Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Відбудова та перетворення в галузі промисловості на Закарпатті в 1944-1945 роках (реферат)

Народній владі в Закарпатській Україні дісталася сумна спадщина: демонтовані, виведені чи висаджені в повітря промислові підприємства, вигнаний за межі краю рухомий склад залізниць - паровози й вагони, зірвані всі тунелі і залізничні мости, станційне господарство, вокзали, дощенту спалені або вивезені запаси ділової деревини, виведені з ладу пилорами та інші деревообробні об'єкти. Збитки, заподіяні виступаючими окупаційними військами, становили понад 3 мільярди 756 мільйонів довоєнних радянських карбованців. Для більш предметного уявлення про шкоду, заподіяну закарпатському краю, наведемо неповні дані Надзвичайної компанії по обліку шкоди, розслідуванню і встановленню злочинів, заподіяних німецько-мадярськими окупантами за час окупації Закарпатської України: окупантами було вирубано 30644 га лісових насаджень, вирито окопів на площі 77020 га, знищено 857252 кубометрів ділової деревини, вивезено 1081100 кубометрів дров; знищено і частково зруйновано 85 промислово-виробничих об'єктів, 220 шкільних будинків, 29 церков, конфісковано 82 дзвони, вивезено 90 паровозів, 16 мотовозів, 320 класних (пасажирських) і 2800 товарних вагонів, зруйновано 194 км залізничного полотна, 97 мостів протяжністю 5872 погонних метрів, 84 вокзали і станційні споруди, 13 тяжелів протяжністю 1140 погонних метрів, понад 200 лісопильних рам, 14 вузьколінійних паровозів, 16 км. лісових залізниць і т.д.

Тому НРЗУ, Народні комітети на місцях зосередили свою увагу на "відродженні зруйнованої окупантами промисловості", тим більше, що розкривались перспективи у збуті промислової продукції, яка "знайшла збут на радянському ринку". Зусилля були направлені на відбудову народногосподарських об'єктів: заводів, фабрик, транспорту всіх дій, засобів зв'язку, торгових підприємств, побутової і комунальної служби, відновлення банківської системи.

Одночасно органи народної влади розпочали ліквідацію приватної власності провідних галузей промисловості, транспорту, зв'язку, банківсько-кредитної системи тощо.

Першу групу проблем, пов'язаних з відбудовою народного господарства, народна влада взялася розв'язувати вже в перші дні після визволення і створення Народних комітетів, тобто в прифронтових умовах, неподалік від бойових дій, в присутності маршових і тилових частин Червоної Армії. Останні в першу чергу були зацікавлені в найскорішому налагодженні промислового виробництва, транспортних, комунальних та інших комунікацій. Тому не випадково з 3 листопада 1944 по січень 1945 р. Військова рада 4-го Українського фронту прийняла 5 постанов про виділення з армійських фондів матеріальної допомоги населенню, в тому числі продовольством.

Щодо другої групи питань, пов'язаних із зміною форм власності, тобто конфіскацією поміщицької чи іншої землі, націоналізацією приватних промислових підприємств і перехід їх в державну власність, то їх реалізація почалася дещо пізніше - на десятий день діяльності НРЗУ.

Перші політичні рішення органів народної влади в центрі і на місцях стосувалися становлення національно-державного статусу Закарпаття і носили народно-демократичний характер: заборона діяльності фашистських партій та інших організацій, припинення зв'язків Народних комітетів з представництвом уряду Чехословацької республіки, формування органів правопорядку і т.д. Це були нагальні питання моменту, викликані до життя крахом окупаційного режиму та приходом переможної армії Радянського Союзу.

Рішення, що стосувалися змін форм власності на знаряддя і засоби виробництва, носили глибокий революційний характер, вони по суті міняли весь державно-політичний устрій.

Початком можна вважати декрет Народної Ради від 5 грудня 1944 р. про перехід прав власності на державне майно Чехословацької республіки та Угорського королівства до Закарпатської України. В ньому зазначалося, що на основі рішення 1-го з'їзду НКЗУ все рухоме і нерухоме майно, установи, угіддя, помістя, підприємства, ліси, заводи, фабрики і копальні на території Закарпатської України, які належали вказаним державам, "переходять у власність Закарпатської України".

