Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Реформування політичної системи Австрійсько-Угорської імперії в ХІХ ст. (реферат)

ПЛАН

Вступ

1. Початок реформування політичної системи Австрійської імперії в умовах революції 1848 р. та формування засад конституційно-парламентського ладу:

а) Конституція 25 квітня 1848 р.;

б) нормативно-правові акти 1848-1849 рр.;

в) проект Кремержської Конституції 1849 р.

2. Процес розбудови конституційно-парламентського ладу Австро-Угорської імперії у 60-80-ті роки ХІХ ст..

а) імператорські постанови 1860-1861 рр. та їх роль у відродженні конституційного життя;

б) державні закони 21 грудня 1867 р. та їх значення у становленні конституційно-парламентського ладу;

в) закон 1873 р. про представницьку владу.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Історія австрійського парламентаризму бере свій початок з 1848 р.- часу скликання першого парламенту Австрійської імперії, Рейхстагу.

Розглядаючи перше питання, розуміємо, що реформування політичної системи розпочалося в умовах революції 1848 р. Оскільки формування засад австрійського парламентаризму пов'язане з першою австрійською Конституцією, проголошеною 25 квітня 1848 р., слід зупинитися на характеристиці її основних положень; зокрема тих, що передбачали заснування законодавчої представницької установи. Для розуміння сутності подальшого процесу реформування політичної системи проаналізуємо нормативно-правові акти 1848-1849 рр., зокрема , виборчий закон від 1 травня 1848 р., постанову про формування однопалатного парламенту від 15 травня 1848 р., та інших актів, прийнятих у травні-червні 1848 р., які регламентували питання виборчого права.

В наступному питанні зупинимось на більш детальному розгляді наступному етапі імперії. Для розуміння сутності процесу конституційно-парламентської розбудови необхідно проаналізувати імператорські постанови, які знаменували відродження конституційного життя та парламентаризму.

Зрушення у розвитку засад конституційно-парламентського ладу були закріплені у новому законі про представницьку владу 1873 р. Тому важливо детально проаналізувати його зміст.

 

І. Початок реформування політичної системи Австрійської імперії в умовах революції 1848 р. та формування засад конституційно-парламентського ладу.

а) Конституція 25 квітня 1848 р.

В ході революції 25 квітня уряд опублікував проект конституції. Наряду з проголошенням свободи слова, друку, зборів, відповідального перед парламентом уряду вона передбачала збереження „єдиної і неподільної” імперії, яка включала не лише землі власне Австрії, але й чеські, південнослов'янські і польські. Це означало повне ігнорування національних інтересів народів, які населяли імперію. Конституція залишала за імператором верховне керівництво збройними силами, право вето в справах зовнішньої і внутрішньої політики. Парламент повинен був складатись з двох палат, причому члени верхньої палати частково призначались імператором , частково обирались з представників земельної і церковної аристократії.

Вся демократичне суспільство сприйняло конституцію як спробу відновлення абсолютизму.

22 липня розпочав свою роботу новий австрійський парламент – рейхстаг. Установчі Збори, що зібралися у Відні, були в історії Австрійської імперії єдиним повним рейхстагом або імперським парламентом. Вони засвідчили досягнення компромісу: ліберали визнали імперію та династію, династія визнала лібералів. Більшість місць в ньому належало ліберальній буржуазії і поміщикам. Що правда, четверту частину депутатських місць (97) зайняли селяни, але відсутність політичного і парламентського досвіду, досить сильні монархічні настрої перешкодили селянській фракції, яка займала послідовну і енергійну позицію в аграрному питанні, стати надійним і стійким союзником лівого демократичного крила рейхстагу в інших питаннях.

б) нормативно-правові акти 1848-1849 рр.

Вслід за конституцією був опублікований 11 травня проект виборчого закону, який відрізнявся крайнім антидемократизмом. Робітники, прислуга, інваліди були взагалі позбавлені права голосу. Високий майновий ценз повинен був перетворити новий парламент в привілейований заклад заможних.

