Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Сучасна західна культура (реферат)

План

1. Вступ.

2. Свобода і насильство.

3. Елітарність і масовість.

4. Плюралізм та уніфікація.

5. Технізація.

6. Культура нового часу. Постмодерн.

7. Висновок.


 

1.Вступ

У XX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти - Америку, Австралію, і ввійшов у тій чи іншій мірі в життя азіатських і африканських країн таких як Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейського типу вже характерна не лише для Європи, її тепер називають "західною культурою". Відтепер можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому, як і в своєрідному вигляді виявляються і в культурах інших країн.

Сучасна західна культура виключно динамічна. Практи­цизм, індивідуалізм, погоня за матеріальними благами специфічне відношення до часу ("час - гроші" ) багато в чому руйнують уста­лені в попередні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідношень. Це культура, заснована на підприємництві, бізнесі, діловитості. її головні герої - люди, що вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм.

Великий вплив на змістовну на­повненість сучасної західної культури справили усі ті досягнення, що відбу­лись у різних формах матеріальної і духовної культури; винаходи в галузі електронних і комп'ютерних засобів зв'язку, освіти, побутової техніки, відкриттів у галузі генної інженерії, заглиблення у мікросвіт і космос, створення нових хімічних матеріалів з незвичайними властивостями тощо. Усі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу суспільства (його називають "постіндустріаль-ним", "електронним", "інфор­маційним" тощо). Американський публіцист, футуролог, автор одного із варіантів концепції постіндустріального суспільства Тоффлер, вбачає пряму залежність між розвитком техніки і способом життя, її цінностями. У праці "Футурошок" Тоффлер стверд­жує, що прискорення соціальних і технологічних змін створює багато всезростаючих труднощів, що викликають шок як у окре­мого індивіда, так і суспільства в цілому. У подібних соціокультурних умовах основним принципом у всіх сферах суспільного життя стає плюралізм.

Подібний плюралізм, появу множинності нових ідей помічаємо і в сучасному західному мистецтві. У ньому виникли різні течії і напрямки (експресіонізм, кубізм, абстракціонізм, сюр­реалізм, неореалізм, гіперреалізм та ін.). Виникли нові форми і жанри мистецтва, пов'язані з використанням техніки (художня фотографія, електронна музика, комп'ютерна графіка тощо), на­були популярності масові художні видовища, отримала розвиток тенденція до синтезу різних мистецтв, спорт став "мистецтвом".

Одночасно з цим критики західної культури говорять про те, що вона кризова і якщо проти цього не вживати ніяких заходів то це загрожує втраті усіх її досягнень.

Наведемо думки видатних мис­лителів XX ст., які не вичерпують західної культури, початок яких було покладено ще в XIX ст.

У західній цивілізації відбу­вається заміна творчості працею, ду­ховності - інтелектом, різно­манітності природного середовища -похмурою одноманітністю міських будівель, високого мистецтва примітними розвагами, глибоких відчуттів - швидко минучими емоціями. (О. Шпенглер).

• Сучасна західна культура наскрізь просякнута чуттєвим нача­лом, намаганням до чуттєвих задоволень і насолод; вона втратила духовність і тому приречена на руйнацію, яка завершиться лише тоді, коли сформується нова духовність, що несе нові моральні і соціальні ідеали. (77. Сорокін).

• У XX cm. відбулося "повстання мас", які вороже ставлять­ся до незрозумілої і недоступної для них елітарної культури; відбу­вається "дегуманізація "мистецтва, примітивне і стандартизова­не масове мистецтво поглинає суспільство, і культура його занепа­дає. (X. Ортега і Гассет).

Сучасне західне суспільство все більше перетворюється на "мегамашину" - до країв раціоналізований і бюрократичний механізм, який придушує особистість і перетворює її на бездушну деталь, що виконує відповідні їй обов'язки; особистісні зв'язки людей підмінюють­ся технологічними відношеннями, гуманізм і справедливість стають жертвами бездушної організації суспільства (Л. Мамфорд).

