Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Закарпаття в Радянсько-Чехословацьких відносинах кінця 1944 і початку 1945 pp (реферат)

Події на Закарпатті кінця 1944 і початку 1945 pp. не можна розглядати ізольовано, а тільки в контексті розвитку відносин двох тоді союзних держав - Чехословаччини, з складу якої Закарпаття виходило, і Радянського Союзу, до складу якого воно мало прилучитися. Радянсько-чехословацькі відносини власне і складалися навколо "проблеми Підкарпатської Русі", яка мала свою історію.

Варто почати з того, що Радянський Союз не визнав окупації Закарпаття гортистською Угорщиною (березень 1939 p.). А до того президент ЧСР Е. Бенеш, навчений гірким досвідом Мюнхенської змови і знаходячись в еміграції, після перетворення Чехословаччини в "протекторат Великої Німеччини", мав достатньо часу для того, щоб замислитись над облаштуванням післявоєнної Європи. Ще в січні 1939 р. він передбачав: "В Центральній Європі вагому роль буде виконувати Росія... Гітлер допоможе нам стати сусідом Росії. Після всіх катастроф нашим завданням є, щоб у Ужгороді була накінець Росія, а Пряшів був би найближче до Росії... Кордони з Росією повинні бути якнайдовшими". Дещо пізніше, в серпні того ж року, про окупований на той час наш край він говорив: "Якщо Росія не буде нашим сусідом, то Підкарпатська Русь повинна бути складовою частиною Республіки" (ЧСР - авт.).

Тоді ж напередодні війни Карпатська Україна, як відомо, була предметом уваги і московського керівництва, зокрема про неї згадувалось в доповіді Й. Сталіна на XVIII з'їзді ВКП(б). Про неї йшлося в розмовах високих дипломатичних речників СРСР і ЧСР у вересні 1939 р., ще предметніше - у серпні 1941 р. 18 липня 1941 р. уряд СРСР на прохання емігрантського уряду ЧСР в Лондоні дозволив закарпатцям, які нелегально перешили з окупованого гортіївцями краю в 1939-1941 pp. до СРСР і знаходились в ГУЛАГах, вступати до формованого в СРСР Чехословацького армійського корпусу. Ця згода була зафіксована у відповідному договорі.

В наступні роки війни відносини двох урядів щодо Закарпаття мінялися в залежності від того, як змінювався погляд Москви на місце і роль нашого краю у своїй власній політиці. Так, з вступом Червоної Армії на Закарпаття - де-юре територію Чехословаччини - СРСР порушує відразу одну угоду і два договори: від 18 липня 1941 р. та від 12 грудня 1943 p., які визнавали довоєнні кордони ЧСР, та договір від 8 травня 1944 p., який передбачав поступову передачу визволеної території Чехословаччини її цивільній адміністрації. Для радянського керівництва ці документи втратили свою функціональну роль, як тільки вищевказані частини Червоної Армії переможно пройшлися від Ясіня до Ужгорода.

Переміщення радянсько-німецького фронту в Центральну Європу дало змогу Й. Сталіну та його оточенню по-новому вирішувати свої стратегічні цілі - забезпечити вихід Радянського Союзу в Дунайську рівнину. На цьому шляху Закарпаття займало дуже зручне, географічно важливе положення. Як писав колишній представник волошинського уряду Карпатської України при федеральному уряді в Празі В. Шандор, "приєднання Карпатської України до Української РСР в 1944-1945 роках уможливило Сталіну контролю над Центральною Європою".

У відповідності з попередньою домовленістю між двома державами 28 жовтня 1944 р. на звільнене від окупантів Закарпаття прибула чехословацька урядова місія на чолі з міністром економіки і реконструкції Ф. Нємецом й розгорнула діяльність на території Рахівського, Тячівського, Хустського, Севлюшського (Виноградівського) та Волівського (Міжгірського) округів. Решта території була визнана військово-оперативною зоною і на ній діяльність місії не поширювалась.