29 серпня рейхстаг прийняв проект аграрного закону, який безоплатно відміняв лише частину феодальних повинностей. Найбільш значні з них, такі як панщина і оброк, підлягали викупу. Рейхстаг відмовився задовольнити вимогу селянських депутатів про виплату викупу державою. В результаті прийнятого рішення основну частину викупних платежів повинні були вносити самі селяни і лише одну третину держава. Але навіть таке компромісне рішення мало прогресивне значення, оскільки відміна феодальних повинностей сприяла подальшому розвитку капіталістичних відносин в Австрії і була одним з важливіших завоювань революції.

в) проект Кремержської Конституції 1849 р.

Кремеризька конституція зробила єдину поступку національним меншинам провінцій: вона дозволила створення залежних „округів”, із місцевими сеймами та автономією. Кремеризькі депутати вважали, що національні амбіції можна задовольнити самими школами і самоуправлінням на національній мові, але не могли уявити націй, що самі визначали б свою долю. Як і німецькі Установчі Збори у Франкфурті, вони не розуміли самого феномену влади, центральної проблеми політики, припускали, що влада залишиться з династією, як, власне, і сталося. Отже, Кремеризька конституція не робила жодної спроби розв'язати питання можливості об'єднання різних націй для створення спільного уряду, вона обмежувалася проблемою мирного співжиття націй під опікою Габсбургів. Власне кажучи, конституція визнала, що без династії імперія не може існувати, а отже, засуджувала всі пізніші проекти заміни монархії Габсбургів „Дунайською конференцією”. Народи могли співпрацювати, але лише за наказами Габсбургів.

Кремеризьку конституцію, далеку від втілення згоди народів Австрії, створили далекі від народу депутати, обачливі освічені мужі, які сподівались забезпечити своє бюрократичне або академічне майбутнє, вважаючи, що це задовольнить національні прагнення мас.

Проте, незважаючи ні на що, 4 березня було розпущено Кремеризьку асамблею і конституційний проект якої залишився нереалізованим.

ІІ. Процес розбудови конституційно-парламентського ладу Австро-Угорської імперії у 60-80-ті роки ХІХ ст.

а) імператорські постанови 1860-1861 рр. та їх роль у відродженні конституційного життя

Існуванню Габсбурзької монархії вкотре загрожувала реальна криза, Франц Йосиф йшов на поступки повільно. Спочатку він пропонував шахрайські поступки за допомогою консервативної знаті. В березні 1860 р. рейхсрат відродили, аби він дав пораду імператорові пораду стосовно реформування системи. Рейхсрат мали б „посилити” делегати провінційних сеймів, але через відсутність останніх, імператор сам терміново призначив 38 спеціальних представників (по два від кожної провінції). Більшість у рейхсраті тепер становили старі консерватисти, хоча там лишалося й чимало чиновників, які підтримували вогнище критики. В липні райхсрат запропонував доповідь більшості, яка обстоювала перебудову імперії на засадах аристократичного федералізму. Цю доповідь Франц Йосиф ніколи не розглянув.

До жовтня 1860 р. Австрія фактично залишалася централізованою абсолютистською державою. Жовтневий диплом дозволяв формування виборчих органів і політичні обговорення. Таким чином, диплом уможливив саме те, чому мав запобігти – висловлення підданими своїх політичних поглядів. Певна свобода гарантувалася пресі, ця преса, повністю німецька і мадярська, висловила повне неприйняття нової системи. Німці, навіть німецька аристократія, вважала велич і єдність імперії своєю історичною власністю.

У 1861 р. сейми мали вплив лише як виборчі колегії до рейхсрату. Вибори ж до самих сеймів були вельми складною справою. Депутатів обирали чотири окремі виборчі курії – великі землевласники, торговельні міські палати, міські виборчі округи й сільські виборці. Кожна курія голосувала окремо. Така система переслідувала подвійну мету: з одного боку, сейми заповнювали заможні люди , просто заради своєї власності, з другого – німці, заради „імперії сімдесяти мільйонів”. У кожній із провінцій виборча система орієнтувалася на інтереси заможних верств і міщан, хоча консерватист Бісмарк уперше запровадив загальне виборче право в інтересах села.

