Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Перша конституція Радянської держави 1918 року (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

1. Розробка та прийняття Конституції 5

2. Головні положення Основного закону радянської держави. 14

Висновки. 26

Список використаної літератури. 28


Вступ

Основная задача рассчитанной на настоящий переходный момент Конституции Российской Социалистической Федеративной Советской Республики заключается в установлении диктатуры городского и сельского пролетариата и беднейшего крестьянства в виде мощной Всероссийской Советской власти в целях полного подавления буржуазии, уничтожения эксплуатации человека человеком и водворения социализма, при котором не будет ни деления на классы, ни государственной власти. (Раздел 2. Гл.5 ст.9 Конституции России 1918 г.)

Конституція РСФСР 1918 р. - перша конституція Радянської держави. Рішення про підготовку першої радянської Конституції було прийнято на ІІІ Всеросійському з'їзді Рад у січні 1918 р. 1 квітня 1918 р. ВЦВК створив комісію в складі представників від комуністичної фракції ВЦВК (Я.М. Свердлов, М.Н. Покровський, И.В. Сталін), від фракції лівих есерів (Д.А. Магеровський, А.А. Шрейдер), від максималістів (А.И. Бердников), а також від наркоматів (Н.И. Бухарін, М.Я. Лацис, В.А. Аванесов, Д.П. Боголєпов, М.А. Рейснер, Е.М. Склянський).

В обстановці різкої боротьби Комісія затвердила більшовицький проект "Основных начал" Конституції. Більшу роль у підготовці Конституції зіграла Комісія ЦК РКП (б) під головуванням В.И. Леніна, створена 28 червня 1918 р. Комісія розробила, доповнила й виправила ряд основних глав і статей Конституції. 10 липня 1918 р. V Всеросійський з'їзд Рад одноголосно затвердив Першу Конституції РСФСР. 19 липня 1918 р. текст першої Конституції РСФСР був опублікований у газеті "Вісті ВЦВК".

За пропозицією В.И. Леніна 1-й розділ Конституції склала Декларація прав працюючого й експлуатованого народу. Конституція законодавчо закріпила завоювання Жовтневої революції: диктатуру пролетаріату у формі республіки Рад, союз робітничого класу й селянства, перехід основних засобів виробництва у власність народу, рівноправність націй, федерацію як форму пристрою, пролетарський інтернаціоналізм, основні волі й права трудящих.

По Конституції вищим органом державної влади РСФСР був Всеросійський з'їзд Рад, вищим законодавчим, розпорядницьким і контролюючим органом між з'їздами - ВЦВК, що створював уряд РСФСР - Рада Народних Комісарів - СНК. Органами Радянської влади на місцях були обласні, губернські, повітові (районні), волосні з'їзди Рад, міські й сільські Ради і їхні виконкоми. Вся система органів державної влади будувалася на основі принципу демократичного централізму.

Перша радянська Конституція мала відкрито класовий характер. Конституція встановлювала обмеження в правах для "непрацюючого" населення. Право обирати і бути обраними в Ради надавалося по досягненні 18 років - робітником, що служить, солдатам, селянам і козакам "не найманою працею, що користується, з метою витягу прибутку". "Експлуататорські елементи" (2-3% населення) були позбавлені виборчих прав. Тимчасово робітничий клас мав перевагу у виборчому праві в порівнянні із селянством у нормах представництва при виборах у Ради й на з'їзди Рад. За задумом В.И. Леніна, у міру "припинення опору визискувачів" передбачалося поширення Конституції на все населення.


1. Розробка та прийняття Конституції

Прийняттю Конституції РСФСР 1918р., передувала непроста боротьба за її зміст. ІІІ Всеросійський з'їзд Рад, що відбувся в січні 1918р., висунув підготовку Конституції РСФСР у якості однієї з першочергових завдань Радянської влади. З'їзд, зокрема, доручив Центральному Виконавчому Комітету підготувати наступному з'їзду Рад основні положення Конституції РСФСР.

Затверджена ІІІ Всеросійським З'їздом Рад у січні 1918 року декларація прав трудящих і експлуатованого народу разом із затверджуваної V Всеросійським з'їздом Рад Конституцією Радянської Республіки становлять єдиний основний закон Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки.

Кожна влада, що наставала, особливо в результаті перевороту й тим більше соціальної революції прагне закріпити свою легітимність конституцією, затвердженої або всенародним референдумом або вищим представницьким органом законодавчої влади. Це важливо також для впорядкування державного апарата, створюваного новою владою, взаємини центра й місць і т.д.. И більшовики це добре розуміли. Уже на ІІІ Всеросійському з'їзді Рад прийняті були такі важливі акти як "Декларація прав працюючого й експлуатованого народу" і постанова "Про федеральні установи Російської Республіки" основи, що заклали, майбутньої радянської конституції. Тоді ж (у січні 1918 р.) ІІІ Всеросійський з'їзд рад доручив ВЦИК розробити проект Конституції. Однак реально ВЦВК зміг зайнятися питанням про конституції лише після ратифікації ІV Всеросійським з'їздом рад Брестського мирного договору.

Цей основний закон вступає в дію з моменту його опублікування в остаточній формі в "Звістках Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад". Він повинен бути розповсюджений всіма місцевими органами Радянської влади й виставлений у всіх радянських установах на видному місці.

ІІІ Всеросійський З'їзд Рад доручає Народному Комісаріату Освіти ввести в усіх без вилучення школах і навчальних закладах Російської Республіки вивчення основних положень дійсної Конституції, а дорівнює і їхнє роз'яснення й тлумачення.

Однак у зв'язку з різким загостренням у лютому-березні 1918 р. міжнародної обстановки (припинення в Брест-Литовську мирних переговорів з Німеччиною й настанням німецької армії), а також ускладненням внутрішнього становища Радянської Росії вся увага більшовицької партії й Радянського уряду було спрямовано на збереження радянського ладу. Робота ВЦИК по розробці Конституції була тимчасово відкладена.

