Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Висновки і рекомендації. Культурна політика України (частина 11) (реферат)

Через брак часу та можливостей ми не змогли вивчити деякі важливі частини культурного сектора України. Ми не встигли детально розглянути ще кілька питань, внаслідок чого вони побіжно висвітлені в цьому звіті. Серед них кіно, туризм, охорона культурної спадщини і викладання культурного менеджменту, котрі через складність ситуації в них вимагають окремого дослідження, аби об'єктивно в усьому розібратися. Слід пам'ятати про це, читаючи наведені нижче зауваги.

Кіно стало в Україні важливим напрямом культурної політики. Всім аспектам розвитку національної кінематографії приділяються серйозна увага і додаткові ресурси. Ми були вражені професійністю роботи, яку веде Міністерство культури в цьому напрямку, конструктивним підходом до вирішення проблем, бажанням радитися з іншими та вмінням робити належні висновки з попередніх помилок. Питання культури, мови та доступності кінопродукції є одними з найскладніших проблем «національного кіновиробництва» в Україні. Оскільки на українському ринку майже повністю домінують закордонні фільми, то вживаються заходи, щоб передусім забезпечувати друк копій національного продукту, покращити їх дистрибуцію, а також модернізувати зали для перегляду кінофільмів, включаючи ті, які знаходяться в регіонах і сільській місцевості. Питання дублювання іноземних фільмів українською, передбачене законодавством, залишається невирішеним, оскільки окремі іноземні дистрибутори не дотримуються цих вимог. Дублювання стало предметом цікавих громадських і політичних дискусій.[1]

Навіть у цій галузі, де дуже ефективно використовується досвід місцевих експертів, Європа могла б серйозно допомогти Україні, посприявши ознайомленню з аналогічним досвідом та законодавством інших країн. Ми віримо, що українська сторона буде вдячна за таку можливість і сподіваємося, що європейські країни, які мають двосторонні культурні відносини з Україною допоможуть місцевим експертам у цьому важливому питанні.

Що ж до туризму, то тут ми утрималися від висновків, оскільки мало знаємо, що ж насправді відбувається в цій галузі. Проте, судячи з поверхового враження, культуру й туризм об'єднали в одному міністерстві, не маючи під цим реального концептуального чи політичного підґрунтя. Припущення, що українська культура притягуватиме туристів вірні, але водночас і наївні, якщо враховувати інфраструктурні потреби та загальні питання економіки туризму. У нас склалося враження, можливо, невірне, що між туризмом і культурою досі немає жодного реального взаємозв'язку, закріпленого в термінах політики, і що ці дві частини навіть в рамках самого Міністерства поєднують зовнішні, поверхові відносини, а не якась спільна програма чи інші взаємовигідні симбіотичні стосунки.

Управління культурною спадщиною, безперечно, є надзвичайно важливою галуззю і серйозною проблемою для Міністерства культури. Це настільки масштабне питання, що воно заслуговує на те, щоб Міністерство і Рада Європи обрали його окремим напрямом своєї майбутньої співпраці. Знову ж таки, ми були вражені побаченим, але, знову ж таки, попри реформи та нові закони, прийняті за період незалежності, залишаються невирішеними важливі технічні питання. Ілюстрацією цьому, і не тільки цьому, може бути факт, що зі 130 тисяч пам'яток, які знаходяться під охороною, 7 тисяч чи майже 6% складають пам'ятники Леніну.

Нам відомо про нинішній стан викладання культурного менеджменту та про численні нові ініціативи вищих навчальних закладів, однак більшість із них перебувають на ранній стадії реалізації. Рекомендуючи, щоб ці нові ініціативи підтримували і розвивали і що викладання культурного менеджменту це питання гострої необхідності в Україні, ми знову ж таки відчуваємо, що ця тема заслуговує окремої уваги.

Основне питання національної культурної політики в Україні – це успадкування моделей, інфраструктури, практик та тлумачення культури, які за часи незалежності зазнали певних реформ та змін і дозволили трохи відійти від минулого, але які вже не «відповідають призначенню» в країні, яка модернізується і є частиною Європи 21 століття. Це говориться не для того, щоб применшити численні реальні досягнення, забезпечені за часи незалежності Міністерством, обласними та місцевими управліннями культури. Серед цих досягнень -- збереження важливої інфраструктури за найтяжчих обставин та успішне формування української культури і сучасної української ідентичності у складних політичних, економічних і соціальних умовах. Ніхто також не оцінює усе зроблене в минулому як неправильне. Йдеться лише про те, що настав час підводити нову базу і завершувати те, що у звіті названо «напівреформами».

