Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Життя і легенда царя Соломона. Цариця Савська і Соломон (реферат)

ПЛАН

1. Життя і легенда царя Соломона

2. Книги царя Соломона

3. Цариця Савська і Соломон

Це ім'я відомо всім, насамперед як премудрого царя Ізраїлю (сина псалмоспівця царя Давида), мудрості якого дивувався весь, навіть цариця Савська прийшла з Фів, щоб випробувати його мудрість... Відомо, що Соломон написав книгу Притчей і Пісень, також Екклезіаста і псалми, але більше як будівельник величного Єрусалимського храму, але є і мало відомі сторінки його діянь…

Соломон (означає – «мирний»), був десятим сином Давида і народився від Вірсавії, в 1033 р. до Р.Х. (1Пар.3:5). Ім'я дали йому батьки, відповідно до пророцтва Нафана, на повернення до них милості Божої і в відзначення мирного царювання. Про дитинство та Соломона невідомо жодних даних. Коли Давид зістарився, то на престол захотів зійти старший син Адоній, але нечестиві спроби його не вдалися, Давид благословив на царство Соломона…

Коли Соломон вступив на царський престол, то приніс Богу тисячу жертв. Вночі після цього Бог з'явився йому уві і сказав: «Проси, що ти хочеш, Я дам тобі». «Господи!» - відповідав Соломон, - «Ти поставив мене царем, а я отрок малий. Даруй ж мені розум, щоб управляти народом Твоїм». Господу угодна був відповідь Соломона. І сказав Господь: «за те, що не просив у Мене ні тривалої життя, ані статків, ні перемоги над ворогами, а просив розуму, щоб управляти народом, Я даю тобі мудрість таку, що такого тобі не було і не буде. І те, чого не просив, Я даю тобі багатство і славу, якщо будеш виконувати заповіді Мої, дам тобі і довге життя».

Мудрість свою Соломон показав, передусім на судах (також управлінні народом та ін. царських справах). Суд про двох жінок і про дитину, відомий багатьом, коли Соломон, визначив якій матері належить немовля, наказавши розсікти його мечем і по реакції жінок визначив і віддав їй дитя. Народ боявся і трепетав перед царем, знаючи яку мудрість, дав йому Бог. На судах Соломон читав думки тяжущихся і не потребував свідків. Коли до Соломону з'явився нащадок Каїна з підземного світу з вимогою виділити йому з спадщини батька подвійну частку на підставі, що в нього 2 голови, Соломон наказав лити воду на одну з цих голів і по викрикам інший встановив: у тілі чудовиська таки одна душа.

Мудрості Соломона шукали люди, звірі, птиці, риби духи. Вони приходили на суд Соломона і творили його волю… (У цьому зв'язку, згадується Димитрівський собор у Володимирі на Клязьмі (XII в.), де зовнішні стіни вкриті ліпними зображеннями звірів і птахів серед пишнотної рослинності. У центрі всіх цих образів вміщено постать царя Соломона, котрий сидів на престолі. Тут він владарює як провісник Божественної Премудрості, яка створила світ; саме в цьому як він збирає навколо свого престолу всіх тварюк піднебесних, тварюк не земних, а яких замислив Бог у Своєї Премудрості, славнозвісна і зібрана в храм).

Царство Соломона було мирним і щасливим. З далеких країн приходили до Єрусалима, щоб подивитися на царя і послухати його мудрості. Цариця Савська, випробувавши його загадками і переконавшись у його найбільшій премудрості, сказала: «Так буде благословенний Господь Бог твій, Який благоволив посадити тебе на трон Ізраєлів!» Трон Соломона було прикрашене золотими львами, які, нібито оживали і згодом не дали жодному завойовнику сісти на цей трон. Соломон володів чудовим перснем («Соломонового пресу»), за допомогою якого він приборкував демонів і укладав їх у судини. Відомий і так званий «ключ Соломона», який використовувати і пізніше маги і сатаністи при покликанні й підкоренні демонів.

Відомо також, що Соломон вигадав лабіринт, який викладено з каменів по колу. Лабиринт складався з 12 кіл концентрованих окружностей і символізував сенс і шлях життя. Небагато людей наважувалися пройти його…

Вершиною правління Соломона стало будівництво храму Божія у Єрусалимі, величі і багатства якого не знав рівних в усьому світі. Але під кінець свого життя Соломон став грішити перед Богом. У нього було багато дружин; між ними й язичниці. Для них він побудував поганські капища, сам заходив туди. Тоді Господь відібрав своє благословення від Соломона, і проти нього почалися бунти і обурення в єврейському народі. Соломон зрозумів, що це Бог карає його за гріхи, і став каятися. Але покаяння не було таким повним, від усього серця, як покаяння Давида. Тому, хоча Господь і помилував його і зберіг царство при його життя, але оголосив через пророка, що царство єврейське після смерті його розділитися на два, і синові Соломонову дістанеться менша його частина. Помер Соломон в 928 р. до Р.Х.

