Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Особливості російсько-японських відносин у XVIII - першій половині ХІХ століть (реферат)

Зміст:

1. Вступ.

2. Самоізоляція сьогунату в контексті російсько-японських відносин.

3. Роль морських експедицій в становленні міжнародних контактів.

4. Проблема Курильських островів в контексті російсько-японських відносин.

5. «Відкриття Японії» та встановлення повноцінних дипломатичних контактів.

6. Висновки.

7. Використана література.

Вступ.

Актуальність дослідження. Незважаючи на те, що повноцінні дипломатичні контакти між Росією та Японією розпочалися лише в середині ХІХ ст., вони мали під собою глибоке підґрунтя, обумовлене безпосереднім сусідством двох держав, розділених лише морськими водами. Пізніше, з посиленням Японії, російсько-японські відносини набрали форму гострої конкуренції за гегемонію в далекосхідній геополітичній площині. І нині проблема приналежності Південних Курильських островів викликає пожвавлені дискусії серед російських та японських політичних сил. Таким чином, дослідження передісторії російсько-японського протистояння дає можливість відшукати історичні корені суперечностей у відносинах цих двох держав.

Об'єктом дослідження є російсько-японські відносини періоду їх становлення.

Предметом дослідження є історичні обставини перших російсько-японських контактів та встановлення постійних дипломатичних відносин між двома державами.

Хронологічні межі охоплюють часовій проміжок між початком XVIII ст. до 1855 р. – часом «відкриття» Японії та підписання першого повноцінного договору між двома державами.

Мета дослідження:

- дослідити історію еволюції російсько-японських відносин до встановлення повноцінних дипломатичних контактів між державами;

- відшукати історичне підґрунтя російсько-японських суперечностей на Далекому Сході;

- визначити місце Японії в далекосхідній дипломатичній системі XVIII – першої половини ХІХ ст.

Самоізоляція сьогунату в контексті російсько-японських відносин.

В 1603 р. в Японії до влади прийшли сьогуни з династії Токугава. Перший сьогун, Токугава Іеясу (1603 – 1605 рр.) вирішив відмовитися від політики своїх попередників на зовнішній арені та обмежити контакти Японії із зовнішнім світом. Так для Японії розпочалася тривала епоха самоізоляції, яка тривала фактично два з половиною століття.

Фактична заборона зношень із зовнішнім світом реалізувалася одразу, виявившись у гоніннях християн та обмеженні торгівлі з європейськими державами, передусім з Голландією та Португалією. Юридична заборона оформилася дещо пізніше. Між 1633 і 1639 роками сьогунат Токугава видає низку указів про закриття країни від зовнішніх впливів, включаючи в'їзд на територію Японії голландців і китайців.

Відповідно до указів сьогуна про ізоляцію Японії від зовнішнього світу були знищені всі судна, придатні до заморських рейсів, і дозволено було будувати тільки джонки для каботажного плавання, що мали вантажопідйомність до 50 тонн і не більше аніж три щогли.

Важко відстежити перші контакти між японцями та росіянами. Вважається, що першими з японців в Росії побували члени екіпажів затонулих в російській прибережній зоні наприкінці XVII ст. японських суден, яким місцеві жителі надавали свою допомогу. Однак записи щодо даних подій не велися, а відтак і визначити точну кількість даних суден та їхніх екіпажів на даний час неможливо.

Першим японцем, перебування якого в Росії є достовірно відомим, є Денбей, який в 1701 р. пройшов через усю Сибір і навіть був прийнятий Петром І. Денбей був прикажчиком на торговому судні, яке в 1695 р. Вийшло з Осаки в Едо, навантажене рисом, саке і посудом. Внаслідок шторму його судно віднесло до російської Камчатки, з усього екіпажу вцілів лише він[1]. Серед камчадалів його віднайшов козачий п'ятидесятник Володимир Атласов, який прийняв його за «індійця» та, згідно з розпорядженням Сибірського приказу, супроводжував до Москви. Оскільки морський шлях з Росії до Японії на той час був невідомий, Денбей змущений був залишитися там. В 1707 р., вивчивши російську мову, Денбей вихрестився під ім'ям Гавриїл та оселився в маєтку князя М. Гагаріна. Так він став першим японцем, проживання якого в Росії є достовірним фактом.

