Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Основні риси мистецтва Давньої Греції (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Основні риси давньогрецького мистецтва. 5

2. Мистецтво гомерівської Греції та Архаїки (VIII—VI ст. до н.е.) 10

3. Грецьке мистецтво Класичного періоду (V – ІV ст. до н.е.) 13

4. Елліністичне мистецтво Давньої Греції(III—I ст. до н.е.) 18

Висновки. 21

Список використаної літератури. 23


Вступ

Обґрунтованість теми. Зрозуміти древню культуру народу непросто. Для цього потрібно повернути колесо історії, опинитися саме там і тоді, де й коли вона зароджувалася. А поки що — незчисленні «чому»? Чому давньогрецькі майстри досягли небувалих висот у мистецтві скульптури, чому античні храми легкі ї стрункі, чому саме храми, а не, скажімо, палаци, лишила враженим нащадкам перша цивілізація європейського континенту?..

А витоки усього цього, мабуть, слід шукати в тому, що називають картиною світу, тобто, уявленнями древніх про оточуючу природу, про людину як частку цієї природи, про космос, врешті-решт. Таким чином, картина світу — це встановлення і тлумачення внутрішнього взаємозв'язку між предметами та явищами. Розуміння, що допускає ріст до певної межі. Саме ця межа, її відчуття, мотивація та закріплення у свідомості людей на багато поколінь забезпечує стабільність картини світу і водночас наповнює її живим сенсом та змістом.

Найбільш вражає те, що все це багатство звуків та фарб уявлялося внутрішньо упорядкованою єдністю. І в цьому древні греки вбачали причину свого захоплення світом. Дійсно, яким відкривався неозорий космос очам давніх жителів Еллади? Чіткий, природно оформлений пейзаж, точно окреслений скелями чи срібною течією. Затоки, обрамлені гірськими уступами. Нічого неосяжного, нічого, що б розпливалося чи втікало від погляду. Виразно поділений на природні грані світ, у якому людина не може загубитися. І всюди — сяюча блакить неба і моря.

Зрозуміло, з плином часу картина світу коректувалася. Становлення грецького суспільства, що супроводжувалося змінами господарської діяльності, соціальною диференціацією, розвитком контактів з іншими народами, виникненням державності, врешті-решт, сприяло уточненню співвідношення між природою і людиною в свідомості греків. В принципі, йдеться про фіксацію етапів пізнання світу і ролі в ньому людини.

Яке ж поняття в цьому процесі є ключовим? Згадаємо, що твори сили античного суспільства орієнтувалися переважно на гуманітарні знання і духовне виробництво, а не на природничо-наукові знання і матеріально-технічне виробництво, як сьогодні. Саме в сфері мистецтва і поезії, суспільно-політичної і філософської думки античний світ досяг неперевершених успіхів. Саме в цій особливості потрібно шукати відповідь на поставлене питання. Фундаментальним уявленням, з якого давньогрецька культура брала свою енергію, була краса.

Важливішим елементом грецької культури стає агоністика, тобто принцип загальності, благородного значення окремих особистостей, груп і полісів з метою досягнення найкращого результату.

Мета роботи – полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати особливості мистецтва Давньої Греції.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити головні риси становлення мистецтва Давньої Греції;

· дослідити основні ознаки мистецтва різних періодів Давньої Греції;

· прослідкувати зміну характерних особливостей мистецтва Греції у різні періоди розвитку.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема мистецтва Давньої Греції.

Об'єктом дослідження є загальні риси мистецтва Давньої Греції.

Предметом дослідження виступає розвиток мистецтва Давньої Греції та його характерні особливості.


1. Основні риси давньогрецького мистецтва

З найдавніших часів греки наділяли нею оточуючий світ. Гомер бачив у красі божественне начало, головними художниками вважаючи богів. Олімпійська краса, на його думку, базується не на жахові і дисгармонії (атрибутах Хаосу), а на порядку і гармонії, освячених Музами, Харитами, Орами, світлим Аполлоном, мудрою Афіною, майстерним Гефестом і котра ніби розливається світом, оновлюючи і прикрашаючи його. Краса являється в різних образах: у фізичній силі та доблесті, в добродійності і, ясна річ, в красі творчості. Вона освітлює поезію, музику, скульптуру і працю людини (що найважливіше). Давні греки не відокремлювали ремесло від мистецтва. Поет, співець, музикант, різьбяр — всі вони володіють божими дарами, головні серед яких: натхнення, мудрість, пророцтво і сила. Не випадково Орфей, граючи на лірі, змушував рухатися скелі й дерева. Та й що, зрештою, означає слово «космос», як не світова єдність, що протистоїть Хаосу упорядкованістю і красою. І якщо вся оточуюча природа прекрасна, то вірність їй стає непорушним принципом грецького мистецтва.