Унікальною рисою австрійської „виборчої геометрії” була її орієнтація на перемогу німців, майновий ценз і пільги для міст робили її неминучою, оскільки заможність і проживання в містах були рисами німецької нації. Вибір курії великих землевласників не викликав сумніву, цей династичний клас дотримувався наказів імператора навіть, коли ці накази стосувались посилення німецького впливу.

Проте навіть привілейовані німці не отримували справжньої конституції. Лютневий патент не містив жодного положення, істотного для конституційної системи. Фразу про „співпрацю” сеймів і рейхсрату в законотворчості запозичили в Жовтневому диплому, але патент нічого не говорив про свободу преси, недоторканність особи, незалежне судочинство чи відповідальність міністрів, без згоди рейхсрату можна було набирати рекрутів до війська або підвищити податки, імператор призначав голів обох палат і їхніх заступників, у разі потреби уряд міг видавати надзвичайні декрети, не чекаючи на згоду рейхсрату.

Отже, Жовтневий диплом 1860 р. прокламував принцип вірності історичному державному праву монархії. Вища законодавча влада як і раніше концентрувалась в руках монарха, аристократії. Право схвалення рейхстагом визнавалось у відношенні нових податків, займів і відчуження майна казни.

б) державні закони 21 грудня 1867 р. та їх значення у становленні конституційно-парламентського ладу

Основний закон держави від 21 грудня 1867 р. про загальні права громадян королівств і земель, які представлені в імперській раді для всіх осіб, які належали до королівств і земель, встановлювалось загальне австрійське громадянство.

Таким чином всі громадяни рівні перед законом.

Також у законах визначалось, що служба в публічних закладах однаково доступна для всіх громадян. Для іноземців вступ на службу в ці установи залежав від набуття австрійського громадянства.

Свобода пересування особистості і майна в межах державної території, зазначалось в ст.4 Основного закону держави, не підлягало ніякому обмеженню.

Всім громадянам, які проживають в общині і сплачують податки зі свого майна, з підприємницької діяльності або доходів, належить активне і пасивне виборче право в общинне представництво на тих самих умовах, як і громадянам, які належали до даної общини. Свобода виїзду з країни обмежувалась державою лише у зв'язку з військовою повинністю. Мита на вивізне майно можуть стягатись, лише на основі взаємності.

В законі зазначалось, що власність недоторканна. Відчуження проти волі власника може проводитись лише в випадках і в порядку, визначеному законом.

До того ж, кожний громадянин може в будь-якій частині державної території вибирати місце перебування і місце проживання, придбавати нерухомість будь-якого виду і вільно нею розпоряджатись, а також про дотриманні встановлених законом умов займатись підприємництвом в будь-якій області діяльності.

Для церковних общин припустимі по міркуванням суспільного блага законодавчі обмеження права придбання нерухомості і розпорядження нею.

Також кожна визнана законом церква або релігійне товариство має право на сумісні публічні релігійні дії, самостійно визначає порядок і здійснює управління у відношенні своїх внутрішніх справ, має у власності споруди і фонди і користується ними в цілях своєї культової, виховної і благодійної діяльності, але, як і будь-яке об'єднання, підкорено загальним законам держави.

Всі об'єднання, спрямовані на підкорення особистості і закріплення її залежності, ліквідуються назавжди. Будь-яке зобов'язання або повинність у відношенні власності на нерухомість, може бути погашено, непогашена повинність у відношенні нерухомості не може встановлюватись і в майбутньому .

Наступним пунктом Основного закону гарантувалась свобода особистості. Так кожний арешт, який незаконно проведений або продовжений, тягне за собою зобов'язання держави відшкодування ущербу потерпілому.

