Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Особливості феодального землеволодіння в Хорватії в ХІІ - XVII століттях (реферат)

Зміст:

1. Вступ.

2. Особливості феодального устрою в хорватських землях в ХІІ – ХІV століттях.

3. Трансформація феодальних відносин впродовж XV - першої половини XVII століть.

4. Висновки.

5. Використана література.

Вступ.

Актуальність теми пов'язується з особливостями соціально-економічного розвитку Балканського півострова. Унікальність взаємовпливів держав з різними культурою, соціальним, економічним та політичним ладом в цьому регіоні (Візантія, Угорщина, Венеція, держава Габсбургів) породила оригінальну систему соціально-економічних відносин на хорватських землях, яка не втілювала в собі жодну з тоді знаних форм суспільного та адміністративного устрою (комунальна, феодальна форми устрою) в чистому вигляді. Відтак, оскільки Хорватія в ХІІ – XVII ст. не може підпадати під жодну з «шаблонних» форм соціальної системи, то вивчення проблеми феодального землеволодіння в хорватських землях має стати питанням особливої уваги.

Об'єктом дослідження є система феодальних відносин у сфері землеволодіння в Хорватії доби Пізнього Середньовіччя – Раннього Нового Часу.

Предметом дослідження є процес становлення та функціонування феодальної системи землеволодіння в хорватських землях.

Мета дослідження:

- висвітлити основні тенденції функціонування феодальної системи землеволодіння в Хорватії;

- визначити регіональні особливості функціонування феодальної системи;

- проаналізувати станову складову хорватської феодальної системи землеволодіння.

Особливості феодального устрою в хорватських землях в ХІІ – ХІV століттях.

Процес становлення феодального ладу в хорватських землях був вельми складним і суперечливим. Хорватські території були ареалом культурного, економічного та політичного впливу держав з відверто різними традиціями і особливостями суспільного укладу. Серед цих держав можна виділити Візантійську імперію, Венецію та Угорське королівство.

Відповідно і процес феодалізації проходив під впливом різних тенденцій. Якщо Візантія не знала класичного феодального права, то Угорщина принесла його на хорватські землі. Венеція ж взагалі була містом-комуною за своїм характером, і значною мірою саме Венеція принесла комунальне право на хорватські землі.

Період хорватської історії між ХІІ та XIV ст. характеризується оформленням юридичних норм, що фіксують положення основних соціальних груп, перш за все панівного прошарку суспільства, що володів монопольним правом на політичну і ідеологічну діяльність.

Першими актами подібного роду з'явилися грамоти, що видавалися від імені угорського короля або його намісника — бана, якими адміністративно-судові і фіскальні функції держави передавалися знатним родам, церковно-монастирським інституціям або міським общинам.

Найбільш відомим є документ, виданий королем в 1193 р. князеві Бартолу, одному з родоначальників знаменитого аристократичного роду Франкопанів, — типовий зразок пам'ятки рицарського імунітетного права. Князеві передавалася на вічні часи, з правом збирати всі доходи і судити населення землі, розташовані в Хорватському Примор'ї, за що Бартол і його спадкоємці зобов'язувалися поставляти в королівське військо певний контингент важкоозброєних васалів.

Ще цікавішим прикладом може вважатися грамота, що видана цистерціанському монастирю в Славонії в 1211 р.[1]; вона зафіксувала передання в дар абатові і монастирській братії однієї з тодішніх жупаній, тобто передачу всіх привілеїв, що раніше належали місцевому жупану або славонському бану. Грамота містить детальний опис платежів, в основному грошової і натуральної ренти, а також повинностей населення, які не були тоді чітко регламентовані. В згаданому документі були відсутні згадки про польові роботи.

Категорії підданих монастиря позначаються в грамоті різними термінами: «серви», чи просто «люди», власники «мансів», тобто господарств, обкладених певними платежами і службами; «гості» (hospites), яким дозволено було селитися на землях монастиря з умовою несення служб, встановлених в загальнодержавному масштабі. Таким чином, грамота свідчить про вплив товарно-грошових відносин і процесів колонізації на розвиток хорватського суспільства.

Наступна категорія документів, що відображали розвиток великої феодальної власності в хорватських землях, — локальні статути.

