Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Законодавство, яке не пов’язане з культурним сектором. Культурна політика України (частина 6) (реферат)

У багатьох країнах Європи законодавство, безпосередньо не пов'язане з культурним сектором, є не менш, а в багатьох випадках і більш важливим, ніж суто культурне законодавство. Це стосується і України.

Раніше ми вже говорили про те, якою має бути сфера повноважень Міністерства культури європейської країни, де відбувається модернізація. Розглядатиметься це питання і в розділі «Розвиток сильних сторін». Одним з важливих завдань Міністерства має бути його ключова роль у процесах обстоювання (advocacy) інтересів культури на всіх рівнях, а не тільки в межах уряду. У цьому звіті ми також наголошуємо, що, на наше переконання, що головною функцією Міністерства культури (а також і інших державних і урядових органів, відповідальних за культуру) має стати створення клімату та умов, у яких можуть розквітати культура і культурний сектор.[1] Якщо йти за цією логікою, то Міністерство, Комітет Верховної Ради та культурний департамент Секретаріату Президента мають стати дуже активними гравцями і діяти як «механізм обстоювання інтересів» при виробленні законодавства, яке впливає на культуру, надання культурних послуг та культурний сектор.

Є докази, що вони саме так і діють, коли ведеться підготовка законодавства щодо культури, однак ефективне «сучасне обстоювання інтересів» має ще більше значення при виробленні законів, які прямо не стосуються культури. Адже культурний сектор безпосередньо не бере участі в розробці таких законів. Сучасна держава має надзвичайно широкий спектр законів, від яких залежить здорове функціонування культури в суспільстві. Приміром, серед них можуть бути закони стосовно зайнятості, оподаткування (зокрема щодо ПДВ, оподаткування бізнесів і приватних осіб), подарунків та пожертв (тобто спонсорства чи доброчинності), неурядових та благодійних організацій та регулювання діяльності третього сектору; децентралізації та повноважень місцевого самоврядування; ліцензування і т. ін. Всі ці закони мають непрямий, а часто й прямий вплив (позитивний чи негативний) на культуру й культурний сектор. Необхідно чітко розуміти, що нерідко цей вплив набагато більший, ніж у законодавства про культуру.

Пропонуючи рекомендації щодо щодо участі в розробці нових законів, слід наголосити, що нині існують дуже серйозні проблеми, пов'язані з раніше прийнятим законодавством. Їх треба якось вирішувати чи для початку принаймні окреслити з тим, щоб згодом усунути їхні негативні наслідки. Через відсутність жорсткої, з чітким розподілом відповідальності, системи регулярного моніторингу впливу «некультурного» законодавства на культуру, багато чинників, які сьогодні перешкоджають реформам і змінам, є фактично вбудованими в раніше ухвалені закони. Одним з яскравих прикладів є законодавство щодо працевлаштування, проте є й багато інших законів.

Окрім зменшення негативного впливу від майбутньої законотворчості, Міністерство культури (в ідеалі – спільно з Комітетом Верховної Ради з питань культури) має започаткувати серйозні практичні консультації та замовити фахове дослідження, які дозволять виявити основні групи неспеціального законодавства та основні положення чинних законів і пропонованих законопроектів, які негативно впливають на культуру і культурний сектор. Спираючись на висновки експертів та результати дослідження, Міністерство та Комітет Верховної Ради з питань культури має привернути увагу до основних проблем, які стримують розвиток культури і культурного сектора та перешкоджають забезпеченню культурними послугами. Все це слід робити, користуючись сучасними та професійними засобами обстоювання інтересів.

В Україні, як і в багатьох інших країнах, серед політиків і законотворців існує підсвідоме «національне» ставлення до культури як до чогось особливого і «виняткового». Цей позитивний факт слід використовувати. Проблема, однак, у тому, що якщо таке розуміння буде використовуватися як єдиний аргумент – «культура – це щось відмінне» -- воно може стати небезпечним. У модерних державах зазвичай необхідно вийти за практичні і емоційні аспекти твердження, що культура це щось особливе, і шукати інших аргументів. Ось наочний приклад: доводячи необхідність податкових пільг для підтримки культури у країні, де існує давня традиція і сучасна практика не платити податки, необхідно спиратися на більш практичні і фінансово переконливі аргументи, а не просто повторювати, що культура – то зовсім інше.[2]

Уміння знайти ці додаткові аргументи на користь культури і оперувати ними в кожній окремій ситуації є ключовим методом сучасної практики обстоювання інтересів. Ми рекомендуємо Україні ознайомитися з сучасною практикою обстоювання інтересів низки європейських країн і знайти там щось корисне і придатне для розвитку подібної практики в Україні.

Підсумки:

- чи в Україні достатньо розуміють, що законодавство, яке прямо не пов'язане з культурним сектором, може мати такий же величезний вплив на культуру і культурний сектор, як і законодавство про культуру, і цей вплив часом може бути незумисне негативним?

- якщо Міністерство та інші державні й урядові органи, відповідальні за культуру, розуміють важливість цієї проблеми, чи повинні вони забезпечити існування ефективних формалізованих консультаційних процедур та сучасних механізмів обстоювання інтересів, які стануть важливим компонентом розробки та обговорення неспеціального законодаства?

- чи повинно Міністерство вивчити концепції, функції та моделі обстоювання інтересів культурного сектора в інших європейських країнах (включно з тими, що застосовуються до не власне культурних законів) і визначити, які з них можуть придатися в Україні?

- чи повинно Міністерство культури (в ідеалі – разом з Комітетом Верховної Ради
з питань культури) започаткувати серйозні практичні консультації та замовити
фахове дослідження, які дозволять виявити основні групи неспеціального
законодавства та основні положення чинних законів і пропонованих
законопроектів, які негативно впливають на культуру і культурний сектор?

Список використаної літератури:

1. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів. Звіт Ради Європи. Європейська програма оглядів національних культурних політик


 


[1] На відміну від радянської традиції, за якою Міністерство створює чи має створювати «культуру».

[2] З січня 2006 р., усвідомлюючи «особливість» культури, законодавці запровадили податкові пільги для компаній, які інвестують і національне кіновиробництво. Пізніше цю норму скасували через проблему ухилення від податків.





Реферат на тему: Законодавство, яке не пов’язане з культурним сектором. Культурна політика України (частина 6) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.