними або розумовими здібностями людей, особливо прибутковими сферами вкладання капіталу і т. д. В цьому випадку до складу доходу - ренти, заробітної плати і проценту - входить економічний прибуток, який породжується природною монополією на фактори виробництва.

Монополізм породжений ринком. Про його існування можна судити по руйнації ринкових механізмів, гальмуванню науково-технічного прогресу, утриманню високих цін. Не варто ототожнювати з монополією будь-яке велике підприємство у виробництві, торгівлі, банківській справі. Джерелами монополістичних тенденцій бувають дрібні і середні підприємства, держава і т.п. Звичайно, усередині великого бізнесу завжди прихований неабиякий потенціал монополізму. Будь-яка могутня корпорація не геть скористатися вигодами свого положення у виробництві, тяжіє до встановлення диктату над ринком, розглядаючи це як один з ефективних варіантів економічної поведінки. Але в сучасному ринковому господарстві така можливість зовсім не обов'язково перетворюється в реальність.

Монополізацію стримують ринок із його конкуренцією, диверсифікація виробництва і продажів, глибока інтеграція окремих країн у світове господарство, політика держави. Наприклад, корпорація ІБМ, що є визнаним лідером світового виробництва елементів комп'ютерних технологій, протягом багатьох років нарощує (а не обмежує) виробництво і продажі, постійно удосконалює (а не погіршує) якість виробів і розширює їхній асортимент, знаходиться на передових рубежах НТП (а не перешкоджає освоєнню його результатів), гнучко маневрує цінами (а не намагається зберегти їх монопольно високими).

Домігшись домінуючого положення на ринку, монополія прагне його зміцнення, застосовуючи різноманітні методи конкуренції.

Якщо демонополізація приносить результати, то стратегія монополій змінюється. Опинившись у конкурентній ситуації, монополії прагнуть підпорядкувати собі ліцензування і тим самим зберегти контроль над ринком, право на ліцензування звичайно аргументоване багаторічним лідерством у даному секторі економіки, наявністю потужного науково технічного потенціалу, кваліфікованих спеціалістів і іншими обставинами. Практика свідчить, що корпорації, що стали офіційними регулювальниками ліцензій, користуються цим у власних інтересах.

Одним із варіантів стратегії монополій є розширення групи товарів нееластичного попиту. Диктат монополій надійно гарантован, коли споживачу пропонують телевізори, холодильники, автомашини й інші товари без можливості вибору різних моделей у залежності від ціни. Якщо такі явища мають місце в економіці, ми можемо говорити про справжнє всевладдя монополій. Інтересам монополій об'єктивно відповідає розповсюдження системи натурального розподілу, що цілком руйнує ринок.

Руйнація ринків монополіями не принесе економіці нічого гарного. Руйнуючи стимули до технологічним інновацій , монополії роблять економіку надзвичайно марнотратною, вона розвивається головним чином за рахунок залучення додаткових ресурсів, приречена на низьку ефективність. Для одержання прибутку у відсутності конкурентів не обов'язково освоювати ефективні технології, знижувати витрати і розширювати збут, достатньо встановити монопольні ціни і нав'язати їх споживачам. Останнім доведеться миритися і з тим, що товари продаватимуться в обмежених кількостях, а якість знизиться. У монополізованій економіці ціни слабко реагують на коливання потреб і попиту. У результаті споживачі надовго виявляються без товарів і послуг.

II. Причини та характер антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці

Оскільки чисті монополії зустрічаються украй рідко, у повсякденній свідомості і в пресі закріпилося ототожнення монополії з великою олігополістичною фірмою. Маються на увазі великі компанії, які володіють високою долею продажу на галузевому ринку, значними розмірами фінансових активів і прибутків.

Підсумовуючи зазначені в Главі 1 властивості монополій, треба визнати, що ряд обставин говорить на захист монополій. Розвиток науково-технічного прогресу ефективний лише в крупних формах. Загальновідомо, що хоча й значна частина видатних технічних відкриттів XX ст. зроблена дрібними підприємцями, реалізувалися вони у великому бізнесі. Велике виробництво дозволяє краще використовувати ефект масштабу і широко розгортати науково-дослідні і конструкторські розробки. Все це при інших рівних знижує собівартість і підвищує якість продукції. Стереотипи мислення початку XX ст., нібито монополія завжди прагне паразитувати на досягнутому, гальмувати НТП, сильно застаріли. Сучасна монополія існує в умовах розвиненого ринкового господарства, яке постійно приховує загрозу конкуренції - внутрішньогалузевої чи міжгалузевої, національної чи іноземної, реальної чи потенційної.

