Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Розвиток сильних сторін. Культурна політика України (частина 7) (реферат)

Використовуючи європейський і місцевий досвід, Міністерство культури має чітко визначити майбутні потреби і розвивати свої можливості відповідно до нових викликів. Це є одним з його ключових завдань. За останнє десятиліття Європа сформулювала кілька ключових принципів своєї культурної політики. У звіті Ради Європи «In from the Margins» (1997) говориться, що більшість європейських країн здійснюють свою культурну політику відповідно до чотирьох ключових принципів:

- сприяння [розвитку] культурної ідентичності

- сприяння культурному різноманіттю

- сприяння творчості

- сприяння участі у культурному житті.

Реалізуючи свою культурну політику, органи влади (національні, регіональні, місцеві) європейських країн сьогодні демонструють ряд спільних тенденцій:

- вони підримують культурну діяльність з огляду на притаманну їй цінність

вони підтримують культуру як засіб досягнення певних цілей соціально
економічної політики, включно з розвитком громадянського суспільства

- вони визнають вплив культурного сектора як самостійного сектора економіки та важливу взаємодію між неприбутковою діяльністю та культурними і творчими індустріями

- вони заохочують розвиток самоврядних інституцій та мереж

- вони співпрацюють з різними партнерами в державному, приватному та незалежному секторах

вони визначають відповідальність органів влади на національному, регіональному та місцевому рівні відповідно до принципу субсидіарності[1]

- вони збалансовано, через гнучкі програми фінансування проектів, реагують на потреби культурних інституцій, заохочуючи творчий розвиток, індивідуальні мистецькі ініціативи та нові методи роботи

Міністерство культури в країнах Європи є не лише головним розпорядником бюджетних коштів -- воно має ключові повноваження щодо розробки культурної політики та використання нових аргументів (наприклад, механізмів обстоювання інтересів) на підтримку культури як точки, де фокусуються соціально-економічні інвестиції та заходи щодо розвитку. Для досягнення цих цілей необхідна міжміністерська та міжвідомча кооперація, і відповідальність за її координування покладено на Міністерство культури, чия міжміністерська діяльність зазвичай включає стосунки з Міністерствами фінансів, освіти, науки і технології, закордонних справ, соціальної політики, праці, юстиції, охорони здоров'я, сім'ї і молоді, державної служби і місцевого самоврядування.

Якщо загальноєвропейські тенденції і моделі торкнулися й України, то це означає, що перед Міністерством культури України сьогодні стоять цілковито нові виклики, включаючи:

- як реорганізуватися, щоб змістити акцент в роботі на лідерство і стратегічне мислення

- як сформувати модернізаційну програму і виховати відчуття мети

- як сформулювати національні цілі і політичні орієнтири і запровадити субсидіарність

- як забезпечити професійне обстоювання інтересів, консультації, координування та оцінювання і як використовувати найкращі, часто зовнішні ресурси на контрактній основі

- як співпрацювати з широким колом партнерів на центральному (інші міністерства й відомства), на регіональному і місцевому (муніципалітети, культурні заклади, неурядові та приватні організації), а також міжнародному рівні.

Нова роль, якщо Міністерство на неї погоджується, має відображатися в організаційній структурі, яка передбачає використання горизонтальних і вертикальних зв'язків у виробленні культурної політики і в роботі в цілому.

За нової ролі Міністерства його основні функції можуть включати:

- підтримання ефективних зв'язків з іншими міністерствами та відомствами, робота яких впливає на культуру

- моніторинг та координування участі Міністерства в роботі над законодавством, що має вплив на культуру

- співпрацю з парламентським комітетом з питань культури задля моніторингу, доопрацювання чи просування законопроектів

- підтримання ефективних зв'язків з регіональними та місцевими владами

- моніторинг реалізації культурної політики та забезпечення її регулярного перегляду

- моніторинг потреб та координування навчальної роботи

- налагодження механізму збирання, аналізу та оприлюднення статистики культури

- виявлення та просування «кращих практик» та нових моделей

- визначення потреб Міністерства у проведенні досліджень

Водночас з чіткішим та жорсткішим окресленням сфери повноважень Міністерства має покращитися управління зовнішніми очікуваннями. Зокрема йдеться про припинення деяких заходів Міністерства і зменшення його ролі в інших. Україна не єдина країна, де очікування гравців культурного сектора та громадськості вищі за результати, які здатні забезпечити держава та урядові структури, відповідальні за культуру. Отже, є необхідність активно управляти очікуваннями.

