Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Література

Українська мова. Фонетика і фонологія (курс лекцій)

План:

1. Предмет фонетики і фонології 2

Фізичний аспект вивчення мовних звуків. 2

2. Анатомо-фізіологічний аспект. 2

Будова мовного апарату. 2

3.Лінгвістичний аспект мовних звуків. Поняття фонеми. 3

4.Основні поняття фонології 4

5. Система фонем української мови в історичному розрізі 5

В історії розвитку поглядів на систему фонем української мови виділяють 2 періоди: 5

6. Фонологічні особливості голосних. 5

7. Система приголосних фонем.. 8

ІІ. За місцем творення. 8

ІІІ. За наявністю \ відсутністю палаталізації 8

Аналіз варіантів фонем за місцем творення. 9

8.Модифікації гол. і пригол. фонем. Акомодація. 9

Фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікацій: 9

9.Редукція голосних. 10

10.Асиміляція голосних і приголосних. 11

При асиміляції приголосних. 11

11.Дисиміляція. 13

12. Позиційні зміни приголосних. 13

13. Спрощення у групах приголосних. 13

14.Подовження приголосних. 14

15.Особливості запису слів фонематичною і фонетичною транскрипціями. 14

16. Фонетичні чергування. 15

17. Історичні чергування голосних. 20

Чергування /о/, /е/ - /Ǿ/ 21

Чергування о,е з і 21

18. Історичні чергування приголосних. 23

19. Основні фонетичні одиниці мовлення. 26

20. Склад як фонетична одиниця мови. 26

21. Основні правила українського складоподілу. 27

22. Словесний наголос. 28

23.Інтонація. 29

24. Поняття орфоепії 31

25. Основні риси укр. літературної вимови. 32


 

 

 

4.Основні поняття фонології

Найголовніше поняття фонології – фонема. Фонеми є компонентами значущих одиниць мови – морфем і слів та служать засобом їх розпізнавання і розрізнення. У процесі мовлення кожна фонема реалізується у ряді звуків, що мають більшість спільних рис, але дечим і відрізняються. Їх називають алофонами. Незалежний алофон фонеми вважається основним виявом фонеми.

Основний алофон – це той звук, у якому дана фонема реалізується в позиції, незалежній від фонетичних умов (місця у слові, наголосу, впливу сусідніх звуків).

Варіантами фонеми називають усі її звукові реалізації разом з основним алофоном. Алофони бувають: позиційні; комбінаторні; факультативні.

Позиційні – зумовлені місцем фонеми у слові, перебуванням (неперебуванням під наголосом).

Комбінаторні – алофони, зумовлені впливом сусідніх фонем [сусід] [с], [у], [с], [росказати], [ с].

Факультативні – виникають в результаті наявності різних стилів мови, діалектного впливу, індивідуальної вимови.

Усі звукові реалізації фонеми (позиційні, комбінаторні, факультативні) утворюють звукове поле фонеми.

5. Система фонем української мови в історичному розрізі В історії розвитку поглядів на систему фонем української мови виділяють 2 періоди:

1) дофонологічний, коли розглядались тільки мовні звуки і навіть не вживався термін "фонема”;

2) фонологічний, в якому вже розглядається питання про кількість і якість фонем та їх варіанти.

Перший період тривав до 20-х років ХХ ст., тобто до того часу, коли українські фонетисти звернули увагу на праці вчених Празького лінгвістичного гуртка.

Початок фонологічного періоду можна датувати 1927 роком, коли з друку вийшов "Курс історії українського язика” Є.П.Тимченка, де вже говориться про фонеми.

Але і в дофонологічний період, хоча вчені не вживали термін "фонема”, але вже оперували не звуками мови, а фонемами, оскільки звуки розглядалися не як простий перелік звучань, а як перелік звукових одиниць, що розрізняються.

Коли почали аналізувати фонологічну систему української мови, то однакових поглядів на кількість фонем не було. У системі вокалізму виділяли від 5 до 12 фонем. Одні вчені не розрізняли /і/, /и/, інші окремими фонемами вважали наголошені і ненаголошені. Є.Тимченко виділяв 7 голосних фонем, відносячи до них /ǐ/, що розглядався як голосний високого підняття. Про 6 голосних фонем дотримуються і сучасні мовознавці, виділяючи такі голосні фонеми як /а, о, у, и, і, е/.

У поглядах мовознавців на систему приголосних фонем існує ще більша розбіжність. Так, Є.Тимченко виділяє 30 приголосних фонем, у нього немає /р\/, /j/. О.Синявський – аж 90, вважаючи окремими фонемами напівпом'якшені, шиплячі, /г, г, к, х/, всі м'які та пом'якшені, наділяючи їх всі здатністю бути довгими. О.Курило виділяє 44 приголосні фонеми, С.Москаленко – 42. На сьогодні більшість дослідників виділяють 32 приголосні фонеми /б,п, в, м, ф, д, д,, т, т,, з, з,, с, с,, ц, ц,, дз, дз,, л, л,, н, н,, ж, ч, ш, дж, г, г, к, х, р, р,, j /.

6. Фонологічні особливості голосних

При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, а приголосні артикулюються при повному чи частковому звуженні ротової порожнини, через яку проходить видихуваний струмінь повітря.

Голосні звуки акустично найбільш виразні, диференційовані, під наголосом.

Визначальна роль у творенні голосних належить язику. Завдяки тому, що язик легко рухається у горизонтальному та вертикальному напрямках, змінюється форма і розмір резонатора, від чого і залежить якість голосного.

Місце артикуляції голосного визначається позицією спинки язика в горизонтальному напрямі щодо піднебіння. Якщо в задній частині ротової порожнини виникає великий простір, що служить резонатором, а до твердого піднебіння більше чи менше піднімається передня частина язика, то утворюються голосні переднього ряду /і, и, е/, а якщо при вимові звука більша частина язика зосереджена в задній частині ротової порожнини і піднімається до заднього піднебіння, а в передній частині ротової порожнини залишається тільки невеличкий прохід, то утворюються голосні заднього ряду /о, а, у/.

Ступінь підняття язика залежить від того, як спинка язика піднімається до піднебіння. Вона може бути максимально піднята, залишаючи невеличкий прохід для видихуваного повітря (/і, у/), може опускатися, збільшуючи прохід. За ступенем відкритості ротової порожнини голосні поділяються на: 1) відкриті – середнє та низьке підняття /о, а, е/; 2) закриті – високо-середнє, високе підняття /і, у, и/.

Голосні бувають: а) напружені /і, у, и/; б) ненапружені /а, о, е/. Залежно від участі губ в артикуляції: а) лабіал. /о,у/;

б) нелабіал. /а, е, і, и/.

