Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Соціально-політичний лад і причини виникнення буржуазної революції в Нідерландах (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Політичний лад Нідерландів. Зміни в соціальній структурі 4

2. Причини буржуазної революції в Нідерландах. 7

Висновки. 15

Список використаної літератури. 16


Вступ

Нідерланди в XVI в. входили до складу іспанських володінь, підкорялися іспанському королю. Спочатку це було навіть вигідно для Нідерландів, тому що, користаючись відсталістю Іспанії, Нідерланди налагодили торгівлю з іспанськими колоніями, одержуючи величезні прибутки.

До середини XVI в. становище різко погіршилося. Іспанський король настільки збільшив податки з жителів Нідерландів, що звідси стало надходити в Іспанію в 4 рази більше доходів, чим із усіх заокеанських колоній. У Нідерланди проникнула іспанська інквізиція, сюди приїхав герцог Альба, що стратив близько 20 тисяч голландців і ввів новий торговий податок – алькабалу: десята частина вартості будь-якого товару при його продажі переходила в іспанську скарбницю. Оскільки товар часто перепродувався кілька разів, поки йшов до споживача, алькабала паралізувала господарство країни.

Усе це і викликало буржуазну революцію, що проходила у формі національно-визвольної війни проти панування Іспанії. Слід зазначити, що буржуазна революція нерідко має форму боротьби з зовнішнім ворогом. У Нідерландах роль феодальної верхівки, що гальмувала економічний розвиток країни і гнітила місцеве населення, відігравала іспанська, колоніальна, по суті справи, адміністрація. Війна тривала майже всю другу половину XVI в. і закінчилася утворенням на півночі Нідерландів незалежної буржуазної республіки. Нідерландська республіка (ми будемо для спрощення називати її просто Голландією) випробує після цього стрімкий, хоч і короткий, економічний зліт. У південній частині Нідерландів, що згодом склала основу Бельгії, революція потерпіла поразку, і панування Іспанії збереглося.


1. Політичний лад Нідерландів. Зміни в соціальній структурі

У ХV ст. Нідерланди входили до складу Бургундського герцогства, а після його розпаду у 1477 р. перейшли до Габсбургів. З 1516 р. Нідерланди стали складовою частиною імперії Карла У.

У ХVІ ст. до складу Нідерландів входили, крім сучасної їх території, Бельгія, Люксембург, частково Франція. Було 17 провінцій. З них найбільшими були Ено (Гунгау), Артуа, Люксембург, Намюр, Фландрія, Брабант, Голандія, Зеландія.

Уряди Карла У і Філіпа ІІ прагнули встановити в Нідерландах абсолютистські порядки, розгалужений чиновницький апарат. За Філіпа ІІ апарат очолювала Маргарита Пармська. При ній в Брюселі існував дорадчий орган – Державна Рада з представників нідерландської знаті. У провінціях були намісники. Скрізь по країні розміщувались військові гарнізони.

Однак орган самоуправління і станово-представницькі органи не були знищені. Існували Генеральні штати, що збирались за вказівкою намісниці. В них головну роль грали феодальна аристократія і вище духівництво, міський патриціат і багате купецтво. Вони вирішували питання про податки і приймали закони.

Провінційні штати відали розверсткою податків та ін. питаннями. Велику автономію мали ради міст. При цьому вся країна, кожна провінція і місто мали свої вольності і привілеї, які вони ревно оберігали. На цьому ґрунті були конфлікти з іспанськими властями.

У ХVІ ст. Нідерланди переживали піднесення. Феодальні відносини розкладались. Цехи приходили в упадок. Все більшу роль відігравали скупщики. Деякі цехи і торгові гільдії забороняли створювати мануфактури і затримували прогресивні форми торгівлі.

На селі з‘явились буржуазно-фермерські господарства. У Фландрії і Брабанті агротехніка зробила успіхи. Збільшились посіви технічних культур, стійлова відгодівля худоби. Особиста залежність селян тут зникла. З‘явилась аренда з використанням найманої праці. І в той же час дворянство і духівництво збереглись у Фландрії і Брабанті і мали земельні володіння.

У Голандії було розвинуте молочне тваринництво. Селяни перетворювались у фермерів.

У Фрісландії сильним було монастирське землеволодіння.