Існування західної цивілізації поставлено під загрозу з боку наростаючого націоналізму економічно відсталих країн Азії і Аф­рики; послаблений внутрішніми протиріччями Захід може бути невзмозі протистояти руйнівним імпульсам, що виходять з цих країн, і загинути в нових війнах, розв'язаних фанатиками з ядерни­ми бомбами в руках (С. Хантігтон).

Очевидно, деякі з цих висловлювань дискусійні характер, інші хоч і справедливі проте всі вони можуть бути переборені за­собами, віднайденими західною цивілізацією в ході свого подаль­шого розвитку. Можна виділити декілька аспектів, у яких вияв­ляється конфліктна ситуація сучасної західної культури .


 

2.Свобода і насильство.

З узагальненого погляду на куль­турологічні і суспільні процеси західного світу в XX ст. можна помітити, що, з одного боку, відбуваються грандіозні мас­штаби і разюче прискорення соціального і технологічного вдосконалення життя, а з іншої - необмежений розмах насилля . і знущання над людиною, крайнім виявленням якого є гітлерівські злодіяння проти людства, страхіття Освенціма, казармені утопії тоталітарних держав та ін. У минулому столітті насилля було буденним явищем, воно становило не­обхідну умову існування і функціювання суспільної системи (так, без рабства не могло бути античності, а без кріпацтва - середнь­овіччя). У сучасній західній культурі, саме внаслідок пережитих спільнотою в XX ст. змін насилля сприймається як порушення норм людського буття. Створення умов для збільшення свободи людини - одне з найбільших досягнень сучасної західної цивілізації. До цих умов відносяться:

соціальна мобільність - відкритість шляхів для зміни соціального статусу людини, переміщення її з одних про­шарків суспільства в інші і поліпшення свого матеріаль­ного стану (завдяки освіті, індивідуальним здібностям, успішній кар'єрі тощо);

— розширення можливостей вибору місця життя, професії, праці, сексуального партнера, чоловіка чи дружини;

зростання часу для дозвілля і можливостей його індивіду­ального використання (хобі, спілкування тощо);

збільшення різноманітності і доступності джерел інфор­мації, а значить, і свободи у визначенні своєї інтелекту­альної позиції;

зростання соціологічної захищеності особистості;

збільшення тривалості життя, а значить, і можливостей для самореалізації особистості, для досягнення повноти життя;

зміна стилів поведінки і мислення в межах одного життя, що закріплює ідею розвитку, змін, діалогу поколінь.

Отже, культура, зорієнтована на розвиток людської свобо­ди, несумісна з насиллям над особистістю.

3. Елітарність і масовість.

Відносне розшарування культури на "культуру усіх" і "культуру обраних" існувало завжди. Навіть у первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загально-племінної культури. З появою писемності виникли відмінності між елітарною культурою "грамотних" людей і фольклорною (на­родною, етнічною культурою). У XX ст. і відмінності отримали форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особ­ливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих про­шарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься в сучасних наукових видан­нях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозро­зумілі, важкі для сприйняття і потреюують для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад Джой­са,- Гессена, Боргеса, Хаколі -поетів-символістів; музики -Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису - кубізму, аб­стракціонізму, сюрреалізму; кіно - Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедично освічених універсалів, що відчувають себе як вдома у всіх сферах культури, минув. У кожній сфері культури тепер є своя, порівня­но небагаточисленна еліта.

Для масової культури характерні загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. її світ бага­толикий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика, рок, реп, реггі, популярні нариси про наукові, навколона-укові та псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сен­саційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не по­требує від людини ні знань, ні роздумів - навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до стародавніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо - "не розумом, а серцем" (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протисто­ять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньо­му відображенні породжує контр-культуру і антикультуру войовни­чо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з ура­хуванням властивого простим лю­дям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури то­що). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і куль­турологи почали казати про зростання мідкультури - культури середнього рівня. Проте відмінність між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою.


 

4. Плюралізм та уніфікація.