Аргументація на користь змін має проводитися в позитивному контексті. За останні 15 років в культурному секторі України зроблено багато такого, чим можна пишатися. Очевидним успіхом держави і Міністерства культури є те, що, попри неймовірні труднощі, несприятливу економічну й політичну ситуацію, органам, відповідальним за культуру, вдалося зберегти більшу частину інфраструктури. Отже, аргументом на користь змін має бути не те, що стара політика і система є хибними, а те, що вони вже не відповідають запитам майбутнього.

Певна частина культурної спільноти, особливо професіонали молодшого покоління, дещо скептично ставиться до практичної ролі органів управління культурою в задоволенні їхніх очікувань чи у формуванні культури й майбутнього молоді. Таке ставлення часто несправедливе. За іронією долі, це молодше покоління парадоксальним чином саме є частиною згадуваної раніше «радянської спадщини». В Україні багато хто, включаючи й молодих, які, на відміну від старших, не мають страждати атавізмами, -- і далі вважає, що держава повинна забезпечувати їх усім, включно з культурою. Коріння цього у ще не зовсім потьмянілому, але вже досить віддаленому радянському минулому, де все, що вважалося культурою («те, що робило Міністерство культури»), повністю фінансувалося державою.

Отже хоча соціально-економічна база в Україні повністю змінилася, ці очікування залишилися, і Міністерство культури часто розглядають як «орган фінансування», який мусить оплачувати все. Насправді все інакше: Міністерство має доволі незначні кошти. Гірше того, майже всі ресурси Міністерства йдуть на фінансування статей, що історично склалися, -- утримання державних установ культури, переважно самих будівель, та на охорону культурної спадщини. Міністерство просто не має значних коштів, щоб виділяти субсидії чи інвестувати.[2]

Оскільки розрив між уявленнями та нереалістичними очікуваннями більшої частини культурного сектора, з одного боку, та реальністю і фінансовими можливостями Міністерства культури -- з іншого, є нездоланним, це призводить до неприйнятної для усіх ситуації. Навіть ті, хто отримує значну фінансову підтримку від Міністерства, в кращому разі залишаються невдоволеними, а в гіршому – ображеними.

Чи не слід провести радикальне репозиціювання Міністерства, аби зробити очікування більш реалістичними, аби Міністерство стало менш вразливим і почало використовувати свої сильні сторони, а не слабкі? Хоча провести таке репозиціювання буде не просто – адже важко подолати традицію акцентування чиїхось можливостей щодо фінансового патронажу у країні і суспільстві, де глибоко вкорінені патронажні відносини – нова роль означатиме інші і сучасніші форми влади, патронажу та причетності.

Міністерству культури необхідно не просто «рекламувати» себе як «орган, що виділяє кошти»; воно має досвід, ідеї, бачення загальної картини, контакти та політичний вплив. Жодне міністерство культури в Європі не має достатньо коштів, аби задовольнити всі свої потреби. Україна, зокрема у найближчі 5-10 років, навряд чи стане винятком з цього правила. Навпаки, Міністерство культури відчуває і далі відчуватиме доволі серйозні бюджетні обмеження, якою б прихильною не була політика уряду щодо культури. Отже, є сенс, щоб Міністерство рішуче припинило представляти себе як «орган, що виділяє кошти», розпочало відповідальну піар-кампанію, аби змінити уявлення про свою роль, і водночас проаналізувало і визначило свої нинішні сильні сторони, майбутній потенціал та дії, необхідні для досягнення цілей модернізації.