2. Книги царя Соломона

З книжок Соломона, які дійшли до нас і ввійшли в Старий заповіт: «Книга Притчей» (31 гл.), «Екклезіаста чи проповідника» (12 гл.) і книга «Пісня Пісней» (8 гл.), також 72 псалом, котрий увійшов в «Псалтир». Крім багатьох втрачених древньоєврейських книжок Старого Завіту, які цитуються лише там, де значаться і оригінали літописів діянь Соломона і царів, Іудейских і Ізраїльских (3Цар.11:41;14:10,2 Пар.16:11;20:34;32:32), окрема запис 300 притчею, 1005 піснею і даних із єство випробування царя Соломона (3Цар.4:32-33). Відомі і неканонічна «Книга Премудрості Соломона», «Псалми Соломона». «Заповіт Соломона». Цар Езекія спалив «цілющі» книги Соломона, оскільки люди, які лікувалися по них, переставали молитися Богу про зціленні. Чаша Соломона частину було покрито таємничим написом, який складав пророкування про Ісуса Христа та указував на кількість років від Соломона до Христа.

"Нехай той, хто піде туди, слід шляхом, зазначеного на карті, і йде із снігів, лежачим на лівих грудей цариці Савської. На північному її схилі починається велика дорога, прокладена Соломоном, звідки три дні шляху до королівських володінь...". Легенда про Копі Царя Соломона.

Соломон - цей легендарний біблійний цар завжди викликав величезний інтерес лише через легенду про Копі царя Соломона. Навіть в Біблейських розповідях Соломон постає неоднозначною особистістю. Призначивши своїм наступником Соломона, цар Давид обійшов старшого сина -Адонія. Дізнавшись про це, Адоній влаштував змову проти Соломона, але змову було розкрито. Давид, засмучений чварами між своїми синами, не став карати Адонія, а лише узяв із нього клятву, що надалі він не стане помишляти проти Соломона; Соломона ж змусив заприсягтися, що він не заподіє старшому брату ніякого шкоди, якщо той не буде претендувати на престол. Скоро Давид помер а Соломон став царем. Адоній, здавалося, змирився зі своєю долею. Але він прийшов до Вірсавії, матері Соломона, і став просити, щоб вона допомогла йому одружуватися на Авісаге Сунамітянке - однією з наложниць покійного царя Давида. Вірсавія не побачила в цьому проханні нічого поганого і передала її Соломону. Проте Соломон, почувши про намір брата, дуже розгнівався. У тому, що, за звичаєм, гарем покійного царя міг перейти до його прямого наступника, і Соломон розцінив бажання Адонія одружуватися на Авісаге як перший крок до подальшого домагання на престол. За наказом Соломона Адоній був убитий.

Однак, попри спалахи гніву, Соломон був мирним правителем. Успадкувавши від батька (Давида) велику і сильну державу, він царював сорок років (972-932 роки до нашої ери). За цей час він не вів жодної великої війни. Hе розправився навіть із арамійцем Разоном, який вигнав з Дамаска ізраїльський гарнізон і оголосив себе царем. Це здавалося тоді інцидентом другорядної ваги, і помилкою Соломона було те, що він не зумів передбачити, якою серйозною загрозою для Ізраїлю стане згодом нове арамійске царство. Соломон був хорошим адміністратором, дипломатом, будівельником і торговцем. Історична заслуга Соломона полягала в тому, що він перетворив бідну земледільну країну з патріархально-племінним ладом в єдину, сильну в економічному і військовому сенсі державу, яка коритується авторитетом на міжнародній арені. У той час Ізраїль славився пишнотою своєї столиці і небувалої розкішшю царського двору. Доказом могутності впливу Соломона був також його жахливо великий гарем, надмірний блиск, яким він себе оточив, і незвичайно владне ставлення з підданими, до яких він ставився як до рабів.

При цих недоліках не можна заперечити, проте, позитивного царювання Соломона. Адже саме він чудово відбудував Єрусалим і зробив його справжньою столицею. Воздвигнутий їм храм став єдиним центром і символом єврейської релігії. Великі його заслуги у справі підвищення обороноздатності країни - пригадаємо будівництво системи укріплених міст і реорганізацію армії - запровадженням бойових колісниць. Соломон намагався також розвинути в Ізраїлі ремесла і морську торгівлю, привозячи для цієї мети фахівців з Фінікії. Чітка діяльність державної адміністрації забезпечувалася чиновницькою іерархією, побудованої по фінікійському, сирійському і єгипетському зразкам.

Соломон був також неперевершеним дипломатом. Найбільшими його досягненнями на цій ниві були шлюб з дочкою фараона і з царем Хірамом, без допомоги якого йому не вдалося б здійснити свої цілі. Завдяки діловій кмітливості Соломона Ізраїль був квітучої країною. У Третьої книзі царств сказано із цього приводу (глава 10, вірш 27): "І зробив цар срібло у Єрусалимі рівноцінним з простими камінням, а кедри, їх безлічі, зробив рівноцінними з сикоморами, зростаючими на низьких місцях". Це, звісно, гіпербола, характерна для східного стилю, але в нас є дані, що доводять, що в відомой мірі вона відповідає дійсності. Відомо, що річний дохід Соломона, що складався з торгових прибутків, податків і данини арабських васалів, становив шістсот шістдесят шість талантів (близько двадцяти двох тисяч восьмисот двадцяти п'яти кілограмів золота), не рахуючи поставок натурою, які стягуються із ізраїльського населення. Про розквіті землеробства в Ізраїлі свідчить той факт, що Соломон постачав Хіраму щороку двадцять тисяч заходів пшениці і двадцять тисяч заходів рослинного олії. Зрозуміло, хлібороби піддавалися жорстокої експлуатації, та все одно такі колосальні поставки сільськогосподарських продуктів можливі тільки в умовах процвітання.

