Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Музеї та бібліотеки. Історична та культурна спадщина (частина 2) (реферат)

1. Музеї

2. Бібліотеки

2.1. Мережа публічних та спеціалізованих бібліотек

2.2. Законодавство в бібліотечній справі

2.3. Управління бібліотечною мережею

2.4. Питання бібліотечних стандартів

2.5. Нові інформаційні технології в бібліотеках

2.6.Українська бібліотечна асоціація

1. Музеї

Нині в Україні діють 437 музеїв державної та комунальної власності, з них 22 – Національні (8 музеїв підпорядковані Міністерству культури і туризму, 13 перебувають у підпорядкуванні інших міністерств - наприклад, Національні музеї медицини, авіації тощо).

Ось перелік музеїв, підпорядкованих Міністерству культури і туризму:

· Національний музей історії України;

· Національний музей літератури України;

· Національний художній музей України;

· Національний музей Тараса Шевченка;

· Національний науково-дослідний реставраційний центр України;

· Національний музей-заповідник українського гончарства

(с. Опішня);

· Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»;

· Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові.

Решта музеїв - переважно комунальні (підпорядковані обласним управлінням, або міським чи районним відділам культури) і фінансуються з місцевих бюджетів. Водночас успішно працюють кілька приватних музеїв, головним чином у Києві: Музей однієї вулиці (Андріївський узвіз), музей "Духовні скарби України”, та ін.

Головні проблеми музеїв схожі на описані вище проблеми заповідників: недостатнє бюджетне фінансування, низькі власні доходи, застаріле обладнання, недостатність експозиційних приміщень тощо.

Деякі невеликі місцеві музеї не мають достатньо коштів навіть на оплату охоронної сигналізації, про що знають і злочинці – крадіжки в таких музеях є, на жаль, поширеним явищем.

У фондах українських музеїв нині зберігається понад 11 млн. пам'яток, але через брак експозиційних площ в основних експозиціях представлено лише 3-5% фондів.

Протягом 2006 року музеї України відвідало близько 19 млн. осіб, було проведено близько 6 тисяч виставок.

В рамках українсько-нідерландського проекту «MATRA/Музеї України» проведено міжнародну конференцію «Музеї України - час для змін» за участю фахівців музейної справи з Польщі, Болгарії, Нідерландів, України та семінар-практикум з актуальних проблем музейної справи.

Останнім часом обговорюються питання створення нових музеїв (Музей Голодомору, Музей І. Сікорського, музейний комплекс "Мистецький арсенал”, історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця”).

На виконання доручення КМУ, розпочала роботу міжвідомча робоча група з питання передачі колекції порцеляни, що належала ВАТ «Деффа», до Музею українського народного декоративного мистецтва.

Щороку за межами України реалізується понад 20 міжнародних виставкових проекти. Тільки в 2005-2006 рр. український музейні колекції та окремі пам'ятки побували в Польщі, Швейцарії, Італії, Франції, Росії, Японії, Фінляндії, Німеччині, Нідерландах, США.

2. Бібліотеки

Перші публічні бібліотеки в Україні виникли при Києво-Могилянській Академії, Львівському (1608), Харківському (1805), Новоросійському (Одеса, 1817), Київському (1834) університетах. Міські публічні бібліотеки з'явилися пізніше - в Одесі у 1823 році, в Києві та Харкові у 1829 році.

Перший період державної незалежності України (УНР та ЗУНР, 1918-1921) був занадто коротким і буремним, аби можна було налагодити мережу публічних бібліотек. У 1918 році (за Гетьманату П.Скоропадського) було засновано Національну бібліотеку України як структурний підрозділ новоствореної Української Академії Наук.

Протягом радянського періоду всі великі публічні бібліотеки були націоналізовані, отримали державне фінансування і вважалися важливими ідеологічними установами (тим часом тисячі бібліотек ліквідованого товариства „Просвіта” було закрито).

Радянські бібліотекарі розглядались як "ідеологічні працівники”. Поруч із запровадженням політичної цензури в пресі та книговиданні, подібні процеси відбувалися й у мережі бібліотек: формувалися списки "шкідливих” (тобто заборонених) книжок, які періодично вилучалися з обігу.

З іншого боку, організована владою "культурна революція” 1920–30-х років передбачала створення десятків тисяч публічних бібліотек - в кожному місті, селі, технікумі, школі, навіть на кожному підприємстві. До того ж цей процес попервах збігся в часі з кампанією українізації в УРСР, а це означало, що книжки українською мовою складали вагому частину фондів новостворюваних бібліотек.

На початку 1990-х років Україна мала 53 тисячі бібліотек, де працювало понад 83 тисячі бібліотекарів. Фонди цих бібліотек було укомплектовано виданнями радянських часів, що пройшли крізь кілька ідеологічних чисток. Було дуже мало іноземних видань. Ця печальна ситуація принаймні частково поліпшилася в період горбачовської перебудови, коли було перевидано чималими тиражами багато книжок раніше заборонених українських авторів, включаючи письменників і науковців української еміграції, і ці "нові надходження” істотно поповнили публічні та приватні бібліотеки України.

2.1.Мережа публічних та спеціалізованих бібліотек.

На сьогодні в Україні існує розгалужена мережа публічних бібліотек різних типів, яка включає бібліотеки загальнодоступні, спеціалізовані бібліотеки для дітей та юнацтва, бібліотеки при університетах, ВНЗ, школах; наукові бібліотеки (включаючи спеціалізовані медичні, сільськогосподарські технічні бібліотеки), бібліотеки для інвалідів, тощо.

Флагманами цієї мережі є Національна бібліотека України ім. В.Вернадського та Національна Парламентська Бібліотека. До 1994 року Бібліотека імені В.Вернадського називалось Центральною науковою бібліотекою АН України. Сьогодні це найбільший інформаційний, науковий і просвітницький заклад в усій бібліотечній мережі України; в його фондах зберігається понад 13 мільйонів документів. Бібліотека має інтернет-каталог видань від 1994 року та електронний каталог дисертацій (від 1993 року).

Мережа масових бібліотек системи Міністерства культури й туризму України включає:

Національну Парламентську бібліотеку України,

Державну історичну бібліотеку України,

Державну бібліотеку України для дітей,

Державну бібліотеку для юнацтва,

Обласні Універсальні публічні бібліотеки в Одесі та Харкові,

Обласні бібліотеки для дітей та обласні бібліотеки для юнацтва в усіх регіонах України,

Міські, районні, сільські бібліотеки.

Основною причиною постійного зменшення кількості публічних бібліотек в незалежній Україні стало їх недостатнє фінансування з місцевих бюджетів, а також занепад багатьох малих сіл. Протягом останніх 3-4 років обсяги бюджетного фінансування бібліотек почали поволі зростати, але їх недостатньо, щоб компенсувати значне недофінансування попередніх років.

Табл. 4.2. Бібліотеки системи Міністерства культури і туризму України

Рік

Всього

Сільські бібліотеки

Бібліотеки для дітей

2000

19006

15429

1238

2001

18976

15413

1226

2002

18915

16301

1220

2003

18883

15270

1217

2004

18586

15072

н/д

2005

18472

14920

1184

В середньому на одну сільську бібліотеку в 2004 році з місцевих бюджетів виділялося: в Одеській області 1300 грн., у Харківській області - 910 грн., а в Кіровоградській області – всього 70 грн.! Середня сума, що виділяється на закупівлю нових книжок і періодичних видань на сільську бібліотеку на рік, дорівнює 400 гривням. На ці гроші можна передплатити кілька журналів чи закупити кільканадцять книжок.

Постановою Кабінету Міністрів №900 від 1 липня 2002 року була затверджена „Державна цільова програма поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року”. Ця програма передбачала виділення з державного бюджету 19 млн. грн. і ще 9 млн. грн. – з місцевих бюджетів – для закупівлі нових видань для бібліотек, але обсяги коштів, виділених на її реалізацію у бюджетах відповідних років, виявилися значно меншими.

Внаслідок цього благодійні пожертви як джерело поповнення фондів забезпечують в середньому до третини нових надходжень бібліотек.

Водночас видатки з державного бюджету для закупівлі нових українських видань для бібліотек (через Міністерство культури й туризму) склали 9 млн. грн. у 2005 році та 5.6 млн. у 2006 році.

Ще одна проблема публічних бібліотек – кадрова. Більшість сільських бібліотекарів у багатьох областях працюють на неповну ставку через недостатнє бюджетне фінансування.

Основні послуги публічних бібліотек безкоштовні, але вони можуть трохи заробити, надаючи додаткові послуги за окрему невелику плату, наприклад - роблячи ксерокопії видань, підбираючи бібліографію для студентів і науковців, надаючи інформаційні послуги бізнесовим організаціям, беручи орендну плату за використання аудіо й відео обладнання. Одначе, ці доходи є не надто вагомими для загального бюджету бібліотек. Лише великі публічні бібліотеки здатні заробити до 10% від свого загального обсягу фінансування.

Мережа бібліотек НАН України, з Національною Бібліотекою ім. В.Вернадського на чолі, нараховує 98 бібліотек науково-дослідних інститутів, їхні фонди нараховують 26 мільйонів примірників, з яких 6 мільйонів – це видання іноземними мовами.

Мережа освітянських бібліотек включає 171 бібліотек університетів, академій, інститутів і коледжів, які здебільшого підпорядковані Міністерству освіти й науки. Понад 6 тисяч співробітників працюють у бібліотеках ВНЗ.

В Україні функціонує також понад тисячу медичних бібліотек. Найбільшими є Харківська державна наукова медична бібліотека та Державна медична бібліотека АР Крим, а також 23 обласні наукові медичні бібліотеки, кілька бібліотек медичних університетів і коледжів.

Мережа сільськогосподарських бібліотек при сільськогосподарських академіях, університетах і коледжах та аграрних науково-дослідних інститутах складається з 240 бібліотек. Як і медичні бібліотеки, вони надають послуги для науковців, викладачів і студентів відповідного профілю.

2.2.Законодавство в бібліотечній справі

Існує близько 20 законодавчих актів, що регулюють діяльність бібліотек в Україні. Зaкон України „Про бібліотеки та бібліотечну справу” (прийнятий в 1995 р.) визначає обов`язки держави з підтримки публічних бібліотек, визначає соціальні гарантії бібліотечних працівників тощо. Закон „Про бібліотеки” також накладає обмеження на приватизацію або ліквідацію публічних бібліотек.

Закон „Про обов'язковий примірник документа”, прийнятий у 1999 році, визначає, що кілька примірників кожного видання (книжка, періодичне видання, компакт-диск) мають надсилатись видавцем до кількох державних інституцій, перелік яких визначено законом і включає Книжкову палату України, Національні бібліотеки тощо.

Деякі інші закони України („Про інформацію”, „Про авторське право та суміжні права”, „Про захист інформації в автоматизованих системах”, „Про захист прав споживачів” та ін.) також регулюють окремі аспекти діяльності бібліотек.

Розвиток мережі публічних бібліотек регулюється також Постановою КМ України №510 „Про мінімальні соціальні норми забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні”. Цей нормативний акт визначає, що кожне місто або село з населенням від 500 до 3000 мешканців повинне мати принаймні одну публічну бібліотеку, а в більших містах має бути одна публічна бібліотека на кожні 3-5 тисяч жителів.

Для більших міст "мінімальні соціальні норми” визначаються в такий спосіб: має працювати одна публічна бібліотека на кожні 20-30 тисяч мешканців. Також має бути принаймні одна спеціалізована бібліотека для дітей у місті з населенням понад 75 тисяч, а у великих містах має бути одна дитяча бібліотека на 8-12 шкіл. Також у постанові визначено, що в АР Крим, окрім Республіканської центральної наукової бібліотеки та Республіканської бібліотеки для дітей, повинна працювати спеціалізована кримськотатарська бібліотека. Справді, в Сімферополі кілька років тому відкрито Кримськотатарську бібліотеку ім. Ісмаїла Гаспринського (за фінансової підтримки Нідерландів).

2.3. Управління бібліотечною мережею

Міністерство культури і туризму України є тим центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне управління мережею бібліотек. Для цього у структурі Міністерства працює відділ аналізу й прогнозування діяльності бібліотек. Однак, лише деякі національні й центральні державні бібліотеки безпосередньо підпорядковані Міністерству, тоді як понад 19 тисяч публічних бібліотек підпорядковані місцевому самоврядуванню і фінансуються з місцевих бюджетів.

Деякі інші міністерства також мають мережу галузевих бібліотек у своєму підпорядкуванні (Міністерство освіти й науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрно-промислової політики тощо).

Деякі з них також мають науково-методичні ради з бібліотечної справи. Інформаційно-бібліотечна рада працює у складі Національної Академії наук України. Вона розробляє рекомендації щодо розвитку системи інформації та бібліотек в науковій галузі, координує діяльність бібліотек НАН України, включно з формуванням національної бібліографії, національної системи бібліотечної реєстрації тощо.

Книжкова Палата України (заснована в 1917 році) є провідною державною інституцією, яка забезпечує бібліографічний опис і реєстрацію всіх друкованих видань. Сьогодні її фонди нараховують понад 12 мільйонів документів, виданих в Україні. Вона також укладає бібліографічні довідники й бази даних, а також підтримує національне агентство ISBN.

2.4.Нові інформаційні технології в бібліотеках

Українські бібліотеки відстають від західних у розвитку й використанні новітніх інформаційних технологій у бібліотечній справі. Окрім великих наукових та університетських бібліотек, мало хто має електронні каталоги. Ще менше з-поміж бібліотек таких, що мають Інтернет-сайти, які уможливлюють доступ до цих каталогів. Причини цього - і недостатнє фінансування, і брак розуміння з боку місцевої влади того, що бібліотеки є не лише місцем зберігання друкованої спадщини, а й важливим сучасним інформаційним центром для місцевих громад.

Деякі бібліотеки - як у Києві, так і поза ним (наприклад, обласна універсальна в Кіровограді), - виявляють значну активність у пошуках західних грантів для створення електронних каталогів і сайтів бібліотек.

2.5.Українська бібліотечна асоціація

Українську бібліотечну асоціацію створено в 1995 році як громадську організацію, що представляє професійне середовище бібліотекарів України, а також інших громадян, зацікавлених у підтримці бібліотек і читання.

Асоціація має 31 регіональні та галузеві осередки, а також 14 секцій, що займаються основними напрямками бібліотечної справи. Головною метою діяльності Української бібліотечної асоціації є забезпечення доступу суспільства до всіх пластів знання й інформації, зібраних в українських бібліотеках, через сприяння досягненню високої якості бібліотечних та інформаційних послуг.

У 1996 році Асоціація розробила проект і ухвалила Кодекс етики бібліотекарів, в основу якого покладені принципи інтелектуальної свободи і соціальної відповідальності працівників бібліотек. Асоціація підтримує інтернет-портал "Світ українських бібліотек” (ukrlibworld.kiev.ua).

Список використаної літератури:

1. Національний звіт Українського центру культурних досліджень «Про культурну політику в Україні»





Реферат на тему: Музеї та бібліотеки. Історична та культурна спадщина (частина 2) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.