Після Денбея називають ім'я Кодаю Дайкокуя. Його судно «Сінсімару» зазнало аварії в 1783 році. Але ж між двома цими «візитами» пройшло більше вісімдесяти років. Кодаю прибув до Іркутська, коли там уже давно йшло викладання та вивчення японської мови (в Іркутській навігаційній школі відділ вивчення японської мови існував з 1753 р.; при Імператорській Академії Наук японські мова та культура вивчалася ще з 1736 р.)[2].

Таким чином, цілком очевидним є той факт, що контакти між Росією та Японією до встановлення офіційних дипломатичних відносин не обмежувалися локальними напіввипадковими зустрічами. Зацікавленість та бодай елементарна ознайомленість російської еліти з японською культурою свідчить про те, що вже у XVIII столітті Росія познайомилася з Японією, хоча на міждержавному рівні офіційних відносин встановлено не було зважаючи на самоізоляційну політику сьогунського уряду. Зрештою, і Далекий Схід в цей час ще не розцінювався державою Романових як пріоритетний в міжнародній політиці, адже Росія в цей час більше переймалася справами встановлення власних позицій в Європі, аніж боротьбою за панування на Далекому Сході.

Роль морських експедицій в становленні міжнародних контактів.

Хоча Росія у XVIII ст. ще не відводила Далекому Сходу належної уваги у своїй зовнішній політиці, російський уряд занепокоївся питанням дослідження Півночі та Далекого Сходу як суміжних зі своїми володіннями територій.

Російські тихоокеанські експедиції першої половини XVIII ст. були прямим продовженням розпочатого освоєння російськими першопрохідцями Камчатки і проникнення їх на Чукотський півострів.

Перший Камчатський наряд був відправлений за дорученням Петра І і на казенний кошт ще в 1716 р., з особливим завданням налагодити контакти з японцями (знайомство з Денбеєм викликало неабияку зацікавленість російського монарха), однак особливих успіхів не досяг.

У 1724 р. Петро I наказав відправити через Сибір на Тихий океан Першу Камчатську експедицію з широким спектром завдань. Керівнику експедиції Вітусу Берингу наказувалося «шукати, де Азія зійшлася з Америкою».

Досягнення Першої Камчатської експедиції мають велике значення. Вона збагатила науку цінними відомостями про Сибір та його східне узбережжя, новими картами і дуже точними для свого часу визначеннями координат азіатського берега Берингової протоки і багатьох пунктів на протязі пройденого шляху. Карта відкриттів Берінга стала відома в Західній Європі і відразу увійшла в новітні географічні атласи.

Окрім всього цього, Росія нарешті отримала більш-менш чітке уявлення щодо географічного розташування Японських островів.

Ще більші відомості щодо географічного розташування Японських островів були отримані в 1739 р. після Другої Камчатської Експедиції під керівництвом капітана Мартіна Шпанберга. Були виправлені незначні помилки, що їх допустив Берінг. Більше того, Шпанберг нарешті відкрив морський шлях до Японії, хоча експедиція і не прямувала до островів, але користуючись власними розрахунками та порівнюючи їх з наявними на той час картами, приблизно визначив морський шлях з Росії до Японії[3]. Це було вагомим підґрунтям для початку російсько-японського діалогу.

Незважаючи на вагомий успіх експедиції Шпанберга, японський уряд продовжував провадити курс на самоізоляцію. Почувши про підвищену активність російських кораблів на Далекому Сході, сьогун 13 липня 1739 р. видав указ, згідно з яким всі іноземні кораблі насильницьким способом мають бути випроваджені з японських гаваней.

В 1745 р. за підсумками експедиції Шпамберга була складена карта, яка містила в собі нанесений північний морський шлях до японських островів. Дана карта була внесена до картографічного збірника «Академічний атлас Росії».

