Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Література

Відповіді на питання з предмету "Літературне редагування" (шпора)

Літературне редагування (шпора)

План:

1. Структура та предмет аналізу літературного редагування

3. Методи й методики редакторської праці

4. Дослідники літературного процесу

5. Визначення «літературне редагування»

6. Структура редакторського процесу

7. Роль редагування у сфері ЗМК

8. Головні складові процесу редагування

9. Вимоги до літературного редактора як до кваліфікованого читача

10. Редакторський аналіз як вид суспільно-культурної діяльності

11. Механізм редакторського аналізу

12. Умови успішного здійснення редакторського аналізу

13. Специфіка аналізу радіо та телетворів

14. Правка тематичної структури інтерв'ю

15. Аналіз фактологічної структури твору

16. Тема твори і предмет мовлення

17. Тема і факт

18. Якісні характеристики фактів

19. Композиція і тема

20. Рубрикація і заголовковий комплекс у газеті

21. Характеристика головних видів правки

22. Здійснення редактором правки-вичитування

23. Особливості здійснення правки-скорочення

24. Типологічні риси правки-обробки

25. Правки-переробки

26. Спосіб викладу»

27. Робота редактора з оповідним текстом

28. Робота редактора з текстом-описом

29. Робота редактора з текстом-міркуванням

30. Фактичним матеріалом журн-стського тексту

31. Методика фактичного матеріалу

32. Головні вимоги до заголовків

33. Редакторські вимоги до фактичного матеріал

34. Критерії відбору цифрового


5. Визначення «літературне редагування»

Визначення "літературного редагування" в науковій і навчальній літературі охоплюють різні аспекти цих соціальних явищ — від категоріальних визначень типу "редагування — це аналіз твору" до опису обов'язків редактора і структури редагування; від визначення редагування як виду діяльності до опису сфер застосування редакторської праці.

Л.р. – редагування головною аметою якого є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору (вдосконалення мови й стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

Л. р. — це редагування з погляду мовного ідеалу та до тримання норм побудови твору, закріплених у практиці публіцистичного, ділового, наукового та інших видів мовлення.

Літературне редагування — це вид суспільно-культурної діяльності, пов'язаної з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві через засоби масової інформації і спрямованої на підготовку журналістського матеріалу до друку або виходу в ефір. Як вид діяльності, літредагування є системою професійних дій, спрямованих на виконання виробничих завдань, які формулюються за результатами редакторського аналізу журналістського матеріалу під впливом реальної виробничої ситуації.

6. Структура редакторського процесу

Процес літ. редагування являє собою систему таких дій: 1. редакторське читання; 2. редакторський аналіз (визначення актуальності теми через співвідношення з проблемою; аналіз розкриття теми: хар-ка якості фактичного матеріалу і композиції); 3. ред.. висновок; 4. ред.. правка (корекція розкриття теми і корекція композиційної структури твору).

Від розуміння журналістського матеріалу і ролі літредактора у журналістській сфері, специфіки використання технологічних засобів, залежить структура редакторської праці, що визначається певною послідовністю виконання тих чи інших дій, які в своїй системі становлять багатофазовий, ієрархічно організований технологічний процес.

Редакторською системою називається така технологічна система, яка включає літредактора як носія функцій редакторської системи, предмет редакторського впливу — твір, реципієнта, автора та засоби редагування.

Редакторською системою називається така технологічна система: 1. редактор – носій функції ред.. системи. 2. предмет ред.. впливу – твір (повідомлення). 3. автор. 4. реципієнт (читач, глядач, слухач). 5. засоби редагування. Редакторські підсистеми: 1. редактор-аналіз-твір. 2. редактор-правка-твір.

Традиційний редакційний процес у газеті включає: (1) підбір автури, замовлення матеріалу як важливий етап редакційного процесу; (2) опрацювання пошти у відділі листів — її швидкий перегляд, тематичний розподіл за відділами; (3) перегляд пошти редактором; (4) обробка матеріалів літпрацівниками у відділах — аналіз і правка змісту та форми матеріалів; (5) візування оброблених матеріалів завідувачами відділів; (6) обробка матеріалів у секретаріаті або відповідальним секретарем; (7) розгляд деяких матеріалів редакційною колегією; (8) остаточне опрацювання матеріалів літредактором — переважно їх мовної форми; (9) зіставлення текстів відбитків з оригіналами коректором.

Підготовка рукопису до друку проходить кілька етапів редагування. І оскільки у підготовці матеріалів до друку задіяні й журналісти як літпрацівники, то посадовій особі — літературному редакторові — випадає лише мовна правка творів. Така організація виробничого процесу не зовсім коректно відбиває суть літературного редагування матеріалу. Зрештою, журналіст має писати матеріали, а літературний редактор їх редагувати. У кожному відділі має бути один або кілька літредакторів, які й зобов'язані опрацьовувати матеріали на різних рівнях.

10. Редакторський аналіз як вид суспільно-культурної діяльності

Редакторський аналіз як вид суспільно-культурної діяльності включає такі дії:

— визначення авторської теми й аналіз тематичної організації матеріалу, — аналіз визначеної авторської теми на актуальність, — аналіз розробки теми автором, - аналіз розкриття теми автором, - редакторський висновок.

У систему редакторської діяльності часто включають бесіду з автором. У сфері ЗМК робота з автором як дія є бажаною, але не завжди можливою. Безперечно, робота з автором потрібна, в ідеалі газетний літредактор мав би виконувати її. Так, уміння одним поглядом зіставляти різні фрагменти тексту і перевіряти їхній логічний зв'язок під час аналізу композиції тексту виробляється не відразу, а поступово: спочатку людина має за окрему навчальну дію зіставлення текстових фрагментів, багато разів повторює цю дію, аж до тих пір, поки ця дія не стане операцією-умінням і не буде включеною в іншу дію, наприклад дію, пов'язану з аналізом розкриття теми.

Операційний склад дії завжди залежить від умов виконання її. Так, операційний склад дій редактора, пов'язаних із правкою тексту, буде різним при безмашинній і машинній технологіях обробки текстів.

8. Головні складові процесу редагування

Процес літ. редагування являє собою систему таких дій: 1. редакторське читання; 2. редакторський аналіз (визначення актуальності теми через співвідношення з проблемою; аналіз розкриття теми: хар-ка якості фактичного матеріалу і композиції); 3. ред.. висновок; 4. ред.. правка (корекція розкриття теми і корекція композиційної структури твору).

