Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Входження Закарпаття до складу Угорщини на Закарпатті (IX— ХІІ ст.)

Процес підкорення всього Закарпаття угорськими феодалами продовжувався понад сто років і завершився лише на початку ХІІ століття. Із межиріччя Дунаю і Тиси угорські феодали при підтримці князів розширювали свої володіння на Схід до Трансільванії, на південь — до болгар, сербів і хорватів, а на північ — до Словаччини і Карпатської Русі.

Просуванню угорських панівних класів на захід шлях перетинала міцна німецька держава.

Поширюючи свої володіння на північ, угорські феодали спочатку закріпилися в басейні Верхнього Потисся, зайнявши переважно рівнини і осівши у містах. Уже наприкінці XI—XII ст. влада угорських панівних класів була закріплена в Ужгороді, Мукачеві, Берегові (спочатку місто називалося Лампрехтсаз), Севлюші та Хусті. Решту території вони використовували лиш як мисливські угіддя. Тут поселялось багато мисливців, псарів, сокільників, які обслуговували угорську знать. Згодом протягом другої половини XII — першої половини XIII ст. вони захопили усю територію Закарпаття, і кордон між Угорщиною та Галицькою Руссю, де правили правнуки Ярослава Мудрого, простягався вершинами Карпатських гір. Однак угорські правителі не задовольнялися цим. Упродовж кількох століть вони вели безперервні війни проти Русі, прагнучи захопити територію Прикарпаття. Лише протягом п'яти років (1148—1152 pp.) угри шість разів нападали на Галицьку Русь. Галицьке князівство, особливо після його возз'єднання з Волинським, стало могутньою перешкодою на шляху до агресії угорських і польських феодалів, які часто об'єднувались у своїх зусиллях.

Галицькі князі не тільки успішно відбивали напади угорських правителів, які лише за часів Данила Романовича здійснили двадцять два походи на руські землі, але й прагнули визволити Закарпаття, відновити тут владу руських князів, вважаючи його частиною Галицько-Волинської держави. І ця боротьба не пройшла марно. За часів правління Льва Даниловича до Галицько-Волинського князівства було приєднано значну частину Закарпаття — від Вишкова до Шариської жупи з містами Мукачево та Берегово.

Протягом майже сорока років значна частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинського князівства і спільно вела боротьбу проти угорських феодалів, агресивні дії яких підтримував папа римський, прагнучи поширити католицизм на руські землі. І хоч угорські феодали зуміли відвоювати землі Карпатської Русі і встановити тут своє панування, руське населення на півдні Карпат підтримувало зв'язки з Руссю, прагнуло до об'єднання з нею. Входження Закарпаття до складу Галицько-Волинського князівства знайшло свій відбиток в усній народній творчості.

Оволодівши всією територією Карпатської Русі, угорські правителі прагнули зміцнити тут своє панування. Якщо спочатку Карпатська Русь мала певні привілеї у складі Угорщини і в документах її називали Руською маркою («Marchia Ruthenorum»), а окремих князів, які очолювали адміністрацію, називали князем руським, повноваження угорських єпископів не поширювалося на католицьку церкву, то пізніше в Карпатській Русі була поширена загольноугорська адміністративна система, яка перетворила край в одну з провінцій Угорщини. У XIII столітті замість Карпатської Русі дедалі частіше вживається вираз «Угорська Русь», яку згодом почали називати просто Північною Угорщиною чи Верхньою Угорщиною. Католицькі єпископства у Великому Вародині та Ягері посилили боротьбу за вплив на церкву.

У Закарпатті були спочатку створені три комітати (жупи): Ужанський — у 1214 році, Березький — у 1263 та Угочанський — у 1262 році. На початку XIV століття влада угорського короля поширилася і на східну частину Закарпаття, де у 1303 році було створено Марамороський комітат. На чолі кожного комітату стояли призначені угорським королем штани (жупани), які були наділені адміністративною, військовою та судовою владою. І циганами призначались родичі короля — представники великої знаті, які вірно служили королю. На окремі посади в комітатах призначалися і вихідці з руської знаті, котрі перейшли на службу короля.

Велика влада, крім жупана, належала заступникам жупанів — олішпанам, які відали, як правило, політичними питаннями, У жупах призначалися особи, які відали збиранням податків, слідкували за станом фортець тощо.

Центрами комітатів були гради — добре укріплені фортеці в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Севлюші, Хусті, Вишкові та в інших місцях. Навколо фортець створювалися великі королівські володіння — домінії. Серед воєнно-служилої знаті, що правила домініями, були і вихідці із слов'ян, які, однак, швидко змадяризувалися, втратили зв'язок з руським населенням.

Особливо зміцнилася адміністративна влада угорських феодалів в Закарпатті після поширення «Золотої булли» Андрій II (1222 р.) і доповнень до неї, виданих у 1231 та у 1235 роках. Згідно з цими законами закріплялися широкі права і привілеї панівних класів (магнатів і шляхти), посилювалася їх влада на підлеглих.

