Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Література

Вивчення творчості Пантелеймона Куліша в середній школі (дипломна робота)



Проголошення незалежної демократичної української держави, процес національного відродження постановили перед загальноосвітньою школою завдання по-новому підійти до викладання основ наук, зокрема літератури. Національна українська школа може будуватися лише на основі етнопедагогіки, споконвічних традицій, звичаїв та обрядів, відновлення історичної пам'яті українців. Цей складний і тривалий процес передбачає цілий комплекс організаційних, дидактичних, методичних, психологічних, виховних заходів. Рідна українська література в цьому комплексі (разом з українською мовою України, та народознавством) - не просто найголовніша складова, а й фундамент цієї ідеологічної системи.

Літературній освіті відводиться особлива роль у формуванні соціального й морального обличчя юних громадян нашого суспільства, оскільки література є могутнім джерелом національної духовності, своєрідним генетичним кодом, пам'яттю народу. У художній літературі знаходять своє вираження його історія, його моральні цінності, ідеали, традиції, його ментальність, національний характер. Оволодіння національною літературою - це шлях до досконалого оволодіння українською мовою. Адже першоелементом літератури є мова в її різноманітних стильових вираженнях.

Нині духовне життя українського народу вступило в нову, не знану досі фазу: в літературу, мистецтво повертаються імена і твори репресованих, викреслених з творчого процесу митців.

Відбувається активний процес дослідження їхньої творчості, визначення місця в літературі свого часу і в духовній скарбниці сучасності. В їх дослідженні й оцінці допомагають нам "Історія українського письменства” Сергія Єфремова, "Історія української літератури” Дмитра Чижевського, літературознавчі праці Михайла Грушевського, Григорія Костюка, Михайла Возняка та інших.

Вивчення літератури в загальноосвітній школі відбувається сьогодні в умовах звільнення суспільної свідомості від ідеологічного диктату, що впродовж десятків років гальмував розвиток методичної науки.

За останні роки з'явилось чимало праць з методики викладання літератури, у яких наголошується на тому, що цей предмет має вивчатися як мистецтво слова, бо художня література розкриває естетичну суть життя, дає людині справжню радість, підносить її духовно. Національні і загальнолюдські цінності, відтворені в мистецтві, допомагають формуванню духовно багатої особистості, громадянина, що має високі етичні й моральні чесноти, шанує минуле, дбає про майбутнє свого народу, України. Навчальні програми, створені в Інституті педагогіки АПН України, за якими працюють учителі - словесники, містять ряд змін як у структурному, так і в змістовому планах. У програмі з'явилися нові твори для текстуального вивчення і самостійного читання, нові списки творів для позакласного читання; передбачено також вивчення літератури рідного краю.

Літературознавці, методисти, учителі-словесники по-новому дивляться на замулену більшовицькими догмами історію української літератури, заполітизовану літературну практику, сфальсифіковану текстологію.

Сучасна літературна освіта школярів зорієнтована на вивчення літератури як "мистецтва і як образне вираження духовного життя народу”[1], а шкільна програма з літератури є "часткою культури нації”. Програма, її змістове наповнення - то віддзеркалення самого змісту літературної освіти учнівства. Тому так важливо, що за останні роки помітно змінилася палітра літературних творів, включених до програми. Нині нею передбачено вивчення творів авторів, яких не так давно в школі не можна було згадувати, - В.Винниченка, О.Олеся, М.Вороного, В.Са-мійленка, А.Чайківського, Б.Лепкого, М.Хвильового, І.Багряного, М. Кулі-ша, У. Самчука, Л. Костенко, В. Симоненка, В. Стуса та інших.

Серед імен, з яких після півстолітньої заборони знято тоталітаристське табу, - ім'я самовідданого трудівника на ниві української літератури і культури - Пантелеймона Олександровича Куліша. В умовах демократичної державної України повертається до читача його багатюща творча спадщина - джерело духовного збагачення нашого народу.

Передбачене нині діючою програмою вивчення творчості Пантелеймона Куліша дає можливість учням ознайомитись із багатогранною діяльністю великого подвижника національної культури, письменника, етнографа, фольклориста, історика, видавця, громадського діяча, соратника Шевченка по Кирило-Мефодіївському товариству і продовжувача його ідеї боротьби за незалежну Україну, спонукає учнів до збагачення їх духовного світу знанням Кулішевих художніх творінь.