Літературне редагування - система виробничих дій, що забезпечують підготовку матеріалу до друку або озвучення чи показу в ефірі. Підготовка матеріалу до друку на рівні літературного редактора включає за необхідністю роботу з автором і обов'язково редакторську правку. Редактор через автора або найчастіше самостійно здійснює: —актуалізацію (корекцію) теми, —селекцію фактичного матеріалу, —корекцію композиційно-архітектонічної організації матеріалу, —мовно-правописну правку.

Редакторський висновок може бути зроблений тільки на основі редакторського аналізу матеріалу.

Редакторська критика тексту обов'язково має кінцевою метою удосконалення його, практичне усунення явних недоліків, досягнення такого результату, при якому можна було б отримати максимальний ефект у пізнавальному, освітньому та виховному смислі. Редагування починається з того, які видання, на які теми, з якими особливостями розробки, викладу й оформлення сьогодні потрібні найперше, і продовжується як підбір авторів, формування творчих колективів, своєрідне керування їхньою працею. Потім робота над конкретним рукописом, редактор оцінює і обробляє його як складову певної інформаційної системи, зіставляючи з тим, що вже є на книжковому ринку і в бібліотеках і що потрібно відповідним групам читачів... Процес редагування складається з редакторського аналізу рукопису, його оцінювання, допомоги авторові у виробленні програми його удосконалення і безпосереднього удосконалення рукопису автором (разом із редактором чи під впливом його обґрунтованих зауважень) або редактором (при обов'язковому погодженні з автором усіх редакційних змін).

9. Вимоги до літературного редактора як до кваліфікованого читача

Літературний редактор - це фахівець у сфері суспільної інформації й комунікації з проблем професіонального мовлення, виробнича діяльність якого має суспільну мотивацію у вигляді журналістського твору; виробничі дії якого цілеспрямовані на конкретний журналістський матеріал, котрий необхідно готувати до друку чи в ефір. Це фахівець, який володіє системою спеціальних технік, необхідних для проведення редакторського аналізу й редакторської правки, а також науковими знаннями про твір, професіональне мовлення, сприймання й розуміння твору тощо. Це особа, яка спроможна підніматися до рівня суспільних проблем у сфері масової інформації й комунікації. Літредактор повинен володіти різними формами вираження змісту — мовно-графічною, ритмомелодійною, образною, музичною. Сприймання змісту, залежно від виду ЗМК, здійснюється через якусь або одночасно через кілька форм. В аспекті володіння мовою і правописом літературний редактор повинен насамперед: - володіти нормами українського правопису; - володіти нормами літературної мови; - активно володіти синонімічними рядами; - розмежовувати омоніми, пароніми; - уміти аналізувати переносні значення слів, утворені лексико-семантичним способом словотворення; - володіти синтаксичною структурою мови.

Літредактор додає руху фразі, замінюючи пасивні дієслова активними, загальні — конкретними. Літредактор досягає колориту заміною слів із загальним значенням словами з образним значенням. Літредактор спрощує речення так, що читач може вловити ідею зразу, незважаючи на спрощену оповідь. Літредактор бореться за вигляд твору. Літредактор — це професійний читач журналістського матеріалу, що проникає в лабораторію автора і знається на особливостях читацького сприймання й розуміння. Гарний літредактор — це насамперед кваліфікований, підготовлений читач, що має вели кий досвід редакторської роботи і постійно поповнює свої знання. Це людина допитлива, прогресивна, чутлива, розумна, можливо трохи некоректна, агресивна під час роботи, але без якої не може обійтися жодна редакція, бо авторське редагування. В ієрархії редакторських посад посада літературного редактора є чи не най важливішою для газети. Літературний редактор повинен розуміти ідею та призначення матеріалу, враховувати авторські установки, працювати над мовою твору, його структурою, експресією, аргументацією. Літредактор—це людина, яка працює за автора, не вимагаючи за це ніякої плати, яка спілкується з автором, допомагаючи йому зробити матеріал кращим. І замінити літредактора не зможе жодна машина, оскільки редактор виконує такі тонкі розумові операції, що їх не здатна виконати машина.

Літературний редактор повинен знати основи технічного й художнього редагування, оскільки він несе відповідальність за точність вираження змісту.

13. Специфіка аналізу радіо та телетворів

Редактор, що аналізує радіо-, телетвори, повинен відчувати ритмомелодійний лад української мови, оскільки інтонація, па узи, ритм служать засобом вираження змісту твору. Необхідно володіти відчуттям доречності поєднання мовної форми з образною й музичною. Фото, малюнок, музика мають бути "в темі", вираженій словом.

На основі професійних знань розгортається мислительна діяльність редактора над твором, що має різні форми вираження змісту. Редакторський аналіз проходить у формі логічного висловлювання — судження про тематичну організацію твору, фактологічне забезпечення змісту твору та його вираження як в аспекті авторського задуму, так і в аспекті читацького сприймання. Основними механізмами утворення суджень є зіставлення, узагальнення і абстрагування. Зіставляючи слова, фрази, фрагменти і т.д., редактор повинен зробити судження про тему фрази, фрагменту, твору на основі виділення спільного змісту для них (узагальнення) і словесного або схематичного його вираження (абстрагування). На основі цих механізмів розробляються різні прийоми, методи, способи аналізу твору залежно від сфери і виду аналізу. Перша вимога — редактор уміє формулювати судження, тобто уміє зіставляти, узагальнювати і абстрагувати компоненти змісту. Друга вимога — редактор повинен уміти робити умовиводи стосовно аналізованого твору. Третя вимога — редактор повинен враховувати комунікативну логіку в своїх професійних міркуваннях про якість і доречність будь-яких елементів твору.

11. Механізм редакторського аналізу

Механізм редакторської праці - мотивація, редакторський аналіз, прийняття рішення, правка і контроль.

Механізми редакторського аналізу. На рівні організації праці реданаліз є системою виробничих дій (умінь), спрямованих на постановку виробничої мети у вигляді виробничого завдання і у формі редвисновку. На рівні індивідуальної діяльності редактора реданаліз являє собою систему навичок, тобто систему автоматизованих операцій, включених у правку твору. Обов'язкова умова успішного редакторського аналізу — активна роботу над змістом. Не просто читати, а намагатися дати відповіді на комплекс запитань: Як пов'язується прочитане з попередніми твердженнями автора? Про що піде мова далі? Куди веде автор? Який висновок очікується? Як це виглядає? Що візьме читач із тексту? Як це вплине на нього?

