Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Визволення Закарпаття від угорсько-фашистської окупації (реферат)

В історії другої світової війни, зокрема в ході бойових дій на радянсько-німецькому фронті, 1944-й рік, названий роком вирішальних перемог, наблизив визволення і Закарпаття. Розвиваючи наступ по всьому фронту - від Північного до Чорного моря радянським військам вдалося вигнати ворога за межі своєї батьківщини. В результаті успішних боїв українська земля звільнилася від гітлерівських загарбників. Почався визвольний похід Червоної Армії, завдяки якому народи Східної і Центральної Європи змогли позбавитися фашистської окупації.

Одним із стратегічних завдань радянських збройних сил в кінці літа 1944 р. стало визволення Закарпаття, яке де-юре належало до складу союзника СРСР - Чехословаччини, а де-факто з березня 1939 р. було під окупацією гортіївської Угорщини. Розглядати визволення Закарпаття можна тільки в загальному контексті кровопролитних боїв того періоду війни. Воно брало початок під Сталінградом, на Курській дузі, в боях за Харків і Дніпро, під Яссами і Кишиневом, в Львівсько-Сандомирській операції. В спогадах учасників походу через Карпати вірно зазначалося, що "перемоги Радянської армії в Закарпатті стали логічним розвитком її успіхів в попередніх операціях".

Враховуючи важливість карпатського напрямку й особливостей бойових дій в гірських умовах, Ставка Верховного головнокомандування Радянської армії для здійснення Карпато-Ужгородської операції створила спеціальне військове формування - 4-й Український фронт, до складу якого ввійшла 1-ша гвардійська армія генерал-лейтенанта Гречко А.А., 18-та армія генерал-лейтенанта Журавльова Е.П., 8-ма повітряна армія генерал-лейтенанта Жданова В.Н., 17-й окремий гвардійський стрілецький корпус та інші придані частини і з'єднання. Командуючим військами 4-го Українського фронту був призначений генерал-полковник Петров І.Ю.

До штурму карпатських перевалів готувався і 1-й Чехословацький армійський корпус, сформований в СРСР, який спочатку в основному складався з воїнів-закарпатців, які в 1939-1941 pp. нелегально перейшли кордон з окупованого Угорщиною краю в Радянський Союз, що на той час розширив свої володіння до хребта Карпат. За останніми даними із Закарпаття до СРСР з величезним ризиком емігрувало понад 5,5тисяч чоловік, з яких 73проц. складали русини-українці, 22-євреї, 4 - угорці, решту - словаки, чехи, німці, румуни, поляки. Переважна більшість біженців - молодь, що рятувалася від угорсько-фашистського поневолення і прагнула кращого життя. Втікачі належали до різних політичних угрупувань й організацій, але найбільше (71 проц.) дотримувались комуністичної орієнтації.

Закарпатським біженцям доля уготувала жорстокі випробовування - пройти через так звані "особливі наради НКВС" і за порушення радянського кордону бути засудженими до 3-5 років тюрми чи виправно-трудових таборів сумнозвісної системи ГУЛАГ, в яких значна частина нещасних залишилася навічно. Після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР (22 червня 1941 р.) та відновлення радянсько-чехословацьких відносин (18 липня 1941 р.) постало питання про звільнення громадян ЧСР, в тому числі і закарпатців, з ув'язнення. В кінці 1942 й на початку 1943pp. до міста Бузулук Оренбургської області, де формувався 1-й Чехословацький армійський корпус, прибуло 2700 наших земляків, які заклали його бойове ядро. Дедалі їх число збільшувалося. На початку 1943р. в особовому складі 7-тисячного чехословацького військового з'єднання закарпатські юнаки і дівчата становили половину.

У зверненні командування об'єднаних загонів закарпатських партизанів до населення з закликом посилити боротьбу проти фашистських загарбників (серпень 1944 р.) говорилося, що пліч-о-пліч з Червоною Армією, яка тоді вже досягла границь нашого краю, "ідуть ід нам і чехословацькі війська, в рядах котрих борються багато синів і дочок Карпатської України".

Бойове хрещення закарпатці в складі чехословацького війська пройшли в березні 1943 р. біля с. Соколово на Харківщині. Разом з радянськими воїнами вони, визволяючи Київ, Васильків, Жашків, Білу Церкву та інші міста і села української землі, дійшли до Карпат.

В зв'язку з початком Словацького національного повстання наприкінці серпня 1944 р. корпус з Буковини, де він готувався до боїв за Карпати, а його воїни-закарпатці до визволення рідного краю, раптово був перекинутий в південно-східну Польщу для участі в штурмі Дуклянського перевалу. Деякі історики сходяться в тому, що радянське командування з певних політичних причин і відповідних міркувань навмисне усунуло можливість зустрічі фронтовиків-закарпатців зі своїми земляками, бо розповіді про умови перебування в СРСР могли би негативно вплинути на хід подій, пов'язаних з подальшою долею Закарпаття. Так воно насправді було чи ні - документами не підтверджено, але в ході тяжких кровопролитних боїв на Дуклі, що тривали майже три місяці, корпус був знекровлений, втративши 6770 воїнів - вбитими і пораненими.

Тим часом війська 4-го Українського фронту розгорнули Карпато-Ужгородську операцію і до середини жовтня, подолавши передгір'я, вийшли на Карпатські гірські перевали. Їх порівняно швидкому просуванню сприяла воєнно-політична ситуація, що склалася по всьому радянсько-німецькому фронту. Так, після розгрому німецько-румунських військ під Яссами і Кишиневом в кінці серпня 1944 р. війська 2-го Українського фронту через Румунію, яка на той час вийшла з війни, підступали до кордонів Угорщини з південного сходу. На початку жовтня вони взяли ряд угорських населених пунктів, в тому числі 11 жовтня - одне з великих міст - Сегед, а дещо пізніше і недалекий від нас Дебрецен. Отже, в другій половині жовтня радянські війська "вийшли в район південно-західніше Ужгорода. Це створило загрозу оточення основних сил 1-ї угорської армії, що оборонялася перед центром і лівим крилом 4-го Українського фронту".

Важливе значення мали успішні дії Червоної Армії в західних областях України. В результаті Львівсько-Сандомирської операції в липні-серпні 1944р. війська 1-го Українського фронту 20 вересня вступили на територію північно-східної Словаччини і розгорнули широкий наступ на недалеке від Ужгороду східно-словацьке місто Гуменне.

В такій ситуації 10 вересня 1944 р. гортіївське керівництво Угорщини дійшло до висновку про безглуздість подальшого опору Радянській армії. Після невдалої спроби переговорів про перемир'я з західними союзниками угорська делегація в кінці вересня перетнула фронт в Карпатах і прибула в Москву для переговорів про припинення військових дій. 11 жовтня було підписано попередню угоду, за якою Угорщина мала оголосити війну гітлерівській Німеччині, але угода ця так і не була виконана.

Тим часом - 18 жовтня 1944 р. командуючий 1-ю угорською армією, яка була німцями залишена напризволяще і мала протистояти військам 4-го Українського фронту, генерал-полковник Бела Міклош разом з начальником штабу та групою офіцерів перейшов на бік Червоної Армії і закликав свої війська не чинити опору. Вчинений тоді ж в Будапешті фашистський переворот Салаші вже змінити ситуацію на фронті не зміг.

На цей час війська 4-го Українського фронту оволоділи головним / Карпатським хребтом, зайняли гірські перевали, звільняючи один за одним залишені противником населені пункти "на території Чехословаччини", тобто на Закарпатті, витісняючи панічно відступаючі угорські війська. Так звана "лінія Арпада" - ціла система оборонних інженерно-фортифікаційних споруд, що простяглася вздовж Карпат, передбачливо зведена гортіївськими військовими стратегами (на її спорудженні працювало мобілізоване місцеве населення), виявилась непотрібною і без боїв була залишена.