Якщо про вивчення у школі більшості письменників, передбачених діючою програмою, написано багато методичних розробок, статей, то такої літератури стосовно вивчення творчості Пантелеймона Куліша, на жаль, ще надто мало. Серед небагатьох журнальних публікацій назвемо С.Болтівця "Психологічні поезії Пантелеймона Куліша”, О.Гнідан і Н.Осьмак "Світогляд Пантелеймна Куліша”, О. Слоньовської "Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали”, Н. Яценко "Історизми в романі П.Куліша "Чорна рада” і І. Турло "Тестові завдання до теми "Пантелеймон Куліш”. Проте немає між вищевказаними працями праці про методику вивчення П.Куліша в цілому.

Цю прогалину в шкільній методиці викладання української літератури ми й спробували бодай частково заповнитии міркуваннями, викладеними в нашій дипломній роботі, мета якої - розробити методику вивчення в середній загальноосвітній школі (в межах нині діючої програми) життя і творчості П. Куліша, запропонувати найбільш оптимальні, на наш погляд, типологічні різновиди уроків, їх структурно- організаційних форм та методів і прийомів вивчення письменника. У роботі використано як власний досвід, так і досвід учителів-словесників, що працюють у Коломийській загальноосвітній школі №5 ім. Т. Шевченка.

До роботи як додатки додаємо "зразки” учнівських творів та методичну розробку Ірини Турло "Тестові завдання до теми "Пантелеймон Куліш”.

Розділ І. Сторінки життєпису Пантелеймона Куліша на

шкільному уроці.

Традиційно вивчення творчості письменника в школі починається з вивчення його біографії. І це закономірно. Біографія є своєрідним ключем до розуміння всієї творчості митця або конкретного твору, отже, виконує пропедевтичну роль, вводячи учнів у тему, що вивчається монографічно. У різних класах методика вивчення біографії, її роль і мета - різні. У середніх не слід обов'язково дотримуватися хронології, деталізації всіх (від народження і до смерті) віх життєво-творчого шляху письменника. Можна обмежитися характеристикою часу, в який жив письменник, якимось епізодом, пов'язаним з написанням твору, що вивчається, або автобіографічними відомостями в ньому.

Вивчення біографії письменника в старших класах передбачає складніші завдання. Учні тут повинні мати цілісне уявлення про письменника як людину і як творчу особистість, про взаємозв'язок долі митця з долею народу, відображеною в його творчості. Не можна обминути і питання світогляду художника слова.

Суперечливість світогляду Куліша (за це його пізніше відомий вчений - літературознавець С. Єфремов назве "дволиким Янусом”) важко пояснити. У житті письменника було багато складних перипетій, хитань, помилок, спричинених особливостями характеру й суспільної поведінки. Перед учителем постає надто складне завдання: ознайомити учнів з незвичайною особистістю, її злетами і падіннями, переломами і поразками, ідейними падіннями і грубими помилками, його звивистими життєвими дорогами, встеленими терном і квітами. Виконати це завдання нелегко. Скупі підручникові відомості, відсутність методичних рекомендацій щодо вивчення Куліша в школі ускладнює підготовку вчителя до уроку. В такій ситуації вчителеві можуть добре прислужитися науковці-методисти О. Гнідан та Н. Осьмак своєю статею "Світогляд Пантелеймона Куліша” ("Українська мова і література в школі”, 1991, №10).

Беручи до уваги "важкодоступність” біографії Куліша, для її вивчення учитель, незважаючи на брак навчального часу, мусить присвятити цій темі окремий урок. Його структурно-організаційний різновид, методи і прийоми вчитель обирає відповідно до можливотей класу. Оскільки за типом (за своїм дидактичним призначенням) - це урок засвоєння нових знань, а матеріал, що на ньому вивчатиметься, вельми складний, зовсім учням не відомий, то найоптимальнішим методом в такому разі буде метод лекції. Цим методом можна викласти матеріал для дев'ятикласників будь-якого рівня їх знань і вмінь. Шкільна лекція відрізняється від суто академічної (вузівської). Лекційний виклад матеріалу на уроці поєднується з різними прийомами і видами навчальної діяльності - бесідою, самостійною роботою, елементами контролю засвоєння учнями лекційного матеріалу.