[А]

Голосний [а] як основний алофон /а/ найбільш відкритий з усіх голосних. Ротова порожнина відкрита найширше, язик має мінімальне підняття в задній частині ротової порожнини. Губи в артикуляції участі не беруть. Отже, /а/ - голосний заднього ряду, низького підняття, нелабіалізований.

У головному вияві /а/ реалізується в наголошеній і ненаголошеній позиції. У транскрипції позначаємо: [.а], [.а.], [а.], хоча на рівні вимови це явище малопомітне. [л\.а.л\ка], [боу.р,.а].

[o]

При вимові [o] як основного алофона /о/ ротова порожнина відкрита менше, ніж при вимові [а], тому це звук більш закритого типу. Язик піднятий вище, але як і при творенні [а], участь бере задня частина язика. Губи витягнені наперед й утворюють округлий отвір. Таким чином [о] – заднього ряду, середнього підняття, лабіалізований. Може реалізуватись у варіантах:

/о/ - [о]

у] - з”являється перед складом з [у]: [чооумоу], [зооузоу.л\.а]

[ô] – перед складом з [і] [тоô.б,і]

[.о] [.о.] [о.] – [л\.о.д\.аниǐ]

[o] не виявляє нахилу до [у]

1. Коли є сполучним голосним у складних словах (однокурсник)

2. У словах іншомовного походження (абсолютний)

3. У префіксах до-, недо-, про-, об-, роз-, о- (добуток, недочути, прощення)

4. Перед складом з наголошеним [у], що належить до закінчення (дощу, йому, ношу)

[у]

При вимові [у] як основного алофона /у/ задня частина язика піднята найбільше, ротова порожнина відкрита менше, ніж при вимові [а], [о]. З усіх голосних заднього ряду [у] найбільш просунений вперед, лабіалізація сильніша. Таким чином, [у] – голосний заднього ряду, високого підняття, лабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

/у/ - [у] – під наголосом

[.у] [.у.], [у.] - при безпосередньому сусідстві з м'яким, пом'якшеним, напівпом'якшеним приголосним: [л\.уд], [т\.у.т\.ун].

[е]

Як основний алофон /е/ дуже відкритий, при його утворенні ротова порожнина відкрита більше, ніж при вимові інших голосних переднього ряду. Спинка язика просунена вперед, язик піднятий до середнього піднебіння. Губи в артикуляції участі не беруть. Отже, [е] – переднього ряду, середнього підняття, нелабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

/е/ - [е] – під основним і побічним наголосом

и] – перед складом з [е, а, о] [веисна]

е] – перед складом з [у, и, і] [виес\іл\:.а]

і] - факультативний алофон, перед м'яким приголосним: [за.іц\], [окра.іц\], [коупа.іц]

[е] не втрачає якості і в окремих ненаголошених позиціях

1. На початку слова після паузи (епоха, ескадра).

2. Якщо є закінченням слова (поле, друге).

3. У закінченнях іменників (гостеві, краєві).

4. У префіксах без-, пре-, (безвихідний, премудрий).

5. У частці не (невинний).

6. Після голосних в словах іншомовного походження (поетичний).

7. Перед [р] у межах складу (терпіти).

[и]

Язик високо піднятий, але трохи нижче, ніж при вимові [i]; активну участь у творенні бере передня частина язика, а губи пасивні. Таким чином, [и] – переднього ряду, високо-середнього підняття, нелабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

- [и] – у наголошених і побічнонаголошених складах (синій, миролюбний), перед [ǐ]

/и/ - [еи] – перед складом з [о, а, е] [пеисати]

е] – перед складом з [і, и, у] [жиевоу], [жиев,іт]

[i]

Найбільш закритий звук, вся маса язика посувається вперед, язик набуває виразно випуклої форми, наближається до твердого піднебіння. Губи утворюють вузьку щілину, але безпосередньої участі у творенні звука не беруть. Отже, [i] – переднього ряду, високого підняття, нелабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

/і/ - [i] – у наголошених і ненаголошених складах

[iи] – факультативний алофон, що виникає: 1) на початку слів іноді, інколи, інде, інший; 2) рідко – в прикметниках і числівниках м'якої групи: [трет\iим]

7. Система приголосних фонем

В українській мові 32 приголосних фонеми. Якість приголосного залежить від умов його утворення. При творенні приголосних видихуваний ступінь повітря зустрічає на своєму шляху перепону, яка являє собою повне або часткове зімкнення мовних органів. У результаті подолання виникає шум, що визначає якість приголосного. В українській мові приголосні класифікуються за такими ознаками:

І. За участю голосу і шуму в їх творенні.

ІІ. За місцем творення.

ІІІ. За способом творення.

ІУ. За наявністю палаталізації (пом'якшення).

У. За акустичним враженням.

І.За участю голосу і шуму

Сонорними називаються приголосні, що складаються з голосу і шуму з перевагою голосу.

Шумними є приголосні, утворювані з перевагою шуму, або тільки шуму.

Пари приголосних за дзвінкістю – глухістю: б – п; д – т; з –с; дз – ц; дж – ч; ж – ш; г – х; г – к; - ф.

ІІ. За місцем творення

Ця класифікація враховує характер перепони, що утворюється між пасивними та активними мовними органами

ІІІ. За наявністю \ відсутністю палаталізації

Палаталізація звука виникає внаслідок додаткового підняття спинки язика до твердого піднебіння.

1. М'які – д\, т\, л\, н\, j

2. Пом”якшені – з\, с\, дз\, р\, ц\

3.Напівпом”якшені – всі інші (у фонематичній транскрипції не позначаються)

4. Тверді всі, крім j

ІV. За акустичним враженням

1.Свистячі с, с\, з, з\, зд, дз\, ц, ц\

2.Шиплячі – ж, ч, ш, дж

Аналіз варіантів фонем за місцем творення Губні б - [б] [б,]; п -[п][п,]; ф - [ф][ф,]; м - [м] [м,]; в -[в][во][v][w] [ў] [w] [во] – (губно-губний) – на початку складу перед [о], [у]: [wода]; [воухоо] [v][в] – (губно-зубний) - перед [а, е, и] : [vеил/моожа][ваза] [ў] – (у нескладовий): 1) на початку слова і складу перед голосним : [ўчоора], [ўчител/] 2) в середині слова після голосного перед приголосним [пооўноо], [р/іўноо] 3) у кінці слова після голосного [биў], [пиў] Передньоязикові д - [д], [д/], [д/:]; т с з ц дз л н ж ш ч ш дж

Задньоязикові г к х

Середньоязиковий й - [j], [ĭ]

1) на початку слова і складу перед приголосним:

2) в середині слова і складу після голосного перед приголосним [маĭка];

3) в кінці слова після голосного: [даǐ]

Глотковий г [г] [г,]

8.Модифікації гол. і пригол. фонем. Акомодація Фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікацій:

Комбінаторні зумовлені взаємодією голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Вони можуть відбуватися в одному слові і на межі двох різних слів, коли кінцева артикуляція попереднього звука накладається на початкову наступного. Таке явище називається коартикуляцією. (з питань [спеита.н/]).