Отже, нам відкрилася одна з найважливіших рис давньогрецької культури - космологічність, яка базується на красі, мірі та гармонії.

Краса, за Аристотелем, об'єктивно існує в світі і спирається на пропорційність, відповідність, визначеність, обмеженість і єдність у різноманітності.

Міра — висхідний принцип існування чогось певного, визначеного. Це — характеристика досконалості. „Прекрасне — є належна міра у всьому», — вчив Демокріт.

Гармонія — злагодженість у поєднанні частин цілого, те, що забезпечує його єдність.

Між іншим, давні греки далеко не абстрактно сприймали ці властивості космосу. На певному етапі розвитку їхньої культури «краса», «міра» і «гармонія» були, буквально, прораховані. Оскільки гармонія, як запевняв Арістотель, — це співвідношення величин, якщо вона виявляється у «пропорції та зв'язку речей», то мають бути математичні норми цього зв'язку.

Але перед тим, як згадати конкретні епізоди, пов'язані з реалізацією такого висновку, зазначимо, як поступово в нашій оповіді посилюється значення людини, її цілеспрямованої діяльності. Дійсно, настане такий момент у давньогрецькій історії, коли філософ Протагор, підсумовуючи наукові досягнення кількох поколінь, виголосить знаменні слова: «Міра всіх речей — людина, існуючих, що вони існують, а неіснуючих, що вони не існують».

Твердження унікальне! Нічого схожого більш ранні цивілізації не знали. Вже грецька міфологія передвіщає загибель грізної сили, що уособлює стихію Зла, немилосердну владу природи над людиною. Віща, смертоносна сила, проти якої ассірієць виступав з пудовою мускулатурою і звіриним гнівом своїх царів, а єгиптянин — з непорушною фронтальністю людських зображень, в очах елліна втрачає свою міць і таємницю. Його надихає палка допитливість. Темну силу перемагає свобода. Ось чому в центрі давньогрецького мистецтва — людина (хай навіть в образі бога). І не лише мистецтва...

Давньогрецьке суспільство створило політичний устрій, званий демократією. Вона визнавала за кожним громадянином свободу слова, право відстоювати ту чи іншу думку, критикувати державних мужів. Це право, в свою чергу, базувалося на уявленні, що істина — це знання, яке спирається на факти і логіку, на розумний (раціональний) фундамент. Як і краса[7, c. 24-26].

Згадаємо грецькі колонади. Точнішого символу духовних і політичних цінностей народу навряд чи можна уявити.

Таким чином, нами досліджені ще дві риси давньогрецької культури — її антропоцентризм і раціональність.

Антропоцентризм — це уявлення про те, що людина є центром і головною метою Всесвіту; співвіднесення космосу і людини, природних об'єктів з людським тілом. Раціональність — прагнення до розумного обґрунтування, доцільності дій.

Тепер зрозуміло, чому в мистецтві Давньої Греції така увага приділялася визначенню ідеальних пропорцій людської фігури і чому саме тут виникла діалектика.

Діалектика - це мистецтво доказу і заперечення певної тези, що пропонується учасниками розмови.

Втім, поява діалектики зобов'язана ще одній цікавій обставині. Римський історик Геродіан вважав «хворобою» греків — любов до незгоди. Часто вона ставала справжнім лихом для цього палкого і красномовного народу. Але з часом надмірна пристрасть до суперечок перейшла у мирну течію, пронизавши духом змагання всю давньогрецьку культуру. Найяскравіший приклад — Олімпійські ігри з їх благородною традицією встановлювати мир всюди в Елладі під час змагань.

Але Олімпійські ігри втілювали не лише принцип змагання. В основі їхньої ідеї — культ фізичної досконалості. Краса тіла високо підносилася. А культ тіла був могутнім стимулом вирішення соціально-політичних завдань. Щоб підняти дух своїх воїнів, спартанський цар Агесілай звелів роздягти полонених персів. Побачивши їх зманіжені тіла, свідчать історики, греки розсміялись і пішли в атаку, впевнені у перемозі.

