Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Історія виникнення та віровчення зороастризму (курсова робота)

ЗМІСТ.

ВСТУП. 3

РОЗДІЛ I. Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму. 7

РОЗДІЛ II. Зороастризм як релігія містичного одкровення. 14

РОЗДІЛ III. Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників

Заратуштри. 33

ВИСНОВОК. 41

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА. 45

Вступ.

Духовна спадщина народів Азійського континенту - невід'ємна складова частина культурної історії людства. Традиційна культура цих народів чинить і сьогодні вплив на економіку, ідеологію, політику цих країн. Саме тому для дослідників сучасників досить актуальним є вивчення найбільш різноманітних проблем традиційної культури, в тому числі і таких істотних, як культурно-релігійні традиції і їх відображення в живій соціальній практиці народу, закони еволюції і трансформації міфології в класовому суспільстві і багато інших.

Відомо, що в побуті всіх народів, які прийняли іслам, продовжують утримуватись багато попередніх поглядів та ритуалів. Вони беруть початок в стародавніх місцевих релігіях. Ці пережитки доісламських вірувань та обрядів, що не були витіснені ісламом, представляють собою настільки важливий елемент повсякденної релігійної практики мусульман, що в значній мірі саме їх збереженням пояснюється примітна локальна своєрідність ісламу в різних регіонах "мусульманського світу”.

Релігійна система стародавніх іранців складалася в стороні від головних центрів близькосхідної цивілізації і за характером помітно відрізнялася від релігійних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамії. Релігія народів Ірану розвивалася надто своєрідними шляхами і прийняла форми, які багато в чому неподібні на релігії інших народів Древнього Сходу. Про релігію давніх персів повідомляють уривкові та малонадійні відомості тодішніх грецьких письменників - Геродота та інших.[1] Більш вірогідні, але ще більш часткові дані містяться в написах царів Ахеменідів (VI - IV ст. до н. е.)[2]

Значно більш повний матеріал міститься в релігійних текстах самих

персів, в їхній давній священній книзі Авесті, яка і є головним джерелом вивчення стародавньої іранської релігії - зороастризму.1

Зороастризм - найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Влада і могутність Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, і деякі з важливих його доктрин запозичені іудаїзмом, християнством, ісламом, а також гностичними сектами. На Сході зороастризм вплинув на розвиток північного варіанту буддизму. В теперішній час, під дією різних зовнішніх факторів, кількість зороастрійців зменшилась, вони розпались на невеликі общини і проживають переважно в Ірані та Індії, але вірування, вперше проголошені пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього світу.

Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і із-за тієї ролі, яку він відіграв у релігійній історії людства.

Ця релігія в науці називається по-різному: маздеїзм - в честь головного бога Ахура-Мазди; релігія Авести (авестизм) - так називалася головна священна книга; вогнепоклонство - через особливу роль вогню в цій релігії. Пізніше розгалуження іранської релігії отримало назву мітраїзм - в честь бога Мітри. А там, де збереглась вона і до сьогоднішнього дня в Північно-Західній Індії в дуже зміненому вигляді, називається парсизмом.

Звичайно, що ця релігія і до сьогодні викликає жвавий інтерес серед

вчених, дослідників, богословів. Саме тому багато відомих науковців присвятили своє життя вивченню історії та вчення зороастрійців. Так, наприклад, Мері Бойс провела більшу частину свого життя в середовищі парсів (сучасних зороастрійців) і дослідила загалом їх вчення, вірування та звичаї, які і висвітлила в книзі " Зороастрийцы. Верования и обычаи”.1 Паралельно з нею, працювала і Дорошенко О. А., яка відобразила життя послідовників Заратуштри в сучасному Ірані в праці "Зороастрийцы в Иране”.2 Заслуговують на увагу і роботи таких авторів як Струве В. В.,3 Фрай Р. Н.,4 Лелекова Л. А., Брагінського І. С.,5 Абаєва В. І.6 Історію Ірану, його політичний, економічний та релігійний розвиток опрацювали вчені Дьяконов М. М.,7 Васільєв Л. С.,8 Луконін В. Г.,9 Коростовцев М. А.10

Звичайно, що кожна релігія має свою священну книгу. Для

зороастрійців це є Авеста, яка і є основним джерелом вивчення вірувань стародавніх іранців. Саме тому ця книга заслуговувала і заслуговує найбільшої уваги. Бо вона є історичним, богословським та культовим джерелом зороастрійців. На жаль, до нас з 21 книги дійшли лишень їх фрагменти, а збереглась лишень одна - Вендідат. Аж у XVIII ст. про Авесту дізналися в Європі завдяки Анкетілю Дюперрону, який і видав її французькою мовою, а пізніше і німецькою. Найкращим російським аналогом є видання, здійснене Маковельським А. О.1

Тому метою роботи є висвітлити історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму; дослідити його як першу дуалістичну релігію обгрунтувати культові, ритуальні та обрядові звичаї послідовників Заратуштри.

З виділеної мети випливає ряд поставлених у роботі завдань:

дослідити походження зороастризму;

визначити історичність особи пророка Зороастра;

вивчити основні аспекти вчення Заратуштри;

охарактеризувати культові обряди, звичаї та ритуали зороастрійців;

виділити в релігії Авести вчення про дуальність світу;

проаналізувати вплив релігії на інші вірування.

Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму.

Культ протоіранської релігії

У ще більш давні часи предки іранців і індійців-індоаріїв складали один народ, який називали протоіндоіранцями. Вони - гілка індоєвропейської сім'ї і жили в південних степах і на схід від Волги. Вірогідно, що вони були напівкочівниками. Їх суспільство ділилося на дві головні групи: жерці-священнослужителі і пастухи-воїни. Умови життя були постійні та майже незмінні, що з IV - III тис. до н. е. вони сформували таку стійку релігійну традицію, що елементи її збереглись і до наших днів у брахманів Індії і зороастрійців Ірану.

Відділення давньоіранських племен від давньоіндійських відбулося, напевно, на початку III тис. до н. е. Поступово побут удосконалювався; з пастухів іранці перетворилися у воїнів-завойовників, настає так званий "героїчний вік”. В древніх писаннях говорилося, що ці воїни уподібнювалися божественним істотам, які на колісницях, опоясані зброєю, боролися за краще життя.

В ту епоху культ, як правило, був більш стійким, ніж релігійні уявлення. І справді, основні об'єкти зороастрійського культу (вода і вогонь) сьогодні ті ж, що і в пастухів кам'яного віку. Вода для протоіранців відігравала найважливішу роль. Вони ототожнювали воду з богинями (Апас), молились і здійснювали їй возлиття - "заотра” (приношення, жертвоприношення). Число "три” було святим для протоіранців; і тепер воно є організуючим началом у багатьох обрядах зороастризму. Три складові частини возлиття символізують царство рослин і тварин, напоєних водою. Це возлиття, в свою чергу, повинно повернути цим царствам ту життєву силу, яку вони віддали, щоб зберегти їх чистими і корисними.

Вогонь, як другий об'єкт культу, також був істотним для жителів степів. Він був джерелом тепла, на ньому готували їжу; його старалися ніколи не згасити. Культ вічного вогню був розповсюджений серед індоєвропейців, які бачили дещо божественне в полум'ї. Зороастрійці називали його Атар, а брахмани - Агні. Вони також здійснювали приношення з трьох елементів і вогню, яке складалося з сухих чистих дрів, благоговій і невеликої кількості тваринного жиру.

Приношення вогню і воді складали основу повсякденних богослужінь (в індоарійців Яждна, в іранців - Ясна). В цих богослужіннях відбувалися регулярні жертвоприношення. Індоіранці відчували благоговійний трепет, вбиваючи тварину, але ніколи не забирали життя у неї без освячуваної молитви. Вони вважали, що тварини кровно пов'язані з людиною. А душі тварин поглинає божество Геуш-Урван ("Душа бика”).

Священне місце, на якому здійснювалися релігійні ритуали (зороастрійці пізніше назвали його Паві - "чисте місце”), являло собою рівну ділянку землі з проведеними борознами. Все освячували водою - від землі і до посуду. Всі ці риси залишились характерними і для сучасного зороастрійського ритуалу, а паралелі їм є і в брахманізмі.

Дозороастрійський пантеон богів.

Богів, яким поклонялися індоіранці, було багато, а обряд богослужіння завжди присвячувався певному божеству. Поряд з божествами культу існували і "природні боги”, які символізували ті чи інші явища природи. Це були боги неба і землі - Асман і Зам, боги сонця і місяця - Хвар і Мах; два боги вітру - Вата і Вайу. Вата був ще богом дощу.

Іранці також вірили, що світ ділиться на сім областей. Вони їх уявляли у вигляді кіл, найбільше з яких - Хванірата - населене людьми. Вважали, що існував і закон природи, згідно якого сонце рухається рівномірно, відбувається зміна пір року і цим самим, забезпечується порядок всього існуючого в світі. Цей закон був відомий індоарійцям як Рта (авестійською

мовою - Аша). Молитви і жертвоприношення, які здійснювались людьми, вважалися як приналежні до цього звичайного порядку речей, але самі вони допомагали підтримувати Аша - підсилювали дію найбільш милосердних богів і укріплювали світ, населений людьми.

Поняття "Аша” мало і етичний зміст. Вважалось, що воно керує поведінкою людини. Таким чином, це слово перекласти тяжко, бо різні поняття відповідають йому в різних контестах: "порядок” - там, де мова йде про істотний світ, або ж "істина”, "справедливість”, "праведність” - там, де говориться про характерність.1

Жорж Дюмезіль дослідив, що для древньої Індії, Ірану була характерна "ідеологія” трьохчленного поділу суспільства, яка була паралельною трьохчленній класифікації богів. Пізніші дослідження привели його до висновку про те, що ця ідеологія лежить в основі релігійних вірувань всіх індоєвропейських дочірніх народів. Три члени ідеологічної системи можуть бути охарактеризовані як наділені і космічними, і соціальними "функціями”. Господарюючим є перший член - уявлення про верховну владу, яка виступає в юридичному та магічному аспектах. У арійців, а пізніше в індійців, Мітра і Варуна символізують відповідно юридичний і магічний аспекти першої функції, область діяльності жерців. Друга функція - дух війни і насильства - поле дій воїнів і бога Індри, тоді як третя функція - достаток перебуває у відомості землеробів.2 Хоча з цією думкою погоджуються не всі вчені, які досліджують релігійну систему протоіранців.

Велике значення надавалось святості слова, дане людиною. По-перше, урочиста клятва, що називалася Варуна, згідно якої людина повинна робити чи не робити щось. По-друге, це був договір, який називався Мітра. В обидвох випадках вважалося, що в проголошеній клятві перебуває певна сила, яка вважалась також божеством. Пізніше Варана отримав прізвище

"Син вод”, під яким він і відомий в Авесті. А Мітра відповідно став богом вогню. Віра в них стала настільки глибокою, що їм дали назву Асура (авестійською "ахура” - бог, господар).

Та найвищим божеством вже тоді вважали Ахура-Мазду, тобто "Господь мудрості”. Тому він уособлює собою мудрого священнослужителя, знає всі закони і стоїть набагато вище Варуни і Мазди. Він в уявленнях народу не ототожнювався з ніякими природними явищами, а був уособленням мудрості, яка повинна управляти всіма діями і богів, і людей.

Крім вищезгаданих, існувало і декілька "абстрактних” божеств: Аірйаман - "Дружба”; Арштат - "Справедливість”; Хамвареті - "Доблесть”; Сраоша - "Послух”.

Інтересною виглядає і картина походження світу. Боги створили світ за сім прийомів. Спочатку створили небеса із каміння, тверді, як величезна кругла шкаралупа. В нижню частину цієї шкаралупи вони помістили воду. Потім створили землю, яка ніби величезна тарілка лежала на воді. Потім в центрі землі вони поставили три одухотворених творіння в вигляді однієї рослини, однієї тварини і однієї людини. Насамкінець, вони розпалили вогонь, як видимий, так і невидимий, в якості життєвої сили, що наповнює одухотворені творіння. Сонце, як частина вогню, нерухомо сяяло зверху, ніби постійно стояв полудень, так як світ залишався нерухомим і незмінним, як при створенні. Тоді боги здійснили потрійне жертвоприношення: вони витовкли рослину (що також входило до культу праіранців), вбили бика і людину. Після цього благодійного жертвоприношення з'явилось багато рослин, тварин і людей. Так був приведений в рух світовий цикл з його життям і смертю, за яким слідує нове життя. Сонце почало рухатися небом і регулювати зміну пір року у відповідності з істиною-аша. І всі ці природні процеси розглядались як безкінечні. Започатковані богами, вони повинні були продовжуватися вічно, допоки люди виконують свої обов'язки. Тому священнослужителі уявляли собі, що кожний день вони разом з рослинами і

тваринами здійснюють першопочаткове жертвоприношення для того, щоб забезпечити світові продовження його існування. Завдяки цим щоденним ритуалам священнослужителі освячували, благословляли і укріплювали кожне з семи творінь, і всі вони були присутні в обряді: земля - в священній ділянці, на якій здійснювалося богослужіння; вода і вогонь - в посудинах; небесна твердь - в кремнієвому ножі і кам'яному пестику ступи; рослини - в пучках лозин баресман і в хаомі; тварини - в жертвенній тварині (або в молоці і маслі).

Насамкінець, сама людина була присутня в обряді, який здійснював жрець, який і ставав, таким чином, співучасником дій богів, виконуючи свій обов'язок задля підтримки світу в стані чистоти і стійкості.

Поняття смерті та загробного життя.

Допоки продовжувався такий зв'язок між людьми і богами, не передбачалось кінця світу. Існувала лишень віра в життя людини після смерті, і, згідно з найбільш раннім уявленням, душа, яка відійшла від тіла - урван - на три дні затримувалася на землі перед тим, як зійти вниз, в підземне царство мертвих, в якому володарював Йіма (санскритською - Яма). Йіма був першим царем на землі і першим з померлих людей.

В його царстві душі жили немов тіні і залежали від своїх нащадків, які продовжували перебувати на землі. Ці нащадки повинні були задовольняти їх голод і забезпечити одягом. Принесення для цих цілей здійснювались в певний час, так, щоб ці дари могли перемогти матеріальні перешкоди. Частіше всього принесення покійним здійснювалося на протязі першого року після смерті. Обов'язок здійснювати це належав переважно старшому синові, який повинен був робити їх на протязі тридцяти років - три декади, тобто приблизно на протязі життя одного покоління.

Обряди перших трьох днів після смерті вважались життєво важливими і для того, щоб захистити душу від злих сил, допоки вона покидає тіло, і для того, щоб допомогти їй досягнути потойбічного світу. Існувало, здається,

досить давнє уявлення про якесь небезпечне місце, можливо переправа чи брід через похмуру річку, яку душа повинна перетнути на своєму шляху. Авестійською мовою воно називалося Чінвато-перету ("Перехід-розлучник”).1

Щоб надати більшу допомогу покійнику, сім'я повинна була сумувати на протязі трьох днів, а священнослужителі читали багато молитов. Потім відбувалося криваве жертвоприношення і ритуальне принесення вогню. М'ясо жертви і одежу покійника освячували в третю ніч для того, щоб душа могла відійти в своє одиноке мандрування на зорі наступного дня нагодованою і одягненою. На тридцятий день здійснювалось друге криваве жертвоприношення. Після цього принесення робили раз в місяць до кінця першого року з дня смерті. Через рік робили третє і останнє криваве жертвоприношення.

Вважали, що після цього душа потребувала лишень одноразових принесень в рік на протязі тридцяти років. Тоді душа вже повністю з'єднувалась з усіма померлими і підкріплювалась жертвами, які сім'я здійснювала в час "Свята всіх душ” (авестійською мовою Хамаспатмаедайа).

Похоронна традиція, пов'язана з вірою в потойбічне помешкання мертвих, базувалася на захороненні. Зороастрійське слово дахма значить "могила”. Протоіранці належали до однієї з груп так званих "ямних” культур степових жителів. Вони захороню вали членів знатних сімейств на дні глибоких колодязів, покритих земляними курганами.

Пізніше уявлення про загробне життя змінилися. Тому "Перехід-розлучник” почав уявлятися у вигляді мосту, один кінець якого перебуває на вершині гори Хари, а інший веде в гору, на небо. Лишень достойні завдяки багаторазовим жертвоприношенням можуть пройти цим мостом. А душі інших впадуть вниз, в підземне царство мертвих.

Разом з надією, що існує можливість досягнути раю, розвивалася віра у

відродження тіла. Судячи з свідоцтв індійської традиції, вважалось, що на протязі першого року після смерті кістки тлінного тіла воскреснуть і, вдягнувшись у безсмертну плоть, з'єднаються з душею на небі. Можливо, саме із-за цього індоарійці поступово змінили свій похоронний звичай кремацією. Але іранці дуже вшановували вогонь, щоб використовувати його для знищення тіла. Тому серед них замість спалювання був прийнятий звичай виставляти тіло, відомий пізніше у зороастрійців. Тобто труп залишали в пустельному місці, де птахи і хижаки швидко з'їдали його. Сонячні промені ставали шляхом, яким душа піднімалася на небо.

Язичницька релігія іранців, здається, заключалась не тільки в обрядах та звичаях. Віра в богів мала деякі риси, які були зв'язані з уявленнями про істину-аша та божества-ахури. Ці риси наблизились до традиційних вірувань, згідно яких надію на щасливе потойбічне життя мали воїни-чоловіки. Та ці вірування мали величезний вплив на подальший розвиток зороастризму.

Зороастризм як релігія містичного одкровення.

Пророк Заратуштра - міф чи реальність.

Засновником нової релігії вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр - "Золота зірка”), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат - сімнадцяти великих гімнів, які він склав.

Життя та діяльність Заратуштри і в наш час продовжує викликати багато суперечок між вченими. Доводиться визнати, що після скількох років досліджень ще не відомо, коли і де він жив, як і не знаємо багато чого, що стосується його вчення.

Та майже без сумнівів відомо, що Заратуштра не є плід фантазії, а що він дійсно існував. Докази про те, що його видумали для того, щоб було кого протиставити пророкам інших релігій, або що Авеста є пізньою підробкою, зовсім необґрунтовані, і нам потрібно дотримуватись історичних фактів, щоб відкинути ці здогадки. Ім'я, яке носив пророк, також заслуговує на довір'я - таке ім'я дійсно могло існувати в древності в одній з областей Ірану. Ім'я Заратуштра (Zaraυuštra) перекладається краще як "[той хто] веде верблюдів”, хоча висувались і інші етимології. Із Авести ми дізнаємося про його приналежність до роду Спітама (Spitama) і про тісний зв'язок з ним сім'ї Хайчатаспи (Haēčataspa), про його дочку і його друзів; більш пізніші середньоперсидські коментарі наводять навіть імена його матері та батька.

На жаль, немає достовірних відомостей, які б дозволили точно встановити роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що він, скоріш за все, жив у період, який передував утворенню ахеменідської держави.

Давньоперсидські надписи Заратуштру не згадують, немає відомостей про нього і в Геродота. Грецькі автори відносять час його життя до далекої древності, в епоху до заснування Персидської держави (наведені іноді астрономічні цифри пов'язані з уявленнями іранської секти зерванітів і грецьких платоніків про світові ери). Ксанф Лідянин, найдавніше джерело

в даній області (V ст. до н. е.), діяльність Зороастра відносить за 600 (або 6000) років до Ксеркса.1 Гермодор і Герміпп із Смирни відносили час життя пророка за 5000 років до Троянської війни; Арістотель - за 6000 років до смерті його вчителя Платона.2 Стає ясно, що класичні автори не мали надійної інформації про життя Зороастра, так як перси, які і передали відомості про пророка, навряд чи могли затаїти достовірні дані. Якщо опиратися на грецьких авторів, то 1000 рік до н. е. може бути більш вірогідною датою, ніж 600 рік до н. е., але це лишень здогадки. Мері Бойс вважає, що Зороастр жив приблизно між 1500 і 1200 роками до н. е.3 Передання говорить навіть про п'ять різних Зороастрів, які з'являлись в різний час і в різних місцях. Одного з них нібито зустрічав в своїх мандрівках Піфагор. Саме Заратуштра, напевно, і Піфагора посвятив у вищу, вже при народженні відкриту йому таємницю світу.4

Ряд сучасних дослідників вважає, що Заратуштра жив у VII-VI ст. до

н. е., але порівняння даних Авести з археологічними матеріалами з Середньої Азії і Східного Ірану вказує на більш ранній період складення найдавніших частин Авести, а відповідно, й життя Заратуштри. Ктесій навіть вважав, що Зороастр був бактрійським царем.5

Цікавими виглядають дані про роки життя Заратуштри, коли звернутися до іранських джерел - зороастрійської традиції. При датуванні подій до правління Ахеменідів спиралися основним чином на списки фараонів Єгипту. Все, що лежить за межами культурних ареалів ієрогліфів і

клинопису, навряд чи піддається датуванню. Звідси виходить, що древні іранці, не маючи своєї літературної традиції, могли б зберегти дані Зороастра тільки в тому випадку, коли б у них були, подібно євреям, списки генеалогій. Але, напевно, таких списків не існувало. Ми можемо догадатись, що древні іранці, вже невдовзі після смерті Зороастра, не могли вмістити його в рамки дійсної хронології чи пов'язати його з подіями, що відбувались в Месопотапії чи навіть в Західному Ірані. Але пізніша зороастрійська традиція, яку наслідують такі мусульманські автори, як ал-Біруні, сповіщає точну дату Зороастра - 258 років до Олександра Великого. Існує думка, що послідовники Зороастра вели рахунок років, спираючись на якусь важливу подію в житті пророка. Коли проминуло 258 років ери Зороастра, відбулася трагічна подія - смерть Дарія III, останнього з Ахеменідів, і перехід царської влади до Олександра Великого. Це відбулося в 330 році до н. е., і таким чином ми отримуємо 588 рік до н. е.(258+330) в якості першого року ери, прийнятою послідовниками Зороастра. Не треба забувати, що 588 рік до н. е., який може відповідати даті навернення царя Віштаспи у віру Зороастра(в той час пророкові, за переданням, було 42 роки), отриманий за допомогою цілого ряду припущень. Згідно цієї ж традиції, пророк помер у віці 77 років, так що якщо заданою ціллю є відшукати історичні дати Зороастра, базовані на сприйнятливих припущеннях, то 628 - 551 роки до н. е. - найкраще рішення, яке можна отримати за таких умов.

Питання про батьківщину Зороастра також викликало жваві суперечки, і багато в ньому залишається до цих пір не виясненим. Пізня середньовічна зороастрійська традиція називає зазвичай Мідію - під впливом переваги там в пізній час релігій магів - Антропатену (Гірську Мідію), а в якості місця його проповіді - Бактрію. Античні автори нерідко називають Заратуштру мідянином, персо-мідянином, персом, але, як здається, вже тоді була відома традиція, що зв'язувала його з Бактрією.1

Більшість дослідників сьогодні згідні з тим, що пророк жив і виступив з своїм вченням у Східному Ірані. Зороастрійська традиція вміщує пророка в Азейбарджані, але географічний горизонт Авести обмежений Східним Іраном, так що пізніше перенесення його діяльності на територію Західного Ірану має пояснюватись політичними умовами. Справедливо, що міфічну географію Авести і міфічну прабатьківщину зороастризму можна пристосувати до будь-якої області Ірану, але географічної картини Авести недостатньо. Зате є підстави вважати, що легенди і передання про діяльність Заратуштри (але не про його народження), що відносяться до сходу, виглядають більш відповідні дійсності. Так, наприклад, дуже древнім і розповсюдженим є передання про те, що в Кішмарі, на території Хорасана, був посаджений кипарис в пам'ять про навернення Віштаспи в зороастризм. Цей кипарис за декілька днів виріс у дерево у десять обхватів, а на його верхівці містився палац. Інші передання відносять походження пророка до Раги, Рею (поблизу сучасного Тегерана), і оповідають про хіджре Зороастра на схід, де його вчення прийняв Віштаспа. За іншою версією він народився у 589 році до н. е. у місті Урмії. Існує зороастрійська традиція, що пророк був вбитий у Бактрії, та ряд передань відносить його діяльність до інших районів на сході. Можна допустити, що він діяв в окрузі Герата, охоплюючи на південь області до Сеієтана, на схід - до Бактрії і на північ - до Мерва.

Лінгвістичні дані також говорять на користь відношення пророка до Східного Ірану. Історично оправдано, що Авеста з її міфологією і рисами героїчного епосу, була складена мовою, яка була близькою до мови першопочаткової територій проживання арійців. Ця прабатьківщина могла розташовуватись в Середній Азії або навіть південніше, в районі Герата. Річард Фрай вважає, що перси, мідяни і інші іранські племена, рухаючись до областей їхнього пізнішого перебування, співали гімни богам, подібні не тільки змістом, а й мовою, яка була мовою їх прабатьківщини - містичної країни Airyāna Vaējah. Племена, що прийшли в Західний Іран, розповсюдили

свою вимову серед місцевого населення - еламітів, хуррітів і інших; в результаті чого їх діалекти стали втрачати свої форми. Але до того, як це відбулося, на Сході з'явився пророк, що проповідував мовою Гат, - архаїчній, консервативній вимові, можливо на діалекті області Герата. Мова Гат звучала більш урочисто і авторитетніше, чим інші авестійські вимови. Пізніше, коли вчення Зороастра розповсюдилось по всьому Ірані, жерці просто приєднали свої гімни на гатському діалекті до попередніх загальноіранських, складених авестійською мовою.1

Зороастр скоріш за все був жерцем древньоіранської релігії, бо в Гатах (Ясна 33, 6) він називає себе заотар (Zaotar), тобто повністю правомірний священнослужитель. Оскільки він вживав це слово, не вкладаючи в нього заперечувального змісту, можна допустити, що він зберігав в новій релігії старий інститут арійських "жерців”. Він - єдиний засновник релігії, який був одночасно і священнослужителем, і пророком. В Молодшій Авесті він названий загальним словом для священнослужителів - атаурван. Він сам іменує себе також мантран - "складачем мантр”. Мантра - надихнене екстатичне заклинання. Навчання священству починалося у індоіранців рано, мабуть у віці близько семи років, і було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно складалося з вивчення обрядів і засад віри, а також в опануванні мистецтва імпровізації стихів для зазивання богів і вивчали напам'ять великі мантри. Іранці вважали, що зрілість досягається в 15 років, і, вірогідно, в цьому віці Зороастр став священнослужителем.

Виходячи з Гат, можна припустити, що пізніше він намагався засвоїти всі знання, які отримав від різних вчителів. В подальшому він зображає себе як ваедемна (буквально "той, хто знає”) - "посвячений, той що володіє божественною мудрістю”. Згідно з зороастрійським переданням, багато років провів він, мандруючи, в пошуках істини. Його гімни дозволяють допустити, що він був свідком насильств, військових дій прихильників даева. Визнаючи

себе безсильним, Зороастр наповнюється прагненням до справедливості; для того, щоб виховний закон божеств-ахур був встановлений однаково і для сильних, і для слабких, так, щоб спокій, порядок і все інше могли б вести добре і мирне життя.

Згідно зороастрійських передань, Заратуштру, коли він став дорослим, Ахура-Мазда покликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення. Потім пророк прожив ще двадцять років у пустелі. Супроти нього виступили маги, вимагаючи чудес і випробовувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, розтопленою міддю. Але Зороастр брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук не обпікав.

Коли ж він досягнув тридцяти років, вікової зрілої мудрості, тоді йому було дано одкровення. Ця велика подія згадується в одній із Гат (Ясна 43) і коротко описується в пехлевійському творі Задспрам. Там розповідається, як одного разу Зороастр, беручи участь у зборах з нагоди весняного святкування, відправився зранку на берег річки за водою для приготування хаоми. Він ввійшов в річку, намагаючись взяти воду з середини потоку. Коли він повернувся на берег (в цей момент він перебував у стані ритуальної чистоти), перед ним у свіжому повітрі весняного ранку виникло ведіння. На березі він побачив сяючу істоту Воху-Мана, яка привела його до Ахура-Мазди і п'яти іншим сяючим особам, в присутності яких пророк "не побачив власної тіні на землі через їх яскраве сяйво”. Тоді ж від цих семи божеств Зороастр і отримав своє одкровення.

Френсіс Беррет, дослідивши багато древніх джерел, так описує цю важливу подію: "Коли Зороастр побачив світ (під час одкровення), один голос сказав йому: "Світ - прекрасний!”, і в цей же момент другий голос сказав: "Світ - жахливий!” І саме через це вічне протиборство всередині себе Зороастр повинен був вічно сміятися. Обидві половини його мозку були настільки збуджені, биття його мозку ставало настільки сильним, що це могли відчувати руки, коли їх прикладали до голови. Багато років

Заратуштра провів у пустелі, де годувався лише одним кислим молоком, а потім на горі, де жив в усамітненні; після цього, весь в язиках полум'я, він з'явився персидському цареві і його придворним, звістивши своє вчення про подвійність світу”.1

Хоча вчення Зороастра - це розвиток старої віри в Ахура-Мазду, воно мало в собі багато такого, що дратувало і тривожило його співплемінників. Надаючи надії досягти раю кожному, хто піде за ним і буде прагнути до праведності, Зороастр розривав зв'язки з старою і аристократичною і жрецькою традицією, відкривши всім без винятку людям після смерті підземне царство. Більш того - він навіть пригрожує пеклом і сильним світу цього, якщо вони будуть несправедливими. А його вчення про загробне життя та яскраво виражений дуалізм, здається, задумане так, щоб ще більше розсердити привілейованих. Тому роки, присвячені Зороастром проповіді серед одноплемінників, були майже безплідними - він зумів навернути в нову віру лишень свого двоюрідного брата Маідйоіманха. Тоді він покинув свій народ і відправився до іншого, де, будучи іноземцем, зміг добитися прихильності цариці Хутаоси і її чоловіка царя Каві Віштаспи, які "виступили вперед як (сильна) рука і підтримка для його віри ахурівської, віри Заратуштри” (Яшт 13, 100).2

Навернення в нову віру Віштаспи розсердило сусідніх правителів, вони вимагають повернення до старої релігії. Коли він відмовляється це зробити, починається війна, в якій Віштаспа отримує перемогу. Так вчення Зороастра стало державною релігією в країні царя Каві Віштаспи.

Згідно передань, Заратуштра прожив ще багата років після навернення Віштаспи. Для того, щоб повністю відповідати своєму покликанню, іранському священнослужителю потрібно було одружитися, і Зороастр був

тричі одружений. Його перші дві жінки, імена яких до нас не дійшли, народили йому трьох синів і трьох дочок. Весілля молодшої дочки Поуручісти оспівується в одній із Гат (Ясна 53). Її чоловіком став Джамаспа, головний радник Віштаспи. Джамаспа згадується в Гатах разом з своїм родичем Фрашаострою. Третьою жінкою Зороастра стала дочка Фра-шаостри - Хвові. Цей шлюб був бездітний.

Прожив Заратуштра за переданням 77років.1 Загинув він, також за переданням, насильницькою смертю - його зарізав кинджалом жрець-язичник.2 Хоча є відомості, що наприкінці життя пророк подався в місто Балк, де і помер у 512 році до н. е. за однією версією своєю смертю, за іншою - був убитий туранцями або загинув від блискавки.

Авеста як священна книга зороастрійців та літературний здобуток іраномовних народів.

Найвидатнішим літературним твором іраномовних народів є Авеста, що виникла у Середній Азії. Авеста, як джерело вивчення вірувань стародавніх іранців, досить складне для досліджень. Бо з VII ст. н. е., після арабського завоювання, перси і інші народи Ірану були майже повністю навернені в іслам; прибічники старої релігії, вийшовши з Ірану, поселилися в Західній Індії, в районі Бомбею. Це так звані парси.3

В Європі лишень в XVIII ст. стало відомо, що у парсів збереглися давні священні книги іранців. У 1754 році їх знайшов і навчився читати вчений Анкетіль Дюперрон. В 1771 році він видає в Оксфорді французький переклад Авести; невдовзі з'являється і німецький варіант.4

Авеста написана на одній з древніх іранських мов, напевно з числа східноіранських. За граматичною будовою мова Авеста мало чим

відрізняється від давньоперсидської мови ахеменідських написів.

Повного критичного дослідження тексту Авести, подібно "біблійній критиці”, ще немає. Без сумніву, що деякі частини збереженої Авести складались в період, коли мова її була вже мертвою. Текст Авести був, напевно, першопочатково записаний неогласованим письмом арамейського походження.

Традиція приписує Олександру Македонському знищення цілого списку Авести.1 Перші спроби відродити текст Авести були зроблені, згідно традиції, при парфянському цареві Валкамі (I ст. н. е.). Нова редакція була створена верховним жерцем Картіром при засновнику династії Сасанідів Арташирі Папакані. Кінцева редакція Авести, за переданням, була здійснена магом Атурпаном при Шапурі III (309 - 379 роки н. е.). Таким чином, свій завершений вигляд Авеста прийняла не раніше IV ст. н. е. Точніший час складення її основних частин невідомий.






Реферат на тему: Історія виникнення та віровчення зороастризму (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.