Підсумки:

- які основні функції Міністерство має виконувати і пропагувати серед громадськості? Координація процесу обговорення і вироблення політики відповідно до ширшого тлумачення культури? Консультації? Замовлення маркетингових та інших досліджень? Просування пілотних проектів та нових моделей роботи? Забезпечення інформацією про ситуацію в секторі окремих культурно-мистецьких організацій та працівників культури? Сприяння розвитку професійних контактів? Обстоювання інтересів сектора? Сприяння приватному та іншим формам спонсорства? Надання нефінансової підтримки за потребою користувачів? Чи варто провести в Україні дебати на цю тему?

- чи існує загроза того, що дальше бачення міністерства як джерела фінансування, мікроменеджера поточних справ, який відповідає за проблеми кожного, заважатиме йому зосередитися на головному завданні сучасного європейського міністерства культури – створенні сприятливого середовища для культури та розробці стратегії розвитку на майбутнє?

- чи повинне Міністерство культури, ставши на позиції сучасного європейського тлумачення культури, переписати свою роль відповідно до цього тлумачення, тобто включити до неї основні функції і види діяльності міністерства культури європейської країни 21 століття, котрі дозволять йому (а) стати стратегічно адекватним; (b) відповідати новим уявленням і очікуванням і управляти ними; (c) виконувати роль, відмінну від ролі пострадянського «органу, який виділяє кошти і опікується»?

- незалежно від того, чи займатиметься Міністерство культури визначенням своєї нової ролі та власним репозиціюванням (ми вважаємо це дуже важливим), чи слід йому в майбутньому уникати того, щоб його сприймали як «орган, що виділяє кошти», чи применшувати таку свою роль, оскільки суворі реалії перехідної економіки ніколи не дозволять мати бюджети, здатні задовольнити очікування в сфері культури?[3]

- незалежно від того, чи обере Міністерство нові повноваження, які зменшать його традиційну/радянську роль фінансиста, чи не варто йому обіцяти менше, але повністю виконувати обіцянки з тим, щоб завоювати довіру працівників культури, якої часом бракує?


 

Список використаної літератури:

1. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів. Звіт Ради Європи. Європейська програма оглядів національних культурних політик


 


[1] Принцип субсидіарності означає, що рішення мають прийматися якомога ближче до місця надання послуг.

[2] Це правда, що ефективні міністри можуть домагатися збільшення бюджету. Прикладом цього є нинішній міністр. Однак навіть у такому випадку разове збільшення бюджету не вирішить структурних проблем. Навпаки, структурні проблеми часто використовуються для того, щоб отримати більше фінансування. Наприклад, нещодавнього підвищення зарплат для театральних працівників, виправданого і гідного похвали, було досягнуто через надання деяким театрам статусу «академічних», що передбачає оплату праці за іншою шкалою, а не через те, що були вирішені структурні проблеми. У 2001-2004 рр. 22 творчі колективи отримали звання «академічних», а загальна їх кількість зросла до 43. Рушієм цих змін були не мистецькі досягнення, а бажання покращити фінансування.

[3] Дослідження і досвід показують, що жодна країна з перехідною економікою не здатна шляхом прямого державного фінансування забезпечити серйозну фінансову підтримку сучасних митців і мистецтва за репрезентативною шкалою. Давайте визнаємо цей сумний факт! Це не означає, що Міністерство культури має далі звузити сферу компетенції і не займатися сучасним і живим мистецтвом; навпаки – воно має шукати інші способи забезпечення підтримки сучасного творчого процесу. Це знову повертає нас до двох ключових питань: що таке культура і якими мають бути відносини Міністерства культури (та інших державних органів, відповідальних за культуру) з тим, що тлумачиться як культура?





Реферат на тему: Розвиток сильних сторін. Культурна політика України (частина 7) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.