ІV Всеросійський з'їзд Рад, що відбувся 14-16 березня 1918 р., носив позачерговий характер. Вся робота цього надзвичайного з'їзду була пов'язана з питанням про висновок Брестського мирного договору з Німеччиною. За пропозицією фракції більшовиків з'їзд ратифікував мирний договір, укладений у Брест-Литовську. І тільки після твердження Брестського мирного договору Радянська влада одержала можливість зайнятися організацією систематичного й повсякденного державного керування всіма областями соціалістичного будівництва.

До весни 1918 р. у самих головних своїх рисах зложилася система вищих органів влади й керування, і підходив до кінцю процес організації державного апарата на місцях. Однак не було ще досягнуте ні структурної однаковості в будівництві місцевого державного апарата, ні необхідного узгодження у взаємодії центральних і місцевих органів, заснованих на послідовному проведенні принципу демократичного централізму. Компетенція різних державних органів також не була належним чином визначена. Потрібно було додати вже сформованому у своїй основі механізму Радянської держави необхідну стрункість і відсутню йому чіткість у роботі всіх ланок державного апарата.

30 березня 1918 р. пленум ЦК РКП(б) з ініціативи В. І. Леніна рекомендував ВЦВК утворити Конституційну комісію для підготовки проекту Конституції РРФСР, щоб подати його на затвердження Всеросійського з'їзду Рад. Головою комісії було обрано Я. М. Свердлова, секретарем - В. А. Аванесова. Конституційна комісія ВЦВК працювала від 5 квітня по 5 липня 1918 р.

До складу комісії поряд із більшовиками увійшли есери, максималісти, ліві комуністи, які виступали проти основних принципів Радянської держави, закріплених 3-м Всеросійським з'їздом Рад. Заперечуючи принцип диктатури пролетаріату, вони намагалися звести Ради до рівня органів господарського управління.

Конституційна комісія складалася з 15 чоловік. У неї ввійшли: від більшовицької фракції ВЦВК - Я. М. Свердлов, М. Н. Покровський, И. В. Сталін; від фракції лівих есерів - Д. А. Магеровський і А. А. Шрейдер; від максималістів - А. И. Бердников (з дорадчим голосом), а також представники народних комісаріатів зі справ національностей, юстиції, фінансів, по військових справах, внутрішніх справ і ВСНХ. На першому організаційному засіданні комісії, що відбулись 5 квітня 1918 р., її головою був обраний Я. М. Свердлов.

19 квітня 1918 р. на засіданні комісії ВЦИК голосували по трьох проектах: більшовиків, М. А. Рейснера, есерів-максималістів. Комісія прийняла проект більшовиків. Подальша робота над розділами проекту проводилася трьома підкомісіями.

Робота в комісії проходила в умовах боротьби фракцій. Участь у комісії есерів трохи ускладнювало роботу, хоча скільки-небудь істотного впливу на її хід зробити не могло, оскільки більшовики переважали в комісії: проти 2 - 3 есерів могли виступити 10 - 12 більшовиків. Зіткнення думок були не тільки на міжпартійній основі, але й виникали між самими більшовиками. Створювалася перша в історії людства Конституція соціалістичної держави, що не має ніяких прецедентів, а досвід нового державного будівництва був досить невеликий.

Боротьба розгорнулася, насамперед , навколо питання про диктатуру пролетаріату, основного конституційного принципу. Ліві есери виступили проти того, щоб у Конституції була закріплена ідея диктатури пролетаріату.

На противагу Декларації прав трудящого й експлуатованого народу, есери і ліві комуністи склали Декларацію прав та обов'язків трудящих і проект «Основних засад Конституції РРФСР». їхня Декларація не містила ідей союзу пролетаріату і селянства за керівної ролі пролетаріату, державної власності на основні засоби виробництва, право націй на самовизначення аж до відокремлення.

За остаточного розгляду проекту Конституції в комісії РКП(б) під керівництвом В. І. Леніна в основу Конституції було покладено найважливіші рішення 3-го Всеросійського з'їзду Рад - Декларація прав трудящого й експлуатованого народу і постанова «Про федеральні засади Російської республіки».

"Проект Конституції Трудової Республіки", представлений есерами-максималістами, також заперечував ідею диктатури пролетаріату. Таку позицію займали по ряду принципових питань "ліві комуністи", які, власне кажучи, також заперечували необхідність перехідного від капіталізму до соціалізму періоду й необхідність сильної держави диктатури пролетаріату.

Проект Конституції було подано на затвердження 5-го Всеросійського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, який зібрався в Москві 4 липня 1918 р. Дві третини з'їзду були більшовиками. На засіданні з'їзду з доповіддю про діяльність Рад-наркому виступив В. І. Ленін, про діяльність ВЦВК - Я. М. Свердлов. За цими доповідями з'їзд прийняв резолюцію, в якій схвалив зовнішню і внутрішню політику радянської влади. Не знаходячи підтримки на з'їзді, ліві есери спробували захопити владу шляхом організації контрреволюційного заколоту, який закінчився поразкою.

10 липня з'їзд продовжив роботу, але вже без участі лівих есерів. Того ж дня він затвердив першу Конституцію РРФСР. 19 липня 1918 р. її текст опублікували «Известия», і вона набула чинності. Конституція складалася з шести розділів: Декларація прав трудящого та експлуатованого народу; Загальні положення Конституції РРФСР; Конституція радянської влади; Активне і пасивне виборче право; Бюджетне право; Про герб і прапор РРФСР.