До кінця XVIII ст. відносять першу спробу Росії відрядити до Японії дипломатичну місію. В 1791 р. російська імператриця Катерина ІІ прийняла рішення відрядити посольство, однак не від свого імені, а від імені іркутського та коливанського губернатора І. Піля, щоб не викликати негативної реакції з боку Нідерландів. Експедиція вирушила на судні «Св. Катерина» в 1792 р. і була очолена Адамом Лаксманом. Експедиція Лаксмана прибула на о-в Хоккайдо, і отримала відповідь через 10 місяців, 23 липня 1793 р. Російським купцям відкривалася гавань Нагасакі, з обмеженим правом сповідувати християнство та виходити в порт для продажу товарів лише у визначений день. Це був перший реальний успіх російської дипломатії у відносинах з Японією. Втім, скористатися цим договором росіяни не змогли: дуже швидко Російська імперія була втягнена у наполеонівські війни і надовго забула про далекосхідний напрямок своєї політики.

Як бачимо, існували реальні підстави для розвитку російсько-японської співпраці на дипломатичному грунті вже у XVIII ст., однак подібна активність з російського боку повністю нівелювалася пасивною і обережною позицією Японії, яка все ще продовжувала курс на цілковиту самоізоляцію.

Проблема Курильських островів в контексті російсько-японських відносин.

Хоча Росія і Японія аж до ХІХ ст. не мали усталених дипломатичних контактів, вже в той час починає зав'язуватись вузол суперечностей між двома державами, який згодом переросте в справжню боротьбу між Росією та Японією за далекосхідну гегемонію.

Однією з таких вузлових проблем була проблема історичної приналежності Курильських островів, яка значною мірою не вирішена й дотепер. Російські першопрохідці почали заселяти їх територію ще з першої половини XVII століття. В основному контингент колоністів був представлений сибірськими козаками, зрідка – купцями та селянами-втікачами, які на перших порах не вступали в конфлікт з корінним населенням – айнами. Однак згодом місцеве населення почало підпадати під юрисдикцію новоприбулих урядників, які збирали з них податок – ясак. А відтак, Курили юридично оформляються як складова частина Московського царства. На голландській карті 1687 р. «Тисяча островів» (стара назва Курильських островів) були названі російською територією.

У 1719 році Петро I відправив на Камчатку експедицію під керівництвом Івана Євреїнова і Федора Лужина, яка дійшла на півдні до острова Симушир і привела місцевих жителів і племінну знать до присяги Російській короні.

Однак всі ці акти Росії стосувалися лише островів Північної гряди, Південні ж Курили фактично залишалися вільною територією поза юрисдикцією будь-якої держави. В 1766 р. до Південної гряди було направлено козачого сотника Івана Чорного, який репресивним шляхом добивався приведення місцевих айнів до присяги. Все це призвело до бунту 1771 р. та фактичної ліквідації російської влади на Південних Курилах.

В Японії ж про існування островів північніше Хоккайдо (в російських документах Мацумая), ймовірно, дізналися лише в другій половині XVIIІ ст На звістку про повстання 1771 р. Японія відреагувала дуже швидко, в односторонньому порядку проголосивши свій протекторат над даними територіями. Однак реальних кроків щодо закріплення островів Південної гряди за Японією зроблено не було.

В 1785 р. сьогун вперше організував урядову експедицію на Курильські острови. Очолив її картограф Могамі Токунай. В 1786 р. вона в одноосібному порядку проголосила Південні Курили територією японської юрисдикції, відмовившись при цьому від обміну товарами. Надалі просування японців вглиб Курильської гряди відбувалося як самозахоплення території. Якщо спершу це були тимчасові японські риболовецькі бази на узбережжі, то згодом виникають вже постійні поселення японських колоністів.

У 1799 році за наказом сьогуна Токугава Іенарі на островах Кунашир та Ітуруп були засновані дві військові застави для постійної охорони островів, і тим самим був закріплений статус цих земель у складі Японської Імперії.