На уроці-лекції учитель може на якомусь її етапі використати прийом бесіди, задавши класові кілька питань за викладеною частиною матеріалу і потім продовжувати лекцію далі. У процесі лекційного викладу "вкраплювати” виступи заздалегідь підготовлених учнів з відповідними повідомленнями про факти з життя і творчості письменника (прийом самостійної роботи учнів). Слухаючи лекції, учні записують у зошити дати, назви збірок, творів, висловлювання відомих діячів культури про Куліша тощо. Щоб активізувати увагу, проконтролювати рівень засвоєння учнями матеріалу, учитель націлює їх на складання в процесі слухання лекції її плану чи тез або конспектування лекції учителя. У кінці уроку вибірково перевіряє якість виконання таких завдань. Лекційний виклад матеріалу супроводиться відповідним унаочненням, використанням аудіо-відеозасобами навчання.

Орієнтовно план викладу матеріалу міг бути таким:

1. Великий подвижник на ниві української культури. Багатогранність обдарування й освіченості Куліша - людини виняткової працьовитості, неподатливості вдачі.

2. Дитячі і юнацькі роки майбутнього письменника. Роки навчання. Юнацькі захоплення Куліша.

3. Учителювання Куліша. Початок фольклористичної діяльності та літературної творчості. Захоплення історичною тематикою.

4. Формування суспільно-політичних та естетичних поглядів.

5. Взаємини П. Куліша з Т. Шевченком. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Арешт Куліша і заслання.

6. Суперечливість характеру, поглядів і суспільної поведінки Куліша. Ідея державності України.

7. Петербурзький період життя і творчості. Видання "Записок о Южной Руси”.

8. Різнобічність письменницького таланту. Поетичні збірки Куліша. Проза Куліша. Альманах "Хата” і журнал "Основа”, їх значення.

9. "Граматика” Куліша. Перший український фонетичний правопис - "кулішівка”.

10. Останні роки життя і творчості Куліша.

11. П. Куліш і наша сучасність.

Крім вищеназваних, можливі й інші пункти плану. Залежно від задуму вчителя такий план може бути доведений учням на початку лекції або по завершенню лекції (для зіставлення з тими планами, що учні індивідуально складатимуть у процесі слухання лекцій). Розповідь учителя про життєво-творчий шлях письменника могла би бути виповнена біографічним матеріалом, який подаємо нижче.

Розпочинати лекцію варто було б з Кулішевих таки слів, написаних ним в одній з статей про трудівників вітчизняної культури і науки:

"Щасливий той, хто своєю працею сприяє поширенню переконань, що мають оправдатися самим життям і силою речей! Він подібний до садівника, котрий покращує дикий грунт і сприяє плодотворності дерев і рослин”[2] .

Ці слова письменника можна віднести найперше до самого Пантелеймона Куліша - невтомного подвижника на крутім перелозі української національної духовної культури, митця, вченого, що свій життєвий шлях, як зазначає академік М. Жулинський, пройшов "у праці каторжній, в трагічній самоті”[3].

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем з багатьох європейських мов, ученим - літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець, громадський діяч.

Уся творчість та громадська діяльність П. Куліша - неоднозначна, суперечлива. Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя проходив найрізніші зміни, топтав нійрізніші сліди, виступав у найрізніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій, обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей...” [4]- так відгукнувся про нього І. Франко в "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890”. Та все ж "полишив по собі багату літературну спадщину”.

Народився Пантелеймон Олександрович (чи, як називав він себе, Панько Олелькович) Куліш 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району Сумської області). Батько його походив з козацької старшини, належав до дворянства, але, втративши право на нього, займався сільським господарством, мав власний хутір.

Грамоти П. Куліш навчився удома, від старшої сестри Лесі. Від неї, а також від неписьменної матері перейняв багато пісень, приказок, прислів'їв. Освіту продовжив у Новгород - Сіверській гімназії, директором якої був І. Тимківський - український педагог і письменник. Під його впливом у Пантелеймона Куліша пробудився інтерес до народної творчості. Особливо велику роль відіграв у цьому збірник український народних пісень, записаних М. Максимовичем. Тоді ж молодий гімназист почав збирати народні пісні та писати власні твори. Не закінчивши гімназії, Пантелеймон Куліш зайнявся приватним учителюванням.

У 1837 - 1839 рр. навчається як вільний слухач у Київському університеті.

Якийсь час Пантелеймон Куліш учителював у Луцьку, Рівному, Києві. Продовжуючи фольклористичну діяльність, їздить по Україні, записує народні пісні, думи, перекази, вивчає народні звичаї та побут.

У 1840-1841 рр. М. Максимович друкує етнографічні нариси П.Куліша "Малорусские расскази”, а Є. Гребінка в альманасі "Ластівка” - його оповідання "Циган. Уривок казки”.

Юнак багато читає, захоплюється закрема історичними романами В.Скотта, вплив творів якого позначений на історичній повісті "Михайло Чарнишенко или Малороссия восемьдесят лет назад” та на романі "Чорна рада”, роботу над яким розпочав 1944 року.

Важливою сторінкою в житті Пантелеймона Куліша є його довголітнє знайомство та дружба з Т. Шевченком. Їх єднала любов до України та її народу, її мова, славного минулого, прагнення служити батьківщині. Пантелеймон Куліш намагався популяризувати творчість Т.Шевченка, видавав його поезії наперекір забороні.

Пантелеймон Куліш був учасником Кирило-Мефодіївського товариства. 1845 р. переїхав до Петербурга, де викладав словесність у гімназії, а в університеті - російську мову іноземним студентам, самостійно вивчав іноземні мови, оскільки замислив зайнятись перекладацькою діяльністю.

1846 р. Пантелеймон Куліш одержує наукове відрядження за кордон, куди відїжджає з дружиною, письменницею Олександрою Білозерською, яка виступала під псевдонімом Ганни Барвінок. Але на початку 1847 р. у Варшаві його заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

Хоч приналежність Пантелеймона Куліша до нього не була доведена, але взяли до уваги його дружбу з членами товариства, а також надруковану в журналі "Звездочка” "Повесть об украинском народе”. Його відправили на заслання в Тулу. У грудні 1850р. Пантелеймона Куліша звільнили з дозволом жити будь-де, але із забороною служити в системі освіти.

У ті роки Пантелеймон Куліш пише повісті російською мовою, які друкує переважно в прогресивному "Современнике”.

В 1856р.- 1857рр. видає двотомну збірку "записки о Южной Руси”, де були зібрані фолькльорно-етнографічні, історичні матеріали про україну, про козаччину.

Після заслання Пантелеймон Куліш багато пише, розпочинає ряд українських видань, для чого засновує власну друкарню.

1857р. виходить друком роман "Чорна рада” та "Граматка”. Пантелеймон Куліш друкує "Сочинения и письма Н.Гоголя” в шести томах - чи не найповніше на той час видання творів великого письменника.

У його друкарні побачили світ і "Народні оповідання” Марка Вовчка.

У розвитку народної школи на Україні помітну роль поряд з "Букварем южнорусским” Т.Г.Шевченка відіграла Кулішева "Граматка” розроблений ним правопис української мови (так звана "кулішівка”), яким користувалися до 1917 р.

У 60-70х рр. погляди Пантелеймона Куліша стають більш консервативними. Він відходить від будь-якої боротьби за зміни в соціальному устрої країни, покладаючи всі надії на просвіту, культурний розвиток народу, насамперед інтелігенції, на піднесення ролі художнього слова.

Пантелеймон Куліш прагнув створити український щомісячний журнал "Хата”, проте дозволу на видання не дістав. З великими труднощами пощастило тільки видати 1860р. альманах під цією ж назвою, в якому були надруковані твори Т.Шевченка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, самого Пантелеймона Куліша. Пізніше (1861-1862) почав виходити український журнал "Основа”.

1862р. письменник видає свою першу - і кращу поетичну збірку "Досвітки”, у якій досить відчутне наслідування творчості Шевченка.

Якийсь час Пантелеймон Куліш служить у Варшаві директором духовних справ. Він, як і інші царські чиновники, проводив політику русифікації, що викликало справедливий осуд з боку прередових кіл. Так у тритомній "Истории воссоединения Руси” (1874-1877) засуджує визвольну боротьбу українського народу, вихваляє діяльність Петра І та Катерини ІІ, в чому особливо виразно видно його розходження з Т. Шевченко, який чітко визначив реакційну роль цих самодержавців в Історії України: "Це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову сиротину.”