На ранньому етапі підготовки цього звіту нам говорили, що ключовим питанням для української влади є повернути культурі провідне місце в житті України і провідну роль в українській ідентичності і що це має робитися в рамках сталого розвитку і досягнення європейських «норм і стандартів». З огляду на це ми пропонуємо такі рекомендації:

  1. Наша перша, основна і всеохопна рекомендація полягає в тому, що Міністерство культури разом з іншими органами, офіційно відповідальними за культуру має розпочати відкриті, структуровані та орієнтовані на перспективу консультаційну кампанію та консультаційний процес. Консультації, до яких слід залучати не тільки всіх працівників культури, а й репрезентативні вибірки громадськості (тобто споживачів), мають визначити ключові питання, що мають стратегічне і практичне значення для культурного розвитку України в найближчі десять років. Контрольні заходи (Follow-up), передбачені процедурою оглядів культурної політики Ради Європи, можуть прискорити цю роботу, а також спрямувати національні консультації в русло конструктивного, неполітичного обговорення.
  1. Існує міцна і непродуктивна (як для політики) радянська традиція тлумачення культури (тобто, того, що вона охоплює), несумісна з потребами України, яка модернізується. Одним з ключових питань і основоположних моментів для розробки нової культурної політики може бути питання про те, чи вважають Міністерство культури, парламентський комітет з питань культури, Секретаріат президента, іншими словами – офіційні органи, безпосередньо відповідальні за культурну політику, нинішнє тлумачення культури, тобто те, що вона охоплює, за що вони відповідають в термінах політики і що вони роблять, адекватним великій європейській країні 21 століття, яка модернізується, з огляду на сучасні європейські тенденції і практику. Ми рекомендуємо вивчити це питання; широко і публічно його обговорити.
  1. Нинішня сфера повноважень Міністерства культури, особливо, якщо порівняти з сучасною ситуацією в інших європейських країнах, виглядає надто вузькою. Ми вважаємо, що необхідно переглянути стратегічну мету і повноваження Міністерства культури та інших державних і урядових органів, відповідальних за культуру. Щоб міністерство та інші офіційні органи могли відповідати потребам майбутнього і мати вплив в Україні, яка модернізується, особливо серед молодших поколінь працівників і професіоналів культури, їм, на наш погляд, слід переглянути свої стратегічну мету і повноваження.
  1. Виходячи з двох попередніх рекомендацій та враховуючи певні європейські тенденції, ми вважаємо, що Міністерству культури та іншим державним і урядовим органам необхідно спрямувати свої повноваження на створення умов для культури у широкому розумінні, а не управляти «культурою» у вузькому її тлумаченні. Це завершить наполовину зроблений «демонтаж» офіційної державної культури радянського зразка. Англійською таку зміну стратегічної мети можна лаконічно виразити як перехід від Ministry of Culture (міністерства культури) до Ministry for Culture (міністерство для культури), яке створює клімат, середовище та умови, в яких культура може жити і розквітати, а не безпосередньо створює культуру як таку чи управляє нею.
  1. Якщо чинне тлумачення культури (за умови розширення повноважень офіційних органів, відповідальних за культуру) вважатиметься цілком придатним для України зараз та в найближчому майбутньому, то чи впевнені ці органи в тому, що якась частина державного апарату чи керованої державою економіки сприятиме і стимулюватиме появу нових форм суспільної, творчої та економічної діяльності, що мають якусь культурну основу чи культурний аспект, таких як нові творчі індустрії? Чи створюється в Україні клімат, сприятливий для розквіту культури, творчості, інновацій та підприємницької ініціативи та для появи економіки знань?
  1. В разі рішення про перегляд повноважень і стратегічної мети Міністерства виникне потреба провести серйозні і детальні дискусії та дебати щодо основних щоденних функцій, які Міністерству слід виконувати і на яких слід публічно наголошувати. Ми пропонуємо включити до цих функцій проведення дискусій та вироблення політики щодо ширшого тлумачення культури; консультації; замовлення ринкових та інших досліджень; просування пілотних проектів та нових моделей; забезпечення потоку інформації, необхідної сектору та окремим культурно-мистецьким організаціям і працівникам; сприяння розвитку професійних мереж; обстоювання інтересів; сприяння приватному та іншим формам спонсорства і участі; надання нефінансової підтримки відповідно до запитів користувачів і т. ін. Міністерству не слід позиціювати себе як надавача коштів, мікроменеджера поточних справ, який відповідає за проблеми кожного, оскільки це заважає йому зосередитися на важливих функціях сучасного європейського міністерства культури, котре створює сприятливе для культури середовище і «оркеструє» стратегію розвитку на майбутнє. Для того, щоб виконувати свою роль у європейській країні 21 століття, Міністерству культури необхідно (a) мати відповідну стратегію, (b) відповідати новим сприйняттю та очікуванням, (с) припинити виконувати роль пострадянського «органу, який опікується культурою і виділяє кошти». Міністерству слід уникати, щоб його розглядали як «орган фінансування», чи принаймні мінімізувати цю свою роль, адже суворі економічні реалії перехідної доби не дозволять йому мати бюджети, необхідні для задоволення таких очікувань.