Подальше просування японців углиб Курильських островів викликало серйозне занепокоєння російського уряду. Прибулий у 1805р. в Японію для встановлення торговельних відносин Н. П. Рєзанов, заявив японцям, що «на північ від Мацумая (Хоккайдо) усі землі і води належать російському імператору, і щоб японці не поширювали далі своїх володінь». Однак колонізаційні зусилля японців тривали. При цьому крім Курил вони стали претендувати і на Сахалін, вдаючись до спроб знищити на південній частині острова знаки, що вказували на приналежність цієї території Росії. Посольство Рєзанова було вкрай невдалим адже сьогунський уряд анулював той мізерний попередній привілей Лаксмана, який був виданий Росії в 1793 р.

Таким чином, хоча проблема підвладності Курильських островів залишалася відкритою, вона не була настільки наболілою, щоб викликати бодай натяк на російсько-японське далекосхідне протистояння. В російському суспільстві курильська проблема не викликала жодного ажіотажу, однак в той же час закладалися основи майбутнього протистояння за Далекосхідну гегемонію між Росією та Японією.

«Відкриття Японії» та встановлення повноцінних дипломатичних контактів.

В 1853 р. розпочалася нова епоха в японській історії. Біля берегів Едо з'явилася американська воєнна ескадра з 12 кораблів під командуванням комодора М. Перрі. Перрі представив сьогунському уряду ультимативні вимоги, серед яких були право вільної торгівлі з США та створення постійних дипломатичних контактів між державами. Це йшло різко всупереч самоізоляційній політиці сьогуна і ставило Японію в невигідне положення. Щоб перекласти зі своїх плечей відповідальність, сьогун виніс проблему на обговорення даймьо та навіть запитав позицію імператора. З 258 відгукнулись лише 58 даймьо, і всі вони були одностайними: Японія не готова до відкритого конфлікту з США. Сьогун був змушений відкрити Японію для США[4].

На цій хвилі активізувалися потуги Росії. В жовтні 1852 р. в Японію було направлене посольство віце-адмірала Є. Путятіна. В інструкції Путятіну від імператора Миколи І підкреслювався виключно мирний характер делегації, яка мала б зібрати відомості щодо далекосхідних володінь Росії та по можливості отримати «ті ж вигоди, які неодмінно отримають американці, а, можливо, й інші морські держави».

В серпні 1853 р. ескадра Путятіна прибула в затоку Нагасакі. Голландці, які єдині могли торгувати із сьогунською Японією, попередили при прибуття росіян японську владу, виставивши перших в некращому світлі. Японці, вбачаючи загрозу з боку російської ескадри, намагалися затягнути переговори і не допустити підписання другого невигідного договору. Путятіна підганяли реальні політичні обставини, які загрожували Росії війною з Туреччиною, Англією і Францією. Віце-адмірал пригрозив привести свою ескадру в Едо, і тому сьогунський уряд вирішив вести переговори. Після піврічних переговорів наприкінці лютого 1854 р. Путятін отримав зобов'язання Японії про підписання вигідного для Росії договору, згідно з яким Росія отримувала право вільної торгівлі в портах Японії та встановлювалися постійні торгівельно-економічні та дипломатичні відносини. Отримавши це завірення від японської влади, Путятін спішно покинув гавань Нагасакі[5].

Зрештою, Росія, воюючи на власній території в роки Кримської війни (1853 – 1856 рр.) не забувала про отримані від сьогуна зобов'язання. В листопаді 1854 р. Путятін прибув до гавані м. Сімода на борту фрегата «Діана» для підписання обіцяного раніше договору з Японією. Переговори ускладнювалися декількома факторами. По-перше, землетрус майже повністю зруйнував місто Сімода, згодом фрегат «Діана» потонув під час шторму. Російська делегація була переведена в місто Хеда, а згодом знову переведена до Сімоди, де в січні 1856 р. в храмі Гьокусендзі. В травні 1856 р. сторони обмінялися ратифікаційними грамотами, тим самим ввівши в дію умови договору.