Згодом, залишивши казенну службу, Пантелеймон Куліш живе на хуторі Мотронівка, кілька разів подорожує за кордон. У цей час багато перекладає, видає поетичні збірки "Хуторна поезія”, "Дзвін”, "Позичена кобза”. Його консервативні погляди, непостійність, загравання то з російським самодержавством, то з польським панством відштовхнули від нього передову українську інтелігенцію. Бо ж справді не можна було примиритися з тим, що він називав, наприклад, Шевченкову поезію "напівп'яною музою”, знущально відгукувався про "Енеїду” І.Котляревського, байки Гулака-Артемовського.

Усе це малює образ Пантелеймона Куліша безумовно, темними фарбами. Проте треба насамперед дивитися на те значне, корисне, що зробив він для рідного народу, його культури, літератури. А внесок його, безперечно вагомий. Могутній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет "Досвітків”, перекладач Шекспірових і Байронових творів, а також "Біблії”, автор "Записок о Южной Руси”, "Чорної ради” і сили інших цінних праць має право на нашу повагу і вдячність. Перед цими заслугами забуваються тепер ті помилки, які йому траплялося робити, а виступає потреба вшанувати його працю.

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897р. в Мотронівці, де його й поховано.

Творчість Пантелеймона Куліша, його громадська, культурницька, видавнича діяльність високо оцінена, незважаючи на помилки та збочення в його світогляді, й сучасним літературознавстаом. Літературознавець І.Пільгук зазначав, що "вивчення спадщини Пантелеймона Куліша дає змогу повніше й глибше зрозуміти шляхи розвитку української літератури, зрозуміти, що історичний розвиток її відбувався не "суцільним потоком”, а в складних умовах боротьби ідейних і стильових напрямків”. Літературна творчість Пантелеймона Куліша була різноманітною і багатогранною. Найціннішою перлиною в ній - історичний роман-хроніка "Чорна рада” (1857).

Пантелеймон Куліш - автор низки романтичних оповідань із життя українського села ("Орися”, "Дівоче серце”, "Гордовита кара” та інш.)

Чимало зробив Пантелеймон Куліш і як поет. Однак слід зазначити, що його поезія не посіла в історії української літератури такого помітного місця, як його проза. Певною мірою тому, що Пантелеймон Куліш не виявив себе тут новатором, а швидше епігоном Т.Шевченка. Та й поетичний талант не був таким високим.

Перша збірка (і найкраща) "Досвітки” вийшла 1862р. До неї ввійшли поезії громадсько-політичного та інтимного характеру, історичні та побутові поеми, а також переклади творів великого польського поета А.Міцкевича.

У 1883р. окремим виданням виходить поема "Магомет і Хадиза”, потім збірка "Дзвін”, а вже після смерті поета - "Хуторні недогарки” (1901). Цікавою є поема "Маруся Богуславка” надрукована в "Літературно-науковому віснику”. 1889р.

Слід відзначити й перекладацьку діяльність Пантелеймона Куліша. Він перекладав твори великих геніїв світової літератури - Г.Гете,Й.Шіллера, Г.Гейне, В.Шекспіра, над якими працював особливо багато ("Король Лір”, "Ромео і Джульєтта”, "Гамлет”, "Макбет”), інші всесвітньовідомі шедеври.

У 1897 р. вийшла Кулішева збірка перекладів "Позичена кобза”. Залишив Пантелеймон Куліш і переклади та переспіви з священних писань, здійснив переклад "Нового завіту”.

Минає 180 років з дня народження Пантелеймона Куліша. Його творчий доробок - помітне явище в нашій історії. цілком слушно пише М.Олійник: "І хай не все, далеко не все з того доробку влягається в прокрустове ложе нинішніх наших розмислів та критеріїв, схилитися перед пам'яттю митця маємо доземно. Не шельмувати за гріхи та огріхи, не підтасовувати до власного, буває і вузьколобого розуміння, а самим вклонитися, вдарити козацьким чолом - за подвижницький труд, вічний пошук істини буття, за велику синовню любов до вітчизни”.