Археологічні знахідки познайомили нас зі багатьма сторонами побуту того часу. Зокрема, вони свідчать про досить високий життєвий рівнень. Багаточисельні дорогі чаші для косметики, зроблені з алебастра і слонової кістки, різною форми бульбашки, пінцети, дзеркала і шпильки для волосся доводять, що ізраїльські жінки тієї епохи піклувалися про свою зовнішність. Вони вживали духи, рум'яна, креми, мирру, хну, бальзамову олію, порошок з кипарисової кори, червону фарбу для нігтів і блакитну для вік. Більшість цих снадобій ввозилось з-за кордону, а такий імпорт характерний для багатої країни. Крім того, археологи підтвердили швидкий процес зростання міст, проти якого ще за часів Давида так запекло боролися консерватори-яхвісти. Землеробство було раніше провідної галузю народного господарства, але землевласники жили переважно в містах. Оскільки всі ханаанскі міста оточили фортечними мурами, вони ставали дедалі перенаселенними. Будинки, в основному двоповерхові, будували на кожному вільному клаптику землі уздовж вузьких і тісних вуличок. Головною частиною ізраїльського житла була велика кімната на першому поверсі. Жінки готували там їжу та пекли хліб, а вся сім”я збиралася там для спільних трапез. Меблів не було. Навіть заможні люди їли і спали на циновках. У кімнати верхнього поверху піднімалися по кам'яним ступеням чи дерев'яним приставним драбинам. Влітку спали на дахах, де віяв свіжий вітерець. У їжу вживали багато цибулі, часнику. Основним продуктом харчування була смажена і варена пшениця, різні крупи, сочевиця, огірки, квасолю, фрукти і мед. М'ясо їли на свята. Пили в основному овече і коров'яче молоко, вино ж вживали дуже помірковано.

З яких джерел черпав цар Соломон свої багатства?

Тривалий час вчені брали під сумнів все сказане про це у Біблії - дуже це було фантастично і туманно. У Третьої книзі царств (глава 10, вірші 28, 29) ми читаємо: "Коней ж царю Соломону наводили з Єгипту і Куви; царські купці купували їх в Куви за гроші. Колесниця з Єгипту, яка одержувала і доставляла була за шістсот сиклей срібла, а кінь за сто п'ятдесят. Таким самим чином вони руками своїми доставляли все це царям хеттейским і царям арамейським". Тут говориться лише, що цар Соломон купував коней і колісниці, але нічого не сказано про те, що він їх також продавав. Тим часом у результаті археологічних розвідок точно встановлено, що він займався посередництвом в торгівлі між Єгиптом і Азією, торгував кіньми і колісницями. У 1925 року американська археологічна експедиція виявила в історичної долині Езреель руїни міста Мегиддо ( Да, да, добродії - це той Біблійний Армагеддон, місце де повинна статися остання битва сил добра і сил зла). Місто це мало величезне стратегічне значення: воно захищало північні рубежі долини, через нього проходив торговий шлях з Азії до Єгипту. Давид і Соломон перетворили Мегиддо в сильну фортецю, хоча саме місто існувало вже в третьому тисячолітті до нашої ери Саме там вдалося розкрити таємницю Соломона. Серед руїн було виявлено побудовані їм стайні на чотириста п'ятдесят коней. Вони були розміщені навколо великого майданчика, де, має, об'їжджали і напували коней і де, можливо, відбувалися кінські ярмарки. Розміри і розташування цих конюшень на головному торговельному шляху доводять, що Мегиддо було основною базою торгівлі кіньми між Азією і Єгиптом. Соломон купував коней в Киликії і продавав їх, цілком імовірно, до Єгипту, звідки він у свою чергу вивозив колісниці, продаючи їх на месопотамських ринках.

Як повідомляє Біблія, Соломон побудував за допомогою фінікійських фахівців і мореплавців торговий флот, який стояв у порту Ецион-Гавер в затоці Акаба і кожні три роки їздив в країну Офір, привозячи звідти золото і екзотичні товари. Дослідників Біблії цікавили два питання: 1) де перебувала загадкова країна Офір? 2) що могла вивозити в Офір така сільськогосподарська країна, як Ханаан?

Про те, яка країна названа у Біблії Офіром, сперечаються досі. Hазивають Індію, Аравію, Мадагаскар. Відомий американський сходознавець Олбрайт дійшов висновку, йдеться про Сомалі. Інші вчені звертають увагу на фрески в одному з фіванских храмів. Там зображена темношкіра цариця з якоїсь країни Пунт. Підпис під фрескою повідомляє, що єгипетські кораблі привозили з цієї країни золото, срібло, чорне та червоне дерево, тигрові шкури, живих мавпочок і рабів-негрів. Народилося припущення, що Пунт і біблійний Офір - одне й те ж. Відповідь на друге запитання дала археологія. У 1937 року археолог Hельсон Глюк натрапив у пустельній долині Вади-ель-Араба на видовбану в скелі шахту мідного рудника. Руїни кам'яних бараків, у яких жили шахтарі, і стіна для захисту від нападів розбійницьких племен пустелі переконали Глюка, що це рудник Соломона. Поблизу затоки Акаба, де вже раніше було виявлено під шаром піску руїни порту Ецион-Гавер, Глюк зробив ще важливіше відкриття. Hа великому майданчику, оточеної фортечним муром, який, містилося велику кількість мідеплавильних печей. Пічні труби були звернені отворами на північ, звідки дмухають постійні морські вітри. Таким дотепним способом вдавалося без труднощів підтримувати необхідну для плавки температуру. Завдяки цим відкриттів ми дізналися, що Соломон був не тільки спритним торговцем кіньми, а й промисловцем. Цілком імовірно, він тримав монополію на виробництво міді, що йому диктувати ціни й одержувати ті величезні прибутку, про які говориться в Біблії.