Південна група провінцій відрізнялась від північної. Антверпен був торговим цертром, сюди з Іспанії йшла шерсть, з усіх провінцій Нідерландів - товари. Він майже не мав свого флоту. Потреба у хлібі задовільнялась з Еко і Артуа.

Голандія і Зеландія мали флот, суднобудівництво. Свої і транзитні товари направляли в Скандинавію і Росію. Звідти везли хліб, ліс. Північ була більш розвинена, ніж південь[3, c. 89-90].

Відбувались і соціальні зміни – складалась міська і сільська буржуазія – священики, мануфактуристи, фермери. Багато тисяч селян розорились від податків і лихварів. Натовпи селян-бродяг ходили по дорогах, містах. У ХУІ ст. вони стали об‘єктом законів проти бродяг. Частина їх вербувалась у наймані солдати, частина йшла на мануфактури, на флот, на ферми.

На мануфактурах робочий день тривав 12-16 годин, в т.ч. і для дітей та жінок. Щоб прогодуватись, бідняки займались підсобними промислами, але це не давало великих прибутків.

Був і гніт. Але народ хвилювався і бачив основну причину своєї біди в засиллі іспанців. Невдоволення зріло всередині буржуазії, дальший розвиток якої був неможливим в таких умовах.

Почала формуватись нідерландська двомовна нація – фламандсько-голандський і валонський діалекти домінували. Назрівала революція.

Іспанський абсолютизм не міг здатись без бою. Боротьба обіцяла бути кровопролитною. Політика Філіпа ІІ була реакційною. Він хотів встановлення іспанського абсолютизму. В Нідерландах постійно були іспанські війська. Було створено 14 нових єпископств, при яких знаходились спеціальні інквізитори для знищення єресі. Оголошення Іспанією банкрутства у 15157 р. розорило багатьох нідерландських банкірів. У 1560 р. зросло мито на іспанську шерсть і її ввезення в Нідерланди скоротилось на 40%. По країні снували донощики, лютувала інквізиція. Гніт іспанців ставав нестерпним.

Посилилась і класова боротьба. Ненависть спрямовувалась проти католицьких священиків, які порушували таємницю сповіді. Дуже популярним був кальвінізм. Виникали консисторії – кальвіністські общини. Натовпи людей збирались послухати проповідників – єретиків, як їх називали іспанці. Частими були їх страти, іноді народ перешкоджав їм.

Знать і провінційне дворянство теж не хотіли бути простими підданими іспанського монарха, прагнули привілеїв. Реформу церкви вони бачили в дусі лютеранства. До дворянської оппозиції входили збіднілі дворяни, що займали міські посади. Вони перейшли в кальвінізм і закликали до збройного повстання. Керівниками опозиції були принц Вільгельм Оранський-Нассау (німець), граф Егмонт і адмірал Горн. В Державній Раді вони почали критикувати діяльність уряду, вимагати виводу іспанських військ, відміни "плакатів” проти єретиків. Рядове дворянство створило союз "Угода” ("Компроміс”) в 1566 р. висунув намісниці петицію з викладом своїх вимог. Дворяни писали, що невиконання їх приведе до повстання (вони самі його не хотіли). Бідний одяг провінційних дворян, що подавали петицію, дав підставу назвати їх гезами (злиднями). Отже, коливання панівного класу досягло апогею.

Намісниця не спішила з відповіддю. Союз дворян почав переговори з кальвіністськими общинами про спільні дії і 10 серпня 1566 р. районі міст Хондсхоте, Армант‘єра почалось повстання, назване іконоборським. Воно поширилось на 12 із 17 провінцій. 5,5 тис. церков були пограбовані і спустошені. Повсталі нищили ікони, скульптури святих. У ряді міст повстанці знищили церковні і монастирські поземельні грамоти, розганяли монахів[5, c. 164-165].

2. Причини буржуазної революції в Нідерландах

В 1556 у результаті роздягнула Священної Римської імперії, територія Нідерландів відійшла до Іспанії. Неврожай 1566, Підвищення податків, нетерпимість до протестантизму, що набирає обороти, породила реакцію у вигляді іконоборчого повстання, що було спровоковано протестантськими агітаторами. У той момент штатгальтером Нідерландів була Маргарита Пармська. Однак в 1567 іспанський король посилає в Нідерланди із широкими повноваженнями герцога Альбу, чиї "антикризові" міри буквально підривають країну. На якийсь час, завдяки розвитку морської торгівлі, З'єднані провінції Нідерландів або Голландська республіка стали однієї зі значимих сил на міжнародній арені й пережили період бурхливого економічного й культурного підйому.