В цей же день і пізніше приймалися рішення по окремих галузях чи навіть окремих об'єктах народного господарства. Всупереч теорії і практики соціалістичної революції про необхідність взяття в руки вирішальних об'єктів і галузей (пошта, телеграф, банки, транспорт і т.д.) народна влада в Закарпатській Україні почала з націоналізації підприємств, що виробляли спиртні напої. В першому декреті (5.ХІІ.1944 р.) вказувалось: "Всі спиртні заводи, паленчарні та інші підприємства по виробництву алкогольних напоїв, без огляду на те, чи належать вони фізичним чи правничим особам, націоналізуються, а їх движиме і недвижиме майно стає державною власністю." В той же день окремим декретом був націоналізований Мукачівський пивоварний завод графа Шенборна-Бухгейма - найбільшого земельного магната на Закарпатті. В обох випадках декретами передбачалося, що всі службовці і робітники націоналізованих підприємств повинні були залишатися на своїх місцях "за старих службових умов" і відповідати за безперебійний хід виробництва.

Декретом від 9 грудня 1944 р. були націоналізовані всі електростанції на території Закарпатської України, допоміжні підприємства, трансформатори, електротехнічні крамниці та інше рухоме й нерухоме майно. Всім націоналізованим майном електростанцій управляла НРЗУ через свого уповноваженого у справах промислу і торгівлі.

21 грудня 1944 р. дійшла черга націоналізації банківської та фінансової справи. В декреті зазначалося, що всі акційні банки та їх філії, які до визволення існували або знаходилися під ліквідацією на території Закарпатської України, націоналізуються, однак без пошкодження прав дрібних туземських вкладачів". Рівночасно закладався Народний банк Закарпатської України на основі ліквідації вищезгаданих банків та їх філій. "Власником Народного банку являється Закарпатська Україна та її народ", а управлявся посередництвом уповноваженого НРЗУ в фінансових справах.

Одночасно було прийнято декрет, за яким лихварські позики з незаконно високими процентами оголошувались "скасованими і неіснуючими". Незаконно високими, тобто лихварськими, вважалися такі позики, при яких вимагалося і сплачувалося більше, "ніж сума погашення на капітал". Про твердість влади в цьому відношенні свідчить положення декрету про те, що позичка, визнана НРЗУ лихварською і скасованою, не може бути предметом судового спору....

Конфіскації підлягали не тільки промислово-транспортні та інші виробничі об'єкти. За постановою НРЗУ від 2 березня 1945 р. у власність держави прийшов маєток колишнього "Підкарпатського общества наук" в Ужгороді, в т.ч. друкарня, бібліотека. "На хосен народного господарства Закарпатської України" було конфісковано виноградне господарство римо-католицького єпіскопату (Сиписька Нова Вес - (Словаччина) у с. Нижнє Солотвино на Ужгородщині.

Наприкінці січня 1945 р. постановою НРЗУ були націоналізовані найбільші хімічні заводи, що випускали різноманітну продукцію шляхом сухої перегонки деревини: "Бантлін" в Перечині, "Сольва" у Сваляві та "Клотільда" у Великому Бичкові. Державною власністю вони рахувалися з 26 листопада 1944 p., тобто з дня проголошення Закарпатської України. Нарешті 17 серпня 1945 р. декретом НРЗУ були націоналізовані: розташовані на території Закарпатської України залізничний транспорт і засоби зв'язку; промислові підприємства з числом робітників більше 15 чоловік або з числом робітників не менше 8 чоловік при наявності двигуна; ліси та лісове господарство, крім тих лісів, що знаходилися в безпосередньому користуванні сільських громад.

Крім того, націоналізації підлягали всі підприємства поліграфічної промисловості - друкарні, літографії, цинкографії; комунальне господарство-електромережа, водогони, каналізації, автобуси; підприємства харчової промисловості - вальцові млини, круподерні, торговельні підприємства, підвали промислового значення, нафтосховища; лікувальні заклади - лікарні, аптеки, санаторії; заклади освіти - початкові, середні та спеціалізовані; культурно-освітні установи - кінематографи, театри, стадіони, музеї і картинні галереї; житлові будинки господарів, які втекли з території Закарпатської України, а також будинки осіб, чиї підприємства підлягали націоналізації, якщо будинок знаходився на території такого підприємства незалежно від розміру житлової площі, і будинки незалежно від місця розташування, якщо площа його перевищувала 80 кв. метрів. Цей декрет підтверджував всі попередні постанови НРЗУ про націоналізацію і конфіскацію.