Слава про мудрості Соломона, його багатстві та розкоші його двору розійшлася по всьому світу. Посли із найрізноманітніших країн прибували до Єрусалима для укладання договорів про дружбу і торгових угод. Жителі столиці майже щодня зустрічали кортежі екзотичних гостей, які везуть царю щедрі дари. І безперечно пишалися тим, що їхнє рідне місто стало настільки великим торговим і дипломатичним центром.

Якось розійшовся слух про караван цариці савської з далекої Аравії. Hарод вийшов на вулиці і захоплено привітав царицю, їдучу у супроводі численого натовпу придворних і рабів. Завершав хід довгий ряд верблюдів, нав”юченних розкішними подарунками для Соломона. Ким була ця легендарна цариця, героїня одного з захоплюючих біблійних переказів? Тепер це вже відомо, і історія цього відкриття настільки цікава, що її слід розповісти.

У мусульманських легендах ім'я цариці Савської - Білкіс. Відомо, що її батько служив, по-нинішньому кажучи, прем'єр-міністром в загадковому царстві Офір. Швидше за все, Білкіс одержала повноваження цариці тільки на час свого подорожі в Ізраїль. Ще в дев'ятнадцятому столітті південна Аравія, батьківщина прянощів і пахощів, яку давні римляни називали Щасливою Аравією (Arabia felix), була закритою для європейців. "Hевірним псам", які осмілюються ступити ногою в країну Мухаммеда, загрожувала смерть. Все ж знайшлися сміливці" у яких допитливість і жага пригод були сильніше страху. Француз Е. Галеві і австрієць доктор Е. Глазер переодяглися арабами вирушили в заборонену країну. Після безлічі пригод і труднощів вони наштовхнулися в пустелі на руїни величезного міста, яке, як потім з'ясувалося, називався Мериб. Там, зокрема, вони виявили і привезли в Європу ряд таємничих написів. Сенсаційне відкриття викликало в наукових колах величезний інтерес. Арабські купці, відчувши кон'юнктуру, почали жваву торгівлю мерибскими написами. Таким чином в руках учених виявилося декілька тисяч кам'яних уламків, вкриті письменами, які засновані на палестинській алфавітній системі. Серед уривчастих даних про богів, племена і міста були прочитані також назви чотирьох південно аравійських держав: Мінеа, Гадрамаут, Катабан і Сава. Згадка про країні Сава є також в ассирійських документах восьмого століття до нашої ери. Там йдеться, що Месопотамія вела з країною активну торгівлю, купуючи там головним чином прянощі і пахощі. Савські царі носили титул "мукарриб", що означає "жрець-князь". Їх резиденцією був місто Мериб, руїни якого знайдено на півдні Аравійського півострова (в сьогоднішньому Ємені). Місто було розташований в горах, на висоті двох тисяч метрів над рівнем Червоного моря. Серед незліченних колон і стін вирізнявся своєю пишнотою старий легендарний храм Харам Білкіс, поблизу Мериба. Це була овальна будова з прекрасним порталом, до якої вели кам'яні ступені, викладені бронзой. Численні колони і пілястри, а також фонтани на великому дворі дають повне уявлення про колишню розкіш храму. З написів ми довідалися, що він був споруджений на честь арабського бога Ілумкуг.

У результаті ретельних досліджень вдалося встановити, які були джерела процвітання савського царства. Величезна, висотою в двадцять метрів, гребля піднімала рівень річки Адганаф, звідки вела розгалужена мережа зрошувальних каналів. Завдяки зрошенню Сава була країною незвичайної родючості. Жителі займалися головним чином вирощуванням різних прянощів, які експортувалися в ряд країн. Так тривало до 542 року нашої ери, коли внаслідок постійних набігів та воєн, котрі зруйнували греблю. Квітучий сад проковтнули піски пустелі. Можна припустити, чому цариця савська зібралася в гості до Соломону. Торговий шлях, іменований Дорогою пахощів, за яким жителі савського царства вивозили свої товари до Єгипту, Сирії і Фінікії, йшов уздовж Червоного моря і перетинав території, підлеглі Ізраїлю. Тому благополучне просування караванів залежало від доброї волі Соломона. Цариця савська приїхала із суто практичної метою: щедрими дарами і обіцянкою частки в прибутках схилити ізраїльського царя до ув'язнення договору про дружбу. Але народна фантазія оминула мовчанням характер візиту і надала всьому романтичне забарвлення. Соломон, нібито вражений яскравою красою цариці, воспилав до неї пристрастю і мав від неї сина. Абіссінці селяни досі стверджують, що саме від нього відбувається династія негусів. Цікава історія, описана в одній з книжок Талмуда - "Мідраше". За переконанням давніх семітів, одна з характерних рис диявола - цапині копита. Соломон побоювався, що під обличчям прекрасної жінки в його гості ховається диявол. Щоб перевірити, чи так це, він побудував павільйон зі скляною підлогою, запустив туди рибок і запропонував Білкіс пройти через цей зал. Ілюзія справжнього басейну була сильна, що цариця Савська, переступивши поріг павільйону, зробила те, що інстинктивно робить будь-яка жінка, входячи в воду, - підняла сукні. Лише на мить. Але Соломон встиг побачити старанно приховуване: ноги цариці були людськими, але дуже не привабливими - вони були вкриті густими волоссям. Замість того щоб промовчати, Соломон голосно вигукнув: він не чекав, що в настільки гарної жінки може бути такий ганж. Ця історія зустрічається і в мусульманських джерелах.

Варто навести ще одну легенду, пов'язану з Соломоном. У скарбниці храму в Аксумі, колишньої столиці Абіссінії, нібито зберігається ковчег заповіту. Як він туди потрапив? Переказ передбачає, його викрав з храму Соломона син його і цариці савської, залишивши у Єрусалимі підробку. Таким чином, справжній Мойсеєв ковчег заповіту перебуває нібито в Аксумі. Він є найбільшої святинею абіссінців, і ніхто з тих котрі живуть не має права побачити його. Під час свята москал, в честь закінчення доби дощів, виставляється для всенародного огляду копія ковчега.

Соломон став для наступних поколінь єврейського народу втіленням мудрості. І це дивно. Роки його царювання були періодом вищого економічного й політичного розквіту Ізраїлю, єдиним в історії країни періодом могутності, світу і процвітання. Щоправда, у пам'яті поколінь збереглися лише світлі сторони правління Соломона, тіньові ж забуті. Тим часом цих тіньових сторін було чимало, потрібно їх таки згадати, щоб відтворити правдиву картину тієї епохи. Hам відомо, які колосальні прибутку приносили Соломону торгівля і виробництво міді. Але все ж його не можна назвати дбайливим і далекоглядним господарем. Його марнотратність й тяга до східної розкоші призвели до того, що він не зміг повернути Хіраму сто двадцять талантів і змушений був у рахунок сплати боргу передати тірському царю двадцять галілейських міст. Це був крок банкрута, котрий потрапив у фінансову безвихідь. Як з біблійних переказів, вся важкість витрат на будівництво, озброєння і царського двору лягала насамперед на плечі ханаанського населення. Досить, що понад двісті тисяч чоловік заганяли щороку на примусові роботи в ліванські ліси, в каменоломні на березі Йордану і на будівельні майданчики. Ця жахлива система рабської праці нічим не відрізнялася від системи фараонів епохи будівництва великих пірамід. Якщо взяти до уваги, що, за даними перепису населення, проведеної Давидом, в Ізраїлі та Іудеї налічувалося в ту епоху мільйон двісті тисяч чоловіків, то неважко уявити, якою величезний відсоток своїх підданих експлуатував цар на примусових роботах. Такий економічний примус не міг не спричинити за собою глибоких соціальних зрушень. З кожним роком збільшувалася прірва між багатіями і безправної біднотою, змученої податками і трудовим ярмом. У низах росло невдоволення, починалося бродіння. Навіть жерці, в часи Давида, які були союзниками царя, мали підстави нарікати. Наступні покоління, пам'ятаючи про великі заслуги Соломона, вибачили йому ідолопоклонство, яким він займався відкрито навіть у дворі Єрусалимського храму. Але звісно ж це обурювало сучасних йому жерців. У величезному гаремі царя перебували жінки різноманітних рас і релігій. Там були хеттеянки, моавитянки, ідумеянки, аммонитянки, єгиптянки, филистимлянки, ханаанеянки і т. д. Разом зі своїми звичаями вони приносили в палац і богів. Соломон, особливо в останні роки життя, залишався під сильним впливом своїх фавориток і, піддаючись їх умовлянням, установлював різні культи поклоніння ідолам. Відомо, приміром, що у дворі храму займалися культом Ваала, Астарти і Молоха. І оскільки народні маси, особливо на півночі країни, ставилися до ханаанських богів дуже доброзичливо, то приклад царя аж ніяк не сприяв зміцненню яхвізму. Давид і Соломон об'єднали, правда, всі племена в державі, але духовного єдності вони так і не домоглися. Між племенами північного і південного Ханаану продовжував існувати політичний і расовий антагонізм. Навіть Давид цілком усвідомлював значну відчуженість між обома групами населення і на смертному одрі сказав про це Соломону: "Йому заповідав я бути вождем та Іуди" (3 Царств, глава 1, вірш 36). У цьому зв'язку Соломон вчинив фатальну помилку, непрощенну для великого державного діяча. Він розділив свою країну на дванадцять податкових округів, зобов'язаних постачати певну кількість сільськогосподарських продуктів для потреб царського двору і армії.

