Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Закарпатська Україна як етап в політичній історії Закарпаття в 1944-1945 роках (реферат)

Закарпаттю наприкінці другої світової війни, як і перед її початком, судилося ще раз пережити хвилюючі дні свого національно-державного відродження. В обох випадках події мали чимало схожого, а ще більше відмінного: в 1938-1939 pp. тутешня державність творилася за задумом і під диктовку Берліна руками націоналістичної еміграції, стараннями якої автономна Підкарпатська Русь перетворилася в Карпатську Україну, яка без відома більшості населення мала стати "зародком самостійної соборної України" під гаслами національної ідеї ("нація понад усе"), національної винятковості, месіонерства, що в тих умовах виявилось справою ілюзорною, точніше - авантюрною.

В 1944-1945 pp. уже за московською режисурою з вигнанням угорських окупантів руками політпрацівників 4-го Українського фронту та місцевих комуністів, волею більшості народу новонароджена державність Закарпатська Україна стала не "рівна з рівною", а складовою частиною УРСР під гаслами "непорушного братерства народів", завершивши таким чином реальний процес об'єднання українських земель в єдиній державі.

На запитання, чи була Закарпатська Україна суверенним державним утворенням, чи з самого початку - маріонетковим знаряддям імперської політики нового господаря - Радянського Союзу однозначно відповісти непросто, як і не просто було зрозуміти свій статус тодішньому керівництву КПЗУ та Народної Ради Закарпатської України, про що наступного дня після з'їзду Народних комітетів І. Туряниця так говорив: "Маси стихійно виступили за возз'єднання з Радянською Україною. Ми зрозуміли становище і стали на чолі народу... Тепер стоїть питання про те, як довго потриває таке положення, що не принадлежимо ні до Чехословаччини, ні до Радянського Союзу".

В такій обстановці невизначеності почався процес національно-державного самовираження Закарпатської України. Першим кроком на цьому шляху можна вважати прийняття декрету від 5 грудня 1944 p., яким Народна Рада звеліла своїм місцевим органам "негайно припинити зв'язки і зносини з уповноваженим чехословацького уряду Ф. Нємецом, його цивільним та військовим апаратом". Тоді ж в інших декретах утверджувалась державна й економічна незалежність, оскільки власність на майно колишніх держав, до складу яких входило Закарпаття, оголошувалась власністю Закарпатської України. Правда, ненадовго, бо за Протоколом до Договору між СРСР і ЧСР від 29 червня 1945 р. передбачалося "безоплатне переведення державного майна в Закарпатській Україні з власності Чехословацької Республіки у власність Союзу Радянських Соціалістичних Республік"....

Як було сказано вище, протягом грудня 1944 - січня 1945 pp. йшло формування державно-адміністративного управління - від Президії, як найвищого органу Народної Ради, окремих ресорт (відділів) до створення спеціального, цивільного та кримінального судів, збройної охорони - Народних дружин і т.д., словом, йшов процес утвердження державності Закарпатської України.

Проте цей процес виявився надто суперечливим, бо супроводжувався прихованим і відвертим підпорядкуванням суверенності краю великому сюзерену - СРСР. Ось деякі приклади: декретами Народної Ради від 12 січня 1945 р. була затверджена державна символіка: державним прапором Закарпатської України оголошено чогось... прапор СРСР з написом на ньому "Хай живе возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною!" Державним гімном ЗУ теж чомусь став гімн СРСР, хоч до формального возз'єднання було ще далеко. Про державний герб "забули", бо тоді довелось би приймати колишній герб Підкарпатської Русі - Карпатської України. А він, як відомо, не був схожий на радянський.

2 січня 1945 р. розпочалася "золота сторінка в історії боротьби закарпато-українського народу за своє світле і щасливе життя" (з тодішніх газет - авт.) - кампанія прийняття присяги членами Народної Ради, окружних і сільських Народних комітетів, службовців державних підприємств й установ, які клялися на вірність Батьківщині, Народній Раді, Маніфесту не шкодувати сил, крові, а "коли потрібно буде і самого життя" за інтереси народу і нещадно викривати всіх ворогів Батьківщини і Радянського Союзу...

Правда, на Рахівщині до присяги вдалися значно раніше - ще 19 жовтня на першому організаційному засіданні... Там члени окружного НК не замахувалися на весь Союз, а присягали "на свою душу і честь всі свої зобов'язання (обов'язки) сповняти чесно і совісно, і безкорисно в інтересі свого народу, села і округи".

Отже, дискусійне питання про характер державності Закарпатської України можна з певною натяжкою пояснити: вона в 1944— 1945 pp. була тимчасовим державним утворенням закарпатського народу, яке мало всі ознаки державності: законодавчу, виконавчу і судову владу, органи правопорядку, збройну охорону (Народна дружина), органи управління, окреслену територію, запозичену (з чужого плеча) державну атрибутику, початкуючу економіку, навіть поштову марку і прагнення ввести свою грошову систему.