Закон 1231 року розширив права церковників. Церкві дозволялося збирати десятину. Поширення з Закарпатті угорського законодавства і адміністративного поділу глибоко вплинуло на зміну політичного і соціально-економічного розвитку краю. Фортеці міста ставали резиденцією комітатської влади, сприяли посиленню впливу феодалів на всі ділянки життя — економіку, політику, релігію. Зростала влада знаті угорського короля над основною масою: населення.

Зміцненню влади феодалів і росту їх маетностей сприяли роздарювання їм королем маєтків. У Закарпатті масовий розподіл земель між світськими магнатами і католицькою церквою, яка поширилась тут після входження його до складу Угорщини, почалося у XII столітті за часів правління короля Бели II (1131— 1141 pp.) та Емериха (1196—1205 pp.). Угорська знать, переважно близькі родичі короля, одержала володіння в комітатах Угоча, Берег, а частково і Унг. У 1230 році король Андрій II (1205— 1233 pp.) обдарував своїх родичів маєтками біля Хуста, Вишкова, Тячева та Довгого. Серед подарованих земель були орні поля, сінокоси, сади, виноградники і ліси. У дарчих грамотах зазначалося, що жителі осель, які досі відбували повинність на користь короля, відтепер будуть виконувати її на користь нових власників. Володіння одержували не лише світські феодали, але й церква, монастирі, монахи орденів павлікіан і августинців. Один з великих монастирів був створений в долині Латориці, в Лелесі у 1180 році. Король Андрій II подарував йому у 1214 році володіння, розташовані не тільки в Березькому, але й в Ужанському комітатах.

Наділені королем землею феодали ставали його васалами і виконували різні повинності як військового, так і адміністративного характеру. Феодали, які одержали володіння в Карпатських горах, повинні були будувати тут засіки, різного роду укріплення з дерева, глини і каменю для захисту кордонів Угорщини. Основну роль в організації захисту північних кордонів відігравало руське населення, яке поповнювало військові прикордонні частини. Найбільше турбувався король про зміцнення басейнів річок Уж і Латориця, біля верхів'їв яких знаходилися Ужоцький і Верецький перевали.

Опорою королівської влади були домінії, створені навколо міст-фортець. У XII—XIII ст. найбільшими були Ужанська домінія, володіння якої простягалися від Ужгорода аж до Волосянки і Ужка, Мукачівська домінія, що простягалася від південних рівнин до Верецького перевалу, Севлюська домінія, володіння якої простягалися по берегах Тиси і Боржави і т. п. На чолі домінії стояв великий магнат — ставленик угорського короля. Одну третину зібраних податків він залишав собі, а решту віддавав королівському двору. Фортеці — центри доміній відігравали значну роль у зміцненні північних кордонів Угорщини. Король сприяв розширенню і зміцненню фортець, збільшенню їх економічного потенціалу. Крім того, будувалися за згодою короля нові міста і містечка для служилих людей, переважно угорської знаті, яка управляла мостками і була опорою влади Угорщини. Уже в XII— першій половині XIII ст. невеликі землевласники володіли як містами, так і десятками сільських осель. Феодальні маєтки простягалися від Ужгорода аж до Тячева. Центри їх були розташовані на низинах, а території простягалися в глибину Карпатських гір. Шляхтичі, різна служила знать володіли однією, інколи кількома оселями разом з землями, які їм належали. Щоправда, в горах ще і в XIII ст. перебувало немало незайнятих, так званих «нічийних земель», які пізніше почали належати королівським домініям чи маєткам феодалів.

З приходом в Закарпаття в XII — першій половині XIII ст. угорських феодалів, що одержували тут від короля маєтки, переселилося разом з ними чимало і угорського сільського населення, частково жителів міст. Вони розселялися в містах і містечках, у фортецях, а також в сільських оселях. Саме тоді з'явилися в Закарпатті змішані русько-угорські оселі, зросла кількість угорського населення в містах. У цей час на запрошення угорських феодалів в Закарпаття переселяються і перші німецькі колоністи. Вони розселялися переважно в низинних районах, в басейнах річок Тиси, Тересви, Тереблі, Боржави і Латориці. З міст найбільше німецьких колоністів осіло в Мукачеві, Берегові, Севлюші, Хусті і Тячеві, а також в Солотвині і Сігеті, де вони активно залучалися до видобування солі. У XII — першій половині XIII ст. німецькі колоністи окремих, суто німецьких осель, не створювали, а селилися поряд з руським та угорським населенням. Щоправда, вони користувалися привілеями німецького міського і сільського права (платили менші податки, обирали собі посадових осіб, священиків тощо). Поява німецьких колоністів, як і переселення угорців, не могли не позначитися на становищі краю. Якщо угорські переселенці сприяли активізації розвитку землеробства, здебільшого сільських осель, то німецькі колоністи, будучи переважно ремісниками, сприяли розвитку ремесел.

У XII — першій половині XIII ст. значні зміни відбувалися в соціальному становищі населення Карпатської Русі, як і всієї Угорщини. Суть його — дальший процес перетворення вільних селян у різної категорії залежників. Світські та духовні феодали позбавляли селян свободи переходу і обкладали різними повинностями: робота на панських землях, будівництво шляхів, мостів і т. п. Крім того, залежні селяни змушені були віддавати феодалу частину врожаю.

Королівські чиновники заставляли селян працювати на будівництві військових фортець, зведенні укріплень в містах, спорудженні засік тощо. Розміри повинностей різних категорій населення були різними, законодавством на той час ще чітко не фіксувалися і залежали, як правило, від волі королівських чиновників чи землевласників. Лише в першій половині XIII ст. починають фіксуватись права і повинності залежного населення, але феодали часто порушували встановлені законом порядки.

Джерела свідчать про наявність у Карпатській Русі, як і в Угорщині, в XII — першій половині XIII ст. різних категорій сільського населення. До середини XIII ст. зустрічаються згадки про рабів, праця яких використовувалася феодалами і державою на найгірших і найтяжчих ділянках життєвого укладу. Великого поширення рабство в Карпатській Русі не набуло. У XIII ст. раби поступово перетворюються у залежних селян, які відбували панщину. Значну частину залежного населення становили лібертини, які так само відбували панщину, а в першій половині XIII ст. переводилися на оброк натурою. Подібними до них були і замкові люди, які раніше служили королю, але згодом одержали наділи і стали залежними від світських чи духовних феодалів і відбували різні форми повинностей. Права переходу ця категорія населення не мала.

Серед слов'янського населення Карпатської Русі було немало удворників. Це категорія населення, яке працювало здебільшого в маєтках угорських феодалів, але до військової служби не залучалося. За правовим статусом воно ближче до сервів, ніж до замкових людей.

Особливу категорію сільського населення XII — першої половини XIII ст. становили йобагіони (jobagiones). Це — масовий прошарок залежного селянства — у минулому вільні общинники, які перетворилися в залежних і відбували панщину і ренту продуктами. Жили йобагіони в маєтках феодалів, частково і в королівських домініях. Їх становище було дещо кращим від сервів, удворників чи замкових людей. Однак в міру зростання прав феодалів, особливо після видання «Золотої булли» 1222 року, повинності йобагіонів збільшувалися, юридичний статус їх погіршувався. Різниця між категоріями сільського населення поступово стиралась, і формувався єдиний клас феодально залежного селянства, що в джерелах називається йобагіонами. Академік З. Неєдли вважає, що вже в середині XIII ст. основна маса руського населення становить клас невільників, тобто йобагіонів, хоч частина селян в Закарпатті, як і в усій Угорщині, ще залишалася вільною. Вони сплачували податки, але мали право вільного переходу. Формування єдиного класу феодально залежного селянства завершилося в наступні століття.

Окрему групу вільного населення Закарпаття становили госпіти (hospites) — це були здебільшого переселенці. У Закарпаття о XII — першій половині XIII ст. переселялося немало угорських селян, які втекли від своїх феодалів, німців (селян і ремісників), волохів. Спочатку госпіти звільнялися від повинностей, а потім сплачували грошовий оброк. Перевагою їх було те, що за ними зберігалося право вільного переходу без згоди феодала.

Міське життя, категорії міського населення Карпатської Русі в XII — першій половині XIII ст. ще тільки почали формуватися. Міста Ужгород, Берегово, Мукачево, Севлюш ставали не тільки місцем перебування комітетських (жупанських) властей, королівськими фортецями, де зосереджувався гарнізон, але й важливими пунктами економічного і соціального життя. Зростала і роль менших за значенням містечок або великих сіл. Серед них були Хуст, Вишково, Тячів, Солотвино, Вилок, розвиток яких був тісно пов'язаний з видобутком і торгівлею сіллю. Починала розвиватися і торгівля. В низинних районах розвивалося землеробство, садівництво, а в гірських і передгірних районах — ремесло, тваринництво. Закарпатські міста втягувалися і в торгівлю з Галицькою Руссю, Чехією, Словаччиною, румунськими князівствами.

Отже, включення Закарпаття до складу Угорщини посилило процес феодалізації, розпочатий в IX—XI ст. У Закарпатті, як і в усій Угорщині, утворилися феодальне землеволодіння, властиві феодалізму соціальні групи і класи. Закарпаття перетворилося в північну провінцію Угорщини, де правлячі класи почали проводити політику насильницького насаджування своїх порядків. Процеси ці ще більше стали позначатися після монголо-татарського нашестя.

Використана література:

I. М. Гранчак, Д. Д. Данилюк, Е. А. Балагурі, В. І. Ілько, Г. В. Павленко, В. В. Пальок, Нариси історії Закарпаття. Том І (з найдавніших часів до 1918 року). — Ужгород, 1993. — 436 с.: 76 с. іл.





Реферат на тему: Входження Закарпаття до складу Угорщини на Закарпатті (IX— ХІІ ст.)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.