При цьому впадає в око, що в списку округів відсутня територія Іуди. З цього можна укласти, що Іуда - плем'я Давида і Соломона звільнили від податі. Така привілей мала неминуче озлобити інші племена, особливо горде плем'я Ефремово, яке постійно суперничало з Іудою через пріоритет в Ізраїлі. Вже в царювання Давида на будинку державної влади з'явилися грізні тріщини. Бунт Авессалома і Сіви був, по суті, повстанням північних племен проти гегемонії Іуди. Ці племена підтримували як претендентів на престол Иєвосфея і Адонія проти Давида і Соломона, що доводить силу внутрішніх конфліктів, що зрештою привело до розколу держави. Найбільшою помилкою Соломона було те, що він ніколи не піклувався про зміцненні основ держави. Через свою короткозорість і егоїзм він бездумно загострював небезпечний антагонізм між племенами, що після його смерті призвело до катастрофи. Перші небезпечні ознаки виявилися за життя Соломона, коли спалахнув заколот племені Єфремова під керівництвом Ієровоама. Ієровоам зазнав поразки, але йому вдалося втекти до Єгипту, де фараон Сусаким зустрів його дуже радо. Це було другим застереженням, оскільки доводило, що Єгипет живить стосовно до ізраїльського царства якісь ворожі наміри і тому підтримує всіх, хто сприяє його ослаблення і розколу. І справді, через п'ять років після смерті Соломона Сусаким вторгся на Іудею і варварськи пограбував Ієрусалимський храм (близько 926 нашої ери). Серйозні історичні наслідки мало також безсилля Соломона стосовно до Разону, який ще за царювання Давида оголосив себе царем Дамаска. Не дивлячись на те, що узурпатор постійно розоряв північні кордону Ізраїлю, Соломон так і не наважився дати йому рішучий опір. Після розколу Іудеї арамійське царство Дамаска здобуло велику могутність і довгі роки воювало з Ізраїлем. Це полегшило Ассірії завоювання Сирії в восьмому столітті до нашої ери, а в 722 року до нашої ери підкорити Ізраїль і викрасти десять племен ізраїльських в вавилонське рабство. Після падіння Ассирії між нововавилонським царством і Єгиптом спалахнула боротьба за Сирію і Ханаан, яка закінчилася в 586 року завоюванням Іудеї і руйнацією Єрусалима халдеями. Виходячи з цих фактів сказати, що царювання Соломона, при його блиску і начебто багатство, не було благополучним. Внаслідок згубної політики й деспотизму царя Ізраїль, вражаемий внутрішніми соціальними конфліктами, неухильно йшов до загибелі. Hе дивовижно, що відразу ж після смерті царя держава, із таким трудом створена Давидом, розпалася на два окремих слабких держави, зайнятих постійними міжусобними війнами. Сьогодні єдине що збереглося скарб з багатства Соломона - це гранат Соломона розміром 43 мм, який цар Соломон подарував первосвященику Першого храму у день відкриття святилища. Гранат вважається в Ізраїлі символом благоденства й достатку. Від самого храму, зруйнованого в 587 року до н.е. Навуходоносором II, не залишилося нічого й сьогодні про Єрусалимському храмі нагадує лише осколок Другого Храму, який був розведений на місці першого – Ієрусалимська Стіна Плачу, заввишки 18 метрів. Масивні каміння, вагу досягає 700 тонн, тримаються лише силою власного ваги.