Сучасна культура плюралістична (від лат. Pluralis - множинний): ніколи раніше не було такої різно­манітності культурних систем і підсистем, поглядів, напрямів, як тепер. З одного й того ж питання можна зустріти багато різних то­чок зору - наукової, філософської, художньої, релігійної, етичної, юридичної, політичної... При цьому визнається їх відносна неза­лежність. Плюралізм виявляється і в середині кожної системи чи підсистеми: існує множинність релігій, філософських концепцій, математичних і природничо-наукових теорій, художніх стилів, шкіл у мистецтвознавстві, медичних вчень, теорій особливості. Таке протиріччя між цілісністю культури та її оволодінням суб'єктом через множину мінливих галуз знань призводить до то­го, що замість цілісної картини світу людина отримує осколки розбитого "дзеркала", які вона зібрати сама не в змозі.

Культура в цілому "надлишкова" - в тому плані, що пород­жує надлишкову множинність можливих підходів до будь-якої проблеми, яка у ній виникає. Проте не всі з них ефективні, але це створює культурний фон, на основі якого зароджуються нові ідеї.

Одночасно ця надлишковість є не тільки результат, але й джерело творчого розвитку культури.

Але механізми масової культури діють і в зворотньому напрямку - в сторону уніфікації, шаблонізації куль­турного життя. її принцип - ти­ражування і поширення в суспільстві одних і тих же ма­теріальних і духовних ціннос­тей. Сотні мільйонів людей є різних країнах одночасно мо­жуть отримувати один і той же комплект сьогоденних новин дивитися одні й ті самі фільми : спортивні змагання, слухати од­них і тих же співаків чи політич­них діячів. Масова культура стандартизує все - від умов по­буту, харчування й одягу до ба­жань, думок та ідеалів. І все це завдяки ЗМК (засоби масової комунікації), які нав'язують індивідам, що належать до різних соціальних прошарків, однакові соціальні стереотипи. У масовій культурі здійснюється "втеча від свободи": особистість звільнюється від вибору власної позиції, перегляду множинності можливих варіантів, з яких потрібно вибрати, взявши на себе відповідальність за вибір. Право вибору передається іншому - ав­торитету, лідеру, телеведучому, священику чи просто владі. Уніфікація, шаблонізація смаків, поглядів, ідеалів поєднується з конформізмом, втратою самостійності автономності особистості (я - "як всі"), неприйняттям інших ідей, що не збігаються із "за­гальною думкою": "надлишковість" культури на цьому рівні зни­кає. Формується вузьке, одноманітне, примітивне бачення світу, характерне його сприйняттю для більшості з низьким рівнем освіти. Примітивізм і неосвіченість тут якою мірою навіть роблять свій внесок у плюралізм сучасної культури: вони зрівнюють науку з міфом, логіку - з містичними одкровеннями, а це призво­дить до формування в громадській думці "норм", що мають право на існування так само, як й високі зразки творчого розуму.

5. Технізація.

Загальновідомий факт - проникнення техніки у галузі буття тим більший, чим далі просунулася країна на шляху цивілізації західного типу. Технізація життя - невід'ємна сторона сучасної західної культури, засіб і результат її розвитку. За блага, які несе людям технічний прогрес, дово­диться розраховуватися: зростання продуктивності праці при­зводить до безробіття; досягнення життєвого комфорту - до збільшення відірваності людини від людини; автомобілізація населення підвищує його мобільність і посилює забруднення атмосфери, губиться природа. Людина перетворюється на раба техніки. Панування техніки над людиною призводить до того, що вона сама набуває рис машини, стає автоматом, що функціонує згідно з вимогами технічного середовища, в якому воно знаходиться. Таким чином, у цих умовах зав'язується бо­ротьба між двома протилежними установками: технізацією та антитехніцизмом. Цим двом тенденціям і уявленням відповіда­ють два протилежні погляди на науку: сциєнтизм та антисциєнтизм (англ. science - наука). Сциєнтизм відображується в переконанні, що наука є головною рушійною силою соціально­го прогресу і розвиток її дає засоби для відображення для вирішення всіх проблем, які постають перед нею. Наука дійсно стала лідером культури. Це підтверджується небувалим зрос­танням кількості людей, зайнятих у галузі науки. Досить сказа­ти, що кількість сучасних вчених сягає більш, ніж 90% усіх вче­них, що жили до цього на Землі.