Позиційні зміни залежать від наголосу (степ - степи), від положення звуків на початку чи в кінці слова або складу, від характеру складу (закритий/ відкритий).

Акомодація (лат. accomodatio - пристосування) - це процес взаємодії звуків різних категорій (голосних і приголосних). За напрямом акомодація буває прогресивна (→) і регресивна (←) Визначають такі основні прояви акомодації голосних:

1. Задньоязикові приголосні відтягують початок або кінець артикуляції голосних переднього ряду назад (гедзь, кігті)

2. У позиції між губними пригол. нелабіалізовані голосні на початку артикуляції набувають незначного лабіального відтінку (мив, бивні)

3. Носові приголосні часто назалізують голосні на початковій фазі їх творення (ніс, море)

4. Тверді передньоязикові приголосні надають голосним переднього ряду більш задньої артикуляції, а голосним заднього – більш передньої (дав, червень)

5. Під впливом м'яких приголосних голосні [а, о, у] в початковій або кінцевій фазі артикуляції мають і-подібний сегмент [л/іамка], [баіт/коо].

Акомодація приголосних до сусідніх голосних виявляється не так яскраво:

1. [п,, б,, ф,, в,, м,, ш,, ч,, дж,, г,, к,, х,, г,] з”являється перед [і]: [п,іна], [г,ілка]

2.перед наступним [о],[у] відбувається лабіалізація приголосних [коут], [боур/.а].

9.Редукція голосних

Голосні у наголошеній і ненаголошеній позиції вимовляються порізному. Усі голосні в ненаголошеній позиції у зв”язку з ослабленням артикуляційної напруженості й скороченням тривалості, зазнають якісних і кількісних змін.

Редукція (лат.reductio - скорочення) – це видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості і тривалості артикуляції. На вимові голосних, особливо ненаголошених, позначається тверде чи м'яке консонантне оточення.

Редукція буває:

Кількісна – під якою розуміють зменшення тривалості й артикуляційної напруженості при збереженні характерного тембру. В усіх позиціях ненаголошені голосні коротші за наголошені.

Якісна полягає у тому, що ненаголошений, втративши напруженість, утворюється при нейтральному або близькому до нейтрального положенні мовних органів, унаслідок чого змінюються якісні характеристики голосних.

Кількісна та якісна редукції виявляються одночасно. Крім того, якісна є безпосереднім наслідком для кількісної. При цьому передні голосні просуваються вниз, низькі – вгору.

На слух зміни ненаголошених [а,у,і] непомітні. Це перший ступінь редукції голосних. Другий ступінь стосується [е, и, о], які в ненаголошеній позиції вимовляється як [ие],[еи],[оу]. Третій ступінь (або повна редукція) наступає тоді, коли при швидкому темпі мовлення голосні практично випадають (водовоз, водогін). Для української вимови характерна редукція І і ІІ ступенів, причому І проявляється слабо.

10.Асиміляція голосних і приголосних

Асиміляція (лат. - уподібнення) виникає між звуками одного й того ж виду (голосних з голосними, приголосних з приголосними).

Асиміляція голосних називається гармонійною. Особливістю українського ненаголошеного вокалізму є дистантна гармонійна асиміляція. Це регресивна асиміляція голосних у суміжних складах, яка полягає у тому, що попередній голосний певною мірою уподібнюється до наступного. У результаті вокальної гармонії попередній голосний перед високим теж підвищується, перед наступним низьким – понижується; перед лабіалізованим більш чи менш лабіалізується.

Більш послідовно гармонійної асиміляції зазнають ненаголошені перед наголошеними. Гармонійної асиміляції зазнають усі голосні, але на слух сприймаються лише ті зміни, що загрожують змішуванню фонем: /е/ - /и/, /и/ - /е/, /о/ - /у/.

Гармонійна асиміляція тісно переплітається з редукцією голосних, накладаючись на неї, посилюючи або послаблюючи її. Так, ненаголошений [е] перед складами з [е, о], які теж є голосними середнього підняття.

Ненаголошений [о] перед складом з [і] стає більш закритим [ô]: [тоôб,і]; перед складом з [у] – наближається до нього [кооужоух]. У цих випадках асиміляція голосних посилює редукцію, тому ці зміни сприймаються на слух.

Якщо [е] виступає перед складом з [е, а, о], то асиміляція діє в протилежному напрямку від редукції, і два процеси, врівноважуючись, призводять до того, що ступінь наближеності [еи] буде меншим.

Гармонійна асиміляція – явище складне і залежить від багатьох факторів: темпу мовлення, місця ненаголошеного голосного у слові, діалектного впливу.

При асиміляції приголосних

сусідні звуки стають або абсолютно однаковими, або подібними за якимись окремими ознаками. Розрізняють асиміляцію:

повну – приголосні зливаються в один довгий звук [рообеиц/:.а]; [у р,іц/:і]

часткову – змінюється якість приголосного [сц,ідити]

За напрямом асиміляція буває:

прогресивна [в,іст\ц\], [с/т/ц/іна] та регресивна.

Випадків прогресивної асиміляції приголосних небагато. Її можна проілюструвати таким явищем, як виникнення призвука [ц/] у приголосного [т/] під впливом попереднього свистячого [с/]: [ра.д/іс/т/ц/] ; [г/іс/т/ц/]; [с/т/ц/іл].

Прогресивна асиміляція відбулась у словах: бджола (дрм. бъчела – бчола - бджола); сільський (дрм. сельскый); суддя - [суд/jа] - [суд/д/а].

Найпоширенішою в українській мові є асиміляція регресивна, яка буває кількох видів:

І. За участю голосу (дзвінкістю / глухістю)

а) глухі перед дзвінкими вимовляються як дзвінкі: [моолоо.д/ба], [фоудбоол].

Заміна глухого дзвінким відбувається послідовно в усіх словах. Іноді асиміляція з норми вимови стає нормою правопису. Це стосується префікса з перед дзвінкими: събити – збити; съгода – згода.

Це написання закріпилося і в позиції перед сонорними та глухими [с, ч, ц, ш], хоча в позиції перед [с, ч, ц, ш] приголосний [з] навіть не вимовляється: [ссипати] – зсипати; [шчистити] – зчистити.

Глухий змінюється на відповідний дзвінкий і на межі двох слів. Частіше це стосується розмовного стилю (бік болить [б,іг боолит\], [к,ідб,іжит/ ]).