Остаточна розробка проекту Конституції для подання його V Всеросійському з'їзду Рад була доручена спеціальної комісії ЦК РКП(б) на чолі з В. И. Леніним. 3 липня 1918 р. ця комісія під головуванням В. И. Леніна розглянула два проекти: Комісії ВЦВК, внесла в нього деякі положення із проекту Наркомюста. За пропозицією В. И. Леніна в текст Конституції (вступним розділом) була включена Декларація прав працюючого й експлуатованого народу, а також доданий ряд статей.

Розділи Конституції було поділено на 17 глав, а глави - на статті (загалом 90).

Конституція декларувала перемогу соціалістичної революції в Росії та створення пролетарської держави. У ст. 1 закріпили положення, що вся влада в центрі й на місцях у Радянській республіці належить Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Конституція проголосила принцип диктатури пролетаріату. У ній декларовано права трудящого та експлуатованого народу. Конституція проголошувала свободу зборів, мітингів, створення організацій. Преса звільнялася від залежності від капіталу і зобов'язана була служити інтересам робітничого класу і найбіднішого селянства (статті 13-16).

Почесне право захищати соціалістичну батьківщину надавалося лише трудящим. Це право визнавалося за всіма громадянами незалежно від статі, расової та національної належності. Гарантувалося право політичного притулку тим, хто у себе на батьківщині або в іншому місці переслідувався за політичну діяльність в інтересах пролетаріату (вони могли стати громадянами республіки). Ставилося завдання дати трудящим повну всебічну безплатну освіту. Праця оголошувалася обов'язком усіх громадян. Підтверджувалися відокремлення церкви від держави і школи від церкви, свобода релігійної та антирелігійної пропаганди. Закон засудив імперіалістичні війни, колоніальну політику.

За державним устроєм РРФСР проголошувалася вільним союзом вільних націй як федерація радянських національних республік.

Конституція юридично оформила перехід у державну власність відібраних в експлуататорів земель, промислових підприємств, громадського транспорту, запровадила монополію зовнішньої торгівлі.

Верховним органом влади було проголошено Всеросійський з'їзд Рад, обраний із представників міських Рад пролетарів за нормою: один депутат від 25 тис. міських жителів, а з селян - від 125 тис. жителів. Нерівність представництва пояснювалася тим, що потрібно було забезпечити політичне керівництво новим суспільством з боку більш організованого, більш свідомого, хоч і порівняно нечисленного на той час класу робітників. В. І. Ленін казав, що така нерівність має тимчасовий характер та обумовлена специфічним становищем Росії - селянської країни, де переважна більшість населення, особливо на селі, була неписьменною. Доводилося враховувати й те, що жителі села за рівнем політичної свідомості, організованості значно відставали від жителів міст. Цей принцип виборчого права утвердився ще до Жовтневого перевороту, в 1917 р., в період виборів делегатів на 1-й Всеросійський з'їзд Рад.

З'їзд Рад мав скликатися не рідше двох разів за рік. На його скликанні могли наполягати як самі делегати, так і місцеві Ради, за умови що вони представляли не менше третини всього населення республіки. У період між з'їздами влада належала Всеросійському Центральному Виконавчому Комітетові, склад якого було визначено у 200 осіб. ВЦВК оголошувався вищим законодавчим, розпорядчим і контрольним органом. Розмежування між законодавчою і виконавчою владою в умовах жорстокої боротьби з ворогами не проводилося.

В. І. Ленін виступав проти принципу поділу влади навіть у Радах і роз'ясняв, що політична влада перебуває в руках одного класу. Тому члени ВЦВК працювали в наркоматах, тобто одночасно перебували в різних органах влади і управління. Водночас Конституція оголошувала, що Рада Народних Комісарів як центральний урядовий орган республіки обирається ВЦВК і підпорядкована йому. ВЦВК міг замінити наркомів, скасувати або призупинити будь-яку постанову РНК. Найважливіші загальнополітичні декрети рекомендувалося подавати на розгляд і затвердження ВЦВК.

До складу Раднаркому входило 18 комісаріатів: іноземних справ, військових, морських, внутрішніх справ, юстиції, праці й соціального забезпечення, освіти, пошти й телеграфу, національностей, фінансів, шляхів, землеволодіння, торгівлі й промисловості, продовольства, державного контролю, охорони здоров'я, а також Вища Рада Народного Господарства. При кожному наркоматі була колегія.

Місцеві органи влади, за Конституцією, складалися з волосних, повітових, губернських (окружних) та обласних Рад. У межах відповідної території влада належала з'їздові Рад області, губернії, повіту, волості, а в період між з'їздами - відповідному виконкомові. Строк повноважень депутатів установлювався дуже короткий - усього три місяці, що давало населенню можливість швидко замінити тих, хто, на його думку, не виконував основних завдань радянської влади.

Конституція визначила основні принципи виборчої системи. Право обирати й бути обраними до Рад надавалося всім трудящим із 18 років. Виходячи з принципу національної солідарності, Конституція надала політичні і трудові права іноземцям.

Конституція позбавила виборчих прав осіб, які експлуатували найману працю, церковнослужителів, членів династії, яка царювала в Росії, службовців, агентів і чиновників старої поліції. Ця категорія осіб, яка складала тоді 20% загальної кількості громадян, не допускалася до виборів у Ради. Такі обмеження у виборчих правах - одна з умов держави, яка намагалася встановити диктатуру класу, що становив явну меншість населення Росії.

Усі вищі органи влади формувалися в порядку багатоступеневих виборів у спосіб обрання депутатів Радами або з'їздами Рад.

10 липня 1918р. Всеросійський З'їзд Рад як вищий орган нової влади, що встановилася в результаті державного перевороту, прийняв Основний Закон, що закріпив принципи організації Радянської влади, форму правління, територіальне пристрій, відносини влади й народу, державні символи. Це була власне кажучи перша в історії Російської держави формальна конституція, представлена в єдиному нормативному акті.

