Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Вірування й міфологія України-Русі (реферат)

Культурне життя т. зв. Київської Русі уявляється нам майже виключно в християнізованих формах. Тимчасом християнська культура, що зросла на зовсім іншому грунті, належала в той час майже виключно тонкій горішній верстві, навіть вужче — духовному класу. Отже, навіть і вища світська верства, князі, їхні дружинники, бояри тощо, енергійно запроваджуючи християнство, самі лише незначною долею були дійсно причетні до "почитания книжного", плекаючи свою стару епічну поезію, де язицькі спогади були ще дужі, захоплюючись скоморохами і т. ін. Щодо широких народних мас від Києва до далеких закутків Полісся, землі в'ятичів та степових "україн", на землях кочівників, то вони раз у раз навіть і не звались християнськими, і культура цієї народної стихії, яку й треба вважати за дійсну основну культуру тієї доби, перетворилась грунтовно під християнським впливом лише за післятатарської доби в межах білорусько-литовської держави.

Ця основна культура дотатарської України, оскільки справа торкається "вірувань", розглядалась до самого теперішнього часу в загальному обсязі т. зв. "слов'янської міфологіі". Для правильного підходу до питання треба добре зважити ті уявлення, що випливають з обох цих виразів. В той час як стара віра германських народів, незважаючи на місцеві культи, безсумнівно мала певну суцільність від Альп до Ісландії, всеслов'янська релігія є міраж, що постав під впливом факту лінгвістичної єдності слов'янства й хибної думки, що спільність прамови повинна приводити й до спільноти культурних надбань. Німецькі середньовічні літописці залишили нам яскраву картину язицьких культів т. зв. Балтійських слов'ян з великими храмами, статуями божеств, жрецьким класом тощо. Релігія ця, безсумнівно, зросла на суто слов'янському грунті. Що зв'язує цю релігію з тим, що ми знаємо в себе? Ім'я бога ретрійців Zuarasici, Zvarasiz дуже близьке до нашого досить колись поширеного в масах Сварожиця. Одначе, по суті, обидва культи цілком різні — спільність лише в назві, ц.-т. лінгвістична, заснована на спільності мови (або на позиченні, як гадав Ягіч). О. Брюкнер на тотожності цих імен побудував "цілу будову слов'янської міфології". Але важко дійсно ототожнити військового бога, що мав великий храм, статую, з цілком безособовим, чисто "актуальним" богом сільського культу в сушні для хліба. Якщо ретрійський бог дійсно розвинувся з такого низького ступеня (а це був би прекрасний приклад), то праслов'янська спільність охоплювала б лише того первісного й нашого Сварожиця. Треба зважити на те, що слов'янська спільність проминула давно, що слов'яни далеко розійшлись і що все дальше їхнє культурне життя проминало в різних обставинах. Через це все, що належить вищим культам та новим нашаруванням магії, якщо й виявляє риси подібності, то це завдячує або обопільним впливам, або частіше спільному підпаданню під чужий вплив. Лише серед початкових форм культу та в старішій магічній традиції є істотніші риси спільності. Сюди, крім згаданого Zuarasici в первісній його формі, зарахуємо тотожність осіннього обряду в Арконському храмові з нашим різдвяним звичаєм (див. далі), спільність Дажбога, якщо вона була. Перун, мабуть, вже є спільне позичення: спільність віл (наших пам'яток та південно-слов'янських), вели, литовских veies та германських валькірій уже виходить за межі слов'янства; не кажучи вже за купальські огні, що, здається, розвинулись пізніше й що властиві всій Європі. До того ж основні первісні форми магії й культу остільки властиві всьому людству, постаючи часто цілком незалежно одні від одних, що ми можемо раз у раз краще зрозуміти нашу старовину, рівняючи її до звичаїв литовців, фінів, навіть давніх італиків, ніж до матеріалу інших слов'ян, що багато втратили із своїх первісних традицій.