В той же час, не позбавлені підстав і багато доводів проти монополій. Звичайно, монополісту простіше існувати, ніж виробнику в умовах абсолютної конкуренції. Монопольна влада над цінами приховує загрозу піти по "легкому шляху", оскільки завжди зберігається певний запас міцності. Тому в великих фірмах уникають надмірно частих і глибоких модифікацій продукції, що виробляється. Окремі винаходи нерідко притримуються і впроваджуються тільки в комплексі. Великий бізнес неминуче має тенденцію до бюрократизації, нарощенню неефективності. Також існує неефективність в розподіленні ресурсів. Діяльність монополій посилює диференціацію доходів, може призвести до соціально-політичних конфліктів.

До того ж, склалася ситуація, коли ніхто не хоче, щоб монополію на щось мав інший, але мало хто проти того, щоб мати її для себе; кожен бажає конкуренції для іншого, але мабуть ніхто щиро не прагне її для себе. І це цілком природно: конкуренція - постійна напруга, а конкурентне середовище - стан невпинної боротьби.

Слова "конкуренція" (змагальність) і монополія ("один продавець") в своїх буквальних значеннях досить далеко відійшли від сутності явищ, які визначають. Справа не в тому, один продавець має на ринку ой чи інший товар, чи є в нього суперники, а в тому, чи є встановлення загальних умов реалізації такого товару (головним із них є ціна та обсяг пропозиції) проявом волі одного з учасників ринку (не важливо, чи взагалі на ринку він єдиний чи один з тисячі), чи ці умови для всіх учасників ринку вступають як зовнішня данність, обумовлена не чиєюсь волею, а взаємодією воль усіх цих учасників. У першому випадку ми маємо монополію, у другому - конкуренцію. При цьому, у разі, коли ціна реалізації товару є для його виробника зовнішньою даною, він змушений пристосовувати до неї свої витрати, з тим, щоб вони принаймні не перевищили цього зовнішньо даного рівня, а якщо хоче отримати прибуток - змушений свої витрати зменшувати, тобто шукати шляхи максимально ефективного використання наявних у нього ресурсів. А оскільки зовнішньо дана ціна є результатом взаємодії діяльності всіх учасників ринку, вони, зменшуючи кожен індивідуальні витрати, зменшують і загальний рівень ціни, що у свою чергу знов спонукає їх до зменшення індивідуальних витрат. Навпаки, коли виробник товару самостійно встановлює ціни і має можливість пристосувати їх до своїх витрат, нього не залишається ні яких мотивів ці витрати зменшувати, більш того, він зацікавлений у їх необмеженому зростанні. Неефективне ж господарювання найпотужніших учасників ринку (а монополісти належать саме до них) невідворотно спричиняє неефективність економіки в цілому.

При вивченні того чи іншого ринку приймається до уваги спроможність діючих там корпорацій забезпечувати своєчасно відновлення продукції, що випускається, її високу конкурентоспроможність на світовому ринку, високу якість еластичність цін. Якщо ці вимоги недосяжні, то ринок вважається монополізованим, а діючи на ньому структури підлягають демонополізації. Наступ на монополізм йде широким фронтом, при цьому найбільш послідовно в секторах, генеруючих технологічні нововведення і впливаючих на стан всієї економіки. Слідом за появою нових ринків формуються державні структури, однією з головних задач яких стає підтримка високої конкурентності ринків. Ринок, конкуренція завжди були антиподами монополізму. Протягом багатьох років їхнього історичного протиборства саме ринок був тією єдиною реальною силою, яка перешкоджала тотальній монополізації економіки.

Але монополія не може бути зовсім усунена з економіки. По-перше, наявна ціла сфера господарської діяльності, яка не може існувати інакше, як на монопольних засадах (природні монополії). По-друге, саме конкуренція постійно породжує свою протилежність - монополії внаслідок об'єктивних і суспільно-необхідних процесів економічної концентрації. По-третє, монополія часто виникає з технічних і технологічних досягнень. В усіх цих випадках монополія залишається монополією, з усіма притаманними її негативними результатами.

В країнах з розвинутими ринковими системами нестійкий баланс ринку і монополізму зберігався досить довго, доки держава не взяла на себе відповідальність за створення умов для ефективного функціонування ринку. Твердо вставши на захист ринкової конкуренції, держава протиставила монополізму весь свій економічний і політичній потенціал, знайшла дієві засоби антимонопольної профілактики, демонтувала загрозливі для економіки монополістичні структури. Переважно з цієї причини великі корпорації, які спроможні без надмірних зусиль задавити будь-які ростки конкуренції, часто віддають перевагу утриманню від монополістичної поведінки і роблять так не тому, що побоюються застосування санкцій згідно з антимонопольними законами. Вони діють в утвореному за участю держави економічному середовищі, де заохочується конкуренція, а не монополізм, де перший варіант поведінки вигідніший за другий.