У своїй постанові про прийняття Конституції (Основного закону) Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки з'їзд указала: "Затверджена ІІІ Всеросійським з'їздом Рад у січні 1918 р. декларація прав працюючого й експлуатованого народу разом із затверджуваної V Всеросійським з'їздом Рад Конституцією Радянської республіки становлять єдиний Основний Закон Російської Радянської Федеративної Республіки". Остаточну редакцію Конституції з'їзд доручив ВЦВК. Відредагований текст Конституції був опублікований 19 липня 1918 р. Із цього моменту Основний Закон РСФСР уступив у дію.

Основний Закон РСФСР від 10 липня 1918р. "вживив" у свідомість російського народу феномен за назвою "конституція", однак його сутнісна порочність обумовила аномальний виродливий розвиток реальних конституційних відносин. Конституція не була задумана й не з'явилася тому механізмом обмеження влади в Російській державі. Навпроти, вона закріпила повновладдя Рад як сугубо централізованої системи (вищестоящий міг скасувати будь-яке рішення нижчестоящого), а Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК мали право брати до свого ведення всі питання за своїм розсудом.

Крім узаконення прямого насильства перша Конституція РСФСР проголосила пряму нерівність серед населення країни. Наприклад, особи, що не ставляться до найбідніших верств населення, не мали політичні права, зокрема виборчим. Таким правам, як воля слова, печатки, зборів і союзів надавалися сугубо політичний характер, вони закріплювалися тільки за працюючими (п.14, 15, 16 глави 5 розділ ІІ). Але й ці нечисленні волі, надані окремої частини населення, були аж ніяк не безумовні. Пункт 23 глави 5 розділу ІІ говорив: "Керуючись інтересами робітничого класу в цілому, РСФСР позбавляє окремих осіб і окремі групи прав, які використаються ними на шкоду соціалістичної революції".

Сама ідея знищення експлуатації людини людиною відразу замінялася ідеєю експлуатації людини державою: уводилася загальна трудова повинність (п. "е" глави 2 розділ ІІ). Повністю заперечувався принцип поділу влади (п.31 глави 7, п.62 глави 12 розділ ІІІ), визнаний у правовій теорії невід'ємним елементом конституції.


2. Головні положення Основного закону радянської держави

Перша Конституція складалася з 6 розділів і включала 17 глав і 90 статей.

Які ж були мети й функції створення першої Російської Конституції?

У юридичній науці визнано, що, виходячи із загальносоціального призначення, конституція виконує ряд функцій: політичну, правову, установчу й ін. Так, політична функція відбиває той ефект, що вносить конституція в сферу владних відносин. Саме в Основному Законі споконвічно фіксуються правові встановлення, так чи інакше характеризують пристрій державної влади, порядок і методи її діяльності, взаємини з іншими соціальними суб'єктами, у тому числі й з тими, які також претендують на владу (окремі індивіди, політичні партії, профспілки, церква й ін.).

Правова, або юридична, функція полягає в тому, що саме Основний Закон виконує роль першоджерела й еталона офіційного права, ставлячи в єдині рамки всіх суб'єктів правовий відносин, зосереджуючи в собі "правила гри", обов'язкові для всіх, - правооснову життя всього суспільства. Одночасно ці правила зведені в закон, а, отже, мають загальнообов'язковість, формалізованість, вищою юридичною чинністю, забезпечуються у випадку потреби примусовим механізмом.

Установча функція конституції полягає в тім, що саме закону такого порядку відведена роль уводити нові інститути влади, покликані привести до позитивних змін у суспільстві. Саме конституційна форма надає проведеним реформам легітимний характер.

Аналізуючи першу Російську Конституцію можна констатувати її переважний політичний характер - закріплення нового ладу, нових основ державної влади. Радянська влада поспішала із твердженням своїх основ.

У радянському конституційному праві виділяли ще так називану ідеологічну функцію, що заперечує ідеологічне різноманіття й нав'язує населенню країни одну державну ідею. Безсумнівно, що й ця функція була основою нової Конституції.

Основні завдання Радянської держави під час військової інтервенції та громадянської війни визначили і розвиток радянського цивільного права. Останнє мало активно сприяти придушенню скинутих експлуататорських класів, ліквідації капіталістичної приватної власності на засоби виробництва і створенню основ соціалістичної економіки.

Характерною рисою цього періоду було завершення націоналізації промисловості й експропріації майна буржуазії. В умовах іноземної інтервенції та громадянської війни процес націоналізації промисловості було прискорено.

Радянська держава використовувала націоналізацію промисловості з метою ліквідації економічної та політичної могутності буржуазії. У 1918-1920 pp. націоналізація охопила також середні й дрібні промислові підприємства.

До кінця 1920 p., з фактичною ліквідацією інституту приватної власності, державною власністю оголошувалися всі промислові підприємства, які перебували у володінні приватних осіб або товариств, із кількістю робітників понад п'ять із механічним двигуном або десять - без механічного двигуна.

У руках приватних осіб залишалися лише найдрібніші підприємства кустарної та ремісничої промисловості. Але й вони були поставлені під контроль держави. Державні органи регулювали замовлення, встановлювали ціни, визначали, куди слід здавати продукцію.

Після націоналізації великої, середньої та дрібної промисловості відпала потреба в робітничому контролі над виробництвом, оскільки робітничий клас формально став управляти соціалістичною промисловістю.

Всі державні підприємства одержували необхідну сировину і розподіляли свою продукцію за нарядами державних господарських органів. Основною формою зв'язку між державними підприємствами були директивні вказівки ВРНГ та її главків. Хоча державні підприємства іноді й укладали договори, останні не відігравали істотної ролі в народному господарстві. Між державними установами і підприємствами встановлювалися безготівкові розрахунки, які проводилися списанням у Держбанку відповідних сум з рахунка організації, яка одержувала товар, у прибуток держави.