Війна була завершена з підписанням Мюнстерського договору 30 січня 1648 р., що став частиною Вестфальского миру, що завершував Тридцятирічну війну.

Прорив Європи був обумовлений змінами виробничих відносин у Нідерландах і Англії завдяки буржуазним революціям, які відбулися тут значно раніше, ніж в інших країнах.

Причини піднесення Голландії. XVІ в. - час піднесення Голландії. Завдяки переміщенню торговельних шляхів в Атлантичний океан, в узбережжя якого розташовувалася ця країна, відбуваються активний процес розкладання феодалізму й швидке формування капіталістичних відносин. Голландія, що перебувала на стику основних шляхів світової торгівлі, стала посередницею між Північчю й Півднем, Європою й колоніями й спадкоємицею ганзейської торгівлі.

Інша, більше важлива передумова економічного успіху Голландії - буржуазна революція, що відбулася в 15661579 р. і стала першої у світі успішною буржуазною революцією. У Нідерландах до цього часу вже назріли протиріччя між дворянством і буржуазією, а також між імущими класами й трудящими міста й села, класова боротьба досягло тут до кінця XVІ в. найбільшої сили. Крім того, народ країни почав національно-визвольну боротьбу проти гноблення феодальною Іспанією, що до 40% своїх доходів одержувала за рахунок експлуатації Нідерландів. Іспанський король Пилип ІІ (1527-1598) увів у Нідерландах інквізицію й нещадно переслідував єретиків. Все це викликало хвилювання в країні. У містах відбуваються збройні зіткнення з іспанськими з. В 1566 р. спалахнуло народне повстання, у Нідерландах почалася буржуазна революція. Спроби Пилипа ІІ стратами й звірствами з опір нідерландського народу не зломили його волю до боротьби. Основні віхи революційних подій: народне іконоборче повстання 1566 р. у південних провінціях; загальне повстання 1572 р. у північних провінціях; повстання в 1576 р. у південних провінціях; створення Утрехтської унії в 1579 р.

Процес первісного нагромадження, виникнення капіталістичного укладу в економіці Нідерландів супроводжувалися глибокими соціальними потрясіннями. Економічний і політичний ґрунт спливав з-під ніг дворянства; середньовічне бюргерство й феодальне селянство розкладалися; дрібні безпосередні виробники міста й села - цехові й вільні ремісники, селяни - убожіли й експроприірувались у масовому масштабі, перетворюючись у декласованих пауперів і бурлак. Ті з них, хто знаходив роботу, піддавалися жорстокої експлуатації. Робочий день тривав 12-14 годин при низькій оплаті й важким житловим умовам.

Деяким краще жили ті бідні селяни й ремісники, які ще не були викинуті на вулицю. Надмірна праця всієї родини, включаючи дітей, робота в підсобних промислах на скупників, боргова кабала, голод робили безпросвітним їхнє існування. Лише добродійність і збір милостині (з дозволу місцевої влади) рятували багатьох з них від загибелі. Закони проти бурлак грозили бездомним біднякам найжорстокішими карами.

Нещастя ці збільшувала хижацька політика іноземних монархів. Вони господарювали в країні й давили її податками, розоряли династичними війнами, підтримували внутрішню реакцію - феодальну аристократію, католицьку церкву, а в містах - вірні їм і католицизму правлячі фракції патриціансько-цехових олігархій. Це викликало розкол. Менш покірні патриціанські групи відокремлювалися, таємно схилялися до єресі. Зароджувались нові класи - буржуазія й мануфактурний пролетаріат - болісно випробовували на собі наслідку реакційної політики іноземного абсолютизму. Гострі соціальні конфлікти ставали неминучими. Вони вилилися в ряд повстань. Найбільш великими були народний рух 1534- 1535 р.. у північних провінціях під керівництвом революційних анабаптистів і Гентское повстання 1539-1540 р. Обоє вони відрізнялися великою гостротою й складністю соціальних протиріч, які позначилися й у роки революції[2, c. 173-175].

Посилення феодально-католицької реакції. Уже політика Карла V характеризувалася реакційністю, що наростала. З 1521 р. стали видаватися особливі закони - "плакати" - проти єретиків, був заснований трибунал інквізиції. Після масових народних виступів 1534-1535 р. переслідування єретиків стають особливо жорстокими. Безперервні династичні війни із Францією підірвали фінанси Нідерландів. Якщо для Карла V Іспанія була важливою складовою частиною його володінь, то для Пилипа ІІ вона стала найголовнішої. Вся політика Пилипа ІІ визначалася інтересами іспанського дворянства, що прагнули до нещадного пограбування підвладних країн.

Для досягнення своїх цілей Філіп ІІ намітив наступні міри: залишити в Нідерландах іспанські війська, уведені туди під час війни із Францією; зосередити фактичну владу в країні в руках вузької групи членів Державної ради (консульти), рабськи відданих монархові; збільшити число єпископів з 4 до 18, давши їм повноваження інквізиторів для викорінювання єресей. Цим монарх не обмежився: щоб звільнитися від боргів, він оголосив в 1557 р. державне банкрутство, від чого нідерландські фінансисти понесли величезні збитки.

Нововведення Філіпа ІІ зачепили інтереси різних верств населення Нідерландів. Закон 1559 р. про установу нових єпископств означав, що відтепер "плакати" проти єретиків будуть застосовуватися з усією жорстокістю. Застереження про призначення єпископами лише богословів з університетським утворенням отримала вигідні єпископські синекури у дворян, а намір містити єпископів за рахунок монастирів грозило пребендам абатів, також вихідців із дворян. В 1560 р. в Іспанії було підвищене вивізне мито на вовну, у зв'язку із чим ввіз її в Нідерланди скоротився майже у два рази. Потім нідерландським купцям закрили доступ в іспанські колонії. Англо-іспанський конфлікт паралізував нідерландсько-англійську торгівлю, що залишило без роботи тисячі людей.

Оскільки всі ці акти виходили від чужоземних правителів, вони здобували характер національного гноблення, і їхні провідники в Нідерландах – намісниця Маргарита Пармська й кардинал Гранвелла заслужили загальну ненависть у країні.

Назрівання революційної ситуації. Під впливом зазначених вище причин, а також у зв'язку з ростом дорожнечі й голодом в 1565-1566 р. у Нідерландах почалося сильне шумування серед міської бідноти, робочих мануфактур, селян. Місцями відбувалися голодні бунти. На арену відкрито виступив кальвінізм. З початку 60-х років кальвіністські консисторії у великих торгово-промислових центрах (Турне, Валансьене, Антверпені, Хондсхоте й інших місцях), якими керували в більшості випадків багаті буржуа, перейшли до організації масових виступів. На кальвіністські проповіді, що проходили звичайно на околицях міст по ночах, стікалися тисячні юрби бідного люду, притягнутого не тільки релігійною запопадливістю, але й щедро лунала там консисторіями милостинею. Все більше число людей приходило на проповіді зі зброєю, і ці проповіді виливалися потім у справжні збройні огляди. Серед керівників і ідеологів народних мас зустрічалися й такі, які вимагали введення загальної християнської рівності й волі. Справа йшла до повстання[5, c. 167-169].

В опозицію до уряду встала й значна частина нідерландського дворянства. Ядро опозиції спочатку групувалося навколо вельмож, членів Державної ради - принца Оранського, графів Егмонта й Горна. Дворяни були незадоволені порушенням їхніх привілеїв королем і сподівалися поправити свої фінанси за рахунок секуляризації монастирських земель, реформувавши церкву в бажаному їм дусі. У зв'язку із цим у їхньому середовищі стали поширюватися лютеранство й кальвінізм. Бачачи підйом народного руху, дворяни, з одного боку, були не ладь використати його у своїх інтересах, але з іншого боку - побоювалися його. Тому вони вирішили взяти на себе роль "посередників" між народом, що хвилювався, і урядом і в такий спосіб досягти своїх цілей. Виконуючи волю дворян, опозиційні вельможі стали критикувати в Державній раді уряд і зажадали відновлення "вільностей" країни, скасування або зм'якшення "плакатів" проти єретиків, виводу іспанських військ, відставки Гранвелли.

Дворянська опозиція домоглася виконання двох останніх вимог, чим здобула собі відому популярність, але на подальші поступки уряд не пішов, і боротьба загострилася. У листопаді 1565 р. опозиційні дворяни створили союз ("Компроміс"), що об'єднав кілька сотень людин, і підписали угода, у якому зобов'язувалися довести боротьбу до переможного кінця, але не допустити народного бунта. Свої вимоги вони сформулювали в спеціальному звертанні до уряду. 5 квітня 1566 р. члени союзу вручили обіг наместнице Маргариті Пармской. Вони вимагали відновлення вільностей країни, зм'якшення "плакатів", скликання Генеральних штатів, указуючи, що невиконання їхніх вимог може викликати загальне хвилювання й бунт, першими жертвами якого стануть дворяни. Скромний одяг дворян дав привід одному з вельмож презирливо обізвати їх гезами, тобто жебраками. Пізніше так іменувалися всі нідерландські революціонери й борці за незалежність.

Маргарита Пармська лише обіцяла довести прохання дворян до відомості короля, а поки, до його рішення, тимчасово обмежити переслідування єретиків. Обстановка в країні усе більше розжарювалася. Улітку 1566 р. союз дворян уклав угоду з консисторіями про спільні дії й одержав від них гроші для вербування солдатів. Класові інтереси богатых буржуа, що очолював консисторії, зв'язок з масами штовхали їх на шлях революційних дій.

Іспанські влади виявилися політично ізольованими. У країні з революційна ситуація.

У ХV ст. Нідерланди входили до складу Бургундського герцогства, а після його розпаду у 1477 р. перейшли до Габсбургів. З 1516 р. Нідерланди стали складовою частиною імперії Карла У.

У ХVІ ст. до складу Нідерландів входили, крім сучасної їх території, Бельгія, Люксембург, частково Франція. Було 17 провінцій. З них найбільшими були Ено (Гунгау), Артуа, Люксембург, Намюр, Фландрія, Брабант, Голандія, Зеландія.

Уряди Карла V і Філіпа ІІ прагнули встановити в Нідерландах абсолютистські порядки, розгалужений чиновницький апарат. За Філіпа ІІ апарат очолювала Маргарита Пармська. При ній в Брюселі існував дорадчий орган – Державна Рада з представників нідерландської знаті. У провінціях були намісники. Скрізь по країні розміщувались військові гарнізони.

Однак орган самоуправління і станово-представницькі органи не були знищені. Існували Генеральні штати, що збирались за вказівкою намісниці. В них головну роль грали феодальна аристократія і вище духівництво, міський патриціат і багате купецтво. Вони вирішували питання про податки і приймали закони.

Провінційні штати відали розверсткою податків та ін. питаннями. Велику автономію мали ради міст. При цьому вся країна, кожна провінція і місто мали свої вольності і привілеї, які вони ревно оберігали. На цьому ґрунті були конфлікти з іспанськими властями.

Нідерландська буржуазна революція привела до виникнення індустріального суспільства в Голландії, але не мала впливу на інші європейські країни. Це зробила буржуазна революція в Англії, що почалася за умов розвитку індустріального устрою в економіці країни. Зростали обсяги багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі, зміцнилися позиції буржуазії і буржуазної власності. З'явилось економічно міцне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке вело господарство на індустріальній основі. Аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес обезземелення селян, сприяв виникненню фермерства[4, c. 95-97].

Розмах масового руху злякав не тільки іспанські власті і духівництво, але й дворян і буржуазію. Союз дворян оголосив про свій розпуск, а керівники кальвіністських общин зреклись участі у повстанні. Буржуазія вагалась. Весною 1567 р. повстання, позбавлене керівництва, було придушене.

Розгромивши повстання, уряд відмінив поступки, а в серпні 1567 р. ввів іспанські війська під командуванням герцога Альби (з Толедо) – типового іспанського гранда, що спирався на інквізицію і вояччину. Казну поповнював за рахунок спалених єретиків.

Тисячі людей були послані на плаху, багаття чи шибеницю. Майно їх конфіскували. За свою віру в угоди поплатились і багаті буржуа, купці, аристократи і дворяни. У 1568 р. були страчені граф Егмонт і адмірал Горн. В містах будувались цитаделі, де розміщувались іспанські війська. Вільгельм Оранський втік за кордон.

Дрімучі ліси Фландрії й Ено стали притулком для сотень партизан з числа бідних ремісників, робітників мануфактур, селян. На чолі їх були буржуа, дворяни. Ці партизанські загони називали "лісовими гезами”. Під час нападу "лісові гези” знищували невеликі іспанські загони, страчували судейських, чиновників, шпигунів-священиків.

У Голландії та Зеландії матроси, рибалки, вели боротьбу проти іспанців на морі. Вони захоплювали іспанські кораблі. Соратники Вільгельма Оранського, підтримуючи конспіративні зв‘язки з своїми однобічниками-дворянами, багатими городянами, мали особливі плани. Вони хотіли нанести удар Альбі з боку Німеччини і включити Нідерланди до неї як курфюрство. Церкву вони хотіли реформувати в лютеранському дусі.

В. Оранський у 1568 – 1572 рр. кілька разів організовував вторгнення в Нідерланди (в південні провінції), але уникав спільних дій з гезами, покладаючись на найманців.

У 1572 р. Альба вирішив запровадити іспанський податок – алькабалу. Лише її загроза паралізувала економічне життя. Ціни зросли, закривались майстерні, крамниці. Народ обурювався. Альба свої основні війська перемістив у міста, послабивши оборону узбережжя. Алькабалу він не ввів, але загроза лишилась.

Послабленням оборони скористались морські гези. 1 квітня 1572 р. вони захопили портове місто Брил. Зеландія майже повністю була звільнена. У Фрісландії йшли бої. Після поразок на півдні Вільгельм Оранський прибув на північ. Він був оголошений главою повсталих провінцій. Війна була оголошена Альбі, а не Філіпу ІІ. Були введені непрямі податки. Це був компроміс.

Вільгельм Оранський знайшов підтримку серед селян, представляючись патріотом. Головною ж його метою було зміцнення особистої влади. Купецтво знало про плани В. Оранського, але не боялось їх. Воно міцно захопило в свої руки Генеральні штати і міські ради, контролювало фінанси.

Після перших перемог воєнне становище північних провінцій, що "від‘єдналися”, ускладнилося. Розмах повстання змісив Альбу спрямувати сюди всі сили. Його війська обложили голландські міста. У 1573 р. був взятий Гарлем, обложений Лейден. Лейдену допомогли гези[7, c. 184-186].


Висновки

Особливості розвитку Нідерландів:

Нерівномірність розвитку півдня і півночі.

1. Південь – першопочатково більш розвинений, але розвитку капіталізму заважали цехові регламенти.

2. Північ (Голландія) – менш розвинений, не існувало феодальних відносин, що сприяло більш пізньому, але швидкому розвитку мануфактур.

За своїм економічним розвитком північна і південна частини Нідерландів істотно розрізнялися. Найбільш розвиненою була південна частина – Фландрія і Брабант – старий район сукняної і полотняної промисловості. Уже до початку XVI ст. у цих галузях переважала капіталістична мануфактура розсіяного типу. Вона розвивалася в сільській місцевості, тому що в містах її розвиток стримували цехові обмеження. Крім того, тут розвивалося виробництво мила, скла, зброї і килимів. Центром південної частини Нідерландів було місто Антверпен.

Північна частина Нідерландів – Голландія і Зеландія – відставала в економічному розвитку. Тут були розвинені в основному рибальство і суднобудування. Голландські рибалки ловили оселедець і постачали цим "благочестивим" товаром католицьку Європу на час постів.

Однак північ країни мав істотні переваги які створювали більше можливостей для подальшого розвитку.

Якщо розвиток мануфактур на півдні гальмували цехові регламенти, то в Голландії цехи не дістали повного розвитку, і умови для розвитку мануфактур були кращими. Тому хоча мануфактурне виробництво тут виникало пізніше, але розвивалося воно швидше: мануфактуристи півдня поступово переселяються на північ.


Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. - К.: Каравела, 2006. - 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. - К.: Знання, 2002. - 565 с.

3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. - К.: Каравела, 2005, 2007. - 271 с.

4. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. - К.: Либідь, 1997. - 261 с.

5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. - Пер. з нім. 2-го вид.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. - К.: А.С.К., 2000. - 315 с.

7. История средних веков: [В 2 т.] / Под ред. З. В. Удальцовой, С. П. Карпова. - М. : Высш. шк., 1991 - Т. 2 / Лидия Брагина и др.,. - 1991. - 399 с.

8. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. - К.: Феміна, 1995. - 236 с.

9. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . - Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. - 93 с.





Реферат на тему: Соціально-політичний лад і причини виникнення буржуазної революції в Нідерландах (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.