Редакторський аналіз— вид мислительної активності редактора, спрямованої на формування об'єктивного уявлення про зміст твору і зумовленої впливами соціально-виробничої ситуації, в якій працює редактор. Редакторський аналіз полягає в розчленуванні твору на час тини, що дозволяє виявити його структуру, виділити суттєве і несуттєве, закономірне і помилкове. Аналіз охоплює дві сфери: розуміння твору з позицій читацького сприймання і його наукову інтерпретацію в системі авторських факторів. Розуміння твору — це робота над його змістом у плані тематичної організації, фактологічного забезпечення і вираження змісту. Аналіз тексту для його глибокого розуміння — перший вид редакторського аналізу, редакторського дослідження тексту.

До умов процесу розуміння як виробничого для редактора необхідно віднести: соціальний простір (соціологізований фізичний простір: країна, робота, домівка, школа, парк), соціальний час (соціологізований фізичний час: вчора, сьогодні, під час свята), оточення (люди, що оточують літредактора і впливають на його працю), засоби праці (зумовлюють операційний склад виробничої дії, а також впливають і на вибір виробничих завдань), предмет виробничої діяльності (журналістський матеріал, що готується до друку). Професійний редакторський аналіз твору - уміння зіставляти й узагальнювати, а також абстрагувати за допомогою схем є професійними уміннями для редактора.

Механізм редакторського аналізу мовлення - механізм породження висловлювання. Редактор як професіональний мовець коригує роботу своїх мовних механізмів, удосконалює їх, свідомо керує ними. Необхідно говорити про три рівні роботи механізмів породження висловлювання: (1) мало-контрольована робота механізмів на рівні звичайного (рівень непрофесійних навичок); (2) контрольована, регульована робота механізмів (породження висловлювання як праця, як уміння); (3) малоконтрольована робота механізмів на рівні професіонального мовлення (рівень професійних навичок).

14. Правка тематичної структури інтерв'ю

Дуже часто композиційних порушень у журналістиці зазнає твір інформаційного жанру — інтерв'ю. Поділ інтерв'ю на блоки "запитання — відповідь" висуває проблему тематичного й логічного поєднання цих композиційних блоків. Ранжирування блоків залежить від теми інтерв'ю. Блоки повинні бути логічно поєднані. При цьому тип логічного зв'язку залежить від того, який тип змісту лежить в основі теми — опис, розповідь чи роздум. Зіставляючи запитання, що репрезентують композиційні блоки інтерв'ю, можна простежити їх тематичну й логічну поєднуваність.

У результаті аналізу тематичної організації тексту, інтерв'ю часто з багатотемною неоднорідною структурою, проте з актуальною темою, вираженою підзаголовком. Тематичне ціле (у межах актуальної теми) синтезується на основі тематичної подібності зіставлюваних фрагментів тексту (механізм цього зіставлення нескладний: зіставити підзаголовок із тематично однорідним фрагментом тексту, виділити і зіставити теми підзаголовка і блоку, узагальнити тему двох блоків, якщо теми однакові чи подібні...). Цей цілісний образ твору на актуальну тему є одним із уявних і очікуваних результатів редагування, тобто є предметним змістом однієї з виробничих цілей редактора. Корекцію тематичної структури тексту необхідно здійснювати, виходячи з актуальної теми, для чого необхідно скоригувати композицію тексту, сформулювати коректно запитання, у світлі цієї теми подати авторські факти...

12. Умови успішного здійснення редакторського аналізу

Для успішного здійснення редакторського аналізу необхідні професійні знання, володіння мовою та іншими засобами вираження змісту і розвинені мислительні механізми.

Під професійними знаннями необхідно розуміти систему наукових понять, що відображають предмет виробничої діяльності у його зв'язках з іншими предметами. Для літредактора такими професійними знаннями є знання з теорії професіонального мовлення, що розкривають поняття журналістського матеріалу як продукту професіонального мовлення автора, як фрагмента суспільної інформаційної системи, як предмета читацького, глядацького чи слухацького сприймання й розуміння. Професійні знання є умовою ефективного і якісного редакторського аналізу. До цих знань відноситься: ретельне вивчення і знання майбутнього читача твору, результатів упливу на нього аналогічних видань; знання редактором особливостей духовного світу автора, що дозволяє добре орієнтуватися в нюансах його замислів, постійно бачити за рядками тексту авторський мотив; знання редактором тих проблем і ситуацій, що створилися або можуть виникнути найближчим часом у тій сфері, яку відбиває твір.

В аспекті володіння мовою і правописом літературний редактор повинен насамперед: - володіти нормами українського правопису; - володіти нормами літературної мови (вживати слова у словниковому значенні; не вживати русизмів та слів іншомовного походження, якщо в українській мові є відповідники); - активно володіти синонімічними рядами; - розмежовувати омоніми, пароніми; - уміти аналізувати переносні значення слів, утворені лексико-семантичним способом словотворення; - володіти синтаксичною структурою мови.

На основі професійних знань розгортається мислительна діяльність редактора над твором, що мас різні форми вираження змісту. Редакторський аналіз проходить у формі логічного висловлювання — судження про тематичну організацію твору, фактологічне забезпечення змісту твору та його вираження як в аспекті авторського задуму, так і читацького сприймання. З суджень утвор. умовиводи.

1. Структура та предмет аналізу літ редагування.