Радянським установам, підприємствам та організаціям заборонялось укладати будь-які угоди з приватними особами і користуватися послугами ринку, тобто різні форми власності перебували в нерівноправному становищі.

Найважливіші правові акти в галузі цивільного права цього періоду:

— декрет РНК «Про продрозкладку» від 11 січня 1919 р.;

— декрет РНК «Про товарообмін і обов'язкову здачу населенням продуктів сільського господарства і промислів» від 5 серпня 1919 р.;

— декрет РНК «Про регулювання кустарних промислів і не націоналізованої промисловості» від 7 вересня 1920 р;

— постанова ВРНГ «Про націоналізацію підприємств» від 20 листопада 1920 р.;

— декрет РНК «Про безкоштовне надання населенню предметів широкого вжитку» від 17 грудня 1920 p.;

— декрет РНК «Про безкоштовне надання населенню продовольчих продуктів» від 04 грудня 1920 р.

Сімейне право

Після видання перших декретів про шлюб і сім'ю з часом виникла потреба детальніше регламентувати ці питання. 22 жовтня 1918 р. було опубліковано Кодекс про акти цивільного стану, шлюбне, сімейне та опікунське право РРФСР, прийнятий 16 вересня 1918 р. на засіданні ВЦВК. Це був перший радянський кодекс законів. Він охопив усю галузь сімейних відносин.

В основу Кодексу лягли перші декрети про шлюб і сім'ю. Він визначав умови взяття шлюбу, порядок його реєстрації та розлучення, випадки визнання шлюбу недійсним. При цьому Кодекс виходив із формальної рівності прав та обов'язків подружжя.

Для взяття шлюбу потрібне було досягнення шлюбного віку: для чоловіків - 18 років, для жінок - 16 років. Заборонялися шлюби між близькими родичами по прямій висхідній або низхідній лінії, між братами і сестрами, як повнорідними, так і неповнорідними. На могли взяти шлюб ті, хто перебували в іншому зареєстрованому шлюбі.

У Кодексі встановлювалося, що різні вірування подружжя, чернецтво, перебування у священицькому або дяківському сані, а також раніше дана обітниця безшлюбності не могли бути перешкодами для взяття шлюбу.

У ст. 42 кодексу вказувалося: «Лише цивільний (радянський) шлюб, зареєстрований у РАГСі, породжує права та обов'язки подружжя». Фактичний шлюб ніякою охороною не користувався і жодних прав та обов'язків для сторін, які взяли шлюб, не створював. Реєстрація шлюбу мала істотне значення в той період, оскільки радянська влада відокремила церкву від держави і тому ведення записів актів громадського стану цілком перейшло до держави.

Трудове право

Кодекс законів про працю, опублікований 10 грудня 1918 р., відіграв надзвичайно важливу роль. Він об'єднав створене в попередній період законодавство про охорону праці, зокрема Положення про соціальне забезпечення трудящих від 31 жовтня 1918 p., затверджене РНК 17 червня 1920 р. Загальне положення про тариф, тобто правила про умови найму та оплати праці робітників і службовців, рівнозначне за своїм значенням Кодексу законів про працю, а також інші акти, які діяли у той час: декрет РНК «Про порядок загальної трудової повинності» від 29 січня 1920 р.; декрет РНК «Про боротьбу з прогулами» від 27 квітня 1920 р.

На підставі цього було законодавчо проведено і закріплено в Кодексі законів про працю 8-годинний робочий день для всіх трудящих як максимальний робочий час. Причому для осіб, які не досягли 18-літнього віку або працювали в особливо шкідливих галузях виробництва, а так само для гірників, зайнятих під землею, робочий день не повинен був перевищувати 6 годин. Заборонялися понаднормові роботи, як загальне правило. Жінки звільнялися від робіт протягом 8 тижнів до і 8 тижнів після пологів зі збереженням повного заробітку за весь цей час. Регламентувалася діяльність інспекції праці та санітарної інспекції, які обиралися радами професійних спілок, і т. д.

Кримінальне право

Найважливішими правовими актами в галузі кримінального права аналізованого періоду були:

— постанова РНК «Про тривожний дзвін» від ЗО липня 1918 p.;

— постанова РНК «Про червоний терор» від 05 вересня 1918 р.;

— декрет Ради робітничої та селянської оборони «Про заходи боротьби з дезертирством» від 03 березня 1919р.;

— декрет РНК «Про боротьбу зі спекуляцією, розкраданнями в державних складах, підробками та іншими зловживаннями за посадою в господарських і розподільчих органах» від 21 жовтня 1919 р.;

— постанова ВЦВК і РНК «Про скасування застосування вищої міри покарання (розстрілу)» від 17 січня 1920 р.

Головним завданням радянського кримінального права було придушення опору усунутих від влади експлуататорських класів. Контрреволюційна буржуазія організувала білий терор проти радянської влади, прагнучи скинення встановленого ладу. Своєю чергою, радянський уряд вживав відповідних заходів, і у відповідь на білий терор вводився червоний терор. У декреті «Про червоний терор» зазначалося: «... що необхідно убезпечити Радянську республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх у концентраційних таборах, що підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів, що необхідно опублікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цієї міри». На підставі названого декрету Всеросійській Надзвичайній Комісії надавалося право за наявності збройних контрреволюційних виступів розстрілювати їхніх учасників на місці.

Введення червоного терору як однієї з форм захисту державою своїх інтересів визнавалося мірою необхідною і тимчасовою. Вже у січні 1920 p., після розгрому армій Юденича, Колчака і Денікіна, вигнання іноземних інтервентів радянський уряд скасував вищу міру покарання - розстріл.

