Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія всесвітня

Цивілізації ацтеків і майя та їх релігійні вірування. Обрядовий канібалізм та жертвоприношення (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Цивілізація майя та ацтеків та їх релігійні вірування. 4

2. Характеристика жертвоприносин ацтеків та майя. 7

3. Обрядовий канібалізм. 12

Висновки. 17

Список використаної літератури. 18


Вступ

У древній Мексиці люди щиро вірили в те, що душа померлого відправлялася до вищих заступників. А виходить, могла передати їм прохання людей. Іншими словами, серед древніх племен жертвопринесення було свого роду листом, що направляють в "небесну канцелярію". Посланники могли бути як "регулярними" (їх посилали по звичайним календарним празникам), так і "надзвичайними" - для їхнього відправлення до богів був потрібний якийсь особливий привід: неврожай,посуха, нещастя, епідемія, війна й т.д.

Відповідно до описів францисканського місіонера Дієго де Ланди (XVІ століття) у першому випадку в якості "регулярних" посланників індіанці майя підносили богам тварин. А в "випадку нещастя або небезпеки" вони йшли на людські жертвоприносини. Звичайно для ритуалу вибирали незайманих юнаків і дівчат. Істово релігійні батьки добровільно готовили своїх чад до священного з: не просто оберігали, але й усіляко догоджали їх, щоб у тих не виникло спокуси втекти або "опоганитися плотським гріхом". Ледве підроставши, діти передавалися в навчання жерцям і допомагали їм в обрядах. Напередодні жертвопринесення в супроводі спеціальних процесій їх урочисто возили по селищах. Людина, що відправлялася до богів, уважався нестраждальцем, а героєм, здатним відмовитися від особистого щастя заради суспільного блага.


1. Цивілізація майя та ацтеків та їх релігійні вірування

Ацтеки - представники однієї з останніх великих цивілізацій доколумбової Америки. У XV ст. вони створили могутню імперію в долині Мехіко.

Держава ацтеків почала набувати могутності в XIV столітті, коли на острові посеред озера було споруджене місто Теночтітлан (на місці сучасного Мехіко). Ацтеки створювали свою велику імперію, завойовуючи сусідні міста, переважно на півдні та сході.

Релігія відігравала надзвичайно важливу роль у житті ацтеків. Вони поклонялися багатьом божествам - богові війни, дощу, Сонця і вітру - і приносили людські жертви, щоб завоювати їх прихильність. Полонених, узятих у бою, вбивали жерці. Вони вирізали ще живі серця ритуальними ножами, зробленими із гостро заточеного каменю. Кров'ю жертв омивали статуї богів.

Релігійні уявлення пронизували всі сторони життя давньомайяського суспільства. Пантеон божеств майя був досить обширним і складним, як і в інших ранньокласових суспільствах. Дослідникам відомі десятки імен, які в залежності від їх функцій можуть бути розділені на групи. Це насамперед боги родючості та води, мисливські боги, божества вогню, зірок і планет, смерті, війни тощо.

Всесвіт майя (як і в ацтеків) складався з 13 небес та 9 підземних світів. У центрі землі стоїть світове (зелене або перше) дерево, що пронизує всі шари небес, а в чотирьох її кутках (по сторонах світу) — чотири інших дерева: червоне (схід), біле (північ), чорне (захід) та жовте (південь). Світове дерево відзначалося місцеперебуванням бога дощу, якого звичайно зображували із сокирою або з факелами під дощем. Всі ці атрибути нагадують про первинний зв'язок його з підсічно-вогневим землеробством.

Давньомайяські культури характерні складними та витонченими ритуалами, метою яких було, як і в усіх інших релігіях, задобрення божеств і отримання від них різних благ. До таких обрядів належали димлення ароматними смолами, молитви, культові танки та співання пісень, пости і пильнування, жертвоприношення найрізноманітнішого вигляду. В жертву приносилися квіти та різні гілки кущів, плоди, страви, тканини, вироби і статуетки з глини, нефріту, кістки і раковини, пір'я цінних птахів. Регулярно здійснювалися й людські жертвоподання.

