Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Вплив братських шкіл на українську освіту в XVI - XVII ст. (реферат)

У Київській колегії та в тих братських школах, що брали її собі за взірець, латинська мова займала головне місце. Треба пам'ятати, що латинська мова була в той час мовою трибуналу, суду, сеймів, а тому мала життєву потребу. Це добре довів Сильвестр Косів у своїм творі «Exegesis»1 (1635): «В чому полягає потреба в латинських школах для нашого народу? Найголовніше в тому, щоб бідну нашу Русь не називали дурною Руссю... Поїде бідак русин до трибуналу, до сейму чи соймика, до міського чи земського суду — bez laciny, placi winy; ні судді, ні адвоката, ні посла не розуміє, а тільки, як шуліка, дивиться, витріщивши очі, то на одного, то на другого. Не слід примушувати нас і до студіювання виключно грецької мови; ми дбаємо і будемо дбати про те і при студіюванні латинської мови, так що, дасть Бог, перша буде у нас ad chorum, а друга — ad forum». Без знання латинської мови не можна було вступати до університетів не лише за кордоном, але й в Литовсько-Польській державі (до університетів Краківського, Віденського, Замойського). Отож латинською мовою викладалися усі шкільні предмети, крім катехизису та слов'янської граматики. По-латинському повинні були розмовляти учні у школі й поза школою. За помилку в латинській мові, за одне слово, сказане рідною мовою, учень підлягав дуже суворій карі.

Знання польської мови визнавалося також за потрібну річ для кожного освіченого українця. Вживання польської мови заходило так далеко, що в кінці XVI ст. і особливо в XVII ст. твори православних українців польською мовою були звичайним явищем. Навіть така книжка, як Печерський Патерик, вийшла 1635 р. у переробці С. Косова польською мовою.

Руській мові також відведено місце в програмі братських шкіл, особливо в Литовській державі, де руська мова набула значення державної мови. Але руська мова, треба думати, не користувалася особливою пошаною в програмі братських шкіл. Так, правда, стояла справа з рідною мовою також у католицьких і навіть в протестантських школах не тільки в XVI ст., але й у першій половині XVII ст., поки ідеї Яна Амоса Коменського не запанували в шкільній практиці. Тому, може, П. Могилі й не залишалося нічого іншого, як узяти за зразок для своєї школи звичайний у той час тип латинської школи.

Крім мов, до програми братських шкіл входили діалектика, риторика та гомілетика (наука духовного красномовства). Діалектика подавала учням основи логіки та мала вчити їх гнучко мислити. Діалектика нерідко оберталася в софістику, що вчила, як висловився Іван Вишенський в однім з своїх писань, робити з білого чорне, і навпаки. Риторика була наукою, що навчала красно промовляти. Наші учителі риторики йшли за латино-польським взірцем і вчили усіх риторичних засобів вислову без особливого поглиблення в суть самої справи. Прикладанням риторичних правил до духовних проповідей займалася гомілетика. Ось які правила подавав ректор Київської колегії Йоанікій Галятовський у своїм підручнику «Наука албо способъ зложеня казаня» (1659): «Спытаеть кто, якъ можеть зъ малой части (себто теми) великое казане учинити? Отказую, треба тую часть казаня амшгЬ- фіковати (себто ускладнити різними подробицями), розширяти, треба придавати до неї приклади, подобенства, сентенції, фигуры, то малая часть великим казанємь зостанегь».

Значно гірше становище в програмі братських шкіл займали науки квадривіума: арифметика, геометрія, музика і астрономія. Математичні науки не були тоді в особливій пошані і в Західній Європі. Щодо музики — в братських школах найбільшу увагу приділяли співу. Учні шкіл співали в церковних хорах, а співом церковних кантів у домах побожних мирян здобували собі засоби для свого існування.

Як бачимо, програма братських шкіл значною мірою була копією програми єзуїтських шкіл, а тому нема чого дивуватися тому, що й підручники братських шкіл часто були простою переробкою підручників, що вживалися в єзуїтських школах. Однак були і оригінальні підручники, а також у переробці з грецької мови. Так, з числа оригінальних підручників насамперед слід назвати буквар Лаврентія Зизанія, на той час учителя Віденської братської школи, під назвою «Наука ку читаню й розумішію писма словенского туты жъ и о святой Троици и о въчеловеченш Господни» (Вільно, 1596). У тім букварі вміщено азбуку, молитви та короткий катехизис, що його склав Степан Зизаній. Донедавна той буквар уважався у нас за перший друкований український буквар, але р. 1934 польський професор-педагог Станіслав Кот знайшов в оксфордській бібліотеці буквар, друкований у Львові або у Вільні з половини XVI ст. під назвою «Началу ученія дітямь хотящимъ розуміти писаніе». Титульну сторінку того букваря репродукував краківський «Ilustrowany Kurjer codzienny» з 3 вересня 1934 р. у літературно-науковому додатку ч. 35.

У 1591р. вийшла у Львові граматика греко-слов'янської мови під назвою «Адельфотес». Гадають, що автором грецького тексту був Арсеній, митрополит еласонський, а переклад його на слов'янську мову зладили спудеї Львівської братської школи, що мали вже добрі початки грецької мови. На думку К. Студинського, «Адельфотес» подав Мелетію Смотрицькому немалий матеріал при укладі своєї граматики.