Проте діяльність Народної Ради та місцевих органів влади була не тільки обумовлена, але й обмежена присутністю Радянської армії, НКВС і підпорядкована політичним та воєнним інтересам СРСР. Йдеться не тільки про обов'язкові поставки продовольства, палива, промислової продукції для потреб армії, що цілком є зрозумілим. Але як пояснити Звернення Народної Ради Закарпатської України від 18 грудня 1944 р. до населення вступати добровільно в ряди Червоної Армії. В ньому, зокрема, стверджувалось як факт, що вже ніби відбувся: "Віднині ми навіки об'єдналися з нашими братами-українцями по той бік Карпат, віднині ми навіть з'єдналися з народами Радянського Союзу, і ніяка сила не роз'єднає більше нас. Ми є складовою частиною великого українського народу". Зауважимо, що до підписання Договору між СРСР і ЧСР "Про Закарпатську Україну" ще залишилося більше півроку...

Тогочасне керівництво було настільки заклопотане ідеєю чим скорішого входження краю до складу СРСР, що начисто забуло (може йому допомогли забути) про умови, на яких мало відбутися це входження. І це не дивно, бо волею Кремля і стараннями відомств Молотова і Берія вже в ході вступу радянських військ і перших днів після втечі окупантів були створені такі політичні й ідеологічні умови й розгорнута така пропагандистська діяльність, що населення краю та його політичні лідери своєю кінцевою метою ставили "не самостійне існування Закарпатської України в тій чи іншій політичній формі, а тільки возз'єднання її з Радянською Україною, тобто прийняття політичної форми диктатури пролетаріату, що існувала в Радянському Союзі, - радянської влади".

Нинішні дослідники-історики, політологи, правники допускають, що Народна Рада згідно Маніфесту, прийнятому 1-м з'їздом, повинна була приєднати до України "не просто територію, а повновладне державне утворення" із своїм громадянством, державною символікою, законодавством, судово-прокурорською системою, різними формами власності, структурою державно-адміністративного управління. Проте тодішня дійсність була такою, що названі ознаки державності виявились ілюзорними так само, як і твердження делегатів з'їзду Народних комітетів, які приймали і підписали Маніфест про возз'єднання, що вони висловлюють прагнення "всього народу і його право" на "самостійне вирішення питань про подальший національний розвиток". При тих обставинах, коли сталінське керівництво СРСР "поклало око" на Закарпаття, про якусь самостійність чи автономність краю не могло бути й мови, бо його долю вже по-свойому вирішували в далекій Москві. Там і не подумали порахуватися з тим, що на Закарпатті боротьба за автономію визріла ще в часи "весни народів", тобто в середині минулого століття, і велася при всіх режимах й іноземних поневолювачах, в тому числі і в роки гортіївської окупації. Ідея автономності чи самоврядності зберігалася в народній пам'яті, жевріла і продовжує жевріти у свідомості закарпатців.

На противагу рішенням 1-го з'їзду НКЗУ про "возз'єднання з рідною матір'ю Україною в складі СРСР" були й інші думки. Як засвідчують нововиявлені архівні документи, церковна делегація в складі ігумена Ф. Сабова, архімандрита О. Кобалюка, протоієрея О. Белякова, священика 1. Кополовича та професора П. Лінтура, перебуваючи в Москві (початок грудня 1944 р.) в справі переходу Мукачівсько-Пряшівської єпархії з підпорядкування Сербської православної церкви під юрисдикцію Московської патріархії, ставила і питання про включення Закарпатської України (Карпатської Русі) до складу СРСР в формі "Карпаторуської Радянської Республіки".

Делегація запевняла радянське керівництво про волю "карпаторусинського народу" раз і назавжди пов'язати свою долю з долею соплемінників в СРСР і "визначити нам Карпатську Радянську Республіку від Ясіня до Попраду і від Ужока до Доброчина (Дебрецена)". Члени делегації висловлювали й інший варіант: "про бажання скорішого прийняття Карпатської Русі до Радянського Союзу на правах автономної республіки" в межах Радянської Росії і висловлювалися проти приєднання нашої території до Української РСР, бо "ми не хочемо бути чехами, ні українцями, ми хочемо бути руськими (русскими)...".

В питанні про приєднання Закарпаття до Радянської України різні політичні угрупування й національно-патріотичні напрямки мали свої погляди. Якщо комуністи виступали за негайне і беззастережне возз'єднання краю з УРСР в складі Радянського Союзу, то для їх ідейних опонентів і політичних противників - "національних українських елементів" або простіше українських націоналістів, за визнанням одного з них, очевидця подій В. Маркуся, "з огляду інтересів української справи було бажано, щоби цей шматок України лишався поза Україною, у складі демократичної Чехословаччини". За іронією долі, продовжує цей автор, "всі українські устремління реалізувалися тими, хто тривалий час боровся проти всього українського (читай - націоналістичного - авт.); навпаки українські націоналісти лишилися осторонь цієї діяльності, яка інакше відповідала їхнім найглибшим почуттям".