До складу місії входив і один уродженець Закарпаття - член Чехословацької ради в Лондоні (виконувала функції парламенту) П. Цібере. В останній момент до цієї місії за рекомендацією керівника чехословацьких комуністів К. Готвальда був включений І. Туряниця. Серед інших членів місії, на думку служби НКВС, були "сильні антирадянські настрої і жителі Карпатської України її не визнають".

В такій ситуації, коли на Закарпатті склалося багатовладдя: Народні комітети, чехословацька адміністрація і військові комендатури Червоної Армії, проводилось своєрідне змагання за вплив на маси. Чехословацькій урядовій місії в умовах розгортання масового руху за вихід із складу ЧСР працювати було нелегко. Невипадково, що до корпусу Л. Свободи вдалося мобілізувати лише 6735 чоловік, а до Червоної Армії - понад 23 тисячі. 5 грудня 1944 р. Народна Рада Закарпатської України прийняла декрет про припинення будь-яких зв'язків Народних комітетів з адміністрацією Ф. Нємеца, після чого остання залишила територію Закарпаття.

Послу ЧСР в Москві Ф. Фірлінгеру довелося своєму президенту Е. Бенешу порадити: "Ви могли б заявити, що Чехословаччина ні в якому разі не буде противитись волевиявленню закарпатоукраїнського народу і що уряди ЧСР і СРСР в даний момент домовляються між собою таким способом, щоб наша дружба з СРСР і наші відносини з 40- мільйонним українським народом укріпилась ще більше. Треба врахувати великі жертви, які зазнав український народ у цій війні".

На відміну від чехословацького президента, який не дуже вірив у те, що події На Закарпатті "являють собою спонтанний рух і радянськими органами штучно не підтримується", московська сторона констатувала (24 грудня 1944 p.): "народний рух на Закарпатській Україні (назва Підкарпатська Русь з обіходу вже зникала - авт.) не є випадковим явищем, що він має свої національні і історичні корені. В зв'язку з цим радянський уряд не може і не хоче його ігнорувати".

Останню крапку над "і" про подальшу долю Закарпаття поставив кремлівський правитель, "батько всіх народів" Й. Сталін. У відповідь на листа Е. Бенеша, в якому висловлювалось "враження", ніби радянський уряд хоче в односторонньому порядку вирішити питання про Закарпатську Україну, що протирічить договорам між двома країнами, Й. Сталін 23 січня 1945 р. відповів листом, зміст якого варто привести повністю: "Повинен Вам сказати, що якщо у Вас створилось таке враження, то воно базується на недорозумінні. Радянський уряд не забороняв і не міг заборонити населенню Закарпатської України висловити свою національну волю. Це тим більше зрозуміло, що Ви самі мені в Москві говорили про Вашу готовність передати Закарпатську Україну Радянському Союзу, при цьому, як Ви, мабуть, пом'ятаєте, я не дав тоді на це свою згоду. Але з того, що радянський уряд не заборонив закарпатським українцям висловити свою волю, ні в якому разі не слід робити висновок, що радянський уряд має намір нібито порушити договір між нашими країнами і одностороннє вирішити питання про Закарпатську Україну. Думати так було б образою для радянського уряду".

За цими лагідними словами приховувалась уже чітка і невідворотна політика "прирощення територій" і переміщення повоєнних кордонів СРСР за Карпати. У листі-відповіді Й. Сталіну президент Чехословаччини значно змінив характер постановки питання про Закарпаття, визнав свої попередні заяви, але все ж несміливо наполягав, щоб це питання не розглядати до закінчення війни і просив винести його на міжнародну конференцію. Але радянський керівник, не відповівши на цю пропозицію, дав завдання дипломатичній службі прискорити підготовку до двосторонніх переговорів, які розпочалися в березні 1945 р.