Зрозуміло, що жерці займали почесне місце в суспільстві майя, причому вони, як і жерці інших народів Мезоамерики, складали спеціальні корпорації; серед них панувала сувора ієрархія: від верховного жерця до юнаків-присяужників. Жерці майя, подібно жерцям інших культур давнього світу, займалися дослідженнями навколишнього середовища, нагромаджували наукові знання. Розвиток наукових знань у майя досяг значного рівня, хоча, здебільшого, знання було тісно пов'язане з релігією[4, c. 32-33].


2. Характеристика жертвоприносин ацтеків та майя

Одним із самих архаїчних способів приношення жертви на території всієї Мезоамерики було відрізання голови. Виникло воно ще задовго до появи майя або ацтеків і завжди носило особливий, символічний зміст. Ієрогліфічний знак, що вказує на око ( мовою майя що читалася ич), позначав ще й поняття "голова", "душу", "плід", які ставали як би тотожними. Тому на древніх мексиканських зображеннях часто можна побачити голову відділеної від тулуба - наприклад, що виростає з качана маїсу або лежить на складеній книзі. У цих випадках мова йде не про жертвопринесення, а лише про подання нескінченного відродження душі, втілюваної в зображеній голові.

А от якщо на картинці - поле для гри в м'яч, а побреди його лежить голова, то за нею й прямо коштує ритуальне жертвопринесення. Тим більше що часто поблизу таких - цілком реальних! - полів археологи часом виявляють ритуальні поховання голів. Більше пізні ацтеки попросту встановлювали біля своїх стадіонів цомпантлі - підставки для голів, що нагадували страшну рахівницю, де на жердинах замість кісточок були нанизані черепи. Правда, іноді обмежувалися й архітектурними аналогами цомпантли: невеликими кам'яними платформами, у яких черепа були присутні хіба що у вигляді антропологічного рельєфу.

В 1561 році у Ваб (півострів Юкатан) індіанці майя зненацька для влади зробили колективне самогубство через повішення. У самих екстремальних ситуаціях, у пошуках порятунку свого народу, майя не задовольнялися відправленням гідного посланника, а влаштовували "саможертвоприносини" (приношення себе в жертву шляхом суїциду). Самим коротким шляхом до богів у цих випадках уважалося самоповішення: таким способом померлий прямо попадав до богині веселки - Іш-Чель, однієї з більше пізніх, іпостасей древньої богині Місяця, зв'язаної зі смертю й народженням. Богиня сиділа на Світовому древі - сейбе, з гілля якого спускалися волокна-мотузки для душ померлих. Крім того, мотузка ототожнювалася з Молочним Шляхом і пуповиною. Справедливості заради, треба помітити, що насильницьке повішення, настільки популярне в сучасній їм Європі, що індіанцями не вважалося заборонним. У цьому випадку це була лише спроба вирішити традиційним шляхом складні соціальні проблеми: індіанці прагни-лисій залучити допомогу богів, щоб урятуватися від іспанців.

Для того щоб доставити послання до вершителів їхніх доль, посланники могли відправлятися не тільки "наверх", але й "униз": у священний колодязь - наприклад, в "Колодязь жертв" у Чичен-Ице. Цей спосіб практикувався на території півострова Юкатан. Його місцевість являє собою вапнякову платформу з безліччю круглих карстових провалів, заповнених водою. Вода, що накопичувалась в цих карстових колодязях (сеноте), уважалася священною водою світобудови. Справа в тому, що древні астрономи майя представляли сузір'я Великої Ведмедиці у вигляді богині-баби, що ллє незайману воду з переверненого глечика. Дві зірки ковша Ведмедиці вказували на полярну Зірку - тобто на північ, а місто Чичен-Ица, відповідно до сакральної з майя, виявлявся в самій північній крапці земної проекції Чумацького Шляху ("Небесної Мотузки"). Так що місцеві колодязі цілком підходили на роль вмістищ священної води. Ворогуючі племена навіть містили договори про право проходу до території колодязя для жертвоприносин. Правда, останні знахідки археологів, що спустилися на дно "сеноте", свідчать про те, що в жертву аж ніяк не завжди приносилися люди: людських останків у колодязі було знайдено небагато[3, c. 41-43].