До того ж таємниця переписки не може бути порушена, і вилучення кореспонденції , за випадком передбачених законом випадків арешту і обшуку, може проводитись лише в умовах війни або на основі судового наказу у відповідності з діючими законами. Також таємниця телефонних переговорів і телеграфних повідомлень не може порушуватись. Винятки допустимі лише на основі судового наказу у відповідності з діючими законами.

Право подачі петицій належить кожному. Колективні петиції можуть виходити лише від визнаних законом корпорацій і об'єднань. Австрійські громадяни мають право зібрань і створення об'єднань. Здійснення цих прав регулюється спеціальними законами.

Кожен маю право в межах закону виражати свою думку усно, письмово, безпосередньо за допомогою друку і художніх зображень

Друк не може піддаватись ні цензурі, ні обмеженням за допомогою друкованих творів, виданих всередині країни, не застосовуються адміністративні поштові заборони.

Що стосується релігії, то тут також було досить демократично передбачено, що кожному гарантується повна свобода совісті і віросповідання. Користування громадянськими і політичними правами не залежить від релігійних переконань; проте громадянські обов'язки не можуть порушуватись через релігійні переконання. Ніхто не може бути примушений до здійснення релігійних дій або до участі в релігійному обряді, якщо тільки він не знаходиться під піклуванням іншої особи, яка уповноважена законом на це.

Прихильникам не визнаного законом релігійного вчення дозволялось відправлення домашні релігійних обрядів, оскільки останні не суперечать закону і моральності.

В галузі науки також були демократичні перетворення, а саме наука і розвиток її теорії вільні. Кожен громадянин в праві засновувати учбові і виховні заклади і вести в них навчання, якщо його здатність до цього підтверджена в передбаченому законом порядку.

Домашнє викладання не підлягає вказаному обмеженню. Про навчання релігії в школах повинні турбуватися відповідні церкви і релігійні товариства. Державі належить право вищого керівництва і надзору у відношенні всієї справи викладання і виховання.

Кожен вільний у праві вибору професії і навчатись їй як і де він забажає.

Всі національні меншини рівноправні, і кожна з них має гарантованим правом на збереження і підтримку своїх національних особливостей і мови.

Державою визнається рівність існуючих в країні мов при використанні їх в школах, публічних установах і в суспільному житті.

В землях, в яких проживає декілька національних меншин, публічні установи в області освіти повинні бути організовані таким чином, щоб ніякі з цих національних меншин не були змушені до вивчення другої мови, яка вживалась в якійсь землі, і мало необхідні кошти для навчання на своїй мові.

Таким чином низка законів 1867 р. відкрила нову конституційно-парламентську еру.

в) закон 1873 р. про представницьку владу

Частини Австро-Угорщини мали одного монарха (цісаря), спільну армію і флот, спільні фінанси, вели спільну зовнішню і внутрішню частину. Для обговорення питань загальнодержавного значення було створено так звані „Делегації”, до яких входили по 60 представників від австрійського і угорського парламентів. Окремі коронні краї делегували точно визначену кількість представників. Кодексом політичного права від 21січня 1868 р. визначалася компетенція „Делегації”, що скликалася щорічно по черзі – у Відні й Будапешті. Крім того, згідно з конституцією в імперії діяв парламент (рейхсрат), який поділявся на палату панів і палату депутатів. Перша складалась зі спадкових представників найбільших дворянських родин, а палата депутатів – з представників від населення, яких до реформи 1873 р. обирали непрямими виборами на крайових сеймах. 1873 р. було запроваджено нову систему комплектування палати представників. Місцеві сейми позбавлялися права участі у виборах до австрійського парламенту. Натомість запроваджувалась куріальна система виборів. Курій існувало чотири: великих власників, торгово-промислової буржуазії, міщан і селян. Норма представництва для курій і різних національностей була неоднаковою. Так, одного депутата обирали 39 400 австрійців, 51000 поляків і 102300 українців.