Потрібно було, щоби проминуло понад чверть століття, коли в 1972 р. у США на з'їзді колишніх членів уряду, сойму Карпатської України, представника її уряду в Празі (В. Штефана) та досить чисельного закарпатського земляцтва в США і Канаді - Братства Карпатської Січі, скликаному Карпатським союзом у США, було прийнято таку резолюцію: "В процесі історичного розвитку українського народу, в якому національна територія України була розділена сусідніми державами, приєднання Карпатської України до України вважаємо доконаним історичним фактом, який відповідає віковим змаганням українського народу до національної та суверенно-державної соборности". Згадуваний вже В. Маркусь теж визнав: "Після довгих віків розлуки із своєю матір'ю-батьківщиною Закарпатська Україна стала невід'ємною частиною української держави, хай і під радянським режимом".

Позицію русофільського крила в питанні про возз'єднання висловив відомий в наукових колах Росії виходець із Закарпаття О. Грабар, редактор збірника "Путями истории". Він писав: "Якимсь незбагненним безглуздям здається історичний акт знищення ісконного руського (русского) обліку населення Закарпатської Русі, насильно перетвореного в українців... Хай Леонід Ілліч Брежнєв не образиться на автора, що він нагадає йому, трапилось це в присутності його, Мехліса, Тюльпанова, Вайса, Іткіна, Давидовича та інших представників Радянської влади, достатньо освічених, щоби зрозуміти, чого вони позбавляють край, лишаючи його багатовікової традиції і виступаючи в ролях глушителів руськості (русскости)".

Суспільно-політичні події останніх років спонукають закарпатців задуматися над наслідками історичної події, що відбулася в 1945 р. Адже "возз'єднання" означає злуку, з'єднання складових частин, які були колись єдиним цілим. Чи були до того Закарпаття і велика Україна такими складовими чогось цілого? Етнічно - так, а державно - ніколи. Тому вийшло, що возз'єднувалися неокремі частини однієї держави чи двох, хоч і не рівнозначних державних утворень, а відбулося включення однієї до складу іншої при відсутності будь-яких оговорок про статус першої в складі другої.

Як показали наступні десятиріччя, прилучення Закарпаття до України й інтегрування більшості закарпатського населення з етнічно близьким, але не тотожним народом, виявило не тільки плюси, але й чимало мінусів. Проте в цьому винні не народи, а суспільно-політичні режими, які видавали і видають свої інтереси за інтереси народні.

Поспішність, порушення міжнародних правових норм при здійсненні цих актів "в певній мірі навіть компроментувало саму ідею та довготривалу боротьбу народних мас Закарпаття за возз'єднання й стала причиною вимог певних громадсько-політичних сил їх переоцінок, переглядів на сучасному етапі".

Одне незаперечне. Зміни в Закарпатській Україні, що відбулися за час від приходу Червоної Армії (жовтень 1944 р.) до перетворення її у двадцять п'яту область СРСР (січень 1946 p.), слід кваліфікувати як народно-демократичні. Вони супроводжувались справжнім "розгулом мітингової демократії" при виборах до органів місцевого самоврядування, вирішенні важливих питань соціально-політичного та господарського життя. Ці зміни здійснювалися широко представницькими органами народної влади - сільськими, міськими, окружними Народними комітетами.

Цей період можна характеризувати як перехідний етап від "народної демократії, швидко і докорінно трансформованої до повного інтегрування краю у структуру Радянського Союзу". Словом, за 15 місяців сталося те, що мало статися, бо про якесь альтернативне вирішення проблеми "можна говорити лише в теоретичному плані".

Історія не знає кон'юнктивів (що було би, як би), то висновок єдиний: не зважаючи на всі тіньові моменти, возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною було закономірним, історично обумовленим й політично виправданим актом. Ним було завершено об'єднання українських земель в єдиній державі, а закарпатці з того часу ділять радощі і печалі з усім народом України.

Використана література:

Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Шляхом Жовтня. Збірник документів. - Т. VI.

3. Шандор Вікентій. Гітлер дорого продав українську справу Сталінові // Новини Закарпаття. - 1994, 15 березня.

4. Болдижар М. Закарпатська Україна: діяльність і сучасні оцінки // Закарпаття між двома світовими війнами. - Ужгород, 1993. - С. 154.





Реферат на тему: Закарпатська Україна як етап в політичній історії Закарпаття в 1944-1945 роках (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.