Інший напрям - антисциєнтизм виступає з негативною оцінкою досягнень науки. Потрібно визнати, що багато наукових успіхів (ядерній фізиці, технічних науках, генетиці тощо) несуть у собі загрозу для самого існування людства. Антисциєнтисти зви­нувачують науку в тому, що вона збила людство з правильного шляху, змістивши його увагу з осягнення Бога і душі, внутрішнього духовного вдосконалення людини на пізнання і пе­ретворення зовнішнього середовища.

У XX ст. виникає нова форма соціокультурної кризи - глобальноа. У цей період виникає загальнолюдська культура, що грунтується на змінах соціального, політичного і культурного плану.

Спочатку глобальна соціокультурна криза, тобто криза в масштабах усієї планети, усвідомлювалась у негативній формі: як загальне руйнування матеріальної і духовної культури. Те, що до­ля людини і доля людства - єдине ціле, показала вже перша світо­ва війна. Люди усвідомили, що для світової війни не існує меж між державами, тут тил і фронт об'єднані в одне єдине ціле. Не­дарма одне з яскравих філософських вчень XX ст. - вчення про ноосферу виникло саме в цей період часу. Ноосфера - це цілісне планетарне явище, і думка про це прийшла В.І Вернадському в період світової катастрофи і катаклізмів: "Перша світова війна 1914 - 1918 р. особисто в моїй науковій праці відбилася найрішучішим чином. Вона докорінно змінила моє геологічне , світорозуміння".

Невипадково видатний російський мислитель саме «в атмо­сфері цієї війни» прийшов до ідеї про входження в ноосферу як завершальний стан еволюції біосфери, де людина представлена як найбільша геологічна сила, що змінює зовнішність Землі.

Соціокультурна криза нашого часу в багатьох своїх рисах бу­ла притаманна багатьом відомим вченням, які поєднують світову наукову думку і ділову, політичну еліту, - Римським клубом. У 1972 р. була представлена відома книга «Межі росту. Доповідь Римському клубові». Саме в ній з усією гостротою поставлене пи­тання про можливості людини покладатися на стихійний ево­люційний процес розвитку суспільства, бо ж світ, у якому ми існуємо, потребує докорінних змін. У представлених Римським клубом дослідженнях були виділені декілька типологічних рис су­часної кризи. Перші два види кризи носили «алармістський» ха­рактер. Уся проблема тут полягала в тому, що сучасні тенденції світового розвитку, зорієнтовані за принципом кількісного зрос­тання, які ведуть до катастрофічних наслідків. Звичайно, загальне уявлення про обмеженість Землі як місце виробничої діяльності людини досить абстрактне. Зараз цей тип кризи усвідомлюється більш конкретно як «обмеженість деяких видів ресурсів».

Інша криза алармистського плану пов'язана з виникненням небезпечних тенденцій у використанні різного роду ресурсів. Внаслідок безконтрольного перероблення ресурсів виникає не­помірне навантаження на екологічну сферу. У результаті — чим більше ресурсів, тим більша небезпека. Мова йде тут про знищен­ня лісів — легень планети, про парниковий ефект, зменшення озо­нового шару.

Ці кризи актуальними й зараз, оскільки не знята проблема економічного зростання на основі тотальної індустріалізації. Про­блеми голоду, питної води, неграмотності, відставання країн, що розвиваються, ведуть з необхідністю до продовження економічно­го зростання. При цьому немає можливості здійснити дане зрос­тання без збільшення споживання енергії і ресурсів. Тому алармістська криза в найближчій перспективі буде розширювати­ся і поглиблюватись.