Першим за часом таким документом є «Винодольський закон», створений в 1288 р. в приморській жупанії, раніше подарованій князям Франкопанам[2]. Законник є зведенням норм цивільного, кримінального і сімейного права, причому при визначенні штрафів за правопорушення встановлюються норми платежів на користь «пана князя», в статтях з області цивільного права — іншим «панам» — як носіям адміністративних функцій. Іншим яскравим зразком локального статуту служить твір відомого середньовічного правника архідиякона Іоанна. Він написаний в середині XIV ст. і визначає правове положення загребського єпископа і капітулу – вищої церковної інституції в Славонії. На відміну від Винодольського, статут Загребський[3] містить докладний опис платежів і служб залежного населення, основну категорію якого складали так звані «колони» — латинський термін, що відповідає слов'янській назві «кмети», що вживається в пізніших хорватських джерелах і зустрічається також в «Винодольському законі». Основним обов'язком колонів була сплата «мартуріни» — податі, яка спочатку мала натуральну форму, але до часу складання статуту перетворилася в грошову. Згідно зі статутом, відробіткові повинності не перевищували 26 днів на рік, причому передбачалася можливість грошового відкупу від їх виконання. Подібна структура рент була властива іншим європейським країнам даного періоду. Ще одне характерне явище — яскраво виражена тенденція до ліквідації форм особистої залежності: статут передбачав переведення особисто залежних сервів на становище економічно залежних кметів.

Крім духовенства і світської знаті, феодальні привілеї отримали також певні міські общини.

В XIII ст. на території Хорватії йшов інтенсивний процес урбанізації. Протягом цього часу міське право отримали 10 населених пунктів на території сучасної Хорватії. Серед так званих «фундаційних грамот» особливо виділяються грамоти «вільних королівських міст», першим з яких став Загреб.

«Вільне королівське місто» (libera civitas, libera villa) відрізняє те, що його міська община (communitas, universitas) як юридична особа користується правом благородного стану, тобто є колективним сеньйором.

Матеріал грамот дозволяє зробити висновок, що доходи загребської комуни включали в себе елементи сеньйоріальної ренти: принцип територіальної юрисдикції передбачав стягування на користь міської казни штрафів за правопорушення, здійснені на території міста, не тільки з городян, але і з осіб будь-якої приналежності; крім того, вже булла 1242 р. прямо згадує селян як залежну від міста категорію населення. Комуна невпинно піклувалася про розширення своїх земельних володінь, і доходи від них з часом зростали. З XIV в. городяни почали вести вперту боротьбу за розширення торгових привілеїв, що увінчалася в подальший період значними успіхами: булла 1242 р. гарантувала їм право на безмитну торгівлю в межах королівства, а згодом вони здобули право на доходи від ринкового збору і відрахування субсидій з королівської скарбниці.

Часом найбільшого піднесення хорватського міста як важливого суб'єкта феодальних відносин став початок ХV ст. Відтоді місто не лише експлуатувало безпосередньо залежних від нього селян і отримувало доходи від територіальної юрисдикції, але, принаймні опосередковано, брало участь в експлуатації всього непривілейованого населення через визначення норм його повинностей[4].

В Хорватії існувала ще одна значна категорія населення, що претендувала на станові привілеї на тій підставі, що її представники вели своє походження від стародавніх родів, які нібито стояли на чолі хорватських племен і в 1102 р. за умовами унії отримали привілеї від короля Коломана. Звідси — їх хорватська назва «племичі», «племінні люди», що стало згодом синонімом латинського терміну «nobiles». Це не був однорідний суспільний прошарок, і він об'єднував осіб різного майнового та соціального статусу, що таким чином претендували на здобуття спадкових привілеїв[5].

Та частина населення, яка не увійшла до розряду нобилів-племичів, стала позбавленою найважливіших прав. В основному це було селянське населення — кмети (колони), що проживали в маєтках короля і королеви, прелатів і баронів (імуністів), а також інших нобілів та вільних королівських міст. Основними ознаками їх неповноправного положення (не рахуючи головного — відсутність політичних прав) було, по-перше, підпорядкування патримоніальній юрисдикції, по-друге, обкладення повинностями на користь як власних панів, так і держави в цілому. Форми і розміри цих обов'язків встановлювалися зверху, без участі безпосередніх виробників.