2. Завдання авторського редагування

3. Методи й методики редакторської праці

4. Дослідники проблем літературного редагування

5. Визначення поняття «літературне редагування» в науковій і навчальній літературі

6. Структура традиційного редкторського процесу в газеті

7. Роль редагування у сфері ЗМК

8. Головні складові процесу редагування

9. Вимоги до літредактора як до каліф-го читача

10. Редакторський аналіз як вид суспільно-культурнорї діяльності

11. Механізм редакторського аналізу

12. Умови успішного здійснення редакторського аналізу

13. Специфіка ред. аналізу радіо та телетворів

14. Правка тематичної структури інтерв'ю

15. Аналіз фактологічної структури твору

16. Тема твори і предмет мовлення

17. Тема і факт

18. Якісні характеристики фактів

19. Композиція і тема

20. Рубрикація і заголовковий комплекс у газеті

21. Характеристика головних видів правки

22. Здійснення редактором правки-вичитування

23. Особливості здійснення правки-скорочення

24. Типологічні риси правки-обробки

25. Правки-переробки

26. Спосіб викладу»

27. Робота редактора з оповідним текстом

28. Робота редактора з текстом-описом

29. Робота редактора з текстом-міркуванням

30. Фактичним матеріалом журн-стського тексту

31. Методика фактичного матеріалу

32. Головні вимоги до заголовків

33. Редакторські вимоги до фактичного матеріал

34. Критерії відбору цифрового

15. Аналіз фактологічної структури твору

Основою фактологічної структури є логіко-поняттєві й асоціативні зв'язки між фактами. Елементом структури виступає факт. Фактологічна система тексту - річ відносна, оскільки те, що автор вважає фактом, для читача може й не бути таким. Критерії виділення фактологічної системи і структури - тематична однорідність фактологічного членування змісту (необхідно виділяти ті факти, які стосуються теми), а також логіко-категоріальна однорідність членування у межах заданої теми (щоб факти були одного рівня або підрівня узагальнення). Для здійснення фактологічного аналізу необхідно визначити тематичну організацію твору, актуальну тему, а потім зробити членування змісту твору на факти в межах актуальної теми.

Мета аналізу – правильно визначити фактологічну систему твору. Предмет аналізу: редакторський аналіз розкриття теми автором є аналізом її системно-структурної поняттєвої організації, що включає визначення поняттєвої повноти, обсягу теми, зв'язків між поняттями, що становлять основу теми. Тезисно-аргументальна чи факто-логічно-висновкова організація теми є предметом безпосереднього аналізу редактора на етапі розгляду розробки теми автором. Основною формою існування поняттєвої системи теми у журналістиці визнають ФАКТ як поняття про певний елемент дійсності, відображений у свідомості автора. Фактично аналізується зв'язок між фактами у тексті. І теза — факт, і аргумент — факт, і висновок — факт. Але кожен із цих фактів різного рівня узагальнення, точності, чіткості. Завдання редактора й полягає в тому, щоб не залишити в тексті недоведених, неточних, непрозорих для читацького розуміння фактів. Аналізуючи журналістський матеріал, основну увагу необхідно звертати на факт-аргумент або факт-основу висновків, щоб у тексті не залишалися неточні, недоведені тези або безпідставні висновки. Інша річ, коли теза є аксіоматичною, доведеною життям, тоді аргументації можна уникати.

Структура аналізу розкриття теми: окреслити фактологічну систему матеріалу, встановлюючи логічні зв'язки між фактами і аналізуючи логіку цих зв'язків, а саме: чи не порушуються логічні зв'язки між тезою і її аргументами; чи випливає логічно висновок з фактів; чи задовільна композиція й архітектоніка подання фактів; дати оцінку фактичному матеріалові; з погляду його достатності для розкриття теми; з погляду його якості.

16. Тема твору і предмет мовлення

Аналіз авторської теми, її розробки і літературного опрацювання вважається одним із основних завдань редактора. Тема твору - це відображення у творі актуального факту дійсності, яке є основою змісту твору. Тема отримує різні форми вираження - образну, мовну, графічну, музичну тощо - під час предикації змісту твору, тобто реалізується у різній архітектоніці твору і формує тематичну змістову систему і композицію твору. Визначальними аспектами аналізу теми є аналіз вибору теми (актуальність теми), її розробки (формування елементів тематичної системи - змісту твору) і розкриття (формування архітектонічної системи й структури твору). Авторська тема і читацька тема - не одне й те ж.. Ідеальним є той випадок, коли вони збігаються. Завдання редактора - наблизити читацьку тему до авторської, тобто забезпечити адекватне розуміння твору. Для визначення теми твору треба встановити різницю між темою і предметом мовлення. Дуже часто ці поняття ототожнюються. Предмет мовлення, на відміну від теми твору, є діяльністю категорією, оскільки вона відображає мотивовану і спрямовану на об'єкт мовлення активність мовця.

Мовлення завжди спрямоване на те, що пізнано, усвідомлено і що мотивує діяльність. Будь-яка річ, явище, сторона, будь-який процес, будь-яке відношення між явищами, одне слово, все те, що було пізнано за певної форми діяльності, спрямованої на об'єкт, і про що існує якась система знань, що стала змістом мовного твору, називається предметом мовлення.

Тему твору необхідно розглядати на рівні відображення, знання, поняттєвої системи і говорити про предметність теми. Предмет мовлення залишається включеним в ситуацію мовлення як той об'єкт, на який спрямована або мовна, або перцептивна активність людини. У системі ж наукового знання про тему редактор повинен розуміти, що між предметом мовлення, який існує в ситуації мовлення і на який спрямоване мовлення автора, і твором є певна психологічна реальність, що називається думкою. Власне думка, точніше активізоване в свідомості автора уявлення про предмет мовлення, а не сам предмет, є змістом твору, його темою. Між відображенням дійсності як темою твору і відображенням дійсності як предметом мовлення аспектуальна різниця. Відображення дане як зміст твору — це тема; відображення дане у формі діяльності з ним — це предмет.

17. Тема і факт

Визначаючи тему твору як відображення у творі факту реальної або соціальної дійсності, яке є основою змісту твору, тим самим звертаємося до фактологічної системи твору і факту взагалі. Фактологічне забезпечення твору є матеріальною основою для утворення теми. Факт — це те, що є в дійсності. Редактор не повинен бути категоричним в оцінці фактів, якщо відносно тих фактів він не має знань і позиції; редактор повинен відстоювати факти (їхнє тлумачення, право на використання у матеріалі), коли редактор має чітку позицію відносно певного кола фактів.

Під фактом необхідно розуміти не тільки реальні, що були або є, а й прогностичні, гіпотетичні, ймовірнісні явища, процеси, події, які ще будуть, але вже існують у психічній дійсності, уяві людей. Фактом ми називаємо відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різного предметного змісту. З поняттям факту пов'язане одне із важливих питань редакторського фактологічного аналізу — поділ змісту на факти.