Іншим видом глобальної кризи, розглянутої Римським клу­бом, була криза внутрішнього розвитку самого суспільства. По-перше, ціна науково-технічного прогресу виявляється занадто ве­ликою. Справа в тому, що збільшується ризик від гігантських ка­тастроф (типу Чорнобильської). Сучасна промислова й енерге­тична інфраструктура уразлива збоку впливу природних стихійних сил і соціальних катаклізмів (типу воєн і революцій). Як наслідок, з погляду суспільства, витрати на науково-технічний прогрес великі, а віддача його мала.

До криз внутрішнього, суспільного плану належить і про­блема нерівномірного розподілу негативних впливів науково-технічного прогресу на різні прошарки населення, країн і регіонів світу. Так, країни, що володіють багатими енергоресурсами, здійснюють їхнє первинне перероблення, створюючи гігантське навантаження на екологію. Процвітаючі прошарки населення створюють собі умови життя, що відгороджують їх від еко­логічних негараздів. Таким чином, вони перекладають еко­логічний ризик на інші соціальні групи. Усе це веде до дес­табілізації соціального організму.

Засновник Римського клуба Ауреліо Печчеї говорив про про­блеми, що поширюються по всій планеті, незважаючи на конкретні соціально-політичні умови: «Із усього цього випливає висновок, що наша самозростаюча система сама ж прирекла себе на шлях, що позбавляє її цієї можливості. Висновок напрошується сам собою, що абсолютно нереалістично ставити в цьому культурному і функціональному безладді які б то не було нові амбіційні цілі гло­бального зростання. Людство опинилося в попочному колі».

Культура нового часу (ХVІІ-ХІХ ст.)

З'являється мистецтво в його сучасному

розумінні, тобто мистецтво світське, автономне

у своєму розвитку

Народжується роман як літературний жанр,

опера, сучасний театр, архітектура масових

забудов, промислова архітектура

Виникають національні Академії наук,

з'являються перші газети, з'являється

міський транспорт

Класицизм

Класицизм (франц. dassicisme) -художній напрямок у європейському мистецтві XVII-XIX століть, що виник в епоху формування могутніх централізованих монархій.

Орієнтуючись на античні зразки, класицизм проголошував ідею громадянського обов'язку, морального пафосу, підпорядкування індивідуальності інтересам нації і держави.

Найбільш яскраві представники: Ж.-Л.Давид (живопис); Е.М. Фальконе (скульптура); Гайдн, Моцарт, Бетховен, Глюк (музика).

БАРОККО

Барокко (від італ. barocco -букв, «вичурний»,«диво­вижний») - стиль, що отримав розвиток у XVII і поч, XVIII ст. Основна соціальна база барокко - дворянська і католицька культура епохи абсолютизму. Мистецтво барокко прагне до величавості, патетичності, драматизму, передачі складних почуттів. З найбільшою визначеністю цей стиль виразився в архітектурі та декоративному живописі.

ІМПРЕСІОНІЗМ

Імпресіонізм (фр. impression - враження)

Художники прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від навколишнього середовища, створивши зображувальними засобами ілюзію світла і повітря. Для цього вони використовували оптичне змішання фарб, розклавши їх на основні кольори спектру, не змішуючи їх на палітрі.

Справжнім главою імпресіоністів був Клод Моне (1840-1926).


 

МОДЕРНІЗМ (modern - сучасний) -сукупність напрямків, що склалися в мистецтві XX ст.

Кризовий характер культури як переломного

моменту в розвитку культури

Теоретичною базою модернізму стали філософія

життя, неокантіанство, феноменологія,

інтуїтивізм, фрейлизм

Мистецтво відмовляється наслідувати природі і

зображувати видиму дійсність, бажаючи,

подібно науці, проникати в потаємне, невидиме

Елітарний характер, що поєднується з

прагненням змінити суспільство і

створити масове мистецтво

САЛЬВАДОР ДАЛІ (1904-1988 pp.)

Сюрреалізм виник як напрямок після першої Світової війни у Франції. Його творці - молоді художники, поети розглядали сюрреалізм як спосіб пізнання підсвідомого, надприродного. Спираючись на психоаналітичну філософію Зі'мунда Фрейда, художники зображували не тільки реальний світ, але і сни, галюцинації, фантазії. їх залучала ідея Фрейда про мистецтво як один з засобів сублімації.