Норми кримінального права того періоду служили виконанню Радянською державою функції придушення опору скинутих класів, зміцненню диктатури пролетаріату. Поняття злочину - дія чи бездіяльність, небезпечні для інтересів робітничого класу і всіх трудящих, спрямовані на ослаблення могутності радянської влади, на підрив завоювань Жовтневої соціалістичної революції,- випливало з перших декретів радянської влади і відозв військово-революційних комітетів, виданих із метою захисту революційного порядку.

До контрреволюційних злочинів було віднесено: контрреволюційні змови й антирадянські заколоти, спрямовані на повалення радянської влади (такі як: змови Керенського, Каледіна, Дутова; змова кадетів наприкінці листопада 1917 p.; контрреволюційна змова англо-франко-американської коаліції в середині 1918 р.; підготовка партією кадетів збройного заколоту до моменту скликання Установчих зборів; заколот лівих есерів у Москві; куркульсько-есерівські заколоти та ін.); антирадянські виступи у пресі; присвоєння злочинними організаціями функцій державної влади Рад; зрада батьківщині у спосіб вступу до контрреволюційних військ місцевої або іноземної буржуазії або продаж зброї для озброєння контрреволюційної буржуазії Петрограда; шпигунство; диверсія; шкідництво; терористичні акти; контрреволюційний саботаж заходів радянської влади з боку колишніх державних службовців.

Особливо небезпечними злочинами, які часто поєднувалися з контрреволюційними, визнавалися: погроми, крадіжки, бандитизм, спекуляція, хуліганство, мародерство, хабарництво.

Було закладено основи військово-кримінального законодавства, сформульовано окремі види військових злочинів. Найтяжчим видом військових злочинів вважалося використання військовими спеціалістами своєї посади з метою контрреволюційних змов, зрадництва, співучасті з внутрішніми і зовнішніми ворогами. Кримінальна відповідальність встановлювалася за розкрадання військового майна, мародерство, здирства і насильства над населенням. До весни 1918 р. було вперше сформульовано поняття дезертирства як самовільного залишення лав Червоної Армії, встановлено відповідальність за неявку за призовом до тилового ополчення та ін.

Боротьба з усіма проявами злочинності велася з класовим під-ходом, зазвичай примусом, а для трудящих - переконанням.

Завдання покарання полягало у придушенні ворожих класів, вихованні й перевихованні представників дрібної буржуазії та нестійкої частини трудящих.

Одним із перших актів, що найбільш повно перераховував види покарання, була Інструкція Народного Комісаріату юстиції про революційний трибунал від 19 грудня 1917 р., якою визначалися у Керівних засадах підкреслювалася класова природа кримінального права. Злочин розглядався як порушення порядку, суспільних відносин, які охороняються кримінальним правом.

Під покаранням розумілися заходи примусового впливу. Вимагалося, щоби покарання було доцільним, не заподіювало злочинцеві марних і зайвих страждань. У визначенні міри покарання суд у кожному окремому випадку повинен був враховувати класову належність злочинця, ступінь його свідомості, а також те, ким учинено злочин - рецидивістом чи особою, яка вперше притягалася до кримінальної відповідальності. Бралися до уваги участь у банді, застосування насильства, а також причини, які викликали злочин.

Не підлягали суду і покаранню неповнолітні віком до 14 років. До них застосовувалися лише виховні заходи. Такі ж заходи призначалися правопорушникам віком 14-18 років, якщо визнавалося можливим застосувати щодо них педагогічний вплив.

Керівні засади передбачали такі види покарання: позбавлення політичних прав; оголошення ворогом революції або народу; примусові роботи; позбавлення волі, оголошення поза законом; розстріл та ін. Якщо злочин, за якого передбачалося покарання у вигляді взяття під варту, було вчинено вперше і притому за винятково тяжких обставин, а ізоляція не викликалася необхідністю, суд міг застосувати умовне засудження. У разі вчиненні злочину повторно вирок приводився до виконання.

Незважаючи на позитивну роль Керівних засад, вони мали істотні вади. Керівні засади зводили завдання радянського кримінального права лише до придушення опору класового ворога. Автори не врахували, що суд має діяти на основі законів, а не революційної доцільності і не бути карально-репресивним органом, а захищати права та інтереси людей.

РНК РРФСР 5 вересня 1918 р. прийняла декрет «Про червоний терор». «Ми не ведемо війни проти окремих осіб,- писав Лаціс у газеті "Червоний терор" за 1 листопада 1918 р.,- ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом чи словом проти радянської влади. Перше запитання, яке ви повинні йому поставити,- якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці запитання і повинні визначити долю обвинувачуваного». Лаціс не був оригінальним, він просто копіював слова Робесп'єра в Конвенті з приводу закону про масовий терор: щоб страчувати ворогів батьківщини, достатньо встановити їхню особистість. Потрібне не покарання, а знищення їх.

Де й коли в актах урядової політики і навіть у публіцистиці того періоду ви знайдете теоретичне обґрунтування терору як системи влади? Де й коли звучали заклики до систематичних офіційних убивств? Моральний жах терору, його негативний вплив на людську психіку полягає, зрештою, не в окремих убивствах, і навіть не в кількості, а саме в репресивній системі. Держава не ставила правову межу шаленству «правого» діла, а давала йому ідеологічне обґрунтування і тим виправдовувала будь-які жорстокості: моральне все, що сприяє класовій боротьбі пролетаріату,- моральне насильство, масові розстріли людей, в'язниці, приречення на голодну смерть. «Нехай будуть знищені тисячі, щоб мільйони були у світлому майбутньому».

Закріплена була в Конституції також і форма державного устрою у вигляді вільного союзу вільних народів як федерації радянських національних республік. Однак у Конституції встановлювалися лише корінні початки цієї федерації, "надаючи робітникам і селянам кожних націй прийняти самостійне рішення на своєму власному повноважному з'їзді; чи бажають вони й на яких підставах брати участь у федеральному уряді й в інших федеральних радянських установах" (ст. 7).