І все-таки греки ніколи не допускали однобокості в уявленнях про ідеал. Узгоджуючись з принципом гармонійності, вони відстоювали єдність краси тіла і внутрішньої моральної досконалості. І пріоритет надавали другій умові. Тут, власне, розгадка багатьох явищ культури Давньої Греції, зокрема, підвищеної уваги до освіти і виховання («гімнастичного» і «мусічного»). Грекам належить першість у розробці теорії пропорцій людського тіла, досягнення вершин у мистецтві скульптури.

Згадаймо «Доріфора» Поліклета або «Афродіту Кнідську» Праксителя... Це не просто досконалі у своїй наготі тіла. Керуючись принципом калокагатії (єдності прекрасного і доброго в людині), грецькі майстри вдихнули у свої твори високу чистоту, яка заспокоює і притишує пристрасть, а не збуджує її. Перед нами люди і водночас боги.

Атлетична краса була еталоном і для архітектури. Основні вимоги для споруд запозичені від частин бездоганного тіла: пальців, долонь, ліктів і т.д. Мужня дорічна колона нагадує фігуру чоловіка — фізично сильного, впевненого, який не потребує жодних прикрас, і прекрасного фізичною досконалістю як такою. Струнка іонічна колона нагадує жіночу фігуру, витончену й нарядну. Колону прикрашали орнаментом у вигляді листя пальми чи лотоса з завитками-волютами, охайними і симетричними, як зачіска гречанки. Корінфська колона, на думку Афродіта Капуанська Ветрувія, створена як «наслідування дівочої

грації».

Таке мистецтво ніколи не приземляло, не принижувало людини. Навпаки — приєднувало її до світу високих, могутніх явищ, спонукало до самовдосконалення. Вже Фідій, один з найвеличніших скульпторів Еллади, говорив, що,коли він читає «Іліаду», люди уявляються йому вдвічі більшими. В цьому розумінні можна стверджувати, що мистецтво Давньої Греції мало могутній виховний потенціал. Найбільш поважані в класичну епоху якості: патріотизм і громадянський обов'язок, що передавалися мовою трагедії і епосу, скульптури і архітектури, слугували ідеям і цінностям полісного устрою. І важко не погодитися з думкою філософа Лессінга, який говорив: «Там, де, завдяки прекрасним людям, з'явилися прекрасні статуї, ці останні, в свою чергу, впливали на перших, і держава була зобов'язана прекрасним статуям прекрасними людьми».

Кращі свої досягнення майстри представляли під час культових святкувань. Змагаючись одне з одним, скорялися радісному відчуттю боротьби, що приводила публіку в захват. Красиві видовища, сповнені оптимізму, свого часу наштовхнули знаменитого дослідника античності Вінкельмана на висновок про те, що гармонія мистецтва Давньої Греції є відображенням гармонійного життя тодішнього суспільства. Цим захопленням позначені й творчі пошуки майстрів доби Відродження, котрих вражала антична природність, велич образів та сюжетів давньогрецького мистецтва.

І все ж розглядуваний етап суспільного розвитку не був «золотим віком» історії Європи. Грецьке суспільство було неоднорідним (в природному і соціально-політичному плані), і вже в цьому було джерело суперечностей. Достатньо згадати постійне суперництво Афін і Спарти. Довгий час спільність інтересів і потреб об'єднання проти спільного ворога підтримували цілісність Греції. Але на певному етапі склалися внутрішні і зовнішні передумови падіння грецьких міст-дер-жав, що з часом суттєво змінило і їхнє мистецтво.

Перш ніж почати характеристику головних етапів культури Давньої Греції, наведемо думку Вінкельмана про те, що мистецтво повинне розглядатись відповідно до основних історичних фактів.

Отже, історію і мистецтво давньогрецького світу прийнято розподіляти на такі періоди:

1. Кріто-мікенський (егейський) 3-2 тис. до н.е.

2. Гомерівський — 9-8 ст. до н.е.

3. Архаїчний — 7-6 ст. до н.е.

4. Класичний — 5-4 ст. до н.е.

5. Елліністичний — 3-1 ст. до н.е[6, c. 2-5].

2. Мистецтво гомерівської Греції та Архаїки (VIII—VI ст. до н.е.)

Егейська культура включає в себе архітектуру, скульптуру і розписи Кріта, Мікен і Тірійфа. Найяскравішою пам'яткою епохи є Кноський палац на Кріті. Це була перша ластівка головної ідеї античності — при усій своїй величі, він не пригнічує людини, а домірний їй. В основі фрескових зображень — людина і її враження від життя.

Гомерівський етап пов'язаний з переселенням в егейський світ нових грецьких племен, котрі витіснили ахейців. З 12 ст. до н.е. починається формування нового типу культури. З цим періодом пов'язується поява великих епічних поем «Іліада» та «Одіссея» Гомера. Греція переходить з бронзового віку у залізний, але носіями нових матеріальних можливостей стають народи, відсталіші за загальним рівнем культури. Знову гинуть міста, не будуються палаци, на багато десятиліть забувається писемність. Образотворче мистецтво замінюється ремеслом, над поетичним баченням світу панує аналіз і арифметичний розрахунок.

В епоху гомерівської Греції зародковий стан архітектури, з якої в стародавності був тісно зв'язаний розвиток монументальної скульптури й живопису, не сприяло широкому розквіту цих видів мистецтва. Найбільше повно естетичні ідеали часу знайшли своє вираження в епічній поезії, вершиною якої є "Іліада" і "Одиссея" Гомера. Мудра об'єктивність, всеосяжна широта сприйняття й охоплення життя, народності типів і характерів, перші зачатки гуманізму, характерного для еллінської культури, роблять гомерівський епос однієї з абсолютних вершин у художній літературі людства.

На відміну від поетичної глибини й пластичної ясності образів "Іліади" і "Одиссеї" мистецтво цього часу, що ще не виділилося з ремесла, відрізнялося надзвичайною схематичністю й наївністю. Так, наприклад, маленькі бронзові статуетки, що зображують Геракла й Кентавра, дивують кутастою наївністю руху й своєрідною орнаментальністю силуету. Схематизм зображення цих добутків близький ще до форм первісних фетишів і талісманів[10, c. 15-17].

В X-VІІІ ст. до н.е. відносно більший розвиток одержали прикладні мистецтва, зокрема кераміка. На основі розвитку гончарного ремесла, зокрема оволодіння гончарним колом, створювалися різноманітні за формою малі й більші глиняні вази. Правда, ці вази трохи затяжкі по своїх пропорціях. Вони ще позбавлені тієї гармонійної побудови і ясної архітектоніки, які відрізняють форми й пропорції пізніших грецьких ваз. Найбільш великі з них, що призначають для культових цілей або для поховання костей і попелу померлих, були прикрашені багатим геометричними за формою орнаментом. Звідси й термін "геометричний стиль", що часто застосовується до всього грецького мистецтва цього часу. У смуги геометричного орнаменту, що оперізують тулуб посудини, іноді украплювалися композиції, виконані в надзвичайно схематизованій умовній формі. Вони зображували сцени похорону й оплакування померлих, змагання на колісницях і т.д.

У дипілонської амфори фігури розташовані в наївно-симетричному порядку праворуч і ліворуч від смертного ложа. Схематизований жест плакальниці абсолютно однаково повторюється в кожній силуетній фігурці (мал. 2).


 

Мал 2. Дипілонська амфора

На межі 8-7 ст. до н.е. створюється «Теогонія» Гесіода, яка систематизує міфологію, дає картину походження світу, виявляє його головних діючих осіб: богів, героїв, міфологічних істот в людському образі. Створюються передумови для розвитку художньо-образного бачення, що підготовляє новий етап грецької культури.


 

Архаїчний період характерний посиленням різних впливів на грецьке мистецтво:

· егейського, котре ще зберігало життєву силу в Малій Азії;

· дорійського, завойовницького, яке виникло на Криті, скоректувало традиції стилю та посилило елементи геометричної схематизації;

· східного, яке донесло в Елладу зразки творчості Єгипту і Месопотамії, закінчену конкретність форм пластики і живопису.

Ще в 9 столітті відбулася подія, що стала для грецької культури вирішальною: через фінікійців греки прийняли семітський алфавіт, причому удосконалили його, додавши кілька знаків, для позначення голосних. Найстаріші грецькі написи, виконані новим алфавітом, датуються 8 ст. до н.е.