В приморських містах Далматинської Хорватії процес феодального розшарування суспільства відбувався в першу чергу в міському середовищі. В найбільших містах (Спліт, Дубровник, Задар) відбулося зрощення спадкової знаті з міським патриціатом, що й породило в цих землях розшарування суспільства на два стани: міський нобілітет і основна маса експлуатованого населення.

Трансформація феодальних відносин впродовж XV - першої половини XVII століть.

XV—XVII ст. позначилися глибокими змінами в системі аграрних відносин хорватських земель.

Прогрес в розвитку неаграрних галузей позначився на сільськогосподарському виробництві, стимулюючи підвищення його товарності. Активну участь в торгівлі продуктами землеробства і тваринництва брали особи різної станової приналежності. При цьому для періоду XV – середини XVI ст. була особливо характерна активність міського населення. Вже цей факт наводить на думку про зміни в системі аграрних відносин, пов'язаних з настанням в Європі капіталістичної доби.

В XIII—XIV вв. економічний розвиток хорватських земель йшов приблизно по тому ж шляху, що і в західноєвропейських країнах, тобто намітилася тенденція до переважання грошової ренти, тоді як норма панщини не перевищувала одного дня в два тижні (26 днів в році).

З початку XVI ст. у історії аграрних відносин східноєвропейських країн явно позначився новий етап, що пов'язаний з підвищенням економічної активності нобілітету і виразився в переході до панщинно-фільваркової системи. Це було обумовлено комплексом причин. По-перше, в промислово розвинених країнах різко позначилося підвищення попиту на сільськогосподарську продукцію, що відкривало перспективи для широкого розвитку експорту. По-друге, сільське господарство, що свого часу позитивно відреагувало на ринкову кон'юнктуру, до цього часу вже вичерпало свої можливості і не могло задовольнити зростаючі апетити знаті. Нарешті, в країнах Центральної і Південно-Східної Європи були вільні резерви земельної площі, достатні для того, щоб розширити феодальні маєтності (панський аллод або фільварок), не переводячи маси селянства на положення безземельних батраків і тим самим зберігаючи формальне право вимагати з них виконання відробіткових повинностей.

Основні факти, що підтверджували трансформацію феодальної системи в хорватських землях, можна звести до наступного.

Для земель, що входили до складу Угорської корони, важливим рубежем стало прийняття в якості офіційного законодавчого кодексу «Tripartitum» (однієї з найбільших юридичних пам'ятників Угорщини), що отримав силу закону негайно після придушення повстання Д. Дожі (1514 р.). «Tripartitum», по-перше, вводив як єдину мінімальну норму один день панщини в тиждень, а по-друге, проголошував прикріплення селян до землі нібито в покарання за «зухвалий заколот проти всього благородного стану»[6]. Ясно, проте, що мова йшла не про санкцію, а «закріпачення» було викликане економічними мотивами, оскільки з переходом до нової системи загострилася проблема робочої сили.

Типовою нормою вже в XVII ст. стала триденна панщина для половинного селянського наділу, який в свою чергу стає на той час найбільш типовим. Відповідно для інших категорій наділів ця норма могла бути нижче або вище, доходячи до шести і більше днів в тиждень. Значний відсоток складали малоземельні селяни (власники ділянок менше 0,5 наділа) і безземельні «інквіліни». Є підстави думати, що для феодалів вигідним було дроблення наділів, оскільки це давало можливість підвищувати загальний об'єм повинностей. Так, наприклад, якщо з господаря цілого наділу важко було вимагати більше шести робочих днів в тиждень, то, розділивши цю ділянку на два або чотири, можна було безболісно довести цю норму до восьми днів.

Експансія панщинної системи знайшла віддзеркалення в економічній політиці загребської комуни, яка з середини XVI ст. починає посилено розвивати сільське господарство, приділяючи особливу увагу зерновим культурам. Хоча до середини XVII ст. основний дохід давала торгівля вином, вже з 1570-х рр. все велику роль починає грати продаж проса. Одночасно з'являються згадки про посіви пшениці, гречки і ячменю. Велике місце в комунальному господарстві займало виробництво кормів – сіна і вівса; продаж сіна приносив вагомий дохід.