Виконавча влада належала урядові на чолі з президентом міністрів. Міністри за законом відповідали перед рейхсратом. Кількість міністрів змінювалася залежно від потреби. Крім трьох спільних для Австро-Угорщини міністерств (зовнішніх справ, військового і фінансового) у кожній частині було створено міністерства: внутрішніх справ, крайової оборони, юстиції, культів та освіти, торгівлі, землеробства, шляхів сполучення та інше.

Висновки

В розглянутий період в умовах формування соціальної структури буржуазного суспільства склались основи ідеології національно-визвольних рухів В Австрійській імперії, були сформульовані їх політичні програми. В 1848-1849 рр. всі народи монархії Габсбургів виступали проти феодалізму і абсолютизму, за національне визволення, однак слабкість демократії і гострі конфлікти між національними рухами призвели до поразки революції.

Після поразки революції знадобилось декілька століть для здійснення ряду буржуазних перетворень. Центральним з них виявилось згода 1867 р. між пануючими класами Австрії і Угорщини, яке встановило конституційний лад, який відповідав інтересам великого капіталу і землеволодіння.. Післяреволюційний період, для якого характерні політичні виступи широких мас населення і буржуазно-дворянської опозиції, при всьому відрізненні між етапами, по своєму складу був єдиним цілим.

Зрушення у розвитку засад конституційно-парламентського ладу були закріпленні у новому законі про представницьку владу 1873 р.

Таким чином в ході роботи ми поспостерігали як саме здійснювалось реформування політичної системи, яке розпочалось в умовах революції 1848 р. і було пов'язане з першою австрійською конституцією 1848 року.

Список використаної літератури

1. Австрийская Республика : Конституция и законодат. акты. [Пер. с нем.]/ Сост. Т. Г. Морщакова; Под ред. и с вступ. ст. И. П. Ильинского. -М.: Прогресс, 1985. -429 с.

2. Бах, Максимилиан. История австрийской революции 1848 г./ Максимилиан Бах,; Пер. под. ред. В. Базарова, И. Степанова. -2-е изд.. -М.; Петроград: Госиздат, 1923. -576 с.

3. Історія держави і права зарубіжних країн : Хрестоматія/ За ред. В.Д. Гончаренко; Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. -К.: Видавничий дім, 2002. -714 с.

4. Митрофанов Л.. История Австрии, Ч.1/ Л. Митрофанов. -СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1910. -156 с.

5. Омельченко, Ірина Костянтинівна Історія держави і права зарубіжних країн : Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий,; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. -К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. -132,[2] с.

6. Петрів Р.Право Австрії та Східної Галичини (70-ті роки XVIII ст. - 70- ті роки XIX ст.)/ Р.Петрів // Право України. -2000. -№ 6.

7. Страхов, Микола Миколайович Історія держави і права зарубіжних країн : Підручник/ М.М. Страхов,; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, Акадамія правових наук України. -Х.: Право, 2001. -415,[1] с

8. Тейлор А. Дж. П. Габсбурзька монархія (1809-1918) : Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини/ А. Дж. П. Тейлор; Пер. Андрій Портнов, Сергій Савченко, Ред. Василь Расевич,. -Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. -267 с.

9. Хома, Наталія Михайлівна Історія держави і права зарубіжних країн : Навч. посібник / Наталія Хома,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000: Магнолія плюс, 2003. -474 с.

10. Шевченко, Олександр Оксентійович Історія держави і права зарубіжних країн : Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак./ Олександр Оксентійович Шевченко,; Відп. ред. І.Д.Борис. -К.: Вентурі, 1997. -303 с.

11. Шостенко, Іван Іванович Історія держави і права зарубіжних країн : Навчально-методичний посібник/ Іван Шостенко, Оксана Шостенко,; МАУП. -К.: МАУП, 2003. -101,[1] с.: іл





Реферат на тему: Реформування політичної системи Австрійсько-Угорської імперії в ХІХ ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.