От добре складений хлопчик із правильними рисами особи в супроводі жерців робить "сходження в небесну мерзлоту". Шлях важкий і, незважаючи на безліч вовняних одягів на дитині, у нього по дорозі обморожуються пальці. Досягши високогірного святилища, що прийшли роблять підготовчі обряди, а потім залишають жертву у вічному холоді. Цього разу його не вбивають ударом у потилицю, як часто надходять із іншими, а поміщають у склеп живим, поки він ще є під впливом наркотичних засобів. Він умре від холоду, ще не встигнувши опам'ятатися від дурману, природно згорнувшись для тепла в позу ембріона, настільки характерну для перуанських мумій.

У цьому випадку дія відбувається в Андах. Про те, що інки також практикували людські жертвоприносини, свідчать різні зображення оголених жертв зі зв'язаними за спиною руками й фігур з ножем - в одній руці й відрізаній голові в іншій. Найчастіше в жертву із бранців, захоплених під час воєн і набігів. Однак особливо довіреними з до богів-предків могли стати лише спеціально відібрані, гарні діти - позбавлені фізичних недоліків і не досягли половою зрілості. Вищеописана практика - з жертву у святилищах високогірних районів на висоті близько 6 тисяч метрів - мала загальноімперське значення й пристосовувалася до грудневого сонцестояння. Але часом таких дітей відправляли й у дарунок Інку (правителеві), для проведення ритуалу капак хуча (велике жертвопринесення) у царському святилищі. Якщо Інка хотів віддячити відправника, він посилав дитину назад до батьків, щоб його принесли в жертву в рідному селищі.

Один з вождів інкського селища неподалік від Аякучо, що побудував складний зрошувальний канал, послав у Куско для жертвопринесення сонцю свою дочку. Посланницю прийняли з величезними почестями й у нагороду за успіхи батька відправили назад. Улещені увагою Інки мешканці селища вирили на вершині гори склеп, помістили туди дівчинку живої й замурували вхід. З похоронної камери виходила мідна трубочка, через яку обраницю сонця символічно напували водою. Незабаром вона стала вважатися місцевим божеством. Щасливий батько одержав з по службі, а брати жертви й навіть їхніх дітей, зайнявши посади оракулів, передавали тоненьким голосом вказівки від імені дівчинки.

Предмети, за допомогою яких відбувався обряд кровопускання, були мінімальними: виготовлена з кори папір, посудина для збору крові й мотузка. Папір, що лежить у спеціальному блюді, усмоктував кров, що проливається. Як видно , потім вона спалювалася, і у вигляді диму душа-кров попадала до богів, "щипля їм ока". Відомо кілька типів інструментів для витягу крові: риб'ячої кістки (ската-хвостокола), кремінні й обсидіанові ножі, проколки з нефриту, шипи й листи рослин, зрізи морських раковин. Треба сказати, що зубчаті ритуальні ножі для витягу крові виконувалися винятково добірно й представляли собою дійсні твори мистецтва. За своєю формою вони нагадували тих самих "зміїв сновидінь", які були в баченнях практикуюче кровопускання. Разом з тим за формою й розміром вони цілком порівнянні з хірургічними інструментами. Жерці, що здійснювали жертвоприносини, минулого, між іншим, прекрасними знавцями анатомії. Так, у завдання виривающого серце входило: точно й винятково швидко розкрити грудну клітку, спритно вийняти ще тріпотливе серце, зняти самий тонкий шар шкіри, не порушивши її цілісності, відокремити голову, кисті рук і ступні, а також нижню щелепу від черепа, вийняти з кістяка гомілкової кістки. Урочистий хід ритуалу при цьому не повинен був перерватися[1, c. 62-64].


