Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Загальний рівень культури та освіти Київської Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого (реферат)

Виникає питання про те, що саме служило духовою поживою та розвагою для неписьменного люду тих часів. Можна думати, що духовою поживою були для нього церковні проповіді та перекази з усної народної словесності, а розвагу знаходив він у тому, в чому знаходила тоді вся Русь, — за висловом князя Володимира Великого — «веселье Руси питье, не можемъ безъ того быти», та в азартній грі «в зернь» — очкові кістяні кубики на дошці, поділеній на ґратки, — у виставах різних сміхунів, що їх образ зафіксовано на фресці Київської Софії, т. зв. скоморохів.

Усі ці розваги не могли похвалитися скромністю та здержливою пристойністю, а тому, зрозуміла річ, всі ті «зрЬлища» знаходили суворий осуд з боку Теодосія Печерського та інших представників тогочасного духовенства. Але й пісні та музику на погулянках у палаці великого князя гостро засуджував той самий Теодосій. Так, одного разу він прийшов до Святослава під час такої погулянки. Теодосій заплакав, опустив очі в землю та запитав князя: «Чи так буде і на гім світі?» Князь сам пустив сльозу та наказав припинити розвагу.

Характеризуючи рівень України-Русі за часів київського періоду, Е. Голубінський висловився, що освіта зводилася тоді до письменності, до вміння читати, а далі йшла самоосвіта шляхом читання книжок, кількість людей, що займалися самоосвітою, була розмірно невелика: вибір книжок, що служили для самоосвіти, був також обмежений. Словом, освіта в цей період стояла на найнижчому рівні, який тільки с можливий. Проф. Голубінський не взяв тут до уваги, що в тім часі, — як правдиво зауважив акад. М. Грушевський, — і староруська, і центральноєвропейська культура стояли більш-менш на однаковій стопі учеництва супроти культури антично-християнської та орієнтальної, а також те, що вже в той час була досить значна кількість осіб, які відзначалися високим рівнем своєї освіти. Досить згадати тут для прикладу імена київських митрополитів Іларіона, автора слова «О законі и благодати», Клима, автора «Посланія Фомі пресвитерові», Кирила, єпископа турівського, що своїми писаннями здобув славу «руського Золотоуста». Але біда була в тім, що коло для поширення плодів літературної діяльності стародавніх руських книжників не могло бути особливо широким і через те верхня меншість і не мала підтримки широких народних мас і не в силі була зберегти Київську державу, коли захиталася політична будова.

Усе ж розвиток освіти з часів Володимира Великого йшов досить помітно: коли за Володимира Великого почали віддавати дітей лише з примусу «на книжное наученіе», то вже за Ярослава Мудрого з'явилися свої перекладачі з грецької мови, а наприкінці XII ст. повстав такий архітвір оригінального письменства, як «Слово о полку Игоревії». І коли б не новий удар, що повис над Київською державою, то дальший розвиток української культури, на думку М. Грушевського, пішов би в напрямі сполучення впливів орієнтальних і візантійських та привів би до створення оригінальної української культури.

Отож, Київська Русь не була якоюсь історичною недоладністю, а лише своєрідним відбитком загального становища тої культури, тих засобів освіти і літературної творчості, що в суті характеризували всю тодішню середньовічну старовину.

Залишається, накінець, бодай коротко з'ясувати значення впливу Візантії на стародавню руську культуру.

Завдяки своєму географічному положенню Україна-Русь мусила була нав'язати найближчі стосунки з Візантією. І справді, Україна-Русь вступила в торговельні зв'язки з Візантією ще перед охрещенням Русі. З часу її охрещення встановилися між ними ще ближчі взаємини і на полі духово-культурнім.

Взагалі кажучи, Візантія мала великий вплив на розвиток нашого стародавнього життя в трьох напрямах:

1) у розвитку державних понять;

2) у зміні правових понять;

3) в поширенні «книжнаго наученія».

Згідно з вченням Святого Письма, державний управитель діставав свою владу з ласки Божої. За свідченням літопису, уже перші наші єпископи, — а вони були з походження греки, — говорили Володимирові Великому: «Ты поставлень еси отъ Бога». Релігійне посвячення влади візантійського імператора виявлялося в урочистім вінчанні на царство. Царські регалії (корона, скипетр і т. п.) були зовнішньою ознакою вищої влади. Отож, і у нас виник переказ про надіслання царського вінця з Царгороду Володимирові Мономаху.

Вплив Візантійського права відбився на встановленні двох порядків судового процесу — цивільного і духовного. Компетенції князя підлягала ціла низка судових справ. Відомо, що наші князі нерідко підпорядковувалися духовенству навіть в тих справах, що не підлягали компетенції духовенства. Наприклад, Володимир Великий на пораду духовенства увів смертну кару для розбійників, і тільки згодом духовенство порадило йому збирати «виру» від винуватців у розбійництві.

Щодо «книжнаго наученія» доводиться знов повторити, що воно було в тісному зв'язку з релігією і було її результатом.

Світська мудрість, так би мовити, не закрадалася в давньоруську школу.

Разом з літературою Візантія дала нам і зразки мистецтва — архітектури церков, мозаїки і фрески; за тими зразками утворився у нас іконопис; з Візантії прийшов, як уже згадувалося, і церковний спів.

У науковому плані зв'язки з Візантією могли б потягнути за собою важливі наслідки уже з тої причини, що Західна Європа, за винятком Італії, знаходилася на нижчім ступені розвитку порівняно з Візантією. Але Україна-Русь вступила в тісні зв'язки з Візантією саме в той час, коли наукові цілі перестали викликати до себе зацікавлення серед грецького громадянства.

Отож, виникає питання, чи не програла Київська Русь, що прийняла християнську віру з Візантії, а не з Риму? Залишаючи осторонь усі міркування з цього приводу, а підкреслюючи лише одну релігійну справу, український історик Б. Греков вважає, що «візантійська церква була, безперечно, терпиміша за римську; на протилежність останній вона допускала існування національних церков, давала значну можливість їх самостійного життя. І ця обставина незабаром позначилася на історії культури тих країн, які уникли нівелюючої руки Ватикану».

Слід також мати на увазі, що, твердо додержуючись візантійської орієнтації, Київська Русь в той же час мала тісний зв'язок із західно-європейськими державами.

Споріднені зв'язки Рюриковичів з західними династіями вказують на участь Київської Русі в західноєвропейському житті. І справді, «Київщину знали на Заході, вважали її за багату і культурну країну і ні в якім разі не дивилися на неї зневажливо, як на варварську країну». В ті часи молода Київська держава була частиною європейського світу, а Київ був важливою для нього опорою і місцем торгового зв'язку з Чорномор'ям.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Загальний рівень культури та освіти Київської Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.