б) Дзвінкі приголосні виявляють помітну незалежність при вимові, зберігаючи свою дзвінкість у більшості позицій (голубка, казка)

Асиміляція за глухістю відбувається:

1.На межі префікса з-, роз-, без-, прийменника та кореня перед [к, п, т, ф, х]: [схати], [роосказати]

2. У середині слова г переходить у х перед глухими: [н/іхт/і], [леихкиǐ], [воохкиǐ].

ІІ.Асиміляція за місцем і способом творення

виявляється у взаємному уподібненні свистячих [з, с], шиплячих [ж, ш]: [роожо:увати], [приен/іш:и]

Шиплячі теж можуть уподібнюватися свистячим:

не тривожся [нетриевооз/с/.а], учишся [ўчиес/:.а]

На межі повнозначних слів шиплячі зберігають вимову, а уподібнюються в усному мовленні при швидкому темпі мовлення (товариш сина, обстеж завулок, зауваж собі).

Відбуваються різні асимілятивні зміни між свистячими і шиплячими та африкатами [дж, дз, ч, ц]: на ручці [на роу.ц,:і], не морочся [не моороо.ц/с/.а], ніжці [н/із/ц/і]. Зміни зазнає [т/] у дієсловах з часткою –ся; тут випадок взаємної асиміляції [не спиц/:.а]. Деякі приголосні змінилися перед сцуфіксами –ськ, -ств, -ин. Ці зміни закріпились на рівні вимови [чес/киǐ]; [воороониез/киǐ]; [доонеч:еина].

11.Дисиміляція

Дисиміляція – (лат. dissimilatio - розподібнення) – це явище, протилежне асиміляції. Його суть полягає у тому, що два однакових або близьких за природою звуки при контактуванні втрачають ті фонетичні ознаки, які були для них спільними.

Дисиміляція буває

а) контактна – розподібнення суміжних звуків

б) дистантна – розподібнення віддалених звуків

в) прогресивна (→), регресивна (←)

У живому мовленні явища дисиміляції реалізуються дуже пасивно. Як правило, приклади дисиміляції вже зафіксовані орфографією.

[красниǐ] -- [крашчиǐ] (кращий, дорожчий, вищий)

[ручник] - [рушник] – чн - шн

[сон/ачник] - [сон/ашник] – чн – шн

[срібро] - [срібло], [вел/бл/уд] – [вербл/уд]

Мірошник, торішній, рушниця, сердешний (але сердешна хвороба), къто – кто – хто

12. Позиційні зміни приголосних

Належать зміни [в] - [ў], [j] - [ǐ]

13. Спрощення у групах приголосних

При відмінюванні та словотворенні іноді виникає невластивий українській мові, важкий для вимови збіг кількох приголосних. У таких групах відбувається спрощення, що засвідчене орфографією.

1. ждн – жн (тиждень - тижневий)

2. здн - зн (проїзд - проїзний)

3.стн – сн (честь - чесний)

4.стл – сл (щастя - щасливий)

5. скн – сн (тиск - тиснути)

6. зкн – зн (бризки - бризнути)

У деяких групах приголосних спрощення відбулося ще на давньоруському грунті.

стц- сц (місце – дрм. мъстьце)

лнц – нц (солнце - сонце)

рдц – рц (серце – рос. сердце)

сткл – скл (скло - стькло)

рнч – нч (гончар - гърнъчарь)

У деяких словах спрощення відбувається на рівні вимови, а на письмі не передається (шістсот [ш,ісо:от]). У словах іншомовного походження спрощення не відбувається, але на рівні вимови 1 приголосний може випадати. Особливо це стосується [т] у прикметниках, утворюваних за допомогою суфікс – ськ [тоурис/киǐ], [стоуден/с/киǐ]

Винятки: випускний, пропускний, допускний, шістнадцять, рискнути, кістлявий, пестливий, скнара, тоскно, вискнути (від виск), хвастливий, хвастнути.

14.Подовження приголосних

В українській мові можуть подовжуватись: [д/:, т/:, з/:, с/:, ц/:, л/:, н/:, ж,:, ч,:, ш,:,] між приглосними. Подовження приголосних зумовлене фонетичними змінами в минулому мови, а саме асиміляцією [j] попереднім м'яким приголосним. судьja – судjа – суд/д/а. Це подовження називається фонетичним. Губні приголосні не асимілюють [j] і він зберігся на сьогодні [п,ірjа]. [поôдв,ірjа].

15.Особливості запису слів фонематичною і фонетичною транскрипціями

Наше письмо і вимова далеко не співпадають. Користуючись алфавітом, ми не передаємо всіх тонкостей вимови. Для фіксації реального звукового складу слів є спеціальна система знаків.

Фонетичний алфавіт – це система букв, додаткових позначок, які служать для відтворення усного мовлення на письмі. Запис висловленого тексту за допомогою фонетичного алфавіту називається фонетичною транскрипцією. Крім фонетичної, існує транскрипція фонематична, тобто такий спосіб запису, який забезпечує графічну передачу кожної фонеми в її головному вияві без урахування неістотних у фонологічному відношенні звукових відтінків. Фонематичний запис тексту потребує значно меншої кількості графічних знаків, ніж фонетичний.

Фонематична тран. Фонетична тран.

1. Буква Щ /шч/ [шч]

2. Немає великих букв і розділових знаків

3. М”який знак /// [/]

4. Наголос /// [/]

побічний наголос /\/ [\]

5. /дз/, /дж/ [дз][дж]

6.Пауза | довга пауза|| | довга пауза ||

7. я - /ja/, /а/ [ja]

ю - /jy/ , /у/ [jy]

є - /je/ , /е/ [je]

ї /ji/ [ji]

8. М'якість

- м'які, пом'якшені /|/ [|]

- напівпом'якшені /,/ [,]

9. Буква В

/в/ [w], [v], [в],[во], [ў]

10. Більш передня артикуляція голосних заднього ряду

.][.о.][.о],[а.][.а.][.а],[.у][.у.][ у.]

11. Подовження

_______ /суд/д/а/ [соуд/:.а]

12. Асиміляція

___ /см/іjeт/с/а/ [см,іjеиц/:.а]

13.Лабіалізація

_________ [коут], [лоом]

14. Ненаголошені е, и, о

/е/, /и/, /о/ [еи], [ие], [оу]

15. Закрита вимова голосного

_________ [тоô.б,і]

16. Буква Й

/j/ [j], [ǐ]

16. Фонетичні чергування

Чергування (альтернація) (від лат.– чергування, зміна), - це парадигматичне відношення між мовними одиницями одного й того ж рівня. Відповідні одиниці заміняють одна одну за певних синтагматичних або позиційних, умов у складі більших одиниць – фонеми – у морфемах, форми слів – у словосполученнях і реченнях тощо. Найбільшою мірою поняття чергування асоціюється з одиницями звукової будови мови – звуками і фонемами. З типологічного погляду розрізняють два види чергувань – фонетичні, або живі, та історичні або традиційні.