3. Обрядовий канібалізм

У тих випадках, коли принесений у жертву обожнювався, обряд (у тому числі описане на початку виривання серця) міг доповнюватися ритуальним канібалізмом. Якщо ж у подібному випадку в жертву приносився бранець, то він повинен був відрізнятися винятковою відвагою й мужністю - уважалося, що якості "поїда" могли передаватися через його плоть. Участі в ритуалі по обидва боки були гідні тільки обрані. З голови умерщвленого бранця виймалися кості черепа, потім неї висушували, після чого сильно, що зменшилася голову, ворога підвішували до пояса переможця. Від бранців залишали щелепи й гомілкової кістки, які покривали переможними написами з метою "витягу їх під час танців як трофея в знак перемоги".

Хрестоподібний жертовний камінь (близько 1500 року). Подібні камені являлись деталями храмових комплексів

Випадки канібалізму підтверджують і знахідки антропологів. Самі великі з них були зроблені в центральному районі Мексики - містах Тлателькомила, Тетельпан і Тлателолко, де подібні бенкети проходили задовго до початку нашої ери. Кілька років назад мексиканські археологи розкопали посередині полонини поселення X століття, що перебувало неподалік від церемоніального центра. Тут були виявлені людські кості упереміш із більшою кількістю битої кераміки, костей тварин (в основному кроликів), вугілля й попелу. Ушкодженої й цілої кістки були покладені без усякого анатомічного порядку. Серед них виявилося мало хребців, ребер, ступень, і взагалі були відсутні кисті рук, зате збереглося кілька черепів і щелеп. Антропологи із працею могли скласти уявлення про загальну кількість кістяків. На 90% всіх виявлених костей були присутні сліди навмисного впливу (удари, порізи й переломи). Аналіз їхніх ушкоджень показав, що до поховання тіло розчленовувалося. Спочатку зрізалася й відокремлювалася м'язова маса, а потім підрізалися зв'язування з метою розчленовування кістяка. Тип переломів, отриманий у результаті скручування, свідчить, що кістки були ще свіжими, не сухими. Як видно, такі переломи здійснювалися для витягу кісткового мозку. Сліди на черепах дозволили реконструювати картину зняття шкіри й волосяного покриву. Крім того, очевидний характер термічного впливу свідчить не про пряме знаходження тіла у вогні, а, швидше за все, про його варіння. Образ індіанців, що роблять ритуальний танець навколо багаття, зовсім не так безглуздий, як може здатися[7, c. 29-31]...

Збереглися також описи ритуального канібалізму в індіанців Анд. У них брали участь представники знаті. Гідного обранця свого роду або ж бранця шляхетного походження оголеним прив'язували до стовпа. Потім "кам'яними кинджалами й ножами розрізали його на шматки, не розчленовуючи його, а зрізуючи м'ясо з тих місць, де його найбільше : з ікр, стегон, сідниць і м'ясистої частини рук, зрошуючи себе кров'ю; чоловіка, жінки й діти з великою поспішністю все разом з'їдали м'ясо... ковтаючи його шматками. У результаті чого нещасний страждалець бачив, як його живого поїдали інші, ховаючи його самого у своїх утробах". Якими б не були прижиттєві заслуги що поїдає, самі по собі вони не гарантували йому вічної пам'яті. Йому ще стояло пройти останнє випробування: не виявити під час ритуалу своїх стражданні, лише тоді його кістки поміщали в ущелинах, на вершинах гір і в дуплах дерев, щоб поклонятися їм як святині. Якщо ж у нещасного "виривався стогін або подих", то кістки його із презирством ламали й викидали.