Окрім уроку - лекції можливий і інший організаційно - структурний різновид уроку вивчення життєвого і творчого шляху письменника - урок-семінар. На ньому, звичайно ж, домінуючим буде метод самостійної роботи учнів - підготовка, виклад і обговорення рефератів. Варто зауважити, що урок - семінар вивчення біографії Куліша можливий тільки в класі, де контингент учнів академічно сильний, оскільки не кожен учень спроможний розібратися у перипетіях життя і діяльності П.Куліша.

До семінарського заняття учитель заздалегідь (за два тижні) дає учням завдання підготувати реферати (їх теми учні можуть обирати самі), визначає рецензентів рефератів, рекомендує відповідну літературу, проводить групові й індивідуальні консультації.

Урок - семінар розпочнеться вступним словом учителя про роль Пантелеймона Куліша в літературі другої половини ХІХ ст. Потім учні викладатимуть свої реферати, рецензії на них, візьмуть участь у їх обговоренні.

Реферати можуть бути такої тематики:

1. Дитинство і юність Панька Куліша.

2. Біля життєвих джерел.

3. Куліш і Шевченко.

4. У пошуках істини (суперечливість суспільних поглядів Куліша).

5. Куліш - людина всебічного обдарування й багатющої діяльності, виняткової працьовитості.

6. Літературний доробок Куліша.

7. Куліш в оцінці його сучасників і нащадків.

8. Останні роки життя письменника.

Після викладу учням рефератів та їх обговорення учитель підсумовує й оцінює роботу учнів.

Розділ ІІ.

Вивчення прозових творів Пантелеймона Куліша у школі.

Знайомство учнів з прозовою творчістю Пантелеймона Куліша починається з 6 класу, де вивчається (інтелектуально) оповідання "Орися” (крім цього, для самостійного читання рекомендуються оповідання "Гордовита пара”, "Січові гості”, "Степ опівдні”).

"Орися” (1844) - найпомітніший твір романтичної малої прози письменника. Фабульною основою оповідання - ідилії стало своєрідне зрощення античного міфа й українського фольклорного переказу - легенди. Вже цим автор підносив патріархальний побут і звичаї багатого українського козацтва на рівень гармонійного гомерівського світу. Ідеали старовини виступали еталоном національного способу життя, втілення "духу нації, які в незайманій частоті мають передаватися від покоління до покоління."

Разом з тим, і в "Орисі”, і в інших романтичних оповіданнях Пантелеймона Куліша над фольклорною барвистістю панують суб'єктивність і умовність авторського стилю, що обертається з театральністю й сентиментально-дидактичною повчальністю.

Домінуючим на уроці вивчення цього твору буде, звичайно метод бесіди, а основний методичний прийом - прийом творчого (виразного) читання з використанням різноманітних видів роботи.

Нижче пропонуємо один із можливих організаційно-структурних різновидів уроку вивчення оповідання "Орися”.

Тема: Старожитна Україна і українці в оповіданні П.Куліша

"Орися”.

Мета: Ознайомити учнів з джерелами та метою написання

оповідання, дати поняття про жанр ідилії.

Виховувати зацікавлення минулим рідного народу, бажання ближче впізнати його.

Удосконалювати вміння виразно читати за дійовими

особами.

Тип уроку: комбінований з елементами інсценізації.

Методичне забезпечення, обладнання уроку:

підручник з української літератури для 6 класу, словник "Літературознавчі терміни” В. Лесина, видання творів П. Куліша, портрет письменнника; стіл, застелений скатертиною, вишитою в давньому українському стилі.

(Учні вдома читають оповідання, роблять малюнки, підбирають вишивки, які б передавали зміст та настрій твору).

Хід уроку

І. Інсценізація вечора в українській сім'ї.

За столом сидить мати, запнута хустиною, і дівчина (жінка) років 12-15, вишивають. Обидві у вишивках (бажано давніх). До них тулиться хлопчик (синок).

Мати починає співати пісню, донька підспівує їй:

Стоїть явір над водою, на воду схилився;

Сидить козак у неволі, тяжко зажурився.

Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;

Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!

"Не рад би я хилитися - вода корінь миє;

Не рад би я журитися - само серце мліє”.

Десь у тебе, козаченьку, не рідная мати,

Ой що тобі дозволяє тутки пропадати?

Мабуть, тебе, козаченьку, дівчинонька лає,

Ой що тобі молодому фортуни немає?

Ой з-за гори, з-за крутої чорний ворон кряче,

А на Вкраїні далекій дівчинонька плаче.