Ліквідовуючи приватну власність на крупну й середню промисловість, торгові підприємства, народна влада разом з тим зберігала дрібну приватну промисловість й заохочувала підприємницьку ініціативу в галузі господарської і торговельної діяльності, регулюючи її через свої податкові і фінансові органи. Так, декретом від 5 грудня 1944 р. Народна Рада не лише дозволила, але й зобов'язала власників магазинів і торгових підприємств розгортати торгівлю, але при цьому ціни на товари не могли перевищувати максимум, встановлений на 1 вересня того ж року. В боротьбі проти спекулянтів, що намагалися наживатися на злиднях народу, накладався штраф до 500 пенге, а майно тих, хто саботував заходи народної влади, підлягало націоналізації.

Передача промисловості, банків здійснювалася комітетами з представників Народних комітетів, профспілок тих об'єктів, що переходили у власність держави. При окружних і міських Народних комітетах були створені комісії, які спостерігали за ходом націоналізації та подавали допомогу її безпосереднім учасникам. В свою чергу допомогу комісіям у проведенні націоналізації промисловості надавали органи робітничого контролю, створені Народними комітетами з представників профспілок на кожному з підприємств.

В результаті проведення народною владою соціалізації промисловості, банків основа капіталістичної системи господарювання - приватна власність на засоби виробництва була підірвана. Зосередивши в руках держави головні економічні важелі, влада створювала необхідні умови для розгортання виробництва. На початку 1945 р. стали до ладу 173 підприємства, в т.ч. 10 друкарень, 2автомайстерні, 4 підприємства паливної промисловості, 18 - виробництва будівельних матеріалів, 7 - місцевої промисловості, 31 - лісової і деревообробної, 94 - харчової. Для розв'язання практичних питань відновлення промисловості 4 лютого 1945 р. в Ужгороді було скликано нараду керівників 26 державних підприємств і приватних промисловців та представників промислових артілей. Нарада обговорила питання про шляхи найскорішої відбудови зруйнованого народного господарства, а також стимулювання розвитку ініціативи приватних підприємств.

Відкриваючи нараду, голова НРЗУ І. Туряниця окреслив завдання перед господарниками у відбудові зруйнованої промисловості. Не дивлячись на труднощі, говорив І. Туряниця, чимало підприємств, як наприклад, Перечинський, Великобичківський лісохімічні заводи почали нормальну роботу. Велику допомогу в роботі підприємств надав Радянський Союз, який "забезпечив ринок збуту продукції", яка не реалізується на внутрішньому ринку.

З доповіддю про стан промисловості та про завдання по її відродженню виступив уповноважений НРЗУ в справах промисловості і торгівлі С. Вайс. Він назвав 11 заводів, які не вдалось пустити в дію: хімзавод у Сваляві, нафтоперегінний - в Мукачеві, Солотвинські солекопальні та інші. Причиною були не тільки нестача тих чи інших підсобних матеріалів, але і недостатня підприємливість багатьох керівників.

Було відмічено, що Народна Рада буде всіляко заохочувати приватну ініціативу і сприяти розвитку підприємств приватних власників. Йшлося також про зміцнення єдиноначалля на виробництві, залучення до роботи всіх спеціалістів, про ліквідацію безробіття, розвиток кустарно-ремеслового виробництва тощо.

У виступах керівників провідних заводів прозвучала думка про необхідність створення єдиної планової організації, яка б забезпечувала постачання заводів сировиною і збутом продукції. Ця необхідність диктувалась не тільки зруйнованістю промислових об'єктів, але, і це головне, повною економічною несамостійністю внаслідок напівколоніального минулого краю, що особливо визначилось після того, як економічні зв'язки з Чехословаччиною й Угорщиною були розірвані.

Виявилось, що на Закарпатті мало вироблялося кінцевої продукції. Промисловість працювала, а потрібні речі завозились з Будапешта чи Праги. Навіть селянський інвентар, вже не кажучи про технічне обладнання заводів і майстерень. Були й інші труднощі. Наприклад, відбудовані нафтоперегонні заводи стояли без сировини, яка завозилась з Дрогобича. Меблеві фабрики не мали ринку збуту, бо 95% продукції мали експортне призначення. Тому учасники наради розв'язання цих проблем вбачали у возз'єднанні краю з Радянською Україною.

Примітно, що на нараді значна увага була приділена розвитку приватної промисловості і приватної торгівлі, що, як показали подальші події, привело до пожвавлення виробництва й обміну.

Отже, нарада відіграла позитивну роль у налагодженні господарського життя, особливо на державних підприємствах, вона виявила можливості, потреби та інші проблеми, що допомогло Народній Раді краще скоординувати ресурси і раціонально їх спрямовувати на відбудову промисловості та всього народного господарства.

