Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Краєзнавство

Легенди про скелі та печери в Закарпатській області (реферат)

Легенди про скелі та печери в Закарпатській області Соколів Камінь

Автобусом їдемо в село Криву, що розташоване під горами на лівім березі Тиси. Зупиняємось біля місцевої неповної середньої школи. Звідси пішки йдемо на захід, по дорозі, яка приведе нас до місця, де колись видобували дерев'яне вугілля. Воно добре просліджується в потічку, який тече паралельно дорозі. Далі йдемо на північний захід. Через п'ятнадцять-двадцять хвилин добираємось до «Соколового каменя». Перед нами відкривається невелика улоговина, де в хаотичному порядку розкидані 4-6-ти гранні стовпи, на яких видно вибоїни, сліди людської обробки. Тут були давні поселення. Про це свідчить знайдений біля підніжжі «Соколового каменя» невеликий скарб — глиняний горщик, в якому знаходилось 32 бойових топірців і захисні стріли VI століття до нової ери.

«Соколів Камінь» — це скала, на якій здавна гніздяться соколи. Є тут і чимало природних печер, про які від старожилів села можна почути багато легенд.

Печера Марії-Терезії

На лівому березі швидкоплинної Тиси лежить село Крива, його підпирає гора Чабрин, висока і стрімка. Здається, синяви неба досягає. На одній з її скель з північної сторони видовбано невеличку печеру, яку в народі називають печерою Марії-Терезії. Про походження цієї назви мало хто знає. Проте в селі про неї живе така легенда. Давним-давно, кілька століть назад, коли Карпатський край входив до складу Австро-Угорщини, по Тисі у великій кількості сплавляли ліс до Дунайської низовини. Управляти бокорами було непросто і найважче там, де Тиса брала круті повороти. І ось на тому місці, де знаходиться печера Марії-Терезії, прямо на скелю несла свої стрімкі води Тиса. Бокораші боялись цього страшного місця. Тиса несла їх прямо на скелю. І як не спрацювати вчасно, не взяти потрібного повороту, трощились об скелю бокори, летіли легіні в Тису. Були і такі серед бокорашів, що тут гинули, живими додому не повертались.

Саме в той час (1717—1780) в Австро-Угорщині володарювала Марія-Терезія. Це була самолюбна і жорстока монархиня. Уніатське духовенство тоді вирішило, щоб не траплялись катастрофи біля сумнозвісної скелі, поставили дерев'яний бюст Марії-Терезії.

Минали роки, а Тиса свого русла не міняла. Бокори бились об скелю, гинули верховинці; а ні печера, ні дерев'яний бюст Марії-Терезії не допомагали. І лише в XIX столітті після величезної повені ріка відійшла від скелі, яку омивала роками. А печера залишилась і по сьогоднішній день як свідок жахливих трагедій бокорашів. А дерев'яного бюста Марії-Терезії не стало. І досі мешканці села Крива не знають, куди зник бюст монархині, хто викрав цю історичну пам'ятку.

Опришківська Гурка

Стоїть за містом Хуст поблизу нафтобази гірка. Вона нагадує собою Замкову гору тільки в зменшеному обсязі. В народі називають її «Гуркою». З покоління в покоління народ передає про неї сумну історію. В XVII, XVIII, ХІХ-ому століттях в Карпатах діяли опришки, поборники правди й волі, захисники бідного люду. Тодішні власті полювали за ними, виловлювали, приводили сюди, на Гурку й вішали на шибениці з таким розрахунком, щоб великомучеників було видно на значній відстані.

До речі, слово «гурок» в перекладі з угорської на українську мову означає петля. Видно цю назву придумав сам народ.

Плита "Бовван”

В урочищі «Діброва», що тягнеться від Замкової гори в бік села Бороняво стоїть зчорніла плита «Бовван». Про цю плиту з покоління в покоління передають хустяни легенду. Було це давно, ще в першу світову війну. На цьому місці, де стоїть віком обцвілий «Бовван», були розміщені військові казарми. А поруч з ними —- великий плац, на якому проходили муштри молодих рекрутів Австро-Угорської монархії, яких звідси відправляли на фронт, Муштри були такими, що слабкі здоров'ям воїни не витримували й помирали, їм хустяни й поставили цей пам'ятник гуманності. Овіяний вітрами і омитий дощами стоїть він уже більше ніж сім десятків років.

Гора Кобила

Історія цієї гори, що неподалік села Велятина, така: розгулювався в цих лісах Пинтя, з дерев'яної гармати розбив Хустський замок, стару кобилу пустив з повними бесагами золота, а сам із своїми хлопцями пішки подався до своєї коханої в Ясіня.

Отож паслась собі кобила на Затисянській горі й потрохи розгублювала багатства. Приходили на цю гору люди, шукали розгублені «золоті монети». Відтоді і назвали цю гору Кобилою. Від заходу цієї гори є полянка, на котрій виблискує від сонця Пинтєва криниця. А коло криниці — велика кам'яна плита, на якій викарбувані слова, які приписують легендарному Пинті. Вище криниці є Пинтєва пивниця, до якої веде залізна брама. Посередині пивниці кам'яний стіл, на якому перед першою світовою війною вівчарі знайшли свічку, що засвідчує будні людей.

Використана література:

1. Хуст над Тисою – "Бокор” Ужгород,1992 р.





Реферат на тему: Легенди про скелі та печери в Закарпатській області (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.