Та й у якій мірі давню культуру української території взагалі можна вважати за слов'янську? Дійсну культурну перевагу на цих землях дістає слов'янство лише з християнством та його письменністю. Лише на цьому грунті вища верства починає плекати своєрідну національну ідеологію, протиставляючи хрещену і слов'янську "Русь" світові "поганському". Але навіть і за християнських часів це була лише ідеологія. В дійсності т. зв. "степова" Україна (де, проте, було багато лісів) єдналась з печенігами, з народами Хозарського царства, згодом торки й берендіїжили мало не під самим Києвом і ніколи не були християнізовані, фінські племена сплітались із слов'янством не лише на далекій Волзі, але й ближче до меж Чернігівщини. Врешті, на Дніпрі в X віці значну роль грали нормани. А далі в глибину віків готські заселення, від готської епохи назад до скитської, від скитів далеко назад до трипільських тракійців і т.д. Якщо вважати, що весь цей час слов'янське населення тривало принаймні хоч на правобережжі під зверхністю чужих народів, то ці слов'яни, маючи культуру нижчу від завойовників, повинні були підлягати якнайдужчому їхньому культурному впливові.

Отже, при досліді староукраїнської народної культури остаточним завданням було б дати її в усій її суцільності, як культуру, що витворювалась багатьма народами на певній території. Одначе поки що, зважаючи на складність такого завдання та характер самих джерел, доведеться давати нарис давньої культури лише в її слов'янських формах.

Термін "міфологія" в прикладанні до всіх у цілому давніх релігійних форм так зістарів, що в нас, принаймні, зробився мало не одіозним. В дійсності відповідно до сучасних наукових поглядів у так званих "віруваннях" треба розрізняти три одмінні категорії, що в житті звичайно тісно сплітаються. Величезна маса того, що старі дослідувачі валили в одну купу "міфології", "релігії", "вірувань", в дійсності є, по суті, цілком нерелігійним елементом. Це так зв. магія, що її відмінність від культу та її основні риси усталив Фразер у своїй капітальній праці "The Golden Bough". Отже, під магією ми розуміємо змагання людини особливого роду діями чи словами викликати ті чи інші потрібні їй явища чи то в людському житті, чи то в зовнішній природі. Магія, як така, не прохає ані людей, ані духів, вона лише провадить магічні дії, що повинні вже тим самим, що їх пророблено, вигоїти людину, притягти дичину, створити дощ і т.д.

Радикально відмінним від магії є культ, чи властива релігія. Відмінність культу від магії остільки істотна, що Фразер у свій час висував навіть твердження, що культ постав унаслідок зневір'я у магії, а саме: бачачи нездатність магічних дій допомогти людині, начебто почали звертатись з проханнями до вищих сил. Дійсно, культ в чистій формі в основі є прохання, звертання до доброї ласки вищої істоти, померлого, духа, божества. При цьому, одначе, не обов'язково, щоб це божество уявлялось в якихось конкретних формах, а тим більше, щоб було відоме його походження, розповідались якісь "міфи" про нього тощо. Для культу, по суті, досить лише ймення божества. Міфологія всякого роду, що зв'язана і з магією, і з релігією, наростає вже як потреба пояснення магічних чи релігійних дій, зростає з генеалогічних родових предань, звіринних чи людських, як розуміння образних форм мови в реальному значенні або через свідому поетичну творчість. Значна частина цієї міфологічної матерії має лише далеке, "літературне", або й ніяке відношення до культу, як такого.

Питання, що є раніше — магія чи культ, лишається спірним. Перші дослідувачі в цій галузі, як от Frazer, Marett, Preuss, Vierkandt, вважали магію за безумовно первісну, культ же за їхніми поглядами або витіснив магію, замінивши її, або сам виріс із неї. Проте за останніх часів відкриття давності певних елементарних форм культу, а надто критика самих теорій послідовності магії й культу приводять до думки, що вони однаково давні й з самого початку були паралельними явищами людської культури. Для нас ця проблема не матиме значення, бо ми розглядаємо епоху (прибл. від VI до XIV в.), коли вже проминуло багато тисяч років історії і магії, і релігії.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. М. Грушевський "Постриження й інші обряди, відправлювані над дітьми й підлітками". Перв. Громад., 1926, вип. 1-2.

4. І. Єрофіїв "Різдвяна інтермедія "Коза", Наук.Збірник. Харк. Н.-Д. Кат. Іст. Укр. Культ., ч.VII, ДВУ, 1927р.





Реферат на тему: Вірування й міфологія України-Русі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.