Обмежившись установленням корінних початків Радянської федерації, автори Конституції прекрасно розуміли, що конкретні її форми повинна виробити практика. Тим більше, що ця практика на момент прийняття Конституції була досить обмежена. Територія тільки що виниклих самостійних радянських республік (Української РСР, прибалтійських радянських трудових комун) була окупована німецькими військами, що перервало процес розвитку федеративних відносин.

В автономних республіках, що виникли на території Півдня Росії (за винятком Туркестанської й Терської) більшість становила російське населення і їхнє виникнення не було пов'язане з рішенням національного питання, а пояснювалося іншими причинами, про які говорилося в 1 дійсної глави.

Фактично РСФСР на момент прийняття Конституції була унітарною державою. Але автори Конституції дивилися в майбутнє й добре розуміли, що в найближчому майбутньому в міру звільнення всієї території країни від іноземної окупації й білогвардійських військ, така багатонаціональна країна як Росія неминуче зштовхнеться із проблемою рішення національного питання й найбільш доцільною формою його рішення стане федерація радянських національних республік.

У Конституції було сформульоване основне завдання Радянської держави - знищення всякої експлуатації людини людиною, придушення скинутих визискувачів і встановлення соціалістичної організації суспільства. У Конституції вказувалося, що першими кроками по шляху реалізації цього завдання є: націоналізація (соціалізація) землі і її надр, лісів, банків, анулювання кабальних іноземних позик, перехід основних командних висот керування народним господарством (у тому числі заводів, фабрик і рудників загальнодержавного значення, залізниць , морського й річкового транспорту й т.д. ) у руки Радянської влади. Створення основ соціалістичної економіки більшовики розглядали як вирішальний фактор, що визначав сутність Радянської Конституції.

Конституція закріпила найважливіші права й волі громадян Росії, а також їхні основні обов'язки стосовно радянського суспільства й держави. Насамперед слід зазначити, що вона закріпила рівноправність російських громадян незалежно від расової, національної приналежності й віросповідання, покінчивши тим самим з ганебною практикою дискримінації за мотивами національної й релігійної приналежності, що існувала в царській Росії. І, видимо, тільки тим поспіхом, у якій завершувалася підготовка проекту Конституції перед відкриттям V Всеросійського з'їзду Рад, можна пояснити той факт, що в ст. 22, що закріплювала рівноправність громадян РСФСР, відсутнє вказівка на рівність прав громадян незалежно від полової приналежності. Хоча, у ст. 64 особливо підкреслюється, що право обирати й бути обраним в органи влади надається громадянам обох статей (як чоловікам, так і жінкам). Та й у поточному законодавстві підкреслювалася рівність прав жінок із чоловіками (декрети про землю, про рівну оплату за рівну працю, декрети, що стосувались сімейних відносин і т.д.).

Але, проголошення юридичної рівноправності громадян незалежно від їхньої національності й релігійної приналежності з'явилося тільки першим кроком на шляху досягнення фактичної їхньої рівності. Соціалістичний метод рішення національного питання, запропонований більшовиками, припускав подолання колишньої відсталості ряду народів Росії, підйом рівня їх економічного, соціального й культурного розвитку, що можливо було, на думку більшовиків, лише на базі потужної соціалістичної економіки.

Скасувавши обмеження прав за ознаками національної й релігійної приналежності й по ознаці підлоги, Радянська влада ввела такі обмеження по ознаці соціальної приналежності. Конституція проголосила, що "влада повинна належати цілком і винятково працюючим масам і їхньому повноважному з - Радам робочих, солдатських і селянських депутатів". Отже, "у момент рішучої боротьби пролетаріату з його визискувачами, визискувачам не може бути місця в жодному з органів влади" (ст. 7).

Характерно, що в ст. 23 Конституції підкреслювалося, що Радянська влада "позбавляє окремих осіб і окремі групи прав, які використаються ними на шкоду інтересам соціалістичної революції". Звідси випливають два висновки. Перший з них: позбавлення прав не обов'язково пов'язане з минулою соціальною приналежністю. І другий висновок: права й волі повинні використатися винятково в інтересах соціалістичної революції й соціалістичного будівництва. Цей висновок мав принципове значення й одержав розвиток надалі в радянській державі.

Крім виборчого права Конституція представляла волю зборів, волю вираження своїх думок у пресі, волю союзів і об'єднань. Але при цьому обмовлялося, що всі ці волі поширюються саме на трудящих. Більше того, у Конституції втримувалася вказівка на матеріальні гарантії цих воль (надання приміщень, друкарень, запасів паперу й т.д.). Однак слід зазначити, що, хоча політичні права й волі надавалися насамперед робочим і найбіднішим селянам, це зовсім не означало автоматичної заборони користуватися деякими з них іншим верствам населення й у тому числі інтелігенції.

З категорії особистих прав і свобод у Конституцію ввійшла лише стаття, що закріплювала волю совісті, що гарантувалося відділенням церкви від держави, школи від церкви й наданням громадянам волі як сповідати будь-яку релігію, так і не сповідати ніякої релігії, а також волі релігійної й антирелігійної пропаганди.

Характерно, що Конституція не містила традиційних гарантій недоторканості особи, житла й таємниці листування громадян. І це не випадково. Історичний досвід всіх революцій свідчить, що скинуті правлячі класи добровільно владу не уступають і всіма способами, у тому числі й силою зброї, намагаються відновити своє панування. У ході цивільної війни, що почалася, коли частина громадян (класово-ворожі елементи) виступила зі зброєю в руках проти радянської влади, ця влада не могла гарантувати всім громадянам недоторканності особистості, житла й таємниці листування.