На цих переговорах президент ЧСР Е. Бенеш повністю капітулював і насмілився тільки поставити питання про визнання кордону між Закарпатською Україною і Словаччиною, в східних районах якої проживало близько 150 тисяч русинів-українців, які також могли просити приєднатися до України. В зв'язку з цим радянська сторона погодилася обговорити питання про оптацію населення в цьому регіоні. Друге питання, поставлене Е. Бенешом, - про компенсацію Чехословаччині інвестицій, вкладених у міжвоєнний період в економіку Підкарпатської Русі, до уваги не було взято....

Позиція радянського керівництва знайшла відображення в Кошицькій урядовій програмі, прийнятій 5 квітня 1945 р. В ній визнавалося, що проблему Закарпаття "буде розв'язано відповідно до волі українського народу Закарпатської України, виявленої демократичним шляхом, і в дусі дружби між Чехословацькою Республікою та Радянським Союзом".

Переорієнтацію Сталіна та його оточення на користь приєднання Закарпаття до СРСР деякі дослідники пояснюють ще й таким аргументом, як кілька доповідних записок, посланих командуванням радянських військ, розташованих тут, в яких були переконливі доводи: "Червона Армія не буде ще раз брати Карпати". Отже, географічне розташування Закарпаття визначило його воєнно-стратегічну і гео-політичну роль, що і вирішило його майбутню долю.

Одним з аспектів радянсько-чехословацьких відносин щодо Закарпаття був вступ його жителів в ряди Червоної Армії. Під впливом ідей возз'єднання, про яке сказано раніше, у містах і селах краю з листопада 1944р. багато юнаків і дівчат стали звертатися безпосередньо до радянських командирів з проханням прийняти їх до армії. Так про це було сказано в листі начальника військової місії ЧСР в Москві генерала Г. Піки на ім'я Верховного Головнокомандуючого і наркома оборони СРСР Й. Сталіна. В ньому йшлося, що у визволених містах і селах Підкарпатської Русі радянське командування вивішує оголошення про набір добровольців до Радянської армії, оскільки її приймають "як визволительку з величезним ентузіазмом і почуттям подяки за визволення населення від німецько-угорської тиранії, тому жителі Підкарпатської Русі охоче будуть вступати в ряди Радянської армії"".

Про це свідчить і звернення Народної Ради Закарпатської України від 17 грудня 1944 р. до населення, у якому вона закликала усіх, хто здатний носити зброю, добровільно вступати до Червоної Армії. Тут було сказано: "Батьки і матері хай благословляють своїх синів на ратні подвиги в ім'я свободи і щастя гаряче любимої батьківщини - Закарпатської України, в ім'я її возз'єднання з Радянською Україною".

Хоча територія краю юридично належала Чехословаччині, але із опублікованого військового щоденника командуючого визволеною територією генерала А. Гасала-Ніжборського дізнаємось, що на всій території Карпатської України віддано розпорядження про набір добровольців до радянської армії. Про це йдеться зокрема в записі за 9 і 10 листопада. Агітація за добровільний вступ до радянської армії та про відділення краю (від ЧСР - авт.) ведеться не тільки радянскими офіцерами, але й окремими Народними комітетами. В зв'язку з цим командування визволеної території (КВТ) віддало розпорядження про початок мобілізації до чехословацької армії в східних районах, з 13 листопада в Рахові, оскільки побоюється, що багато людей опиняться в радянській армії, бо набір перестає уже носити добровільний характер. Він проходить під значним тиском і за допомогою різних погроз.

Число закарпатців, призваних в чехословацьку армію, складало 4200 юнаків, а в цілому з 8 листопада 1944 по 15 лютого 1945 р. з території Закарпатської України було відправлено в чехословацьку армію 15 офіцерів та 6735 новобранців. Проте більшість з них в силу певних причин розбіглися і дезертирували. Тому генерал Гасал звернув увагу на те, що командування 4-го Українського фронту, приймаючи закарпатських добровольців, порушує угоду від 8 травня 1944 p., а радянські урядові особи в свою чергу, відповідаючи на це, відзначали, що прийом закарпатських добровольців був "поступкою спонтанного ентузіазму населення", яке проявляло волю до вступу в Червону Армію.