  1. В Україні недостатньо знають і розуміють сучасні концепції та ідеологію формування культурної політики на європейському рівні та в окремих країнах континенту.[2] Тут нам рідко доводилося чути такі концепції і слова, як «формування аудиторії», «ринки культури», «партнерства між державою та приватним сектором», «показники ефективності», «розвиток людських ресурсів», «участь», «культурне споживання», «інвестиції», «соціальне замовлення», «ринкові дослідження», «пілотні проекти», «уповноваження» (empowerment) тощо. Отже, необхідно виховати нове покоління менеджерів культури, здатних концептуально і практично забезпечити прийняття рішень та стратегічний розвиток культури у майбутньому.
  1. Існує потреба зміцнити аналітичне середовище в культурному секторі, яке на сьогодні виглядає недостатньо задіяним в процесах аналізу культурної практики і формулювання політики. Також необхідно рішучіше об'єднувати національну культурну політику з децентралізованими регіональними і місцевими культурними стратегіями.
  1. Істотним моментом є надання культурних послуг та визнання культурного різноманіття як однієї з засад політики. Необхідно визнати, що оскільки в Україні все більш поширеними стають індивідуальний вибір та уподобання, а також феномен «кількох ідентичностей» (особливо серед міської молоді), то сила сучасної української ідентичності великою мірою залежатиме від підтримання культурного різноманіття.
  1. Необхідно сприяти практичному запровадженню нових підходів до фінансування культури, зокрема нових механізмів фінансування та використання кількох джерел фінансування.
  1. Важливо створювати середовище, в якому можна буде ефективно використовувати підтримку та спонсорство приватного сектора. Існує потреба залучати – шляхом запровадження чітких правил і прозорих відносин – величезні ресурси приватних і спонсорських коштів, особливо на сході України і в Києві. Необхідно запровадити механізм формалізованих домовленостей, які забезпечать прозорість фінансування та спрямування його на підтримку політики, а також низку процедур, які стимулюватимуть приватних інвесторів і спонсорів і запобігатимуть такому використанню коштів, яке призводить до спотворення суті проектів і політики. Потенційна загроза спотворення існує в таких регіонах, як Донецька область, де 55-60% бюджету програм і масштабних проектів становлять приватні гроші.
  1. В культурному секторі країн Європи, які модернізуються, існує велика кількість різних типів відносин, зокрема відносини між державним та приватним сектором, між державою та «третім сектором», між органами влади різних рівнів та між різними гравцями на місцевому рівні. В Україні необхідно запроваджувати нові, формалізовані, прозорі, стандартизовані механізми для налагодження таких відносин. Це має стати ключовою частиною національної культурної політики. Ми вважаємо, що в цьому відношенні варто вивчити концепцію «Договору».
  1. Незалежно від того, вивчатиметься концепція «Договору» чи ні, виявиться вона доречною чи ні, є необхідність «модернізувати» відносини в культурному секторі через низку заходів, включно з запровадженням реальних критеріїв та індикаторів ефективності (на противагу бухгалтерській звітності радянського зразка), а також більш чесних, прозорих, гнучких, з жорсткішими вимогами щодо звітності механізмів розподілу коштів, проведення тендерів та інших форм підтримки з боку державної та місцевої влади. Це ще одне питання, де може допомогти вивчення практик інших країн Європи, серед яких можна знайти щось адекватне і корисне в українській ситуації.
  1. Існує великий розрив між «офіційною» та незалежною культурою. Паралельно з необхідністю визнати важливість останньої та підтримувати її, існує потреба продовжити демонтаж і перетлумачення першої.
  1. Відчувається брак політичних зобов'язань щодо неурядових організацій та двозначність їхнього становища. Зараз їхня роль в національній культурній політиці неясна. Сектор неурядових організацій в Україні залишається слабким, з чим пов'язана низка проблем, а в Європі «третій сектор» все частіше надає ті послуги, які раніше безпосередньо надавали уряд та держава. В Україні не створено жодної схеми партнерства з сектором НУО, а пряме фінансування НУО державою не відбувається через суворе регулювання та брак коштів.
  1. Необхідно активізувати консультації та опитування всіх типів, особливу увагу приділяючи вивченню аудиторії, ринку та інших подібних питань, або заохочуючи широкі дебати та відкрите спілкування. Необхідний рішучий перехід від політики та менеджменту пропозиції, спущеної згори, до вироблення політики на основі належного вивчення попиту та культури консультування. Його слід поєднати з лідерством, здатним захистити і стимулювати творчість і інновації, якість і адекватність, підтримувати довготермінові програми і в разі потреби захищати довготермінові інтереси.
  1. Україна, як учасник ширшого перехідного процесу, зараз страждає від синдрому «напівреформ» та «напівзмін». Ці «напівреформи» і «напівзміни» допомогли країні відійти від минулого, але зараз вони є серйозними перешкодами до вирішення нинішніх і майбутніх завдань в культурному секторі, які слід системно усунути на національному рівні. Старі практики і методи, доречні в умовах «командної економіки», досі зберігаються і домінують у поточній роботі, хоча ситуація в Україні і її потреби радикально змінилися. Очевидно, що «найгірше зі старого» перекриває шлях «найкращому з нового», призводячи до величезних прихованих втрат та викликаючи розчарування у професіоналів, особливо молодших поколінь (тобто тих, хто народився в 1970-ті і пізніше). Знову ж таки, настав час для системного вирішення цих питань.
  1. З іншого боку, культурний сектор, тобто працівники культури з державного, незалежного і приватного сегментів (особливо молодшого покоління), потребує проактивного налагодження нових відносин чи укладення «договорів» з Міністерством культури та іншими державними органами, аби системно вирішувати проблеми завершення реформ і змін, пов'язаних з культурним сектором і «прибирати з полиць» неадекватні, застарілі практики.
  1. Ключовим чинником, що стримує позитивні зміни і поступ, можливо, є брак наочних експериментів, малих проектів і моделей, які можна було б використати для розробки сучасних практик, адекватних нинішнім і майбутнім потребам України. Для ефективного просування таких експериментів, малих проектів і моделей та засвоєння їх «системою» потрібні активна офіційна підтримка та визнання.
  1. Законодавство – це не самоціль, а засіб досягнення цілі. Слід більш прагматично підходити до цього питання, аби не гайнувати часу і не породжувати сподівань на закони, які не можуть бути виконані чи не будуть виконуватися.
  1. Потрібно створити всеохопну систему офіційних інформаційних каналів, регулярних брифінгів, а в окремих випадках і навчальних заходів для працівників культури і тих, хто виконує чи кого стосуються нові закони.
  1. На вебсайті Міністерства слід, як мінімум, розмістити повний перелік чинних законів про культуру та короткі довідки про ключові положення і практичні наслідки кожного з цих законів.
  1. Слід створити погоджувальний механізм, який дозволить Міністерству культури і Верховній Раді -- в разі, якщо законодавство з будь-яких причин не працює, -- визначати перелік пріоритетних заходів. Міністерству слід надати політичні і фінансові можливості для виявлення і дослідження проблем та розробки рекомендацій і пропозицій, які передаються на розгляд до профільного комітету Верховної Ради.
  1. Міністерству культури (в ідеалі спільно з Комітетом Верховної Ради з питань культури) слід розпочати серйозні і практичні консультації, включно з проведенням фахових досліджень, аби визначити основні положення чинного законодавства і законопроектів, які мають негативний вплив на культуру й культурний сектор.
  1. Значно більшу увагу слід звернути на той факт, що законодавство, безпосередньо не пов'язане з культурним сектором, може мати такий же великий вплив (часом незумисне негативний) на культуру й культурний сектор, як і закони про культуру.
  1. Визнаючи важливість цього, Міністерству та іншим державним і урядовим органам, відповідальним за культуру, слід забезпечити умови для формування ефективних і офіційно визнаних механізмів консультування і обстоювання інтересів, здатних зробити значний внесок в обговорення та розробку законів, прямо не пов'язаних з культурою. Щоб прискорити процес формування і посилити впливовість цих механізмів, Міністерству слід пропагувати практику обстоювання інтересів і вивчати концепцію, роль та моделі обстоювання інтересів у культурному секторі в інших країнах Європи – можливо, серед них знайдеться щось, придатне для застосування в Україні.
  1. Зважаючи на нестачу коштів у Міністерства, кроком до подолання кризи культурного забезпечення сільської місцевості, можливо, є перевизначення і «репозиціювання» проблеми з власне «культурної» на проблему соціального розвитку для місцевих громад і бюджетів. Взагалі ж, у цьому випадку культурної політики доречним є використання підходу «культура і ...», а також методів обстоювання інтересів, зокрема для залучення міжнародних інвестицій чи грантів.
  1. Конкурентоздатність Європи на глобальному рівні залежить від здатності розвивати економіку знань, застосовувати інновації, стимулювати творчі індустрії, створювати і захищати інтелектуальну власність. Україні необхідно вжити політичних і практичних заходів, щоб чітко визначити свою позицію щодо цього. Цілісної національної політики в цій галузі, здається, не вироблено, як не визначено і роль, яку тут мають відігравати державні організації, відповідальні за культуру.
  1. Україна меншою мірою, ніж їй слід було б, включена в європейські культурні мережі, дебати, процеси обміну досвідом та вироблення політики. Знання про Україну та її впізнаваність у решті країн Європи залишаються на порівняно низькому рівні. Україні та іншим країнам Європи необхідно обрати свіжу і більш енергійну тактику максимізації можливостей професійних контактів і збільшення їх кількості. Україна може відігравати в Європі велику і важливу роль, але щоб реалізувати свій потенціал, їй необхідно повчитися у «старої» Європи і «нової» Європи (тобто, країн з перехідною економікою). Вона також може відігравати важливу роль у своєму регіоні, а отже більше уваги слід приділяти розвитку контактів та максимізації можливостей співпраці з сусідніми країнами Чорноморського басейну та Російською Федерацією.
  1. В контексті нової політики сусідства ЄС існує потенціал для розвитку нових форм кооперації та контактів у сфері культури. Що ж до України, то Рада Європи (через пряму кооперацію з Європейською комісією) може відігравати роль посередника у налагодженні такої кооперації і ці можливості слід розглянути.
  1. Необхідно далі поглиблювати співпрацю між Радою Європи та Україною, зокрема через Київську ініціативу.
  1. Цей огляд культурної політики слід якомога активніше використовувати для того, щоб викликати більший інтерес європейських країн до двосторонньої співпраці з Україною в культурному секторі. Слід сприяти такій співпраці не лише на офіційному рівні, але й заохочувати ширшу участь державних/урядових, незалежних/неурядових, приватних організацій та місцевих громад.
  1. Взаємини Європи з Україною та України з Європою мають будуватися на довірі та терпінні. Добра воля до співпраці з Європою в Україні є. Однак через параметри нинішньої культурної політики України для побудови таких взаємин від обох сторін потрібне усвідомлення, зокрема на концептуальному рівні, відмінностей між політикою стратегічного розвитку культури (характерною для більшості країн Європи) та політикою прямого управління «офіційною» культурою (традиція, якого і досі живе в Україні).
  1. У цьому звіті мало говорилося про культурну інфраструктуру – дуже важливий елемент культурного розвитку та змін. Для цього були свої причини. За останні 15 років головним питанням офіційної культурної політики в Україні було збереження культурної інфраструктури за дуже несприятливих для цього умов. Можливо, сьогодні настав момент, щоб почати дивитися на культурну інфраструктуру в інший спосіб, але це станеться лише після того, як відбудуться інші зміни, як от ті, про які ми згадували вище. Якщо культурна політика розглядається як частина ширшого модернізаційного курсу, а культура розуміється як динамічне, а не традиційне і статичне явище, то тоді має виробитися і новий підхід до культурної інфраструктури. А такий підхід має брати до уваги розвиток нових технологій, еволюцію моделей культурного споживання та створення нового, а не просто збереження старого.
  1. У багатьох країнах Європи напрацьований корисний досвід, який може придатися для вирішення деяких проблем, що постали перед Україною сьогодні або можуть постати в майбутньому. Ефективним засобом ознайомлення з цим досвідом можуть стати цілеспрямовані, орієнтовані на конкретні проблеми дослідницькі та навчальні поїздки, яким слід сприяти.

Список використаної літератури:

1. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів. Звіт Ради Європи. Європейська програма оглядів національних культурних політик


 


[1] Кампанія щодо цього питання почалася з цікавого прикладу нової демократії в Україні, коли вебсайт http://www.pledgebank.org/ було використано для заклику до бойкоту фільмів, дубльованих російською, а не українською.

[2] На думку автора цього звіту, минулорічне відхилення кандидатури Києва на звання «Культурної столиці Європи -- 2010» пояснюється саме цим. Причиною поразки Києва у цьому змаганні стало те, що його культурний потенціал був представлений концептуально непереконливо з погляду європейської культурної політики.





Реферат на тему: Висновки і рекомендації. Культурна політика України (частина 11) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.