БАГАТОЛИКИЙ «ЧОРНИЙ КВАДРАТ»

Супрематизм (фр. suprematie - панування, перевага) указує на панування інтуїтивного чистого почуття, що оперує чистим кольором і площинними геометричними формами при відображенні зовнішнього світу.

При повному зануренні в субстанцію «Чорного квадрата» свідомість, у кінцевому рахунку, доходить до крайніх меж усвідомлення чорного як Абсолюту. «Квадрат» - символ землі і всього земного перетворюється в цій крапці виміру в більш фундаментальний символ - символ неба.

ПОСТМОДЕРН

XX ст. ввійде в історію як культура постмодерну.

Постмодерн - особливий тип світогляду, зорієнтований на формування такого життєвого простору, у якому головними цінностями є воля в усьому, спонтанність діяльності людини, ігрове начало. Постмодерністська свідомість спрямована на заперечення усякого роду норм і традицій - етичних, естетичних, методологічних тощо, на відмовлення від авторитетів будь-якого рангу, починаючи від держави, великої національної ідеї, етичних парадигм і закінчуючи правилами поведінки людини в спілкуванні з іншими. Постмодерністське мистецтво відреагувало на цей соціальний «запит» ідеєю «подвійного кодування», тобто поєднання в одному творі двох адресатів - культурної еліти і людини «з вулиці», що обтяжело процес сприйняття творів навіть для «високочолої» еліти.

Постмодернісгські письменники створюють художні твори, у яких немає ні героїв, ні особистостей, ні лідерів, де усе спрямовано на руйнування ієрархії цінностей, урівнювання «святого і бісівського», забуття імен і дат, змішування стилів і часів.

Визнається можливість нескінченного числа картин , світобудови, жодна з яких не може претендувати на істинність, тому то не існує способів і методів пізнання дійсності, що були б вільні від впливу людських бажань, потреб, мотивацій.
7.Висновок

На початку ХХІ ст. західна культура все впевненіше шукає шляхи виходу з названих протиріч. Це пов'язано з виникненням широкомасштабного соціокультурного зсуву, що отримав назву постмодернізмом). Цей напрям у сучасній культурі і культурології сформувався в 70-80 роках ХХ ст. Саме в цей час була усвідомлена обмеженість раціоналізму і того, що наслідки культурного прогресу поставили під загрозу знищення часу і простору самої культури. Е.Піддер обґрунтував появу постмодернізму "втомою від прогресу”.

Л.Мам форд говорив: "Сучасне західне суспільство все більше перетворюється на "мегамашину” – до країв раціоналізований і бюрократичний механізм, який придушує особистість і перетворює її на бездушну деталь, що виконує відповідні їй обов'язки; особистісні зв'язки людей підмінюються технологічними відношеннями, гуманізм і справедливість стають жертвами бездушної організації суспільства.

Сучасна західна культура досить живуча і продовжує існувати, незважаючи на інші голоси філософів, письменників, художників про її загибель. Їй вдалося вистояти в двох світових війнах, у боротьбі з фашистськими і комуністичними режимами, які проголошували себе носіями нової і більш досконалої, ніж вона, культури. Мало того, творчі можливості західної культури не тільки вичерпались, але ще більше зросли. Її досягнення у ХХ ст. стали настільки значними, що видозмінили умови життя всього людства земної кулі.


 

Використана література

1. Є.А.Подольска, В.Д. Лихвар, К.А.Іванова Культурологія – Київ, 2005.

2. О.Забужко. Дві культури – Київ, 1990.

3. Є.А.Подольська, В.М. Назаркіна, А.О. Яковлєв. Освіта як чинник розвитку особистості в соціокультурному контексті. – Харків: Золоті сторінки, 2002.

4. А.С.Кармин. Культурологія. – СПб., 2001.





Реферат на тему: Сучасна західна культура (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.