Уривки з поеми Джованні Боккаччо „ДЕКАМЕРОН”: про мудрість царя СОЛОМОНА

Двоє молодих людей запитують у Соломона ради, один - як змусити себе полюбити, інший - йому провчити свою норовливу дружину. Одному він відповідає: "Полюби", іншому велить піти до "Гусиному" мосту . Нікому іншому, крім королеви, не залишалося розповідати, якщо за Діонео хотіли зберегти його пільгу. Коли дами вдосталь насміялися над нещасним Бьонделло, вона весело початку говорити таким чином: - Люб”язні дами, якщо тверезо зважити порядок речей, дуже переконаємося, що більша жінок взагалі природою, звичаями і законами підпорядкована чоловікам і має впоратися і керуватися їх благорозсудом; тому будь-якої з них, бажає знайти світ, розраду і спокій у того чоловіки, до вона близька, личить бути смиренною, терплячою і слухняної і насамперед чесної; у цьому вище і переважне скарб будь-якої розумної жінки. Якби нас навчали тому й закони, в усьому мають на увазі благо, і звичаї або, якщо хочете, звичаї, сила яких велика і гідна поваги, то на то вказує нам дуже ясно сама природа, яка створила нам тіло ніжне й крихке, дух боязкий і несміливий, дала нам лише слабкі тілесні сили, приємний голос і м'які руху членів: все речі, що, що ми потребуємо керівництві іншого. А хто потребує чужої допомоги і управлінні, тому слід, всіма причин, бути слухняним, підпорядковуючись і надаючи повага своєму правителю. А хто наші правителі і помічники, коли не чоловіки? Отже, ми зобов'язані підпорядковуватися чоловікам і високо поважати їх; хто від цього віддаляється, ту я вважаю гідною не тільки суворого осуду, а й суворого покарання. До такого міркуванню, навів мене недавньою розповідю Пампінеї про дружину Талано, якої господь послав кару, яку її чоловік не зумів їй вчинити. Тому, на мою думку, суворого і жорстокого покарання гідні, як я вже сказала, всі, які не хочуть бути привітними, привітними і слухняними, як того вимагає природа, і звичаї, і закони. Ось чому мені хочеться розповісти вам одне раді, даному Соломоном, як виключно засіб, корисний для врачування таких їм такого недуги. Кому такого ліки не треба, нехай та не думає, що розказано це для неї, хоча в чоловіків є така приказка: доброму коню і лінивому коню треба погонялку, хорошого жінці і поганої жінці треба палицю. Ці слова, якщо пояснити їхній жартома, легко видалися б всім справедливими; але якщо зрозуміти їх у моральному сенсі, я гадаю, що й в такому їх треба допустити. Усі жінки за своєю природою слабкі і запопадливі, тому для виправлення злобності тих з них, які дозволяють собі надто переходити за належні їм кордону, потрібно в медалі, яка їх покарала; а щоб підтримати чеснота тих інших, які не дають захопити себе через міру, необхідна в медалі, яка підтримала їх і вселила страх. Але залишаючи повчання і переходячи до того, що я має намір повідомити, скажу, що, коли по всьому майже світла поширилася велика слава про дивовижній мудрості Соломона і про його щедрою готовності оголосити її кожному, хто б побажав пересвідчитися в ній на досвіді, багато сходилися до нього з різних частин світла за порадою їхньому крайніх і важких потреби. Серед інших, відправлявшихся з такою метою, був і одну шляхетну й дуже багатий юнак, на ім'я Меліссо, з міста Лаяццо, звідки він був родом і де жив. На шляху до Єрусалима, із виїзді з Антіохії, йому їхати певний з іншим юнаків, на ім'я Джозефо, прямував тим самим шляхом, що й він; за звичаєм подорожуючих, він вступив з ним в розмову. Дізнавшись від Джозефо, хто він і звідки, Меліссо запитав його, куди він їде і навіщо. На це Джозефо відповів, що їде до Соломону попросити у нього ради, йому бути своєї дружиною, яка уперта і зла, більш ніж якась інша жінка, і яку він ні проханнями, ні ласкою і ніяким в інший спосіб не в змозі виправити від її впертості. Потім він сам запитав його, звідки він і куди їде і навіщо. На це Меліссо відповів: "Я багатий, витрачаю мій статок на частування й ушанування моїх співгромадян; але мені дивовижно й дивне подумати, при всьому тому я не знаходжу людини, котра полюбив б мене; ось я і йду, куди і ти, добути рада, що мені зробити, щоб мене полюбили". І ось обидва супутника поїхали разом і, прибувши до Єрусалима, запроваджені були, за допомогою одного з вельмож Соломона, в його присутність. Меліссо коротенько розповів йому свою справу. На це Соломон відповів: "Полюби". Лише лише сказав він це, як Меліссо швидко вивели, і Джозефо пояснив, навіщо прийшов. На це Соломон нічого іншого не відповів, як: "Ступай до Гусиного мосту". Після цих слів Джозефо, також швидко виведений з присутності царя, будинку зустрівся з які очікували його Меліссо і сказав йому, що за відповідь він одержав. Розмірковуючи про ці слова і не в стані зрозуміти ні їх сенсу, ні користі щодо їхніх справі, вони, ніби осміяні, пішли у зворотну путь. Проподорожувавши кілька днів, вони досягли річки, на якій був чудовий міст, а оскільки із ньому проходив великий караван нагруженних мулів і коней, їм довелося почекати переправи, поки ті не переїхали. Вже майже перейшли, коли випадково запротестував один мул, те ми бачимо часто з ними буває, і жодним не хотів йти вперед, внаслідок погонич, схопивши палицю, заходився спочатку легенько бити його, щоб спонукати перейти. Але мул засовався то в ту, то в інший бік дороги, а ні і задкував і ні за що не хотів перебиратися; тоді погонич, розсердившись надзвичайно, став завдавати йому палицею старшні у світлі удари, то із голові, то із і заду; але це не до чого не вело. Внаслідок цього Меліссо і Джозефо, котрі дивилися на всі це, почали говорити погоничу: "Що ти це робиш, нелюд? Убити його, чи що, хочеш? Чому ти не спробуєш провести його порядком і тихо. Так він швидше піде, ніж якщо бити його, як ти робиш". На це погонич відповів: "Ви знаєте ваших коней, а я знаю свого мула, дайте мені з ним розправитися". Так сказавши, він знову заходився бити його, і так надавав йому і з тієї і з іншого боку, що мул вирушив вперед, і погонич домігся свого. Коли молоді люди готувалися піти в шлях, Джозефо запитав однієї людини, сідівшої на краю моста, як зветься міст. На це той відповів: "Мессере, зветься він Гусиним мостом". Як почув це Джоэефо, відразу пригадав слова Соломона і, якби до Меліссо, сказав: "Кажу тобі, товариш, що рада, отриманий Соломоном, може бути, правильним і хороший, бо я бачу дуже ясно, що не умів бити свою дружину, а ось погонич вказав мені, що мені робити". По закінченні кількох днів, коли вони прибули в Антіохію, Джозефо втримав на певний Меліссо, щоб той відпочив у нього. Дружина прийняла його дуже холодно, а він наказав їй приготувати вечерю, який замовить Меліссо. Той, поступаючись бажанню Джозефо, сказав це в небагатьох словах. Дружина, за старим звичаєм, зробила не так, як розпорядився Меліссо, а майже навпаки. Побачивши це, Джозефо запитав гнівно: "Хіба не сказано було тобі, яким чином слід приготувати вечерю?" Дружина, звернувшись до нього, відповіла гордовито: "Що це отже? Чому ти не вечеряєш, коли хочеш вечеряти? Якщо мені і замовили інше, мені надумалося зробити так; подобається тобі - добре, коли немає - залишайся так". Меліссо здивувався відповіді дружини і став дуже корить її. Почувши це, Джозефо сказав: "Дружина, ти усе ще така сама, як була, але поверь мені, я заставлю тебе змінити звернення". І, озирнувшись до Меліссо, він сказав: "Ми відразу побачимо, приятель, якою була рада Соломона, але прошу не нарікати на те, що ти побачиш, і прийняти за жарт те, що я стану робити. А щоб ти не помешал мені, згадай, що відповів нам погонич, коли ми сжалились над його мулом". На це Меліссо відповів: "Я в твоєму і не має намір суперечити твоєму бажанню". Роздобувши товсту палицю з молодого дуба, Джозефо у кімнату, куди, вийшовши з гнівом через столу і буркочучи, пішла його дружина, схопив її за коси і, збивши її до ніг, став жорстоко бити палицею. Дружина початку спочатку кричати, потім загрожувати, але бачачи, що від усього цього Джозефо вигукує, вся заяложений, заходилася просити, бога заради, пощади, щоб він тільки не вбив її, а крім того, обіцяла ніколи більш не суперечити його бажанням. Попри це, Джозефо не вгамовувався, навпаки, з більшої люттю продовжував дуже бити її, то по заду, то по плечам, перераховуючи їй ребра; і перестав коли втомився; одним словом, у дружини не залишилося ні кістки та жодного містечка на спині, яка була б пом'ята. Здійснивши це, він пішов до Меліссо і сказав йому: "Завтра побачимо, яким виявиться насправді рада: "Ступай до Гусиного мосту". Відпочивши трохи обмивши руки, він повечеряв з Меліссо, і в визначене час обидва вирушили відпочити. А бідолашна дружина, великими труднощами піднявшись із підлоги, кинулася на ліжко, де відпочила, як змогла, а на інше ранку, встав раненько, веліла запитати Джозефо, що йому завгодно їсти. Він, посміявшись над тим з Меліссо, розпорядився, і коли настав годину і вони повернулися додому, знайшли усе прекрасно приготовленим, відповідно до наказу, чому дуже схвалили рада, який на перших порах зрозуміли зле. Через кілька днів Меліссо розпрощався з Джозефо і, повернувшись додому, повідомив одному мудрому людині те, що дізнався від Соломона. Той сказав йому: "Він не міг подати тобі вірнішого і кращого ради: ти знаєш, що сам нікого не любиш і що почесті і послуги ти чиниш не від кохання, яке ти інших відчуваєш, а з марнославства. Отже, полюби, як сказав Соломон, і тебе полюблять". Так наказана була вперта жінка, а молода людина знайшла любов.