До фонетичних належать чергування, спричинені міжфонемною взаємодією, яка реалізується в живому мовленні у межах однієї і тієї ж морфеми, на межі морфем, у складі фонетичного слова, на межі слів. Фонетичні (живі) чергування завжди мають позиційну природу, виявляються завдяки закономірностям сполучуваності фонем, властивим СУЛМ.

Історичні чергування не випливають з живої взаємодії між фонемами у мовленні. Як правило, історичні чергування відбуваються за умов словозміни або словотвору, тому їх ще називають морфологічними або формально зумовлюваними.

Відмінність між фонетичними (живими) та історичними чергуваннями в тому, що фонетичні чергування не позначаються на письмі, в той час як історичні мають виразний орфографічний характер.

Серед фонетичних чергувань приголосних виділяють такі типи:

1. За участю голосу (дзвінкістю - глухістю).

2. За твердістю – м'якістю.

3. За місцем і способом творення.

4. Чергування голосних з фонемним нулем.

5. Чергування приголосних з голосними і навпаки.

1. Чергування приголосних за дзвінкістю - глухістю

полягає у тому, що глухі у позиції перед дзвінкими уподібнюються до них за ознакою дзвінкості і чергуються з дзвінкими приголосними.

а) глухі приголосні у межах слова і на межі слів перед наступними дзвінкими, внаслідок регресивної асиміляції чергуються з дзвінкими: молотьба [моолоо.д/ба] просьба [проо.з/ба] анекдот [анеигдоот] хоч би [хооджби] якби [j.агби] отже [одже]

б) дзвінкі приголосні внаслідок регресивної асиміляції за глухістю чергуються з глухими:

1) префікс з-, прийменник з перед наступним глухим приголосним асимілюється з ним, внаслідок чого відбувається чергування з глухим [с]:

сколихнути [зкоолиехноути], зціпити [с/ц/іпити]

з середини [зсеиредиени], з книгою [скнигоу.j.у]

з піснею [сп/існиеj.у], з сином - [с:иноом]

На письмі чергування [з] - [с] передається тільки перед глухими [к, п, т, ф, х].

2) кінцеві дзвінкі приголосні [з, б, д] односкладових префіксів та прийменників роз-, без-, роб-, над-, під-, од-, перед наступним глухим приголосним при швидкому темпі мовлення чергуються з глухими [с, т, п]: ро[с]поділ, бе[с]конечно, о[п]клеїти, на[т]писати, пі[т]перти, о[т]сипати . При повільному темпі мовлення можлива подвійна вимова. У двоскладових префіксах та прийменниках через-, перед-, дзвінка вимова приголосних зберігається: передпокій, перед собою, черезплічник, через поле.

3) у межах одного слова приголосний [г] перед глухим [к, т] чергується з [х] у таких словах: [н/іхт/і], [к/іхт/і], [лехкоо], [воохкоо], [д/.охт/.у]. Інші приголосні в середині слова не чергуються з глухими: губка, різка, дужка, згадка. Збереження дзвінкості приголосних перед наступними глухими становить унікальну фонетичну особливість української мови.

У кінці слова дзвінкі приголосні в українській мові, на відміну від російської, ніколи не чергуються з глухими: зруб, корж, через, листопад, мороз.

2. Чергування приголосних за місцем і способом творення

Регресивна асиміляція приголосних за місцем і способом творення в сучасній українській мові виявляється у таких чергуваннях:

1) свистячі [с], [з], [ц] перед шиплячими завжди чергуються з шиплячими [ш], [ж], [ч]. При цьому можлива ще й додаткова асиміляція за глухістю:

[с] - [ш]: [приен/ісши], [приен/іш:и]

[с чоолоо.в/ікоом], [шчоолоо.в/ікоом]

[з] - [ж]: [зжооўкноути], [жоо:укноути]

[jізджоу],[jіжджоу] (відбито на письмі)

[ц] - [ч] [шприц чистиǐ], [шприч:истиǐ]

,ін:иецчеина], [в,ін:иеч:еина]

2) Шиплячі [ш], [ж], [ч] перед свистячими завжди чергуються з [с], [ц], [з]:

[ш] - [с] - [гр,іjеишс/.а], [гр,іjеис:.а]

[на гроушц,і], [нагроу.с/ц/і]

[ж] - [з] – [обмежс/.а], [обмез/с/.а]

[книжц/і], [книз/ц/і]

[ч] - [ц/] - [немоучс/.а], [немоу.ц/с/.а]

[уроучц/і] - [уроу.ц/:і]

На межі слів чергування шиплячих із свистячими, як правило, не відбувається (дощ затих, то ж зірка, комиш цвіте).

3) Глухий [т] у середині слова перед [ш], [ч] чергується з [ч], а перед [с], [ц] – з [ц]: [коороотшиǐ], [коороочшиǐ]

,ітчизна], [в,іч:изна]

,ітчатка], [с,іч:атка]

[кооритце], [коориц:е]

Пом”якшений [т/] перед [с/] чергується з [ц/]: [криj.у.ц/:.а]

4) Дзвінкий [д/] перед [ч], [дж] чергується з [дж]:

відчепися [в,іджчиепис/.а]

над джерелом [наджджеиреилоом]

перед [ц], [ц/], [дз/], [д] чергується з [дз], [дз/]

під дзеркалом [п,ідздзеркалоом]

пом”якшений [д] перед [с/] чергується з [дз/]: радься [ра.дз/с/.а]

5) Одночасно з регресивною асиміляцією може відбуватись і прогресивна асиміляція, в тій самій групі приголосних:

[збоудеит/с/.а], [збоудеиц/с/.а], [збоудеиц/:.а];

оороотшиǐ], [коороочшиǐ], [коорооч:иǐ];

Чергування приголосних, що є наслідком асиміляції за місцем і способом творення, реалізується лише в усному мовленні.

3. Чергування приголосних за твердістю – м'якістю

є наслідком регресивної асиміляції.

1. Приголосні [д, т, з, с, дз, ц, л, н] перед м”якими передньоязиковими приголосними та [j] пом”якшуються: [д/н/і], [мооугоут/н/і], [коу.з/н/.а], [п/іс/н/.а], [ха.т/н/і], [з/jісти].