На 1 квітня 1945 р. вже працювало понад 250 більших і середніх підприємств, не рахуючи дрібних та сільських млинів, які виготовляли продукцію для Червоної Армії і для народного господарства.

До відбудовчих робіт залучалося все населення. Як говорилося у звіті про діяльність Мукачівського міського Народного комітету, "пробним каменем стійкості громадян" міста стала відбудова залізничної станції і колії. Місто надало військовим транспортним властям майже 9000 "поденних робочих сил". З метою виконання програми відбудови НК мобілізував трудову інтелігенцію. На протязі 5 днів в установах міста залишалася тільки чергова служба, а інші службовці працювали на відбудові залізниці.

Про темпи і масштаби відбудовчих робіт дають уявлення повідомлення з інших місць. Так, у Свалявському окрузі, який вважався таким, що найбільше постраждав від окупантів, за рік було відбудовано всі залізничні мости, залізничні колії, відремонтовано всі шосейні дороги, відкрито два санаторії, будинок відпочинку, кінотеатр, будинок молоді, пошту, лікарню, окружну поліклініку, пекарню, друкарню, збудовано два шкіряні заводи, акушерський пункт, дитячий садок, побудовано два мости, паркетний цех, відкрито 12 неповно середніх шкіл і єдину середню, відремонтовано чимало будинків і передано для користування бездомним, виділено багато будівельного матеріалу і палива.

Станом на середину липня 1945 р. руками робітників в краї було відбудовано 260 фабрик і заводів, побудовано 148 залізничних мостів, понад 80 км. нової колії залізниць, 1300 км. телеграфної і телефонної сіті, виготовлено і поставлено Червоній Армії 4000 гекто-літрів спиртних напитків, біля 350 вагонів лісопильного матеріалу. В заміну дістали всі необхідні товари.

До першої річниці визволення краю всі залізниці Закарпатської України почали працювати, що дало можливість з'єднати в одне ціле господарське життя краю. Було відбудовано біля 100 залізничних та 147 шосейних мостів, 11 вокзалів. Відновив роботу Мукачівський нафтопереробний завод, тютюнова фабрика, пивоварний завод, запрацювали 9 цегельних заводів.

До складу діючих підприємств ввійшли Перечинський, Велико- бичківський та Свалявський заводи, Фрідишовський ливарно-механічний завод, Солотвинські солекопальні, які виходили на видобуток 400 тонн солі в зміну, почала діяти вугільна шахта в Ільниці, розрахована на 40 тонн вугілля в день. Велику роботу на цей час провели трудівники "державних електрозаводів". Лінії високої напруги по всьому Закарпатті були відновлені.

Однак, питома вага промислового виробництва залишалася низькою. Досить сказати, що навіть в кінці 1945 р. в промисловості було зайнято всього 16 тисяч робітників.

Не всі, правда, задуми щодо розвитку промисловості вдалося реалізувати. Наприклад, повисла у повітрі постанова HP про будівництво в с. Заднє (Приборжавське) на Іршавщині цементного заводу. Для цього були такі міркування: наявність резерву невикористаної робочої сили, неподалік кам'яне вугілля (Ільниця), перспективи будівництва гідроелектростанції (Теребле-Рікської), паперової фабрики (Рахівської) та інших підприємств, яким потрібний цемент, можливість підвести високовольтну електролінію і т.д.

Для налагодження промислового виробництва важливе значення мали господарсько-фінансові угоди між представниками командування Червоної Армії та окремими закарпатськими підприємствами про поставки, а також торгова угода з Радянською Україною. На радянський ринок вивозилась продукція лісохімічних заводів, сіль, ліс та пиломатеріали, а ввозились продовольчі товари, заводське устаткування, сировина для тютюнової фабрики, бензин, інші нафтопродукти.

Наявність постійних замовлень і вигідні умови збуту продукції на радянському ринку сприяли переходу частини націоналізованих підприємств від виконання окремих замовлень до планового виробництва, забезпечення значної кількості трудящих постійною роботою і заробітком, поліпшення матеріального становища населення.

Використана література:

1. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Шляхом Жовтня. Збірник документів. Т. VI.

3. Рущак Михайло. Ресурсний потенціал Закарпаття і його достатність для саморозвитку // Новини Закарпаття. - 1994, 17 лютого.





Реферат на тему: Відбудова та перетворення в галузі промисловості на Закарпатті в 1944-1945 роках (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.