Згідно з умовами Сімодського трактату, Японія відкривала для торгівлі з Росією три порти – Сімоду, Нагасакі та Хакодате[6]. Відбувалося також елементарне розмежування спірних кордонів. Фактично, Росія визнавала японську юрисдикцію над Курилами південної гряди (володіння Японії проходила південніше острова Ітуруп включаючи його). Питання щодо приналежності Сахаліну на перемовинах не розглядалося

Таким чином, «відкриття» Японії закінчувало епоху її самоізоляції та відкривало нову добу в російсько-японських дипломатичних відносинах.

Висновки.

Японія XVIII – поч. ХІХ ст. являла собою унікальну державу закритого типу. В той час як європейський світ пішов далеко вперед у своєму розвитку, коли дедалі більш інтенсивними ставали дипломатичні та культурні контакти між окремими державами, Японія свідомо залишилася стояти на місці, вибравши самоізоляцію як засіб збереження суверенітету.

Російська імперія, як морська сусідка Японії, намагалася віднайти шлях налагодження контактів, не в останню чергу вбачаючи в Японії плацдарм для поширення свого тихоокеанського впливу. Однак вказаний історичний період – це час мінімальних контактів між двома націями, які в основному обмежувалися зустрічами поодиноких їх представників, але ніяк не повноцінними міждержавними зносинами. Японія продовжувала дотримуватися само ізоляційної доктрини, тоді ж як Росія вела війни в Європі та намагалася поширити свій вплив на Захід.

Однак поступово історичні обставини помінялися. На горизонті замайоріла інша тихоокеанська держава – США, яка до середини ХІХ ст. вже була достатньо сильною щоб спробувати поширити свій вплив далі на схід. Зрештою, насильницьке «відкриття» Японії комодором Перрі в 1853 р. потягло за собою відповідну реакцію Росії. Російська ескадра віце-адмірала Є. Путятіна повторно «відкрила» Японію для зовнішнього світу, чим розпочала нову епоху в російсько-японських відносинах.

В той же час ще в другій половині XVIII ст. закладається підґрунтя майбутніх російсько-японських протиріч. Взаємне проникнення росіян та японців на Курильські острови та самопроголошення своєї юрисдикції над цими землями породжують конфлікт між двома державами. І хоча до середини ХІХ ст. він лише назрівав, згодом він виявиться у масштабному протистоянні між Росією та Японією.

Таким чином, контакти Росії та Японії до 1853 р. були вкрай обмеженими. Однак саме в цей час закладалися основи майбутніх протиріч між двома державами, які загостряться з початком дипломатичних зв'язків.

Використана література:

1. Алексеев А.И. Освоение русскими людьми Дальнего Востока и Русской Америки до конца ХІХ века. - М., 1982. – 288 с.

2. История Японии. Т.1. С древнейших времен до 1868 г. – М., Институт востоковедения РАН. – 659 с.

3. Накамура Синтаро Японцы и русские. Из истории контактов. - М., 1983. – 303 с.

4. Файнберг Э.Я. Русско-японские отношения в 1697-1875 гг. - М., 1960. – 312 с.

Джерело:

Вікітека – вільна бібліотека. Шлях доступу: http://ru.wikisource.org/wiki/Симодский_договор_с_Японией_(1855)

[1] Файнберг Э.Я. Русско-японские отношения в 1697-1875 гг. - М., 1960. – с. 20

[2] Файнберг Э.Я. Русско-японские отношения в 1697-1875 гг. - М., 1960. – с. 34

[3] Файнберг Э.Я. Русско-японские отношения в 1697-1875 гг. - М., 1960. – с. 30

[4] История Японии. Т.1. С древнейших времен до 1868 г. – М., Институт востоковедения РАН. – с. 610

[5] Там же. – с. 612

[6] Вікітека – вільна бібліотека. Шлях доступу: http://ru.wikisource.org/wiki/Симодский_договор_с_Японией_(1855)





Реферат на тему: Особливості російсько-японських відносин у XVIII - першій половині ХІХ століть (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.