Бойові сутички між наступаючими радянськими та хаотично відступаючими угорськими військами (біля Ясіня, Підполозя, Кострино) на території власне сучасного Закарпаття носили епізодичний характер. Як доповідав своїм вищим інстанціям начальник політвідділу 18-ї армії генерал-майор Л. Брежнєв "противник настільки був дезорганізований й обескуражений, що втратив управління, зв'язок і не в змозі був чинити скільки-небудь серйозний опір в боях за Мукачево й Ужгород...". Далі в донесенні зазначалося, що тільки на рубежі Башковце, Горна, Собранце, Комаровце, Сентуш, Бежовце, Лекарт (всі перераховані населені пункти знаходяться на території Словаччини - авт.) противник оговтався і, "підтягнувши резерви, став чинити опір наступаючим частинам нашої армії".

Така оцінка стану фронтових подій на Закарпатті, дана зразу ж після закінчення операції представником командування, а також наша пам'ять-пам'ять очевидців не співпадає з деякими публікаціями-спогадами, які надто перебільшено відображали "тяжкі і кровопролитні бої" на Закарпатті, неймовірно несприятливі рельєфно-погодні умови, як і свої власні заслуги. Насправді тяжкі і затяжкі бої точилися південно-західніше Ужгорода в районі Чопа, за Собранце, Гуменне, Дарговський перевал, що за межами Закарпаття, - в Словаччині. Військам 17-го гвардійського корпусу вистачило 7-9 днів, щоби подолати 250 км і дістатися західного кордону Закарпаття, за такий же час частини 18-ї армії подолали 100-кілометрову відстань від Ужоцького перевалу до Ужгороду. Правда, цього ж часу вистачило й угорським горе-воякам, щоби знищити за собою всі транспортні тунелі і віадуки, мости, залізничні станції, калії, вигнати паровози й вагони, понівечити заводи, фабрики, спалити величезні запаси лісоматеріалів, пального, продовольства і т.д., а уродженцям навколишніх місцевостей - порозбігатися по домівках.

26 жовтня 1944 р. радянські війська ввійшли в покинуте противником Мукачево, а наступного дня Москва салютувала з нагоди оволодіння військами 4-го Українського фронту "на території Чехословацької республіки головним містом Закарпатської України Ужгородом". Десятки частин і з'єднань отримали найменування "Карпатських", "Мукачівських", "Ужгородських"... Цим завершилася Карпато-Ужгородська операція і почалися серйозні бої.

Про це засвідчують такі приклади: розташоване в кількох кілометрах від Ужгорода село Йовря (Сторожниця) було визволене тільки 14 листопада, Тарнівці (10 км), Прикордонне (13 км) - тільки 28 листопада. Щоби дійти до головного міста Східно-Словацького краю Кошіце (90 км), наступаючим військам потрібно було 2,5 місяця. Такі були фронтові реальності.

На Ужгородському пагорбі Слави та в інших містах вічним сном спочивають 3147 радянських воїнів (раніше приводилася цифра 10080), які полягли при вигнанні гортіївських окупантів з нашого краю. Вони продовжили печальний список (ще далеко неповний), що сягає 115 тисяч закарпатців, які виборюючи свободу рідному краю, загинули в підпіллі, в партизанських загонах, в радянській, чехословацькій та інших арміях, Русі опору в європейських країнах, в гітлерівських і сталінських концтаборах, де вони стали жертвами фашизму або поклали життя в боротьбі з ним.

Використана література:

1. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Гречко А.А. Через главный Карпатский хребет // Они освобождали Закарпатье. Издание третье, исправленное и дополненное. - Ужгород, 1974.-С. 21.

3. Офіцинський Р. Нелегальний перехід угорсько-радянського кордону в 1939-1941 роках. - Ужгород, 1993. - С. 45.

4. Ванат Іван. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини. - Книга друга. - Братіслава-Пряшів, 1985.-С. 161.

5. Попович П. На українській землі // Новини Закарпаття, 1993. - 19 жовтня; 6 листопада; 12 грудня; 1994. - 11 березня.

6. Гранчак І.М., Поп І.І. Закарпаття в чехословацько-радянських відносинах періоду другої світової війни // Карпатика. - Випуск 2. - Ужгород, 1993.-С. 232.

7. Очерки новой и новейшей истории Венгрии. - Москва, 1963. - С. 279-282.





Реферат на тему: Визволення Закарпаття від угорсько-фашистської окупації (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.