Плаче вона та й журиться, ще й тяжко голосить:

"Продай, тату, та сірії воли

Та викупи козаченька з тяжкої неволі!”

Пісня стихає, а хлопчик присувається до сестрички і просить:

- Лесю, сестричко, розкажи про ту гору...

- Ну гаразд, слухай, - відкладає дівчина вишивку і починає розповідати легенду про Турову гору.

ІІ. Після такої своєрідної преамбули учитель повідомляє тему уроку і його завдання.

- Отак не раз бувало в оселі Олександра Куліша, у родині, де народився й виростав Панько Куліш, майбутній письменник, культурний діяч, вчений. Змалку він був дуже допитливим. Усе почуте складав у своїй голівці, а потім, ставши дорослим, взявшись за перо і перенісши все почуте на папір, вплівши у свої прекрасні твори.

Вдома ви ознайомилися з одним із його оповідань про нашу прадавню Україну, над змістом якого ми сьогодні працюватимемо. Оповідання "Орися” (1844) справедливо вважається кращим серед Кулішевих романтичних творів: "Дівоче серце”, "Гордовита пара” та ін., що позначені етнографічною вірогідністю, романтичним зображенням життя, близькістю художньої манери до народнопоетичної творчості.

Сюжет оповідання навіяний шостою піснею Гомерової "Одисеї”. Чистими, свіжими барвами змальована сотниківна Орися - цілком у дусі народної творчості: "Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покійного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над саме сонце...”[5] - так починається оповідання.

Робота над твором починається з бесіди за низкою запитань до класу.

А. 1. Які враження справив на вас твір?

2. Що вам найбільше запам'яталося?

3. Яка слава йшла по Вкраїні про Орисю?

4. Як ви думаєте, чи тільки за вроду заслужила Орися таку славу?

5. Що ми дізнались з твору про життя цієї красуні? Які взаємовідносини з батьком, з дівчатами, робітниками?

6. Хто був для неї прикладом у цьому?

7. Чого найбільше бажає Таволга? Чим він журиться? Відповідаючи, посилатися на текст.

8. Що ви дізналися про діда Гриву з оповідання? Яким ви собі уявляєте його?

9. Чому, на вашу думку, саме дід Грива розповідає дівчатам про Турову гору?

10. Який народний твір нагадує ця розповідь, чим саме?

Далі учитель дає учням завдання для самостійної роботи:

Вибрати з початку розділу фрази, що передають переживання дівчат, виконати завдання за підручником (завдання 8-10).

Б. Пейзажі в творі, їх роль.

В. Мова персонажів. (Близька до народних пісень, легенд і переказів).

У тексті оповідання трапляються застарілі, рідковживані лексеми, не зрозумілі учням вирази і звороти, що потребують відповідної словникової роботи, коментування.

ІV. Повідомлення вчителя про спільні ознаки оповідання та "Одіссеї” Гомера. Визначення головного образу твору (Старожитна Україна).

Підведення учнів до пояснення поняття "ідилія”. (Як ми можемо охарактеризувати взаємини між персонажами твору, їх життя?...). Витлумачення поняття про цей жанровий різновид оповідання як про твір, невеликий за обсягом, у якому показано щасливе, радісне, блаженне життя людини на лоні чудової природи, відтворено лагідні почуття людини, спокій і задоволення, її гармонію з оточенням. При цьому письменник зосереджує головну увагу на звичайних реальностях життя простих людей (праця, кохання, одруження, родинне щастя, доброчесність життя, умиротворрення). Для ідилії характерний піднесений тон розповіді, казковість, задумливість.

V. Підсумок уроку.

Показ малюнків, підібраних вишивок, розкриття їх змісту.

VІ. Домашнє завдання:

Ще раз прочитати оповідання. Підготувати переказ легенди про золоторогів - турів; переказати цю легенду членам своєї родини.

Відколи у шкільну програму з української літератури ввели роман П.Куліша "Чорна рада” (твір, який за висловом І.Я. Франка, "лишається досі все-таки найліпшою історичною повістю в нашій літературі)[6], і вчителі - словесники, і дев'ятикласники мають від нього двоїсте враження. Бо "Чорна рада” - роман не тільки цікавий, а й складний, місцями просто не до кінця відшліфований і продуманий автором. Адже врахуймо - це все-таки перший в нашій літературі твір такого жанру. Що вже говорити про учнів, коли й сам учитель деколи з трудом усвідомлює проблематику "Чорної ради”, наштовхуючись на "провисаючі” в тексті твору моменти, "часто шиті наспіх так, що й нитки видно" (візьмімо, наприклад, безбарвну, якусь формально констатуючу розповідь про загибель Шрама і його подвиг).