Соломон був ще молодий, коли став царем. Дуже люблячи Бога, він розпочав свій царювання усердною молитвою і приніс Богу тисячу жертв. Бог з'явився йому уві і сказав: "Проси у Мене, що ти хочеш. Я дам тобі." Соломон відповідав: "Господи! Ти поставив мене царем, а я ще молодий, тому дай мені мудрість управляти Твоїм народом." Прохання це було приємно Богу, і Він дав Соломону мудрість, а разом із ще багатство і славу.

Мудрість Соломона. Свою мудрість Соломон показав насамперед на суді. одному будинку жили дві жінки. У них було із дитині. Вночі один дитина помер, мати поклала його постіль іншої, а собі взяла живого. Прокинувшись, жінки стали сперечатися між собою. Та інша називали живого дитини своїм. Нарешті вони прийшли на суд до царю. Вислухавши їх, Соломон наказав: "Принеси меч." Коли ж принесли меч, Соломон сказав: " Розрубайте живу дитину навпіл і віддайте половину однієї і половину інший." Одна з жінок при цих словах вигукнула: "Краще їй віддайте немовляти, але не вбивайте його!" Інша жінка, навпаки, говорила: "Рубайте, рубайте. Нехай не дістанеться ні їй, ні мені." Тоді Соломон сказав: "Не вбивайте дитини, а віддайте його першої жінці. Вона його мати!" Так Соломон дізнався, хто справжня мати, і віддав їй живого немовляти. Народ почув про це і став боятися царя, бо всі побачили, яку мудрість дав йому Бог. Мудрість свою Соломон висловлював і в управлінні народом й в усіх інших царських справах. Він склав три тисячі притч (наставлянь), склав багато духовних піснею і описав особливості багатьох рослин, тварин і риб. Слава про мудрості Соломона рознеслась далеко за межі його царства в сусідні країни, тож багато і навіть царі з далека приїжджали до Єрусалима, щоб послухати його. Молитесь і ви, діти! У своїх молитвах просите Господа, щоб Він відкрив вам розум і розташування до добра. Свої обдарування, які кому Бог дає, намагайтеся вживати на користь собі, Церкви і батьківщини.





Реферат на тему: Життя і легенда царя Соломона. Цариця Савська і Соломон (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.