Характерну межу аграрних відносин міських земель представляє те, що комуна не тільки несла витрати по оплаті праці кметів, але і приймала на себе витрати, пов'язані з постачанням їх інвентарем і з покупкою насіння. Інтерес до виробництва сільськогосподарських продуктів проявляли також окремі городяни.

Не дивлячись на високий рівень експлуатації селян, дані про стан селянських господарств не дозволяють говорити про їх тотальний занепад. Капіталістичні відносини, проникаючи все глибше в аграрну сферу, сприяли особистому збагаченню найбільш підприємливих селян, а перехід виробництва на товарно-ринкові відносини призвели до більш раціональної експлуатації залежних селян. Втім, зародження лише окремих капіталістичних елементів на хорватських землях ще не означало занепаду самої феодальної системи на хорватських землях, і вона залишалася загалом мало зміненою в соціальному та економічному аспектах.

Висновки.

Система феодального землеволодіння в Хорватії складалася під впливом різних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Елементарна система феодальних взаємовідносин почала складатися ще з моменту приходу слов'ян на Західні Балкани та переходу до осілого способу життя та початку процесів державотворення.

Однак остаточно феодальна система в Хорватії оформилася під зовнішнім впливом – особливо Венеції та Угорського королівства. Венеція принесла в хорватські землі комунальне право, в той час як Угорщина познайомила хорватів з класичним європейським феодальним правом («франкського зразка»). Поєднання цих двох соціоекономічних систем вкупі з «ромейською» (візантійською) спадщиною на Балканах і дали остаточну форму хорватському феодалізму.

Загалом же суспільно-економічна формація на Балканах переживала подібні тенденції що й інші держави Південної, Центральної та Східної Європи. Спершу подібна феодальна система породила трьохстанову структуру суспільства, «класичну» для середньовічної Європи, а згодом поширення елементів капіталістичних відносин та ринкової економіки спричинило до певної трансформації даної системи і часткового переведення феодальних маєтків на рейки товарно-грошового господарства. Однак варто віддавати собі звіт, що хорватські землі не належали до економічного авангарду Європи періоду Раннього Нового часу, а відтак поширення поодиноких елементів капіталізму не призвело до занепаду феодальної системи, як це скажімо було в Англії чи Нідерландах, і вона залишалася панівною в хорватських землях.

Використана література:

1. Бромлей Ю. В., Становление феодализма в Хорватии, М., 1964. – 407 с.

2. Тодоров Н. Балканский город XV - XIX веков. Социально-экономическое и демографическое развитие. М., Наука, 1976г. – 516с.

3. Фрейдзон, В. И. История Хорватии. Краткий очерк с древнейших времён до образования республики — Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. — 318 с.

4. Хрестоматия по истории южных и западных славян. Учеб. пособие для вузов: В 3 т. Т. 1. Эпоха феодализма / Отв. редактор М.М. Фрейденберг. – Мн.: изд-во «Университетское», 1987. – 272 с.

Джерела:

Текст Винодольського закону (1288 р.). Шлях доступу: http://vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Kroatien/Vinodolsk_zakon/text.htm

[1] Хрестоматия по истории южных и западных славян. Учеб. пособие для вузов: В 3 т. Т. 1. Эпоха феодализма / Отв. редактор М.М. Фрейденберг. – Мн.: изд-во «Университетское», 1987. – 272 с.

[2] Текст Винодольського закону (1288 р.). Шлях доступу: http://vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Kroatien/Vinodolsk_zakon/text.htm

[3] Хрестоматия по истории южных и западных славян. Учеб. пособие для вузов: В 3 т. Т. 1. Эпоха феодализма / Отв. редактор М.М. Фрейденберг. – Мн.: изд-во «Университетское», 1987. – с. 104

[4] Тодоров Н. Балканский город XV - XIX веков. Социально-экономическое и демографическое развитие. М., Наука, 1976г. – с. 119

[5] Бромлей Ю. В., Становление феодализма в Хорватии, М., 1964. – с. 241

[6] Бромлей Ю. В., Становление феодализма в Хорватии, М., 1964. – с. 339





Реферат на тему: Особливості феодального землеволодіння в Хорватії в ХІІ - XVII століттях (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.