Держава давно бореться з нечесною конкуренцією, намагаючись захистити економіку від монополістичний тенденцій. Ця політика знайшла такі масштаби, що можна говорити про перетворення демонополізації в регулярну функцію держави, в один з основних напрямків її діяльності. Оскільки сучасна економіка упоряджена таким чином, що неминуче породжує монополізм, протидія йому перетворилася в постійний обов'язок держави.

Від позиції держави в значній мірі залежить, чи залишиться економіка високомонополізованою, чи розвиватиметься у напрямку ефективного ринкового господарства. Тому боротьба за вплив в ешелонах державної влади, спроби поставити її на службу власним інтересам були і залишаються провідними елементами стратегічних планів монополій. Що стосується економіки колишнього Радянського Союзу, то неможливо перерахувати усю різноманітність форм взаємодії монополії і держави.

Довгі роки монополії розраховували на підтримку держави. Хоча таке положення частково зберігається, в теперішній час все-таки переважає інша лінія. Сучасний крупний бізнес, інтегрований в світову економіку, зацікавлений в конкуренції на світових ринках.

Отже, адміністративне втручання в економіку, спрямоване на обмеження монополізму, дає суспільно позитивний результат: захист конкуренції і подолання негативних проявів монополізму.

Досвід показав, що таке втручання держави є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки. У 1980-х - 1990-х роках відбувся справжній "бум" законодавства, спрямованого на захист конкуренції, - воно було прийнято у декількох десятках країн світу і зараз існує більше, ніж у 60-ти.

III. Зміст, складові теорії антимонопольної політики

Будь-яка держава, проводячи антимонопольну політику втручається а економіку та в процеси, що в ній відбуваються. З цієї причини я хочу навести приклади деяких поглядів на проблему державного втручання в економіку.

Кейнсіанці переконані, що капіталізм, і особливо система вільного ринку, страждає уродженими пороками. Найбільш важливим, на мій погляд, є кейнсіанське твердження про те, що капіталізм позбавлений механізму, що забезпечує економічну стабільність. Дійсно, багато ринків не є конкурентними, що веде до негнучкості в плані зниження цін і ставок заробітної плати. Держава, з точки зору кейнсіанців, може і повинна грати певну активну роль у стабілізації економіки.

Монетаризький підхід прихован в тому, що ринки в достатній мірі конкурентні і що система ринкової конкуренції забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності. Ідейні корені монетаризму ідуть в класичну економічну теорію. Таким чином, ринкова система, якщо вона не підлягає державному втручанню у функціонування економіки, забезпечує значну макроекономічну стабільність. З погляду монетаристів, законодавство про монополії в інтересах бізнесу та інші заходи держави заохочують і посилюють негнучкість у плані зниження цін і заробітної плати. Система вільного ринку спроможна забезпечити значну макроекономічну стабільність, але державне втручання всупереч своїм благим намірам підриває цю спроможність.

Цікаво, на мій погляд, також розглянути суть дискусій про теорію антимонопольної політики, проведених у Радянському Союзі. Серйозне вивчення шляхів боротьби з монополізмом почалося в нашій країні під час "перебудови". Причому, виділялося два гіпотетичних варіанти антимонопольної політики. Перший виходив із того, що заходи для боротьби з монополізмом у значній своїй частині повинні передувати переходу до ринкових відносин. У цьому випадку передбачалося заздалегідь забезпечити передумови конкурентного, а не монопольного характеру, ринку, що формується. Другий варіант передбачав пріоритет активізації процесів переходу до ринку. Боротьба з монополізмом повинна була проводитися водночас з цим переходом і в його рамках так, щоб методи антимонопольної політики не суперечили логіці ринкових відносин. Це не означало, що адміністративні методи виключалися цілком, але їм надавали допоміжної ролі.

Найважливішу роль у здійсненні антимонопольної політики держави грає антимонопольне законодавство -законодавство, спрямоване проти накопичення фірмами небезпечної для суспільства монопольної влади. Антимонопольне законодавство може розумітися у вузькому і широкому змісті слова. У першому випадку воно спрямовано проти чистих монополій і великих олігополій, що володіють надлишковою монопольною владою. Широке трактування антимонопольного законодавства спрямоване проти усіх форм накопичення монопольної влади (у тому числі і дрібними фірмами), будь-яких форм монопольної поведінки.

Класичним прикладом антимонопольного законодавства є антитрестовське законодавство США. Першим актом став знаменитий закон Шермана (1890), що був спрямований в основному проти монополізації торгівлі і комерційної діяльності.