Критерієм поділу змісту на факти є поняття-тема. Редактор повинен розмежовувати поняття - "тематичний фактоподіл" і "реальний фактоподіл". Кожен факт виконує свою функцію і має свою вагу на полі змісту. За своєю функцією факти діляться на чотири великі групи: факти, що кладуться в основу теми твору, — вхідні факти; факти, які ілюструють, пояснюють, уточнюють зміст твору (деталізуючі факти); факти, що є результатом авторських міркувань, факти, до яких автор приходить на основі вхідних і деталізуючих фактів (вихідні факти); факти, на які автор посилається в тексті, примітках (посилкові факти). Порушення в сфері вхідних фактів трапляються дуже часто; вони пов'язані з тематичною неоднорідністю фактів, багатотемністю.

За джерелом використання факти поділяють на авторські (факт, який використаний автором як вхідний, вихідний чи деталізуючий без посилання на джерело його отримання) й факти-цитати (обов'язково мають посилання на джерело отримання, тобто факти-цитати супроводжуються посилковими фактами).

18. Якісні характеристики фактів

Кожен факт у творі має якісну характеристику: правдивість, або достовірність, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність і доречність.

Правдивість — це істинність факту, знання про який не є хибними і не суперечать фактологічній системі, в межах якої розглядається певний факт. Типовість — основна вимога до журналістського факту. Кожен факт сприймається читачем як такий, що узагальнює, як типовий для суспільства. Факт як типове явище проникає у сферу прийняття рішення читачем, і читач оцінює свою діяльність, прогнозує свої дії з орієнтацією на факт як типовий для суспільства.

Соціально-політична значимість — характеристика факту, яка тісно пов'язана з актуальністю теми. Факт, який не відповідає інтересам читачів, суспільства, створює "фактологічний шум" у творі. Накопичення незначимих, другорядних фактів у творі заважає сприйманню теми, відволікає сприймача на побічні теми.

Ідейність — така якісна характеристика факту, яка визначає приналежність його до певної ідеї. Основна вимога до ідеологічного забезпечення твору — дбати про ідейну чистоту системи фактів, щоб вони не були ідейно суперечливими. Автор має право сповідувати будь-яку ідею, але він не має права заперечувати самого себе у творі.

Точність — одна з важливих характеристик факту, порушення якої веде до неправильного розуміння теми твору. Неточний факт часто є джерелом різночитань у тексті. Точність факту проявляється у наявності всіх необхідних для певного контексту ознак, параметрів, характеристик факту, коли не виникає потреби у додатковому уточненні події...

Доречність - така характеристика факту, яка означає його доцільне вживання у творі. Автор має чинити за комунікативною логікою, підказаною ситуацією, метою, смислом. Факт, що порушує комунікативну логіку, є недоречним, він збиває з пантелику сприймача твору, сіє сумніви в його душі стосовно описуваної події, особи і т.д.

Окрім якісної характеристики фактів, редактор повинен оперувати й поняттям обсягу фактажу. Кожна тема для її розкриття вимагає певної кількості фактів.

19. Композиція і тема

Будова твору, тобто системно-структурна організація, в плані його змісту називається композицією. Змістові частини твору, які становлять його композицію, мають бути тематично однорідними. Композиція твору завжди тематично зумовлена. В ідеалі будь-який твір має бути однотемним і його композиція являє собою тематично однорідну структуру. Однотемний текст - це ідеалізований об'єкт. Реально одно-темність неможлива. Якщо на рівні автора текст здається однотемним, то на рівні читача він може бути багатотемним. Будь-яке слово, корінь, фонема, можуть викликати побічну асоціацію - і в результаті виникає тематичне відхилення. Завдання редактора - максимально відсікти атематичні структури, очистити твір від тематичних відхилень. Композиція твору в межах конкретної теми зумовлена ще й стилем та жанром твору. Редакторський композиційний аналіз змісту твору повинен, таким чином, задовольнятися трьома вимогами: будь-які частини твору на різних рівнях ієрархії змісту, включаючи рівень фраз, мають бути тематично однорідними; частини повинні бути логічно пов'язаними; вибір композиції повинен мати жанрово-стильову зумовленість.

23. Правки-скорочення

Мета виправлення-скорочення — зменшення обсягу тексту й поліпшення його літературних якостей. Скорочення може бути зумовлено невмінням автора стисло й точно викладати свої думки: надмірні смислові повтори, однотипні приклади, несуттєві подробиці, стилістична надмірність, розпливчасті формулювання. Необхідність скорочення може виникнути також із технічних причин (через брак місця на газетній, журнальній чи книжковій шпальті), через перевищення автором договірного обсягу рукопису, невідповідність авторського матеріалу його жанру, із причин кон'юнктурного характеру (недоречності застарілих концепцій, згадування фактів, подій, що втратили актуальність. За характером змін розрізняють скорочення смислових блоків, композиційно й синтаксично оформлених, і скорочення внутрішньотекстові. У першому випадку редактор повинен стежити за смисловим зв'язком між частинами тексту, що опинилися поруч після виправлення, і за тим, Ш9б не згадувалися факти, виключені з попереднього викладу. Скорочення внутрішньотекстове — більш глибоке втручання в текст, пов'язане зі зміною його структури. При цьому виправлення зводиться до вибору більш точки виразів, економних лексичних і синтаксичних засобів мови, що дозволяють виключити описовість, багатослівність.

20. Рубрикація і заголовковий комплекс

Газетна рубрикація - членування змісту тексту - відображається в заголовковому комплексі. Газетна рубрикація тісно пов'язані зі змістом тексту, репрезентують його зміст, з іншого боку, є поза-текстовими елементами, що можуть охоплювати кілька текстів, покриваючи їх своїм загальним змістом. Заголовкова система охоплює дві підсистеми: назви (шапки, рубрики, заголовки, підзаголовки, внутрішні заголовки) і перед-тексти (анонси, епіграфи, врізи, ліди). Підзаголовок — це назва, що стоїть під основним заголовком. Внутрішній заголовок знаходиться всередині тексту. Рубрика — це заголовок, що стоїть над заголовком публікації або підбірки первинних текстів. Шапка — заголовок, який стоїть над заголовком полоси або номера. Передтексти - це мінітексти, які в стислій формі передають зміст тексту. Передтексти виконують інформативну функцію.