Конституція закріпила й обов'язок радянських громадян і насамперед загальний обов'язок трудитися. У Конституції говорилося, що РСФСР "визнає працю обов'язком всіх громадян трудитися й проголошує гасло: "Не трудящий так не їсть". Цей обов'язок покладав на всіх громадян у тому числі й на нетрудові елементи. При цьому не робилося розходження між видами праці. Важливо було, щоб він був суспільно корисним. А критеріями працездатності були стан здоров'я й вік.

Конституційним обов'язком всіх громадян визнавався також обов'язок захисту соціалістичної батьківщини, у зв'язку із чим Конституція встановлювала загальний військовий обов'язок. Але почесне право захищати революцію зі зброєю в руках надавалося лише трудящим. На нетрудові елементи покладало виконання інших обов'язків військової служби, не пов'язаних з володінням зброєю.


Висновки

Перша конституція Росії виявилася законом, що закріплює тоталітаризм, безконтрольність державної влади, тобто антиконституційним по суті. Однак з погляду формальної Конституційний закон 1918р. безумовно, мав всі ознаки Основного: він був затверджений виборним органом влади; проголосив республіканську форму правління, федеративне державний устрій (п.1 глави 1 розділ ІІ); установив порядок формування представницьких органів влади через виборчу систему (розділ ІV). За працюючими вперше були закріплені деякі політичні й соціально-економічні права (розділ 5), рівність у правах незалежно від раси й національності. Цей Закон, безсумнівно, виконував установчу функцію, тому що вводив або санкціонував нові інститути влади: систему Рад, структуру й компетенцію уряду, державні символи й ін. У ньому були зафіксовані принципово інша, чим колись, система влади й нові підстави її відносин з опозиційними силами. Із цього погляду можна вважати, що Конституція РСФСР 1918р. виконувала й свою політичну функцію.

Правової функції "повезло" менше: багато положень цього Закону були споконвічно сформульовані не у вигляді правових норм, а у вигляді декларативних установлень, завдань, констатації факту проведених перетворень. Так, перший із шести розділів представляла "Декларація прав працюючого й експлуатованого народу", що по суті своєї й змісту була скоріше політичним, чим правовим документом. Що стосується тих положень Конституції, які були сформульовані саме як правові норми, те найбільш важливі з них мали неправовий зміст, тобто виражали антиправо. Це - норми, які встановлювали політичну нерівноправність громадян, уводили примусову працю, узаконювали фактичне насильство, репресії відносно цілих станів, виводили влада із правових рамок, виправдуючи будь-які засоби в досягненні поставлених політичних цілей: експропріація, вторгнення в право приватної власності, пряме придушення, позбавлення прав.

В основу даного документа, як і режиму, що йому відповідав, була покладена теорія насильства, диктатури, у сутності заперечливу ідею права.

Соціальна функція виявилася покрученої в не меншій мері. З одного боку, нова влада в главу кута ставила саме працюючої людини, залучаючи його до політичного життя, ставлячи завдання ліквідувати безграмотність, прагнучи зжити соціальний паразитизм. Ці норми, безсумнівно, мали соціальну цінність. З іншого боку, загальносоціальний потенціал Радянської влади виявився з "мінусовою" оцінкою. Конституція не убезпечила від насильства окрему особистість і заперечувала можливість представити у владі різні соціальні інтереси; навпроти, вона узаконила тоталітарну владу, що нав'язувала суспільству єдино можливий шлях розвитку. Виправдуючи прямі репресії, класову ворожнечу, Конституція виконувала антисоціальну функцію, розділяючи населення на "своїх" і "ворогів".

В області міжнародної політики нова влада відповідно до Конституції 1918 р. поводилася не менш суперечливо. З одного боку, ставилися, здавалися б, досить розумні завдання - досягнення "демократичного миру трудящих без анексій і контрибуцій на основі вільного самовизначення націй", проголошення повної незалежності Фінляндії й волі самовизначення Вірменії (п.4, 6 глави 3 розділ ІІ). З іншого боку - виправдувалися явно неправові дії в області міжнародного спілкування: анулювання позик, розрив таємних договорів, розрив "з варварською політикою буржуазної цивілізації" (п."г" глави 2, п.4, 6 глави 3 розділу ІІ), тобто відмова від наступності не тільки у внутрішньої, але й у зовнішній політиці. Тут доречно помітити, що саме розвиток вітчизняного конституційного законодавства в XX ст. показав важливість розробки й використання інституту наступності з метою збереження правового простору в умовах переходу суспільства від однієї соціально-політичної системи до іншої.


Список використаної літератури

1. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України; За ред. В.Д. Гончаренко. - К.: Видавничий дім, 2002. - 714 с.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Атіка, 2005. - 255 с.

3. Бостан Л. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Людмила Бостан, Сергій Бостан,; Наук. ред. С. М. Тимченко; М-во освіти і науки України, М-во внутрішніх справ України, Запорізький юридичний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 671 с.

4. Глиняний В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Володимир Павлович Глиняний,; Одес. нац. юрид. академія. - 5-те вид., перероб. і доп.. - К.: Істина, 2005. - 767 с.

5. Дахно І. Історія держави і права: Навчальний посібник-довідник для студентів ВНЗ/ Іван Дахно,. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 405 с.

6. Омельченко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий,; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. - 132 с.

7. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник/ Микола Страхов,; Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого, Акад. правових наук України. - 2-е вид., переробл. і доп.. - К.: Видавничий дім, 2003. - 582 с.

8. Хома Н. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Наталія Хома,. - 4-те вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 474 с.

9. Шевченко О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак./ Олександр Оксентійович Шевченко,; Відп. ред. І.Д.Борис. - К.: Вентурі, 1997. - 303 с.

10. Шостенко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Іван Шостенко, Оксана Шостенко,; МАУП. - К.: МАУП, 2003. - 101 с.





Реферат на тему: Перша конституція Радянської держави 1918 року (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.