На початку листопада 1944 р. на Закарпаття прибули офіцери штабу 4-го Українського фронту для організації прийому добровольців. В Ужгороді було вивішено повідомлення військового коменданта, в якому вказувалося, що громадяни Закарпатської України, але чомусь тільки українці і росіяни, можуть вступати добровільно в ряди Червоної Армії для боротьби із зброєю в руках проти ворога. В армію приймалися громадяни віком від 18 до 40 років. Від Рахова до Ужгорода було розгорнуто 25 пересувних пунктів, які впоравшись в одному, перебиралися в наступний населений пункт, здійснюючи запис.

Відділ комплектування і формування штабу фронту підібрав для цього 50 досвічених офіцерів на чолі груп, які складалися з командира, його заступника та 8-10 солдат. Разом з Народними комітетами ці групи на зборах, мітингах роз'яснювали політику СРСР щодо європейських країн в зв'язку із вступом на їх територію Червоної Армії та ставлення радянського командування щодо прохань жителів Закарпаття про вступ до її рядів. Так, в с. Кобилецька Поляна на Рахівщині після мітингу добровольцями записалось 50 чоловік, а всього - 78. На таких мітингах нерідко виступали і представники Народної Ради Закарпатської України.

Значну роботу в цьому плані провели первинні організації Спілки молоді Закарпатської України. Були випадки, коли на приймальні пункти приходили сільські організації у повному складі. Так зробили організації Нижніх Воріт на Воловеччині, Лютої на Велико-березнянщині, Керецьок на Свалявщині, Чинадієва на Мукачівщині та ін. Згідно інструкції в ряди Червоної Армії записували юнаків і дівчат 1920-1926 років народження. На основі архівних даних встановлено, що за наказами по 178 запасному полку 4-го Українського фронту з 12 листопада по 30 грудня 1944 р. (46 наказів) із Закарпатської України було відправлено до Червоної Армії 15988 юнаків і дівчат, в тому числі до згадуваного 178 ФЗП-9996, до 113 армійського запасного полку 1-ї гвардійської армії - 1607, до 239 АЗП 18-ї армії -2000, в інші запасні полки - 1696.

Після медичного обстеження і мандатної перевірки було повернуто додому 689 чоловік. З них за станом здоров'я - 352, неповнолітніх до 18 років - 163, за старістю - 2, з інших мотивів - 172. Після проходження короткочасного навчання (до двох тижнів) у вказаних запасних полках добровольці із Закарпаття направлялися у різні військові частини, які вже воювали на території Польщі і Чехословаччини. У полках і батальйонах серед них проводилася виховна робота, їх прикріплювали до досвідчених воїнів для оволодіння зброєю та бойовим досвідом в ході бойових дій, зразу після прибуття у свої частини.

Про фронтові будні закарпатських добровольців, їх подвиги в бойових операціях розповідала армійська преса, в тому числі і про те, що разом з добровольцями-юнаками в Червоній Армії воювали і 555 закарпатських дівчат, які служили в шпиталях, санітарно-медичних батальйонах, в господарських службах тилу. На жорстокій війні були прикрі факти, коли, не маючи бойового досвіду, закарпатці швидше гинули, частіше потрапляли в складні ситуації, що межували з життям і смертю. Як згадує один з них В. Керечанин, він же голова редколегії Книги Пам'яті, "майже всі червоноармійці - уродженці краю - воювали у стрілецьких, піхотних дивізіях. Вони своїми грудьми проривали ворожу оборону, ходили в атаки і відбивали контратаки, вели рукопашні бої, нерідко ступали на... мінні поля. У піхоті застосовувалася така форма бою, як лобова атака, особливо для взяття гірських висот і перевалів. Після подібного бою земля вкривалася трупами, та були командири, які діяли за принципом: перемога будь-якою ціною".