От до стовпа прив'язаний людина, якій наносять рани списом або стрілами. Димлячись, струменіє з тіла чергового посланника кров. Цей спосіб звертання до бога ставився до розряду кровопускань. Для того щоб позбавити жертву від фізичних борошн, використалися наркотичне питво й навіть гіпноз, а сам обряд, що супроводжувався спеціальними піснями й ритмічними танцями, робив на всіх учасників заворожливе (фасцинірующе) вплив. Іспанці, що з'явилися в Америці в XVІ столітті, заборонили цю практику як "варварську". Під тиском католицької церкви обряд поступово перетворився в якесь ритуальне дійство, що одержало в майя назва "танець із качанами", де влучні лучники стріляли вже не в людину, а в підкидає початок, що, кукурудзи.

Цікаво, однак, що при іспанцях улюбленим святим індіанців став Себастьян, зображуваний поколотим стрілами й залитим кров'ю. Розкусивши цей "язичеський" підтекст, католицькі цензори заборонили залучати індійських майстрів для художнього створення канонічних християнських образів[6, c. 25-26].

Кровопускання не обов'язково припускало смерть жертви. Самим екзотичним варіантом несмертельного кровопускання в індіанців майя був ритуал "нанизування". Обряд полягав у тім, що все чоловіка одного роду, зібравшись у храмі, протикали гострим шипом "чоловічі члени поперек і збоку", потім крізь отвори протаскували довгий шнур і в такий спосіб виявлялися "нанизаними" на просочену загальною кров'ю єдину мотузку - символ пуповини загальної матері, а також Чумацького Шляху. Перші зображення таких мотузок з'являються на ольмекських вівтарях в І тис. до н.е., позначаючи зв'язок правителів зі своїми божественними предками. Індіанці майя, що прийшли на історичну арену в перші століття нашої ери, не тільки зберегли древні подання про мотузку-пуповину, але й залишили чимало зображень і текстів з обрядами кровопускання. Цікаво, що в класичному періоді майя (VІ-І століття) обряд практикувалося переважно жінками: правительки майя пропускали досить ворсистий шнур через мову, попередньо проткнувши його товстим шипом.

Чоловічий обряд "нанизування" був настільки важливий для збереження єдності роду, що довго практикувався навіть при іспанцях, оскільки втілював постійний родинний зв'язок усередині роду між живими чоловіками й далекими предками. Як писав хроніст, "той, хто зробив цю більшу кількість разів, уважався найбільш мужнім. Їхні сини з дитинства починали займатися цим, але жахливіше всього те, що вони випробовували до цього схильність".

Почасти масова пристрасть до дивної розваги пояснюється можливістю ввійти в змінений стан свідомості. При втраті крові в ході ритуалу мозок виробляє речовини, що стимулюють появу галлюцінаторних бачень. Древні мексиканські шамани - "видящі" - із цього ефекту навмисно.

Воістину незабутнє враження на іспанців зробила й традиція ритуального очищення й виставляння костей. Вона з'явилася в Центральній Мексиці із приходом якихось племен з півночі, де ці практики існували в період до нашої ери й у перші століття нашої. Потім, наприкінці класичного періоду, ця традиція поширилася по всій Центральній Мексиці й уже в постклассическом придбала винятковий розмах у більшій частині регіону.

До кінця першого тисячоріччя в Мексиці людські черепи й гомілкової кістки навіть спеціально виставлялися в храмах. Але своєї кульмінації подібна практика досягла трохи пізніше в гірських районах у вигляді колективних поховань розчленованих кістяків і у виставленні костей у храмах. Ці інсталяції й одержали назву вже згадуваних цомпантлі.

