Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Що таке культура? Практичні питання політики. Культурна політика України (частина 3) (реферат)

На жаль, коли при розробці практичної культурної політики надто заглиблюються у філософські аспекти культури, завжди виникає загроза цікавих, але некорисних відхилень від основної теми. Запитання на кшталт «Що таке культура?» можуть викликати тривалі суперечки, але не конче допоможуть у формуванні стратегічної політики.

Звичайно, при розробці культурної політики потрібно окреслити вихідні філософські позиції, але, як правило, тільки для загальної орієнтації. За доби незалежності українські інтелектуали, вчені та політики провели численні дебати і дискусії з приводу того, що таке українське культура. Однак це не те питання, в яке слід заглиблюватися «аутсайдерам» у звіті такого типу. Але цікаво, що питання «Що таке культура?» не у філософському, а практичному, соціально-економічному плані парадоксальним чином виявилося ключовим питанням для експертів Ради Європи, які вивчали ситуацію в Україні.

У Радянському Союзі визначення культури звучало приблизно так: «Те, що робить міністерство культури». Те ж чого міністерство не робило, не контролювало чи не фінансувало, не було «культурою». Хоча такого ставлення, безсумнівно, зараз немає ні в Міністерстві культури, ні серед його підлеглих, старі радянські традиції в багатьох відношеннях і досі живі. Різноманітні прояви цих традицій очевидні для аутсайдерів, але, можливо, менш помітні для тих, хто «всередині» ситуації.

Першим з цих проявів є те, що урядові і державні органи, які пов'язані з культурою (тобто витрачають на неї ресурси, зусилля і час), -- тлумачать культуру переважно як певні форми спадщини (старі будівлі, «історична» народна культура, традиційні музеї тощо) та «високої» класичної культури (наприклад, балет, театр, опера, класична музика тощо, причому всі ці форми чітко відокремлені одна від одної). Це викликає багато питань. Приміром, у сучасному світі злиття, гібридизація і «співпраця» мистецьких форм стали настільки звичними, що це призвело до розмивання міжвидових кордонів.

Управляти культурою і мистецтвами за класифікаційною схемою 19 століття непрактично і нерозумно; виходить, що механізми державної підтримки і фінансування, замість того, щоб стимулювати динамічну сучасну творчість, сприяють консервативності і застиглості. Це також означає, що Міністерство ідентифікується з «мертвою» культурою, історичною культурою та «класичними мистецтвами», котрі цікавлять менші (і старші за віком) сегменти українського суспільства, а не тих, від кого залежить майбутнє країни і її культури[1].

Другим проявом радянського підходу до культури є невизнання на офіційному рівні багатьох речей, які в більшості країн Європи давно вважаються ключовими галузями культури. Ширше, модернізоване бачення культури відповідає їхнім національним культурним політикам і включає такі напрямки, як творчі індустрії, дозвілля, кулінарію, молодіжну культуру, телебачення, відео і цифрове мистецтво, дизайн і моду, віртуальні музеї, клубну культуру та ін. Всі вони – за інерцією радянської традиції – зараз перебувають за межами компетенції міністерства та інших державних органів, а отже й не включені до офіційної концепції культури України.

Ми відчули, що де факто «офіційна» концепція чи класифікація культури вже не відповідає навіть сучасним потребам країни, яка модернізується. Ми відчули, що потрібні публічні і фахові дебати на тему «Що складає культуру (а отже, що має охоплювати культурна політика) сучасної європейської держави?» Для початку можна поставити запитання, як і чому більшість європейських країн за останнє десятиліття переглянули бачення культури. Чому інші європейські країни прагнуть максимізувати можливі переваги ширшого тлумачення культури? Чому культура займає таке важливе місце у програмах соціально-економічного розвитку цих країн?

Відповідь на питання «Що таке культура і яке місце вона займає в Україні?» важлива не тільки для власне культурного сектора, але й для соціально-економічного розвитку країни в цілому. Дослідження, проведені за останні десять років як окремими країнами, так і ЄС, показали, що «культура» отримує набагато більше інвенстицій і коштів з позакультурних бюджетів, ніж з традиційних «культурних». Це пояснюється тим, що в сучасному європейському суспільстві культура тісно сплітається з іншими видами соціально-економічної діяльності.