Постає питання: які мотиви спонукали молодих і не тільки молодих людей йти на війну і яка кількість закарпатців стала добровольцями ще не своєї армії? Начальник політуправління 4-го Українського фронту генерал-лейтенант М. Пронін 1-2 червня 1945 р. в політдонесенні так писав: "Найбільш яскравою демонстрацією високого патріотизму молоді (Закарпаття - авт.) і її відданості справі возз'єднання з Радянською Україною став масовий вступ у Червону Армію. За два місяці 15000 молодих закарпатських українців і росіян добровільно влилися в лави Червоної Армії".

Однак правда життя вимагає додати, що крім справді патріотичних прагнень віддячити армії-визволительці і "прискорити остаточний розгром ненависного ворога" були і дещо прозаїчніші мотиви. Як засвідчують ще живі очевидці та знайдені в архівах політдонесення штабу 4-го Українського фронту, більшість сімей добровольців були "найбільш нужденною частиною населення", і доведена окупантами до голодного відчаю, шукала будь-якого порятунку, в тому числі і найнебезпечнішого.

Червоноармійські агітатори швидко оцінили обстановку і "кожна така сім'я після отримання від командування фронту довідки про те, що доброволець вступив у Червону Армію і знаходиться в її рядах, отримувала безплатно один центнер хліба". В одному з донесень про політичні настрої населення Закарпатської України (листопад 1944 р.) читаємо таке: "повідомлення про те, що командування фронту в порядку братньої допомоги виділило населенню 250000 пудів хліба і що кожній сім'ї добровольця видається 100 кілограмів пшениці, сприйнята населенням з величезною радістю".

Щодо кількості добровольців. Крім вищеприведеної цифри 15000, на другому пленумі ЦК КПЗУ 25 березня 1945 р. констатувалося, що до Червоної Армії вступило понад 20 тисяч юнаків і дівчат, а на початку червня того ж року з інформації ЦК КПЗУ "Про політико-моральний стан населення Закарпатської України" знаходимо ще одну цифру: "В період запеклої боротьби Червоної Армії з німецько-угорськими загарбниками близько 23 тисяч добровольців вступили у лави Червоної Армії"'. Тут очевидно малися на увазі і добровольці Чехословацького армійського корпусу. Та найсумніше те, що за повоєнні роки зневажливе і "принизливе ставлення було не тільки до колишніх червоноармійців - уродженців Закарпаття. Ще в більшій громадській ізоляції опинилися бойові побратими, які вели боротьбу проти німецьких загарбників у 1-му Чехословацькому армійському корпусі, сформованому в СРСР. Вони до 1974 р. навіть не визнавалися учасниками війни". От і вийшло, що у більшості міст та районів області так і не були складені списки добровольців - ні тоді, коли їх набирали, ні навіть по війні. Тому й на сьогодні, з жалем пише головний редактор Книги Пам'яті, не можна сказати громадськості області, скільки було і скільки ще є живих добровольців.

Використана література:

1. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Гранчак І.М., Поп І.І. Закарпаття в чехословацько-радянських відносинах періоду другої світової війни // Карпатика. - Випуск 2. - Ужгород, 1993. - С. 226.

3. Шандор Вікентій. Висновки і перспективи // Закарпатська правда. - 1993, 22 червня.

4. Росовська М.І. Й. Сталін, Е. Бенеш і Закарпаття восени 1944 р. / Карпатика. - Випуск 2. - С. 217.

5. Худанич В. Правда і домисли про возз'єднання // Закарпатська правда. - 1992, 21 листопада;

6. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами. - Ужгород, 1993.-С. 146-147.

7. Керечанин Василь. Війною обпалені. До 50-річчя набору добровольців Закарпаття в Червону Армію / Новини Закарпаття. - 1994, 26 листопада.





Реферат на тему: Закарпаття в Радянсько-Чехословацьких відносинах кінця 1944 і початку 1945 pp (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.