Особливо важливими компонентами заголовкового комплексу є власне заголовки і врізи (це спеціальні засоби, які являють собою опорні точки, що показують найбільш важливу текстову інформацію). Саме ці елементи тексту служать опорою для читача в розумінні змісту. Назви і врізи передають зміст тексту в компресованій, стислій формі. Логічна ієрархія компонентів заголовкового комплексу: для назв: шапка-рубрика-заголовок-підзаголовок-внутрішній заголовок; Для перед текстів: анонс-епіграф-вріз-текст.

Інує два ефекти у читацькому сприйманні заголовків. Ефект посиленого очікування, що виникає тоді, коли заголовок незрозумілий, але привертає увагу, й ефект обдуреного очікування, коли заголовок за змістом не збігається з текстом. В обох випадках заголовки можуть викликати непередбачену реакцію на текст— від захопленого читання до відмови читати текст і негативної оцінки автора чи редакції.

Серед недоліків щодо організації заголовкових комплексів можна назвати:

1)Бідне членування змісту, що обмежується здебільшого підсистемою "заголовок-текст" або "рубрика-заголовок-текст". 2)Одноманітність членування змісту (рубрика-заголовок-вріз-текст). 3)Функціональна обмеженість заголовкового комплексу: переважно використовується інформативна функція. 4)Атематичність і алогічність, що виникає на стикові рубрик і заголовків, заголовків і текстів, заголовків, лідів і текстів і т.п. 5)Плеонастичність компонентів заголовкового комплексу, тобто їх змістове дублювання. 6) Незрозумілість і нечіткість назв.

22. Здійснення редактором правки-вичитування

Редакторське виправлення-вичитування — заключний етап підготовки авторського матеріалу до опублікування. Це максимально уважне читання уже відредагованого твору, виявлення недоліків, що раніше вислизнули від уваги редактора. Правляться при цьому лише явні помилки, що порушують нормативні вимоги, і перекручування, внесені при передруці (буквені помилки, пропуск слів і розділових знаків, орфографічні, пунктуаційні, стилістичні помилки).

Коректорське виправлення-вичитування полягає у звіренні тексту, що готується до публікації, з текстом авторитетного оригіналу й внесенні необхідних виправлень. Підготований до публікації матеріал має цілком відповідати оригіналу. Володіння навичками коректорського вичитування обов'язкове для редактора. При публікації офіційних документів, текстів, що містять цитати, він несе відповідальність за точність їхнього відтворення. У його обов'язок входить також вибір джерела, з яким звірявся текст. Редактор знімає питання, що виникли в коректора в ході вичитування. З особливою старанністю редактор перевіряє точність цитат, цифр, дат, правильність написання власних імен (імен по батькові, прізвищ, офіційних назв установ, географічних найменувань і тій.). Вичитувач контролює дотримання принципу уніфікації (однаковості в написанні номінацій), усуваючи розбіжності та відповідність підписів під ілюстраціями зображеному.

21. Хар-ка головних видів правки

Виправлення тексту має на меті внесення до нього змін. Виправлений текст не повинен бути складним для читання. У процесі виправлення навчальних текстів користаються знаками видавничого виправлення, що не дублюються (як при коректорському виправленні) на полях рукопису. Пре композиційному виправленні переміщувані частини тексту обводять і проти них на полях дають вказівку, на яку сторінку їх варто перенести, а на відповідній сторінці стрілкою позначають їхнє нове місце і номер сторінки, з якої робиться перенос тексту. Фрагмент, що скорочується, обводять і перекреслюють двома рисками. Стирати текст не варто, адже в процесі виправлення може виникнути необхідність його відновити.

Виправлення вноситься чорнилом чи пастою чорного, фіолетового, синього кольору. Робити це слід акуратно, чітко, розбірливо. Скорочене написання слів не допускається.

За характером змін, внесених редактором в авторський матеріал, розрізняють чотири види виправлення: виправлення-вичитування, виправлення-скорочення, виправлення-обробку і виправлення-переробку.

Умови редакторської правки: Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору. Під час правки не виходити за межі доцільного редакторського втручання в авторський твір. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту. Брати під сумнів свої власні правки. Погоджувати усі правки з автором.

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки: Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови. Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.

24. Типологічні риси правки-обробки

Мета виправлення-обробки — домогтися найбільшої відповідності літературної форми матеріалу його змісту, усунути недоліки, виявлені під час усебічного аналізу тексту. У процесі виправлення-обробки усувають помилки змісту, а також неточності мови й стилю. У разі необхідності можуть бути змінені заголовок публікації (через повну чи часткову смислову невідповідність змісту тексту) і її побудова (із причин непропорційності частин тексту, непослідовності викладу, відступу від теми). За своїм характером зміни, внесені в текст, різноманітні: скорочення, дописування окремих фрагментів, перенос частин тексту, замша слів і зворотів мови, заміна синтаксичної структури речень. До виправлення варто ставитися дбайливо, прагнучи зберегти стиль автора, його манеру викладу Виправлення-обробки повинно бути ощадливим й обгрунтованим.

26. Характеристика текстів різних за способом викладу

Спосіб викладу формується під час породження висловлювання як визначена послідовність елементів смислової структури Текст закріплює цей процес, фіксуючи смислові блоки, прийоми, якими досягається їхіія зв'язаність, змістовна й структурна повнота твору Вибір способу викладу визначається метою, яку ставить перед собою автор, і характером дійсності, що служить предметом мовлення. Традиційна класифікація виділяє три основних способи викладу і відповідно три види текстів: оповідь, опис і міркування.

Сучасні дослідження в галузі стилістики й теорії тексту розглядають способи викладу як функціонально-смислові типи мови. Функціонально-смисловий підхід дозволяє редакторові в ході аналізу матеріалу об'єднати лінгвістичну й літературознавчу методики.

25. Правки-преробки

Виправлення-переробка - кардинальна зміна початковою авторського варіанта твору. Необхідність у виправленні-переробці буває зумовлена серйозними недоліками тексту:

- тема не розкрита, авторський задум виражений нечітко, аналіз порушених проблем непослідовний, між заголовком і змістом немає відповідності, побудова нечітка, безліч логічних помилок, суперечливих висловлювань, бездоказових тверджень, - не враховується адресат публікацій (вік, професія читача, ступінь підготованості аудиторії); - жанр матеріалу не відповідає темі, - автор погано володіє літературною формою викладу (невміння стилістично оформити матеріал).