Отож, "Чорна рада”, на думку багатьох учителів, вимагає особливого методичного підходу, а на її вивчення, як мінімум, треба планувати 4-5 уроків. Проте, за новою програмою з української літератури в середній школі на вивчення роману відводиться всього 2-3 години. Теми уроків можуть бути, орієнтовно, такі:

Урок 1-й. "Чорна рада” П. Куліша - перший історичний роман в українській літературі. Історична основа, проблематика, сюжетні лінії, система образів твору. Українська нація в романі "Чорна рада”.

Роман П. Куліша "Чорна рада”. Хроніка 1663 року” - помітне досягнення української історичної прози ХІХ ст. У ньому використані як численні історичні джерела, так і народнопоетичний матеріал. У прагненні до точної хронолізації подій, відтворення соціально-історичного змісту епохи автор домігся значних успіхів (показ суперечностей між козацькою старшиною і рядовим козацтвом та селянством, прагнень народних мас до соціальної рівності). Це роман вальтерскотівського типу. Разом з тим, відбиваючи станові відносини, Пантелеймон Куліш підносить ідеал станової суспільної гармонії, єдності української народності, заснованої на вірності етнічним традиціям.

Старшокласники повинні мати правдиві уявлення про історичних осіб цього роману, але давати їм завдання писати реферати про Брюховецького й Сомка - надто непосильне для дев'ятикласників завдання, бо, щоб з ним справитися, треба перечитати праці з історії України Грушевського, Крип'якевича, Аркаса, Субтельного, а ця робота нелегка навіть для вчителя. Тому пропоную стислі історичні портрети цих гетьманів, які можна використати для характеристики образів.

Іван Брюховецький.

Уперше ім'я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір'я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, засвоюючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ - свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною.

Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав, нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, в яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні. Особливо прихильним до Іванця був російський князь Ромодановський, який мав великий вплив при царському дворі і якого Іванець просто купив хабарями.

Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних воргів знищити фізично. Сомкові й Золотаренкові прилюдно було відрубано голови. При владі Брюховецький протримався п'ять років. Через те, що хотів гетьманувати на Україні одноосібно, воював з Юрасем Хмельниченком і Павлом Тетерею. Коли влада на Правобережній Україні опинилася в руках розумного і національно-свідомого Петра Дорошенка, Брюховецький поквапився украпити своє політичне становище кровними узами з московською знаттю. У вересні 1665 року він з величезним представництвом прибув у Москву, особисто підніс цареві дорогі дарунки й одружився з дочкою князя Долгорукого. Водночас Іванець одержав титул боярина й цілу Шептанівську волость у північній Чернігівщині в довічне володіння. Та за такі почесті й багатства довелося платити дорогою ціною - остаточною втратою автономії України, введенням на постій у міста Київ, Чернігів, Переяслав, Канів, Ніжин, Полтаву, Кременчук і навіть Кодак та Остер російських військ на чолі з воєводами з умовою повного утримання населенням, правом воєвод збирати податки, чинити суд і розправу над мирними жителями, за винятком реєстрових козаків. За новим договором, укладеним Брюховецьким, передбачалися вибори українського гетьмана тільки у присутності царських посланців, цей титул мав підтверджуватися Россією тільки після приїзду новообраного в Москву. Було зроблено також фатальний замах на автономію української держави. У Москві Брюховецький вів себе по-рабськи, як вірний холоп і найнижчий підніжок російського престолу. Так його там і називали.

Та на Україні цей раб поводився зі старшинами згорда, був жорстоким і підступним. Тих, хто осмілювався бодай у чомусь йому перечити, він засилав до Москви, звідки, як ворохобників, їх відправляли в Сибір.

З дозволу Брюховецького російські воєводи на Лівобережній Україні провели перепис населення і зідрали з кожного непосильні податки. Саме цим Брюховецький викликав за


--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Вивчення творчості Пантелеймона Куліша в середній школі (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно