Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Культура

Головні аспекти культурної політики України (частина 1) (реферат)

1. Принципи, цілі, пріоритетні завдання державної політики у сфері культури

2. Система управління галуззю та мережа державних і комунальних закладів культури

1. Принципи, цілі, пріоритетні завдання державної політики

у сфері культури

У молодій незалежній демократичній державі, яка проходить крізь складні трансформаційні процеси, роль культури набуває особливої важливості, з чого випливає і ключова роль державної культурної політики.

Така політика має забезпечувати правові, інституційні, фінансові умови для розвитку сучасної української культури як ключового чинника формування зрілого демократичного суспільства, сталої національної ідентичності, що буде необхідною передумовою успішного входження України до світової спільноти розвинених демократичних держав. За минулі роки було зроблено кілька спроб сформулювати основи для такої культурної політики держави, визначити її засади, цілі, пріоритети у формі окремого правового документу.

Хронологічно першим документом цього роду стали "Основи законодавства України про культуру”, схвалені Верховною Радою України у лютому 1992 року.

Стаття 2 "Основ...” визначала принципи культурної політики:

"Основними принципами культурної політики в Україні є:

визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;

збереження і примноження культурних надбань;

розвиток культурних зв'язків з українцями, що проживають за кордоном, як основи збереження цілісності української культури;

гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;

рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об'єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

всебічне міжнародне культурне співробітництво;

визнання пріоритеру міжнародно-правових актів у сфері культури;

поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури.”

Стаття 3 "Основ...” окреслила кілька головних "пріоритетів у розвитку культури”:

"Держава у пріоритетному порядку створює умови для:

- розвитку культури української нації та культур національних меншин;

- збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища;

- естетичного виховання дітей та юнацтва;

- проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України;

- розширення культурної інфраструктури села.”

Однак уже через кілька років стала відчуватися потреба в оновленні засад, завдань та інструментів державної культурної політики. Наступною спробою стала розробка й затвердження Кабінетом Міністрів України в червні 1997 року (постанова КМУ № 675 від 23.06.1997) документу під назвою "Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури”.

У ньому засади культурної політики були визначені наступним чином:

"Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах:

- самоцінність, незалежність культури і мистецтва;

- створення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;

- забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;

- гарантування свободи творчості, забезпечення доступу до культурних надбань, створення умов для творчої активної участі громадян, особдиво молоді в художній творчості;

- підтримка високопрофесійної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;

- збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про подальший розвиток традиційних культур народів та етносів, які населяють Україну;

- утримання зусиллями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування базових елементів інфраструктури, основних у національному та регіональному масштабах закладів культури;

- підтримки органами виковчої влади культурно-мистецих організацій, об'єднань, незалежно від підпорядкування чи форми власності, а також окремих мистців;

- створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів до підтримки культури й мистецтва.”

Окрім цього, в документі констатувалася нагальна потреба у всебічному реформуванні культурної сфери.

На жаль, "Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” відіграли не надто значну роль у практичній реалізації державної культурної політики. Одна з причин такого малого ефекту – незрозумілий правовий статус подібних концептуальних документів.

Внаслідок активної діяльності парламентського Комітету з питань культури й духовності Верховна Рада України в березні 2005 року ухвалила Закон України про концепцію державної культурної політики на 2005-2007 рр.

У Розділі 3 Концепції, схваленої цим Законом, цілі та пріоритетні завдання культурної політики визначені наступним чином:

1) визначення культурного розвитку України та її окремих регіонів одним з пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2) розробка та затвердження довгострокової програми культурного розвитку України, а також сприяння розробці середньострокових регіональних програм культурного розвитку;

3) зміна методів управління у галузі культури, зокрема переорієнтація органів державної влади та органів місцевого самоврядування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей, залучення громадськості до процесів управління та контролю в галузі культури;

4) створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення культурного розвитку;

5) розробка, затвердження та впровадження державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою (перелік та обсяг послуг, порядок їх надання, показники виконання та якості послуг), а також методики визначення розміру фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку на душу населення;

6) запровадження коригуючих коефіцієнтів фінансових нормативів бюджетної забезпеченості видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво, розрахованих виходячи з кількості об'єктів культурної спадщини, предметів основного фонду музеїв, охорона яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету;

7) реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів для дітей та молоді;

8) підтримка та розвиток культури на селі;

9) формування цілісного інформаційно-культурного простору України, зокрема шляхом інвентаризації культурних ресурсів, складання мапи культурних ресурсів, створення відповідних аналітичних баз даних, видання інформаційних буклетів, а також створення телеканалу "Культура”;

10) участь України у міжнародних культурних проектах, здійснення комплексу інформаційно-культурних заходів для ознайомлення світової громадськості з культурними цінностями України.

Хронологічно найпізнішим концептуальним державним документом з питань культурної політики можна вважати Указ Президента України "Про першочергові завдання збагачення й розвитку культури й духовності українського суспільства” (№ 1647 від 24.11.2005). Цим Указом було створено Національну раду з питань культури і духовності при Президентові України, а також поставлено завдання створення "загальнодержавної програми дій із збагачення й розвитку культури й духовності українського суспільства».

В Указі визначені основні пріоритети реалізації відповідної загальнодержавної програми:

- вдосконалення законодавства у сфері культури;

- розвиток національної кінематографії, видавничої та архівної справи;

- створення умов для ефективного розвитку історичних і культурних центрів, пов`язаних з життям та діяльністю видатних діячів культури, науки і мистецтва, національно-визвольною боротьбою, іншими важливими подіями і історії українського народу;

- активізація наукових досліджень у сфері культури;

- створення в столиці України та інших містах, що є великими культурними центрами, музейних комплексів та виставкових залів;

- спорудження пам`ятників борцям за свободу і незалежність України;

- активізація міжнародного співробітництва України, насамперед з ЮНЕСКО.

Навесні 2006 року фахівцями Українського центру культурних досліджень МКТ спільно з членами Національної ради з питань культури і духовності при Президентові була розроблена Дорожня карта розвитку культури і духовності українського суспільства, спрямована на реалізацію згаданої Загальнодержавної програми (див. Додаток до цього звіту).

2. Система управління галуззю та мережа державних і комунальних закладів культури

В сучасній Україні культурної сферою (або ж галуззю культури в широкому розумінні слова) опікуються не лише Мінкультури, а й інші органи виконавчої влади (напр., Держтелерадіо, Мінмолодьспорт тощо). Їхню роботу координує віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань. Це інституційне становище, відображене в таблиці 2.1, впливає також і на структуру закладів та фінансування культури в широкому сенсі.

Табл. 2.1. Видатки на культуру, мистецтво та ЗМІ в державному бюджеті України

Міністерство, відомство

Призначення видатків

Обсяги фінансування, тис. грн.

2000

2001

2002

2005

Міністерство культури і туризму

Без урахування видатків на освіту й науку

131137

170807

196040

532500

Держтелерадіо

Фінансування державних телерадіоорганізацій

121618

117283

134601

Н/д

Управління справами ВР[1]

Фінансування висвітлення роботи ВР у ЗМІ, газети "Голос України” тощо

8066

10764

11069

 

Управл. справами Адміністрації Президента (до 2002)

Фінансування оркестру "Київська камерата”, "Укр. дому”, Нац. Експоцентру, Палацу "Україна”

1381

1868

2204

Н/д

МЗС

Заходи з пропаганди укр. культури за кордоном

75

95

153

Н/д

МОН

Фінансування Педагог. музею, Музею авіації, освітянських і наукових часописів

89

120

589

Н/д

МОЗ

Нац. медична бібліотека, Нац. музей медицини

1250

1984

2175

Н/д

Мінагропром-політики

Підтримку культури на селі

1729

2160

2333

Н/д

Мін. фінансів

Музей коштовностей

951

1123

1215

Н/д

Держкомнацміграції

Підтримка культур меншин

-

400

1000

Н/д

Джерело: Комітет ВР з питань культури і духовності

Як видно з таблиці 2.1, численні органи державної влади мають заклади культури у своєму підпорядкуванні й фінансують їх за рахунок коштів держбюджету. Таким чином, хоча Мінкультури формально є головним (центральним) органом виконавчої влади у галузі культури, але в реальності воно опікується лише діяльністю державного сектора цієї галузі – театрами, музеями та заповідниками, мистецькими колективами, кіностудіями, бібліотеками, ВНЗ тощо. Загалом у прямому підпорядкуванні МКТ України перебувають понад 130 закладів, підприємств та організацій. Воно також має вплив (здебільшого рекомендаційний) на діяльність обласних управлінь культури (у складі ОДА) та райвідділів і міськвідділів культури.

У підпорядкуванні названих регіональних та місцевих органів культури перебувають понад 45 тисяч комунальних закладів, підприємств та організацій культури (музеї, театри, бібліотеки, школи мистецтв, клубні заклади, кінотеатри тощо). Вони фінансуються з місцевих бюджетів.

Табл. 2.2. Заклади культури державної та комунальної власності в Україні, 2006 р.

Державна власність

Комунальна власність

Театри

5

128

Виконавські мистецькі колективи

17

71

Цирки

15

-

Бібліотеки

9

19960

Музеї

13

422

Заповідники

15

23

Будинки культури. Клуби

548

18854

Культ.-мист. навчальні заклади

12

1487

Кіностудії

5

-

Архіви

12

10

Інші

4

971

Загалом

655

45803

Як уже зазначалося, з кінця 1980-х років в Україні почали масово утворюватися незалежні недержавні культурно-мистецькі організації. Однак на органи управління галуззю культури не було покладено обов'язку чи завдання – підтримувати недержавні культурно-мистецькі структури, зокрема – фінансово.

За традицією, успадкованою ще з радянських часів, основними легітимними представниками української літературно-мистецької спільноти вважаються Національні творчі спілки. Сьогодні чимало успішних письменників, музикантів, художників вільно працюють поза рамками Національних творчих спілок, або створюють незалежні мистецькі й літературні асоціації. Однак переважна більшість професійних митців усе ж належать до Національних спілок. Згідно з Бюджетним кодексом України, 11 Національних творчих спілок отримують регулярне фінансування з державного бюджету на свою статутну діяльність.

Спроби реформування управління галуззю в 2005-2006

Указом Президента України № 680 "Про Міністерство культури і туризму України” від 20 квітня 2005 року було об'єднано Міністерство культури і мистецтв із Державною туристичною адміністрацією, що раніше була автономним органом виконавчої влади.

Включення туристичної галузі до сфери відповідальності Мінкультури означає усвідомлення державою того факту, що туристично-рекреаційна індустрія, особливо культурний туризм, перетворюється на важливий чинник розвитку культури, істотне джерело фінансування пам'яткоохоронної діяльності. З іншого ж боку, національна історико-культурна спадщина та культурні індустрії становлять важливу базу для залучення туристичних потоків, інтенсифікації розвитку туризму в Україні.

У відповідності до Указу президента України № 680 від 20.04.05 "Про Міністерство культури і туризму України", у складі реорганізованого Міністерства утворено три автономні органи державного управління:

· Державна служба з питань національної культурної спадщини,

· Державна служба з питань туризму і курортів,

· Державна служба кінематографії.

На сьогоднішній день роботу з реорганізації практично завершено: працює нове Положення про міністерство, оновлено його структуру, в тому числі - структури новостворених Держслужб; завершується кадрове наповнення усіх цих органів, йде формування відповідних структур у регіонах України.

Список використаної літератури:

1. Національний звіт Українського центру культурних досліджень «Про культурну політику в Україні»





Реферат на тему: Головні аспекти культурної політики України (частина 1) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.