На зламі 7-6 століть у грецькому мистецтві відбувається важливе зрушення. У вазовому розпису людині приділяють основну увагу. Водночас — і це теж дуже важливо — з'являється монументальна скульптура, головна тема якої знову ж таки людина[4, c. 28-32].

3. Грецьке мистецтво Класичного періоду (V – ІV ст. до н.е.)

Перехід від архаїки до класики обумовлений складними соціально-політичними подіями: боротьбою рабовласницької демократії проти тиранії, жорстокою війною грецьких полісів з персами. У світосприйнятті греків 6-5 століть накреслився перехід до якісно нового осмислення світу і нових форм його художнього відображення. Однією з особливостей духовної культури стає універсальність, неосяжність творчого діапазону знаменитих греків.

До початку V ст. до н.е. грецькі поліси вступили в пору свого найвищого економічного, політичного й культурного розквіту. Епоха класики була періодом подальшого розвитку принципів громадськості, що лежать в основі художньої культури поліса вже в період пізньої архаїки. Разом з тим саме в цей час остаточно зложилися основні принципи античного гуманізму, затверджуються достоїнство й краса людини, що стали, по вираженню одного з філософів V ст., "мірою всіх речей". Разом з тим риси реалізму, настільки виразно видимі вже в добутках пізньої архаїки, стають пануючий, визначальний стиль мистецтва класичної пори. Краса, нехай ідеалізована, узагальнена, але краса реальної, земної людини стає головним змістом мистецтва.

Центром культури стають Афіни, вільні греки можуть всебічно розвиватися і вдосконалюватися. Менше ніж за 20 років у місті створюються чудові храми, серед яких знаменитий ансамбль афінського Акрополя. Найвидатніші досягнення в скульптурі створюють такі майстри як Фідій, Поліклет, Мірон. 5 ст. до н.е. стало періодом розквіту театру, основними жанрами якого були трагедія і комедія. Це час діяльності великих драматургів: Есхіла, Софокла і Еврипіда.

Перший період формування класичного мистецтва є, власне кажучи, часом переходу від пізньої архаїки до ранньої класики. Найбільше повно це перехідне мистецтво втілилося в надгробній статуї Кройсоса (мал. 3).

Мужньо-прекрасний юнак, широкий у плечах і стрункий. Він величний і, здавалося б, нерухомий. І разом з тим ледь уловиме зрушення голови до осі симетрії, легкий живий трепет світла й тіней, що сковзають по мармуровій поверхні тіла, наповнюють образ почуттям надзвичайної пружності й життєвої сили. Образ юного атлета строгий і разом з тим радісний. Пружний вигин його всміхненого рота перегукується із пружними ритмами його міцно модельованих м'язів; сяйво мармурового голого тіла відтіняється рожево-червоним фарбуванням спадаючих на плечі волосся. Статуя ця перейнята духом античної "калокогатії", тобто гармонії, фізичної й духовної досконалості людини. На постаменті висічені слова: "Зупинися, перехожий, і переймися жалем; от могила, де спочиває Кройсос, якого стрімкий Арес повалив, коли він боровся в першому ряді"[4, c. 51-53].

Чудова бронзова статуя бога морів Посейдона (70-і роки V ст. до н. э). Вона була витягнута з морського дна в 1928 році. Чудова мускулатура його потужного тіла повні напруги (мал. 4). Розгніваний морський бог стрімко ступнув вперед, його грізна-владна особа повернена убік незримого ворога.

Мал. 4. Посейдон

Ця статуя наочно показує, як від безособової й трохи відволікає від натхненності архаїчних статуй майстра класики перейшли до передачі певного стану душі героя.

Інша, більше лірична сторона цієї юної культури розкривається у вівтарі Афродіти (так званий трон Людовизи - 80-і роки V ст. до н.е.). На центральній плиті медово-золотавого по тоні мармуру показане народження з морської піни богині любові - Афродіти. На лівій від глядача стулці зображена оголена дівчина гетера, що грає на флейті; на права-права-закутана стругаючи фігура охоронниці сімейного вогнища - дружини, що творить узливання богам (мал.5). У центральній плиті пінонарождену Афродіту дбайливо приймають два Харита. Ритми всієї групи надзвичайно гармонічні й прості. Стрункий ритм Афродіти, що піднімається нагору, урівноважений рухом спадаючих складок її напівпрозорого вологого пеплоса, що щільно облягає її тіло.

Мал 5. Олтар Людовизи. Народження Афродіти

На межі 5-4 ст. до н.е. зрушення в суспільному житті Афін, породжені війнами й епідеміями, призводять до поступового зниження значущості ідей колективізму і полісного устрою. Народжується нове ставлення до світу, який уже не здавався простим і ясним, ідеалом стає не громадянин-колективіст, а людина індивідуальна і неповторна. Відповідно змінюється художнє бачення майстрів мистецтв.

Пропорції споруд легшають, колони стають більш декоративними, частіше використовується корінфська колона з капітеллю, що стилізує в камені листя аканфа. Завдяки таланту архітектора Піфея, вперше в історії створюється величезна гробниця карійського володаря Мавсола і його дружини. Як і храм Артеміди в Ефесі, цю будову («мавзолей») прирахували до семи чудес світу.

Головним у праці скульпторів стає відображення естетичних, а не політичних ідей. Видатними представниками плеяди скульпторів стають Пракситель, Скопас і Лісіпп. При всіх відмінностях вони сходяться в одному: глибоких реалістичних пошуках: цілеспрямованій увазі до людини, світу її почуттів і повсякденних турбот.

Період пізньої класики - це період зародженого інтересу до звичайної людини, до навколишньої людини побуту. Така виконана учнем Лисиппа, що вражає нещадної реалістичної спостережністю, уже цілком портретна голова кулачного бійця, позбавлена яких би те не було рис, що ідеалізують.

В епоху пізньої класики одержує свій перший високий розвиток мистецтво живопису. І в період ранньої класики існували ряд живописців, що користуються славою й загальним визнанням, як, наприклад, Полігнот. Але, судячи з описів, древні фрески Полігнота, що прикрашають, зокрема , афінські пропілеї, мали площинний характер. Герої його композицій, як, наприклад, "Узяття Трої" або "Марафонська битва", розташовувалися по площині, навколишнє середовище передавалося самими елементарними засобами, світлотінь була відсутня. Живописці високої класики скоріше наслідували техніки рельєфів, бачачи своє головне завдання в передачі об'ємності, приділяючи ще недостатню увагу зображенню простору, передачі світло-повітряного середовища, тобто розробці тих особливих можливостей зображення, які несе художня мова живопису.

Щодо цього майстра ІV ст. до н.е.. Нікій і Апеллес пішли значно далі. Правда, до нас не дійшов жоден з оригіналів цих художників, і ми судимо про їх по описах древніх авторів і по пізніх античних копіях. Так, в одній помпейській фресці відтворена відома картина Нікія "Персей і Андромеда". Пейзажне тло в цій картині намічений ще загалом. Однак зображення людини відрізняється вже досить тонким моделюванням тіла, новим є також введення світлотіні.

Апеллес, що працював у другій половині ІV ст. до н.е. , створював ряд складних алегоричних композицій. Найбільш значним внеском майстра в розвиток мистецтва живопису з'явилося вміння передати щиросердечний стан людини, а також те повітряне середовище, що його оточує. Особливо знаменита була в стародавності його Афродіта, зображена виходячою з води. Сучасників скоряло в цій картині майстерне зображення вологого тіла, прозорої води й особливо сяючий любов'ю погляд богині[2, c. 160-168].


4. Елліністичне мистецтво Давньої Греції(III—I ст. до н.е.)

Втрата Грецією політичної незалежності поклала край існуванню полісної форми державного і суспільного устрою. Поліси перетворилися в звичайні одиниці місцевого самоврядування. Майже всі центри, де продовжувала розвиватися грецька культура, знаходилися тепер за межами Греції як такої, в столицях нових елліністичних держав, утворених в результаті походів Олександра Македонського. Вийшовши за межі полісу, давньогрецька культура стала відкритішою, ввібрала в себе нові, перш за все східні елементи, ставала культурою космополітичною. Під впливом цих процесів відбувається формування інтелектуальної еліти, типовим представником якої є високоосвічений мандрівний учений.

В епоху еллінізму в ряді елліністичних імперій, що виникли на місці давньосхідних деспотій, традиції грецького мистецтва вступали в тісну взаємодію з місцевими східними культурами. Питома вага цих традицій у різних елліністичних державах був досить різний. Усе залежало від життєздатності самобутньої культури даної держави, характеру й особливостей його історичного розвитку.

На межі 3-2 ст. до н.е. починається бурхливий розквіт природознавства, філології, техніки. Не втратили значення Афіни, що славилися філософськими школами. Нові шляхи в поезії проклали Каллімак і Феокріт — майстри лірики. Розвивається містобудування, проводиться санітарне облаштування столиць, забезпечених каналізацією і водними ресурсами. Наявністю зручностей і чистотою елліністична Прієна перевершувала Париж доби Людовіка XV.

Картина розвитку елліністичного мистецтва, що поєднує мистецтво ряду народів, надзвичайно складна й строката, і не може бути скільки-небудь повно викладена в настільки короткому описі, до того ж присвяченому мистецтву властиво грецькому. Тому ми зупинимося на характеристиці тих художніх явищ еллінізму, які розвивають у нових умовах грецькі художні традиції[8, c. 209-210].

Основні досягнення еллінізму пов'язані із зародженням і розвитком портрета у власному змісті цього слова. У цей період створюються скульптури й картини, що передають не тільки індивідуальну своєрідність вигляду портретируємого, але в тій або іншій мірі розкривають його внутрішній духовний світ, своєрідність його психології. Інший характер придбало й монументальне мистецтво. Його образи стали більше грандіозними, можна навіть сказати надлюдськими. У кращих пам'ятниках епохи виразився повний жагучої патетики, стрімкої динаміки й драматичних конфліктів дух часу, насиченого бурхливими подіями.

Мистецтво еллінізму легко ділиться на два періоди: ранній еллінізм (ІІІ - середина ІІ ст. до н.е. ) і пізній еллінізм (із середини ІІ в. до н.е. ). Кращі твори мистецтва були створені в епоху раннього еллінізму. Самим чудовим пам'ятником цього часу була "Самофракійська Ніка" (богиня перемоги), поставлена на рубежі ІV і ІІІ ст. до н.е. на честь морської перемоги при Саліміні фракійському (мал. 6).

Правда, після того як завершилося становлення елліністичної монархії, тимчасовий розквіт економіки й культури виявився за і почався своєрідний період витончено-пишного зів'янення паразитичної рабовласницької культури, у монументальному мистецтві еллінізму стала розвиватися пишна й порожня декоративність, виявилося прагнення сполучати дріб'язково-оповідальну розповідь із зовнішньою ефектністю форм. Такі створені родосською школою група "Фарнезський бик", присвячена легенді про синів Дирки, манерно-витончені декоративно-алегоричні або міфологічні композиції олександрійської школи в Єгипті - "Ніл", "Спляча Аріадна" і ін.

Прагнення володарів прославити міць своїх міст стимулювало створення величних пам'яток архітектури і скульптури. Найвідомішою з них був стометровий маяк на острові Фарос, який створив Сострат із Кніда.

Найбільш близька до шляхетних традицій високої класики статуя Афродіти Мілоської (ІІ ст. до н.е, мал. 7).

Образ Афродіти Мілоської глибоко хвилює нас і сьогодні, тому що в ньому художник розкрив красу гармонічно розвиненої людини. Афродіта Мілоська - це прекрасна жінка в розквіті своєї зрілості. Який гордовитий спокій, яка цнотлива й почуттєво прекрасна нагота, яка ясна натхненність! Це образ людини, фізично й духовно прекрасного. Дивна зовнішня обробка статуї. Художник чудово передає тонкі відтінки світла й тіні, що сковзають по шкірі, що повідомляють статуї теплий подих життя[4, c. 72-74].


Висновки

Грецька культура й мистецтво виникли не відразу, у своєму історичному розвитку вони пройшли ряд етапів. В X-VІІІ ст. до н.е. антична культура складалася в рамках пізньої стадії докласового ладу. У цей період у громаді-племені вже намітився розподіл на знатні багаті й бідні роди, зароджувалося так зване домашнє рабство. Громада очолювалася радою старійшин і військовим вождем-царьком. Це так звана гомерівська Греція - тобто епоха створення грецького епосу.

Класові рабовласницькі відносини, що зародилися в переддень попереднього періоду, поступово затвердилися в VІІ-VІ ст. до н.е. У цей час зароджується й складається грецький місто-держава, заставляються основи грецької рабовласницької культури. Розвивається й досягає свого першого розквіту архітектура, зароджується й одержує свої особливі форми розвитку монументальна скульптура. Цей період зветься архаїки, тобто древнього часу.

Найвищий розквіт мистецтва грецького поліса ставиться до V - почасти ІV ст. до н.е.. Це і є період класичного розквіту давньогрецької культури. Однак уже в ІV ст. до н.е. роздробленість Греції починає гальмувати подальше зміцнення й розвиток рабовласницького суспільства. Війни, що ведуться для захоплення нових земель і рабів, для розширення торгівлі, поступове зубожіння вільних ремісників і селян, викликане широкою експлуатацією дешевої рабської праці, приводять до кризи рабовласницьку демократію класичного періоду. Розбагатілі великі рабовласники мають потребу в потужній централізованій владі, що здатна тримати в підпорядкуванні рабів. Сама ж маса вільних ремісників і селян, що розоряють подальшим ростом великого рабовласництва, перестає бути надійною опорою рабовласницького суспільства.

У другій половині ІV ст. до н.е. династія македонських царів підкоряє й поєднує грецькі поліси, і Олександр Македонський в інтересах великих рабовласників і македонської знаті завойовує Єгипет, Малу Азію й ряд країн Ближнього й Середнього Сходу. Грандіозна імперія Олександра не могла бути в тих умовах міцної, і до кінця ІV в. до н.е. вона розпадається на трохи більших рабовласницьких, так званих елліністичних імперій. ІІІ - І ст. до н.е. - це епоха еллінізму.

Культура рабовласницького суспільства цього періоду істотно відрізняється від класики. Дух ясної гармонії, дух громадськості й своєрідної народностей, характерної для мистецтва класики, був втрачений. Однак не можна сказати, що ця епоха була тільки часом занепаду античного мистецтва. Складне бурхливе життя грандіозних столиць елліністичних монархій з їхньою вигадливою сумішшю надзвичайного багатства й убогості, своєрідним переплетенням традицій класичної - грецької - і місцевої – східної культур не могла не відбитися й на мистецтві. Більше складні форми архітектури, більша розмаїтість жанрів у скульптурі й живописі, інтерес до психології людини визначили ряд досягнень і в цей період розвитку давньогрецького мистецтва.

Отже, згадаємо основні особливості давньогрецької культури: космологічність, раціональність, антропоцентризм, калокагатія, змагальність, виховний потенціал, святковість, відносна цілісність.


Список використаної літератури

1. Алпатов М. Художественные проблемы искусства Древней Греции/ Михаил Алпатов,. -М.: Искусство, 1987. -221 с.

2. Вощинина А.И. Античное искусство : Исторический очерк/ А.И.Вощинина. -М.: Изд-во Академии Художеств СССР, 1962. -392 с.

3. Дружинина А. Греция далекая и близкая/ А. А. Дружинина,; Отв. ред. [и авт. предисл.] И. М. Нахов;; АН СССР. -М.: Наука, 1989. -169 с.

4. Колпинский Ю. Искусство Древней Греции/ Юрий Дмитриевич Колпинский,; Акад. художеств СССР. -М.: Изд-во Академии художеств СССР, 1961. -76 с.

5. Кордон М. Українська та зарубіжна культура : Навчальний посібник/ Микола Кордон,. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -579 с.

6. Нестуля Л. Мистецтво Древньої Греції // Зарубіжна література в навчальних закладах. -2000. -№ 8. - С. 2-5

7. Павлуцкий Г. О жанровых сюжетах в греческом искусстве до эпохи эллинизма: Григорий Павлуцкий,. -К., 1997. -266 с.

8. Полевой В. Искусство Греции: Древний мир. Средние века. Новое время : [В 2 т.]/ Вадим Ми-хайлович Полевой; Вадим Полевой. -М. : Сов. художник. -1984 . - Т.1. -1984. -533 с.

9. Полевой В. Искусство Греции: Древний мир. Средние века. Новое время : [В 2 т.]/ Вадим Михайлович Полевой; Вадим Полевой. -М. : Сов. художник. -1984 . -Т.2: Иллюстрации. -1984. -406 с.

10. Уманцев Ф. Искусство древнего мира : Исследование форм пространственно-временной разработки образа/ Федор Уманцев,. -К.: "Спалах" ЛТД, 1996. -215 с.





Реферат на тему: Основні риси мистецтва Давньої Греції (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.