Він забороняв будь-які форми контрактів (об'єднання, змови і т.п.), спрямовані на обмеження свободи торгівлі, а також оголосив поза законом недобросовісні методи усунення конкурентів, висуваючи їх як карний злочин. У якості мір покарання передбачалися штрафи, відшкодування збитків, тюремний строк і навіть розформування винної фірми. Головна особливість закону Шермана - націленість на боротьбу з вже існуючими монополіями. Його хибами були нечіткість основних визначень, відсутність постійного органа, що контролює виконання закону, профілактичних антимонопольних заходів.

Ці хиби в значній мірі були усунуті в 1914 р. із прийняттям закону Клейтона і закону про Федеральну торгову комісію (ФТК). У законі Клейтона не тільки уточнювалися основні поняття антитрестовського законодавства, але і розширювалося поняття антимонопольної діяльності. Зокрема особлива увага приділялася фінансовим аспектам взаємодії монополістів, а також монопольної влади як такій. На урядову ФТК був покладен контроль за виконанням антитрестовських законів. Надалі антитрестовське законодавство США все в більшому ступені переходило від вузького до широкого трактування монополістичної поведінки. Закон Уилера-Ли (1938) був спрямований на захист прав споживачів (проти хибної реклами і перекрученої інформації); закон Келлера-Кефаувера (1950) звертав увагу на взаємодію монополістів у сфері матеріальних активів. Удосконалювання антитрестовського законодавства продовжувалося і пізніше. Антитрестовські закони США дуже вплинули на розвиток антимонопольного законодавства інших країн.

В Західній Європі антимонопольні законодавства були прийняті після 2-ої світової війни і мають ряд особливостей. З одного боку, вони формально спрямовані на захист інтересів споживачів, а з іншого боку, покликані заохочувати процес концентрації виробництва й утворення великих корпорацій, якщо це пов'язано з науково-технічним прогресом.

Наявність монополії в галузі свідчить, що доступ в неї конкурентів ускладнений або не можливий. Часто бар'єри, які заважають вступу конкурентів до галузі, народжені об'єктивними причинами, іноді створюються штучно.

По-перше, бар'єром може стати технологія. Прикладами служать енергетика, металургія, залізничний транспорт, міське комунальне господарство (газо- та водопостачання, каналізація) і т. п., в яких сама технологія припускає обмежену кількість підприємств чи навіть одне. Таким чином, технологія в певних галузях народжує технологічні олігополії.

По-друге, природним бар'єром, який заважає чи обмежує доступ до галузі, є патенти і ліцензії. Держава за допомогою ліцензій обмежує доступ до галузі чи участь в якій-небудь діяльності. На основі патентів і ліцензій виникають науково-технічна монополія. Вона носить тимчасовий характер, зникаючи в процесі розповсюдження і комерційного освоєння результатів наукових досліджень і технічних розробок.

По-третє, природним бар'єром може бути монополія держави в певних галузях.

По-четверте, штучним бар'єром може бути значне розширення виробництва корпорацією (концентрація) чи злиття декількох корпорацій в одну (централізація).

По-п'яте, штучним бар'єром, який заважає виробництву продукту, може стати монопольне володіння родовищами сировини.

По-шосте, є тотальна монополія держави в економіці, характерна для минулих соціалістичних країн.

Таким чином, серед вищезгаданих монополій можна виділити згідно з функціональним призначенням зону природної монополії, яка включає технологічні олігополії, науково-технічну і державну монополію. Кордони зони не постійні. Так, тимчасовий характер має науково-технічна монополія, не жорстко фіксовані рамки технологічних олігополій, оскільки технологічні впровадження спроможні викликати якісні зміни в економічній діяльності.

Демонополізація є постійною функцією держави в ринковій економіці, одним з основних напрямків її діяльності. При проведенні антимонопольної політики керуються наступними принципами, основаними на особливостях її структури:

1. Вивчення ринків, знаходження серед них конкурентних і монопольних.

2. Диференційний підхід до монопольних ринків. Антимонопольна політика не повинна бути направленою проти монополізму взагалі. Кінцева мета антимонопольної політики в тому, щоб в економіці залишилася лише зона природних монополій.

3. Виділення зони природних монополій, які не підлягають демонополізації. Природна монополія - це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку ефективне при відсутності конкуренції в силу технологічних особливостей виробництва (в зв'язку з суттєвим зниженням витрат виробництва на одиницю товару по мірі збільшення обсягів виробництва), а товари, які виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами, в зв'язки з чим попит на даному товарному ринку на товари, які виробляються суб'єктами природних монополій, в меншому ступені




Реферат на тему: Антимонопольна політика в регульованій ринковій економіці (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.