Під час виправлення-переробки редактор, зберігаючи основну думку автора, по-новому групує фактичний матеріал, якщо це необхідно, відмовляється від зайвих фактів, уточнює логіку викладу, удосконалює стилістичні якості тексту, іноді пропонує новий варіант заголовка.

Виправлення-переробка можливе лише тоді, коли фактичний матеріал, що міститься в первісному тексті, достатній для створення тексту нового. Виправлення-переробка — найбільш складний і трудомісткий вид редакторської праці. Вона вимагає від редактора ґрунтовною знанні тієї галузі, про яку пише автор, уміння зрозуміти особливості його мислення й манери письма. До виправлення-переробки рекомендується вдаватися у випадках крайньої потреби і по можливості залучати до неї самого автора.

27. Робота редактора з оповідним текстом

Оповідь являє собою розповідь про події, що ведеться у визначеній тимчасовій послідовності. Послідовність ця може бути прямою і не прямою. Події, про які йдеться в оповіді, з погляду логіки вони рівноправні. Існують два основних способи оповіді — епічний (дається загальне уявлення про події, що здійснилися, результати якихось дій) і сценічний (події осмислюються образно, увага читача звертається на подробиці). У разі редагування оповідальних текстів необхідно встановити, чи ясна суть того, що відбувалося, чи наявний зв'язок з попередніми й наступними подіями, усунути неясності, виключити згадуванні про несуттєві події. Спеціальної уваги вимагає оцінка авторської манери викладу, уміння вести розповідь. Послідовність подій оповіді та їхня розробка повинні передати зміну подій, зміну об'єкта спостереження Читач повинен тримати уявлення про те, як відбувалися події — швидко чи повільно.

Хронікальне повідомлення, один із видів інформаційних матеріалів, гранично коротко співвідносить подію з часом її здійснення, констатуючи факт чи представляючи його як те, що обов'язково повинно здійснитися.

Повідомлення з коротким коментарем, інший вид інформаційних матеріалів, може містити кілька вузлів оповіді. В основі їх послідовності лежить хронологічний принцип чи принцип смислового розгортання.

Найстисліший варіант повідомлення — одне поширене речення з ускладненою синтаксичною структурою. Якщо ж повідомлення складає кілька речень, перша фраза завжди провідна, інші залежні від неї і рівноправні між собою.

28. Робота редактора з текстом-описом

Опис - спосіб викладу, за допомогою якого картина цілого створюється послідовним перерахуванням його властивостей і характерних рис. У більшості випадків він фіксує зовнішні, видимі особливості предмета, властиві йому у визначений момент. Описи прийнято розподіляти на статичні, якщо об'єкт знаходиться у стані спокою й незмінний, і динамічні, якщо об'єкт рухається й змінюється. Опис має включати найбільш характерні, істотні деталі, розташовані в такій послідовності, щоб читач міг уявити цілісну картину, не перевантажену зайвими подробицями і при цьому не відчув незадоволеності від неповноти викладу. Описи в публіцистиці покликані інформувати читача й емоційно впливати на нього. Одне із завдань редактора - простежити, щоб складниками опису були характерні саме для нього елементи й принцип їх систематизації витримувався послідовно. Мета інформаційного опису — дати точне уявлення про предмет, перелічивши не тільки зовнішні, але і приховані від спостерігача ознаки, властиві об'єкту спостереження. Для журналістських публікацій акцент робиться на нове знання, корисні відомості. Типові недоліки описових текстів - вибір нехарактерних елементів, що перевантажують текст «несуттєвими деталями», які заважають створенню цілісної картини; порушення обраної послідовності викладу; вибір неадекватних мовних засобів, що призводять до комунікативної неточності опису; перекручування фактичної основи опису, викликане найчастіше незнанням суті справи.

29. Текстом-міркуванням

Мета міркування — поглиблення наших знань про навколишній стан дослідження явищ, з'ясування їхніх причин, обґрунтування висновків, істинності чи хибності визначених положень Частини міркування: посилка, що формулює його думку; основна частина, що відбиває розумові операції висновку, що співвідноситься з посилкою і логічно випливає з ходу міркування. Текст правильно побудованого міркування завжди фіксує процес виведення нового знання. Судження при цьому розташовуються в логічно зумовленій послідовності: одне судження за необхідності випливає з іншого, розвиває його і дає підставу для нового судження. У журналістських матеріалах міркування являють собою вільну форму розвитку думки. У ній реалізуються різні можливості наукового пояснення явищ дійсності, що найчастіше не претендують на правильне їхнє трактування. У текстову конструкцію вводять конкретні факти, приклади, що ілюструють думку автора. Значеннєві можливості міркувань необмежені. Вони можуть будуватися на дослідженні співвідношення між причиною й наслідком, на різних типах зіставлень і протиставлень, на аналогіях, гіпотезах, фіксації подібності й розбіжності, доказах істинності чи хибності суджень… Редактор зобов'язаний виявити і вивірити логічну структуру міркування, переконатися в правильності зв'язків між судженнями, точності їхніх виразників.

У своїй творчій практиці журналісти часто звертаються до міркування-доказу. Його основні частини: теза (судження, істинність якого обґрунтовується в ході міркування), аргументи (судження, за допомогою яких обґрунтовується істинність тези) і демонстрація (виведення істинності тези з аргументів). Редактор в міркуванні-доказі повинен оцінити наскільки чітко й раціонально побудований текст, подбати про те, щоб хід думки автора був зрозумілий читачу, іншими словами, володіти прийомами, що допомагають організувати виклад. Типові недоліки невміло побудованих міркувань: відвернені побудови, у яких переважають узагальнені судження; беззмістовність, міркування "уявні", навмисне складна, «наукоподібна" форма викладу.