Це явище, типове для більшості країн Європи, можна описати як аспект/підхід «культура і …». Ця концепція не є незнайомою в Україні, оскільки Міністерство саме є втіленням такого підходу, відповідаючи за культуру і туризм; тобто малося на увазі, що між цими двома галузями вже існує соціально-економічний зв'язок. Ще кращим підтвердженням цьому є визнання внеску, в кінцевому підсумку економічного, який робить культура, прямо і непрямо, у розвиток туризму, який багато урядів розглядають як прибутковий сектор економіки.

В деяких країнах Європи підхід «культура і …» поширюється майже на все – від «культури і добробуту» (культура і мистецтва сприяють добробуту, добробут громадян можна перевести в економічні вигоди); «культури і зайнятості» (створення робочих місць у секторі культури і дозвілля вимагає менших державних субсидій, порівняно з сільським господарством і промисловістю); «культура і регенерація», де культурний аспект часто є головним для відновлення і сталого розвитку міського середовища чи реструктуризації занепалих індустріальних регіонів, -- до «культури і подолання соціальної нерівності», котра набирає багатьох форм, як от розвиток національної ідентичності чи робота з маргіналізованими групами суспільства. І багато інших напрямів.

Культура, якщо скористатись наведеною раніше формулою, справді може бути тим, чим займається Міністерство культури, але в модерних європейських державах і економіках культура це ще й те, що роблять Міністерство праці, Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство сім'ї і молоді, Міністерство планування, Міністерство промисловості і Міністерство торгівлі. Зв'язки між культурою і економікою, між культурою і соціальним розвитком сягають ще далі. Навіть в Україні приватний сектор починає відігравати важливу роль у некомерційній і комерційній культурі: наприклад, багато людей працюють у традиційних мистецтвах і творчому секторі як «приватні підприємці» чи де факто як малі бізнеси.

Визнання чи налагодження зв'язків між культурою та різними видами соціально-економічної діяльності в модерному суспільстві, своєю чергою, розширює тлумачення терміну «культура». Розширене тлумачення має призвести до значних концептуальних змін у характері і функціях культурної політики в модерній країні чи країні, яка модернізується.

Внаслідок такого розширення роль урядових і державних органів, відповідальних за культуру, і не в останню чергу – Міністерства культури, також необхідно розглядати з цілком відмінної перспективи та в іншому контексті. Доведеться відмовитись від звичних старих моделей, принципу постійного «гасіння пожеж» та мікро-менеджменту. Потрібен потужний стратегічний гравець і орган, який, замість того, щоб переважно займатися прямим керуванням «культурою» і відповідати виключно за поточні питання (призначення директорів театрів, зарплати для музейників, гастролі оркестрів, дірявий дах в тій чи іншій культурній установі), -- зможе координувати, розвивати і експлуатувати всі можливі зв'язки між культурою та іншими складниками модерного суспільства і економіки. За таким сценарієм культуру можливо вивести зі злиденного (і часто нехтуваного) гетто, задвірків уряду, змінити її статус з дедалі менш потрібної більшій частині громадянства на роль ключового гравця у політиці держави, яка модернізується.

Підсумки:

- чи зберігаються впливові і шкідливі для культурної політики радянські традиції щодо тлумачення культури (тобто того, що вона включає), котрі несумісні з потребами європейської країни, що модернізується?

- чи вплинули ці традиції на формування нинішньої сфери повноважень Міністерства культури, котра може вважатися дуже вузькою, особливо у порівнянні з практикою інших європейських країн?

- чи існує потреба переглянути формулювання стратегічної мети Міністерства культури та інших державних і урядових органів, відповідальних за культуру, і поставити запитання про те, наскільки потрібно змінити нинішню сферу їх компетенції, аби ці структури залишились потрібними і в майбутньому і мали вплив в Україні, яка модернізується?

- чи існує потреба, щоб повноваження Міністерства культури та інших державних і урядових органів, відповідальних за культуру, були спрямовані на створення «середовища для культури» у широкому її розумінні, а не на управління «культурою» у вузькому її тлумаченні? Англійською таку зміну стратегічної мети можна лаконічно виразити як перехід від Ministry of Culture до Ministry for Culture, тобто такого, яке створює клімат, середовище, умови, в яких культура може жити і квітнути, на противагу тому, яке створює культуру чи управляє нею.

Список використаної літератури:

1. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів. Звіт Ради Європи. Європейська програма оглядів національних культурних політик


 


[1] Яскравою ілюстрацією цієї дилеми є архітектура: Міністерство культури відповідає за старі архітектурні споруди і жодного стосунку не має до нових.





Реферат на тему: Що таке культура? Практичні питання політики. Культурна політика України (частина 3) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.