У 1621р. у Вільні вийшов буквар під назвою «Грамматика албо сложеніе писмена хотящымъ ся учити словенского языка младолітнъшъ отрочатемъ» з ілюстрацією в наголовку, де змальовано клас з учителем, що карає різками учня.

Найславнішим підручником була граматика Мелетія Смотрицького, що її надруковано в 1619р. в Евю на Віленщині під назвою «Грамматика Славенския правилное синтагма потщеніем многогрішнаго мниха Мелетія Смотриского». Вона мала великий вплив на всю південнослов'янську письменність. М. Смотрицький (або, може, правильніше М. Смотриський) вводить тут уперше правила великих літер у письмі, що їх називає «вящшими письмены». Він також докладно склав орфографію відмін іменників і прикметників та вперше ввів дієслова. Відмін у іменників визначає сім: іменований, родний, дательний, виновний, творительний, звательний і сказательний (пізніше «предложний»); чисел три — поєдинче, подвійне, многе; відмінювань («супружеств») дієслів — два, ступенів порівняння прикметників — три: положенная, разсудная та превишняя. В синтаксичній частині М. Смотрицький відрізняє два г — придихове та ґ — гостре, відповіддю до української вимови. Щодо розміру віршів — признав природженим слов'яно-руській мові віршову міру метричну, а не силабічну, що панувала в нашій письменності до XVIII ст.

Тому що братські школи були з собою в близьких взаєминах, підручники, видані одною братською школою, знаходили поширення в інших. Так, наприклад, перша греко-слов'янська граматика «Адельфотес» вважалася тоді за дуже придатний підручник і вживалася у всіх братських школах.

Переходячи до опису внутрішнього життя братських шкіл, вкажу насамперед на важливу рису тих шкіл: братські школи, як і церковні, були загальнодоступні школи, бо вступати до них могли усі верстви православного громадянства. Все ж були певні формальності, що визначали порядок прийняття дітей у школу, а також виступ їх зі школи, відповідно до § 1 і § 19 «Порядку школного» Львівської братської школи. У протилежність до єзуїтських шкіл, де діти магнатів і заможних батьків користувалися різними привілеями і навіть у класі сиділи на передніх лавах, у братських школах діяв принцип рівності дітей незалежно від соціального стану батьків та їх матеріального становища.

Учителі братських шкіл служили не тільки школі, але й церкві, організовуючи хори з учнів та беручи безпосередню участь у службах Божих. Тому вчителі братських шкіл називались також дяками. Учителів запрошувало братство, воно платило їм утримання як грошима, так і натурою — харч, одяг і взагалі все, що потрібно для життя.

Учителі братських шкіл набували освіти не тільки в братських школах, а також у різних академіях і університетах, нерідко в закордонних, причому незаможні студенти здобували освіту «par pedes apostolorum». «Двоє або троє товаришів, бідних і безпритульних, без жодних засобів, з одною торбинкою за плечима та з парою книжок або декількома зшитками, пішки мандрували за кордон, всіма способами затаюючи своє ім'я, вживали усяких засобів, щоб уникнути небезпеки, і, переходячи зі школи до школи, обходили майже всю Європу, щоб, накінець, з запасом знання та з радістю повернутися додому».

Шкільна дисципліна в братських школах була сувора, — тілесні кари були необхідною частиною шкільного кодексу братських шкіл. Субота призначалася на повторення всього пройденого за тиждень, і тоді ж таки відбувалася кара над тими учнями, що прогрішили в науці чи в поведінці протягом тижня.

Від 1617 p. почали відкривати уніатські школи також о.О. Василіани. В 1639р. єпископ Методій Терлецький заснував уніатську школу в Холмі, але 1648р. козаки знищили її разом з василіанським монастирем.

Щодо програми і шкільного порядку — уніатські школи були копією єзуїтських шкіл. Своїм успіхом у навчанні уніатські школи не могли похвалитися, бодай сам К. Сакович, що від 1625 р. був уніатом, ставив уніатські школи нижче не тільки католицьких, але й православних братських шкіл — Київської та Гощівської, де «добряк и искусив учать». Те, що братські школи розвивалися і досить міцно стояли, не зважаючи на всі замахи проти їхнього існування з боку католицького і уніатського духовенства, слід прикласти тому, що на сторожі їх і взагалі православія стояло козацтво.

В уніатській церкві деякий час продовжували своє існування братства, оскільки унія не хотіла одразу поривати з давніми традиціями. Але там, де зберігалися братства, вони підпадали під економічний контроль єпископату. Так, наприклад, віленські уніатські братства мусіли усі свої прибутки віддавати уніатському митрополитові.

Слід також згадати, що багато уніатів училося в папських колегіях і алюмнатах як стипендіати. Так, у Римі була папська колегія св. Афанасія, а крім того були папські колегії в Пултуску, Каліші, Несвіжі та папські алюмнати у Вільні, Граці, Оломоуці, Празі і ін. Але не всі діти вчилися в тих чи інших правильно організованих школах. Багато з них вчилося також — у визначений тут період — у мандрівних дяків, що тепер комплектувалися почасти з нескінчених вихованців братських шкіл.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Вплив братських шкіл на українську освіту в XVI - XVII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.