Наслідком асимілятивного пом'якшення може бути чергування твердих і пом'якшених приголосних:

[д] - [д/] одна – одні, [т] – [т/] тлею – тля, [с] - [с/] столу – стіл, [н] - [н/] сонце – сонця, [л] - [л/] село – сільський

2. Приголосні [з, с, дз, ц] перед напівпом”якшеними пом”якшуються: [ц/в,.ах], [с/в,.атоо] [дз/в,ін], [ц/в,іт]

Не асимілюються і не чергуються з пом”якшеними:

а) [д, т, л, н] перед пом”якшеними і напівпом”якшеними [г,, к,, х,, б,, п,, в,, м,, ф,, ж,, г,, ш,, дж,]: [др,імати], [тв,іǐ], [інш,і]

б) [д], що належить до префікса, перед [з/, с/]: [в,ідс,іj.ати], [надз,іркоовиǐ]

в) [р, ж, ч, ш, г, к, х, г], губні приголосні перед м”якими чи напівпом”якшеними: [в,ірн/і], [бл,ідиǐ], [кооноопл/і], [хлоопц/і],[гн/іт].

4. Чергування приголосних з фонемним нулем

Це явище виявляється в тому, що в окремих групах відбувається випадіння приголосних. Уникнення збігу кількох приголосних. Відповідний фонетичний процес розглядається як спрощення у групах приголосних. Уникнення збігу кількох приголосних за рахунок спрощення спостерігається у випадках типу:

[нтс/к] - [н/с/к] студент – студентський [н/с/к]

[нтств] - [н/с/к] студент – студентство [нств]

5. Позиційні чергування голосних [у], [і] з приголосними [в], [j]

Однією з характерних особливостей української мови є чергування [у] - [в], [і] - [j].

були в театрі – був у театрі

вона й він – він і вона

Іван і Петро – Петро й Іван

Ці чергування пов'язані з милозвучністю мовлення (евфонією) та орфографічними варіантами окремих слів. Без обмежень і змін у значенні вживаються варіанти прийменника у/в, слова з префіксами у-, в- (ростуть у лісі, живе в лісі; учитель – вчитель; узнати – взнати; увійти - ввійти), але тільки:

1) упряж, узор, узгір'я, узлісся, уклін, урок, уряд, умова, установа, Умань, Уганда, Уругвай, університет, унісон, уран;

2)вродливий, взаємний, взуття, влада.

Іноді засобами правопису передаються семантичні відмінності між словами (вступ (до наукової праці) – уступ (скелі над морем); вправа (завдання) – управа (орган управління)).

Орфографічна передача фонем /у/, /в/, що можуть реалізуватись в алофоні [ў], регулюється такими правилами:

1. Між приголосними вживається прийменник у та ненаголошений алофон фонеми /у/ на початку слова (бродить у лісі, зустрів учителя).

2. Між голосними вживається прийменник в (були в Андрія, бачу в очах радість).

3.Після голосного перед приголосним, залежно від темпу мовлення, можливе вживання прийменника у/в (відпочиваємо в парку, відпочиваємо у парку).

4.Перед наступним в частіше вживається прийменник у незалежно від закінчення попереднього слова (не лізь у воду – не лізьте у воду; заїхали у ворота – заїхав у ворота).

5. На початку речення перед приголосним вживається – у, а перед голосним – в.

Чергування /і/ - /j/ фіксується у тих же позиціях, що й /у/ - /в/.

Чергування не відбувається:

1. На початку речення (І в хаті стало світліше).

2. Після паузи (На калині соловейко задрімав).

3.При зіставленні понять (правда і кривда).

4. Перед словом, що починається на /j/. (Микола і Яків; Микола і його брат).

17. Історичні чергування голосних

На відміну від фонетичних, історичні чергування не залежать від фонетичних умов, властивих сучасній українській мові. Вони успадковані нею як фонетичні явища, що сформувалися у праслов'янському чи давньоруському грунті або виникли у процесі становлення української мови. Найдавніші чергування виникли ще в праслов'янській мові у зв”язку із закономірностями становлення її вокалізму на індоєвропейській фонетичній основі. Чергування праслов'янського походження представлені такими виявами:

/е/ - /о/ - везти – возити, нести – носити, текти - потоки – точити, тебе – тобою.

/о/ - /а/ - ломити – ламати, гонити – ганяти, допомогти – допомагати.

/у/ - /и/ - сухий – висихати

/е/ - /и/ дерти – здирати, терти – витирати

/у/ - /ов/ кузня – коваль

/у/ - /а/ - трусити – трясти; грузнути – грязь.

Дані чергування, що розглядаються як найдавніші, з синхронного погляду не можна аналізувати поза зв'язками з давньоруськими та власнефонетичними перетвореннями, внаслідок яких найдавніші чергування доповнились новими різновидами. Особливої уваги заслуговують такі фонетичні перетворення, як деназалізація носових голосних; вокалізація ь та ъ у сильній позиції, перехід о в е й нуль звука у слабкій позиції, перехід ъ (ятя) в і; перехід о, е в і у закритих складах і виникнення внаслідок цього чергування /о/ - /і/, /е/ - /і/, перехід /е/ в /о/ після шиплячих та /j/, поява звукосполучень ри, ли внаслідок занепаду ъ та ь.

Внаслідок даних фонетичних перетворень сформувалися нові ряди голосних, пов'язаних відношенням чергування у складі відповідних морфем:

/е/ - /о/ - /і/ - везти - возити – віз; нести – носити – ніс;

/е/ - /о/ - /и/ - /Ǿ/ - /і/ - беру – вибори – вибирати – брати – вибір

/е/ - /и/ - /Ǿ/ - терти – витирати – тру

/о/ - /а/ - /і/ - гонити – ганяти – гінкий

/у/ - /і/ - /Ǿ/ - сухий – висихати – висхлий; дух – дихати – тхнути

/а/ - /и/ - /і/ - гонити – ганяти – гінкий

/и/ - /оj/ - /і/ - /Ǿ/ вити – сувої – вінок – зів”ю

/и/ - /і/ - ліпити – липнути

/о/ - /и/ - кров – кривавий, глотка – глитати

Чергування /о/, /е/ - /Ǿ/

Належать до найпродуктивніших новіших чергувань (сон – сну, тер – тру, пісок - піску). У східних слов”ян сучасним /о/, /е/ відповідали зредуковані (короткі) голосні ъ (єр) та ь (єрь). На їх місці у СУЛМ може бути о, е, Ǿ.

сънъ – съна (сон - сна); пьнь – пьня (пень - пня).

В одній позиції вони були сильними, набрали нормальної довготи і перейшли в о, е (під наголосом). У слабкій позиції вони зовсім зникли. Процеси занепаду ъ, ь та перетворення їх в о, е відбулись ще в 12 ст. У наведених прикладах о,е – випадні, але вони можуть бути і вставними. Якщо зредуковані ъ, ь занепадали в кінці слова після сонорного, перед яким був інший приголосний, з'являлись вставні о, е:

вихрь – вихор; вьрть – вітер

Чергування о, е - Ǿ можливе:

у коренях пес – пса, овець – вівця, сосн – сосна.

у суфіксах: 1) ок, очок, ечок (дубок – дубка, гайок - гайочка);

2) ень, ець (березень – березня; рівень - рівня).