30. Робота редактора над фактичним матеріалом журналістського тексту

Термін фактичний матеріал, прийнятий у редагуванні, охоплює всі опорні для тексту елементи — поняття і предметні відношення. На відміну від терміна факт, трактується як результат осмислення й переробки інформації, що має форму судження. Фактичний матеріал реалізується в текстових конструкціях, що позначають не тільки події, але і речові елементи предметного ряду, властивості, якості, стан, позначення осіб, відношень, кількості. Фактичний матеріал може виконувати функцію інформації, входити в логічну побудову, бути ілюстрацією, то доповнює те чи інше спостереження. Лаконізм інформаційних публікацій служить підставою для підвищених вимог до точності фактичного матеріалу. Працюючи над публіцистичним текстом, редактор повинен усвідомлювати складність діалектичних відношень між думкою й фактом у журналістській творчості, коли контакт із дійсністю стимулює розвиток думки, а судження, що сформувалося, визначає добір фактичного матеріалу. Редактор відповідальний за правильність і вірогідність опублікованого фактичного матеріалу Існують три основних види його перевірки: внутрішня (співвіднесення фрагментів тексту в межах редагованої публікації), перевірка факту за авторитетним джерелом, а також офіційне підтвердження Редактор повинен уміти швидко знайти потрібну довідку, перевірити правильність даних, орієнтуватися в довідкових посібниках, володіти прийомами аналізу тексту.

32. Головні вимоги до заголовків

Заголовок, початкові фрази й закінчення публікації вимагають особливої уваги редактора. Літературна форма заголовка визначається його подвійним характером будучи елементом структури цілісного журналістського матеріалу, заголовок у той же час може бути прочитаний і поза зв'язком із ним. Основна вимога до заголовка — відповідність змісту публікації Його контактна функція розрахована на залучення уваги читача, не повніша входити в суперечність із функцією інформаційною. Крикливі заголовки не вирішують цього завдання. Розуміння конструктивних можливостей заголовка допомагає редакторові вибудувати матеріал. Випереджаючи в заголовку читання публікації вказівкою на її конструкцію, ми полегшуємо читачу сприйняття тексту. Заголовок, початкові фрази й закінчення публікації створюють "рамку" журналістського матеріалу, яка повинна бути міцною. Ця загальна вимога до форми літературних творів малих жанрів має особливий сенс для журналіста. Навмисна красивість, надуманість перших фраз свідчать про непродуманість позиції. Закінчення інформаційних матеріалів має бути зумовлене логічними схемами, що визначають їхню побудову.

31. Методика аналізу й оцінки фактичного матеріалу

Методика редагування грунтується на порівняльному аналізі й прийомі конкретизації, з урахуванням того, що являє собою фактичний матеріал: реалії дійсності, факти історії, географічні найменування, імена й прізвища, цифри, дати, цитати. Причиною фактичних помилок і неточностей може бути недостатня поінформованість автора, неадекватність його уявлень про дійсність, бідність мови, технічна недбалість при відтворенні тексту. Вимога точності номінацій у першу чергу визначає роботу редактора над іменами власними і термінами, крім того, вона поширюється й на оцінку правильності слововживання й написання найменувань, дотримання принципу їхньої уніфікації. Редакторський аналіз фактичного матеріалу завжди здійснюється у двох напрямках: визначаючи, наскільки точний був автор, будуючи фактичну основу публікації, редактор через свій досвід, професійні знання, своє сприйняття першого читача перевіряє автора Визначаючи роль фактичного матеріалу в загальній структурі журналістського матеріалу, він судить про способи його розробки й подачі, оцінює логічні зв'язки в тексті, прийоми і літературну майстерність автора Редактор поділяє з автором відповідальність за висновки, що пропонуються читачу, за відповідність фактичного матеріалу сучасному рівню знань про предмет, за зміст публікації. Основні позиції, за якими ведеться оцінка редактором фактичного матеріалу: виваженість добору, точність передачі; обґрунтованість послідовності подання; строгість логічної побудови.

33. Вимоги до фактичного матеріалу

Обробка таблиць. Таблиця - форма систематизації фактичного матеріалу, широко застосовувана сучасними засобами масової інформації. Газети зазвичай друкують невеликі за обсягом і нескладні за змістом таблиці, але вимоги до їхньої наочності. Тематичний заголовок визначає мету й зміст таблиці. Формулювання заголовка повинне бути точним, коротким і відповідати призначенню й змісту таблиці Розділовий знак наприкінці заголовка не ставлять. Нумераційний заголовок. Слово "таблиця" і номер арабськими цифрами і необхідний, коли в публікації кілька таблиць. Він спрошує зв'язок таблиці з основним текстом.

Заголовна частина таблиці складається із заголовків, що визначають зміст кожної графи. Заголовки першого ярусу пишуться з великої літери. Заголовки нижніх ярусів пишуться з малої літери, якщо вони утворюють із заголовками верхніх ярусів одне словосполучення. Наприкінці заголовків ніяких розділових знаків не ставлять

Хвостова частина таблиці — усе, що розташовано під заголовною частиною: боковик (перша графа, що включає відомості, у яких узагальнюється зміст горизонтальних рядків таблиці. Основні формулювання боковика пишуться з великої літери, формулювання підлеглих ступенів — із малої. Крапка наприкінці їх не ставиться) прографка (графи, зміст яких виражає взаємозалежність між даними боковика й заголовної частини)

Довідкові таблиці це таблиці відомостей, розташованих у визначеному порядку, що полегшує читачу їхній пошук. Аналітичні таблиці - результат класифікації даних, їхнього погрупування, виявлення зв'язків між явищами, сукупне подання спостережень за декількома об'єктами. Основний текст не повинен повторювати таблицю. Він лише коментує її, формулює висновки, що ґрунтуються на даних таблиці.

Цитати в тексті. У теорії редагування цитати розглядаються як вид фактичного матеріалу, і першою вимогою щодо вміщення їх у текст є точність відтворення. У газеті не прийнято давати докладні посилання на джерело цитати - цитата не повинна бути перекрученою. Точність цитування передбачає не тільки ретельне вичитування, а й оцінку змісту цитати по суті. Обмежений обсяг журналістських публікацій не допускає вміщення великої кількості розгорнутих цитат. Вибір їх повинен бути обгрунтованим, а обробка, якій вони піддаються при скороченні, вимагає особливої старанності. Кожен пропуск у цитаті варто позначити трьома крапками, при цьому редактор має переконатися, що зміст цитати при скороченні не перекручений. Довільний обрив цитати, пропуски в тексті, упереджений коментар, неправильне трактування змісту, поверхневі уявлення про джерело цитування призводять до помилок, більш серйозних, ніж буквені помилки.





Реферат на тему: Відповіді на питання з предмету "Літературне редагування" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.