Здавалося б, завдяки зусиллям місіонерів похмура практика повинна була піти в минуле. Однак цього не відбулося. І понині в Мексиці самим масштабним загальнонародним святом залишається День померлих (2 листопада), у який перетікає попередній йому християнське свято День всіх святих. Сходить він до древнього індейського свята виходу душ померлих з пекла. На початку листопада всюди: у магазинах, ресторанах, державних установах, у будинках виставляються людські черепи. Правда, це вже не справжні черепи померлих, а всього лише їхньої копії з пап'є-маше, кераміки, тесту або цукру. Кожна родина влаштовує власний вівтар із черепами й запаленими свічами. А заглянувши напередодні в офіс який-небудь великої фірми, можна побачити, як секретарка прикрашає подібну конструкцію квітами й гірляндами з палаючих лампочок і тонких паперових мережив квітів національного прапора. Все обов'язково з дарунками померлим предкам - маїсові коржі, насолоди, цукерки, сигарети, гроші й навіть стопочка текіли. І дата ця традиційно відзначається як день загальної радості[5, c. 41-43].


Висновки

З географічної точки зору Америку традиційно ділять на Північну, Південну й Центральну. Мезоамерикою називають культурно-історичну область, де сформувалися цивілізації майя й ацтеків.

Древня традиція ритуальних жертвоприносин з'явилася в Мезоамериці ще на рубежі нашої ери, потім, у середині ІІ тисячоріччя нової ери, вона придбала винятковий розмах, склавши саму суть релігійного культу ацтеків і запліднивши всю подальшу мексиканську культуру. Етнографи добре знають, що пер-носіння живою кров'ю, що вбивають тваринами й рясною їжею практикувалися протягом історії фактично всіма народами, однак ацтеки зробили ідею жертвоприносини ключовий у своєму культі. За всіма обрядовими діями криються дуже древні й універсальні подання про те, що головними вмістищами душі людини були кров і подих. Тіло було смертно, а душу - немає. Немовля знаходило її разом з подихом. Поки душа перебувала в пульсуючій по тілу крові або ж теплом подиху, людина вважався живим. Життя залишало пораненого разом із кров'ю, при цьому рана "димілася" - "душа летіла", залишала своє тимчасове пристановище. І, будучи безсмертної, відправлялася до інших душ, що мешкали у вічному світі божественних предків і богів. Якщо ж кров зверталась, душа померлого виявлялася взаперті. Звідси слідував природний висновок: вивільнена, вона може служити зв'язковим між людьми й богами. Індіанці представляли неї у вигляді метелика, що пурхає. А ту, котра тільки що покинула померлого, - великою зеленою мухою, називаної "очами мертвих". І навпроти, для відродження в дитині душу поверталася з небес в образі падаючої зірки. Тому індіанки, очікуючи дитини, піднімалися під час метеоритних дощів на піраміди й "ловили" зірки...


Список використаної літератури

1. Гаврюшенко О. Історія культури: Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. - К.: Кондор, 2004. - 763 с.

2. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. - К.: Каравела, 2005, 2007. - 271 с.

3. Крип'якевич І. Всесвітня історія: У трьох книгах/ Іван Крип'якевич; Упор. Роман Крип'якевич, Гол. ред. Світлана Головко. - К.: Либідь. - 1995. - Кн. 1: Стародавні часи/ Ред. Сергій Васильченко, Світлана Каверіна,. - 1995. - 460 с.

4. Полікарпов В. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник/ Віталій Полікарпов,. - 6-те вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 359 с.

5. Тищик Б. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник/ Борис Тищик,; Ред. Діана Карпин, Любов Кирієнко,. - Львів: Світ, 2001. - 382 с.

6. Шалагінова О. Історія стародавнього світу/ Олександра Шалагінова, Борис Шалагінов. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - 207 с.

7. Шейко В. Історія світової культури: Навч. посібник/ Василь Шейко, Олександр Гаврюшенко, Олександр Кравченко,; Ред. В. М. Шейко. - К.: Кондор, 2006. - 407 с.





Реферат на тему: Цивілізації ацтеків і майя та їх релігійні вірування. Обрядовий канібалізм та жертвоприношення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.