Іноді чергування відсутнє: рот – рота, лоб – лоба, мох – моху, льон – льону, горн – горна, лев – лева. За аналогією до слов'янських мов дане чергування іноді виникало і в давніх запозиченнях: ринок – ринку, марка – марок, гасло – гасел, турок – турка, корабель – корабля.

Чергування о,е з і

Даний вид чергувань іншим слов'янським мовам не властивий. /і/ виступає в закритому складі, /о/, /е/ - цу відкритому (схід – сходу, лід – льоду, слово – слівце, горе - гіркий). Це чергування можливе при словотворенні і словозміні, але суворої послідовності не має. Чергування не відбувається:

1.У повноголоссях оро, оло, ере, еле (город, порох, мороз, сторож, берег, очерет), але борід, сторін, черід, де функціонує рухомий наголос.

2. У родовому відмінку множини іменників середнього і жіночого роду (значень, тверджень, істот, вод, будов, чудес, тополь, потреб).

3. У ряді слів книжного походження і похідних від них (закон, народ, верховний, вирок).

4. У дієслівних формах 2ї особи наказового способу (виходь, заводь, винось); у 3й особі на –еться (здається, доведеться).

5. У суфіксах очк-, ечк-, оньк-, еньк-, енк-, есеньк-, (сонечко, гілочка, доленька, Дорошенко, буйнесенько).

6. У ряді прізвищ (Садовський, Березовський, Котляревський), але Вериківський Крижанівський, Голованівський.

7. У суфіксі – тель – і префіксі – воз- (учитель, вихователь, возвеличити).

8. У складних словах з морфемами –вод-, -воз-, -нос-, -роб-, -ход- (діловод, медонос, хлібороб, скороход) але перевіз, всюдихід, провід, виріб, захід.

9. У словах іншомовного походження (актор, азот, батон, білет, талон, шофер, поет) але у давно запозичених словах чергування відбувається (табір- табору, якір – якоря, колір – кольору, папір – паперу, Сидір – Сидора, Федір – Федора; але Мирон, Харитон, Фрол, Артем, Євген).

Фонема /і/, що утворилась з давніх /о/ та /е/, іноді виступає у відкритому складі за аналогією до інших форм слова або споріднених слів:

а) кінець, ремінець, кілок, візок, рівень, ніготь – за аналогією до непрямих відмінків, де чергування закономірне (кінця, ремінця, кілка);

б) кізонька, ніженька, гіронька – за аналогією до форм кізка, ніжка, гірка.

Чергування /о/, /е/ з /і/ може виконувати й семантичну функцію, розрізняючи значення слів (схід – сход (збори), привід – привод (технічний термін)).

Зміна /е/ в /о/ після шиплячих та /j/

До характерних ознак української мови належить чергування /е/ - /о/ після шиплячих та /j/. Перехід /е/ в /о/ відбувався, якщо в наступному складі була голосна фонема заднього ряду /о, а, у/, яка не пом'якшувала попередній приголосний і справляла міжскладовий асимілятивний вплив на /е/.

(дрм. – жена – укр. жона; дрм. пьшено – укр. пшоно; дрм. jего – укр. jого)

Якщо у наступному складі була голосна фонема переднього ряду /і, е, и/, яка пом'якшувала попередній приголосний і не створювала умов для асимілятивного впливу на /е/, то чергування не відбувалося. (дрм – женити – укр. женити, дрм. пьшеница – укр. пшениця)

Відповідно до першої умови /о/ виступає після шиплячих та /j/ у таких словах як чоловік, чота, шолудивий, шостий, щока, щогла, жолоб, чотири, жолудь, жорна, йому і т.д.

Дією другої умови пояснюється збереження /е/ в таких випадках, як: четвертий, шести, черево, череда, через, череп, честь, шелест, щелепа, щетина, джерело і т.д. Дане чергування у сучасній українській літературній мові представлене у випадках: шести-шостий, женити – жонатий, пшениця – пшоно, вечеря – вечора.

У чергуванні /е/ - /о/ після шиплячих та /j/ відбуваються чергування суттєві відхилення від первісних умов його становлення, які пояснюються дією явища аналогії.

Чергування не відбувається:

1. В іменникових кореневих морфемах під впливом більшості форм, у яких був закономірний перехід /е/ в /о/, закріпилось /о/ (жорно – у жорні, чоло – на чолі, бджола - бджолі).

2. У дієслівних кореневих морфемах зберігається /е/ незалежно від характеру наступної голосної (чеше, щезне, жене, чешу, щезну, жену).

3. Фонетичний варіант суфікса –ост- (більшості, меншості) сформувався за аналогією до тих випадків, коли він виступає після інших приголосних. (радості, молодості).

4. Прикметникові закінчення з первісним /е/ після шиплячих (свіжої, блискучої) уніфікувалися за аналогією до молодої, доброї.

5. /е/ послідовно зберігається у дієприкметникових та прикметникових суфіксах – ен, -енн, -езн (кручений, страшенний, величезний) за аналогією до випадків, коли ці морфеми виступають після інших приголосних (плетений, незбагненний, довжелезний).

Чергування /ри/, /ли/, /ре/, /ле/, /ро/, /ло/

Кривавай – кров, дрижати – дрож, чорнобривий – брова, глитати – глотка, бриніти – бренькіт. Це чергування охоплює невелику кількість слів. Поява фонемосполучень /ри/, /ли/ пов'язана із зредукованими ь та ъ . На місці сучасних /ри/, /ли/ у давньоруській мові були ръ, лъ, ль, рь, в яких ъ та ь були в слабкій позиції і занепали.

кръвавым – крвавый – кривавий

трьвога – трвога – тривога

глътати – глтати – глитати

В українській мові після сонорних розвинувся /и/: ъ та ь у позиції під наголосом дали /о/ та /и/. ъ та ь у позиції під наголосом дали /о/ та /е/: глътка – глотка; брьнькотъ – бренькіт

18. Історичні чергування приголосних

Внаслідок дії різноманітних звукових законів і закономірностей у мові відбувались позиційні зміни приголосних. З часом ті фонетичні закони, які викликали ці зміни при словотворенні і словозміні, стали реалізуватись у вигляді чергувань

Чергування /г/, /к/, /х/ - /ж/, /ч/, /ш/ - /з//, /ц//, /с//

У давньоруській мові г, к, х були тільки тверд. і могли сполучатися лише з голосними заднього і середнього рядів (а, о, у, ъ, ы). Коли у силу певних умов після г,к, х з'являються голосні переднього ряду (и, е, ь, ъ (ять)) та j, то вони переходять у звуки іншої якості, тобто відбувається чергування.

/г, к, х/ - /ж, ч, ш/ перед приголосними переднього ряду. Це І палаталізація, бо ж,, ч,, ш, у минулому були м'якими. У сучасній українській літературній мові це чергування закріпилось тільки як чергування кінцевих приголосних основи. Воно відбувається:

1. В іменникових формах (пастух – пастуше, друг – друже, око - очі).

2. У дієслівних формах, в дієприкметниках теперішнього часу (пекти – печений, запрягти - запряжений).

3.При словотворенні перед іменниковими, дієслівними, прикметниковими суфіксами : Ольга – Ольжин, дівка – дівочий, книга – книжечка.

/г/, /к/, /х/ - /з//, /ц//, /с// Якщо після г, к, х йшли давні і, ъ (ять), то приголосні г, к, х пом”якшувались і переходили в /дз/, ц/, с//, пізніше /дз// скоротився до /з/. Це чергування припадає на пізніший час і зберігається лише в українській мові.

Воно відбувається:

1. У давальному і місцевому відмінках іменників перед флексією –і- (мука – муці, рух – у русі, берег – на березі, дочка - дочці)

2. При творенні іменників жіночого роду від іменників чоловічого роду з суфіксом –ник- (робітник – робітниця, будівельник - будівельниця).

Чергування /д/ -/дж/, /д/ - /ж/, /т/ - /ч/, /з/ - /ж/, /с/ - /ш/, /ц/ - /ч/, /зд/ - /ждж/

Відбуваються:

1.В особових формах дієслів теперішнього і майбутнього часу (водити – воджу, носити – ношу, їздити - їжджу).

2. У неозначеній формі дієслів перед суфіксами – ати-, -увати- (зарядити – заряджати, погасити – погашати, знизити –знижати - знижувати).

3. У формах дієприкметників перед суфіксом –ен (відрядити – відряджений, закрутити – закручений, морозити - заморожений).

4. При творенні іменників перед флексією а та суфіксом –к- (прати – прачка, покладу – поклажа, квасити - кваша)

5. У кількох іменниках середнього роду із зменшувальним значенням (серце – сердечко, яйце – яєчко, сонце - сонечко).

6. /д/ - /с/; /т/ - /с/ у небагатьох дієслівних формах (бреду – брести; плету - плести).

Чергування твердих фонем з парними м'якими

Чергування твердих приголосних з парними м'якими можливе при словотворенні. Зміна твердої фонеми на м” яку пов'язана з впливом /j/, м”якого знака та /і/: береза – березі, гонити – ганять, кладу – кладімо, злазити - злазь . М”які можуть чергуватися з твердими: буря – бурею, пісня – з піснею, гість – гості, доповідь – доповідей.

Чергування однієї фонами зі сполученням двох

1. Чергування /б/ - /бл//, /п/ - /пл//, /м/ - /мл//, /в/ - /вл//, /ф/ - /фл// відбувається у дієслівних формах: любити –люблю, ліпити – ліплю, ловити – ловлю.

2. /б/ - /бj/, /п/ - /пj/, /м/ - /мj/, /в/ - /вj/, /ф/ - /фj/ відбувається:

а) у дієсловах (бити – б'ю, пити – п'ю);

б) у відмінкових формах іменників (імені – ім'я, сімей – сім'я, верф – верф'ю);

в) при словотворенні (слива – слив'янка, голуб – голуб”ята, дерево – дерев'яний)

3. Чергування приголосної фонеми з такою ж подовженою (знань – знання, міць - міццю).

Чергування в групах приголосних

При словотворенні у групах приголосних може відбуватись цілий комплекс різноманітних чергувань приголосних: історичних, фонетичних, зумовлених асиміляцією, спрощенням. Вони суттєво змінюють фонетичну і морфемну структуру слова. Творення прикметників та іменників супроводжується змінами, які з синхронного погляду мають статус чергувань приголосних. Фонетичні зміни виникли на межі твірних основ і суфіксів – ськ, - - ств, - щ після занепаду зредукованого ь, що первісно входив до їх складу.

кінцеві приголосні основи

словотворчі суфікси

результати

фонетичних перетворень

г, з, ж

-ськ

зьк Буг – бузький, Збараж – збаразький,

к, ч, ц

-ськ

Цьк козак – козацький, Гадяч – гадяцький,

х,ш, с

-ськ

Ськ волох – волоський, товариш – товариський,

г

-ств

Зтв убогий – убозтво

з,х, ш

-ств

Ств птах – птаство, товариш - товариство

к

-ств

цтв козак – козацтво

- цьк

-ин

Чч. німецький - Німеччина

- ськ

- ин

шч полтавський – Полтавщина

- ськ

енк

Шч Васько – Ващенко

- г

Жч дорогий - дорожчий

- с

Шч красивий – кращий

Жч близький - ближчий

19. Основні фонетичні одиниці мовлення

Одне з важливих завдань фонетики – встановити, за допомогою яких фонетичних засобів мовний потік членується і на які сегменти.

На перший погляд, у мовному потоці виділяються слова, а їх, в свою чергу, можна розбити на склади. Але насправді це не так просто. на письмі між словами ми залишаємо інтервали, а в усному мовленні таких інтервалів немає. І все ж, незважаючи на певні труднощі щодо членування мовного потоку, сучасна лінгвістика спроможна визначити й описати основні фонетичні одиниці мови і дати їм належну характеристику.

Відрізок мовного потоку повинен відповідати таким вимогам:

1. Бути відокремленим виразно тривалими паузами.

2. Мати певне інтонаційне оформлення.

3.Містити в собі якесь повідомлення.

Таким відрізком можна назвати речення або фразу. Фраза – це відрізок мовлення між двома досить тривалими паузами, що характеризуються інтонаційною завершеністю, смисловою самостійністю і членується на звукові відрізки меншої протяжності (синтагми). Фраза і речення не завжди співпадають (Час від часу злива спадає, // дорога тоді набирає далечі, // вся вона червоно тече в гронах мокророзблислих рубінів. // 1 речення, 3 фрази).

Синтагми – це частини фрази, що характеризуються посиленням наголосу на останньому слові і виражають одне просте або складне поняття.

(В день ясний / і в ночі горобині, / в рідній чи далекій стороні / - ти в моєму серці / Україно / думою Шевченка гомониш /.)

У членуванні фрази можливі варіанти, зумовлені відтінками значення, ритмомелодійними чи стилістичними факторами. Але неможливе членування, що порушує смислову і синтаксичну цілісність синтагми.

До складу синтагми входять одне чи кілька фонетичних слів. Фонетичне слово – відрізок мовного потоку, об'єднаний одним словесним наголосом. Фонетичним словом може бути окреме наголошене слово, або наголошене + ненаголошене.

Фонетичне слово ділиться на склади, а в складах об'єднуються звуки.

Таким чином, основними фонетичні одиниці: фраза; синтагма; фонетичнеслово; склад; звук.





Реферат на тему: Українська мова. Фонетика і фонологія (курс лекцій)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.