Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Основні поняття етики. Етика діалогу (реферат)



Зміст

Вступ. 3

1. Етика діалогу. 4

Висновки. 7

2. Базові поняття етики. 8

Список використаної літератури. 11


Вступ

Серед багатьох турбот сучасного суспільства одна з найгостріших проблем – проблема відчуження людей, ксенофобія, патологічний егоцентризм та індивідуалізм. У поєднанні з гострими кризовими явищами в економічному та політичному житті ця проблема спричиняє існування цілої низки песимістичних поглядів на долю людства взагалі, свідченням чого є офіційно визнана ООН "стратегія виживання”. Втім, людська свідомість не може примиритися з думкою про нездоланність конфліктних ситуацій. Людська цивілізація протягом своєї історії нагромадила цінний досвід подолання ворожнечі і взаємоненависті, досвід, який акумулювався в такій соціальній та духовній цінності, як людська солідарність. Головним засобом забезпечення солідарності є культура людських взаємин, цивілізований спосіб спілкування. В дисертації такий спосіб людських контактів визначається терміном "комунікативна культура”. На думку таких визнаних світових авторитетів в галузі філософських і гуманітарних наук, як К.-О.Апель, Ю.Габермас (Німеччина), Дж.Роулс, А.Макінтайр, Р.Рорті (США) культура комунікацій, що базується на принципах пріоритету соціальних, тобто суспільно-значимих інтересів, діалогічних, рівноправних стосунках, синтезі індивідуальних свобод та спільної відповідальності, перетворюється на рубежі ХХ та ХХІ століть на одну з домінант суспільного життя, на загальнолюдську норму мислення та поведінки, на "світову етику”.

Концепція комунікативної культури виникла як логічний розвиток попередніх теоретичних форм рефлексії людського спілкування, проблеми, яка є постійним супутником соціальної філософської теорії протягом усієї історії її існування. В змістовно-термінологічному сенсі поняття "комунікація” перебуває в одному ряду з близькими за змістом поняттями "взаємодія” (взаємини), "людські стосунки”, "взаємообумовленість”, "взаємовплив” тощо. В цьому розумінні різні аспекти людських зв'язків аналізувалися в творах таких класиків соціальної філософії, як Дж.Локк, Т.Гоббс, Г.В.Ф.Гегель, К.Маркс, Е.Дюркгейм, М.Вебер, М.Бердяєв, П.Сорокін.


1. Етика діалогу

Чимало дослідників надають діалогові статусу світоглядної і всеохватної культурної та соціологічної цінності. Діалог настільки пронизує собою зміст культури, що не буде великим перебільшенням стверджувати, що уся нинішня діяльність людства виступає посередником між його минулим і майбутнім. В цьому плані велике методологічне значення має постановка проблеми діалогу як серцевини процесу спілкування – світ діалогічний в своїх глибинних джерелах (М.Бахтін). Діалог є вихідним пунктом феномену спілкування і його основною формою, всі його складові: інтерес, предмет, запитання, відповіді, сенс, мотиви, засоби тощо забезпечують існування діалогу як певної цілісності. Теоретичні засади концепції діалогу, розроблені у працях М.М.Бахтіна і М.Бубера, визначають його головні характеристики як стержня комунікативної культури, розкривають інформаційний та морально-інтегративний зміст функцій діалогу як способу людського спілкування. "Етика діалогу” зумовлює логіку "етики згоди”. З'ясовуючи різні варіанти розв'язання тієї чи іншої проблеми, оцінюючи їх сильні та слабкі місця вона, разом з тим, передбачає досягнення принципово узгодженого розуміння важливості і значущості самої проблеми, синтезує соціальну і моральну значимість спілкування. Як суттєва форма спілкування діалог містить в собі все накопичене людством комунікативне багатство: бесіду і суперечку, конкуренцію і співробітництво, ствердження і заперечення. Діалогова культура спілкування, таким чином, стає необхідною умовою існування сучасного суспільства, запорукою його майбутнього. В цьому аспекті набуває великого значення проблема ”діалогу цивілізацій”, що є важливою умовою осмислення феномену загальнолюдських цінностей. Перехід до демократичної культури, що характерно для суспільства яке трансформується, в тому числі українського, передбачає як обов'язкову умову перехід від монологічного до діалогічного стилю спілкування. Опанування комунікативної культури потребує "діалогічну особистість”, виховання якої – одне із конкретних завдань соціальної педагогіки[4, c. 107-108].

Філософія діалогу і, відповідно, діалогічна етика розглядаються як специфічний напрям думки, відмінний як від комунікативної філософії і етики на трансцедентально-прагматичній основі, так і від концептуальних моделей відчужено-ігрового комунікування, що його узвичаює постмодерністська ситуація в культурі.

Виникнувши як альтернатива "замкненості" атомарного індивіда і його "монологічній" свідомості, філософія діалогу нині все більшою мірою засвідчує роль діалогічного принципу саме в зосередженні смислових потенцій людського буття - (єдино можливому на базі визнання фундаментальної відкритості останнього), їх духовній ієрархізації, нагромадженню їх творчої й екзистенційної напруги - в опозиції вже до збайдуженої плюральності "голосів" і "розмов" "постсучасного" мозаїчного світу, що хоча й не залишає сліда від колишнього "атомарного" індивіда, проте на місці останнього вибудовує власні, новіші форми, егоїстичного "наполягання на бутті".

У будь-яких проявах і історичних контекстах філософія діалогу зберігає, однак, свій визначальний етичний потенціал, що полягає у вільному виході за межі власної суб'єктивності, власного буттєвого центру при одночасному збереженні і утвердженні людяної, "людиномірної" моральної позиції у світі. Розгортання цього потенціалу передбачає можливість різних конкретних напрямків самовизначення всередені спільного етичного простору - від відторгнення емпіричної самозосередженості Я до розриву з "егологічним" порядком буття як таким (Е. Левінас), - воно послідовно актуалізує такі ціннісно-смислові шари "етичного життя" як свобода волі, індивідуалізована імперативність і відповідальність, етос поваги, любві і співчуття, інтенція на сприйняття і осмислення людської/ ситуації/, умовно кажучи, "згори" - з урахуванням послідовності суб'єктивного досвіду і його найбільш самобутніх духовно значущих проекцій[7, c. 98-99].

Істотного значення для конституювання багатовимірності згаданого етичного простору людського спів-буття набуває виокремлення в межах філософії діалогу таких структурних компонентів людського спілкування, як Я, Ти, Ми, Інший, Третій; цим покладається й можливість переходу від особистісних до соціально-значущих вимірів етики, і диференціація відповідних модальностей людських стосунків, і неминучість осмислення як "відкритої" самої діалогічної форми останніх (проблема Третього, полілогу, симетричності та асиметричності морально значущих взаємин). Виходячи за межі універсалістського аспекту етичної імперативності загалом (зокрема, і її комунікативно-дискурсивному переформуванні), діалогічна етика водночас, завдяки зазначеній багатомірності її структурної основи, сприяє легітимації самих універсалістських засад "макроетики" з точки зору безпосередніх очевидностей морального досвіду людини.

Що ж до особливих, культурно, національно, релігійно специфікованих типів моральності, то в їх розгляді релевантним є врахування модифікацій самої діалогічної парадигми, що їх ми спостерігаємо в різних культурах. Зокрема, певні спільні типологічні риси виявляються в юдаїстичній і протестантській традиції (осмислення екзистенції як респонденції, концепція покликання та ін.), в культурах східноєвропейського регіону та ін. Виразні культурні відмінності даються взнаки й стосовно питання про межі застосування діалогічної парадигми (етичні, екзистенційні, сутнісно антропологічні), про взаємини висловлювання і мовчання в їх життєво-етичному обрії, - що, проте, лише підкреслює значущість даної проблеми і в принциповому, сутнісному плані самообмеження діалогічності загалом.

Зокрема, якою б спокусливою не видавалась ідея універсальної комунікації, маємо усвідомлювати непозбутність і в сучасному світі певних "царин мовчання", особливо "права на несумісність", що визначає прерогативи толерантності там, де спілкування як таке вичерпує свої конструктивні можливості[6, c. 57-58].


Висновки

Проблема спілкування перетворилася у наш час на одну з актуальніших в теоретичному і практичному відношеннях. Базуючись на класичних соціально-філософських концепціях, які узагальнюють досвід спільного життя людей, теоретично рефлексують зміст, характер, мету, мотивацію людських взаємин; теорія спілкування за останні десятиріччя істотно збагатилася новими концептами, інноваційними ідеями. Провідне місце в новому осмисленні феномену спілкування належить концепції комунікації та комунікативної етики.

Дедалі більшої популярності набирає прагнення обґрунтувати нові підвалини солідарності людей як обов'язкової умови їхнього життя не лише на межі століть, але й в нову добу третього тисячоліття. При цьому акцент робиться не на пошук загальновизнаної формули солідарності, а на з'ясування того, які практичні засоби здатні забезпечити ідентифікацію особистості із людством.

В демократичному суспільстві свобода, певним чином, обмежується необхідністю врахування інтересів інших, спільноти в цілому (ідея взаємовідповідальності). Конкретизацією цієї ідеї є концепція "позитивної” свободи, яка пропонується як основа сучасної "універсалістської концепції демократичної форми морального життя” (А.Велмер). Концепція ком'юнітаризму, тобто спільного життя людей як в межах локального соціуму, так і в межах цивілізації в цілому визначає загальний настрій тієї частини соціальних філософів, які дотримуються переконання, що засобами "нового раціоналізму”, новітніми формами соціальності, які поєднують індивідуальні інтереси і устрімлення, людство в змозі не лише "вижити”, але й гідно жити.

Осмислення проблеми спілкування, в усіх її аспектах, з'ясування онтологічної сутності цього суспільного феномену, теоретична рефлексія досвіду людського співжиття, концептуальні узагальнення практики і проблем міжіндивідних стосунків мають неабияку значимість для орієнтації сучасної суспільної свідомості і практики соціуму.


2. Базові поняття етики

Мораль – система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Моральність – це загальний спосіб специфічно людської життєдіяльності.

Етика – (лат etika — звичай, характер) — філософське вчення про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві, теорія моралі.

Добро/зло – добро, те що бажається, хочеться, корисне, пожиточне. Вигода, прибуток, перевага. Протистоїть злу, поганому. Людській волі є властивим бажання добра, краси або правдивого щастя. Кожна людина гостро відчуває природне бажання добра, яке б зробило її правдиво щасливою. Бажання добра яке б зробило людину щасливою не є чисто гіпотетичним бажанням, це вроджена основа в самій людській природі а природа є постійною і стабільною, знаходиться в усіх людях, в усіх місцях, в усіх часах. Крім того це бажання - належить самій природі волі людини, яка є апетитивним членом маючим універсальне добро за ціль.

Зло — погане, протилежність добру. Все, що викликає в нас незадоволення, огиду, або взагалі оцінюється нами негативно і протиставиться благу.

Вчинок – дія (акт) особи як суб'єкта суспільних відносин.

Совість і сором – етична відповідальність за свою поведінку перед оточенням. Совість — особливий морально-психологічний механізм, що діє зсередини нашої власної душі, причепливо перевіряючи, чи виконується обов'язок. Головна функція совісті - самоконтроль. Сором виступає як переживання своєї невідповідності моральним вимогам перед обличчям інших. Інші люди, з якими нас поєднують загальні уявлення про добро і зло, про належне і неналежне, можуть засуджувати й осміювати нас, якщо ми поводимо себе невідповідно до прийнятих моральних норм і зразків. Коли людина боїться, зраджує або виявляє непотрібну агресію, вона зустрічає несхвалення, презирство або глузування оточуючих і соромиться власних учинків, сердиться на саму себе.

Норма. Закон і право – правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. Отже, право і закон — не одне й теж. Проте було б неправильним протиставляти їх одне одному, вважати, що юридичні норми можуть існувати без вираження їх у законі та інших санкціонованих державою формах, говорити про їх несумісність або про те, що право взагалі незалежно від держави. Право завжди має форму вираження: основною з цих форм є закон.

Воля – сила свідомої обдуманої дії.

Обов'язок – це сукупність моральних зобов'язань людини перед суспільством. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати індивід у силу суспільної необхідності. Проблема обов'язку є проблемою співвідношення особистого і суспільного інтересу. З усієї великої кількості теоретичних суджень про обов'язок важливо виділити концепцію Канта, який поклав це поняття і категорію в основу своїх пошуків сутності моральності, який бачив у обов'язку головний принцип її чистоти.

Благо – засоби задоволення людських потреб. Блага розділяються:

а) за натуральними характеристиками — на продукти і послуги;

б) за ступенем віддаленості від кінцевого споживання — на споживчі блага і ресурси;

в) по тривалості використання — на короткочасні і довготривалі;

г) по характеру споживання — на приватні і суспільні.

Категоричний імператив – фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує один і тільки один фундаментальний моральний принцип: діяти так, щоб завжди розглядати інших людей як цілі, і ніколи тільки як засіб. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

Універсальна норма – це норма загального визначення, обов'язкова для всіх суб'єктів, але це не може бути без застережень.

Цінності – цінністю вважається будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.


Список використаної літератури

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 223 с.

2. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 382 с.

3. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

4. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. - 4-те вид.. - К.: Либідь, 2002. - 382 с.

5. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання , 2007. - 483 с.

6. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 414 с.

7. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. - К.: Дакор, 2006. - 319 с.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Основні поняття етики. Етика діалогу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно